Реферат на тему:

Гроші як економічна категорія

ПЛАН

1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей.

2. Суть і функції грошей.

3. Основні концепції грошей.

4. Грошовий обіг і його закони.

5. Сучасні зміни в грошовому обігу.

6. Суть, причини та наслідки інфляції.

1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей

Виникнення грошей — тривалий історичний процес, пов’язаний з розвитком
товарного виробництва і обігу товарів. Очевидно, що перші випадки обміну
припадають ще на первіснообщинний лад. У той період обмін мав
нерегулярний характер. Товарного виробництва ще не існувало, тобто речі
вироблялися для власного споживання і лише випадково набували товарної
форми. Для цього періоду характерна проста, випадкова або одинична форма
вартості:

1 мішок зерна = 1 вівці

У наведеному прикладі товар А (зерно) відіграє активну роль, оскільки
виражає свою вартість у товарі В (вівці). Товар, що виконує в кожному
даному акті обміну активну роль, знаходиться у відносній формі вартості.
Йому протистоїть товар — еквівалент, який виконує пасивну роль (через
нього виражається вартість першого товару). Відповідно форма вартості
товару В (вівці) називається еквівалентною. У ній міститься зародкова
форма грошей. Вартість жодного товару не може бути виражена
безпосередньо робочим часом. Вона виражається опосередковано, через
вартість іншого товару.

Слід зазначити, що в період існування простої форми вартості саме
випадковість обміну призводила до того, що він зовсім не обов’язково був
еквівалентним. У період завоювання європейцями Нового Світу, Африки,
Азії часто за скляне намисто, дешеве вбрання їм вдавалося вимінювати
золото, хутра, коштовності. Тобто особливий вплив на процес обміну в цей
час має суб’єктивне сприйняття цінності речі.

З поглибленням поділу праці, виникненням ремісництва і розвитком
ремесел, зростає різноманітність вироблюваних речей, все більша їх
частина виробляється з метою продажу. Для ремісника обмін є вже не
випадком, а необхідною складовою частиною його виробництва (праці).
Виникають ринки, на яких кожен даний товар може бути прирівняний до
цілого ряду інших товарів і, відповідно, виражати в них свою вартість.
Проста або випадкова форма вартості змінюється повною або розгорнутою:

У повній або розгорнутій формі вартості кожному товарові, що знаходиться
у відносній формі вартості, протистоїть безліч інших товарів, що
перебувають у еквівалентній формі вартості щодо нього.

Характерні риси цієї форми вартості:

* внаслідок різноманітності еквівалентів випадковість пропорційно
скорочується;

* відносний вираз вартості залишається незавершеним через появу все
нових різновидів товарів-еквівалентів;

* у випадку незбігу попиту і пропозиції або інтересів товаровиробників,
безпосередній обмін унеможливлюється;

* обмін ускладнюється неподільністю багатьох товарів ( в т.ч. багато
товарів, які ніби то поділити й можна, але вони втрачають цінність від
ділення: ціле хутро набагато цінніше, ніж розірване на частини;

* складно відокремити в часі процес купівлі-продажу.

У подальшому розвитку товарного виробництва з метою подолання
суперечностей розгорнутої форми вартості агенти ринку вдаються до
проміжного товару-посередника. У процесі обміну на кожному ринку
виділилися з товарної маси найголовніші товари, які тут обмінювалися
найчастіше. Поступово вони перетворилися в межах даного ринку у
загальний еквівалент. Тобто вартість усіх інших товарів виражалася через
споживну вартість товару-еквівалента. Так на зміну розгорнутій або
повній формі вартості прийшла загальна форма вартості:

У різних народів різні товари виділилися на роль загального еквіваленту.
В Стародавньому Єгипті це було зерно, в Середньовічній Західній Європі —
велика рогата худоба ( в давніх джерелах знаходимо відомості про ціну
лицарських латів — 50 волів), в Західній Африці майже до нашого часу —
брили солі. У наших предків — хутро (в літописах згадуються кунні гроші)
тощо.

Поява загального еквівалента певною мірою розв’язує суперечність
загальної форми вартості: продавець товару може придбати будь-який інший
товар за допомогою товару-еквівалента, що стимулює розвиток обміну і
через нього — виробництва.

Загальна форма вартості замінюється грошовою. Роль грошей виконують
різні метали. Їх власна споживна вартість відходить на другий план,
найголовнішою стає властивість бути загальним еквівалентом. Найдавнішими
в історії людства були бронзова китайська монета цянь, бронзова грецька
лепта, золота і срібна давньогрецька драхма, срібний давньоримський
сесторцій тощо. Золото і срібло виділилися на роль загальних
еквівалентів завдяки певним природнім та економічним властивостям:
однорідність, подільність, рідкісність і, відповідно, велика вартість у
невеликій вазі тощо.

За золотом роль загального еквіваленту закріпилася на досить високому
рівні розвитку товарного виробництва і обміну. Золото в якості грошей по
відношенню до всього товарного світу завжди знаходиться в еквівалентній
формі вартості: затрачена на нього конкретна праця виступає
безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена
на його виробництво приватна праця — безпосереднім втіленням суспільної
праці.

Споживна вартість грошей полягає в тому, що вони виконують функцію
загального еквіваленту, визнану всім суспільством. Золоті гроші
зберігають і споживну вартість даного дорогоцінного металу.

2. Суть і функції грошей

Розмаїття формулювання суті грошей свідчать про багатогранність і
невизначеність цього економічного засобу загальновизнаного суспільством.
Лише ця суспільна визначеність робить гроші дійсним платіжним засобом.
Гроші — це товар товарів. Гроші — це товар, який виконує функцію
загального еквіваленту. Гроші — єдиний товар, цінність якого
проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось. Гроші — це
засіб суспільного виразу економічної цінності благ.

Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони
виконують. Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб нагромадження та утворення скарбів;

4) засіб платежу;

5) світові гроші.

Міра вартості. Вартість усіх товарів вимірюється грошима. Ціна — це
вартість товару, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують ідеально,
тобто в нашій умові (достатньо назвати ціну товару, щоб покупець або
продавець зрозуміли, про що йдеться).

Поки в обігу було золото, гроші мали власну вартість, яка була еталоном
для виміру всіх інших вартостей. З виникненням паперових грошей (вперше
такі гроші виникли в Китаї в ХI ст. В Європі та Америці були
запроваджені наприкінці XVII- у XVIIІ ст.) країни встановлювали золотий
вміст грошової одиниці, що називався масштабом цін. У цей період
паперові (номінальні) гроші були представниками золотих (реальних)
грошей в обігу. В XVIIІ-ХІХ ст. паперові гроші в основному вільно в
банках можна було обміняти на золоті монети, і саме цей обмін називався
тоді конвертованістю грошей. У ході першої світової війни національні
грошові системи більшості країн світу, що ґрунтувалися на вільному
обміні паперових грошей на золото, зазнали краху, і відтоді повною мірою
відновити принцип обмінюваності грошей на золото не вдавалося. Але
країни продовжували декларувати масштаб цін своїх валют і підтверджувати
його золотовалютними запасами. Після Другої світової війни згідно
Бретон-Вудської валютної угоди (1944 р.) золотий вміст долара був
проголошений 35 дол. за 1 трійську унцію (31,103 г) тобто 0,888671 г. У
1961 р. масштаб цін радянського карбованця проголошується 0,987412 г. На
початку 70-х рр. США двічі проводить девальвацію (зменшення золотого
вмісту) долара. А на початку 1976 р. представники провідних західних
країн підписують на Ямайці угоду, згідно якої відмовляються надалі
встановлювати золотий вміст своїх валют. Відбулася неминуча, але ще досі
мало усвідомлена подія — гроші розірвали зв’язок із золотом, світова
економіка увійшла в епоху «паперових грошей», а золото знов стало
звичайним товаром. Цю подію можна повною мірою тлумачити як завершення
розвитку форм вартості: наприкінці ХХ ст. людство розпрощалося з
«товарними грошима» і увійшло в період «знакових грошей».

Реалізацію функції грошей міра вартості сьогодні ускладнює лише один
фактор, але дуже суттєвий — інфляція.

Друга функція грошей — засіб обігу — пов’язана з тим, що обіг товарів в
умовах розвинутого товарного виробництва і обміну здійснюється за
допомогою грошей за формулою Т-Г-Т (товар-гроші-товар). Оскільки у цій
функції гроші постійно перебувають в русі, для її здійснення не потрібні
повноцінні, реальні, тобто золоті гроші. Це одна з тих функцій, що
спричинила появу паперових грошей.

Третя функція грошей — засіб нагромадження або утворення скарбів —
пов’язана з випаданням грошей зі сфери обігу.

У період існування реальних грошей будь-яка монета, не витрачена
власником, автоматично перетворювалася на скарб, який до того ж був
повністю ліквідним, тобто здатним у будь-який момент повернутися в обіг,
не втративши своєї цінності. Таким чином регулювалася в ті часи грошова
маса в обігу. Паперові гроші не можуть перетворюватися в такий
безумовний скарб і в такий спосіб регулювати грошовий обіг. Поява в
обігу зайвих грошових знаків веде до інфляції. Тому сьогодні в більшості
країн нагромаджують гроші не у вигляді скарбу, а в формі рахунків у
банках, акцій тощо. Тобто нагромаджуються вже не гроші, а капітал.
Здійснення цієї функції грошима суттєво обмежене.

Четверта функція грошей — засіб платежу — пов’язана з кредитом. В
економічній діяльності виникає маса обставин, в яких момент купівлі не
може збігатися з моментом сплати. В такому випадку продавець виступає як
кредитор, а покупець — як боржник. Слід зазначити, що відносини кредиту
виникають не лише під час купівлі товарів і послуг, але й в процесі
купівлі робочої сили, при чому в даному випадку саме робітник кредитує
підприємство або установу своєю працею. Саме здійснення цієї функції
призвело до появи кредитних грошей (векселі, банкноти, платіжні
доручення, чеки тощо). Тобто це також одна з тих функцій, з якою
пов’язана поява паперових грошей.

Остання функція грошей — світові гроші. Для ХІХ ст. твердження Маркса
про те, що, виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе
національні мундири і предстають у своїй первісній формі — у формі
золотих злитків, було, безумовно, вірним. А в ХХ ст. цю роль все
активніше починають відігравати національні валюти. З часів Ямайської
валютної угоди конвертованість валюти — це вільний обмін по плаваючому
курсу національної валюти на валюту іншої держави.

3. Основні концепції грошей

Гроші, як економічний інструмент, завжди привертали увагу не лише
економічних агентів, але й численних дослідників. Протягом існування
грошей було сформульовано ряд концепцій їх функціонування.

Металістична концепція грошей пов’язана з меркантилізмом і виникла в ХУІ
ст. Прихильники цього погляду вважали, що золото і срібло мають природну
властивість бути грошима, це їх вічна якість. З появою і розвитком
паперових грошей це сприймається як своєрідний жарт історії. Перші
здогадки цього напрямку припадають на часи Античності. В ХХ ст. цю
концепцію згадав Дж.Кейнс.

Номіналістична концепція грошей. Гроші — умовні розрахункові одиниці,
номінальні знаки вартості, які самі вартості не мають, чисто логічна
конструкція придумана людьми для спрощення обміну товарів. Довгий час ця
концепція заперечувалася з позицій металістичної та трудової концепції
походження і суті грошей, але в наш час все частіше в ній знаходять
елементи істинності. В умовах сучасної форми вартості, гроші дійсно
перетворюються з товару особливого роду в номінальну розрахункову
одиницю.

Кількісна концепція грошей виникла у XVII- XVIIІ ст., до її формування
доклав зусиль у ХIХ ст. Д.Рікардо. Сьогодні вона покладена в основу
монетаристських досліджень Чикагської економічної школи на чолі з
Мілтоном Фрідменом. Основна ідея цієї концепції: вартість грошей
визначається їх кількістю. Тобто рівень цін товарів і купівельна
спроможність грошей визначається кількістю грошей в обігу. В межах цієї
концепції очевидні причини сучасної інфляції. В умовах інфляції
паперових грошей вона добре пояснює причини зростання цін і втрату
грошима їх вартості, тобто знецінення. Саме з цим напрямком економічних
досліджень пов’язано формулювання «рівняння обміну», що розглядається в
законах грошового обміну.

Товарна концепція грошей пов’язана з дослідженнями Д.Рікардо і К.Маркса
і досить докладно висвітлена в попередніх параграфах розділу.

4. Грошовий обіг і його закони

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової
економіки. Вони виконують свої функції у результаті безперервного руху в
сфері обігу. В обігу гроші функціонують реально, як наявна цінність і
тому повинні виступати в певній формі, яка забезпечувала б їм необхідну
довіру з боку суб’єктів ринку та необхідні зручності і вигоди останнім.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який
обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин
ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші
змінювали свою форму.

Спочатку грішми були найбільш ходові товари (худоба, сіль, риба, хутро,
прикраси тощо). Згодом на роль грошей були висунуті метали, і гроші
набули форми зливків металів, яка мала величезні переваги перед
попередньою їх формою. Такі зливки одержали назву монети.

Монета — зливок металу точно визначеної форми, ваги і проби, який є
узаконеним засобом обігу. Монета виявилась найдосконалішою формою
дійсних грошей. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого
монометалізму, який проіснував у національному грошовому обігу до 30-х
років ХХ ст., поступившись місцем нерозмінним на золото
паперово-кредитним грошам. На золоті монети вільно обмінювались паперові
і кредитні гроші, які знаходилися паралельно із золотими грішми в обігу.

У сучасній грошовій системі функціонують паперові й кредитні гроші.

Паперові гроші — це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою
заміни металевих грошей.

Паперові гроші — знаки, символи цінності (вартості), що не мають власної
вартості та наділені державною владою примусовим курсом обігу. Вони не
мають золотого забезпечення, тому їх ще називають білетами державної
скарбниці.

Кредитні гроші — це неповноцінні знаки вартості, які виникають і
функціонують в обігу на основі кредитної угоди й виражають відносини між
кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей: вексель,
банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель — це письмове боргове зобов’язання встановленої законом форми, в
якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також
право його власника (векселетримача) вимагати від боржника
(векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку.
Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель виписується боржником на ім’я кредитора із зобов’язанням
виплатити йому в зазначений строк вказану суму і не може бути переданий
третій особі.

Переказний вексель (тратта) — це вексель, який може передаватися третій
особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений
строк. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом,
що називається індосаментом.

Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і
банківські.

Комерційний вексель — це боргове зобов’язання, яке підприємці видають
одне одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в
борг.

Банкнота — це вексель банку, за яким пред’явник може в будь-який час
одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек — письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про
виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної
суми грошей. Чеки бувають: іменні, на пред’явника і ордерні.

Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахунковий документ, який
засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання
товарів і послуг у кредит без оплати готівкою

Електронні гроші — це банківська система переказу грошових засобів за
допомогою ЕОМ.

Отже, форми грошей, що знаходяться в обігу, дуже різноманітні. Але
скільки ж їх потрібно для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що
протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена
грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в
обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Рух грошей
здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система — це форма
організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й
законодавчо закріплена державою. Ця система включає в себе ряд
взаємопов’язаних елементів:

* назва національної грошової одиниці;

* вид грошових знаків і характер їх забезпечення;

* порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх
в обіг;

* встановлення національної валюти і порядок обміну на іноземну;

* наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання
грошового обігу в країні.

Ще в період існування золотих та срібних грошей була помічена певна
особливість їх функціонування в обігу, яка одержала назву «закону
Грешама». Кращі гроші вимиваються з обігу гіршими. Традиційно дію цього
закону пов’язують саме з періодом перебування в обігу металевих грошей,
коли на скарб перетворювалися в першу чергу повноцінні золоті монети,
зіпсовані ж перебували в обігу поруч з менш цінними срібними та
бронзовими. Не можна повністю заперечувати дію цього закону і сьогодні.
Адже наш сучасник в першу чергу заощадить при можливості (вилучить з
обігу) більш цінний на сьогодні долар.

Поява паперових грошей поставила перед дослідниками процесу обігу та
функціонування грошей значно складніші питання. Паперові гроші
неспроможні легко вилучатися з обігу, перетворюючись на скарб як золоті.
Папір не є скарбом, не має власної великої вартості, відповідно з часу
появи паперових грошей людей цікавить питання: скільки паперових грошей
необхідно для обслуговування товарного обігу, як ця кількість впливає на
економіку. Ще у XVIII ст. дослідження цієї проблеми Д.Юмом призвели до
формулювання так званого «рівняння обміну». Остаточно воно було
обґрунтовано на початку ХХ ст. І.Фішером і тому іноді його називають
«рівнянням Фішера»:

M x V = P x Q,

де:

М — маса грошей, що знаходиться в обігу;

V — середня швидкість (кількість) обороту грошової одиниці;

Р — рівень ціни на ринку;

Q — реальний обсяг товарної маси на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Реально зробити подібні розрахунки досить складно, але дане рівняння в
цілому вірно відображує основні закономірності, що складаються в
макроекономічних процесах. К.Маркс у «Капіталі» пропонує дещо інший
підхід для з’ясування кількості грошей, що необхідні для обігу :

де:

Кг — кількість грошей, що необхідна для обігу;

Сц — сума цін усіх товарів, що реалізовані в суспільстві протягом року;

П — платежі по кредитах минулих років;

К — сума цін товарів, що продана в кредит цього року;

В — взаємопогашені платежі (бартер, безготівкові розрахунки тощо);

О — швидкість обороту грошової одиниці за рік.

Існує спрощена формула, що виражає дану залежність:

Закони грошового обігу — спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення
надзвичайно складного економічного явища, що пов’язане саме з паперовими
грошима — інфляції.

5. Сучасні зміни в грошовому обігу

Тривалий час людство ототожнювало поняття грошей з готівкою, але й тоді
через їх багатофункціональність гроші здавалися людям чимось
надзвичайним і чарівним. Розвиток самої грошової форми вартості,
остаточний розрив (після Ямайської угоди) грошей з золотом, а через
нього і з товарним світом, поява нових грошових форм призвели до
перегляду традиційних підходів до грошей. Сучасна економічна теорія все
частіше розглядає таку структуру функцій та підфункцій грошей.

Міра вартості:

а) засіб вираження;

б) засіб представлення одиниці вартості.

Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу.

Засіб нагромадження:

а) засіб заощадження;

б) засіб збереження вартості.

Світові гроші розглядаються не як функція грошей, а як сфера їх
застосування. І в такій якості гроші поділяються на:

місцеві;

регіональні (в цій якості, зокрема почала виступати така валютна одиниця
як ЄВРО);

світові.

З-поміж ряду відомих визначень грошей все частіше використовується
досить парадоксальне : грошима є все те, що виконує функції грошей, або
грошима є все те, що виступає в якості грошей. З огляду на функцію
нагромадження слід зазначити, що її все частіше виконують безготівкові
грошові рахунки. Саме ця функція найбільш гостро ставить проблему
ліквідності.

В економіці існує поняття «активи». Так називають цінності, що мають
ринковий попит і можуть в певних умовах відчужувати їх власниками.
Активи часто виступають як «потенційні гроші», властивість реального
активу виступити в ролі засобу платежу (своєрідних грошей) і називається
в економічній теорії ліквідністю.

Платіжним засобом може виступити будь-який актив, на який на ринку є
платоспроможний попит. Вся проблема у витратах (збитках), пов’язаних з
обміном даного активу на гроші. «Ступінь ліквідності» — порівняльна
величина витрат обміну даного активу з витратами обміну іншого активу (в
економічній теорії такі витрати називаються трансакційними). Ліквідність
характеризує три властивості даного активу:

реальну можливість використання даного активу як платіжного засобу;

швидкість перетворення «надійного» активу в засіб платежу ( в цьому
сенсі золота монета за часів, коли золото було грошовим металом,
абсолютно ліквідна, а зараз її спочатку треба продати за гроші, і це не
так просто та швидко зробити та ще й знайти купця, що дав би за неї
справжню ціну);

здатність активу зберігати «у часі і просторі» свою первісну вартість
(«ступінь антиінфляційної стійкості»).

Ліквідність активів — важлива характеристика ринкового стану
економічного агента: чим більш ліквідні його активи, тим більші його
економічні можливості.

Абсолютно ліквідна — готівка, вона завжди і з нульовими витратами на
обмін прямо обмінюється на будь-який інший актив.

У 80-х роках в економічній теорії формується поняття грошових агрегатів:
активів, що виконують певні функції грошей і поділяються за ступінню
ліквідності.

Грошові агрегати. Нам добре відомий термін «готівка», що об’єднує
банкноти і монети, але сьогодні вони становлять незначну частину засобів
обігу. Сучасна теорія грошей визнає грошима засоби, що знаходяться на
переказних рахунках (трансакційні депозити) — рахунках «до запитання»,
що створені для безготівкових розрахунків.

У сучасній економіці розрізняють ряд грошових агрегатів відповідно до їх
використання:

Мо — готівкові гроші.

М1 — готівкові гроші та засоби переказних рахунків. Тобто в цілому
традиційні гроші.

М2 — включає в себе М1 та ще 2 види банківських внесків -«звичайні»
(внески, що приносять проценти і які можна в будь-який момент зняти з
рахунку без штрафів, але ці внески не дають права використовувати чеки
для сплати) та «строкові» (внески, що приносять підвищені відсотки, але
при достроковому знятті призводять до штрафів).

М3 — включає в себе М2, депозитні сертифікати та великі строкові
депозити;

L — включає М3 та всі інші ліквідні цінності.

У сучасній економічній теорії поняття паперових грошей пов’язано з
припиненням їх розміну на золото і охоплює не лише традиційну готівку,
але й безготівкові гроші (чеки, електронні гроші тощо).

6. Суть, причини та наслідки інфляції

Інфляція — це специфічна хвороба паперово-грошового обігу, яка
посилювалася в ході ослаблення і розриву зв’язків паперових грошей із
золотом. У цих умовах особливого значення набуває кількість паперових
грошей, що перебувають в обігу: якщо вона перевищує потреби товарного
обігу, то виникає інфляція (від лат. «inflatio» — вздуття) як наслідок
надмірної грошової емісії. Інфляція проявляється як підвищення
загального рівня цін, або знецінення грошей, що, по суті, є єдиним
процесом.

З-поміж причин інфляції найголовнішими вважаються дві: 1) надмірний
випуск паперових грошей (інфляція попиту); 2) скорочення виробництва
товарів (інфляція пропозиції).

Іноді дослідники відзначають і деякі другорядні причини інфляції:

імпортована інфляція (внаслідок інфляції в країні-експортері, зростання
цін імпортних сировинних товарів і як наслідок товарів власного
виробництва в країні-імпортері);

інфляція очікування (очікування інфляції стимулює ажіотажний попит, що
веде до підвищення цін. Одним з наслідків цього явища може бути
скорочення інвестицій, що спричинює інфляцію пропозиції в майбутньому);

дефіцит державного бюджету (зростання внутрішнього боргу здійснює певний
інфляційний тиск на курс грошової одиниці).

Слід зазначити, що дані другорядні причини інфляції за даними досліджень
не можуть бути причиною знецінення грошей більше, ніж на 5% за рік.

За формами прояву розрізняють відкриту та затамовану (подавлену)
інфляцію. Коли знецінення паперових грошей супроводжується прямим
зростанням цін, тоді суспільство має справу з відкритою інфляцією. Хоч
відкрита інфляція і спотворює ринкові процеси, все ж вона зберігає за
цінами роль сигналів, що показують виробникам і споживачам галузі
найприбутковішого вкладання капіталів. Відповідно, вона вказує на
найефективніші антиінфляційні заходи.

Подавлена (затамована) інфляція характерна для командної економіки, коли
в суспільстві існує жорсткий контроль за цінами та доходами. Оскільки
ціни фіксовані і не можуть зростати, інфляція набуває «підпільного»
характеру: надлишок свідомо перетворюється у товарний дефіцит. В такому
випадку тільки частина паперових грошових знаків дійсно стає грошима
(та, що обмінюється на товар), інша ж перетворюється в псевдогроші. І
ніхто з економічних агентів не знає, що саме знаходиться в його
розпорядженні — гроші чи псевдогроші. Дане явище породжує так званий
«чорний ринок», який певною мірою показує дійсні ціни товарів. Покупець
у таких умовах платить двічі: офіційна економічна стабільність не
зобов’язує думати про підвищення або індексацію заробітної плати, що
зорієнтована на офіційні ціни, а купувати товари за цю офіційну зарплату
приходиться за цінами чорного ринку. Подавлена інфляція не виліковна, її
можна лише або загнати ще глибше, або перевести у стан відкритої
інфляції, відпустивши ціни. Відкрита інфляція може бути подолана
економічними засобами.

Темпи інфляції

Традиційно в економічній науці розрізняють три види темпів інфляції:

повзуча інфляція — середньорічне зростання цін вимірюється однією цифрою
(тобто від 1% до 9%). Така інфляція піддається контролю і не веде до
значних руйнівних наслідків;

галопуюча інфляція — набирає розміру двозначного числа протягом року
(від 10% до 99%). Характеризується стрімким зростанням цін, охоплює всі
сфери господарського життя і супроводжується негативними соціально-
економічними наслідками;

надвисока, гіперінфляція (1-2% в день), вкрай руйнівне підвищення цін,
що веде до повного безладдя економічного життя, руйнування господарських
зв’язків та процесу виробництва, бартеризації обміну тощо.

У сучасних західних дослідженнях виокремлюють ще два темпи інфляції:

нормальна інфляція — зростання загального рівня цін до 5% річних. Така
інфляція здебільшого виступає не як руйнівний чинник, а як фактор
економічного розвитку. Дослідники вважають, що переваги такої інфляції
перевищують недоліки. Певною мірою вона стимулює економічну активність
підприємств.

висока інфляція — зростання цін на декілька сотень процентів за рік.
Руйнівний вплив цієї інфляції може бути суттєвішим, ніж гіперінфляції. В
умовах гіперінфляції всі економічні агенти розуміють неминучість і
терміновість реформ і сприяють їх проведенню. В умовах високої інфляції
країни іноді призвичаюються жити роками, протягом яких руйнується через
неможливість виробництва значна частина виробничого потенціалу країни,
розвивається лише спекулятивна економіка

Винуватцем інфляції є держава і для її подолання необхідні суттєві
державні антиінфляційні заходи. Вони бувають стабілізаційними та
компенсаційними.Стабілізаційні заходи:

вилучення частини «зайвих» грошей з обігу («дефляція»);

жорстке регулювання грошової емісії;

скорочення державних витрат і встановлення рівноваги державного бюджету;

нарощування товарної маси, розвиток виробництва.

Компенсаційні заходи потрібні, щоб населення витримало наслідки
інфляції. Найголовнішим заходом цього напрямку є індексація доходів.

Суто технічним засобом уповільнення інфляції виступає дроблення виплат.
Протягом попередніх століть робітникам платили помісячно, іноді навіть
раз на рік. У ХХ ст. панує інфляція і для уповільнення темпів її
зростання застосовується потижнева виплата заробітної плати, іноді
зарплата виплачувалася щоденно і навіть (в Німеччині після 1 світової
війни) двічі на день.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи