Реферат на тему:

Форми власності і економічні системи

ПЛАН

1. Відносини власності як основа економічної системи.

2. Форми власності в економіці України .

3. Особливості роздержавлення і приватизації в Україні.

4. Зміст економічної системи. Типи економічних систем.

1. Відносини власності як основа економічної системи

Основу економічної системи повинні становити відносини власності. Вони
завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувались і
розвивались всі інші суспільні відносини. Привласнення матеріальних та
духовних благ у різних економічних системах складає суть економічних
відносин, що виражаються поняттям «власність». Проте серед
вчених-економістів досі немає єдності в трактуванні відносин власності.

Одним з найдискусійніших в наш час економічним визначенням власності є
таке: власність — це відношення між людьми з приводу речей. Певною мірою
це визначення відбиває саме економічний, а не правовий, соціальний чи
якийсь інший аспект власності. Адже найбагатший капіталіст стане
злиденним, якщо опиниться сам на сам зі своїми заводами, палацами,
кораблями і нікому буде ані працювати на них, ані купувати вироблене.
Багатство капіталістичного суспільства — товар. Його має хтось виробити,
хтось купити та спожити і таким чином принести власнику капіталу
прибуток.

Поняття «власність» достатньо складна категорія. Найчастіше його
ототожнюють з привласненням. Відносини привласнення в багатьох
концепціях власності вважаються базовими. Привласнення вказує, кому
належать блага (об’єкти власності), як вони розподіляються і з якою
метою використовуються. Об’єктами власності є речі, які присвоюються,
тобто всі елементи суспільного багатства, результати та фактори
виробництва. Суб’єктами власності можуть бути окремі особи (громадяни),
колективи, організації, фірми, асоціації, держава.

Важливим критерієм належності відносин власності до предмету економічної
теорії є безпосередній зв’язок відносин власності з виробничими
відносинами, відносинами між людьми по виробництву, розподілу і
використанню засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним
найбільш стійким об’єктом власності.

Таким чином, відносини власності — це певна система відносин з приводу
володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми
як засобів виробництва, так і результатів праці.

Володіння — головна передумова власності. Але саме по собі володіння ще
не означає власності в її повному економічному змісті. Володіти можна і
пасивно. Володіння тільки фіксує об’єкт власності, визначає його
конкретно.

Володіння цінне тим, що дає можливість розпоряджатися майном. Щоб
відчути різницю між правом володіння і правом розпорядження, достатньо
згадати деякі форми заповітів з художньої літератури: «Залишаю
такому-то…те-то і те-то, але до стількох-то років або виконання ним
таких-то умов…він не може ним розпоряджатися». Тут чітко і зрозуміло
розставлені акценти між двома правами — володіння і розпорядження.

Користування — це відносини до об’єкту використання, спрямовані на
отримання з нього корисного ефекту, при цьому реалізується ідея
корисності, яка є абсолютним стимулом еволюції як виробництва конкретних
цінностей, так і соціально-економічного розвитку суспільства.

Коли власник віддає об’єкт власності в оренду, він, відповідно, в межах
договору оренди, передає право розпорядження і використання орендарю.
Привласнення вони здійснюють спільно: орендодавець привласнює орендну
плату, орендар — прибуток від господарської діяльності мінус орендна
плата.

Отже, економічний зміст відносин власності полягає в реальних діях
суб’єктів по володінню, розпорядженню і використанню об’єктів власності.
Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства.
Стабільність розвитку економічної системи залежить від наявності у ній
таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку
продуктивних сил. Тому зміна форм власності відкриває нові горизонти
розвитку економічної системи. Людству відомі дві основні форми власності
— приватна і суспільна.

Відмінною рисою приватної власності є те, що власник безпосередньо
здійснює і реалізує право володіння, розпорядження, використання і
привласнення. Підкреслюємо — безпосередньо. Особисто. На свій страх і
ризик. Діє він на ринку, де господарює жорстока конкуренція. Проте успіх
на ринку може бути повним. І це заслуга власника. Він присвоює здобутки
свого успіху. Але на ринку панує стихія і анархія. Отже, він може і
програти. Але і програш — його провина. Якщо він не отримав вигоду, то
вона дісталась іншому. Тому приватний власник вчиться, шукає, взнає,
придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначно розвиває
продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому. В цьому глибоке,
прогресивне значення приватної власності.

Суспільна власність передбачає спільне володіння, розпорядження і
виключає індивідуальне. Всі члени суспільства володіють спільно,
індивідуально ж — ніхто. Суспільна власність на засоби виробництва
зрівнює всіх членів суспільства як співвласників. Вони всі власники.
Ніхто не має права на перевагу у володінні. Разом з тим в межах
суспільної власності, оскільки суспільство не може розпоряджатися
об’єктами власності безпосередньо, виникає адміністративна монополія, і
при суспільному володінні розпорядження і привласнення здійснюється
бюрократією (bureucratie — буквально влада столу).

Форми власності не є незмінними. Вони виникають, розвиваються,
модифікуються і зникають із зміною умов і середовища, в яких вони
існують. В основі еволюції форм власності лежить механізм постійного
оновлення економічного устрою суспільства.

Історично першою формою власності була колективна, общинна власність на
землю. Вона виражала спільне привласнення результатів праці всіма
членами общини як єдино можливий засіб її виживання. Вся багатогранність
первісних відносин земельної власності зводиться до трьох основних форм:

* азіатська (східна). В цих умовах вся земля розподілялась між общинами,
а індивіди та їх сім’ї користувались земельними ділянками як особи, що
належали до даного первісного колективу. Общини, в свою чергу,
знаходились під владою деспотичної держави і не були самостійними
власниками. Вони віддавали державі частину продукту в формі данини;

* антична (греко-римська). Тут одна частина землі знаходилась в
розпорядженні общини (держави), а інша — у вигляді дрібних ділянок,
парцел — оброблялась окремими сім’ями і була їх приватною власністю;

* німецька. При ній спостерігався більш високий ступінь відособленості
землі від общини. Спільна власність на пасовища, ліси служила тільки
простим доповненням приватної власності.

Антична і німецька власність були близькі одна до одної тим, що приватна
земельна власність в обох випадках базувалась на праці самого власника
[33:84].

У процесі розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці проходив
розпад общини і виділення приватних власників. Розвивався обмін, росла
майнова нерівність населення. З’явилася приватна власність, яка була
заснована на експлуатації праці рабів і кріпаків.

З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна
одноосібна власність, яка поступово модифікувалась в акціонерну
(корпоративну) власність. Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких
основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна,
акціонерна, власність трудових колективів підприємств, державна,
інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна. Така розмаїтість
форм власності свідчить, що сучасна ринкова економіка — це змішана
економіка.

2. Форми власності в економіці України

Досить довго в Україні панувала суспільна власність. Вона існувала в
двох основних формах: загальнонародній власності і кооперативній
власності.

Сьогодні в Україні за умов демократизації економіки і формування ринку
відбуваються істотні зміни у відносинах власності. Вони ґрунтуються на
прийнятих Верховною Радою України законах «Про власність», «Про
приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актах.
Дані закони передбачають певні заходи для здійснення переходу від
монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва і на
управління ним до різноманітних форм власності.

Власність в Україні виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і
приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми
власності є рівноправними і держава створює рівні умови для розвитку
всіх форм власності та їх захисту. Суб’єктами права власності в Україні
визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава, а також
спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та
особи без громадянства.

Згідно з законом нашої держави «Про власність» формується нова система
відносин власності, яку можна представити наступним чином:

Індивідуальна власність громадян

Зазначена форма власності формується за рахунок індивідуальної праці,
участі в суспільному виробництві, ведення підприємницької діяльності,
вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також
майна, одержаного внаслідок успадкування. Громадяни можуть мати в
індивідуальній власності житлові будинки, квартири, предмети особистого
користування, дачі, предмети домашнього господарства, продуктивну і
робочу худобу, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні
засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно
споживчого і виробничого призначення.

Колективна власність:

a) власність колективу орендарів — це вироблена продукція, одержані
доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом;

b) власність колективного підприємства — це форма власності, яка виникає
у тому випадку, коли все майно державного підприємства, вироблена
продукція, одержані доходи переходять у власність трудового колективу;

c) власність кооперативу — це будівлі, споруди, грошові та інші майнові
внески його членів; виготовлена ними продукція; доходи, одержані від її
реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

d) власність акціонерного товариства — це майно, придбане за рахунок
продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності;

e) власність громадських організацій. Вони можуть мати у власності
будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для
забезпечення виконання статутних функцій;

f) власність релігійних організацій: культові споруди, предмети
релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і
виробничого призначення, житлові будинки, грошові кошти.

Державна власність:

a) загальнодержавна власність — майно, що забезпечує діяльність
Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно
Збройних Сил, органів служби безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;
оборонні об’єкти; єдина енергетична система; кошти державного бюджету;
національний банк; інші державні банки; майно вищих і середніх
спеціальних навчальних закладів; страхові, резервні та інші фонди та
майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує
її економічний та соціальний розвиток;

b) комунальна власність — майно, що забезпечує діяльність відповідних
Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевого бюджету; житловий фонд;
місцеві енергетичні системи; комунальне господарство;

c) майно державних підприємств — це те майно, яке закріплене за
державним підприємством і яким воно може розпоряджатися.

Інтелектуальна власність

Інтелектуальна власність — це є твори науки, літератури і мистецтва,
відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції,
результати наукових досліджень.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав

Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та
юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України
у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної
установчими документами.

Іноземні держави мають право на території України у власності майно,
необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших
міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними
договорами і законодавчими актами України.

Приватна власність

Закон України «Про власність» передбачає існування приватної власності.
В Законі зазначається: праця громадян є основою створення і примноження
їх власності. Власник має право на договірній основі використовувати
працю громадян. Власник зобов’язаний забезпечити громадянину, праця
якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права,
передбачені законом.

3. Особливості роздержавлення і приватизації в Україні

Формування ринкової економіки в Україні висунуло як найважливішу умову
необхідність приватизації об’єктів державної власності. Приватизація
(від лат. «privatus» — приватний) — це передавання державної власності
(земельних ділянок, промислових підприємств, банків, засобів транспорту
і зв’язку, будівель, акцій, культурних цінностей) за плату або
безкоштовно в приватну власність.

Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації
державного майна:

* забезпечення кожному громадянинові України рівного доступу до об’єктів
приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;

* охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів
усіх суб’єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян;

* використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю, а
не якимись іншими критеріями, без абсолютизації однієї з них;

* залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею
своїх функцій;

* здійснення роздержавлення і приватизації з дотриманням
антимонопольного законодавства.

Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та
житлового фонду в Україні, основними формами приватизації є:

* продаж на аукціоні — спосіб приватизації, коли власником об’єкта стає
покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;

* викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу
приватизації власником об’єкта стає його орендар;

* продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об’єкта стає покупець,
який запропонував найвищу ціну;

*ў продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об’єкта
стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації
об’єкта або за рівних умов — найвищу ціну;

* продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за
конкурсом, на фондовій біржі).

Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних
засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій;

* викуп об’єктів малої приватизації товариствами покупців, що створені
працівниками цих об’єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає
конкуренції покупців;

* продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на
конкурсних засадах здобув право сплатити за придбаний об’єкт з
відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його
вартості.

Однак значна частина державної власності приватизації не підлягає. Вона
включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил;
золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з
виготовлення цінних паперів і грошових знаків; національні культурні та
історичні цінності; об’єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з
бюджету; майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї; наркотиків
та радіоактивних речовин; атомні електростанції.

Державний сектор економіки має місце в усіх країнах. Значне місце в
економіці він займає як у нових індустріальних країнах (Південній Кореї,
Сінгапурі, Тайвані, Гонконгу), так і в старих (Швеції, Голландії, Данії,
Португалії). Традиційно високою є питома вага цього сектору в
національній економіці Франції — 33%, Австрії — 37%, Італії — понад 40%.

Отже, сьогодні в Україні відбуваються істотні перетворення у відносинах
власності.

4. Зміст економічної системи. Типи економічних систем

Економічна система — це форма організації економіки, господарський
механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи
ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів.
Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів,
як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход,
планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система
трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно
однаковий у будь-якій системі.

Досучасні економічні системи

Економічна система первісної общини базувалась на спільній власності.
Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся
в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді,
мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся
порівну. Рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній
формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але
і сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім’ї, будинку,
господарства.

Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час
послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб’єкт, і як
об’єкт власності. Як суб’єкт власності він має землю,
сільськогосподарський реманент, худобу тощо. За звичаєвим правом в його
рішення в межах його власності та сім’ї поміщик не втручався. Зокрема,
Т.Шевченко став в Енгельгарта козачком тому, що дід поділив свій наділ
між іншими онуками, а цього залишив безземельним. Як об’єкт власності
кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального
(продукти виробництва) та (або) грошового оброку.

При капіталістичному господарюванні, щоб організувати виробництво
матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу
силу, а не людину. Без цього немає виробництва. Отже, здійснюється
купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається
капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові
відносини.

Ось така коротка історія розвитку економічних систем аж до сучасних їх
форм. Розрізняють «чистий» капіталізм, командну економіку, традиційну
економіку і змішані системи.

Чистий капіталізм

Характерними рисами та особливостями «чистого» капіталізму епохи вільної
конкуренції є:

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності
людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб’єктів — отримання максимального прибутку і
діючи на свій страх і ризик.

5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для
ринку немає.

6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку
при мінімумі витрат.

7. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто
виробляється тільки те, що купується.

Командна економіка

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі
характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних
ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації
планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі
купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка

Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами
традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Багатоукладність економіки.

4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.

5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях,
культових обрядах.

6. Технічний прогрес різко обмежений.

7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття,
низька продуктивність праці.

8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового
виробництва.

9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і
політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для
світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Змішані системи

Принципи «змішаної економіки» розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс,
Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного,
приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного
типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого
рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти
цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого
боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому
випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських
структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і
державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні,
політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей
кожної людини.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних
систем не існує нині в чистому вигляді. Отже, Україна мусить
скористатися кращими світовими надбаннями господарювання і, враховуючи
власні особливості, побудувати економічну систему, засновану на
різноманітності форм власності і видах господарювання.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи