Реферат на тему:

Маржналістська теорія та її основні школи

1. Австрійська школа теорії граничної корисності. К. Менгер, Ф. Візер,
Є. Бьом-Баверк.

2. Кембриджська школа маржиналізму. А. Маршалл.

3. Теорія граничної продуктивності факторів виробництва. Американська
школа маржиналізму. Дж. Б. Кларк.

4. Основи математичної школи в політекономії. Теорія вмінювання В.
Джевонса. Теорія фірми К. Вікселля і Г. Касселя.

Початок XX ст. характеризувався появою неокласичного (нового класичного)
напряму політичної економії, що поділявся на дві течії: мікроекономічний
аналіз, за якого досліджувались проблеми товару, вартості,
індивідуального капіталу, та макроекономічний аналіз, коли розглядались
узагальнені показники, що описують усю економіку. Першим варіантом
мікроекономічного аналізу стала теорія граничної корисності, або теорія
маржиналізму, розвиток якої пов’язаний з кількома школами.

Австрійська (віденська) школа маржиналістської економічної теорії
сформувалася під час дискусії про методи (так званий методен-штайт) з
представниками історичної школи та у процесі ідейно-теоретичної боротьби
з представниками витратної концепції вартості. Засновником австрійської
школи був К. Менгер (1840-1921), юрист, економіст, професор Віденського
університету. Його основні праці — «Основи політичної економії» (1871
р.), «Про метод суспільних наук і політичної економії особливо» (1883
p.). Основним теоретиком австрійської школи був Є. Бьом-Баверк
(1851-1914), економіст, юрист, державний діяч, професор Інсбрукського і
Віденського університетів. Його основні праці — «Основи теорії цінності
господарських благ» (1886 p.), «Капітал і прибуток. Історія і критика
теорії відсотка на капітал» (1884-1889 pp.). Значний внесок у формування
ідей австрійської школи зробив Ф. Візер (1851-1926), економіст, професор
Віденського університету, його праці — «Про походження й основні закони
господарської цінності» (1884 p.), «Природна цінність» (1889 p.).

Основу економічної концепції австрійської школи становить методологія
граничного аналізу, її розробка почалася з вирішення так званого
парадокса А. Сміта. Суть парадокса полягає в тому, що діаманти не
задовольняють першу життєву потребу, але коштують дорого, а вода життєво
необхідна, але практично нічого не коштує. А. Сміт, Д. Рікардо, а
пізніше і К. Маркс вирішували цей парадокс за допомогою трудової теорії
вартості, згідно з якою витрати праці на видобуток діамантів перевищують
витрати праці на видобуток води, отже вартість діамантів перевищує
вартість води. Теорія маржиналізму вирішує цей парадокс із суб’єктивної
точки зору, тобто як у певний момент суб’єкт визначає для себе
значущість (корисність) блага. Отже, в пустелі вода буде дорожчою за
діаманти, бо вона корисніша для життя людини.

Слід зазначити, що суть суб’єктивної позиції в оцінці вартості благ
полягає в тому, що вартість тотожна цінності товарів і є результатом
оцінки їх корисності для суб’єктів. За довгострокової суб’єктивної
оцінки виявляється ринкова ціна благ, за поточної оцінки вимірюється
ринкова вартість, причому вона коливається навколо ринкової вартості.

Маржиналізм виокремлює кілька рівнів визначення ринкової вартості благ:

• доринкову оцінку товарів покупцями (розроблена в працях К. Менгера);

• доринкову оцінку товарів продавцями (представлена в працях Є.
Бьом-Баверка);

• встановлення ринкової ціни під час конкуренції покупців (розглянута К.
Менгером, Ф. Візером);

• встановлення ринкової ціни під час конкуренції продавців (у цьому
напрямі працювали Є. Бьом-Баверк і Ф. Візер);

• визначення ринкової ціни під час конкуренції продавців і покупців (цей
рівень аналізу був лише намічений представниками австрійської школи,
надалі в цьому напрямі працювали теоретики кембриджської школи).

Доринкова оцінка товарів покупцями передбачає встановлення прямої й
оберненої залежності цінності благ від їх кількості і важливості потреби
(рис. Д 2).

