Реферат на тему:

Капітал підприємства, його кругообіг і оборот.

Концентрація і централізація капіталу

Підприємницька діяльність пов’язана з рухом капіталу. Існують різні
підходи до його визначення, аспекти його тлумачення. Щоб позначити такий
перебіг подій, коли авансована вартість у процесі свого руху зростає і
приносить більшу вартість, використовують поняття «капітал».

Кожен підприємець намагається досягти таких розмірів виробництва, які б
забезпечили максимальний приріст авансованого капіталу. Збільшення
капіталу та масштабів підприємства може здійснюватися через концентрацію
та централізацію капіталу.

Під концентрацією капіталу розуміють збільшення його розміру внаслідок
капіталізації додаткової вартості. Це має місце тоді, коли частина
додаткової вартості, створеної на підприємстві, використовується
підприємцем для подальшого розширення й удосконалення виробництва, тобто
нагромаджується.

Збільшення розмірів капіталу окремого підприємства або підприємця
завдяки концентрації приводить до зростання всього суспільного капіталу.
Наприклад, якщо капітал окремого підприємця становив 100 тис. гр. од. і
був збільшений завдяки нагромадженню додаткової вартості до 120 тис. гр.
од., то відбувалася його концентрація.

Від концентрації капіталу необхідно відрізняти процес його
централізації. Централізація капіталу передбачає його збільшення через
об’єднання кількох самостійних капіталів в один. Об’єднання може бути
примусовим, коли внаслідок конкурентної боротьби неефективні, слабкі
підприємства поглинаються сильнішими, і добровільним через створення
акціонерних товариств. На відміну від концентрації капіталу
централізація безпосередньо не приводить до збільшення всього
суспільного капіталу, а сприяє його перерозподілу між окремими
підприємствами. Наприклад, якщо дві компанії, індивідуальні капітали
яких становили 100 тис. і 150 тис. гр. од., об’єдналися в одну з
капіталом у 250 тис. гр. од., то відбувся процес централізації капіталу.

Можливості збільшення капіталу за допомогою концентрації обмежені
величиною додаткової вартості, що може бути використана

в певний час на нагромадження. При цьому додаткова вартість повинна
досягти більш або менш значної величини.

Централізація капіталу значно збільшує можливості зростання розміру
підприємств, оскільки вона, на відміну від концентрації, не передбачає
попереднього нагромадження певної маси додаткової вартості. Укрупнення
капіталу здійснюється внаслідок перерозподілу капіталів між окремими
підприємствами.

Процеси концентрації та централізації тісно пов’язані між собою. З
одного боку, збільшення розмірів окремих капіталів внаслідок
централізації є передумовою створення великих підприємств, для яких
можливі більші масштаби нагромадження. З іншого — збільшення розмірів
капіталів функціонуючих підприємств завдяки капіталізації додаткової
вартості сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності та прискорює
банкрутство неефективно працюючих підприємств. Концентрація та
централізація капіталу значно прискорюються під час економічних криз,
війн.

Концентрація та централізація капіталу створюють умови для концентрації
виробництва, яка виявляється у зосередженні на великих підприємствах все
більшої частки засобів виробництва, робочої сили, продукції, що
виробляють. Але концентрація виробництва має певні межі, які не залежать
від концентрації та централізації капіталу і відрізняються для
підприємств різних галузей. Оптимальними розмірами виробництва є такі,
що забезпечують, з технічного боку, максимальну продуктивність за
певного рівня техніки та технології факторів виробництва, а з
економічного — максимальний приріст авансованого капіталу.

Три стадії руху капіталу

Капітал у своєму русі проходить три стадії. На першій стадії, яка має
місце в сфері обігу, капітал з грошової форми перетворюється на
продуктивну. Підприємець виходить на ринок як покупець. Він купує
потрібні для своєї діяльності засоби виробництва та наймає робочу силу
необхідної професійної підготовки та рівня кваліфікації. При цьому
підприємець лише авансує гроші, оскільки вони за нормальних умов
господарювання повернуться до нього через певний час. Він не витрачає і
не втрачає їх остаточно. Рух капіталу на першій стадії можна виразити
такою формулою:

На другій стадії, яка здійснюється в сфері виробництва, продуктивний
капітал перетворюється на товарний. Цю стадію можна описати так:

Саме на цій стадії відбувається поєднання факторів виробництва,
результатом їх взаємодії та продуктивного використання виступає товар.
Вартість товару перевищує вартість витрат на його виробництво (Т > Т ).
Тобто на цій стадії створюються не тільки нові споживні вартості, а й
додатковий продукт, що дуже важливо для окремого підприємця і для
суспільства загалом.

