Реферат на тему:

Капіталізм вільної конкуренції: становлення і розвиток.

Кінець XV — перша третина XVIII ст. ввійшли у світову економічну
історію як період розкладу феодальних відносин і зародження у надрах
феодального суспільства капіталізму. Започаткували цей процес суттєві
зміни у сфері виробництва і стані продуктивних сил суспільства.
З’явилися нові галузі мануфактурного виробництва, поглибився суспільний
поділ праці, почала формуватися спеціалізація окремих країн. Становлення
капіталістичного виробництва в окремих галузях промисловості було
різним: інтенсивним розвитком відрізнялися галузі, в яких значно
подорожчали й ускладнилися засоби виробництва (металообробка, добувна
промисловість, суднобудування тощо); повільніше капіталізм розвивався
там, де збереглася реміснича техніка (текстильна промисловість,
виробництво предметів розкоші і т. ін.). Активно прогресувала і сфера
обігу: розвивалися кредит і банківська справа, з’явилися перші товарні й
фондові біржі, ускладнився грошовий обіг.

Капіталістична економічна система в період свого формування та розвитку
пройшла ряд етапів, що ознаменували її поступову еволюцію та глибинну
соціально-економічну трансформацію. Перебіг історико-еволюційного
розвитку капіталізму представлено на рис. 35.

Рис. 35. Еволюція капіталістичної системи господарювання

Закономірності формування мануфактурного капіталізму

Перший період розвитку капіталізму (з кінця XV до останньої третини
XVIII ст.) характеризувався тим, що мануфактура стала провідною формою
капіталістичного виробництва. Звідси й назва цього періоду —
мануфактурний капіталізм. Мануфактура як прогресивна порівняно з цехом
організаційна форма підприємства дала змогу використати переваги поділу
праці, запровадити подетальну спеціалізацію праці робітників,
удосконалити засоби праці й технології. Спеціалізовані знаряддя праці та
інструменти, а також нові технології стали основою переходу до
використання машинної техніки в епоху промислового перевороту.
Капіталістичне виробництво у XVI ст. значно впливало на господарське
життя, однак не було домінуючим — більшу частину суспільного продукту
виробляли застарілі форми організації господарства, характерні для
феодалізму.

Для остаточного формування капіталізму були необхідні дві основні умови:

• наявність значної кількості людей (працівників), які були б юри-дично
вільні, позбавлені засобів виробництва й існування, отже, змушені
найматися на роботу до мануфактур; це забезпечує формування
розгалуженого ринку найманих працівників (робочої сили);

• нагромадження значних обсягів грошового багатства, необхідного для
створення капіталістичних підприємств.

Ці вирішальні умови були сформовані в епоху так званого первісного
нагромадження капіталу. З одного боку, було юридичне оформлено
звільнення селян від кріпосної залежності та ремісників — від жорсткої
цехової регламентації за допомогою скасування у Західній Європі
кріпосного права і ліквідації цехової організації ремесла. Дрібних
товаровиробників, передусім сільськогосподарських, різними способами
(через політику огороджувань, прийняття «кривавих» законодавчих актів
проти жебрацтва, збільшення податків) примусово позбавляли землі та
майна, перетворюючи на безправних продавців робочої сили. З іншого боку,
активно відбувався процес формування ринку капіталу, суб’єктами якого
стали насамперед купці й лихварі, меншою мірою — фермери, цехові
майстри, державні діячі. Первісне нагромадження капіталу здійснювалося
за допомогою найрізноманітніших, а інколи — найжорстокіших методів:
примусового вигнання селян з оброблюваних земель, продажу церковних
земель, системи державних податків і позик, работоргівлі, колоніальних
пограбувань, політики протекціонізму тощо. Історія переконливо доводить,
що поява капіталістів-підприємців була б неможливою тільки внаслідок їх
любові до праці, самовідданості, бережливості й старанності; вона є
результатом використання насильницьких методів.

Позаекономічний примус до праці поступився місцем угоді між формально
незалежними й рівноправними товаровласниками: капіталістом-підприємцем
як власником засобів виробництва та найма-

ним робітником як власником робочої сили, що перетворилася на товар.
Повсюдне використання найманої праці заклало основи для поєднання
економічного примусу до праці та особистої свободи кожного, що визначило
внутрішньо суперечливу природу громадянського суспільства й буржуазної
демократії.

Промисловий переворот: сутність і наслідки

Епоха промислових переворотів останньої третини XVIII — XIX ст. зумовила
остаточне утвердження капіталістичної системи господарювання,
забезпечивши панування капіталізму вільної конкуренції. Фабрична система
відтіснила мануфактуру, що сприяло бурхливому розвитку і розширенню
виробництва. Матеріальною основою глибинних соціально-економічних змін
стала технічна революція. Етапи промислового перевороту наведено на рис.
36.

Рис. 36. Основні етапи промислового перевороту

Крім технічних вдосконалень виробництва й інфраструктури, промисловий
переворот спирався на значне нагромадження капіталу, остаточну
ліквідацію феодально-поміщицької системи у сільському господарстві,
використання економічних ресурсів і торговельну експлуатацію колоній. Це
сприяло забезпеченню умов для швидкого зростання продуктивних сил,
формуванню капіталістичної власності на землю й засоби виробництва,
прискоривши становлення національних ринків.

Промислові перевороти охопили безпосередньо економіку та інші сфери
життя суспільства. Вони привели до таких наслідків:

• остаточне формування капіталістичного ладу, підвищення його
ефективності на новій технічній основі та започаткування
індустріалізації;

• циклічний розвиток капіталістичної економіки (з 1825 p.);

• поглиблення соціальної диференціації та поляризації суспільства,
формування двополюсної моделі ранньокапіталістичного ладу, що складалася
з функціонуючих капіталістів і найманих працівників;

• посилення класових суперечностей, виникнення робітничого та
профспілкового руху, які стали реакцією на погіршення
соціально-економічного становища працівників, умов праці тощо;

• загострення основної суперечності ранньокапіталістичної системи — між
суспільним характером виробництва, що утвердився разом з перемогою
фабричної організації над мануфактурою, та приватнокапіталістичною
формою привласнення.

Перехід до машинного виробництва розширив функції найманої праці:
специфічна функція капіталу — управління підприємством — стала функцією
особливих найманих працівників, які забезпечували, контролювали,
організовували виробничий процес. Поглиблюючи суспільний поділ праці,
концентруючи значну кількість працівників на окремих підприємствах,
створюючи національні та єдиний світовий ринки, тобто усуспільнюючи
виробництво й обіг, капіталістична система кінця XVIII — XIX ст. не
змінила приватного характеру привласнення й споживання.

Аналізувати відносини ринкової економічної системи доцільно у двох
взаємопов’язаних аспектах: історико-цивілізаційному, розкриваючи
зародження, об’єктивні основи та еволюційний розвиток раннього
капіталізму, та політико-економічному, вивчаючи основні ознаки та
характерні особливості капіталізму вільної конкуренції. Зазначимо, що
природа, економічний зміст, функції і структура конкурентно-ринкової
господарської системи зумовлені товарним виробництвом, його принципами й
законами.

Основні ознаки капіталізму вільної конкуренції

Характерні особливості капіталізму вільної конкуренції з
політ-економічної точки зору такі:

• необмежена кількість учасників ринкових відносин в усіх сферах
господарювання, жоден з яких не здатен безпосередньо впливати на рішення
інших неекономічними методами, контролювати обсяг виробництва та процес
ціноутворення;

• свобода підприємництва, що відображається у вільному доступі суб’єктів
господарювання до будь-яких сфер діяльності, крім протизаконних, у
відсутності державних обмежень і заборон на здійснення підприємницької
діяльності;

• абсолютна мобільність факторів виробництва, тобто вільний необмежений
рух капіталу й робочої сили, що забезпечує подальше вдосконалення й
підвищення ефективності виробничого процесу;

• еквівалентний товарообмін, що здійснюється на основі економічної і
юридичної незалежності товаровиробників у формі рівноправних
партнерських відносин щодо купівлі-продажу товарів і послуг;

• вільна конкуренція, що пов’язана зі свободою вибору покупців,
постачальників, інших ринкових агентів і стимулює товаровиробників
зменшувати витрати виробництва продукції, застосовувати новітні
техніко-технологічні досягнення з метою підвищення ефективності власного
виробництва й економічної системи загалом. Також слід зазначити
відсутність монополій з боку виробників або споживачів (монопсоній) та
державного регулювання виробництва;

• вільне ціноутворення на основі конкурентного механізму врівноваження
попиту і пропозиції, що сприяє поєднанню інтересів різних економічних
суб’єктів. Можливість вільного встановлення цін безпосередньо випливає з
передумов про однорідність однойменних товарів, відсутність
диференціації продукту та повну інформованість ринкових агентів щодо
ресурсів, умов виробництва, цін у всіх галузях господарства;

• мета будь-якої економічної діяльності — отримання максимального
прибутку з найменшими витратами на основі раціональної економічної
поведінки господарюючих суб’єктів;

• значна диференціація доходів між капіталістами і найманими
працівниками, між підприємцями однієї галузі господарства, між
підприємцями різних галузей у межах національної економіки, пов’язана з
розподілом доходів за принципом участі у виробництві. Цей принцип є
несправедливим, бо залишає поза увагою такі негативні наслідки
капіталізму вільної конкуренції, як безробіття, банкрутство, соціальна
незахищеність і тощо, однак забезпечує дійову мотивацію і надійні
стимули для підвищення ефективності.

Список використаної літератури

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.

Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. —
702 с.

Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1.
—333с.

Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401
с.

Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно
активного населення України: Автореф. дис. … канд. екон. наук. — К.,
1998.

Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и
статистика, 1999. — 200 с.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. —
К.: Віра-Р, 1997. — 448 с.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992.

Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991.

Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь,
1997. — 536 с.

Похожие записи