Контрольна робота

на тему:

Конкуренція і монополія в ринковій системі

План

Вступ

Сутність конкуренції. Методи і способи конкурентної боротьби

Конкуренція і монополія. Типи ринків за ступенем їх монополізації

Антимонопольне законодавство України

Висновки

Література

Вступ

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається
з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних
структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і
об’єднуються єдиним поняттям — ринок.

За визначенням ринок — це організована структура, де «зустрічаються»
виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії
попиту споживачів (попитом називається кількість товару, яку споживачі
можуть купити за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція — це
кількість товару, яку виробники продають за певною ціною) встановлюються
і ціни товарів, і обсяги продаж. При розгляді структурної організації
ринку визначальне значення має кількість виробників і кількість
споживачів, що беруть участь у процесі обміну загального еквіваленту
вартості на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер
і структура відносин між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття
конкуренції (competition). Конкуренція — це найважливіша ланка всієї
системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до
конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом
конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими
чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба — це динамічний
процес. Він сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами.

В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на
ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне
обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.

Створення конкурентного середовища й подолання монополізму є

одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні. Ще в
Законі про економічну самостійність України (серпень 1990 р.) та в
постанові Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу
Української РСР до ринкової економіки” (листопад 1990 р.) “передбачалося
провести роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє
підприємницьке середовище і ринкову конкуренцію”. Проте здійснена в
Україні приватизація ще не призвела до створення сприятливого для
економічного зростання конкурентного середовища. Схоже на те, що
“обмеження діяльності підприємств-монополістів для цього недостатньо,
поза як в наш час більше половини великих підприємств є монополістами у
своїх галузях, і тому тільки приватизація, розкрупнення там, де це
можливо, й зацікавленість у розвитку альтернативних недержавних
виробництв може забезпечити нормальну конкуренцію на українському
ринку».

Сутність конкуренції. Методи і способи конкурентної боротьби

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є
конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без
розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський
економіст Ф.Хайєк, «суспільства, які покладаються на конкуренцію,
успішніше за інших досягають своєї мети». Конкуренція являє собою
економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками
продукції, робіт послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов’язаних з
продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим
самим споживачам.

Конкуренція (від латинського «конкурро» – зіштовхуюсь) означає
суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови
виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин
існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого
не залежні суб’єкти, їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою
ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та
реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію – природно
і об’єктивно існуюче явище – можна розглядати як закон товарного
господарства.

Конкуренція — органічний елемент ринку. Поза ринком практично неможлива
здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму
конкуренції неможливі ринкова рівновага і повноцінний ринок. Конкурентне
господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим
механізмом відтворення ринкової рівноваги.

Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного
виробництва, що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої
норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації
товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу
товаровиробників.

Становлення і утвердження здорової економічної конкуренції в нашому
суспільстві — питання не одного року. Серед умов, за яких можливе
відтворення ринково-конкурентного середовища, слід зазначити повернення
суспільного виробництва до реалій багатоукладної економіки,
роздержавлення її і демонополізацію; здійснення земельної реформи;
ліквідацію міністерсько-відомчої структури управління виробництвом, яка
неспроможна забезпечити перехід до нових форм господарювання; створення
ринкової інфраструктури; наявність стимулів до творчої, продуктивної
праці; зростання ролі органів місцевого самоврядування у формуванні
ринкових відносин; законодавче забезпечення конкуренції як способу
ведення ринкового господарства.

Конкуренція являє собою відносини між товаровиробниками з приводу
одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та
підприємливості.

Конкуренція генерує дійові стимули для того, щоб господарюючий суб’єкт
не заспокоювався на досягнутому; відкриває реальні можливості для
вільного вибору господарського маневру для всіх учасників економічних
відносин; культивує саме ринковий компонент практичних навичок та знань.

Глибинне коріння економічної конкуренції як механізму ринкової рівноваги
має свій початок в матеріальних потребах та інтересах людини.
Переплітаючись і стикаючись, економічні інтереси висвічують усю гамму
економічних відносин і механізм, що їх збалансовує, — ринок. Саме в
ринково-конкурентному середовищі економічні інтереси формують і ринкову
складову суспільної необхідності.

Відомо, що виробничі відносини формуються завдяки і через економічні
інтереси. Ці останні є спонукальною силою для ефективного
господарювання. Якщо господарська система функціонує в
конкурентно-ринковому середовищі, то вона є формою реалізації виробничих
відносин. Якщо ж на практиці економічні відносини в основній
виробничо-господарській ланці знецінені, то це є найпереконливішим
свідченням штучно підтримувати життєздатності пануючої системи
управління й господарювання. Саме тому основним видом наших втрат у
суспільному виробництві є нереалізовані можливості.

Конкуренція як засіб успішного функціонування ринкової економіки в усіх
своїх конкретних проявах спирається на об’єктивні процеси й
закономірності, не вступає в суперечності з основними тенденціями
прогресу продуктивних сил. Наприклад, об’єктивною необхідністю, що на
практиці виступає як наслідок економічної конкуренції товаровиробників,
є постійне прискорення процесів оновлення виробництва й продукції. Отже,
конкуренція диктує жорстку технологічну дисципліну, вимагає високої
якості виробів, сучасного дизайну, здатності передбачати перспективні
потреби, а не лише торгувати тим, що виробляється і поки що знаходить
попит.

Конкуренція забезпечує безвідповідальність і передбачає постійне
прагнення бути попереду, досягати успіхів. Ринок переважно шляхом
самоорганізації й дійового зворотного зв’язку перманентне підштовхує
розвиток суспільного виробництва через персоніфікованих суб’єктів його,
наближаючи плани до реальності, ринкові механізми гарантують також, що
будь-який продукт буде виготовлений людьми, які вміють робити його
якнайкраще і з найменшими витратами.

Усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише у тому
випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятись на
досягнутому, експериментувати, рухатись уперед, зуміє вказати
перспективу й шляхи досягнення її більшості трудівників, спонукає їх іти
за собою. Лише через тактику малих, але цілком конкретних і усвідомлених
іншими перемог виховується смак економічної конкуренції, зумовлюється її
подальший розвиток.

У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від
простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива
рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її
зародження й виникнення історично відносяться до простого товарного
виробництва Конкуренція між простими товаровиробниками(ремісниками,
селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них,
які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільне
необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не
мають успіху.

Особливий імпульс конкуренція дістала з переходом у розвинуте товарне
господарство.

Для ринкового господарства XVIII ст. була характерна вільна конкуренція,
її феномен детально дослідив А.Сміт, якому належить вираз щодо
«невидимої руки конкуренції». На рубежі XIX й початку XX ст. конкуренція
в усіх країнах становила одну з динамічних сил економічного прогресу.
Протягом XX ст. у найрозвинутіших країнах світу вводиться механізм
регулювання конкуренції, тобто встановлення «Правил гри», коли
підприємства та фірми намагаються запровадити нові принципи суперництва,
їхня суть полягає в тому, що підприємці діють не наосліп, силою
витісняючи один одного з ринку, а з допомогою маркетингу детально
вивчають ринкові можливості, його кон’юнктуру. Це значною мірою
«заземлює» напругу виникнення кризи надвиробництва, оскільки зі
споживачем наперед узгоджуються обсяги, номенклатура, умови й терміни
реалізації продукції.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача
перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні
робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції:
витиснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і
збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне
зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття,
інфляції тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці
господарювання конкуренція була відсутня.

Конкуренція має і позитивні риси. Вона є рушійною силою ринкової
економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну
продукцію при найменших затратах виробництва на основі науково-технічних
досягнень, передової організації праці. Конкуренція приносить користь
суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових
ресурсів, примушує постійно поновляти асортимент, пильно стежити за
науково-технічними новинками і активно впроваджувати їх у виробництво.

Цінова конкуренція означає, що головними методами боротьби проти
конкурентів є ціна, її використання грунтується на різноманітних методах
і способах. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж
ринкова ціна вартості своєї продукції. Це по суті боротьба за скорочення
витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного
прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності.

Розглянемо методи і способи конкурентної боротьби:

МЕТОДИ ЦІНОВОЇ КОНКУРЕНЦІЇ — цінова конкуренція означає, що головними
методами боротьби проти конкурентів є ціна, її використання грунтується
на різноманітних методах і способах. У такій боротьбі перемагає той, хто
домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Це по
суті боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню
досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці,
підвищення її продуктивності. На конкурентному ринку нездатність деяких
підприємців використовувати власне економічну технологію виробництва в
кінцевому підсумку означає усунення їх конкурентами, які використовують
ефективніші методи виробництва і мають можливість дещо знизити ціни, що
приваблює покупців, сприяє швидкій реалізації товару, а отже, прискорює
оборот капіталу. Слід також мати на увазі, що деяке зниження цін
зберігає для виробника норму прибутку за рахунок низьких витрат
виробництва. Таке зниження цін слід відрізняти від зниження цін нижче за
собівартість, що є вже методом нечесної конкуренції.

МЕТОДИ НЕЦІНОВОЇ КОНКУРЕНЦІЇ — вона застосовує такі способи:

Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну
якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення
технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе
використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.

Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на те, щоб
привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію про споживчі
властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати
споживачеві про існування того чи іншого товару. Реклама формує уявлення
про особливі якості товару, хоча його споживна вартість при цьому часто
залишається без змін. У рекламі акцентується увага на торговельних
знаках і фірмових клеймах.

Умови, що пов’язані з продажем товару. Фірма зобов’язується здійснювати
ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безоплатні
консультації щодо використання свого товару.

НЕЧЕСНА КОНКУРЕНЦІЯ — це діяльність господарського суб’єкта, що
спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого
становища на ринку, обманом споживачів, партнерів, інших господарських
суб’єктів і державних органів. Методи здійснення нечесної конкуренції
такі:

Дезінформація з боку виробника споживачів — покупців і господарських
суб’єктів про товар і послуги. Вона виявляється в неправильних
відомостях про споживчі властивості товару: клас, сорт, якість
виготовлення.

Використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування
товару без дозволу господарського суб’єкта, на ім’я якого вони
зареєстровані. Як правило, використовуються товарні бланки, маркування
тих фірм, продукція яких користується великим попитом.

Поширення неправдивих повідомлень про товари своїх конкурентів. Така
інформація, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і
негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.

Намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для
того, щоб вони відмовляли конкурентам в постачанні сировини, матеріалів,
а також у наданні кредитів.

Переманювання провідних спеціалістів конкурентів підкупом, встановленням
більш високих окладів і різних пільг.

До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів.
Наприклад, у ряді країн встановлено, що продавець не має права
пропонувати товар за ціною, що нижча, ніж собівартість, з метою усунення
конкурентів. Проте практика засвідчує, що цього правила часто на
дотримуються. І зниження цін залишається одним із способів нечесної
конкурентної боротьби великих промисловців проти невеликих фірм.

Конкуренція і монополія. Типи ринків за ступенем їх монополізації

Існуванню конкуренції загрожує монополія. В широкому розумінні монополія
— це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що
кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну
продукції, що реалізується.

Практика засвідчує, що залежно від характеру і причин, є такі види
монополії: природна, легальна і штучна.

Природна монополія існує в галузях, які виробляють рідкісні метали та
інші елементи виробництва, а також у галузях інфраструктури, що мають
важливе і стратегічне значення, контроль над яким має здійснюватися з
боку держави (наприклад виробництво ядерної зброї).

Легка монополія утворюється на законних підставах для надання особливих
послуг (зв’язок, органи, що надають авторські права тощо).

Штучна монополія виникає внаслідок особливого становища підприємств для
одержання монополістичних переваг.

Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає
вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво.
Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і
на шкоду суспільству в цілому.

Важливе значення має критерій оцінки ступеню монополізації: це одна
група або група їх у виробництві продукції, частка їхнього обороту. У
світовій практиці прийнято вважати, що домінуюче становище підприємства
або групи їх на ринку виникає тоді, коли на одне підприємство припадає
понад 1/3, всього обороту на ринку, або на три і менше підприємств —
понад 1/2 загального обороту, або на п’ять і менше підприємств — понад
2/3 обороту.

У господарській практиці України монополістами є ті учасники
господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70 відсотків.

Захист конкуренції здійснює держава. У ст. 42 Конституції України
записано: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій
діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку,
неправомірне обмеження конкуренції та добросовісна конкуренція. Види і
межі монополії визначаються їконом». Для захисту конкуренції розроблено
антимонопольне законодавство і створено Антимонопольний комітет України.
Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і
створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 2003 р. в Україні
тисячі державних монополій у процесі приватизації перетворилися на
приватні підприємства. Завдяки заходам, спрямованим на демонополізацію
економіки, на ринках з’явилося майже 5000 нових господарських суб’єктів.

Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні
результати для розвитку конкуренції там, де на підприємствах з’явилися
власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення
власних поточних потреб.

Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме
конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: виробників, покупців,
продавців — юридичних осіб чи споживачів-громадян.

Ту чи іншу ринкову систему можна розглянути, виходячи з різних ознак,
які їй притаманні. Так, в залежності від ступеня обмеження конкуренції,
яка, як відомо, є об”єктивною передумовою існування ринку, враховуючи
історичний процес його розвитку, доречно виділити такі ринки:

вільний – ринок на якому реалізуються товари і послуги багатьох
незалежних товаровиробників, жоден з цих товаровиробників не виробляє
більшу частку певного товару і тому неспроможний впливати на рівень
ринкових цін, а процес ціноутворення здійснюється в умовах вільної
конкуренції;

монополізований – ринок на якому крупні підприємства, монополістичні
об”єднання підприємств, які виробляють переважну кількість певного
товару, мають змогу обмежувати конкуренцію і таким чином впливають на
процес ціноутворення і як результат – отримують високі прибутки;

олігополістичний – ринок на якому панують декілька форм ,
монополістичних об”єднань, які займають провідне місце у виробництві
продукції в більшості галузей промисловості;

змішаний – ринок, на якому має місце певне співвідношення вищезазначених
ринків.

Антимонопольне законодавство України

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають
організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи
попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та
нечесної конкуренції. В Україні існує Закон України “Про обмеження
монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій
діяльності”.

Даний Закон визначає правові основи обмеження і попередження
монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій
діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм
антимонопольного законодавства. Для цілей дійсного Закону вживаються
такі терміни:

ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї споживчої
вартості, у межах якої визначається монопольне положення;

конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії
обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови
реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких
потребуває споживач;

монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дат йому
можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати
конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається
положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує
35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися
монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного
товару менше 35%.;

монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне
положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню
прав споживача;

монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за
умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи
підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії
(бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення,
істотне обмеження або усунення конкуренції;

монопольне утворення ( підприємство, об’єднання або господарське
товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним положенням вважаються:

нав’язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне
положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у
тому числі нав’язування товару, не потрібного контрагенту;

обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту
товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або
встановлення монопольних цін;

часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при
відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою
створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних
цін;

інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку)
інших підприємців;

установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що
обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм
підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень
на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів
товарів із метою обмеження конкуренції;

примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому
постачанню товарів визначеному колу споживачів;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до
монопольного положення на ринку;

установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в
інший;

надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у
привілейоване положення стосовно інших підприємців;

обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп
підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або
маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього
оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого
підприємця, самовільне використання його імені;

навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть
завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого
підприємця;

одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також
конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або
майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист
інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і
несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України
відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У
своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і
підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з
зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй
діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом,
іншими законодавчими актами України, а також положенням про
Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Відомості, отримані Антимонопольним комітетом України і його
територіальними управліннями, є комерційною таємницею і не підлягають
розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням таких відомостей,
підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом
України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку,
Антимонопольний комітет України і його територіальні управління
здійснюють попередні дії по державному контролю за реорганізацією
(злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів,
міжгалузевих, регіональних і інших об’єднань підприємств, перетворення
органів керування в зазначені об’єднання, а також за створенням,
реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного
товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови
повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж
правила застосовуються й в тих випадках, якщо підприємець має частки
(паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне
положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку,
Антимонопольний комітет України і його територіальні управління видають
розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий
поділ не застосовується у випадках:

неможливості організаційного або територіального відділення підприємств,
структурних підрозділів або структурних одиниць;

наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних
підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в
загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Антимонопольний комітет стягає штрафи з підприємців за:

відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень
Антимонопольного комітету України про припинення порушень
антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні
угод, що суперечать дійсному Закону;

непредставлення, невчасне надання інформації монопольному комітету
України та його територіальним управлінням або надання недостовірних
данних;

Прибуток, незаконно отриманий суб’єктами підприємницької діяльності в
результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним
судом в державний бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною
конкуренцією, підлягають відшкодуванню за позовом зацікавлених осіб у
порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство
України відповідає світовим стандартам, проте створювалося воно, на
жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних
перетворень. Її немає і донині. Не бачачи ориєнтирів, український уряд,
як показало життя, вже спочатку обрав неправильний шлях. Світова
практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації
основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і
фінансово-грошове реформування.

Висновки

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального
функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й
мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного
процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу
продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати
праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави.
До негативних наслідків – те, що перемога одних супроводжується тяжкою,
а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних
прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення
і т.і.

Говорячи про негативні методи здійснення конкурентної боротьби необхідно
зазначити, що конкуренції притаманне й таке явище, як промислове
шпигунство. Звичайно, не можна заперечувати певну ефективність
промислового шпигунства, наприклад він здійснює значний вплив на
розвиток військово-промислового комплексу. Проте промислове шпигунство
не може замінити розвитку в галузевих, державних і глобальних масштабах,
не може замінити науково-дослідницькі роботи, відкриття, адже, якщо
постійно користуватися чужим, вкраденим, то при цьому втрачається деякий
власний потенціал розвитку, що зрештою веде до регресу.

В цілому ж, конкуренція має менше негативних ознак, ніж позитивних;
конкуренція — значно менше лихо, ніж монополія, яка зловживає своїм
панівним положенням в економіці.

Конкуренція – визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за
умов конкуренції створюється більше національне багатство при меншій
вартості кожного виду продукції порівняно з монополією й плановою
економікою.

Література

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. “Основи економічних знань”:
Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1998. – 544с;

Дахно І. “Антимонопольне законодавство України” – “Украина-бизнес”, 1995
р., №24;

Закон України “Про антимонопольний комітет України” – “Голос України”,
1993 р., 21 грудня;

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної
конкуренції в підприємницькій діяльності” – “Правда України”, 1992 р.,
15 травня;

Ковальчук В.М. “Загальні основи ринкової економіки” – Тернопіль СМП
«Астон». 1994;

Маконнелл К., Брю С. “Экономикс: принципы, проблемы и политика” – М.:
Республика. 1992. Т. 1;

“Основы экономической теории: политэкономический аспект”: Учебник/ Отв.
ред. Г.Н. Климко. – 3-е изд., перераб. и доп. – К.: Знання-Прес, 2001. –
646с.

PAGE 19

Похожие записи