Реферат на тему:

Історичний досвід України в творенні національної грошової одиниці.
Кунна система грошей часів Київської Русі

Процес створення національної грошової одиниці України має давні
традиції. Як свідчить історія нашої країни, в часи Київської Русі,
козацької республіки, Української Народної Республіки діяли свої
фінансові системи, карбувалися гроші, що було одним із ознак
суверенності держави.

В Київській Русі існували так звані кунні гроші. Після прийняття
християнства за князювання Володимира Святославовича карбувалися золоті
й срібні монети.

Як правило, вони карбувалися на знак приходу до влади князя й слугували
засобом відображення урочистості події. Головним же в карбуванні монет з
економічної точки зору є те, що вони надходили в канали товарного
обміну, виконували функції грошей і становили основу їх кунної системи.
До того ж князі брали данину грошима, що свідчило про достатній рівень
товарно-грошових відносин.

Кунна система включала гривні — срібні й золоті зливки та вевериці,
векші — ймовірно, хутра або шкіри тварин (куниці й білки).

Відомо, що з другої половини XI ст. до початку XIV ст. всі кунні
номінали були грошима-хутрами або шкірами, тому що ніяких металевих
грошей, окрім важких срібних зливків (гривень), у тогочасний період в
Україні в обігу не було. Тим часом для великих торговельних операцій
потрібна була стабільніша, твердіша за кунні гроші валюта. Тому й
виникають в обігу срібні гроші у вигляді гривні. Гривня була основною
лічильною одиницею кунної системи грошей. Про це переконливо свідчать
неодноразові згадки в такому важливому документі, як «Руська правда».

У ХІІ-ХІІІ ст. гривні використовувалися для ведення значних фінансових
операцій. Досить часто вони мали різноманітну форму та вагу. Зокрема,
гривні київського ґатунку, карбовані в ХІ-ХІІ ст., мали вигляд
шестигранного зливка срібла вагою близько 160 г. Дещо іншої форми
шестигранник карбування XIII ст. важив 196 г. Чернігівські гривні
ромбовидної форми з розплесканими язичками теж мали вагу 196 г.

Гривні карбувалися також із золота, але зустрічаються вони рідко; тому
вважається, що золоті гривні з’являлися, як правило, на знак приходу до
влади князя. Срібні ж гривні вживалися при проведенні великих
торговельних та фінансових операцій.

Дослідники зазначають, що на різних територіях України поряд з місцевими
монетами в обігу знаходилося багато візантійських монет, які з
ювелірно-естетичного боку спочатку були досконалішими. Одначе
майстерність карбування монет у Київській Русі поступово зростала, що
привело з часом до перевершення якості візантійських виробів. Шкода, що
цей плідний процес був перерваний татарською навалою. Починаючи з XIII
ст. назва «гривня» поступово замінюється терміном «рубль». Через 150
років карбованець ціпком витіснив з ужитку гривню і став панівною
грошовою одиницею аж до наших днів.

Гроші козацької республіки

Цікавою сторінкою нашої історії є розвиток товарно-грошових відносин у
період козацької республіки. Військові досягнення козацтва, розвиток
ремісництва й торгівлі, митниці активно сприяли зростанню авторитету
Війська Запорізького і створенню незалежної української держави. Цьому
найбільше сприяла розумна фінансова політика Богдана Хмельницького. Так,
за часів його гетьманування було, по-перше, організовано «Скарб»
(державну скарбницю) з відповідною структурою його поповнення та
використання; по-друге, розроблено й запроваджено необтяжливу для народу
податкову систему, яка давала змогу нагромаджувати ресурси у населення,
а не розоряти його.

Головним джерелом прибутків і поповнення скарбу козацької держави стала
митна служба та податки з іноземного купецтва, якому водночас
гарантувалися прибуткові операції. Внаслідок такої фінансової політики
щорічно до Скарбниці надходило понад 100 тис. «червоних золотих». Цих
коштів цілком вистачало для функціонування державного механізму, а
надалі — й для карбування власної української монети в Чигирині. Вона
мала такий вигляд: народному боці зображено лич — символ військової
могутності Війська Запорізького, а на другому — викарбовано ім’я
гетьмана.

Українські гроші карбувалися також за гетьмана П. Дорошенка, І.
Самойловича та І. Мазепи. Тогочасним фінансам України були властиві
високий рівень розвитку, повна самостійність і незалежність організації.

Проте поступова втрата державності після Переяславської угоди обернулася
трагедією для українського народу, руйнуванням економіки України та
фінансово-грошової системи. Як відомо, за цією угодою йшлося лише про
військовий союз. І доки живим був Б. Хмельницький, Росія змушена була
певною мірою дотримуватися угод, Україна мала широку самостійність у
внутрішній та зовнішній політиці, щорічно лише сплачувала одноразову
данину. В Україні діяла власна податкова система. Державними фінансами
розпоряджався гетьман, функціонувала власна митна служба. Отже, йшлося
про самокерованість кожного учасника українсько-російського союзу, а
економічні стосунки будувалися на еквівалентному обміні, митних кордонах
та власних валютах. Вже після смерті Б. Хмельницького розпочалися утиски
й порушення домовленостей. Але найбільшого руйнування українська
фінансово-грошова система зазнала за часів реформ Петра І, коли було
остаточно ліквідовано в Україні Скарбницю, примусово вилучено з обігу
наявні українські та іноземні західні монети, замість яких в обіг
випускалися нижчої якості російські монети. Різко зріс також тягар
податків на користь царської казни та витрати на утримання дедалі
більшої чисельності війська, що підірвало економіку й добробут населення
України. Якщо раніше фінансові нагромадження значною мірою залишалися в
Україні, то після цих реформ розпочався постійний процес безкоштовного
відпливу капіталів на територію Росії. Остаточно процес ліквідації
українських фінансів завершила Катерина II в 1774 р.

Для того щоб утримувати систему гніту й нееквівалентного обміну,
потрібно було мати величезний репресивний апарат. На його утримання
Росія віками відволікала колосальні кошти, чим безпосередньо
знекровлювала й пригнічувала економіку власного народу, а тим більше
завойованих територій. Все це гальмувало дію об’єктивного закону
міжнаціональної конкуренції, який є наріжним у розвитку економіки
будь-якої країни.

В той час, коли в Правобережній Україні переважали в обігу високоякісні
золоті й срібні монети країн Європи, на Лівобережжя дедалі більше
надходили московські монети: срібні й мідні копійки. Мідні монети були
такої низької якості й такими без-вартісними, що викликали запеклий
спротив у народу і були вилучені з обігу в Росії й Україні. Недовіра
була і до срібних монет, хоч вони й карбувалися з високоякісного срібла
західноєвропейських таперів. Пояснювалося це тим, що через свою
дрібність вони були дуже незручними в користуванні, до того ж не мали
кратних номіналів, які вже були властивими європейським валютам.

Гроші УНР 1917-1920рр.

Після ліквідації українських грошей козацької доби справжніх українських
грошей на території України не випускалося. Лише утворення Української
Народної Республіки (УНР), започаткувавши відродження української
державності й суверенності народу, дало можливість швидко віддрукувати й
оперативно доставити з Берліна українські гроші — гривні — і ввести їх в
обіг. Ще й зараз висока якість паперу, технічного й художнього
виконання, широке використання символіки Київської Русі роблять
тогочасну гривню добре захищеною від фальшування. Зважаючи на труднощі
1917-1920 рр., монет не карбували, в обігу перебували лише паперові
гроші, на яких були зображені емблема держави та українські написи.
Стверджуючи інтернаціоналізм і демократизм, перші банкноти в УНР
друкувалися з надписами українською мовою — на лицевій стороні і
російською, польською та єврейською мовами — на звороті.

