КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Господарський механізм, його суть і елементи. Особливості господарського
механізму ринкової економіки

ЗМІСТ

TOC \o «1-2» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc125440558» ВСТУП PAGEREF
_Toc125440558 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc125440559» PОЗДІЛ 1 PAGEREF _Toc125440559 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc125440560» СУТЬ І СТРУКТУРА ГОСПОДАРСЬКОГО
МЕХАНІЗМУ PAGEREF _Toc125440560 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc125440561» 1.1. Господарський механізм, як елемент
економічної системи PAGEREF _Toc125440561 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc125440562» 1.2.Співвідношення господарського
механізму з основними елементами економічної системи PAGEREF
_Toc125440562 \h 9

HYPERLINK \l «_Toc125440563» 1.3. Основні функції господарського
механізму та його суть. PAGEREF _Toc125440563 \h 14

HYPERLINK \l «_Toc125440564» РОЗДІЛ 2 PAGEREF _Toc125440564 \h 21

HYPERLINK \l «_Toc125440565» ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ РИНКОВОЇ
ЕКОНОМІКИ PAGEREF _Toc125440565 \h 21

HYPERLINK \l «_Toc125440566» 2.1. Суть та функції ринку PAGEREF
_Toc125440566 \h 21

HYPERLINK \l «_Toc125440567» 2.2. Еволюція ринку за сучасних умов
PAGEREF _Toc125440567 \h 26

HYPERLINK \l «_Toc125440568» 2.3. Структура та інфраструктура ринку
PAGEREF _Toc125440568 \h 29

HYPERLINK \l «_Toc125440569» 2.4. Механізм ринкового саморегулювання
та його елементи PAGEREF _Toc125440569 \h 34

HYPERLINK \l «_Toc125440570» ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc125440570 \h 37

HYPERLINK \l «_Toc125440571″ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ PAGEREF
_Toc125440571 \h 39

ВСТУП

Господарський механізм являє собою дуже важливу ступінь в економічних
відносинах. Це складна за своїм змістом економічна категорія. Вона
широко використовується в наукових працях, ввійшла в юридичні документи.
В даний час питання удосконалення господарського механізму займає одне з
провідних місць в економічній політиці уряду України.

Слід зазначити, що господарський механізм не обмежений тільки базисними
економічними відносинами. У його склад входять політико-правові форми
регулювання економічних процесів. У господарському механізмі стикуються
граничні відносини і відповідні їм категорії. Тому господарський
механізм виступає одночасно і як сукупність об’єктивних відносин, і як
сфера свідомого регулювання економічних процесів.

Важливим етапом у вивченні господарського механізму є дослідження його
функцій. Серед них можна виділити:

динамічну відповідність між постійно зростаючим рівнем розвитку
продуктивних сил і формами господарювання. Господарський механізм –
спосіб вирішення протиріч, що виникають у даній області;

економічну реалізацію різних форм власності, перетворення їхніх
потенційних можливостей у дійсність. Чим досконаліший господарський
механізм, тим повніше реалізуються переваги різних форм власності;

свідоме використання об’єктивних економічних законів. У рамках
господарського механізму досягається узгодженість економічних інтересів,
єдність дій, підпорядкування продуктивних сил цивілізованому контролю
суспільства;

втілення в життя економічної політики держави. Господарський механізм
виступає головним інструментом втілення в життя виробленої економічної
політики.

Необхідність удосконалення господарського механізму обумовлена
об’єктивними змінами, які постійно відбуваються в економіці, а також
тим, що його елементи зазнають впливу різних факторів і відрізняються
винятковою рухливістю. Для успішного розвитку господарського механізму
необхідний ряд факторів, а саме: ріст науково-технічного і
технологічного рівнів продуктивної діяльності фірм, різноманіття форм
господарювання, зміни в будові суспільства і спеціалізація
соціально-економічних завдань, зовнішньоекономічні і зовнішньополітичні
умови.

Удосконалення господарського механізму – це безперервний процес пошуку і
налагодження ефективних форм і методів господарювання. Він здійснюється
постійно на основі накопиченого досвіду, уточнення раніше прийнятих
рішень, врахування специфіки окремих сфер і галузей макроекономіки.

Отже, із усього вищесказаного слідує, що господарський механізм є дуже
складним і багатоплановим. Він є предметом дослідження цілої системи
економічних наук. Тому дослідження та аналіз суті та елементів
господарського механізму, особливостей його прояву в умовах ринкової
економіки є актуальною задачею сучасної економічної теорії. Системний
аналіз та глибоке розуміння таких економічних процесів дозволить
стабілізувати економічну ситуацію в нашій державі, а це в свою чергу
дозволить нам перейти на вищий щабель економічного культурного і
соціального розвитку.

PОЗДІЛ 1

СУТЬ І СТРУКТУРА ГОСПОДАРСЬКОГО МЕХАНІЗМУ

1.1. Господарський механізм, як елемент економічної системи

Основою розвитку суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ.
Цілісна сукупність їх забезпечує умови життєдіяльності людини і
суспільства в цілому. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинене,
являє собою соціальну систему.

Соціальна система — це складно організована впорядкована цілісність, що
включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об’єднані системою
різних зв’язків і взаємовідносин, специфічними за своєю природою.

Іншими словами, соціальну систему можна визначити як високоорганізовану
цілісність людей (особистостей), їх соціальних груп, що об’єднані
різноманітними зв’язками і взаємовідносинами в процесі створення
матеріальний духовних благ.

Фундаментом соціальної системи є економічна система.

Конкретна історична форма власності та сукупність економічних відносин,
що відповідають певним продуктивним силам і взаємодіють з ними,
розвиваються на основі дії об’єктивних економічних законів, визначає
сутність економічної системи [1].

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість,
стійкість, саморух та загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що
складається з великої кількості різних взаємопов’язаних та
взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для
всієї системи законів.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної
системи, а саме:

— як сукупності відносин між людьми, що складаються з приводу
виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

— як сукупності людей, об’єднаних спільними економічними інтересами;

— як історично визначеного способу виробництва;

— як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробниками та
споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

— як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві
на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових
норм, тощо.

Найзагальнішим є таке визначення економічної системи.

Економічна система — це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином
упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність,
економічну структуру суспільства.

Відомий американський економіст П.Самуельсон визначає будь-яку
економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як
таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? [4].

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці
запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не
здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних
ресурсів і виробничих можливостей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних
елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок:
продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання [4].

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з
їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій,
інформації, методів організації та управління виробництвом, що
забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для
задоволення потреб людей.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної
системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня
науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини — це відносини між людьми з приводу виробництва,
розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: техніко-економічних,
організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.

Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу
використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за
допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні
життєві блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим
змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу
застосування способів і методів організації та управління суспільним
виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація
праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини — насамперед це відносини власності в
економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають
головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами
виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну
специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини
власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин
та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи. Він
являє собою сукупність форм і методів регулювання економічних процесів і
суспільних дій економічних суб’єктів на основі знання економічних
законів, використання економічних важелів, правових норм та
інституційних утворень [4].

Господарський механізм — система основних форм, методів і важелів
використання економічних законів, розв’язання суперечностей суспільного
способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку
людини й узгодження її інтересів з інтересами колективу, класу,
суспільства. Упродовж кількох століть, тобто з моменту становлення
капіталістичного способу виробництва (початок XVI ст.), ядром
господарського механізму. були ринкові важелі регулювання економіки
(механізм стихійного встановлення цін, коливання попиту та пропозиції,
механізм конкуренції тощо). Тому економічна система того періоду
називалася ринковою. Такий механізм проіснував до кризи 1929-1933 р. У
цей період державі відводилася другорядна роль в економіці (організація
громадського порядку, державної поштової служби, впровадження
обов’язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони,
емісія крупних банкнот, будівництво деяких громадських споруд (доріг,
мостів) та їх утримання у робочому стані). Але цей механізм призвів до
утворення монополій, екологічної кризи, нерівномірного розвитку регіонів
тієї чи іншої країни, періодичних криз надвиробництва, різкої
диференціації суспільства і його поляризації та інших
соціально-економічних вад. Тому без широкомасштабного втручання держави
економічна система більше існувати не могла. Першим із західних вчених
це визнав, усвідомив і обґрунтував англійський економіст Дж.Кейнс. У наш
час господарський механізм формується в процесі оптимального поєднання
державного регулювання і ринкових важелів управління економікою.
Державне регулювання, у свою чергу, включає адміністративні прийняття
законів, законодавчих актів і норм. Ядром сучасного господарського
механізму є державне регулювання економікою. Тому сучасну економічну
систему слід називати планомірно-регульованою. Найпоширенішою назвою
такої системи серед західних вчених є .змішана економіка», або
„соціально-орієнтована ринкова економіка». В ній вони виділяють такі
основні функції: забезпечення соціального добробуту; національне
регулювання або планування економіки; дотримання правил чесної
конкуренції [3].

1.2.Співвідношення господарського механізму з основними елементами
економічної системи

Знання закономірностей функціонування різних економічних систем,
особливості еволюції основних рис натуральної, товарно-грошової та
безпосередньо суспільної форми економічного розвитку, зростаюче
ускладнення структури та функцій, притаманних сучасним економічним
системам, зумовлюють необхідність комплексного аналізу форм і методів
регулювання господарства, з’ясування найбільш важливих складових частин
такого регулювання та їх співвідношення на різних етапах розвитку
людства.

Як відомо, упродовж кількох тисячоліть регулювання господарського життя
здійснювалося за допомогою ринкових важелів (механізму стихійного
встановлення цін, коливання попиту та пропозиції, механізму конкуренції
тощо). Таким був господарський механізм з моменту виникнення
товарно-грошових відносин аж до початку XX ст. У наступний період,
особливо у наш час, такий механізм доповнюється і навіть витісняється
свідомим регулюванням макро-економічних процесів з одного центру. Тому у
сучасній структурі господарського механізму органічно поєднуються
елементи ринкового (але якісно нового типу порівняно з минулим) і
державного регулювання у різних формах. Це зумовлює основну мету теми —
розкрити суть господарського механізму, його основні елементи та їх
співвідношення на різних етапах еволюції економічних систем.

При вивченні господарського механізму першочергове значення має
з’ясування його місця в економічній системі у цілому і співвідношення з
такими трьома найважливішими елементами цієї системи, як продуктивні
сили, виробничі відносини (або відносини власності в економічному
аспекті) та техніко-економічні відносини [10].

До складу економічної системи, крім названих трьох елементів, належить
господарський механізм. У зв’язку з цим виникає питання, чи
господарський механізм є такою ж відокремленою частиною економічної
системи, як кожен з названих елементів (продуктивні сили, виробничі і
техніко-економічні відносини), чи він утворюється у результаті взаємодії
окремих складових компонентів даної системи? Якщо виходити із
суспільного способу виробництва (а до його складу, як відомо, входять
продуктивні сили та виробничі відносини), то доходимо висновку, що
господарський механізм формується у процесі взаємодії окремих ланок,
сторін трьох названих елементів економічної системи. Тому з’ясуємо
окремо співвідношення господарського механізму з кожним із цих
елементів.

У системі виробничих відносин, або реальних відносин власності, є
глибинна підсистема, пов’язана з відносинами власності на засоби
виробництва у всіх сферах суспільного відтворення, і більш конкретна, що
виступає формою їх прояву і пов’язана з відносинами власності
(привласнення) на необхідний і додатковий продукт, або на результати
праці. Інакше кажучи, в останньому випадку йдеться про такі конкретні
форми виробничих відносин, або форми реалізації відносин власності, як
заробітна плата, прибуток (торговельний, підприємницький, позичковий
процент), податок тощо. Оскільки у системі виробничих відносин
розрізняють процес привласнення і процес управління цими відносинами, то
до господарського механізму безпосередньо належать управлінський аспект
власності, конкретні форми її реалізації та організації.

Такі ж дві підсистеми (глибинні та конкретні, управлінські) є й у
відносинах власності на засоби виробництва в різних сферах суспільного
відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та
споживанні). До глибинних належить така фундаментальна риса, як характер
власності, або, інакше кажучи, хто (окремий індивід, колектив, держава —
безпосередні виробники чи капіталісти, зайняті або не зайняті
управлінською працею тощо) виступає власником даних засобів виробництва.
Звідси випливає інша істотна риса — наявність експлуатації або її
відсутність. До конкретних управлінських форм відносин власності на
засоби виробництва належать такі категорії у сфері безпосереднього
виробництва, як тривалість робочого дня у робітників, зайнятих на даному
підприємстві, його інтенсивність; контроль над процесом праці та ін. У
сфері обігу такими категоріями є ціни на засоби виробництва (якщо їх
купував або продаватиме власник цих засобів та предметів праці), ціна
товару, робоча сила, ціна управлінської праці (якщо капіталіст сам не
керує процесом виробництва) тощо. У сфері розподілу — акція, дивіденд,
розміри заробітної плати і т.п. У сфері споживання (у даному випадку
виробничого споживання) до таких категорій належать коефіцієнт змінності
техніки, ступінь фізичного зношування засобів праці і т.д. [5].

До господарського механізму безпосередньо належать конкретні,
управлінські форми виробничих відносин (або власності як економічної
категорії) і власності на засоби виробництва зокрема. Це означає, що на
них свідомо можна впливати, регулювати на різному рівні (окремому
підприємстві, об’єднанні, міністерстві, державному і навіть з боку
наднаціональних органів).

Хоча глибинна підсистема виробничих відносин, або відносин власності на
засоби виробництва, у господарський механізм безпосередньо не входить,
вона опосередковано впливає на нього. Водночас шляхом зміни конкретних,
управлінських форм виробничих відносин можна впливати на розвиток
глибинної підсистеми виробничих відносин. Наприклад, за умов акціонерної
форми підприємництва шляхом встановлення низьких пільгових цін на акції
для безпосередніх виробників засоби виробництва можуть частково (або
різною мірою) переходити до людей найманої праці, у результаті чого
змінюється характер власності.

Другим елементом економічної системи є техніко-економічні відносини,
тобто відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва,
концентрації останнього тощо. Такі відносини входять у господарський
механізм повністю. До складу цієї підсистеми (господарського механізму)
слід включати конкретні форми організації виробництва, господарські
зв’язки між підприємствами однієї та різних галузей промисловості, за
допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці тощо.
Зрозуміло, що такими зв’язками також можна керувати. Як відомо, в
Україні близько 80 % всієї продукції промисловості не має закінченого
технологічного циклу, тобто комплектуючі деталі, вироби, значна частина
сировини поставляються з країн СНД. Далеко не всі зв’язки в кооперації
виробництва є раціональними (наприклад, мають місце нераціональні
перевезення окремих видів сировини з далеких районів Росії, хоча ця
сировина є в Україні). Значну частину комплектуючих виробів можна
виготовляти у межах України, але вона завозиться з різних країн СНД.
Такі нераціональні зв’язки слід не миттєво розривати, оскільки це веде
до зупинки виробництва, зростання безробіття тощо, а поступово
замінювати на більш раціональні з урахуванням транспортних витрат,
наявності джерел сировини, кваліфікованих кадрів в Україні і т.д.

До складу сучасних продуктивних сил (як третього елемента економічної
системи) входять робоча сила, засоби праці, предмети праці, наука, форми
та методи організації виробництва, а також інформація. До складу
господарського механізму з названих компонентів повністю входять лише
форми та методи організації виробництва. Інші ланки до такого механізму
безпосередньо не входять. Але продуктивні сили однією стороною обернені
до природи, а другою — до економічних відносин (тобто до
техніко-економічних та до виробничих відносин у їх діалектичній
єдності). Остання сторона вступає у взаємодію з економічними
відносинами, є їх функціональною стороною. Так, якщо розглядати робочу
силу, безпосереднього працівника, то цей елемент системи продуктивних
сил характеризується такими параметрами, як кількість робітників, рівень
їхньої освіти, кваліфікація, фізичний, моральний та психологічний стан
та ін. За сучасних умов розвитку науки і техніки у процесі праці не може
брати участь робітник без належної освіти, кваліфікації тощо. Такі
властивості робочої сили (освіта, кваліфікація, стан здоров’я та ін.) є
її функціональними рисами, що притаманні й іншим елементам продуктивних
сил. До господарського механізму безпосередньо входять не самі по собі
працівники, засоби і предмети праці і т. д., а ті їхні сторони, які
формують функціональні риси продуктивних сил і дають змогу останнім
взаємодіяти між собою {наприклад, певний рівень освіти та кваліфікації
робітника і відповідний йому рівень техніки; певний рівень розвитку
техніки і відповідний рівень розвитку сировинної бази; якість останньої,
відповідна кількість) і двома сторонами суспільного способу виробництва,
тобто продуктивними силами і виробничими відносинами.

У процесі постійної взаємодії всіх цих елементів продуктивних сил,
техніко-економічних і виробничих відносин, які входять безпосередньо до
господарського механізму, останній якраз формується як відносно
відособлений елемент економічної системи [7].

1.3. Основні функції господарського механізму та його суть.

З’ясування питання про співвідношення господарського механізму й
економічної системи, зокрема названих трьох її елементів (виробничих
відносин, техніко-економічних відносин і продуктивних сил), потребує
наступної конкретизації — дослідження проблеми співвідношення
господарського механізму й економічних законів. Нагадаємо у цьому
зв’язку, що у межах однієї суспільно-економічної формації існують
закони, притаманні як всьому суспільному способу виробництва (тобто
виробничим відносинам у їх взаємодії з продуктивними силами і
техніко-економічними відносинами), так і трьом окремим підсистемам.
Оскільки економічний закон виражає внутрішні, необхідні, сталі і суттєві
зв’язки насамперед між протилежними сторонами явищ і процесів
господарського життя, то він має і свої конкретні форми прояву. Як
відомо, система економічних законів знаходить свій вираз у системі
економічних категорій. До останньої, зокрема, належать товар, споживна
вартість, вартість, ціна, собівартість, прибуток тощо. До господарського
механізму безпосередньо входять усі конкретні форми економічних законів
певної економічної системи. Тому з розгляду співвідношення
господарського механізму й економічних законів всієї економічної
системи, або суспільного способу виробництва, логічно випливає, що
господарський механізм виступає як механізм використання економічних
законів [6].

Першою умовою такого використання є пізнання економічних законів, умов,
за яких діє той чи інший закон. Наприклад, змістом закону вартості є
насамперед обмін еквівалентів, тобто такий обмін товару на товар, при
якому суспільно необхідні витрати праці, затрачені на виробництво одного
товару, обмінювались би на рівнозначну кількість суспільно необхідної
праці, затраченої на виготовлення іншого товару. Для прикладу наведемо
такий факт: наприкінці 1992 і на початку 1993 рр. ціни на молоко, інші
сільськогосподарські продукти в Україні були настільки низькі, що не
покривали витрат на їх виробництво. За таких умов колгоспам, радгоспам,
фермерам було не вигідно виробляти і продавати сільськогосподарську
продукцію. З другого боку, ціни на сільськогосподарські машини,
мінеральні добрива, мастила тощо були настільки високими, що для їх
придбання не вистачало коштів від продажу всієї продукції сільського
господарства. Склався невигідний для сільського господарства паритет
цін. Уряд України своїми декретами значно поліпшив співвідношення цін на
промислову та сільськогосподарську продукцію. Тим самим були певною
мірою враховані деякі вимоги дії закону вартості. Це було зроблено
свідомо, з єдиного центру.

Оскільки існують також закони розвитку продуктивних сил,
техніко-економічних і виробничих відносин (або реальних відносин
власності), то господарський механізм може бути більш локальним —
виступати як механізм використання законів кожної з цих підсистем.
Використання економічних законів (загальносистемних, під-системних) є,
отже, найважливішою функцією господарського механізму [10].

Другою за значенням функцією господарського механізму, якщо виділяти її
з погляду всього суспільного способу виробництва, є розв’язання
соціально-економічних суперечностей. Ця функція випливає з попередньої,
оскільки кожний економічний закон містить у собі суперечність. Водночас,
оскільки явище, процес багатший за закон, то ця функція господарського
механізму спрямована на розв’язання ширшого кола суперечностей, ніж ті,
що перебувають у межах законів. До таких суперечностей, якщо виходити з
принципу примату виробництва, належать суперечності самої системи
продуктивних сил (наприклад між рівнем техніки, з одного боку, рівнем
освіти і кваліфікації робочої сили — з другого, між даною системою та її
речовою формою (наприклад між рівнем розвитку техніки і досягнутим
ступенем концентрації виробництва, спеціалізації останнього тощо), між
технологічним способом виробництва та його суспільною формою, а також
суперечностями у межах самої суспільної форми, наприклад між прибутком
та заробітною платою, між монополістичною та державною власністю та
ін.). Найбільше значення для використання цієї функції має використання
суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, а також
основної суперечності суспільного способу виробництва.

Третьою функцією господарського механізму є функція реалізації відносин
власності. У межах цієї функції вирішальною є роль господарського
механізму в економічній реалізації власності на засоби виробництва.
Виконання цієї функції повинно бути спрямоване на те, щоб відносини
власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил, насамперед
основної продуктивної сили — людини, безпосереднього працівника. Щоб
виконати це завдання, необхідно домогтись, щоб у межах тієї чи іншої
економічної системи існував плюралізм форм власності, щоб різні
конкретні форми власності і конкурували, і співпрацювали між собою. Якщо
під цим кутом зору розглядати існуючу в Україні систему, де державна
власність становить приблизно 90 %, то стає зрозуміло, що такий
плюралізм відсутній. Щоб забезпечити його, необхідно значно зменшити
питому вагу державної власності (до 35-40 %), відновити розвиток
приватної власності, сформувати колективну трудову власність, надати
широкий простір розвитку акціонерної власності і т. д. Водночас потрібна
істотна перебудова самої державної власності (шляхом акціонування та
ін.). Конкретними формами реалізації відносин власності є безпосереднє
привласнення необхідного та додаткового прибутку у різних формах.

За умов плюралізму форм власності суб’єкти певних форм власності
(трудові колективи, підприємці, держава тощо) повинні привласнювати
насамперед частку створеного прибутку, мати можливість використовувати
його на розширення виробництва, створення кращих умов праці для
робітників і службовців тощо.

