КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Кредит, суть, форми та значення в ринковій економіці

Зміст

Вступ………………………………………………………….
…………………………………2

1.1Економічна природа і призначення
кредиту……………………………………..4

2.1. Суть
кредиту………………………………………………………..
………………………..9

2.2. Принципи
кредитування……………………………………………………
………….11 2.3. Функції
кредиту………………………………………………………..
………………….13

3.1. Форми
кредиту………………………………………………………..
……………………16

3.2. Види
кредиту………………………………………………………..
………………………20

4.1. Значення кредиту в ринковій
економіці…………………………………………25

Висновки і
пропозиції……………………………………………………..
………………….28

Використана
література……………………………………………………..
……………….30

Додатки………………………………………………………..
…………………………………….31

Вступ

Кредит завжди привертав увагу дослідників. Проблемам існування та
використання його присвячено ряд спеціальних робіт. Проте в сучасних
умовах інтерес та потреба вивчення динамічного розвитку кредитних
відносин значно посилився. Адже кредит, як породження економічних
відносин, розвивається в масштабах та формах, що визначаються
економічними процесами. Зміни в цих системах зумовлені особливостями
відтворювальних процесів. Тому вони не є незмінними, тобто раз і
назавжди визначеними та сталими. Виникнення їх є результатом розвитку
товарного виробництва. Розвиваючись разом з ним, вони постійно
змінюються, утворюючий систему кредитних відносин.

Гроші і кредит — економічні категорії, що існували і існують в різних
суспільно-економічних формаціях, які засновані на базі товарного
виробництва та обігу. Тому інтерес до пізнання їх супроводжує всю
історію розвитку людства. Звичайне уявлення про гроші часто не співпадає
з їх дійсною суттю та значенням. Це не елемент окремих приватних угод,
а, як вперше підмітив Арістотель суспільне явище, частина виробничих
відносин, тісно пов’язаних з іншими економічними категоріями, що є
предметом вивчення інших суспільних наук. Традиційно грошовий обіг і
кредит розглядаються як самостійні системи з різними функціями, а тому
недостатньо приділяється їх взаємозв’язкам. Адже розвинувшись як
самостійна система, з часом грошова започаткувала формування і
функціонування кредитної, перетворившись у грошово-кредитну, в якій
обидві частини зберігають відносну відособленість і поєднуються тільки
частково. З боку і кредитної і грошової систем спільним є використання
боргових зобов’язань як засобів платежу та проведення грошових
розрахунків по кредитних відносинах. І ця спільність суттєво впливає на
обидві системи. Збільшення обсягів кредитних відносин зумовлює зростання
маси засобів платежу. В свою чергу зміна маси грошей в обігу впливає на
ціну та пропозицію кредитних послуг.

В сучасних умовах переходу до ринкової економіки по — новому слід
підходити до висвітлення суті кредиту, зародження та розвитку його форм
і функцій, напрямків розвитку, особливостей побудови кредитної системи,
її ролі в процесі відтворення, дослідження специфіки її функціонування.

Найбільш складною проблемою є створення фінансово-кредитного механізму і
мобілізація кредитних ресурсів для виходу з кризи і стабілізації
економіки загалом. З цією метою уряд України розробив спеціальну
програму, основу якої складають проблеми пошуку коштів і шляхів
подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання
кризи недовироблення, поступового пожвавлення і економічного зростання.
Згідно з цією програмою, вплив на ряд галузей і сфер економіки
відбувається за допомогою інструментів і механізмів грошової,
фінансово-кредитної, податкової, цінової і митно-тарифної політики.

На основі вище викладеного тема курсової роботи є актуальною. Мета
роботи: виявлення сутності, ролі та призначення кредиту в ринковій
економіці.

1.1.Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як
явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між
товаровиробниками – коли продавцю потрібно було продати товар, а в
покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у
передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у
кредит.

Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між
юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу
вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони : позичальник і
кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті
грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких
укладена угода позички, є об’єктами кредиту.

Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму
народногосподарського накопичення, сприяє розв’язанню проблеми
реалізації товарів і послуг на ринку, розвитку галузей промисловості і
будівництва, міжнародної торгівлі, що, в свою чергу, сприяє розвитку
виробництва. Завдяки кредиту скорочується час на задоволення
господарських і особистих потреб. Підприємство-позичальник за рахунок
додаткової Вартості має можливість збільшити свої ресурси, розширити
господарство, прискорити досягнення виробничих цілей. Громадяни,
скориставшись кредитом, мають подвійний шанс: або застосувати здатності
й отримані додаткові ресурси для розширення своєї справи, або прискорити
досягнення споживчих цілей, одержати у своє розпорядження такі речі,
предмети, цінності, якими вони могли б володіти лише в майбутньому.

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід’ємним елементом
економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства й
об’єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські і торгові
структури; як держави, уряд, так і окремі громадяни.

Кредитори, що володіють вільними ресурсами, тільки завдяки їхній
передачі позичальнику, мають можливість одержати від нього додаткові
кошти. Кредит, наданий у грошовій формі, являє собою нові платіжні
засоби.

При всій очевидності тієї користі, що приносить кредит, його вплив на
народне господарство оцінюється не однозначно. Найчастіше одними
фахівцями вважається, що Кредит виникає від бідності, він недостачі
майна і ресурсів, що маються в розпорядженні суб’єктів господарства.
Кредит, на думку інших фахівців, руйнує економіку, оскільки за нього
треба платити, що підриває фінансове положення позичальника, приводить
до його банкрутства.)

Настільки різноплановое розуміння впливу кредиту на економіку багато в
чому зв’язано з відсутністю про нього чіткого представлення.

Виникнення кредиту варто шукати не в сфері виробництва
продуктів для їхнього внутрішнього споживання, а в сфері обміну, де
власники товарів протистоять один одному как власники, юридично
самостійні обличчя, готові виступити в економічні відносини. Товарообмін
як переміщення товару з рук у руки, обмін послугами є тим ґрунтом, де
можуть виникнути і виникають відносини з приводу кредиту. Рух вартості —
ядро руху кредиту.

Конкретною економічною основою, на якій з’являються і розвиваються
кредитні відносини, виступає кругообіг і оборот засобів (капіталу).

Засоби і предмети праці у вартісному вираженні на підприємствах у кожен
даний момент можуть знаходитися в грошовій, виробничій і товарній
формах. При цьому їхнє призначення різне.

На першій стадії кругообігу капіталу грошова форма «входить» у
продуктивну: за рахунок коштів здобуваються засоби виробництва. На
другій стадії (у процесі виробництва) створюється готовий продукт
(товар), продуктивна форма переходить у товарну, до вартості засобів
виробництва тут приєднується знову створена вартість. На третій стадії
реалізується готова продукція. Товарна форма переходить у свою початкову
грошову форму, найчастіше з деяким кількісним збільшенням у виді чистого
доходу.

Рух засобів не замикається їхнім переходом з однієї форми в іншу. Рух
засобів—не тільки їхній кругообіг, але й оборот. Кошти, отримані після
реалізації продукції, знову витрачаються: здобуваються нові засоби
виробництва, виплачується заробітна плата; кругообіг знову і знову
повторюється, відбувається постійне кругообертання засобів.)

Послідовне перетворення з однієї форми в другую, а також постійне
кругообертання капіталу, кругообіг і оборот не скрізь однакові; у кожнім
конкретному випадку вони відбивають особливості виробництва і звертання
продукції. Індивідуальні кругообіг і оборот виражають специфіку
виробничої і збутої-постачальницької діяльності того чи іншого
підприємства. Кожний з індивідуальних кругооборотов тісно взаємозалежний
з другими кругооборотами как частина єдиного господарського обороту.

Кругообіг і оборот капіталу відрізняються безперервністю. Разом з тим це
не виключає коливань у його кругообігу й обороті. У процесі его руху
утворяться припливи і відливи коштів, коливання потреби в ресурсах і
джерелах ее покриття. Їх можна спостерігати в зв’язку з рухом как
основних, так і оборотних капіталів підприємств.

У процесі руху основних капіталів спостерігається вивільнення ресурсів.
Засоби праці використовуються в процесі виробництва тривалий час, їхня
вартість переноситься на вартість готової продукції частинами. Поступове
відновлення вартості основних капіталів у грошовій формі приводить до
того, що грошові засоби, що вивільняються, осідають на рахунках
підприємств. При цьому підприємство може використовувати їх, лише
нагромадивши визначену суму, достатню для придбання нових засобів праці
замість зношених, у тому числі для чергової покупки нових машин і
механізмів.

Однак поступове вивільнення вартості основних капіталів по своєму
розмірі не може задовольнити потреби підприємств у придбанні их нових
партій, тому що нова техніка (машини, механізми і т.п.) здобуваються не
у виді окремих частин і деталей, а цілком. Заміна зношених засобів праці
новими здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань, що
накопичуються в амортизаційному фонді. Ці витрати щораз досить великі,
потребуючі нагромадження ресурсів протягом тривалого часу. Усередині
кругообігу й обороту основних капіталів відбувається нерівномірний їхній
рух, викликане природою відновлення їхньої вартості. Варто помітити, что
подібна нерівномірність може привести до того, що в одних підприємств
утворяться вільні кошти, в інших у зв’язку з потребою у великих
одноразових витратах утвориться їхній недолік.

Аналогічна ситуація виникає й у русі оборотних капіталів. Більш того,
тут коливання в їхньому кругообігу й обороті виявляють себе більш
різноманітно. Насамперед вони виникають унаслідок сезонності
виробництва, розбіжності часу виробництва і часу звертання продукції.
Значна потреба в залученні додаткових коштів може бути викликана також
імпортними постачаннями, разовим завезенням товарно-матеріальних
цінностей, ціннісних факторами й ін.

Нерівномірність у русі засобів виникає верб зв’язку з відвантаженням
готової продукції. Как известно, момент відвантаження продукції
найчастіше не збіжиться з моментом одержання виторгу від її реалізації.
Це відбувається внаслідок того, що місце виробництва продукції віддалено
від місця ее споживання, причому ця отда-ленность від ринку збуту може
бути значної і викликати потреба в додаткових ресурсах.

На базі нерівномірності кругообігу й обороту капіталів природним стає
поява відносин, що усувають невідповідність між часом виробництва і
часом звертання засобів, дозволяють відносне протиріччя між тимчасовим
осіданням засобів і необхідністю их використання в народному
господарстві. Таким відношенням є кредит.

Кредит стає неминучим атрибутом товарного господарства. Кредит беруть не
тому, що позичальник бідний, а тому, що в нього в силу об’єктивності
кругообігу й обороту капіталу повною мірою бракує власних ресурсів. Як
підкреслювалося раніше, їх нераціонально накопичувати прозапас, вони
увесь час знаходяться в русі, в обороті.

Суспільство стає зацікавленим, по-перше, у тім, щоб уникнути дозвільного
омертвляння ресурсів, що вивільнилися;

по-друге, у тім, щоб економіка розвивалася безупинно в розширених
масштабах.

Разом з тим кругообіг і оборот капіталу ще не повною мірою пояснює
об’єктивну необхідність кредиту. Нерівномірність кругообігу й обороту
лише характеризує факт вивільнення засобів в одній ланці і наявності
потреби в них на іншій ділянці; у кругообігу й обороті, отже, закладена
можливість виникнення кредитних відносин.[5;7]

2.1. Конкретною формою руху позичкового капіталу є кредит, сутність
якого полягає в мобілізації тимчасових вільних грошових коштів і
розміщенні їх на умовах повернення й прибутковості. За допомогою кредиту
здобуваються товарно-матеріальні цінності різного роду: машини,
механізми, купуються населенням товари з розстрочкою платежу. Об’єктом
придбання за рахунок кредиту виступають різноманітні цінності (речі,
товари). Однак «речове» тлумачення кредиту виходить за рамки
політекономічного аналізу. Економічна наука про гроші і кредит вивчає не
самі речі, а відношення між суб’єктами з приводу речей. У цьому зв’язку
кредит як економічну категорію слід розглядати як визначений вид
суспільних відносин.

Однак кредит — це всякі суспільні відносини, а лише таке, котре відбиває
економічні зв’язки, рух вартості. Як же можна визначити сутність
кредиту? Перш ніж відповісти на це питання, важливо уточнити, що
вкладається в поняття «сутність». Необхідність у цьому зв’язана з тим,
що сутність кредиту в ряді випадків ототожнюється з його змістом,
природою і навіть причиною виникнення. Ці поняття не тотожні. Приміром,
зміст виражає як внутрішній стан кредиту, так і его зовнішні зв’язки (з
виробництвом, звертанням, іншими економічними категоріями). Сутність же
кредиту звернена до внутрішніх його властивостей, виступає як головне в
змісті цієї економічної категорії.

До сутності економічного явища тісно примикає і його природа, трактуєма
как уроджені властивості, природний стан, приналежність кредиту до
якогось визначеного роду, у даному випадку — до вартості. У широкому
змісті природа кредиту -це не якийсь його окремий вид, а всі кредитні
відносини у різноманітті їх форм. Природа кредиту — це, отже, не тільки
його сутність, але і форма існування.

Сутність кредиту тісно зв’язана з його необхідністю і причинами, але і
тут немає тотожності. Причина виражає зв’язок кредиту з різноманітними
економічними процесами. Причина може викликати різні наслідки, викликати
до життя поряд із кредитом і інші економічні явища, тому вона не дає
вичерпної характеристики сутності даної економічної категорії.

При виявленні сутності кредиту, як і сутності інших економічних
категорій, важливо дотримувати наступних методологічних принципів. Їх
можна звести до наступного.

• Усі різновиди кредиту повинні відбивати його сутність незалежно від
тієї форми, у якій він виступає. Наприклад, позичка може обслуговувати
різноманітні довгострокові і короткострокові потреби (витрати на
придбання сировини, материалів, устаткування). Кредит може функціонувати
у внутрішньому і зовнішньому економічних оборотах, у грошовій і товарній
формах. Однак незалежно від потреб, що обслуговує кредит, його суть не
міняється, кредит продовжує виражати характерні для нього риси.

• Питання про сутність кредиту треба розглядати стосовно сукупності
кредитних угод. Якщо в одній із кредитних угод позичальник не повертає
позичку, то це ще не означає, что одне з властивостей — зворотність стає
не обов’язковим для кредиту як економічної категорії. Втрата одного з
якостей у тієї чи іншій конкретній кредитній угоді не означає, что
кредит утрачає свою визначеність і відокремлюваність.

• Аналіз сутності кредиту припускає розкриття ряду його конкретних
характеристик, що показують сутність у цілому. Тому, відповідаючи на
питання про те, що представляє сутність кредиту, потрібно розглянути:

структуру кредиту;

стадії руху;

основу.[1;8]

2.2. Для того щоб можливість кредиту стала реальністю, потрібні
визначені умови, принаймні, два:

• учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник — повинні виступати
як юридично самостійні суб’єкти, що матеріально гарантують виконання
зобов’язань, що випливають з економічних зв’язків;

• кредит стає необхідним у тому випадку, якщо відбувається збіг
інтересів кредитора і позичальника.

Для того щоб кредитна угода відбулася, потрібно, щоб її учасники взаємно
виявили цікавість до кредиту, що володіє визначеними якостями. Ці
інтереси не є щось суб’єктивне, регульоване в кінцевому рахунку волею
учасників виробничих відносин. Всякий інтерес, що породжує дія,
обумовлений насамперед об’єктивними процесами, конкретною ситуацією, що
робить неминучої виникаючу взаємну зацікавленість.

На практиці, наприклад, підприємство як суб’єкт кредиту в силу
кругообігу засобів може відчувати потребу в залученні додаткових
ресурсів з метою забезпечення безперервності виробництва. Однак потреба
в додаткових ресурсах у позичальника не є абсолютно обов’язковий фактор,
що обумовлює видачу кредиту кредитором.

Банки як колективні кредитори зобов’язані проаналізувати можливості
видачі позички позичальнику, визначати його реальну кредитоспроможність
відповідно до вимог повернення засобів і змістом кредитного договору.

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника
індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути
мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна,
нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір
власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його
потреби в кредитних коштах.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на
цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного
капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не
більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств
здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення
діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення
основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними
строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як
правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного
капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та
довгострокових кредитів.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка платоспроможності. Вона
проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється
здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть
вплинути на цей процес.

Аналіз фінансового стану позичальника грунтується на основі розгляду
кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою
коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація,
виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні
показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх
використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі
показники, як : показники платоспроможності,

показники фінансової стійкості, показники “солідності” підприємства та
ін.[2]

2.3. Питання про функції кредиту є найбільш дискусійними в теорії
кредиту. Численність думок з приводу функцій кредиту та їх суті
обумовлені відсутністю єдності у визначенні методологічних підходів до
їх аналізу. Багато економістів підміняють дослідження функцій кредиту як
економічної категорії аналізом функцій одного з елементів кредитних
систем. Найбільш часто це ототожнення відбувається з окремими
банківськими функціями або з окремими формами кредитних відносин.

Так, ряд економістів виділяють контрольну функцію кредиту як основну,
змішуючи по суті функцію кредиту з функцією кредитора. Інші дослідники,
спираючись на те, що контрольна функція однобічна — тільки з боку
кредитора, взагалі відкидають її. Проте є підстави вважати її наявність
навіть як однобічної дії.

Крім того, виділяються й ряд інших функцій кредиту, число яких у різних
авторів різне. Виходячи з ролі кредиту в процесі відтворення, в першу
чергу дослідники звертають увагу на його перерозподільчу функцію. При
цьому концентрується увага саме на участі кредиту в розподільчих
процесах. А це означає, що при допомозі кредиту, за рахунок тимчасово
вільних коштів одних юридичних і фізичних осіб, задовольняються
тимчасові потреби в коштах інших учасників відтворювального процесу. Це
підкреслює, що кредит охоплює тільки тимчасово вільні фінансові ресурси.

В залежності від погляду на суть кредиту визначається і зміст
перерозподільчої функції. Так, існує думка, що з допомогою кредиту
перерозподіляється не вартість, а грошові кошти, тобто, кредитор передає
в позику тільки грошові знаки, які не мають власної вартості, а є тільки
грошима за формою. Тому сам процес перерозподілу вартості реально
проходить у позичальника, тобто, на етапі використання кредиту.

Ряд економістів вважає, що перерозподіл включає обов’язкову акумуляцію
коштів і послідуюче їх розміщення в позики як самостійні процеси, які
відносяться до кредиту. Інші, визнаючи взаємозв’язок акумуляції коштів з
кредитними відносинами, особливо з банківськими позиками, як кредитний
процес, тобто суть кредиту розглядають лише з точки зору розміщення
коштів, що визначається як створення кредитних ресурсів.

Існує також погляд, що перерахування коштів на банківські рахунки є
процесом перерозподілу наявних кредитних ресурсів, а акумуляція їх має
місце тільки в тому випадку, коли кошти вступають в обіг за рахунок
новоствореної вартості або новоемітованих грошових знаків. Але це
питання більш стосується визначення шляхів поповнення кредитних
ресурсів, ніж функцій кредиту.

Крім тимчасовості виділяються і такі особливості кредитного
перерозподілу як форми та способи надання кредитів (прямий або
посередній), залежність від характеру угод, сфери використання
(територіальний, галузевий та міжгалузевий перерозподіл) тощо.

Особливістю кредитних відносин в сучасних умовах є перехід від
централізованого до ринкового механізму, який пов’язаний з розширенням
сфери застосування кредиту. Тому в сучасних умовах і функції кредиту
суттєво змінюються. Крім контрольної та пе-рерозподільчої функцій він
виконує одну з найважливіших функцій, пов’язаних з грошовим обігом. Це
заміщення готівки кредитними операціями. Ця функція випливає з самої
суті кредитних відносин.

Відомо, що основна частина розрахунків і надання позик здійснюється
через банки. Зберігаючи гроші в банках, клієнти тим самим вступають з
ними в кредитні відносини і крім того створюють умови для заміни
готівкової форми грошей в обігу кредитними операціями у вигляді записів
по банківських рахунках. Тому стає можливим надання позик в
безготівковій формі і розвиток безготівкових розрахунків. Останніє
кредитними операціями, так як терміни оплати та поставки продукції не
співпадають. Тому або постачальник кредитує одержувача товару, або
навпаки — одержувач товару кредитує постачальника.

Крім того, внесені гроші, які по суті для банку є позичкою і створюють в
ньому постійний залишок коштів, які в свою чергу використовуються банком
для надання позичок клієнтам. Цим самим створюється фіктивний капітал,
який обертається поряд з дійсним. Тут здійснюються не тільки кредитні
відносини, але й грошово-емісійні, так як випущені боргові зобов’язання
функціонують як засіб платежу, тобто як гроші. В цьому розумінні можна
вести мову про специфічну функцію кредитних відносин — грошово-емісійну.

Специфіка цієї функції полягає в тому, що термін дії відповідної форми
грошей обмежений терміном ДІЇ відповідного боргового зобов’язання і по
закінченню дії останнього кількість платіжних засобів в обігу відповідно
зменшується. Така емісія діє в авторегулюючому режимі, збільшуючи
тимчасово в обігу кількість платіжних засобів при нестачі грошей і
зменшуючи їх при закінчені кредитних операцій.

Водночас на сучасному етапі кредит виступає одним з факторів
централізації капіталу, сприяючи перетворенню приватного капіталу в
акціонерний шляхом запровадження акціонерних відносин та концентруючи
капітали на окремих напрямках, включаючи видачу консорціальних кредитів.
А крім того через ринкові механізми кредит сприяє економічному розвитку
всіх підприємницьких структур, в тому числі окремих галузей та форм
господарювання, виконуючи цим самим інвестиційну функцію.[3;2]

3.1. Будь-яка економічна система є результатом економічного розвитку, то
кредитні системи мають історично визначені форми, для яких характерні
особливості як в будові, так і в способах функціонування. Проте ці форми
мають і спільні риси, притаманні будь-якій кредитній системі. Основними
з них є:

• власне кредитні відносини та їх форми;

• кредитні інструменти, як засоби здійснення кредитних відносини;

• кредитний механізм як організаційна основа здійснення кредитних
відносин;

• кредитна інфраструктура як організаційні форми відповідних
інститутів, за допомогою яких здійснюються кредитні відносини.

Форми кредиту тісно зв’язані з його структурою і деякою мірою із
сутністю кредитних відносин. Структура кредиту включає кредитора,
позичальника, і позичену вартість, тому форми кредиту можна розглядати в
залежності від характеру:

позиченої вартості;

кредитора і позичальника;

цільових потреб позичальника.

Розрізняють такі форми кредиту:

Комерційний;

Банківський;

Споживчий;

Державний;

Міжнародний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб’єктом
господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з
відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем.Векселі
поділяються на прості та переказні. Простий вексель— це вексельне
зобов’язання, що надається позичальником на ім’я кредитора, яке містить
у собі зазначення місця і часу видання боргового зобов’язання, суми
останнього, місця і часу платежу. Переказний вексель, або тратта, являє
собою письмовий наказ однієї особи (кредитора) іншій (позичальнику) про
сплату певної суми третій особі або пред’явнику. Особа, що надає
переказний вексель, іменується трассантом; особа, яка зобов’язана
здійснити платіж, трассатом, а особа, якій передається право на
одержання грошей, ремітентом. Об’єктом переказного векселя є товарний
капітал.

Мета комерційного кредиту —прискорити реалізацію товарів. Відсоток за
комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по
банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною
вільних капіталів, що знаходяться у підприємців.

Банківський кредит надається володарями грошових коштів, позичальникам у
вигляді грошових позик. Об’єкт банківського кредиту — грошовий капітал.
Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства.
Кредитор — це володар (користувач) грошових коштів, насамперед банк.

Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не
обмежений напрямом, терміном та сумами, кредитних угод. Сфера
використання банківського кредиту ширша: комерційний кредит обслуговує
тільки обмін.товарів, а банківський — нагромадження капіталу,
перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення.

Банківський кредит виступає, з одного боку, як позика капіталу, якщо
позичальник використовує його для збільшення обсягу функціонуючого
капіталу, а з другого — як позику грошей— платіжних засобів, необхідних
для погашення боргових зобов’язань.

Банківський і комерційний кредити тісно пов’язані між собою. Це
зумовлено тим, що основою кредитної системи є комерційний кредит, що
виявляється в наданні комерційними банками облікового і акцептного
кредитів, які пов’язані з обігом векселів. Комерційний кредит обслуговує
рух товарів зі сфери виробництва у сферу споживання — виробничого та
особистого, оскільки кредитуються не лише підприємства, а й споживачі.

З розвитком кредитної системи банківський кредит розвивається швидкими
темпами (порівняно з комерційним), в ньому відбуваються суттєві зміни.
Головна з них— зосередження зростаючої частки позикового капіталу у
великих банках і використання значної частки національних кредитних
ресурсів провідними компаніями.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об’єктом, як правило,
є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, холодильники,
телевізори тощо), різноманітні послуги. Споживчий кредит виступає у
формі комерційного (продаж товарів з відкладенням виплати через
роздрібні магазини) і банківського (надання позик кредитними установами
на споживчі цілі). Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на
дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво
житла.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, в яких
позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. Вони
позичають кошти на ринку позикових капіталів шляхом випуску позик;через
фінансово-кредитні установи. В провідних країнах-доходи’від внутрішніх
позик стали другим після податків джерелом фінансування державних
витрат. Заощадження населення, що:зберігаються в ощадному банку (якщо
останній є державним), суми коштів, що залучені у населення за допомогою
позик, а також кошти, мобілізовані страховою системою, в сукупності
становлять внутрішній державний борг, Крім того, до державного боргу
належить також накопичений бюджетний дефіцит і зовнішні позички.

Державний кредит може виступати у різних формах. Наприклад, натуральні
позики (хлібні, цукрові), у вигляді цінних паперів, облігацій
внутрішньої позики, казначейських зобов”язань та інших кредитних
документів. Державні цінні папери може випускати як уряд, так і місцеві
органи, влади. Кредитна діяльність держави потрібна особливо в
низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове
будівництво, -інфраструктура, сільське господарство тощо).

Міжнародний кредит — це рух і функціонування позичкового капіталу між
країнами. Кредитні відносини існують не тільки всередині: кожної країни,
а й між державами як одна із форм міжнародного руху капіталів. [4; 9]

3.2. Вид кредиту — це більш детальна його характеристика по
організаційно-економічних ознаках, використовувана для класифікації
кредитів. Єдиних світових стандартів при їхній класифікації не існує.
Звичайно кредити класифікуються в залежності від:

стадій відтворення, що обслуговуються кредитом;

галузевої спрямованості;

об’єктів кредитування;

його забезпеченості;

терміновості кредитування;

платності та ін.

