Реферат на тему:

Інноваційна політика держави

1. Сутність і основні методи інноваційної політики держави

Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу
національної економіки стає одним з найважливіших принципів формування
системи і механізму управління інновацій-ної політики. При всій
різноманітності національних підходів до економіки всі країни прагнуть
до розробки і реалізації державної інноваційної політики.

Механізм створення і поширення нововведень, маючи суттєві національні
особливості, передбачає три загальні складові: систему державної
підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;

різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого стиму-лювання
досліджень; максимальне стимулювання малого іннова-ційного підприємства
та підтримку його.

Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної політи-ки, впливає
на розвиток не лише державного, а й приватного сек-тора інноваційної
діяльності.

Сучасне високорозвинуте суспільство стимулює розвиток техно-логій, що
грунтуються на новітніх досягненнях науки. Найважливі-шим завданням є
вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій
між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів.
Створення такої системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечує
науково-технічний прогрес, є голов-ним завданням інноваційної політики
держави. Остання подана комплексом народногосподарських підходів і
рішень, що визначають головні напрями діяльності щодо нововведень, яка
пов’язана з науко-во-технічним прогресом, оновленням основних фондів,
удоскона-ленням управління, організації виробництва і праці, економіки
тощо.

Інноваційна політика держави спрямована на господарське ви-користання
науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутріш-ніх зв’язків у
науково-технічному комплексі. Формування іннова-ційної політики
пов’язане насамперед з переорієнтацією системи державного регулювання на
всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.

Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий.
Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу;
коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства;
амортизаційних відрахувань; регулювання переда-вання технології; система
контрактних взаємовідносин; зняття ряду обмежень щодо охорони
навколишнього середовища, антитрестівсь-кого законодавства; різні форми
підтримки міжорганізаційної ко-операції та малого інноваційного бізнесу.

Традиційним методом впливу на розвиток інновацій у промис-ловості,
особливо в періоди економічних піднесень, є податкові пільги. Так,
Конгрес США ще в 1954 р. ухвалив 174-й розділ «Ко-дексу прибуткового
оподаткування», відповідно до якого витрати на науково-дослідні і
експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР) дозволялось відносити
до поточних витрат на виробницт-во. Їх вираховували з оподатковуваного
прибутку.

Проведенню НДЕКР у промислових фірмах побічно сприяють всі податкові
заходи, спрямовані на стимулювання приватних інвес-тицій, оскільки
зростання вкладень в основний капітал супроводжується оновленням його на
новій технічній основі. У 60-х роках уряд США прийняв ряд заходів,
спрямованих на скорочення стро-ків використання науково-дослідного
обладнання приватними кор-пораціями, запровадив податкові знижки на
інвестиції в обладнан-ня і будівництво споруд для проведення НДЕКР.
Однак найзнач-ніші урядові акції, пов’язані з податковими пільгами
НДЕКР, відбу-лися у 80-х роках.

У законі про податки з метою оздоровлення економіки в 1981 р. було
впроваджено податкову знижку для витрат на дослідження і розробки. З 1
липня 1981 р. по 1 січня 1986 р. ця знижка становила 25 відсотків
зростання власних витрат корпорацій на НДЕКР у по-точному році порівняно
із середнім рівнем витрат корпорації на НДЕКР за три попередніх роки.
Інакше кажучи, ці 25 відсотків приросту витрат корпорації вираховувалися
не від її прибутку, що підлягав оподаткуванню, а з суми податку. З 1
січня 1986 р. цю знижку було зменшено до 20 відсотків. Її надавали
корпораціям, що розробляють тільки принципово нові або значно
вдосконалені види продукції та технології. Однак практика показала, що
великі корпорації нерідко провадять обережну науково-технічну політику і
не завжди вкладають кошти в інноваційну діяльність. Причинами цього є
інфляційні явища в економіці, можливість отримання при-бутку шляхом
фінансових махінацій, монопольне становище вели-ких виробників тощо.
Відомий американський економіст Е. Менс-філд вважає, що зростання витрат
на НДЕКР за рахунок податкової знижки не перевищувало 1-2 відсотки.

З другої половини 80-х років багато податкових пільг було ска-совано
через їхню недостатню ефективність. З 1 січня 1987 р. зня-то
інвестиційний податковий кредит, а податкову знижку на збіль-шення
витрат НДЕКР було не тільки зменшено до 20 відсотків, а й подовжено лише
до 1990 р. Податкові пільги в рамках інноваційної політики все ж
відіграли свою роль, хоча і виявились практично корисними лише для тих
корпорацій, які здійснювали НДЕКР.

Використовувати амортизаційні пільги для активізації іннова-ційної
діяльності в США було дозволено з 50-х років. Спочатку це були деякі
воєнні корпорації, що виробляли продукцію для збройних сил. В 1954 р.
«Кодекс прибуткового оподаткування» дозволив кор-пораціям застосовувати
прискорені методи амортизації, а в 1962р. «Правила і норми амортизації»
знизили нормативні строки служби приблизно на 30-40 відсотків порівняно
з існуючими. Інтервальна система строків служби основного капіталу,
прийнята в 1971 р., забезпечила корпораціям право зменшувати нормативні
строки служби основного капіталу ще до 20 відсотків.

Амортизаційна реформа Р. Рейгана запровадила нові строки амортизації — 3
роки — для легкових автомобілів, легких вантажних автомобілів,
спеціального обладнання; 10-15 років — для буді-вель і споруд, що в
середньому на 2 роки менше, ніж раніше, Згід-но з законом про
справедливе оподаткування і фінансову відпові-дальність було послідовно
зменшено строки амортизації матеріаль-них активів НДЕКР.

?

х корпорацій, адже розміри амортизаційних відраху-вань безпосередньо
впливають на розмір оподатковуваного чистого прибутку. Законодавство
1986 р. знову збільшило норми аморти-зації. Недостатність податкових та
амортизаційних пільг для при-скорення НТП у промислових фірмах, а також
те, що ці заходи не впливали на початкові етапи інноваційних процесів,
примусили дер-жаву застосувати інші форми впливу на інноваційну
діяльність у промисловості. Насамперед це стосується стимулювання
державою фінансування корпораціями різних форм кооперативних досліджень
у міжкорпораційних науково-технічних і університетсько-промис-лових
дослідних центрах.

Розглянемо деякі питання коригування антитрестівського зако-нодавства
США. Тут встановлено ряд обмежень щодо об’єднання капіталів приватних
корпорацій для зменшення можливості моно- HYPERLINK
«http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyLhbxw5pgnPaBzUc2HApHlnkDAlAQ
6TlN0x2IcIUfNRODk4NIFGV5YQE22LKmcQLtA5RqFZgN-htrp7NPgEYGt484PyA3mPquCzNS
sajTuHHuKtyY*OcZuklS2ZSffu8fxgxZ4wTcYluFT*uyIZ8V8feCzeLyMJ5JSMqGCNv7SIsm
c6LnMiKyNoZ7Tazekujos58Nacs6n пол ізації. Це призвело до того, що
можливості промисловості вирі-шувати великомасштабні науково-технічні
завдання міжгалузевого характеру, які потребують об’єднання великих
обсягів економіч-них ресурсів, виявилися ослабленими. На початку 70-х
років, напри-клад, Агентство з охорони навколишнього середовища зажадало
від автомобілебудівних корпорацій створення вихлопної системи, яка б не
забруднювала навколишнє середовище. Однак антитрестів-ське законодавство
забороняло чотирьом пануючим на ринку ав-томобілів фірмам працювати у
сфері НДЕКР. Водночас у більшості розвинених індустріальних країн
антитрестівське законодавство на кооперацію у сфері НДЕКР не
поширювалося.

У першій половині 80-х років у США було прийнято ряд законів, що
заохочували кооперацію приватних корпорацій при проведенні НДЕКР. Ці
закони встановлювали процедури об’єднання капіталів, структури органів
управління тощо. Передбачався порядок розпов-сюдження інформації, згідно
з яким корпорації-учасниці мають право на результати НДЕКР протягом
трьох років, після чого вони можуть використовуватися на всій території
США.

Прийнятий у 1984 р. закон про кооперативні дослідження доз-воляв
об’єднувати капітали для спільного проведення НДЕКР. Крім того, закон
звільнив органи місцевої влади від повноважень пере-слідування фірм за
антитрестівським законодавством, зберігши, однак, контроль з боку
міністерства юстиції США. Однак велика кіль-кість бюрократичних
формальностей при оформленні кооператив-них підприємств, а також
розкриття відомостей, які є комерційною таємницею приватних фірм, не
сприяло прагненню корпорацій до об’єднання зусиль щодо НДЕКР.

Антитрестівське законодавство не тільки обмежувало об’єднан-ня ресурсів
фірм для введення спільних досліджень і розробок, а й забороняло деяким
з них вихід на нові ринки. Зміна цього порядку дала змогу багатьом
промисловим фірмам значно активізувати інно-ваційну діяльність. Головним
наслідком послаблення антитрестів-ського законодавства було виникнення
спільних міжкорпорацій-них науково-технічних підприємств.

Найефективнішою організаційною формою, в межах якої мож-ливе вирішення
великомасштабних науково-технічних завдань, є університетсько-промислові
дослідницькі центри, що створюються за участю держави.

Великі програми спільних досліджень промислових корпорацій та вузів є в
багатьох галузях альтернативою державним цільовим науково-технічним
програмам. Вони передбачають принципово інший механізм координації
діяльності учасників. Держава при цьому підтримує вузівсько-промислову
кооперацію на початкових етапах досліджень у пріоритетних напрямах НТП.
Завдання держа-ви полягає в тому, щоб стимулювати об’єднання фінансових
кош-тів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими
вузівськими кадрами. Для заохочення промислових корпорацій до
фінансування ризикованих науково-технічних проектів з довго-строковою
орієнтацією держава не тільки бере на себе частину початкових витрат
вузівсько-промислових центрів, а й надає фір-мам-учасницям безплатні
ліцензії на використання зроблених ви-находів та відкриттів.

Для створення конкретного центру держава оголошує конкурс серед вузів,
які подають програми проведення досліджень у визна-чених галузях науки і
техніки. На базі відібраних вузів на державні кошти створюються центри,
до участі в роботі яких залучаються промислові корпорації.

Законом про економічну конкурентоспроможність, зовнішню торгівлю і
технологічний розвиток в 1987 р. передбачено організа-цію у складі
Міністерства промисловості і технології Агентства з передових цивільних
технологій. Його функцією є підтримка всіх видів кооперації у сфері
НДЕКР, а також видача субсидій і укла-дання контрактів на проведення
довгострокових досліджень, роз-робок та виробництво технічно складної
продукції.

Є також багато програм підтримки вузівсько-промислового спів-робітництва
в штатах. Більшість з них спрямована на створення консорціумів, в яких
уряди штатів є рівноправними членами. При цьому деякі штати обмежуються
лише вкладанням коштів у кон-сорціуми, залишаючи ініціативу організації
та вибору дослідницьких напрямів за науково-технічним товариством. Інші
створюють ву-зівсько-промислові центри владним рішенням.

Для підтримки подібних центрів і стимулювання інноваційної активності
уряди штатів часто створюють спеціальні комісії, які визначають
найкорисніші для штату напрями інвестицій у дослід-ницькі та навчальні
заклади.

Непрямі заходи підтримки вузівсько-промислової кооперації зво-дяться до
податкового стимулювання. Так, законом 1981 р. про по-датки з метою
оздоровлення економіки передбачено розширення пільг для фірм, що
передають в дар університетам нове обладнання для досліджень. Внески
учасників у кооперативні вузівсько-про-мислові підприємства, що мають
юридичну форму товариств з об-меженою відповідальністю, вираховують з
прибутку, що підлягає оподаткуванню. Отримані партнерами прибутки від
реалізації ре-зультатів НДЕКР обкладаються податком не як прибуток, а як
при-ріст капіталу від операцій з цінними паперами, що у 2 рази менше,
ніж оподаткування прибутку.

Наслідком розгортання програм підтримки промисловості та вузів стало
виникнення в інших країнах світу значної кількості
вузівсь-ко-промислових дослідницьких центрів за ключовими напрямами НТП.
Подібні центри є найперспективнішою формою організації початкових етапів
інноваційних процесів.

Похожие записи