Реферат

на тему:

Фірма в системі ринкових відносин

Фірма, як об’єкт і суб’єкт мікроекономічного аналізу в системі ринкових
відносин. Фірма – економічний агент, що є споживачем засобів виробництва
на ринках засобів, виробником продукції та її продавцем на ринках
товарів і послуг. Головною метою діяльності фірми є отримання
максимального прибутку, який виступає як різниця між виручкою та
вартістю виробництва.

Слово «фірма» походить з італійської мови і означає підпис, тобто
торгове ім’я комерсанта. І сьогодні у ФРН, згідно з Торговим кодексом,
фірма – це ім’я юридично самостійного комерсанта, під яким він проводить
свою діяльність і яким підписує договори.

Протягом кількасот років фірма була і залишається вагомим інструментом
реалізації економічного та соціального прогресу. Вона ефективно
функціонує при дотриманні певних умов, а саме тоді, коли існує
недоторканість приватної власності та свободи особи. Фірма є місцем
прикладання землі, праці, капіталу та підприємницького хисту, вона на
практиці реалізує економічні інтереси національного господарства. Додамо
також, що фірма розвиває інфраструктуру, створює робочі місця,
забезпечує доходи на фактори виробництва, виробляє національне багатство
тощо. Враховуючи те, що ресурси суспільства є обмеженими, фірми
намагаються задовольнити безмежні потреби людей.

Фірми працюють з різною ефективністю, тому одні з них розвиваються і
процвітають, а інші – банкрутують і вмирають.

Відповідно до правових аспектів розрізняють такі типи фірм:

— індивідуальна підприємницька фірма (один власник, який є менеджером);

— партнерство (колективне підприємство; кілька власників, які можуть
працювати на фірмі);

— корпорація (багато співвласників-акціонерів, які для управління
наймають менеджерів) (рис. 1).

Слід зазначити, що у вітчизняному законодавстві не використовується
термін »фірма», а більш поширеним є «підприємство». В Україні правові
аспекти діяльності підприємств регулюються Законами України «Про
підприємництво», «Про власність» та ін., в яких визначаються поняття
підприємства, підприємництва, організаційно-правові форми
підприємництва.

Рисунок 1. Основні типи фірм

Зауважимо, що поняття «фірма» і «підприємство» не завжди збігаються.
Відповідно до існуючої теорії, підприємство – це економічна одиниця, в
якій поєднуються фактори виробництва. Часто до складу фірми входить одне
або кілька підприємств. Якщо фірма має одне підприємство, то поняття
фірми і підприємства збігаються. У сучасній економіці більшість фірм
мають одне підприємство. Однак існують і такі, які володіють та
управляють кількома підприємствами.

Фірма, що володіє кількома підприємствами, які виробляють однакову
продукцію є фірмою з горизонтальною структурою. Всі підприємства цієї
фірми виконують подібні функції на товарному ринку. Проте фірма може
володіти і управляти кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою
стадію виробництва на відміну від інших. Фірми. що об’єднують такі
підприємства, називаються фірмами з вертикальною структурою. Крім того,
існують фірми-конгломерати. Конгломерат – це фірма, яка виробляє широкий
асортимент різних товарів та послуг на ринках. Наприклад, конгломератом
можна назвати фірму, яка виробляє запчастини, взуття, цукерки, фарби
тощо. В цілому на сучасному ринку існує багато різних фірм. Це і
справжні гіганти, які захоплюють більшу частину ринку для реалізації
своїх товарів, і дрібні фірми, що виробляють незначний обсяг продукції.

Отже, сучасна фірма – це складний багатогалузевий комплекс промислових,
торгових та фінансових підприємств національного та міжнародного рівня.
Головне в сьогоднішній фірмі – її кадри: підприємці, менеджери, вчені,
інженери, робітники з їх майстерністю, професіоналізмом, компетентністю,
інноваційним потенціалом, конкурентною енергією, управлінськими
новаціями, що спираються на конкретну матеріально-технічну базу і
реальну величину функціонуючого капіталу. Процвітання фірми, її
популярність – похідні від таланту і праці її колективу.

Фірма впливає на долі своїх співробітників, життя багатьох людей різних
країн. «Дженерал моторз», «Нобель», «Грундіг», «БМВ», «Форд» уособлюють
економічну владу, могутність, економічний вплив. Фірми поповнюють ринок
високоякісною продукцією, піднімають на транснаціональну висоту
авторитет президентів і прем’єр-міністрів. На сильні фірми спирається
державна політика макроекономічної стабілізації. І під кінець,
фірми-лідери, товари яких знають в усіх куточках планети, завойовують не
лише ринок, але й симпатії покупців, мають товарний знак, який
оцінюється дуже високо. Найвища честь для фірми, коли її назва стає
синонімом товару, що виробляється.

Фонди фірми, їх види. Кругообіг і обіг фондів. У будь-якому процесі
виробництва, незалежно від його суспільної форми, беруть участь
матеріальні і особисті фактори виробництва. Якщо розглядати їх поза
конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби
створення корисного продукту, споживної вартості. І в цій якості засоби
виробництва, створюючи матеріально-технічну основу виробництва,
виступають як його виробничі фонди.

Засоби виробництва складаються з засобів праці (верстати, машини,
устаткування тощо) та предметів праці (сировина, електроенергія, паливо
та ін). Засоби виробництва і люди відіграють неоднакову роль у створенні
національного доходу. Єдине його джерело – праця людини. Засоби
виробництва є тими елементами виробництва, без яких сам процес праці в
сучасних умовах є неможливим. Вони сприяють створенню національного
багатства, однак самі національного доходу не створюють. Тому на
підприємствах капіталістичного типу їх називають постійним капіталом. Та
частина витрат капіталіста, яка йде на придбання робочої сили, утворює
змінний капітал.

Виробництво не відбувається у вакуумі, воно завжди проходить у певній
суспільній формі. В умовах капіталістичного способу виробництва,
основним економічним законом якого є виробництво додаткової вартості,
фактори виробництва набувають форми капіталу (засоби виробництва –
постійний капітал, затрати на робочу силу – змінний капітал). Капітал,
обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться в постійному русі. В
економічному розумінні цей рух – процес створення, збільшення і
реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу – це його
кругообіг.

Життєвий шлях капіталу історично і логічно починається з грошової форми.
Історично капітал скрізь протистоїть іншим формам багатств, як грошове
майно купців і лихварів. Але, як відомо, гроші самі по собі не є
капіталом. Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати,
зробити знаряддям експлуатації найманих працівників і створення
додаткової вартості. Тому підприємець із своїм грошовим капіталом
спочатку звертається до товарного ринку і ринку праці. Тут він купує
засоби виробництва (ЗВ) і робочу силу (РС). Цей акт руху капіталу можна
визначити за формулою:

ЗВ

Г — Т < (1) РС Виконуючи функцію купівельного засобу і засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це і перетворює грошову форму капіталу на продуктивну. Перетворення грошового капіталу в продуктивний – це перша стадія руху капіталу, вона протікає у сфері обігу. Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва повинні бути використаними. І це застосування відбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія руху капіталу (...В...). У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першій стадії, по-перше, своєю натуральною формою (був бавовник, а стала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе ще й додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму – з продуктивної він перетворюється в товарну (Т). Але й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що "річ у собі", тому вона прихована у вартості нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму і набуває первісної грошової форми. Товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це третя стадія руху капіталу, яка здійснюється у сфері обігу і виражається формулою: Т ' – Г ' (рис. 2). Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругообігом промислового капіталу. Рисунок 2. Стадії руху капіталу Проходячи ту чи іншу стадію, капітал виконує властиву йому функцію. На першій стадії функція грошового капіталу полягає у створенні умов для здійснення процесу виробництва (купівля факторів виробництва, поєднання робочої сили з засобами виробництва). На другій стадії функцією продуктивного капіталу є створення і збільшення вартості. Функція товарного капіталу зводиться до реалізації виробленого товару, що передбачає повернення підприємцю авансованого на виробництво капіталу разом з реалізованою додатковою вартістю у формі прибутку. Вирішальною стадією кругообігу капіталу є виробництво, а формою капіталу – продуктивна форма. Це пояснюється тим, що саме на даній стадії відбувається створення і збільшення вартості, тобто формується матеріальна основа майбутнього прибутку як головної мети будь-якого підприємства. Рух промислового капіталу не обмежується одним кругообігом, а відбувається безперервний рух, постійне повторення кругообігів. Таким чином кругообіг капіталу виступає у трьох різних формах, а саме: - як кругообіг грошового капіталу; - як кругообіг продуктивного капіталу; - як кругообіг товарного капіталу; Кругообіг фондів капіталу, що розглядається не як одночасний акт, а як безперервний, постійно повторюваний процес, в результаті якого авансова грошова вартість зростає і повертається до своєї вихідної форми, називається обігом фондів. Основні та оборотні фонди. Фізичний та моральний знос основних фондів. Амортизація та її норма. Більш детальний аналіз обігу виробничих фондів показує, що різні їх частини обертаються з різною швидкістю, вони не є однакові по способу перенесення своєї вартості на виготовлений товар. Звідси і випливає поділ фондів на основні і оборотні. Матеріальною основою такого поділу є відмінності між засобами і предметами праці. Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт. Одні і ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 5-10 років, будівлі і споруди – кілька десятків років), тому переносять свою вартість на новостворений продукт по частинах. Предмети праці (сировина, паливо, енергія, куплені напівфабрикати, тара тощо) у процесі виробництва переносять свою вартість на новостворений продукт одразу. Наприклад, певна кількість бавовни на прядильній фабриці є сировиною, повністю споживається протягом дня і переносить цілком свою вартість на виготовлену тканину. Таким чином, основні фонди – це ті виробничі фонди, які повністю беруть участь у виробництві і тривалий час зберігають свою споживчу вартість, а їх вартість переноситься частинами на продукцію, яка виробляється, впродовж всього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції. Оборотні фонди – це частина виробничих фондів, яка впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживчу вартість, а її вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробляється і повністю повертається до свого власника у грошовій формі після реалізації товару. До оборотних фондів належить також вартість робочої сили, яка набирає форми фонду заробітної плати. На основні і оборотні фонди поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є фондами обігу. Оборотні фонди та фонди обігу – це оборотні засоби. Нормальне функціонування виробництва передбачає постійне відтворення основних фондів. Механізм його відтворення включає три процеси: 1. Знос, який поділяють на: - фізичний, який зумовлений самим використанням елементів основного капіталу в процесі виробництва і впливом стихійних сил природи (дерев'яні частини споруд гниють, металеві підлягають корозії); - моральний, який пов'язаний з тим, що основний капітал функціонує роками. За цей час відбувається вдосконалення знарядь праці, робляться нові відкриття і технічні винаходи, в результаті яких у виробництві підвищується продуктивність праці. 2. Амортизація – процес поступового відшкодування у грошовій формі вартості основного капіталу, що відповідає його зносу, а самі відрахування – амортизаційними відрахуваннями. Щорічні амортизаційні відрахування, які надходять в амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами. Норма амортизації – це відношення суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу, що застосовується. Розраховується даний показник за формулою: На=А/Он, (2) де На – норма амортизації; А – сума амортизаційних відрахувань; Он – вартість основного капіталу; 3. Заміщення. Амортизаційний фонд є тим джерелом, з якого беруть кошти для капітального ремонту діючих знарядь праці, а також повного їх заміщення в разі фізичного та морального зносу. Є два варіанти заміщення: - заміщення по вартості відбувається швидше натурального за умови високої швидкості обороту основного капіталу і відсутності або незначного морального його зносу. В даному випадку елементи основного капіталу створять для підприємця позитивну ситуацію. По-перше, можна посилити конкурентність своєї продукції шляхом зниження цін. По-друге, залишивши ціни незмінними, можна збільшити прибуток. - натуральне заміщення відбувається швидше вартісного за умови високих темпів морального зносу і уповільнення швидкості обороту основного капіталу. В такому випадку для підприємця складається двоїста ситуація, але вже негативного характеру. По-перше, підвищення цін з причини зростання собівартості погіршує конкурентоспроможність продукції. По-друге, зменшується прибуток, тому що значну частину його необхідно використати на заміщення морально застарілого устаткування (рис. 3). Рисунок 3. Процеси відтворення основних фондів Час обороту фондів і його складові частини. Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на масу і норму прибутку. Різні їх елементи обертаються з різною швидкістю. Оборотні фонди здійснюють повний оборот у кожному кругообороті і тривалість його, при інших незмінних умовах, залежить від характеру продукту, масштабу і тривалості його виробництва. Інакше здійснюється оборот основних фондів. Різні їх елементи мають різну довговічність, а отже, і різний час обертання. Оборот виробничих фондів (основних і оборотних) розраховується як середній оборот, виведений з оборотів основних і оборотних фондів. Кожен підприємець прагне скоротити час обороту фондів, оскільки тоді при одному й тому ж авансованому капіталі можна отримати більше прибутку. Час обороту виробничих фондів складається з: 1) часу виробництва, який поділяють на: - робочий період; - перерви у процесі праці; - час у виробничих засадах. 2) часу обігу, що поділяється на: - час продажу продукції; - час придбання факторів виробництва (рис. 4). Рисунок 4. Складові частини часу обороту виробничих фондів Найважливішою частиною часу виробництва виступає робочий період – той час, протягом якого предмет праці знаходиться під безпосереднім впливом робочої сили, озброєної певними засобами праці. Саме в цей період створюється вартість і додаткова вартість. Тому величина авансованого капіталу знаходиться в прямій залежності від тривалості робочого періоду: чим довший робочий період, тим довше оборотний капітал знаходиться у сфері виробництва, тим більше його треба авансувати для підтримання виробництва. Тому цілком зрозуміло, що підприємці зацікавлені у скороченні його тривалості. Є різні шляхи скорочення робочого періоду: - підвищення продуктивності праці; - збільшення числа робітників у виробництві; - продовження робочого дня і підвищення інтенсивності праці; - розширення суспільного поділу праці. Додамо, що хоча процес обігу є необхідним, бо без нього виробництво не може бути завершеним (вироблений продукт не дійде до споживача), його роль в економічній системі другорядна. В сфері обігу не створюється ні вартість, ні додаткова вартість. Тому зусилля підприємців повинні бути направлені на скорочення часу перебування виробничих фондів у цій сфері. Список використаної літератури 1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. - Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998. 2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.: НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000. 3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища шк., 1995. 4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Атіка, 2001. 5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2т. - М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.) 6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України). - К.: Основи, 1996. 7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1995. 8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл. освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. 9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк. Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006. 10. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія", 1998. 11. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного. - Тернопіль: АТ "Тарнекс", 1993. 12. Основи економічної теорії / За ред. Проф. С.В. Мочерного. - К.: Видавничий центр "Академія", 1999. 13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климко, В.І. Нестеренка. - 2-ге вид. - К.: Вища школа, 1997. 14. Темчук П.П., Паламарчук В.О. Нариси з економічної теорії: Навч. посібник. - К.: ІСДО, 1994. Один власник, який є менеджером Кілька власників, які можуть працювати на фірмі Багато співвласників, які для управління наймають менеджерів Індивідуальна Партнерство Корпорація Типи фірм Обіг 1 стадія Виробництво 2 стадія Обіг 3 стадія ЗВ Г – Т < РС . . . В . . Т '– Г ' грошовий капітал продуктивний капітал товарний капітал Моральний Фізичний Знос Натуральне По вартості Амортизація Заміщення Процеси відтворення Час виробництва Час у виробничих засадах Перерви у процесі праці Робочий період Час придбання факторів виробництва Час продажу продукції Час обігу Час обороту виробничих фондів

Похожие записи