Обернену залежність цінності благ від їх кількості відображено вже в
першому законі Г. Госсена. Пряма залежність проаналізована в концепції
австрійської школи, відповідно до якої цінність блага — це суб’єктивна
оцінка значущості товарів для задоволення потреб людини. Ця пряма
залежність представлена в найпростішій моделі споживчого вибору,
складеній К. Менгером, і є матрицею корисності товарів і потреб
суб’єктів. Використовуючи матрицю корисності, покупець може раціонально
розпорядитися своїм купівельним фондом (прибутком). Розробляючи проблеми
доринкової оцінки товарів продавцями, всі представники австрійської
школи вважали, що цінність товару повинна дорівнювати граничній вазі
останнього часу праці, витраченої на ці товари. У разі обмеження
трудового дня цінності товарів, одержуваних у всіх видах діяльності
виробника, повинні бути однаковими. Представники австрійської школи
вважали це правилом раціонального розподілу робочого часу за видами
робіт виробника.

Рис. Д 2. Основні чинники, що впливають на цінність (граничну
корисність) блага

Аналізуючи процес визначення ціни під час конкуренції продавців і
покупців, австрійська школа запропонувала найпростішу модель ринку, її
сформулював Є. Бьом-Баверк щодо конкретного виду ринку (кінного ринку):
ринкова ціна рухається вгору, коли кількість покупців коней перевищує
кількість продавців, і вниз, коли кількість покупців менша за кількість
продавців. У результаті ціна встановлюється на певному рівні, за якого
кількість продавців дорівнює кількості покупців. Це перша примітивна
модель рівноважного ринку. Всі представники австрійської школи, оцінюючи
особливості встановлення ринкової ціни товарів, що продаються,
сформулювали три правила поведінки суб’єктів на галузевому ринку.
По-перше, кожна людина прагне до максимальної вигоди. По-друге,
вважається, що краще укласти ділову угоду з найменшою вигодою, ніж
відмовитися від неї. По-третє, купівля-продаж товарів повинні приносити
вигоду всім учасникам торгових угод.

На основі теорії цінності представники австрійської школи розробили
теорію вмінювання і теорію капіталу. Цінність засобів виробництва
визначається цінністю продукту, отриманого за допомогою цих засобів.
Засобам виробництва надається (приписується) певна частина вартості
створюваного ними продукту. Залежність між засобами виробництва й
обсягом готової продукції виражена виробничою функцією К. Менгера

Y=f(L,K),

де F— обсяг вироблених продуктів; L — кількість найманих працівників; К
— кількість одиниць капіталу.

Це лінійна виробнича функція, яка показує, що вартість готової продукції
є функцією витрат двох основних факторів виробництва: праці і капіталу.
Функція підтверджує закон витрат Ф. Візера. Суть закону полягає в тому,
що реальна вартість якоїсь речі є неотриманням корисності інших речей,
що могли бути вироблені за рахунок витрачених ресурсів. Нині цей закон
називають законом альтернативних витрат.

На думку представників австрійської школи, капітал — це будь-які
знаряддя праці, використовувані ізольованим індивідом у своїх цілях.
Капітал не має класового характеру, тобто учені цієї школи вважали, що
для нормального розвитку ринку потрібна безкласова теорія капіталу.
Основною формою прибутку на капітал є відсоток. Представники
австрійської школи навели кілька визначень відсотка:

• плата за перевагу поточних благ над майбутніми;

• плата за обмін «сьогоднішніх» грошей на «майбутні»;

• результат дії чинника часу (тимчасового лага).

Всі три визначення відсотка використовуються в сучасній економіці при
вирішенні конкретних практичних і теоретичних завдань. Теорія грошей є
логічним завершенням економічної концепції австрійської школи. Цінність
грошей визначається в обміні при співвідношенні кількості грошей і
реальних прибутків населення. Таке визначення грошей становить основу
сучасної монетаристської теорії грошей.

Австрійська школа значно вплинула на подальший розвиток економічної
думки. Математичні розробки представників австрійської школи сприяли
розвитку математичної науки. Положення австрійської школи щодо
доринкової оцінки товарів продавцями були розвинуті у теорії економіки
пропозиції. На основі австрійської школи сформувалася система теорій
мікроекономічного аналізу: теорія споживчого вибору; теорія
технологічних множин; теорія загальної економічної рівноваги.

