Реферат на тему:

Гроші як економічна категорія

План

1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей

2. Функції грошей як загального еквівалента

3. Концепції грошей

4. Сучасні зміни в грошовому обігу 

1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній
обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий деякі надлишки
продуктів, якими можна було обмінятись. Так з’явилася проста, випадкова,
або одинична, форма вартості:

х товару А = у товару В.

Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у товарі В. Тому
перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконує
пасивну роль, оскільки служить вираженню вартості першого, протистоїть
йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі
вартості.

Отже, проста, випадкова, або одинична, форма вартості це така форма, за
якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості,
відповідає інший один товар, що перебуває в еквівалентній формі
вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми
вартості не зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В
знаходитиметься у відносній формі вартості, а товар А в еквівалентній).
Відносна вартість (тобто вартість товару, виражена в певній кількості
товару-еквівалента) залежить як від вартості товару А, так і від
вартості товару В.

Еквівалентна форма вартості має три особливості. Перша особливість
еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість
товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність вартість.
Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній
лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів
люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на
іншу гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних
та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до
уваги, крім однієї метал має вагу.

Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що
конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою
протилежність і абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого
товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена
конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.

Третя особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що
приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою
протилежністю безпосередньо суспільною працею. В цьому випадку, як і в
перших двох, конкретна властивість товару-еквівалента відбиває свою
протилежність.

Отже, аналіз навіть простої форми вартості свідчить про те, що вартість
не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вартість одного
товару може бути виражена тільки опосередковано, через вартість іншого
товару. В самому факті прирівняння у певній міновій пропорції двох
різнорідних товарів розкривається їх спільність.

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і
землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся
перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він
знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми
вартості до повної, або розгорнутої. Її можна виразити так:

х товару А = у товару В, або = z товару С, або = q товару D1 або = п
товару Е.

Отже, на відміну від простої форми вартості при розгорнутій її формі
еквівалентами в обміні є численні товари, а мінові пропорції мають
регулярний характер.

Повна, або розгорнута, форма вартості це така форма, при якій одному
товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших
товарів, що знаходяться в еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які взагалі
властиві міновому господарству як специфічній історичній формі
до-грошового обміну і створюють труднощі у відносинах товаровиробників.
До них належать, по-перше, незавершеність відносної вартості, через яку
кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно
зростати. По-друге, різнорідний характер таких еквівалентів. Наприклад,
вартість м’яса виражалась і в зерні, і в овочах, і в вовні, і у вині. Це
ускладнювало мінові пропорції товарів і орієнтацію товаровиробників в їх
господарській діяльності. По-третє, неможливість у багатьох випадках
безпосереднього обміну товарів внаслідок невідповідності попиту і
пропозиції на конкретному ринку або інтересів товаровиробників.
По-четверте, зумовленість пропорцій обміну Значною мірою споживчими
властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти товар на будь-яку міру
HYPERLINK
«http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyF4wgmgP5BW8YVN6vhZPeD*Cam8mJ
cKDUSoQR6QqSxV*LUy0jS5n49e80jUYSxbZZtyDeoTEu*qlnaP5E8XcodhoLFX-yk1PzQJH7
zHUVDfmQeRi2lol31Cc8t-rxEIFxqGI3jWqyDDXrIYXcT-F7n5nso4yTeTOfBT1MX4ysH9xx
JPWwZXXlYdEsGvuJxb*-5MhaPp0Fd зерна , але не можна обміняти його на
половину горщика, чверть сокири тощо внаслідок відсутності в останніх
довільної подільності.

Отже, повна, або розгорнута, форма вартості не розв’язує суперечності
між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею,
що міститься в товарі. Їх розв’язує (але не усуває) подальший розвиток
товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від
розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід
від повної, або розгорнутої, форми вартості до загальної.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали
відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних
місцевостях була худоба, в інших хліб (зерно), в третіх хутро тощо. У
одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у
різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові
товари, які виконували роль загального еквівалента. Це свідчило про
перехід до загальної форми вартості, яка може бути представлена так:

х товару А, у товару В, z. товару С, q товару D … = п товару Е. Отже,
загальна форма вартості це така форма, при якій безлічі товарів, які
перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що
знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість
численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники
обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

В умовах до-грошового обігу обмін, як правило, грунтувався на
одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану
систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи
стало використання рабів. Наприклад, у стародавніх норвежців
співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як загальний
еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на
Близькому Сході, в Центральній Африці.