Основою грошової системи УНР стала власна грошова одиниця — гривня, яка
у вартісному відношенні прив’язувалася до повноцінного довоєнного рубля
царської Росії вартістю 0,7742 г чистого золота. Тоді 1 руб. = 2
гривням, а 1 гривня = 100 шагам. Крім цього, в грошовому обігу
Української Народної Республіки перебували: банківські білети вартістю
10, 25, 50, 100, 250 і 1000 гривень, державні кредитні білети вартістю
2, 10, 100,500, 1000 і 2000 гривень, а також розмінний знак державної
скарбниці, вартістю 5 гривень та дрібні розмінні «монети», вірніше їхню
роль виконували паперові гроші — шаги — вартістю номіналу 10, 20, ЗО, 40
і 50 шагів.

Нестача дрібних розмінних монет, потреба замінити російські рублі та
інші обставини часів війни зумовили появу окремих видів регіональних і
міських грошей з різними назвами: бони, чеки, розмінні знаки, розмінні
білети та ін. Власні гроші в 1917 — 1920 рр. випускалися в обігу на
Донбасі, Слобожанщині, Сіверщині, Полтавщині, Херсонщині, Київщині, в
Таврії, Галичині. На території Волині свої грошові знаки мали: Кременець
— розмінні білети вартістю 1, 3 та 5 крб.; Дубно — чек вартістю 10крб.;
Луцьк — розмінний знак вартістю 20 гривень; Житомир — розмінні білети
вартістю 1, 3 і 5 крб. та ін.

Російський рубль

Термін «рубль» виник ще в XI ст. в Новгороді, але панівне становище
зайняв лише в XV ст., коли остаточно витіснив гривню. На початку свого
існування рубль як грошова одиниця являв собою зливок срібла вагою
приблизно 204 г. Але з часом російська держава вагу срібла в ньому
зменшувала. Наприклад, у 1654 р. його вага вже становила 28 г, в 1764 р.
— 18 г, а в 1769 р. уряд Катерини II вперше випустив в обіг паперовий
рубль у вигляді паперових асигнацій. Спочатку вони були розмінними,
тобто обмінювалися на срібло. Однак внаслідок покриття військових витрат
паперовий рубль швидко знецінився, тому його обмін на срібло припинився.
Лише проведення грошової реформи 1839-1843 рр. закріпило основною
грошовою одиницею срібний рубль, а з переходом до золотого монометалізму
в 1897 р. в обіг було введено золотий рубль, що містив 0,7742 г чистого
золота. Його карбування було доручено тій самій фірмі «Кенедіен Бенк Нот
Компані», яка 1992 р. надрукувала українські гривні.

@

4-1918 рр. розмін банкнот на золото припинився, в обіг стали випускатися
лише паперові гроші. Внаслідок зростаючих витрат на війну знецінення
російської валюти досягло такого розміру, що рубль у лютому 1917 р.
коштував 18 коп., а на літо 1917 р. — лише 6-7 коп. Цим самим тимчасовий
уряд підписав собі вирок.

Після жовтня 1917 р. розпочалася реалізація однієї з найтрагічніших
утопій марксизму — демонетаризація економіки. Заміна повноцінних грошей
радянськими «грошовими знаками» означала скасування повноцінних
конвертованих грошей, на місце яких в обіг запущено було квитки для
обліку й контролю. На відміну від грошей їх можна друкувати в будь-якій
кількості з власного розсуду уряду. Думалося також, що невпинною емісією
можна покривати будь-який бюджетний дефіцит. Досить швидко з’ясувалося,
що впровадження таких квитків збанкрутувало, а для підтримання відносин
платежу та обміну потрібні нормальні грошові знаки.

Перші радянські гроші було введено в обіг 1919 р. у вигляді державних
кредитних квитків («денежных знаков», або «совзнаков»), що й стало одним
з важливих кроків на шляху до декларованої відміни грошей взагалі і
становлення прямого розподілу матеріальних благ. Одночасно з цим
робилися масові спроби щодо впровадження прямого продуктообміну й
безгрошових відносин. Лише загроза ліквідації радянської влади й
небачена інфляція змусили більшовиків відійти від свого експерименту й
започаткувати карбування срібного Рубля. В 1922 р. розпочато емісію
повноцінного паперового червінця, а з 1923 р. — і золотого червінця
ваговим вмістом 8,6г золота.

Внаслідок грошової реформи періоду непу знецінені «совзнаки» були
витіснені (1 золотий рубль обмінювався на 5,457 млн. «грошових знаків»),
а в обігу залишилися: по-перше, червінець, що дорівнював 10 рублям і
вище; по-друге, білети державної скарбниці номіналом 1, 3, 5 рублів;
по-третє, дрібна розмінна срібна та мідна монета.

І хоч політика непу була найефективнішою за весь радянський період,
проте ідея демонетизації знову почала втілюватися в 1929 р. Зокрема, за
вказівками Сталіна було організовано емісію колосальної кількості
«грошових знаків» незалежно від їх товарного покриття і з негайним
припиненням їх конвертованості, що призвело до невпинної повзучої
інфляції в прихованій формі, а надалі й до повного розвалу грошової
системи.

Щоб якось упорядкувати грошовий обіг, у 1937 р. курс рубля було
прирівняно до долара за курсом 1 дол. =5,3 рубля. У 1950 р. декларовано
було нічим не аргументований золотий вміст рубля 0,222168 г золота, що
означало переведення його курсу з доларової на золоту базу. В 1961 р.
золотий вміст рубля визначено «розрахунковим способом», який важко
зрозуміти, в 0,987412 г чистого золота. Надуманість такого курсу була
настільки очевидною, що ніколи не використовувалася в розрахунках з
країнами, в яких обертається вільноконвертована валюта.

Ігнорування економічних законів, волюнтаристська економічна політика,
нестерпний тягар гонки озброєнь, затратний механізм господарювання та
інші дії адміністративно-командної системи вкрай підірвали і рубль, що
фактично втратив понад 99% своєї купівельної спроможності та функцій.
Ось чому за умов всеохоплюючої кризи й розвалу фінансово-грошової
системи перед усіма країнами СНД, в тому числі й перед Російською
Федерацією, постала проблема вилучення з обігу збанкрутілого рубля й
заміни його національними грошовими одиницями.

Низька ефективність економіки і хворобливий стан союзного рубля протягом
усіх років його існування привели до того, що рубль так і не став
повноцінною валютою. Не маючи незалежної купівельної сили (а це
найголовніше для дієздатності будь-якої грошової одиниці), він ніколи не
був навіть грошима, тому що за нормальні гроші завжди можна було
придбати засоби виробництва, землю, а за нього — ні. Тож навіть
український карбованець стояв ближче до статусу справжніх грошей, ніж
радянський рубль. Ніколи радянський рубль не зміг набути також
властивості вільного обертання на вільному ринку. У обігу він знаходився
лише на території Союзу. Найхарактернішою ознакою його було постійне
знецінення, хоч і приховуване офіційною пропагандою.

Українські купони

Розвал унітарної держави СРСР створив таку ситуацію, що його грошова
одиниця ні національне, ні територіальне не стала ідентифікованою.
Намагання зберегти її означало одне — зберегти певні переваги для тих,
хто прагне володіти механізмом перерозподілу доходів і надалі. Водночас
єдиний рубль прирікав інших на постійні втрати від інфляції та
нееквівалентного обміну. Оскільки процес впровадження національної
валюти довготривалий, вимагає глибоких структурних змін і радикальних
економічних реформ, то наша держава змушена була вдатися до впровадження
купоно-карбованця як паралельної, тимчасової валюти.

В класичному розумінні купони — частина аркуша цінного паперу
(наприклад, акції), яка відрізується від нього і передається замість
розписки при отриманні відсотків або дивідендів. Українські ж купони
безпосередньо наближалися до національної валюти. Вони спочатку мали
відповідний курс по відношенню до рубля, вільно продавалися за
конвертовану валюту, успішно виконували такі грошові функції, як засіб
обігу й засіб платежу. Купони, випущені державою, мали обов’язкове
обертання на всій території нашої країни. Лише після введення в обіг
купонів багаторазового користування уряд України одержав можливість
реально контролювати територію, товарний та грошовий обіг. Дуже важливо,
що в процесі емісії й підтримання обігу купонів відпрацьовувався
механізм інкасації, формувалася вся інфраструктура для успішного
функціонування українських грошей.

Отже, впровадження купонів багаторазового користування для тимчасового
обігу як проміжної національної валюти було необхідним кроком на шляху
до формування ефективної грошової системи. За умови відсутності
стабільної грошової одиниці вони найкраще могли захистити внутрішній
ринок і своєчасно вирішити проблему хронічної нестачі готівки.

Однак купон спочатку передбачався як засіб захисту від інфляції тих
грошей, що були на руках у населення, а також для захисту споживчого
ринку України від зовнішніх негативних факторів. Чи міг він у такому
вигляді ефективно функціонувати? Очевидно, ні, тому що купони охоплювали
б лише частину грошового обігу, а його ефективність можна було б
забезпечити тоді, коли вони охопили б усю його систему. Зваживши на це,
від купонів як «продовольчих грошей» мусили відмовитися, тому що тоді в
обігу водночас перебували б три види грошей, які не були б
взаємоконвертовані. Лише після аналізу наслідків такого грошового обігу
було впроваджено купоно-карбованець.

Звичайно, купон ще не був національною валютою, але за його допомогою
вдалося дещо ослабити контроль з боку колишнього Центру. Наприкінці 1992
р. він уже став обертатися в готівковому й безготівковому обороті і
фактично витіснив з каналів обігу України російський рубль.

Український купон, тимчасово виконуючи роль національної валюти,
об’єднав усе господарство країни. Забезпечивши його стабільний обіг,
уряд міг збільшити виробництво товарів народного споживання і розпочати
процес структурних змін, але цього не зробив. Більше того, він всіляко
зволікав з радикальними реформами, і купон знецінився.

Отже, швидке знецінення купона викликане насамперед помилковими діями
уряду, спрямованими на уповільнення, а то й блокування виходу з
«рублевого простору». Не вжито було необхідних заходів для скорочення
дефіциту державного бюджету і переходу у взаємостосунках з партнерами із
СНД на світові ціни. Пасивне наслідування дій уряду Росії і вживання
лише вимушених заходів зумовили небачене підвищення цін і бурхливий
сплеск інфляції. При цьому сумарна інфляція в Україні склалася з двох
чинників — імпортованої інфляції та помилкової політики уряду, тому вона
стала ще більш руйнівною, ніж у країнах, що експортували її. Друга
причина знецінення купона полягає в тому, що купон охоплював лише
готівковий обіг. Але ж весь цикл формування цін на продукцію України
здійснювався в рублевому просторі, і лише в завершальній стадії — на
споживчому ринку — з’являвся купон. За таких обставин він не міг не
втягнутися в інфляційний рублевий обіг.

Третьою об’єктивною причиною швидкого знецінення купона стала діяльність
самої державної системи, яка перетворила рубль в Україні на дефіцитний
товар, придбати який законним шляхом стало надто складно. Чорний ринок
зреагував на це негайно: російські гроші стали пропонуватися за
спекулятивним ринковим курсом.

На черзі невідкладних заходів постала проблема запровадження
національної валюти, проведення грошової реформи й формування
української грошової системи. Основу сучасної української національної
валюти складає гривня.

Література:

Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті
глобального розвитку. — Тернопіль, 2001. — С.311-338.

Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город,
природа, человек. — М., 1982. — С.41-74.

Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. — К., 1990. — С.117-160.

Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и
сознание. — Новосибирск, 1987. — С. 176-200.

Крисаченко B.C. Екологічна культура. — К., 1996. — С.47-55.

Маркович Д. Социальная экология. — М., 1991. — С.154-161.

Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. — М., 1990. — С.247-268.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні в 2001 році. — К., 2003. — С.158-161.

Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. — М., 1989.
— С.168-177.

Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002.
— С.166-172.

Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев,
В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. — К., 1989. —
С.225-239.

Похожие записи