Кредит підрозділяється на види й у залежності від їхньої галузевої
спрямованості. Коли кредит обслуговує потреби промислових підприємств,
те це промисловий кредит. Буває також сільськогосподарський, торговий
кредит. Галузева спрямованість кредиту часто знаходить своє втілення в
державній статистиці ряду країн (окремо виділяються кредити
промисловості, торгівлі, сільському господарству і т.д. ). По галузях
поділяють кредити й окремі комерційні банки.

Класифікація кредиту обумовлена також об’єктами кредитування. Об’єкт
виражає те, що протистоїть кредиту. Найчастіше кредит використовується
для придбання різних товарів (у промисловості — сировина, основні і
допоміжні матеріали, паливо, тара та ін. ,

У торгівлі — товари різноманітного асортименту, у населення — товари
тривалого користування) і тут кредиту протистоять різні
товарно-матеріальні цінності. У ряді випадків позичка видається для
здійснення різних виробничих витрат. Наприклад, у сільському
господарстві кредит у більшій частині направляється на витрати по
рослинництву і тваринництву, у промисловості — на сезонні витрати
(ремонт, підготовку до нового сезону виробництва сільськогосподарських
продуктів і ін.).

Об’єкт кредитування може мати матеріально-речовинну форму і не мати її.
Позичальник бере позичку необов’язково для нагромадження необхідних йому
товарно-матеріальних цінностей. Кредиту тому необов’язково будуть
протистояти конкретні види матеріалів. Позичка досить часто береться під
розрив у платіжному обороті, коли в підприємства тимчасово відсутні
вільні кошти , але виникають зобов’язання по різноманітних видах
поточних платежів. Це можуть бути потреби, зв’язані з необхідністю
платежів по виплаті заробітної плати персоналу підприємства, різних
податків у федеральний чи місцевий бюджети, по внесках по страхуванню
майна й ін. У цьому випадку кредит покриває недолік коштів чи розриви
в платіжному обороті.

Класифікація кредиту по видах залежить і від його забезпеченості.
Звичайно забезпеченість розрізняють по характеру, ступеню (повноті) і
формам. По характеру забезпечення виділяють позички, що мають пряме і
непряме забезпечення. Пряме забезпечення містять, наприклад, позички,
видані під конкретний матеріальний об’єкт, на покупку конкретних видів
товарно-матеріальних цінностей. Непряме забезпечення можуть мати,
наприклад, позички, видані на покриття розриву в платіжному обороті,
Хоча позичка і видається на покриття платіжних зобов’язань позичальника,
прямої оплати товарно-матеріальних цінностей, що прямо протистояли б
кредиту, може не бути, однак виявляється непряме матеріальне
забезпечення у формі товарних запасів, створених за рахунок власних
грошових джерел.

По ступені забезпеченості можна виділити кредити з повним (достатнім),
неповним (недостатнім) забезпеченням і без забезпечення. Повне
забезпечення мається в тому випадку, якщо розмір забезпечення дорівнює
чи вище розміру пропонуємого кредиту. Неповне забезпечення виникає тоді,
коли його вартість менше розміру кредиту. Кредит може і не мати
забезпечення. Такий кредит називають бланковим. Найчастіше він
надається при наявності достатньої довіри банку до позичальника,
упевненості банку в поверненні засобів, наданих позичальнику в тимчасове
користування.

Забезпечення кредиту можна розглядати не тільки з позиції протистояння
йому визначеної маси вартостей, ліквідних товарно-матеріальних запасів,
але і визначених зовнішніх гарантій. Крім звичайної застави
товарно-матеріальних цінностей, майна, що належить позичальнику, у групу
забезпечення повернення кредиту входять різного роду гарантії,
поручительства третіх сторін, страхування й ін.

При класифікації кредиту в залежності від терміновості кредитування
виділяють короткострокові, середньострокові і довгострокові позички.

Короткострокові позички обслуговують поточні потреби позичальника,
зв’язані з рухом оборотного капіталу. Короткостроковими позичками
вважаються такі позички, термін повернення яких за міжнародними
стандартами не виходить за межі одного року. Однак на практиці їхній
термін може бути неоднаковий. Це визначається економічними умовами,
ступенем інфляції. Так, в Україні 90-х рр. у силу значних інфляційних
процесів до короткострокових позичок найчастіше відносили позички з
терміном до трьох-шести місяців.

Середньострокові і довгострокові кредити обслуговують довгострокові
потреби, обумовлені необхідністю модернізації виробництва, здійснення
капітальних витрат по розширенню виробництва.

Устояного стандартного терміну як критерію віднесення кредиту до розряду
середньострокових чи довгострокових позичок поки немає. У США,
наприклад, середньостроковими позичками є такі позички, термін погашення
яких не виходить за межі восьми років, у Німеччині — до шести років.
Немає однаковості й у розмірі терміну по довгострокових позичках.

В Україні до середньострокових позичок відносили позички з терміном
погашення від шести до дванадцяти місяців, до довгострокових — кредити,
термін оплати яких виходив за межі року. Розподіл кредитів по їхній
тривалості функціонування в господарстві позичальника було виправданим,
тому що в умовах знецінення грошей навіть короткочасне їхнє перебування
в господарстві позичальника могло привести до втрати схоронності
капіталу. Сильна інфляція трансформувала представлення про термін
кредитування, змінювала критерії терміновості кредитування
позичальників.

Кредит можна класифікувати по видах і в залежності від платності за його
використання. Тут виділяють платний і безкоштовний, дорогий і дешевий
кредити. За основу такого розподілу береться розмір процентної ставки,
установлений за користування позичкою.

У сучасному господарстві кредит функціонує як капітал. Це означає, що
кредитор передає позичену вартість не як суму грошей, а як
самозростаючу вартість, що повертається йому зі збільшенням у виді
позичкового відсотка. Позичальник же отримані засоби повинний
використовувати таким чином, щоб з їх допомогою можна було не тільки
забезпечити безперервність виробництва, але і створити нову вартість,
достатню, щоб розрахуватися з кредитором- повернути йому спочатку
авансовану суму і сплатити позичковий відсоток. Саме тому кредит як
вартісна категорія носить платний характер.

Проте як у древньої, так і в сучасній історії існує і безкоштовний
кредит у дуже обмежених розмірах. Найчастіше в сучасному господарстві
він застосовується при кредитуванні інсайдерів (співробітників банку),
при особистих (дружніх) формах кредиту й ін.

При товарному кредиті (у формі векселів) відстрочка платежу також не
супроводжується стягненням відсотка. Разом з тим хоча прямо тут плата за
кредит і не виявляє себе, однак побічно відсоток входить у ціну того
продукту, по якому була зроблена відстрочка його оплати.

У рамках платності за кредит застосовується поняття дорогого і дешевого
кредиту.

Поняття дорогого кредиту зв’язано зі стягненням процентної ставки,
розмір якої вище його ринкового рівня. Як правило, така ставка
встановлена по кредитах, що має підвищений ризик неповернення позички
(через низький клас кредитоспроможності позичальника, сумнівного
забезпечення й ін.). Інші кредити (з підвищеною процентною ставкою)
застосовуються також як своєрідна санкція за несвоєчасне повернення
позички, а також порушення, що суперечать кредитному договору з
клієнтом.

Найчастіше розмір платності кредитор диференціює в залежності від
терміну кредиту, якості забезпечення, платоспроможності позичальника.
Платність міняється з урахуванням економічного циклу — підйому, чи
депресії економічної кризи.

У світовій банківській практиці використовуються й інші критерії
класифікації кредитів. Зокрема, кредити можуть поділятися на позички,
видавані в національній і іноземній валюті, юридичним і фізичним особам
і ін.[6;1]

4.1.Радикальні економічні перетворення, що відбуваються в країні,
викликають необхідність переосмислити зміст багатьох економічних
категорій, їхня роль у діяльності суб’єктів, що хазяюють, і, на цій
основі, розширити можливості керування факторами, що впливають на
ефективність функціонування підприємств.

До економічних категорій, без яких не обходиться діяльність ни суб’єкта
ринкових отношений, можна віднести і кредитні ресурси.
Адміністративно-командна система керування економікою, зневажаючи
багатьма економічними законами товарно-грошового звертання, привела до
перекручування сутності кредитних ресурсів і, як наслідок, до
недооцінки їх впливу на ефективність діяльності суб’єктів, що хазяюють.

Наукові розробки вчених, що займаються питаннями кредитного звертання,
були спрямовані на дослідження різних сторін сутності кредиту як системи
економічних відносин у планомірному перерозподілі тимчасово вільних
засобів бюджету і населення на умовах зворотності і терміновості або в
особливій формі перерозподілу вартості у виді планомірного руху
позичкового фонду держави. Обґрунтування ролі кредиту в економіці
вироблялося лише на макрорівні, тобто з погляду його впливу на
ефективність суспільного виробництва в цілому: найбільш правильному
формуванні оборотних і частково основних фондів, здійсненні мобілізації
дрібних і значних сум, що тимчасово звільняються в суспільному
господарстві, прискоренні оборотності оборотних коштів народного
господарства в цілому, скороченні суспільних витрат.

Розвиток ринкових початків в економіці країни, досвід закордонної
системи господарювання визначають очевидність залежності результатів
функціонування підприємств від ефективного керування процесом формування
і використання їхніх фінансових ресурсів. У цьому зв’язку дослідження
сутності кредитних ресурсів як важливого джерела покриття фінансових
потреб підприємства і фактора підвищення ефективності його
функціонування здобуває особливу актуальність.

У найбільш загальному виді кредитні ресурси є матеріальними носіями
економічних відносин, що виникають між суб’єктами кредитної угоди з
приводу перерозподілу вартості на умовах зворотності, терміновості,
платності і забезпеченості. Однак зміст цього поняття по-різному
оцінюється в залежності від сфери його застосування.

У період державно-монополістичного регулювання економіки кредитні
ресурси Державного банку країни формувалися, в основному, за рахунок
практично безкоштовного збереження засобів підприємств і організацій (
не можна ж вважати платою 0,5% річних по внесках ) і були об’єктом
винятково державної власності. В умовах банк виконував лише роль
посередника, що директивно розподіляє мобілізовані державою засоби.

Жорсткі умови ринкової економіки, підлеглі досягненню, у першу чергу
економічних інтересів господарювання і розвиток системи комерційних
банків, що підсилила конкуренцію за залучення коштів, обумовили значне
подорожчання кредитних ресурсів і привели до усвідомлення залежності
результатів діяльності банків від уміння керувати процесом формування
кредитних ресурсів і розміщенням вкладень, що знайшло відображення в
новому рівні взаємин із клієнтами.

З розвитком у нашій країні ринкових відносин, появою підприємств різних
форм власності (як приватної, так і державної, суспільної) особливого
значення набуває проблема чіткого правового регулювання
фінансово-кредитних відношенні суб’єктів підприємницької діяльності.

У підприємств усіх форм власності всі частіше виникає потреба залучення
позикових засобів для здійснення своєї діяльності і витягу прибутку.
Найбільш розповсюдженою формою залучення засобів є одержання кредиту.

Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах
економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит
виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні
маси, кредит харчує підприємства додатковими ресурсами. Однак існує і
негативний вплив в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно
такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні засобів, що входять за
допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу
грошей, необхідних для звертання.[7;6]

Висновки

В основі будь-якої системи кредитного обслуговування лежать такі
принципи її функціонування: забезпечення, повернення, строковості,
платності та цільового характеру. Реалізуються вони в специфічних
формах, які визначаються особливостями об’єкта кредитування.

Виходячи з аналізу досвіду країн з розвинутою ринковою економікою та
соціально-економічних і галузевих особливостей в нашій країні, доцільно
зосередити зусилля на удосконаленні існуючої кредитної інфраструктури,
кредитного і розрахункового механізмів.

У кредитній інфраструктурі основними формами повинні стати
спеціалізовані кредитні підприємства по обслуговуванню різних сфер
економіки.

Залучення коштів у кругообіг підприємств можуть здійснювати кредитні
спілки та кооперативні банки. Перші можуть займатись залученням коштів
населення, а другі — як юридичних так і фізичних осіб.

Переваги таких фінансових закладів — максимальне наближення до своїх
клієнтів та порівняно низькі експлуатаційні витрати по кредитному
обслуговуванню.

Для підвищення ефективності їх роботи потрібно надати їм. можливість
розширити сферу послуг, які вони можуть надавати своїм клієнтам. Після
створення сітки кредитних спілок та кооперативних банків, з метою
централізації коштів потрібно створити організаційно-нормативні умови і
сформувати їх регіональні та національні об’єднання.

Створення лізингових компаній дасть можливість значно розширити сферу
довгострокових вкладень в оновлення існуючих засобів виробництва,
поєднуючи технічне переозброєння підприємств із запровадженням нових
технологій.

Безумовно, запровадження таких інфраструктурних ланок кредитної системи
в якійсь мірі похитне монопольне становище комерційних банків на
кредитному ринку. Але це, разом з тим, створить і нове конкурентне
середовище для їх діяльності, стимулючі таким чином більш ефективне
обслуговування виробництва. Запровадження таких інфраструктурних ланок
стримується недосконалістю законодавчо-нормативного забезпечення.

Для розвитку комерційного кредиту в Україні існує ряд
законодавчо-нормативних актів. Проте він не набув широкого застосування.
Основною причиною цього є недостатня обізнаність суб’єктів
підприємницької діяльності з умовами його використання. Тому для
розвитку даного виду кредитування потрібно підготувати та опублікувати
відповідні рекомендації і доповнити відповідні законодавчі й нормативні
акти по забезпеченню механізму безперервного руху векселів з жорсткою
гарантією їх оплати.

Таким чином кредит- це одна з рушійних сил в розвитку економіки.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Підр. Гроші та кредит за ред/ Івасів Б.С. Савлук М.І. Ющенко
В.А.-Терноп. Карт-Бланш 2000.-510.с

Демків А.В Гроші та кредит.-К.: Дакор., К.: Вира-Р.,2003.-528с.

Давидов О.І.,Зінченко Я.В. Фондові кризи в ринковій економіці//Фінанси
України.-2000.-№3.

Геращенко В. Міжнародні кредити і господарський розвиток//Банківська
справа.-2000.

Величко О. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи
України//Економіка України.-2001.

Актуальные валютно-финансовые проблемы капиталистических й развивающихся
стран/ М.: НИФИ.-1997. — Вып-1.

Сало І. Роль економічних теорій грошей, інвестицій і накопичення у
стабілізації та розвитку економіки //Вісник НБУ, — 1996.

Фінансово-кредитні відносини в АПК. За ред. акад. УААН П-

Т.Савлука, чл.-кор. УААН М.Д-Дем’яненка. — К.: 1996. 284 с.

Фінансування і кредитування сільськогосподарських підприємств/ М.Я.
Дем’яненко, П.А.Лайко, В.М.Жук та ів.; за ред, МЛ.Дем’яненко. — К.:
Урожай, 1995.- 208с.

Додаток №1

Види класифікації Види банківського кредиту

За призначенням на виробничі цілі(юридичним особам під заставу)

споживацький кредит(фізичним особам)

За строками користування короткострокові(до 1 року)

середньострокові(до 3 років)

довгострокові(понад 3 роки)

За формою забезпечення забезпечені заставою(майном, цінними паперами)

гарантовані(банками, фінансами чи майном третьої особи)

з іншим забезпеченням(поручительське свідоцтво страхової компанії)

незабезпечені(бланкові)

За ступенем ризику стандартні

нестандартні

сумнівні

незабезпечені

безнадійні

За методами надання

у ризиковому випадку

відповідно до відкритої лінії

гарантійні(за потребою із заздалегідь обумовленою датою надання)

За строками погашення водночас

на виплату

достроково

з регресом платежів

після закінчення обумовленого періоду

PAGE

PAGE 2

Похожие записи