Другий великий суспільний поділ праці відокремлення ремесла від
землеробства супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента.
Найнедосконаліший його вид худоба, хутро, раби змінюється
еквівалентами, яким властиві вагові характеристики, подільність,
сполучність, однорідність (наприклад, хліб, маїс, оливкова олія, чай,
сіль тощо).

Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і
товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до
грошової форми обміну і відповідно від загальної форми вартості до
грошової.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому,
який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи
закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається
перехід до грошової форми вартості. Золото, яке використовувалося в
побуті первісних общин за 12 тис. років до нашої ери, стало загальним
еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому передував тривалий процес
поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей,
металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Залізні
гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі
африканські народи. Олов’яні вживались у стародавній Мексиці, Римській
імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Мідні у Стародавньому
Китаї та Стародавньому Римі. Свинцеві кульки використовувались при
дрібних платежах у Північній Америці. Срібні гроші широко вживались на
рубежі III і II тис. до н. е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші
золоті монети, на думку Геродота, запровадив лідійський цар Гігес (VII
ст. до н. е.).

Слово «монета» вперше з’явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н. е.
В Римі при її храмі (Юнони Монети) карбувалися гроші. Протягом багатьох
століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке
поступилося місцем золоту. Довгий час у різних країнах використовували
обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене
кількісне співвідношення. Англійська грошова одиниця фунт стерлінгів
раніше була повноваговим фунтом срібла, про що свідчить її назва.
Остаточно загальним еквівалентом золото було визнане в основних країнах
Європи в середині XIX ст., дещо пізніше в Німеччині, в Росії лише в
кінці XIX ст., де золота валюта була встановлена реформою 1897 р.

Врешті-решт, саме золото стало виконувати роль грошей. Це пояснюється
тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність,
компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатніше
для виконання суспільної функції загального еквівалента.

Золото товар, але як гроші незвичайний. Монопольне виконання золотом
ролі загального еквівалента означає, що його споживна вартість є
безпосереднім втіленням вартості всіх товарів; затрачена на його
виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної
загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця
безпосереднім втіленням суспільної праці.

Золото як гроші, поряд із своєю звичайною споживною вартістю, набуває
додаткової споживної вартості, пов’язаної з його унікальними природними
властивостями. Ця додаткова споживна вартість полягає в здатності
грошового товару обмінюватись на всі інші товари, тобто мати загальну
споживну вартість.

Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші це категорія товарного
виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають
певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну
продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті
втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу
вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

Відповідно до рішень Міжнародного валютного фонду з 1 квітня 1978 р.
золото вилучено з грошового обігу і скасовано грунтування на ньому
офіційної ціни валют. Проте золото продовжує залишатись особливим
товаром, який легко конвертується в будь-яку валюту. За останню чверть
століття (19711995 рр.) світові ціни на зливкове золото зросли на
вільних ринках більш як у 10 разів. Це підняло прибутковість існуючих
золото-розробок та дало змогу поновити розробки, раніше не рентабельні.
В результаті різко зріс видобуток золота у світі.

2. Функції грошей як загального еквівалента

З розвитком виробництва і обігу товарів, ринкового господарства в цілому
відбувалися як кількісні, так і якісні зміни у функціонуванні грошей, що
привело нині до демонетизації золота. Щоб осягнути сутність сучасних
грошових систем, зміни у грошовому обігу і в самих грошах при
демонетизації золота, слід розкрити підвалини цього процесу через
розгляд функцій грошей як загального еквівалента.

У розвинутому товарному господарстві гроші у вигляді золота як загальний
еквівалент виконували п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу
нагромадження, засобу платежу і світових грошей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і
мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари
сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільне необхідна праця. Тому
їх вартість може вимірюватись особливим товаром грошима, що, як
конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть
бути мірою вартості.

Ціна це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість
товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за
одиницю. Вона називається масштабом цін. У різних країнах за грошову
одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу.
Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль,
який містив 0,774234 г чистого золота. У США масштабом цін є долар, який
втілював після реформи 1973 р. і до скасування його золотого паритету
(вмісту) 0,736736 г чистого золота.

У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву грошових
одиниць (ґ. о.). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній. Це
було пов’язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю
назвою нічого спільного не мали з ваговими одиницями даної країни;
по-друге, із заміною одного металу як загального еквівалента на інший
(наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгів почав прирівнюватися до
золота, це вже не був фунт, а 1/15 або 1/16 фунта); по-третє, з
фальсифікацією монети, коли держава навмисне зменшувала ваговий зміст
грошової одиниці.

Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію
міри вартості гроші виконують об’єктивно. Масштаб цін не залежить від
зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю
металу.

Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити
формулою ТГТ, де Т товар, Г гроші. Цей процес включає .два протилежних
акти продаж товару за гроші (ТГ) і купівлю товару на гроші (ГТ), в яких
гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.

Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою ТТ) до товарного
обігу за допомогою грошей (ТГТ) дає змогу успішно подолати межі
(індивідуальні, часові та просторові), пов’язані з безпосереднім обміном
товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним
одночасний збіг попиту і пропозиції, а також інтересів власників
товарів, які ними обмінюються. Продавши товар за гроші, можна придбати
на них будь-який інший товар. Збіг у часі й просторі актів
продажу-купівлі також стає непотрібним. На одержані за проданий товар
гроші можна купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все
це сприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів
та грошей.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують,
по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та
неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час
переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то
можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого
перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на
це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби
повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати
неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, «псувати» монети,
тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з’явились паперові гроші.

Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей
час у Китаї з’явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів. Усі білі
олені були у власності імператора. В XIII ст. відомий мандрівник Марко
Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетвореної в драглі
внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних
пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну
спроможність і були обов’язковими до приймання. Виникнення паперових
грошей пов’язане з іменем хана Хубілая онука Чингісхана.

Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише в кінці XVII на
початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британських
колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку
кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу
представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією
випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення
паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли
в обіг у Франції в 1716 1721 рр. Багато випускалось так званих асигнатів
під час французької революції та в перші роки після неї (17891797 рр.).

Паперові гроші функціонували у вигляді «континентальних» грошей у США з
1775 по 1780 р., так званих грінбеків у 1861 1879 рр., не розмінюваних
на золото банкнот в Англії в 1797 1815 рр. В Австрії паперові гроші
розповсюджуються з 1762 р., в Росії з 1769, в Італії з 1866, в Пруссії
з 1806 р.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і
обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості.
Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у
законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

Оскільки гроші це такий особливий товар, на який можна купити будь-який
інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке
товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на
гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і
утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній «плоті».
Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші,
по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну
вартість.

e

e

e

gd<\U є необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей. Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства. Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь. В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі. функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо). Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей. Вексель це боргове зобов'язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з'явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання. Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видано грошове зобов'язання. Абстрактний характер векселя дає можливість для зловживань, таких як видача "дружніх", так званих бронзових векселів, які не відображають реальних економічних зв'язків. Вони можуть підірвати вексельний оборот, і тому в усіх країнах переслідуються в кримінальному порядку. Обліком векселів займаються банки, фактично банк скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами. Банкнота це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності. Кредитні гроші, векселі, банкноти важливі елементи функціонування ринку. В процесі становлення ринкових відносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарському механізмі. Між. кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються. Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі. Як запільний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо). Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом, світових грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національних резервних валют та інших різновидів грошей. До початку XX ст. у товарному виробництві й обігу існувало чотири типи загального еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий, метало-карбований і емісійний. До товарно-лічильного загального еквівалента належать товарні гроші: знаряддя праці, худоба, раби, прикраси тощо. Товарно-ваговий пов'язаний з продуктами рослинного походження, що мало псувалися, а пізніше і з металами. Метало-карбований тип передбачає наявність металевих грошей у вигляді монет, а емісійний різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою. У сучасних умовах набув поширення новий тип загального еквівалента депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитних картках і електронних грошах. 3. Концепції грошей Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. В одній з них раціоналістичній зазначається, що гроші є результатом згоди між людьми, які визнали необхідність спеціальних засобів для обслуговування мінового обороту. Вперше ця концепція була висунута Арістотелем у праці "Нікомахова етика". Деяке законодавче відображення вона знайшла в античному і середньовічному суспільствах. Наприклад, у римському праві було зафіксовано, що імператор декретує вартість грошей. Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія грошей німецького економіста Г. Кнаппа. В книзі "Державна теорія грошей" він назвав гроші "продуктом правопорядку", творінням державної влади, встановленим законом платіжним засобом. На його думку, створені державою гроші приймаються незалежно від їх металевого змісту, є "хартальними платіжними засобами", тобто умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою. Раціоналістична концепція походження грошей застосовується і в літературі кінця XX ст. під час аналізу тих форм, яких набувають гроші. Відомий англійський економіст Л. Харріс у праці "Грошова теорія" викладає суть цієї концепції: "Сам по собі доларовий білет річ непотрібна; він набуває вартості лише тому, що суспільство через свої закони і звичаї наділяє його властивістю функціонувати як засіб обігу. Аналогічно морські черепашки, які використовувалися в деяких співтовариствах як гроші, не мали б вартості, якби суспільна структура, яка їх породила, не потребувала в якійсь формі грошей і не надала їм відповідної ролі". Отже, раціоналістична концепція заперечує товарну природу грошей, їх стихійне походження. Представники іншої концепції еволюційного походження грошей вказують на товарну природу грошей, стихійне виділення їх із загальної маси товарів і на їх особливе місце в економіці. Всебічно ця концепція була обгрунтована в роботах К. Маркса та його послідовників. Однак вона має прихильників не тільки серед марксистів. Концепція поширена і в сучасній економічній літературі Заходу, хоч і не пов'язується з подвійним характером праці, втіленої в товарі, і подвійною природою товару, його внутрішньою суперечністю. Представники функціональних концепцій грошей серед конкретних причин, які викликають необхідність використання грошей, називають такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат праці і ресурсів, необхідних для здійснення товарообмінних угод (у цьому випадку гроші є засобом мінімізації витрат); невизначеність господарських перспектив, що змушує учасників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з'єднувального ланцюга між сьогоденням і майбутнім. Економісти неокласичної школи, як правило, пов'язують існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнсіанського напряму з двома останніми. Ще в XIX ст. чимало економістів звертали увагу на відсутність у вчених навіть відносної згоди з питання про сутність грошей. Незважаючи на велику кількість досліджень з грошової теорії, таке положення спостерігається й нині. У сучасній світовій економічній теорії існує кілька принципово різних підходів до визначення суті грошей. Прихильники першого підходу (М. Фрідман, А. Шварц та ін.) фактично розглядають гроші лише як зручний спосіб організації статистичних спостережень і визначають їх як "тимчасове вмістилище купівельної сили". При цьому увага концентрується на конструюванні різних грошових агрегатів, виявленні елементного складу пропозиції грошей тощо. В основу другого підходу найбільш поширеного серед західних економістів покладено попередній теоретичний аналіз функцій грошей, на підставі якого визначаються суті і форми грошей. Так, автори популярного підручника "Економікс" американські професори К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю вважають, що гроші це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Л. Харріс також визначає суть грошей через їх функції, стверджуючи, що гроші це будьякий товар, який функціонує як засіб обігу, розрахункова одиниця і засіб збереження вартості. Найчастіше в роботах сучасних західних учених виділяється три функції грошей: засіб обігу, одиниця розрахунку, збереження вартості. Перевага при цьому віддається функції засобу обігу. Тому положення про гроші як товар, що виконує різні функції, трансформується у визначення: гроші це все, що загальноприйняте як засіб обміну, а останній це все, що приймається в обмін на товари й послуги. Поширеним є ототожнювання грошей як засобу обігу чи засобу платежу і об'єднання двох останніх в одну функцію. Отже, питання про функції грошей підмінюється питанням про суть грошей. Найбільш обгрунтовано історичну суть і функції грошей розкривають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вартості. 4. Сучасні зміни в грошовому обігу Розвиток товарного виробництва та грошового обігу привів у наші дні до суттєвих змін у використанні золота як грошей. Практично відбувається процес демонетизації золота. Відповідно до Ямайської угоди 1976 р. з 1 квітня 1978 р. золотий вміст національних валют, що називається золотим паритетом грошової одиниці країни (раніше золотої, тепер паперової), був скасований. Нині золото як грошовий матеріал ніде у світі в обігу не використовують. Золото купують тепер як звичайний товар. Практично воно виконує, по-перше, функцію засобу нагромадження скарбів; по-друге, бере участь у визначенні валютних курсів як матеріально-речове, а разом з тим і вартісне забезпечення кредитних грошей (паперових, електронних карток тощо). Валютний курс це грошова одиниця країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Тепер він визначається купівельною спроможністю певної валюти відносно заданого набору товарів та послуг кількістю 250 найменувань при середньозваженій ціні (в доларах США та в інших національних валютах). Розрахунок валютного курсу здійснюють у кожній країні конкретні установи, наприклад у США федеральна резервна система за участю відповідних банків; у Франції національний інститут економіки, фінансів і статистики; в Україні Національний банк. Так званий споживчий кошик з 250 найменувань це споживчі блага, які найбільш широко вживаються. На валютні курси впливають численні фактори: ступінь інфляції, стан платіжного балансу, рівень відсоткових ставок у країні, авторитет валюти на світових ринках тощо. Названий кошик і є основою функції грошей як міри вартості при паперових, електронних та інших грошах. І сьогодні золото залишається найнадійнішим виразником багатства. Справа в тому, що ціна золота в основних валютах на всіх валютних біржах світу, які включені до міжнародної системи автоматичної швидкісної передачі інформації, практично однакова, тобто існує світова ціна золота, яка відбиває його світову вартість. Це пов'язано з тим, що витрати на виробництво золота усереднюються, продуктивність праці при його виробництві вирівнюється. Раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці визначала держава, виходячи з золотого запасу країни, запасу інших дорогоцінних металів та інших активів Держбанку. Наприкінці 60х років цей метод був порушений. Спочатку із ініціативи США як головного кредитора світу, а потім і Міжнародного валютного фонду, в якому США домінують, золото перестало бути міжнародним загальним товарним і грошовим еквівалентом. Його місце посіли кошики відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях. Отже, курси національних валют визначаються співвідношенням цін у цих валютах за кошик з однаковим набором товарів. Природно, що різниця витрат на виробництво одного й того самого товару в різних країнах робить такий еквівалент досить недостовірною міжнародною мірою вартості. Функцію засобу обігу та платежу виконують паперові гроші, кредитні білети, електронні картки тощо. Юридичною основою валютної системи для світових грошей були проголошені спеціальні записані права (Special Drawing Rights), гарантовані Міжнародним валютним фондом. Курс SDR визначається на основі середньозваженого курсу певного набору національних валют, де на долар США припадає 42 відсотки. На практиці долар США залишається основним міжнародним платіжним засобом. Використовуються національні валюти і ряду інших розвинутих країн. Так, в Європейському Союзі використовують як групову міжнародну безготівкову розрахункову грошову одиницю ЕСU (з англійської та французької об'єднана європейська валюта), яка за рішенням, прийнятим керівництвом Союзу у 1996 р., має бути перейменована в Еuro. Реальні можливості демонетизації золота створюють сучасний розвиток науково-технічного прогресу, впровадження АСУ, комп'ютеризація обліку, розвиток економічної інтеграції, нових колективних форм власності, її соціалізація тощо. Це відкрило шлях до виявлення необхідної кількості грошей для нормального функціонування господарства без посередника золота. Демонетизація золота і формування нових валютних систем пройшли певний історичний шлях. Початковим його етапом було витіснення золота як грошей у першій половині XX ст. з внутрішнього товарообороту. Закінчується цей шлях заміною золота в товарообороті на світовому ринку. Як уже зазначалося, в основу цього процесу покладено як реальні можливості, так і об'єктивну необхідність. Найбільшого розвитку світова грошова система, заснована на золоті, досягла на початку XX ст., коли забезпечувався необмежений обмін національних валют на золото. Ця система одержала назву золотого стандарту. Нині на основі демонетизації золота формується нова міжнародна валютна система, юридичний статус якої почався після підписання Ямайської угоди. З розвитком масштабів товарного господарства золото поступово не в змозі було виконувати функцію засобу обігу, платежу, а потім і світових грошей внаслідок недостатньої для цього його кількості. До того ж застосування паперових, а потім кредитних та електронних грошей все більше відривало їх від своєї золотої основи. Це давало змогу урядам віддаляти золото від його представницьких форм внаслідок інфляції тощо. За приблизними оцінками, протягом усієї історії розвитку золотого промислу в стародавні та середні віки (до початку XVII ст.) загальний видобуток золота становив 13,3 тис. т. З 1600 по 1990 р. у світі було добуто 106,2 тис. т золота. Отже, загальний золотий запас людства приблизно 119,5 тис. т. Третину його (3839 тис. т) становлять державні золоті запаси, приблизно чверть (2830 тис. т) золота тезаврована, тобто накопичена приватними особами у вигляді скарбу, більше третини використано в ювелірних, зубопротезних і промислово-технічних, особливо радіоелектронних виробах (40 42 тис. т). Певна частина (913 тис. т) знаходиться в гробницях, скарбах, тайниках, руїнах стародавніх міст, на дні морів, океанів тощо.

Похожие записи