Засновник і основний представник кембриджської (англійської) школи
маржиналістської економічної теорії — А. Маршалл (1842-1924), за освітою
економіст, філософ, закінчив Кембриджський університет і потім викладав
у ньому. Експерт багатьох урядових комісій з економічних проблем, член
Королівського економічного товариства. Основна наукова праця А. Маршалла
— «Принципи політичної економії» (1890 p.). Його концепція складається з
ряду теорій: ціни, споживчого надлишку, квазіренти, капіталу, які в свою
чергу є основою подальшого розвитку теорії маржиналізму і появи теорії
граничної продуктивності. Вчений вважав, що існують тільки ціни, що
встановлюються на основі рівноваги ціни попиту Pd і ціни пропозиції Ps.
Ціна попиту встановлюється на основі граничної корисності товару, тобто
Pd = MU, де MU—гранична корисність блага. Ціна пропозиції визначається
граничними витратами виробництва товару МС. Отже, кінцева формула
встановлення рівноважної ринкової ціни набуває вигляду MU = МС.

А. Маршалл першим використав графічний метод встановлення рівноважної
ринкової ціни (рис. Д 3).

Рис. Д 3. Ринковий механізм встановлення рівноважної ціни

Ринок стихійно визначає не тільки рівноважну ціну, а й рівноважний обсяг
товарів. Залежно від зміни попиту і пропозиції А. Маршалл виокремив
короткочасну рівноважну ціну, що тяжіє до ціни попиту; середньочасну
ціну, встановлення якої пов’язано з рівновагою ціни попиту та
пропозиції, і довгострокову ціну, що тяжіє до ціни пропозиції.
Аналізуючи динаміку цін, учений сформулював залежність, яку назвав
правилом: у разі подовження періоду конкурентної боротьби на ціни
більшою мірою впливають витрати виробництва. У процесі встановлення
ринкової ціни покупець може одержати споживчий надлишок, тобто різницю
між сумою, яку він готовий заплатити за товар, і сумою, що він сплачує
насправді. Якщо держава підвищить податок на кожну одиницю товару, що
продається, то це зменшить споживчий надлишок і може звести його до
нуля. Отже, втручання держави повинно бути таким, щоб воно не порушувало
природної рівноваги ринку, тобто, підвищуючи податки, держава повинна
компенсувати можливі втрати покупців іншими виплатами або пільгами.

Продовженням теорії рівноважної ціни є теорія капіталу і праці, в якій
визначаються особливості оцінки основних факторів виробництва: капіталу
і праці. Капітал — це речі, що створюють передумови виробництва. Основна
форма прибутку на капітал — відсоток. Згідно з поглядами А. Маршалла,
відсоток — це цінність капіталу, зумовлена його властивостями:
продуктивністю і рідкісністю (обмеженістю). Відсоток визначається також
як плата за організацію бізнесу капіталістом. Праця — це послуга, яку
надають робітники капіталісту. Отже, зарплата є платою за надання послуг
праці. Очевидно, що характеризуючи зарплату, А. Маршалл використовував
основні положення теорії факторів виробництва Ж. Сея.

У короткочасний період прибутки власників ресурсів виробництва можуть
стати квазірентою за рахунок перевищення ціни попиту над ціною
пропозиції. У довгостроковий період, коли пропозиція зрівнюється з
попитом, ринкова ціна приходить до нормального (рівноважного) рівня, і
квазірента зникає. А. Маршалл вживав термін «квазірента», щоб
підкреслити спадкоємність теорії маржиналізму щодо трудової теорії
вартості, розвинутої Д. Рікардо. В трактуванні А. Маршалла заробітна
плата і прибуток взаємно доповнюють одне одного як плата за послуги,
тоді як у Д. Рікардо вони обернено залежні. Економічна концепція
засновника кембриджської школи є досить вдалою — А. Маршалл спробував
звільнити теорію

ціни І теорію капіталу від класово-ідеолопчної основи, використовуючи
ідею послуг і гармонійного співробітництва класів, висунуту школою Сея —
Бастіа.

Становлення теорії граничної продуктивності пов’язано з появою
американської школи маржиналізму, основним представником якої був Дж. Б.
Кларк (1847-1938), який навчався в Цюріхському і Гейдельберзькому
університетах, був професором Колумбійського університету. Його основні
праці — «Філософія добробуту» (1886 p.), «Розподіл багатства» (1899 p.),
«Проблема монополії» (1904 р.). У своєму вченні про ціни вчений
додержувався основних ідей теорії цінності, розробленої представниками
австрійської школи. Він вважав, що в основі ціни лежить корисність
товару, а ринкова ціна залежить від співвідношення попиту і пропозиції,
і в тривалий період тяжіє до ціни пропозиції, яка є сумою прибутків
власників усіх факторів виробництва.

Дж. Б. Кларк поставив завдання з’ясувати, яку частку продукту створює
кожен з факторів виробництва. Для цього розраховується граничний внесок
факторів виробництва, що становить ринкову вартість готової продукції і
дорівнює сумі граничного продукту праці й граничного продукту капіталу.
В основі визначення граничного продукту будь-якого фактора лежить
визначення приросту продукту, отриманого за рахунок зміни цього фактора
за фіксованої кількості інших. Дж. Б. Кларк сформулював закон спадної
граничної продуктивності факторів виробництва: у разі збільшення
кількості їх застосування знижується ефективність (тобто фактори мають
спадну віддачу). Учений вважав, що крім продукту праці і продукту
капіталу до ринкової вартості продукту належить продукт землі, отже,
виробнича функція має вигляд

у =f(L, К, Т),

де Т— земельні площі (terra), що використовуються у виробництві.

На теорії граничної продуктивності ґрунтується теорія вмінюван-ня
Кларка. В його економічній концепції ця теорія має закінчений вигляд.
Прибутки власників факторів виробництва є частинами ринкової вартості
готової продукції. Розмір цих прибутків має визначатися граничними
внесками факторів виробництва в створення ринкової вартості продукції.

Дж. Б. Кларк за допомогою графіка проілюстрував ці висновки (рис. Д 4).

Рис. Д 4. Спадна продуктивність факторів виробництва

ВМС — це крива спадної продуктивності послуг праці. Із зростанням
кількості зайнятих граничний продукт праці зменшується. Ринкова вартість
готової продукції буде представлена як площа фігури ADBMK, причому
продукт праці дорівнює площі фігури ADMK, продукт капіталу відповідно
дорівнює площі фігури DBM. В економічній концепції Дж. Б. Кларка
об’єднано теорію граничної корисності і теорію вмінювання. Це поєднання
мало дуже важливий позитивний результат — учення Кларка стало основою
раціональної організації виробництва фірми та визначило основні проблеми
подальших досліджень. Уперше в історії економічної думки розробка теорії
вмінювання досягла такого рівня, що є закінченим варіантом безкласової
теорії прибутків.

Представником американської школи теорії граничної продуктивності є І.
Фішер, якого вважають також представником математичної школи. І. Фішер
(1867-1947) — професор Йєльського університету, економіст, статистик,
президент Міжнародного економет-ричного товариства. Його основні праці —
«Внесок математики в теорію вартості і ціни» (1892 p.), «Елементарні
принципи економікс» (1913 p.). Учений запропонував дві моделі ринкової
ціни: модель ринкової кон’юнктури і модель монетарної ціни. Він визнав,
що ціна — це результат рівноваги чинників ринкового попиту і пропозиції.
Цю модель рівноважної ціни він назвав моделлю ринкової кон’юнктури.
Коливання ринкової кон’юнктури, що впливає на ціну, можна усунути зміною
купівельної спроможності грошей і їх кількості — це модель монетарної
ціни. Механізм встановлення монетарної ціни має забезпечувати стабільний
грошовий обіг. І. Фішер розробив так званий трансакційний варіант
кількісної теорії грошей. Він навів свою модель грошового обігу

MV = PT,

де ? — маса грошей; V — швидкість їх обігу; ? — рівень цін; ? — поточні
угоди.

Ця формула виражає обернену залежність маси грошей від швидкості їх
обігу і пряму залежність від рівня пін. У літературі ця формула завжди
порівнюється з моделлю грошового обігу Маршалла — Пігу

? = kpy,

де ?— маса грошей; k — кембриджський коефіцієнт, або коефіцієнт
Маршалла; ру — розмір національного доходу; у — кількість продукції; ? —
рівень цін.

Відповідно до формули Фішера припускається активніше втручання держави в
регулювання грошового обігу.

З теорією грошей пов’язана теорія капіталу, згідно з якою капітал — це
будь-який запас багатства (від «тимчасових» запасів — продуктів
харчування, до «вічних» запасів — засобів виробництва). Потік послуг від
капіталу І. Фішер назвав прибутком. Основною формою прибутку вважається
відсоток. Висота процентної ставки визначається порівнянням тимчасових
виборів (переваг) фірм, що функціонують на ринку позичкових капіталів.
Капітальна вартість оцінюється на основі процентної ставки, тобто
капітал розраховується як дисконтований потік прибутку. Своєю теорією
капіталу І. Фішер заклав основи сучасної методології оцінки капітальних
ресурсів фірми. Він спробував поєднати суб’єктивне трактування відсотка
(як результату переваги сьогоднішніх благ над завтрашніми) з його
об’єктивним трактуванням (як результату продуктивності капіталу). І.
Фішера вважають також засновником сучасної теорії монетаризму, тому що
його модель грошового обігу є закінченою неокласичною моделлю
макрорегулювання економіки.

З працями представників суб’єктивної концепції вартості пов’язана поява
математичної школи, засновником якої був В. Джевонс (1835-1882) —
англійський економіст, статистик, філософ, професор логіки і
політекономії Лондонського і Манчестерського університетів. Основна
праця — «Теорія політичної економії» (1871 p.).

За допомогою математичних прийомів В. Джевонс сформулював умови
одержання споживачами максимальної корисності за мінімальних витрат. Цю
ідею він виклав у теорії цінності. На його думку, цінність тотожна
міновій вартості товару і його граничній корисності. Остаточна ціна
товару встановлюється в обміні, коли індивідуальні оцінки корисності
різних обмінюваних товарів збігаються. Фіксуючи цю залежність, В.
Джевонс першим висунув ідею кривої байдужості, що ілюструє зміни
корисності пар споживчих товарів. Крім того, він сформулював низку
теорем і правил купівельної поведінки споживачів. На думку вченого,
правилом для споживача є те, що, бажаючи одержати максимум користі,
покупець повинен розподілити свій прибуток так, щоб граничні корисності
товарів, які купуються, були однакові (це так зване золоте правило
споживача). За раціонального споживання покупця граничні корисності
куплених ним товарів повинні бути прямо пропорційні їх цінам. Це є
найголовнішим правилом сучасного споживчого вибору. Між тим, вважається,
що праця побічно впливає на цінність товару. Цей факт відображено у
законі Джевонса: праця виробника товару припиниться тоді, коли вага
праці і граничної корисності виробленого працею товару будуть
зрівноважені.

Трактування капіталу і відсотка має досить суперечливий характер.
Капітал розуміється як «фонд існування» (сукупність предметів
споживання) для працівників, зайнятих у виробництві продукції. Між тим
відсоток, що становить прибуток підприємця, є результатом тимчасового
лага між інвестиціями і виходом готової продукції. Як більшість
прихильників ідей маржиналістського напряму економічної думки, В.
Джевонс розробив основні ідеї теорії вмінювання. Він математично довів,
що цінність будь-якого фактора виробництва визначається через цінність
готового продукту. Узгодження оцінок факторів виробництва здійснюється
через механізм вибору оптимальної технології, за якої один з факторів
може замінюватись іншим. Отже, вчений математично обґрунтував теорію
заміщення виробничих ресурсів, що має придбати фірма. Теорія капіталу
Джевонса заклала основи сучасної теорії ризиків і концепції
дисконтованої вартості, що була в подальшому розвинута та математично
обґрунтована І. Фіше-ром. Найбільший розвиток ідеї математичної школи
одержали в працях представників теорії граничної продуктивності. Тобто
з’явився математичний напрям маржиналістської економічної теорії.

Значний внесок у розвиток математичного напряму в політекономії зробила
шведська школа теорії граничної продуктивності. Основним представником
шведської школи є К. Вікселль (1851-1926) — професор Лундського
університету. Його основна праця — «Цінність, капітал і рента» (1893
p.). Теорію ціни та фірми К. Вікселль розробив за допомогою досить
складного математичного інструментарію. Граничні внески ресурсів у
виготовлення готової продукції він проаналізував за допомогою теореми
Ейлера, використовуючи похідні. Теорема є лінійно-однорідною функцією,
яка означає, що у разі збільшення вкладень одночасно всіх факторів
виробництва випуск продукції збільшується пропорційно. На основі
лінійно-однорідної функції він сформулював критерій оптимального розміру
фірми, навівши таке рівняння

pay = dc,

Repdy — додатковий прибуток, що одержує фірма у разі збільшення
масштабу; ас — додаткові витрати, пов’язані зі збільшенням розмірів
виробництва.

Розмір фірми буде оптимальний у тому разі, коли додаткові прибутки
зрівняються з додатковими витратами. Якщо фірма перетворюється на
монополію, то пошук оптимального обсягу випуску ускладнюється: монополія
може підвищити ціну і не збільшувати обсяги виробництва, користуючись
своїм виключним становищем на ринку.

К. Вікселль вважав, що в економіці має застосовуватися кредитна модель
ринкової ціни (на рівень товарних цін повинна впливати купівельна
спроможність грошей і динаміка процентної ставки). Функціонування цієї
моделі не потребує втручання держави в економічні процеси, тому що
процентна ставка автоматично приходить до рівноваги. Математичні
розробки К. Вікселля значно збагатили неокласичну теорію вартості і
ціни. Використовуючи математичні методи аналізу, вчений спробував
поєднати вчення про граничну корисність австрійської школи з теорією
цінності математичної школи. Він був засновником теорії недосконалої
конкуренції, тобто конкуренції, що виникає у разі появи монополії. К.
Вікселля також вважають засновником кредитної теорії кон’юнктури і
монетарної концепції відсотка.

Запропоновану методологію граничного аналізу із значним успіхом
використав і розвинув відомий представник математичної школи Г. Кассель
(1866-1945) — шведський економіст, професор Стокгольмського
університету, основний експерт з податків міністерства фінансів Швеції,
керівник банківського комітету. Його основні праці — «Світова грошова
проблема» (1922 p.), «Основні ідеї теоретичної економії» (1929 p.).
Використовуючи ідею К. Вікселля щодо оптимального розміру фірми, вчений
розглянув принципи ціноутворення в умовах монополії та в умовах вільної
конкуренції. Принцип ціноутворення в умовах вільної конкуренції
передбачає, що приріст витрат має компенсуватися приростом прибутків:

pay = dc, де pay — збільшення прибутків; dy — приріст витрат.

В умовах недосконалої конкуренції pay > dc, тобто внаслідок зростання
обсягів випуску певний час прибутки монополій перевищують їх витрати.
Коли попит насичується, ціни починають зменшуватися:

pay — dp < dc, де dp — зміна цін. Щоб компенсувати падіння виторгу, фірми знижують обсяги виробництва, підвищуючи ціни. Так ситуацію можна описати рівнянням pay = dc + dp. Це кінцевий варіант монопольного ціноутворення, суть якого полягає у тому, що фірми-монополії скорочують виробництво, а потім різко підвищують ціни. Г. Кассель вважав, що необхідне державне втручання в економіку, щоб призупинити монополізацію галузі і повернути фірму зі стану монополії в стан конкурентного виробника. Це має стати основою розробки практичних заходів державної антимонопольно!' політики. В теоретичному аспекті концепція монопольного ціноутворення Касселя стала найважливішою складовою сучасної макроекономічної теорії. Якщо зробити загальні висновки з економічного вчення засновників математичної школи маржиналізму, то треба зазначити, що вони найбільш повно і продуктивно застосували метод граничного аналізу в оцінці рівноважної ринкової ціни. Автори математичної школи підсилили аргументованість основних положень теорії граничної корисності. Теорія прибутків, запропонована ними, остаточно звільнена від класової основи. Вперше в історії економічних вчень кінцевий покупець став основним суб'єктом економічних досліджень. Ще одним позитивним результатом використання методу граничного аналізу є те, що на його основі було розглянуто умови функціонування фірм-виробників за досконалої і недосконалої конкуренції. Список використаної літератури Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994. — 297 с. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с. Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О. Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с. Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с. Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1996. — 785 с. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с. Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994. —704с.— Ч. I, П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?. ?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с. Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. — 702 с. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1. —333с. Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401 с. Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно активного населення України: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. — К., 1998. Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 200 с. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. — К.: Віра-Р, 1997. — 448 с. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992. Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991. Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь, 1997. — 536 с.

Похожие записи