Четвертою важливою функцією господарського механізму є всебічний
розвиток людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів,
стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль
господарського механізму полягає у розвиткові як біологічного, так і
соціального аспектів сутності людини. У першому випадку необхідно
домогтись оптимального гармонійного співвідношення у взаємодії людини з
природою, не допустити екологічної кризи, створити таку
еколого-економічну систему, в якій органічно поєднувалися б економічні
умови життєдіяльності людини (умови її праці, освіти, набуття
кваліфікації тощо) із збереженням навколишнього середовища, нормальним
розширеним відтворенням в Україні та інших країнах, де ця потреба
диктується особливостями національного розвитку людської популяції,
гармонійною взаємодією цивілізації та природи. У другому випадку
завдання господарського механізму полягає в тому, щоб людина стала
активним суб’єктом виробничих відносин, або відносин власності, а також
соціальних, політичних, правових, культурних відносин, щоб у кожній з
цих сфер могла реалізуватися соціальна природа людини. Інакше кажучи,
йдеться про те, щоб людина могла брати участь у політиці, вдосконаленні
законів, у розвиткові культури, мистецтва тощо. Оскільки сучасна людина
вступає у відносини з іншими людьми, завдання господарського механізму
полягає й у тому, щоб узгоджувати насамперед економічні інтереси людей.

Крім таких найбільш важливих функцій, господарський механізм може
виконувати ряд другорядних, наприклад стимулювання науково-технічного
прогресу, раціональне використання ресурсів та ін.

Якщо узагальнити основні функції господарського механізму, то він
повинен забезпечити ефективну взаємодію всіх елементів економічної
системи (продуктивних сил, техніко-економічних і виробничих відносин) у
всіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з
названих елементів.

Щоб реалізувати цю мету за умов існуючої економічної системи в Україні,
її глибокої кризи, слід насамперед створити науково обґрунтовану
економічну програму і на цій основі виробити довгострокову
соціально-економічну політику Уряду. Наступним кроком повинен стати
процес створення відповідної законодавчої, правової бази під таку
політику, під відповідні реформи.

При розгляді господарського механізму слід зауважити, що процес
взаємодії всіх елементів економічної системи два століття тому
здійснювався в основному через ринок, через механізм попиту та
пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентну боротьбу тощо.
Отже, такий ринковий механізм був ядром господарського механізму того
часу: зв’язки між мільйонами дрібних капіталістичних та дрібнотоварних
підприємств здійснювалися переважно за його (ринку) допомогою і
проявлялись як відносини конкуренції. Так відбувалось регулювання
обсягів виробництва, цін, пропорцій між галузями і т. д. Протилежні
цьому механізму свідоме, планомірне регулювання, відносини
організованості існували лише у межах окремих підприємств [8].

За минулі два століття у результаті значного прогресу продуктивних сил,
поглиблення суспільного поділу праці, еволюції відносин власності від
індивідуальної до переважно колективних форм, зростаючої ролі держави в
економці та інших факторів замість ринку ядром господарського механізму
стає державне регулювання економіки. В його основі лежить дія законів
планомірного і пропорційного розвитку економіки. Уперше така зміна
яскраво виявилась у США під час кризи 1929—1933 рр. Саме рішучі дії
уряду, який очолював тоді президент Ф. Рузвельт, вивели країну з
найбільш глибокої економічної кризи. З того часу почалося
широкомасштабне втручання держави в економіку, а держава з переважно
«нічного сторожа» (тобто захисника приватної власності), верховного
арбітра (стежила за дотриманням правил вільної конкуренції)
перетворилася на крупного підприємця, фінансиста, споживача, інвестора,
роботодавця і головне — на регулювальника макроекономічних процесів.
Теоретично ці процеси вперше обґрунтував всесвітньо відомий англійський
економіст Дж.Кейнс.

Основними методами і важелями державного регулювання є податкове,
фінансово-кредитне, грошове і т. д. регулювання, проведення активної
амортизаційної, інвестиційної, антикризової, анти-циклічної політики
тощо. Основними формами, в яких відбувається реалізація законів
планомірного і пропорційного розвитку, є державне регулювання,
планування, прогнозування та програмування економіки [10].

Викладене дає змогу визначити сутність категорії «господарський
механізм» як систему основних форм, методів і важелів використання
економічних законів, розв’язання суперечностей суспільного способу
виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини,
формування її потреб, створення систем стимулів і узгодження економічних
інтересів основних класів, соціальних груп. Про істотну зміну ядра
господарського механізму свідчить, зокрема, факт перемоги
американського президента Б. Клінтона над досвідченим політиком Дж.
Бушем. В економіці США мала місце криза. Саме слабкість позицій уряду
Дж.Буша у проведенні активної антикризової політики і обіцянка Б.
Клінтона поставити економіку у центр своєї політики були основним
аргументом перемоги останнього на виборах.

Якщо у США (тобто країні, яка еволюційним шляхом пройшла основні етапи
розвитку товарно-грошових відносин), а це характерно і для інших країн
Заходу, не покладають основну надію на ринковий механізм виходу з кризи,
то на цьому фоні вражає своєю некомпетентністю позиція більшості
економістів країн СНД, які зробили основну ставку для ліквідації
адміністративно-командної системи та виходу з глибокої кризи на ринкові
механізми, і в українському парламенті пішли таким шляхом, через що «не
працює» близько 200 прийнятих там законів.

Щоб державне регулювання як ядро нового господарського механізму
виконало основні функції, необхідно, крім названих факторів, забезпечити
надійну систему інформації; створити сильну діючу систему влади,
сформувати і спрямувати свідомість більшості людей на повсякденну працю,
на необхідність побудови економічно суверенної України, без чого
неможлива українська держава. Істотні зміни ядра господарського
механізму не означають, що ринок перестає бути одним із важливих
регуляторів сучасної економічної системи. Необхідне їх органічне
поєднання, але перевагу слід надавати державному регулюванню.

РОЗДІЛ 2

ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1. Суть та функції ринку

Ринок формується у ході становлення товарного виробництва і є його
неодмінним та найважливішим елементом. Отже, причини існування ринку
криються у причинах товарного виробництва.

Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами
руху товарно-грошових відносин (законом вартості, законом попиту та
пропозиції, законом конкуренції та законами грошового обігу), і водночас
як важливий елемент господарського механізму.

Ринок визначається як місце, де здійснюється купівля та продаж товарів,
де взаємодіють продавці та покупці [9].

Наведені визначення розкривають суть ринку як специфічного економічного
явища. Ринок же, як економічна категорія, виступає як сукупність
відносин, що виникають у сфері обігу у зв’язку з продажем-купівлею
товарів. Більш повно суть ринку розкривають його функції.

1. Ринок передусім виступає важливою фазою суспільного відтворення, що
забезпечує його безперервність та опосередковує зв’язок між виробництвом
та споживанням. Цю функцію ринку, як і його місце у системі суспільного
відтворення, розкриває відома формула економічних відносин за умов
товарного виробництва: «виробництво — обмін— розподіл — споживання».

2. Ринкові відносини разом з іншими економічними відносинами пов’язують
економічну систему суспільства в єдине ціле, у тому числі на світовому
рівні.

3. За допомогою ринку здійснюється контроль споживачів за виробництвом.
Саме на ринку виявляється, наскільки необхідні суспільству затрати праці
відокремлених виробників, наскільки потрібний суспільству створений ними
продукт. Акт реалізації товарів означає, що вироблено не просто споживну
вартість, що зроблені затрати праці є суспільно необхідними.

4.Ринок справляє стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає
виробників до прискорення науково-технічного прогресу та економії часу.

5.Ринок має регулюючий вплив на економіку, оскільки сигналізує про
порушення необхідних пропорцій між обсягом суспільних потреб у певних
товарах та обсягом їхнього виробництва, а отже, про необхідність
перерозподілу ресурсів і праці між галузями та видами виробництва.

Отже, економічна роль ринку полягає не лише у забезпеченні грошового та
товарного обігів, які відбуваються за формулою Т — Г — Т. Ринок відіграє
важливу роль у забезпеченні життєдіяльності сучасної економічної
системи, виступає важливим елементом організації її господарського
механізму, забезпечує практичну перевірку економічних рішень, дає оцінку
результатів господарювання.

Слід розрізняти поняття «ринок» і «торгівля». Ринок виступає, як було
показано, особливою ланкою відтворення, важливим компонентом загальної
системи економічних відносин суспільства, а торгівля — це галузь
економіки [10].

Реальний стан ринку визначається умовами його функціонування, а вони, у
свою чергу, специфікою економічної системи країни. Так за умов
адміністративно-командної системи (АКС) контроль споживачів за
виробниками послаблений, діє принцип «бери, що дають», деформованими є й
інші функції ринку. Це насамперед результат «підриву» нормальних умов
функціонування ринку. Такими умовами є:

1) рівноправність усіх форм власності та господарювання, економічна
незалежність господарюючих суб’єктів, їх економічна свобода та рівність
з усіх питань господарювання;

2) наявність і доступність ймовірної інформації про ринок;

3) здатність контрагентів ринкових відносин впливати на рівень цін;

4) наявність достатньої кількості продавців і покупців на ринку товарів,
можливість вибору для контрагентів і конкуренції між ними;

5)існування розвинутої системи підприємництва, а також горизонтальних, у
тому числі зовнішньоекономічних, що переважають над вертикальними,
економічних зв’язків.

Крім того, ринок виключає необґрунтоване, некомпетентне втручання
«третіх осіб», а також передбачає відповідний стан суспільної
свідомості, психологічної готовності до ринкового середовища та правил
поведінки у ньому.

У зв’язку з виконанням чи порушенням цих умов розрізняють відповідно
реальний та формальний ринок, а також досконалий (при виконанні усіх
умов) та недосконалий (при їх частковому виконанні) ринок.

Як уже зазначалося, вже у перші роки радянської історії колишнього СРСР
виявилася нездатність центру керувати усією економікою за принципом
«єдиної фабрики». Проте товарно-грошовим відносинам, ринку відводилася
другорядна роль засобу планового регулювання економіки. Інакше центру
довелось би мати справу із сотнями мільйонів натуральних показників, що
є технічно неможливим. Ціни та гроші в результаті перетворилися на
«порожні» форми товарних відносин, а механізм дії об’єктивних законів
розвитку останніх виявився блокованим.

За умов адміністративно-командної системи передусім ігнорувався закон
вартості та визначальний принцип ціноутворення — регулювання цін
вартістю товарів. Утвердилася вульгарно-затратна концепція
ціноутворення, згідно з якою ціни встановлюються насамперед
адміністративно на основі обліку фактичних затрат. У результаті ціни
враховували не суспільно необхідні, а індивідуальні затрати, втрачаючи
тим самим роль обов’язкового для всіх товаровиробників суспільного
нормативу та відшкодовуючи необґрунтовані затрати, заохочуючи
безгосподарність. Ігнорувалися закон попиту та пропозиції, закон
конкуренції господарюючих суб’єктів, а разом з тим і те, що за умов
взаємопов’язаного світу вищим критерієм суспільного рівня якості, затрат
праці та їх ефективності може виступати лише світовий рівень.

Кількісні й якісні перекручення в економіці неминуче породжували
хронічні дефіцити та надлишки (неходові товари), а оскільки при цьому
порушувалися закони грошового обігу, виникла та посилилася інфляція.
Труднощі з купівлею товарів, втрата довір’я до грошей поглиблювали
відчуження від праці, спричинили появу «чорного ринку а, спекуляції,
зловживань, неконтрольованого перерозподілу грошових і матеріальних
ресурсів.

Отже, саме з порушенням законів товарно-грошових відносин пов’язані
передусім дефіцитний стан, розбалансованість економіки за умов АКС.
Дефіцитна економіка не може бути ефективною як в економічному, так і в
соціальному плані і виступає перешкодою на шляху нормального розвитку
суспільства.

Ще більше ускладнює функціонування ринку за умов АКС монополізм в
економіці, що пов’язаний з концентрацією економічної влади центром та з
існуванням підприємств-монополістів внаслідок гігантської концентрації
виробництва. Центр-монополія нав’язує підприємствам у директивному
порядку вибір контрагентів, ринків збуту, обсяг та асортимент
виробництва, диктує ціни, порядок забезпечення матеріально-технічними
ресурсами.

Ще у середині 60-х років в СРСР була зроблена спроба перейти до
економічних методів господарювання. Саме у цей період відродився аналіз
ринку та ринкових відносин. Проте об’єктивна необхідність поєднання
планомірних важелів регулювання економічної системи у країні з ринковими
набула широкого визнання лише за останні роки.

Ринкова економіка, яка ґрунтується на економічній свободі та рівності
усіх господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та
економічному (а не адміністративному) їх заохоченні до раціонального
господарювання, значною мірою дозволяє суспільству реалізувати сильні
сторони товарного виробництва та ринку в інтересах
соціально-економічного прогресу. Вона створює оптимальну (хоча й не
абсолютно найкращу в економічному та соціальному плані) систему
заохочення до ефективної, ініціативної та відповідальної економічної
поведінки. У ринковій економіці остання якщо й нав’язується, то
насамперед економічними методами. Люди та колективи орієнтуються на
власні інтереси та сили, а за негативні наслідки господарювання самі ж
відповідають. Це спонукає до дбайливого ставлення до ресурсів,
ініціативної, активної, винахідливої економічної діяльності.

Водночас ринкова економіка є досить жорсткою у соціальному плані, вона
не припускає зрівнялівки та утриманства, виключає можливість рівного
розподілу доходів та багатства суспільства, через що характеризується
хронічною соціальною нерівністю. Ринковій економіці властива й
марнотратність ресурсів, яскравим виявом якої є економічні кризи з їх
руйнівним впливом на створені суспільством продуктивні сили, зростанням
недовантаження виробничих потужностей та безробіття. Проте забезпечити
більш гідне життя всім членам суспільства без переходу до соціально
орієнтованого ринку, як визнає зараз більшість економістів та практиків
в Україні, неможливо [6].

Шлях до соціально орієнтованої ринкової економіки непростий та болючий і
передбачає розв’язання комплексу кардинальних проблем:

оволодіння різними формами власності та господарювання, забезпечення їх
економічної рівноправності, роздержавлення економіки;

забезпечення структурної перебудови економіки та подолання її
дефіцитного характеру;

оздоровлення фінансово-кредитної та грошової інфраструктури, подолання
інфляційних процесів;

поступовий відхід від затратної моделі ціноутворення, „звільнення” цін
на основну частину продукції промисловості, сільського господарства,
сфери послуг тощо;

демонополізація сфери обігу, кредитного обслуговування підприємств і
населення, наукового забезпечення економіки;

перетворення національного ринку на відкриту ланку світового;

подолання неринкової орієнтації системи освіти та професійної
підготовки. За даними соціологічних досліджень, до роботи в умовах ринку
в Україні поки що готові не більше 5% керівників і спеціалістів
економічних служб підприємств.

Водночас з розв’язанням перелічених питань необхідно передбачити та
створити систему заходів, спрямованих на захист населення, особливо тієї
його частини, яка одержує низькі доходи.

Система реальних планомірно-ринкових відносин в Україні лише починає
формуватися. Слід мати на увазі, що ринок виступає не кінцевою метою
радикальної перебудови економічної системи суспільства, а лише засобом
розв’язання його кардинальних соціально-економічних проблем з метою
докорінних змін в умовах буття, реального підвищення добробуту народу.
Отже, йдеться про формування соціально орієнтованого ринку, або
соціального ринкового господарства [10].

2.2. Еволюція ринку за сучасних умов

Одним з аргументів противників переходу до планомірно-ринкової
економіки є анархія та стихія виробничих зв’язків, яка спричинює великі
народногосподарські витрати, особливо у періоди економічних криз у
країнах Заходу. Проте сучасне господарство капіталістичних країн багато
в чому позбулося колишньої стихійності ї виступає нині не як переважно
стихійне, а як переважно регульоване виробництво. Саме у цьому полягає
головний наслідок еволюції ринковим відносин та всієї системи ринку за
умов сучасного капіталізму. Безумовно, масштаби комбінації стихійних і
свідомо регульованих елементів у ринковому механізмі різних
капіталістичних країн неоднакові. Адже ринок у кожній із них виступає
продуктом конкретної історії, культури, традицій, моралі. Тому ринкові
відносини у США або Швеції, з одного боку, та Колумбії, Болівії,
Філіппін — з другого, різняться між собою. Проте сам синтез зазначених
елементів у планомірно-ринковому механізмі виступає незаперечним
фактором, особливо у практиці розвинутих капіталістичних країн.

Ринкові відносини у розвинутих капіталістичних країнах істотно
відрізняються у XX ст. від своїх попередників часів вільної конкуренції.
Вільна конкуренція прийшла на зміну середньовічній цеховій монополії
ремісників з жорсткою регламентацією виробництва та збуту. Вона
охоплювала порівняно невеликі відокремлені підприємства, які виробляли
продукцію для продажу на невідомому ринку [5].

Капіталістичні монополії, розвиток яких набрав силу з останньої третини
XIX ст., поклали початок «підриву» вільного ринку і водночас розвитку
свідомо регульованих важелів забезпечення ринкових процесів. Це
пов’язано з тим, що монополії намагаються: виявляти та регулювати попит
на товари; забезпечувати гарантовані поставки необхідних ресурсів і
координацію виробничих процесів; впливати на механізм ціноутворення. Але
монополії здатні здійснювати переважно мікроекономічний контроль та
регулювання ринкових процесів. Певні макроекономічні можливості щодо
цього з’являються з виникненням асоціацій монополій, але здійснювати
загальний макроекономічний контроль і регулювання виробництва може лише
держава. Тому другим важливим фактором «підриву» вільного ринку стало
зростання економічної ролі держави, одержавлення з кінця XIX ст.
капіталістичної економіки. У результаті розглянутих процесів у жодній
розвинутій капіталістичній країні сьогодні немає стихійного вільного
ринку. Це пов’язано з розвитком різних методів регулювання ринку.
Ринковий механізм зберігає за собою значні позиції в усіх секторах
економіки, у тому числі у державному. Але на відміну від останнього, де
держава забезпечує прямий контроль ринкових процесів, недержавні сектори
характеризуються непрямим контролем суспільства. Отже, мова може йти
лише про форми контролю над різними секторами економіки, а не про
абсолютний «підрив» таким контролем ринкових відносин у якомусь із них.

Поєднання ринкових та неринкових важелів щодо розв’язання кардинальних
питань економічної системи («що», «як», «для кого» виробляти та «як» і
«кого» винагороджувати) за умов сучасного капіталізму пов’язано з цілком
об’єктивними причинами.

Ринковий механізм уже не перше століття демонструє насправді унікальні
властивості: здатність при мінімальному адміністративному втручанні або
й узагалі без нього певною мірою забезпечувати збалансованість
платоспроможного попиту та пропозиції, швидко реагувати на зміну
господарської кон’юнктури, стимулювати підприємництво та, гарантуючи
вигідність високоефективного виробництва, економічними методами
позбавлятися збиткових господарств.

Водночас ринковий механізм безсилий, коли виникає необхідність швидкого
здійснення глибоких структурних змін у суспільному виробництві,
пов’язаних з НТР. У таких випадках виникає потреба у розробці та
реалізації державних комплексно-цільових програм науково-технічного
прогресу.

Стихійний ринковий механізм може спричинити галопуючу інфляцію, кризи
надвиробництва, масове розорення дрібних товаровиробників і безробіття.
Це не лише завдає істотного удару соціально незахищеним верствам, а
підриває соціальну стабільність суспільства загалом. З метою послаблення
цих та інших негативних явищ, властивих ринку, застосовуються
різноманітні методи та важелі свідомого регулювання ринкових відносин
[10].

2.3. Структура та інфраструктура ринку

Ринкова економіка розглядається не просто як сукупність господарських
ланок, а як складна ієрархічна система трьох взаємопов’язаних рівнів:

мікрорівень — господарські ланки;

метарівень — галузеві структури ринку (банки, біржі);

макрорівень — органи (передусім державні) регулювання ринку, загальна
система ринків [11].

Навіть побіжне ознайомлення з цією системою дає змогу виявити трьох
головних суб’єктів ринкових відносин та ринкової економіки: підприємства
(мікрорівень), галузь (метарівень), суспільство в особі держави
(макросуб’єкт). Щодо суспільства як споживача товарів, то воно виступає
суб’єктом ринкових відносин усіх трьох рівнів.

Розглянута схема, розкриває систему організації ринкових відносин. Поряд
з нею важливим елементом такої організації виступають типи та форми
ринку.

Виділяють, як правило, такі типи ринків: типу Нью-Йоркської фондової
біржі, де продавці та покупці товарів, взаємодіють між собою за
допомогою посередників (брокерів); реальних (фізичних) товарів (взуття,
золота, яблук; послуг (побутових, медичних); вихідних факторів
виробництва (праці, техніки, землі, сировини).

У спеціальній літературі прийнято виділяти форми ринку, сукупність яких
утворює його структуру. Основою аналізу структури ринку можуть виступати
різні критерії; особливі товарні групи (ринок сировини, споживчих
товарів, засобів виробництва); окремі товари (ринок молока бавовни,
вугілля); суб’єкти товарного обміну (оптовий, роздрібний ринок);
характер власності (приватний, державний, колективний ринок):
регіональне розміщення (місцевий, національний, світовий ринок);
відповідність законодавству країни (офіційний та «чорний» ринки). Але
«найбільш важливим критерієм поділу ринків є економічне призначення
об’єктів ринкових відносин — засобів виробництва, предметів споживання,
робочої сили, природних ресурсів, інвестиційних ресурсів, нерухомості,
цінних паперів, науково-технічних розробок. Ринки цих об’єктів є
системно-взаємопов’язаними та становлять єдине ціле. Порушення у
функціонуванні якогось із них негативно відбивається на цілій системі.

Функціонування системи ринків значною мірою залежить від рівня розвитку
спеціальних інститутів, які називають ринковою інфраструктурою.
Елементами останньої на ринках засобів виробництва та предметів
споживайся є товарні ярмарки та біржі, мережа торговельних посередників
(маклерів, дилерів, брокерів), лізингові фірми, сервісні центри, фірмові
та комісійні магазини, брокерські та дилерські фірми, центри та пункти
прокату та ін. На фінансовому ринку інфраструктурними інститутами
виступають фондові та валютні біржі, комерційні банки, страхові
компанії, аудиторські фірми, а на ринку робочої сили — біржі праці,
посередницькі та державні служби працевлаштування [10].

Головними видами ринків виступають: ринок товарів — і послуг (споживчий
ринок, ринок засобів виробництва, ринок інвестиційних ресурсів);
фінансовий ринок (ринок кредитів, ринок цінних паперів, грошовий та
валютний ринки); ринок праці. Важливе місце у системі конкурентних
ринків належить ринку нерухомості та ринку природних ресурсів. ;

На споживчому ринку здійснюється рух товарів широкого вжитку. Незначна
їх частка (у США — 5 %) надходить у споживання безпосередньо від
виробників, решта — через посередників.

Споживчий ринок, що існував у колишньому СРСР, був дефіцитний і
деформований. Поряд з ринковими існували неринкові форми обміну
споживчих товарів. Монопольне становище на цьому ринку посідали державна
та кооперативна торгівля, а основні-його питання розв’язувалися у торгах
і на оптових базах. На цьому ґрунті процвітали зловживання та
спекуляція.

Радикальна реформа споживчого ринку в Україні передбачає: 1) розвиток
підприємництва у сфері торгівлі та демонополізацію; 2) підтримку малого
та середнього бізнесу; 3) перехід до нової системи ціноутворення; 4)
поступове скасування дотацій збитковим підприємствам; 5) захист ринку та
споживачів від недобросовісної торгівлі; 6) ліквідацію необґрунтованих
привілеїв у розподілі споживчих товарів.

Ринку засобів виробництва у повному розумінні в Україні не було. Засоби
виробництва потрапляли до споживачів через централізовану систему
матеріально-технічного постачання. Зовні це виглядало як купівля-продаж
товарів, але по суті мало далекий від ринкового характер (комерційні
зв’язки та конкуренція між партнерами, можливість вибору контрагентів
тощо).

Ринок засобів виробництва в Україні створюється заново, і головне тут —
перехід від централізованого фондування ресурсів до оптової торгівлі
ними. У США безпосередньо до споживачів надходить близько 60% засобів
виробництва.

Фінансового ринку в Україні також не було. Фінансування підприємств
здійснювалося за рахунок державного бюджету. Колгоспи та кооперативні
підприємства використовували власні кошти. Банківський кредит по суті
виступав однією з форм державного фінансування та буз обмежений.

Становлення фінансового ринку включає формування ринку кредитних
ресурсів, ринку цінних паперів, ринку валюти [8].

Уряд України та місцеві органи повинні розробляти програми зайнятості
населення, забезпечувати соціальний захист безробітних.

Ринок робочої сили регулюється тими ж законами, що й інші ринки, але має
і власні закони та деякі принципові особливості. До останніх належать:
вільний вибір професій і видів діяльності, на який виливають як
суспільні потреби, так і індивідуальні інтереси; залежність руху
заробітної плати від дії закону попиту та пропозиції на інших ринках;
вільне наймання та звільнення працівників при дотриманні законодавства;
свобода вибору кожним громадянином між зайнятістю та незайнятістю;
хронічний характер безробіття, що пов’язано з необхідністю існування
резерву робочої сили.

Поряд з розглянутими в Україні почали реформуватися або створюватися й
інші ринки — послуг, нерухомості (житла, земельних та будівельних
ділянок), природних та інвестиційних ресурсів (функціонуючих або нових
підприємств та організацій). У минулому цих ринків або не було, або вони
були вкрай формалізованими та монополізованими (ринок послуг).

Розглянемо докладніше інфраструктуру ринку – сукупність допоміжних
організацій, установ, посередників, діяльність яких покликана
прискорювати просування товарів і послуг на різноманітних ринках.

Серед елементів інфраструктури ринку центральне місце належить біржам
(товарним, фондовим, валютним, нерухомості, праці та ін.). Будь-яка
біржа виступає як організаційна форма ринку певних цінностей; товарів
масового попиту, акцій та облігацій підприємств та установ, боргових
зобов’язань держави, векселів, фрахтових документів (страхових
зобов’язань по товарах, які перевозяться).

Біржі бувають загальними (на них обертаються різні цінності) та
спеціалізованими (мають справу лише з певними цінностями).

В Україні діє чимало бірж: універсальна товарна біржа, універсальна
промислова біржа, фондова біржа та ін. Найпоширенішими є товарні біржі.
Біржі як установи, ніяких угод, щодо купівлі-продажу не укладають.
Укладання угод – це функція професійних посередників (маклерів,
брокерів, дилерів, агентів, ділків). Біржа – це місце, де лише
укладаються торговельні угоди.

Мета товарних бірж – надання послуг з укладанні угод, з’ясування
товарних цін, визначення та полегшення товарообміну.

На біржах України укладаються угоди на наявні товари. На товарних біржах
Заходу здійснюється укладання угод на товари масового попиту (зерно,
метал, енергоносії), що, як правило», відсутні. Товари продаються і
купуються за встановленими зразками та стандартами, а угоди укладаються
на основі типових контрактів. Отже, на товарних біржах світу продаються
саме контракти, що містять встановлену біржею якість (сорт, тип, марку)
та кількість товару. При цьому можуть укладатися два основних види угод:
угоди на реальні товари (завершуються переходом товару до покупця) та
ф’ючерсові угоди (передбачають передачу товарів через певний час).На
фондових біржах світу обертаються акції, ринкова вартість яких
обчислюється близько 8 трлн. ЕКЮ. У США існує 10 фондових бірж
(найбільша – Нью-Йоркська). Широко відомі біржі Лондона, Амстердама,
Мадрида, Брюсселя, Копенгагена, Токіо та ін. В Україні фондових бірж
поки що небагато, адже рух цінних паперів лише набирає силу. З розвитком
акціонерних підприємств потреба у цих біржах зростатиме. Нині операції з
продажу акцій можуть виконувати фондові відділи товарних бірж. Фондова
біржа це організаційно оформлений ринок цінних паперів. Важливими
елементами інфраструктури ринку виступають також торговельні доми
(спеціалізовані фірми, які торгують однорідними товарами на власний кошт
або за дорученням клієнтів); мережа роздрібної (реалізація товарів
кінцевим споживачем) та оптової торгівлі (продаж великих партій товарів
тим, хто купує їх з метою перепродажу або виробництва); аукціони
(публічні торги предметів розкоші, творів мистецтва, антикваріату,
хутра), аудиторські, страхові, фінансово-кредитні установи та
організації. Інфраструктура ринкового господарства включає численні
фірми, що на комерційній основі забезпечують суб’єктів ринку
інформацією, послугами маркетингу, займаються посередницькою діяльністю,
служби сервісу. Загалом інфраструктура охоплює величезний економічний
простір між продавцями та покупцями. Вона організує укладення контрактів
зрізних цінностей, просуває товарні потоки, фінансові, кредитні, людські
ресурси по галузях та регіонах, регулює збут та обслуговування
споживачів.

2.4. Механізм ринкового саморегулювання та його елементи

Структура ринку відображає його місце у системі організації суспільного
виробництва. Але безпосередній вплив ринку на організацію економіки
передусім виявляється, за визначенням А.Сміта, через дію «невидимої
руки» ринку, або механізм його саморегулювання, серцевиною якого
виступає механізм ціноутворення. Для аналізу ринкового механізму
необхідно з’ясувати попит, пропозицію, ціну, кон’юнктуру, рівновагу (це
головні параметри ринку), конкуренцію, монополію та олігополію (це
головні атрибути ринку).

Попит – це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та
мають намір заплатити за потрібні товари. З підвищенням цін покупці
програють, і навпаки, пропозиція – сукупність товарів, яку виробники
хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною. З підвищенням або
зниженням цін продавці відповідно виграють або програють. Ринкова ціна —
це фактична ціна, що встановлюється на ринку. З попереднього викладу
відомо, що основою ринкових цін виступає вартість товару, суспільно
необхідні затрати праці на його виробництво [11].

У сфері обігу під впливом різних факторів, ціни можуть відхилятися від
вартості, але саме через коливання цін може прокладати собі дорогу закон
вартості.

Ціни розрізняються відповідно до форми товарного обігу та видів товарів.
Проте різні види цін взаємопов’язані між собою та утворюють єдину
систему. Головними компонентами цієї системи виступають оптові (за ними
підприємства постачають великі партії своїх товарів торговельним
посередникам та організаціям оптової торгівлі) та роздрібні (за ними
товари продаються, населенню) ціни. У практиці великих приватних фірм
для внутрішньо фірмових розрахунків використовуються трансфертні
(передавальні) ціни.

За умов ринку всі товари та послуги, у тому числі продукти
інтелектуальної та духовної діяльності, природні та вироблені ресурси,
здатність людини до праці, мають ціну. Кожен власник певних благ та
ресурсів отримує доход за те, що продає, використовуючи отримані гроші
для купівлі інших благ чи ресурсів.

Встановлення цін на різні товари є основним у роботі ринкового
механізму. Проте останній виступає, хоча й головним, але не єдиним
важелем ціноутворення. Важливу, роль у цьому процесі відіграє, як буде
показано далі, і сучасна держава.

Слід також підкреслити, що ціни відзначаються високим динамізмом,
інтенсивність якого неоднакова у різний час та у різних економічних
системах. Особливо показовою с планомірно-ринкова економіка – своєрідний
величезний ціновий аукціон, де відбувається безперервний пошук
консенсусу контрагентів ринкових відносин щодо грошового оцінювання
товарів.

Підприємства встановлюють ціни, виходячи з затрат виробництва та
можливостей отримання прибутку. Тому вони обирають галузі та види
виробництва, де попит на товари вищий, а ціни у зв’язку з цим гарантують
більш високий та стабільний прибуток. Саме останній спонукає фірми
розширювати виробництво одних товарів та скорочувати виробництво інших.
З метою отримання більшого прибутку підприємства вдаються й до
впровадження більш ефективної технології (яка сприяє скороченню витрат
виробництва). Отже, керовані зовні лише егоїстичним прагненням до більш
високого прибутку, господарюючі суб’єкти водночас опосередковано
спрямовуються «невидимою рукою» ринку в особі споживачів та технології
до більш повного та економічного задоволення суспільних потреб. Поряд з
цим завдяки коригуванню за допомогою цінового механізму та «невидимої
руки» загалом кількості пропозиції різних товарів в економіці на деякий
час встановлюється необхідний для її нормального функціонування певний
оптимум у розподілі ресурсів і праці між сферами та видами виробництва,
баланс виробництва та споживання. За цих умов значною мірою
забезпечується задоволення суспільних потреб при ефективному
використанні обмежених ресурсів [10].

Оптимум ринкової економіки – функція багатьох факторів і тому виступає
лише як один з моментів її буття. Але у відхиленнях від оптимуму, у
порушеннях рівноваги — одне з джерел руху ринкової економіки. Відхилення
виступають своєрідним індикатором суспільної доцільності затрат та
результатів різних видів праці, а водночас через систему прибутків та
збитків – визначальним стимулом до формування оптимальної економічної
структури.

Визначальним показником ринкового оптимуму або його порушення виступає
кон’юнктура ринку, одним із конкретних випадків якої є ринкова
рівновага.

Кон’юнктура — співвідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів
або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон’юнктура змінюється
під впливом різних факторів: масштабів виробництва, розмірів товарних
запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та
торгівлі. Саме взаємодія попиту та пропозиції нерідко визначає долю
товаровиробників.

Рівновага — повний або частковий збіг між обсягом та структурою попиту
на товари та обсягом і структурою пропозиції.

Між розглянутими параметрами ринку існують тісний взаємозв’язок і
взаємозалежність. Для характеристики останніх у теорії ринкових відносин
використовуються поняття «еластичність попиту», «еластичність
пропозиції» та «ціна рівноваги». Чим вища ціна товару, тим менший попит
на нього.

ВИСНОВКИ

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, яка
у свою чергу складається з трьох основних ланок: продуктивних сил,
економічних відносин і механізму господарювання. Остання являє собою
систему основних форм, методів і важелів використання економічних
законів, розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва,
реалізації власності, а також всебічного розвитку людини й узгодження її
інтересів з інтересами колективу, класу, суспільства.

У наш час господарський механізм формується в процесі оптимального
поєднання державного регулювання і ринкових важелів управління
економікою. Ядром сучасного господарського механізму є державне
регулювання економікою. Тому сучасну економічну систему слід називати
планомірно-регульованою. В ній виділяють такі основні функції:
забезпечення соціального добробуту; національне регулювання або
планування економіки; дотримання правил чесної конкуренції. Якщо
виходити із суспільного способу виробництва, то слідує, що господарський
механізм формується у процесі взаємодії окремих ланок, сторін трьох
названих елементів економічної системи.

До господарського механізму безпосередньо належать конкретні,
управлінські форми виробничих відносин (або власності як економічної
категорії) і власності на засоби виробництва зокрема, техніко-економічні
відносини та сучасні продуктивні сили.

Основними функціями господарського механізму є: використання економічних
законів; розв’язання соціально-економічних суперечностей; реалізація
відносин власності і перш за все власності на засоби виробництва;
всебічний розвиток людини, її потреб (матеріальних і духовних),
інтересів, стимулів; узгодження економічних інтересів окремих індивідів,
колективів, соціальних груп, класів. Щоб державне регулювання (як ядро
сучасного господарського механізму) у поєднанні з ринковими важелями
виконувало названі функції, необхідно виробити науково обґрунтовану
економічну політику, забезпечити надійну систему інформації, створити
сильно діючу систему влади, спрямувати свідомість більшості людей на
реалізацію цілей державного регулювання тощо.

Що стосується ринку, то він, насамперед, виступає як обмін товарів,
організований за законами руху товарно-грошових відносин (законом
вартості, законом попиту та пропозиції, законом конкуренції та законами
грошового обігу), і водночас як важливий елемент господарського
механізму.

Ринок визначається як місце, де здійснюється купівля та продаж товарів,
де взаємодіють продавці та покупці.

Ринок відіграє важливу роль у забезпеченні життєдіяльності сучасної
економічної системи, виступає важливим елементом організації її
господарського механізму, забезпечує практичну перевірку економічних
рішень, дає оцінку результатів господарювання.

Система реальних планомірно-ринкових відносин в Україні лише починає
формуватися. Слід мати на увазі, що ринок виступає не кінцевою метою
радикальної перебудови економічної системи суспільства, а лише засобом
розв’язання його кардинальних соціально-економічних проблем з метою
докорінних змін в умовах буття, реального підвищення добробуту народу.
Отже, йдеться про формування соціально орієнтованого ринку, або
соціального ринкового господарства.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва. — К.: Вища
школа, 2003.

Борисов Е.Ф., Волков Ф.М. Основы экономической теории. — М.: Высшая
школа, 1993.

Економічний словник-довідник. / За ред. С.В.Мочерного. — К.: Femina,
1995.

Економічна теорія. Політекономія. Підручник. / За ред. В.Д.Базилевича. —
К.: Знання. — Прес, 2001.

Журавлёва Г.П. Курс экономической теории. – М.: Инфра-М, 1998.

Загальна економічна теорія. Політична економія. Підручник. У 2-х ч. / За
ред. І.В.Буяна – Тернопіль: Астон, 1999.

Мазурок П.П. Історія економічних вчень у запитаннях та відповідях. Навч.
посіб. К.: Знання, 2004.

Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія. Підручник. — К.:
Академія, 2004.

Основи економічної теорії. / За ред. А.А.Чухна. – К.: Вища школа, 2001.

Основи економічної теорії. / За ред. С.В.Мочерного — Тернопіль АТ
Тарнекс 1993.

Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный
эконо-мический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997.

PAGE

PAGE 39

Похожие записи