На третій стадії капітал із товарної форми перетворюється на грошову (Т
— Г). Підприємець з новим товаром знову повертається на ринок, але вже
як продавець. Він реалізує свій товар і отримує за нього гроші.
Важливість цієї стадії полягає в тому, що підприємець не тільки повертає
гроші, витрачені на виробництво товару, а й отримує додатковий продукт.
Наприкінці третьої стадії капітал, здійснюючи круговий рух, повертається
до своєї вихідної форми, але у збільшеному вигляді.

Функціональні форми капіталу

Отже, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії: перша і
третя відбуваються в сфері обігу, а друга — в сфері виробництва, та
набуває трьох форм — грошової, продуктивної і товарної.

Кругообіг капіталу — це такий його рух, що охоплює послідовне
проходження ним трьох стадій та набуття ним трьох форм і повернення до
початкової.

Підприємці, як і все суспільство, зацікавлені у невпинному русі
капіталу, бо від цього залежить не тільки отримання ними прибутків та їх
збільшення, а й процес суспільного відтворення загалом, його
вдосконалення, прогресивний розвиток людства. При цьому різні частки
капіталу одночасно перебувають у всіх трьох формах і на трьох стадіях.
Порушення руху капіталу хоча б на одній із стадій означає виникнення
певних ускладнень у процесі відтворення. Наприклад, коли підприємець з
тих або інших причин не продав свій товар, він не тільки не отримує
прибуток, а й не повертає своїх витрат. Це може призвести до скорочення
виробництва, неплатоспроможності підприємств, їх банкрутства. Може
статися й так, що підприємець не може придбати товарів, потрібних для
продовження процесу виробництва, або ж йому бракує необхідної кількості
грошей, чи на ринку не вистачає певних товарів.

Капітал повинен постійно рухатися, це об’єктивно необхідна умова і
спосіб його існування. Це не обмежується одним кругообігом. Кругообіг
набуває вигляду нескінченної спіралі. Кругообіг капіталу не як окремий
та одноразовий акт, а як процес, що постійно повторюється, є його
оборотом.

Кожен підприємець, авансуючи гроші в ту або іншу справу, намагається
розрахувати той час, за який їх можна повернути, тобто його дуже
цікавить час обороту — період від моменту авансування капіталу до
моменту його повернення підприємцю в первісній грошовій формі. Оскільки
авансований капітал перебуває і у сфері обігу, і в сфері виробництва, то
час обороту включає час обігу та час виробництва.

Формою руху капіталу на підприємстві є фонди. До виробничих фондів
підприємства належать продуктивні фонди та фонди обігу. Різні частки
продуктивних фондів мають неоднакову швидкість обороту і по-різному
переносять свою вартість на продукт, що виробляється. Тому виокремлюють
основний і оборотний капітал, основні та оборотні виробничі фонди.

Основні виробничі фонди

Матеріальними носіями основних виробничих фондів є виробничі споруди,
будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби і т. ін. Вони
використовуються у процесі виробництва тривалий час, самі матеріально не
входять в новий продукт, довго не втрачають своєї натурально-речової
форми, переносять свою вартість на новий продукт поступово, частинами, у
формі амортизаційних відрахувань. Процес поступового перенесення
вартості основного капіталу на продукт, що виготовляється, називають
амортизацією. Вартість основного капіталу здійснює повний оборот і
перетворюється на вихідну грошову форму за кілька кругообігів, за кілька
років або десятиріч.

Строк застосування основних фондів визначається зношенням засобів праці,
що дуже важливо враховувати при їх використанні.

Розглядають дві форми зношення капіталу, фізичну і моральну.

Фізичне зношення — втрата споживної вартості засобів праці та їх
вартості в результаті їх застосування і під впливом сил природи.

Моральне зношення — втрата вартості засобів праці під впливом НТП. Це
може відбуватися за двох випадків: по-перше, коли зменшується вартість
тих машин, які вже використовуються у виробництві; по-друге, коли
виробляються машини принципово нові, продуктивніші і дешевші в
розрахунку на одиницю потужності.

Фізичне та моральне зношення засобів праці необхідно враховувати при
визначенні норми амортизаційних відрахувань. Під нормою амортизації
розуміють відношення амортизаційних відрахувань до застосованого
основного капіталу, виражене у процентах. У кожній країні визначають
строки та максимальні щорічні норми амортизації. Щорічні амортизаційні
відрахування формують і поповнюють амортизаційний фонд, який може бути
використаний на відшкодування основних фондів, їх ремонт, реновацію, а
також здійснення нових інвестицій.

У багатьох розвинених країнах використовують принцип прискореної
амортизації, що пов’язано насамперед з прискоренням НТП. Підприємці
зацікавлені в цьому, оскільки амортизаційні відрахування, як правило, не
обкладаються податками, є змога здійснювати нові інвестиції здебільшого
за рахунок власних коштів, зменшується ризик витрат від морального
старіння основного капіталу, прискорюється оборот капіталу.

Оборотні виробничі фонди

Матеріальними носіями оборотних виробничих фондів є предмети праці,
наприклад, сировина, матеріали, пальне, куповані напівфабрикати, тара і
тарні матеріали, запасні частини для поточного ремонту, незавершене
виробництво тощо. Вони споживаються цілком в кожному виробничому циклі,
втрачають свою натуральну форму, повністю у цьому циклі переносять свою
вартість на продукт, що виготовляється; їх вартість повертається
підприємцю у грошовій формі відразу ж після реалізації продукту
виробництва, тобто при завершенні кожного кругообігу, яких, як правило,
може бути кілька на рік.

Оборотні виробничі фонди поділяють на три групи. • сировина і матеріали.
Сировина — це те, що дано природою або виготовлено у сільському
господарстві. Матеріали — це те, що піддано промисловій обробці. Ця
частина оборотного капіталу передає свої природні властивості продукту,
що виготовляється, є активним елементом створення його споживної
вартості, становить його матеріальну основу. Наприклад, у галузях
виробництва, які виготовляють предмети споживання, витрати на цю
складову оборотного капіталу становлять значний відсоток у загальних
витратах, на транспорті та у добувній промисловості ці витрати відсутні;

• допоміжні матеріали. Ця частина оборотного капіталу не передає свої
природничі властивості продукту, що виготовляється, і не бере
безпосередньої участі у створенні споживної вартості, але вона необхідна
для нормального функціонування знарядь праці. До цієї групи включають
паливно-енергетичні та мастильні матеріали;

• інші складові оборотного капіталу. До них в основному належать ті
знаряддя праці, які за своїми ознаками не включаються до основного
капіталу, наприклад, малоцінний інвентар, інструменти, що швидко
зношуються, запасні частини.

До оборотних фондів належать також кошти, що авансуються на наймання
робочої сили, на оплату її праці. Це пов’язано з тим, що після
реалізації товарів підприємець одержує гроші і сплачує працівникам їх
заробітну плату. Кошти, авансовані підприємцем на наймання робочої сили,
повністю повернуться до нього протягом одного кругообігу.

Основний та оборотний капітал обертаються з різною швидкістю. За той
час, що основний капітал здійснить один оборот, оборотний — кілька.

Виробничі фонди (основні та оборотні) обслуговують процес виробництва.
Одночасно з ними функціонує і така частина виробничих фондів, як фонди
обігу. Вони забезпечують реалізацію продукції, купівлю необхідних для
виробництва ресурсів. Фонди обігу охоплюють готові вироби підприємства,
призначені для реалізації, а також його кошти. Вони можуть бути у касі
підприємства, на його банківських рахунках, у розрахунках тощо.

Фонди обігу разом з оборотними виробничими фондами становлять оборотні
кошти підприємства, їх розмір повинен бути достатнім для забезпечення
безперервності його функціонування.

Вирішальне значення для ефективної роботи підприємства має
функціонування основних виробничих фондів, їх технічний стан,

продуктивність і рівень використання. Конкурентна боротьба спонукає
підприємців до впровадження принципово нової техніки, технології, тобто
до постійного оновлення основних фондів. Звичайно, дуже важливо
застосовувати у виробництві нові матеріали, паливо та інші елементи
оборотних фондів з кращими технологічними та експлуатаційними
можливостями (властивостями). До того ж рух оборотного капіталу,
оборотних коштів загалом забезпечує безперервність функціонування
основних фондів, оскільки використання останніх і ритмічність роботи
підприємства значною мірою залежить від наявності сировини, матеріалів,
палива, коштів.

Список використаної літератури

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.

Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.

Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Милль Дж. Основы политической экономии: В 2 т. — М.: Прогресс, 1980.— Т.
2.— 480с.

Похожие записи