Реферат на тему:

Конкуренція і монополія у ринковій економіці

ПЛАН

1. Ринкова конкуренція, її суть, форми та значення у розвитку економіки

2. Монополія: суть, причини виникнення та форми прояву

3. Подолання монополізму і створення умов для ринкової економіки

1. Ринкова конкуренція, її суть, форми та значення у розвитку економіки

Конкуренція (від лат. «concurrientia» — стикатися) означає суперництво
між суб’єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови
виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин
функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні
від кого не залежні суб’єкти господарської системи. У такому самому
становищі повинні бути і покупці товарів.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним
законом ринкового господарства.

Продавці хочуть продати свої товари найдорожче, але конкуренція змушує
їх збувати продукцію дешевше, щоб стимулювати попит покупців. У боротьбі
між продавцями (прагнуть продати найдорожче) і покупцями (прагнуть
купити дешевше) виграють ті, хто більш згуртований і має можливість
нав’язати свою (вигідну для них) ціну. В умовах «вільної» конкуренції на
ринку всі рівні, як продавці, і всі рівні, як покупці, але перемагає
той, хто при тій самій якості товару має менші витрати виробництва або
при тих самих витратах виробляє продукцію вищої якості.

Конкуренція — категорія товарно-ринкової економіки. Її зародження і
виникнення історично належать до простого товарного виробництва. У
процесі конкуренції кожний дрібний виробник намагається створити для
себе найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів. Особливого
розвитку конкуренція набула з переходом до великого товарного
виробництва. У ХХ і на початку ХХІ ст. конкуренція в усіх країнах
свідомо використовується як одна з рушійних сил економічного і
соціального прогресу.

Позитивна економічна роль конкуренції проявляється в ряді функцій, які
вона виконує.

По-перше, як показує історичний досвід, конкуренція, пронизуючи всі
зв’язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення
збалансованості між попитом і пропозицією, а в кінцевому підсумку — між
суспільними потребами і виробництвом.

По-друге, конкуренція виконує функцію спілкування і погодження інтересів
виробників. В умовах розвинутого поділу праці інтерес кожного пов’язаний
і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Виконуючи цю функцію,
конкуренція через ринковий механізм підпорядковує індивідуальні
прагнення суб’єктів господарювання суспільним інтересам.

Третя функція конкуренції — змушувати товаровиробників знижувати
індивідуальні виробничі витрати. Зменшення витрат вимагає від
підприємців постійно працювати над удосконаленням технічної бази
виробництва, шукати шляхи економії сировини, матеріалів, устаткування і
робочого часу, а також підвищення продуктивності праці.

Четверта важлива функція конкуренції — це стимулювання підвищення якості
продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в умовах
науково-технічної революції, яка надає кожному виробникові можливості
вдосконалювати споживні вартості, широко орієнтуватися на задоволення
найрізноманітніших потреб покупців, усього суспільства. Конкуренція
спонукає виробників неухильно запроваджувати у виробництво все нові й
нові види продукції, а також виробляти один і той самий продукт
найрізноманітніших модифікацій.

Нарешті, історично найважливіша функція конкуренції — формування
ринкової ціни. Це така ціна, яка врівноважує в собі не тільки попит і
пропозицію, але й ціни попиту і пропозиції. За допомогою ринкової ціни
конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними
потребами і суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція забезпечує зростання економічної
ефективності виробництва, підвищення його технічного рівня,
удосконалення якості та структури суспільного продукту.

Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг,
конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства
стають дедалі різноманітнішими. Історично найстарішими формами
конкуренції є внутрігалузева і міжгалузева.

Внутрішньогалузева — це конкуренція між виробниками певної галузі.
Об’єктами такої конкуренції є умови виробництва, ринки збуту, «портфелі»
замовлень, затрати виробництва, якість продукції та послуг. Вона
зумовлює зростання ефективності всієї галузі, кількісних і якісних
показників, її подальший розвиток.

Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами,
підприємцями) даної галузі й виробниками інших галузей. Об’єктом такої
конкуренції є більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи
іншій галузі, отже, і боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця
конкуренція сприяє міжгалузевому переливанню капіталів і переміщенню
ресурсів до більш ефективних галузей і сфер виробництва. Швидке
переміщення капіталу і ресурсів з однієї галузі до іншої дає суспільству
можливість найбільш раціонально використовувати засоби виробництва і
робочу силу.

Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому
ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми
конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям
найбільш розвинутих країн. Міжнародна конкуренція сприяє зниженню
інтернаціональних затрат, збалансованому розвитку світового ринку,
переливанню капіталу не тільки між галузями виробництва, але й між
державами світової співдружності.

У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми
конкуренції: чиста або «досконала» та обмежена або «недосконала».

Досконала або чиста конкуренція — це така модель ринку, при якій вплив
кожного учасника економічного процесу на загальну ситуацію настільки
малий, що ним можна знехтувати. Модель чистої конкуренції має наступні
характерні ознаки. По-перше, при ній на ринку знаходиться багато
незалежних продавців і покупців даного продукту. По-друге, ніким і нічим
не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих.
По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію.
По-четверте, в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив
окремої фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають
вичерпну і вчасну інформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі.
Все сказане дало привід назвати даний вид досконалою конкуренцією.

«Недосконала» (обмежена) конкуренція репрезентується двома основними
формами: монополістичною конкуренцією та олігополією. Об’єднує їх те, що
на відміну від чистої конкуренції, вони дають змогу окремій фірмі
впливати на ринок, використовуючи для цього ряд важелів і, насамперед,
важіль ціни.

Монополістична конкуренція — це конкуренція, яка виникає між
монополіями. Вона може бути внутрі- та міжгалузевою, а також
міжнародною. На відміну від вільної конкуренції, в умовах панування
монополій конкуренція контролюється і певною мірою обмежується. Ступінь
обмеження конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва й
ринку. Основною ознакою монополії є можливість фірми (монополії)
впливати на ринкові ціни та розвинутість нецінової конкуренції.

Монополістична конкуренція у трактуванні сучасної зарубіжної економічної
теорії — це така модель ринку, для якої властивою є відносно велика, але
значно менша, ніж за умов чистої конкуренції, кількість підприємств, що
випускають диференційовану продукцію. Це дає змогу порівняно легко
проникати в галузь, але вимагає від фірми значних зусиль для реклами та
використання торговельної марки.

Олігополія (від гр. «oligos» — незначний; «poleo» — продаю) є
конкуренція, при якій декілька великих фірм монополізують виробництво і
збут основної маси продукції і ведуть між собою переважно нецінову
конкуренцію.

У США олігополію найчастіше утворюють чотири провідні фірми галузі, які
продають на ринку до 60% всієї продукції. При цьому монополізація
виробництва може досягати іще більших масштабів. Прикладом може бути
автомобільна промисловість США, де три гіганти — «Дженерал моторс»,
«Форд» і «Крайслер» — виробляють більше 90% всієї продукції.

Отже, конкуренція — двигун економічного прогресу. Лауреат Нобелівської
премії Ф.фон Хайєк говорив, що суспільство, яке покладається на
конкуренцію, більш успішно, ніж інші, досягає цілей і що саме
конкуренція показує, як можна ефективніше виробляти речі. У цьому, без
сумніву, позитивна роль конкуренції у суспільному розвитку.

2. Монополія: суть, причини виникнення та форми прояву

За певних умов конкуренція може діяти як сила, що руйнує виробництво і
знижує його ефективність. Не треба забувати, що суті конкуренції
відповідає «жорстока війна проти всіх». У цій «війні» використовуються
такі методи боротьби, як підкуп, шпигунство, різні заходи, що
прискорюють банкрутство конкурентів тощо. Виникаючи на певному етапі
концентрації та централізації виробництва й капіталу з метою послаблення
конкуренції, монополія стає тією силою, що створює конкуренцію, обмежує
її, стає над нею, а то й зовсім зводить її нанівець. Досвід показує, що
за певних умов монополія (включаючи державну) може стати важливим
доповненням до конкуренції, як у свою чергу конкуренція може доповнювати
монополію.

Монополія (від гр. «monos» — один; «poleo» — продаю) — це захоплення
фізичною чи юридичною особою частини або всього ринкового простору і
встановлення на ньому свого панування. Окремі монополії з’явилися ще
кілька століть тому, але великого поширення вони набули наприкінці ХІХ і
на початку ХХ ст. У вузькому розумінні монополія означає виключне право
на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів.

Монополія — це підприємство або група підприємств, що випускає значну
частину продукції даної галузі, або декількох галузей і може диктувати
ринку ціни. Можливість диктувати ціни є найбільш визначальним критерієм
монопольного утворення. Треба мати на увазі: як для контролю над
акціонерним товариством досить мати в одних руках 20, а то й 10% акцій,
так для панування на ринку великому підприємству досить виробляти 10-20%
продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в
одних руках 30% ринку.

Процес концентрації, централізації та усуспільнення виробництва є
складним і різноманітним за своїм характером і результатами. Все це
знаходить своє відображення і в існуванні різних форм монополій, а також
різних ступенів монополізації суспільного виробництва.

Відповідно до причин виникнення монополії бувають: природні,
адміністративні та економічні.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин. По-перше, вона
може з’явитись у випадку, коли весь обсяг певного товару чи послуги є
продуктом однієї чи кількох фірм. Конкуренція в цьому випадку не можлива
або й не бажана (скажімо, у енергозабезпеченні, метрополітені).По-друге,
ця форма монополії виникає в сільському господарстві та добувних галузях
промисловості.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів, що
надають окремим фірмам виключні права на виконання певного роду
діяльності.

Економічна монополія, яка є найбільш поширеною, виростає на основі
закономірностей господарського розвитку. Перший шлях, що веде до неї,
здійснюється через концентрацію виробництва, а другий базується на
централізації капіталів.

У наукових працях і підручниках визначають такі основні форми монополій,
як картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель — це об’єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва,
яке не ліквідовує їх виробничої або комерційної самостійності, але
передбачає угоду між ними з окремих питань: розподілу ринків збуту,
рівня цін, квотування виробництва тощо.

Синдикат — об’єднання підприємств однієї галузі промисловості, які
створюють спільну гуртово-збутову контору. Таким чином, залишаючи за
собою виробничу незалежність, члени синдикату втрачають комерційну.

Трест — акціонерне товариство, члени якого втрачають як виробничу, так і
комерційну незалежність. Управління ведеться радою директорів. Може
охоплювати підприємства різних галузей промисловості.

Концерн — це об’єднання юридично незалежних підприємств різних галузей
промисловості через систему контрольних пакетів акцій.

Спираючись на різні причини виникнення монополії, можна звести її до
трьох основних форм : природна, адміністративна, економічна.

3. Подолання монополізму і створення умов для ринкової економіки

Подолання наслідків монополізму — це складна і клопітка справа. Одним з
найважливіших напрямів ліквідації монополії є рішуча деконцентрація
виробництва, а її конкретною формою — розукрупнення більшості об’єднань
і великих підприємств у всіх галузях економіки (в промисловості,
сільському господарстві, будівництві, торгівлі, на транспорті тощо).
Деконцентрацію великих державних підприємств слід здійснювати шляхом
відокремлення (відсікання) від них колишніх самостійних підприємств,
філій, окремих цехів і виробничих структур, які знову повинні здобути
статус самостійного підприємства.

Особливе значення для подолання державного монополізму, для ліквідації
організаційно-галузевих (відомчих) монополій має приватизація великої
частки державної власності. Це, безумовно, і корінне питання з точки
зору формування в країні принципово нової господарської системи.

На шляху до конкурентної ринкової економіки необхідно сформувати
багатомільйонний загін вільних підприємців, які вміють ефективно
господарювати. В результаті виникне важливий сектор ринкової економіки,
який складається з дрібних і середніх за своїми розмірами фірм. Вони
будуть сприяти швидкому розвитку ринку багатьох видів продовольчих і
промислових товарів, особливо сфери послуг.

Досвід всіх країн з розвинутою ринковою економікою виявив наступну
закономірність. Чим більше підприємців, зайнятих виробництвом корисних
благ, тим більше буде насичуватись товарами ринок, тим швидше зростатиме
споживання. Проте зі збільшенням числа підприємців посилюється
конкуренція між ними, в результаті зростає заінтересованість підприємців
у тому, щоб підвищувати якість товарів і послуг, а також робити їх
дешевшими.

Демонополізація виробництва, роздержавлення і приватизація — усе це,
поряд з іншими заходами, дозволить створити в Україні всі умови для
нормальної ринкової конкуренції. Виникнуть (чого сьогодні ще немає)
конкурентна пропозиція та конкурентний попит. Конкурентна пропозиція
означає, що даний продукт виробляється і пропонується на ринку
необмеженою кількістю підприємств. Відповідно до цього, попит на цей
продукт повинна висловлювати необмежена кількість покупців. З точки зору
сучасних потреб, кожний товар повинен вироблятись і пропонуватись для
збуту, як мінімум, 8-10 товаровиробниками. Це стане можливим тоді, коли
в Україні діятимуть щонайменше близько 1 млн. підприємств різних форм
власності. Тоді ж сформується і більш-менш конкурентний попит.

В умовах сучасного ринкового господарювання держави здійснюють
антимонопольне регулювання на основі антимонопольного законодавства.
Перший антимонопольний закон було прийнято у Канаді в 1889 р., подібний
закон у 1890 р. було прийнято і в США — так званий Акт Шермана. До
початку 90-х років ХХ ст. антимонопольне законодавство було прийнято
більше ніж в 40 країнах. Національні законодавства відображають
специфічні умови своїх країн. Разом з тим антимонопольне законодавство
має єдині основи. Воно, по-перше, ставить під державний контроль злиття
компаній. По-друге, забороняє угоди і змови фірм щодо цін і умов
торгівлі. По-третє, воно присікає недобросовісну конкуренцію.

З 1992 р. В Україні також діє закон «Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».
Даний закон передбачив утворення спеціального Антимонопольного комітету
України. До його компетенції входять: розробка заходів з розвитку
конкуренції, демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення
високомонополізованих структур; комплексний аналіз стану ринків і
конкуренції на них; підготовка пропозицій з питань удосконалення
антимонопольного законодавства; розгляд справ про порушення
антимонопольного законодавства. Закон повинен стати важливим важелем
здійснення антимонопольної боротьби. Він дає визначення
підприємства-монополіста в Україні (ним вважається підприємство, частка
якого на ринку певного товару перевищує 35%).

Отже, антимонопольне законодавство поставило певні перепони
монополізації ринкової економіки. Одночасно держава виступає гарантом
збереження конкуренції в її цивілізованих формах.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи