Реферат

на тему:

Фінансовий ринок і механізм його регулювання

Необхідність і суть фінансів в умовах ринку. Фінанси необхідні для
функціонування держави і діяльності фізичних та юридичних осіб, оскільки
саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового
внутрішнього продукту (ВВП) та відображають відносини, що виникають при
цьому.

Зовнішня форма фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються
між суб’єктами господарювання. Внутрішня форма фінансів полягає в тому,
що фінанси відображають рух вартості ВВП, тобто обмінні та
перерозподільні відносини.

Отже фінанси – це сукупність грошових відносин, пов’язаних з
формуванням, мобілізацією та розміщенням фінансових ресурсів та з
обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх
використання ВВП, а за певних умов і національного багатства.

Фінансова діяльність будь-якого суб’єкта проявляється у формуванні
доходів та здійсненні витрат. Доходи і видатки, а також фінансові
ресурси – це первинні фінансові категорії. Під доходами розуміють
отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Під
витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні
того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних
потреб.

Фінансові ресурси – це сума коштів, які спрямовані в основні та оборотні
засоби підприємства, на основі яких формуються продуктивні доходи.
Основу фінансових ресурсів становить капітал.

Об’єктами фінансових відносин є вироблений ВВП та національне багатство.
При розподілі ВВП фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома
виробничими циклами, без них неможливе ні просте, ні розширене
відтворення виробництва. При нормальній фінансовій ситуації саме ВВП є
основним об’єктом фінансових відносин, оскільки суспільство розподіляє і
відповідно споживає чи нагромаджує те, що створює. Національне багатство
при цьому не розподіляється або розподіляється тільки в частині зайвих
ресурсів. При кризовій фінансовій ситуації ВВП не вистачає для
формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне
багатство. Таким чином, зростаюче виробництво ВВП створює стабільні
фінансові передумови для процвітання нації.

Суб’єктами фінансових відносин виступають:

підприємці, робітники і службовці (за правом виробників ВВП);

держава (за правом керуючої структури суспільства або за правом
виробника, коли виступає як власник, підприємець).

Характерними ознаками фінансів є:

обмінно-розподільний характер;

рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

грошова форма відносин;

формування доходів і здійснення видатків;

еквівалентний характер обміну та розподілу і нееквівалентний
перерозподіл.

В залежності від призначення та специфічних ознак окремих ланок фінансів
виділяють:

фінанси населення;

фінанси підприємств і організацій;

фінанси держави (рис. 1)

Фінанси населення – це економічні відносини, що пов’язані з рухом
грошових потоків, формуванням, та використанням доходів фізичних осіб.

Фінанси підприємств та організацій – це економічні відносини, що
пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом та
використанням доходів і грошових фондів підприємств і організацій.

Рисунок 1. Основні види фінансів.

Фінанси держави – це сукупність розподільно-перерозподільних відносин,
що виникають у процесі формування та використання централізованних
фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення
виконання державою покладених на неї функцій.

Виділяють три основні функції фінансів:

розподільна;

контрольна;

стимулююча (рис. 2).

Рисунок 2. Функції фінансів

Суть розподільної полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом
розподілу і перерозподілу ВВП.

Розподіл ВВП включає такі стадії:

первинний розподіл (тобто розподіл ВВП між тими, хто безпосередньо
зайнятий у його створенні; на цьому етапі фізичні особи отримують
заробітну плату, юридичні особи – прибуток, держава – прибуток
державного сектора);

перерозподіл (включають вилучення частини доходів у тих суб’єктів, хто
отримав їх на етапі первинного розподілу та формування різноманітних
централізованих фондів, зокрема бюджету держави);

вторинний розподіл (використання централізованих фондів і формування
доходів окремих суб’єктів, зокрема осіб, зайнятих у бюджетній сфері та
ін.).

Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси – це інструмент
контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин.

Виконуючи вказані вище функції, фінанси відіграють важливу роль у
суспільстві, а саме:

забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб
та держави;

забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а отже і безперервність
відтворення виробництва;

регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

є основою економічних методів управління економікою країни;

формують систему фінансових показників, що є індикаторами стану і
розвитку економіки;

забезпечують загальний контроль за формуванням і використанням
фінансових ресурсів і доходів суб’єктів господарювання.

Суть стимулюючої функції фінансів полягає в тому, що при здійсненні
формування та використання фондів фінансових ресурсів створюються
передумови для прогресивних зрушень у структурі виробництва, підвищення
його ефективності.

Саме стабільне функціонування фінансової системи є основою економічного
зростання.

Історичний процес розвитку обміну і виникнення грошей. Виникнення грошей
відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси
товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну.
При цьому в того товару, який стає ще і грішми, з’являється крім
основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та
споживання, ще й додаткова корисність загального еквівалента.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими
продуктами, причому їх вартість дорівнювала витратам виробництва цих
продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали
назву продуктових грошей. Проте худоба, зерно, хутро та інші види
продуктових грошей мали певні недоліки як загальний еквівалент. Це, в
першу чергу, неможливість довільного поділу таких продуктів без втрати
ними своїх споживчих властивостей, а також неможливість тривалого
зберігання деяких з цих продуктів. Саме через ці обставини поступово
почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві
гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного
металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам
виробництва на видобуток цього металу.

Такі споживчі властивості матеріалу, з якого виготовлялись металеві
гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого
зберігання та висока трудомісткість за невеликої ваги привели до того,
що цей вид грошей набув значного поширення. Слід додати, що протягом
історії людства різні метали визнавались у різних суспільствах як гроші.
Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов’яні та інші
металеві гроші. Так, залізні гроші використовували стародавні спартанці,
бритти, японці, деякі африканські народи. Олов’яні вживались у
стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові
Ява. Свинцеві кульки використовувались для дрібних платежів у Північній
Америці. І тільки з IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на
себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого
часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це
система грошового обігу, яка базувалась на використанні в ролі грошей
двох різних металів, отримала назву біметалічної. Проте потрібно
зазначити, що паралельне використання двох металів як грошей мало свої
вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення
між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий
час реальне обмінне співвідношення, яке визначалось співвідношенням
витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно змінювалось під
впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни
законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що
фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, тому призводило до
значних втрат як для окремих суб’єктів економіки, так і для держави.
Через це остання робила дуже багато для того, аби суспільство визнало як
гроші лише один метал. І в XIX ст. під впливом зростання сили та
могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була
закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та
перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної.
Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один
певний метал визнається за матеріальну основу грошей.

Система організації металевого грошового обігу також постійно
вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в
обігу були зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу),
вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба — вміст чистого
металу у сплаві), то в подальшому їх замінила монета (певна кількість
металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом).
Монета з’явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від
нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду
грошей до іншого приховується більш глибока відмінність, пов’язана з
тим, що повноцінна монета — це не тільки товар, який відіграє роль
загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті не тільки
міститься, а й зовні позначена наявність певної вартості чи певних
витрат на її виробництво, що й надає їй можливості бути грішми —
загальним еквівалентом. Повноцінна монета — це безпосередня єдність
грошового знаку та реальної кількості грошей. У повноцінної монети вміст
дорогоцінних металів може змінитись, а грошовий знак залишиться тим
самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку.

Повноцінна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової
форми вартості являє собою зародок появи нового типу грошей —
неповноцінних та нової форми грошової вартості — знаково-грошової.
Оскільки в обігу неповновагова монета може представляти повновагову, це
було використано для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з
неблагородних металів, поява яких стала ознакою переходу до другого
етапу монетно-знакової форми грошової вартості. Перехід до неповноцінних
монет дозволив не тільки уникнути втрат, пов’язаних зі стиранням монети
з дорогоцінних металів, але й дав змогу значно зменшити потребу у
видобутку самих цих металів, що дозволило більш доцільно використати
виробничі ресурси суспільства. Через значно менші витрати виробництва на
виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст уже майже
зник. Залишився лише його грошовий знак, який позначений на
матеріальному тілі, що просто нагадує матеріальне тіло попередника. З
переходом до паперових грошей зникає і будь-який натяк на цю згадку, а
грошовий знак остаточно відокремлюється від реальної вартості,
позначуваної ним.

Паперові гроші — це такі гроші, які є лише знаками вартості,
виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість
повноцінних грошей. Паперові гроші початково випускалися державними
казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту
державного бюджету і були обов’язковими для приймання за всіма видами
платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Паперові гроші — це не стільки реальна вартість, скільки знаки вартості.
Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то
запровадження їх в обіг відбувалося на основі законодавчого зобов’язання
та відповідного примусу з боку держави. При цьому методом підтримання їх
примусового курсу на початкових етапах запровадження було часткове
збереження їх обміну на золото. Тобто реальна вартість паперових грошей
зникає настільки, наскільки грошові знаки перестають мати внутрішню
вартість, але зберігається тією мірою, якою залишається зв’язок руху
повноцінних грошей з цими знаками.

В подальшому виникають кредитні гроші, які також не мають (у ще більшій
мірі) реальної вартості повноцінних грошей. Кредитні гроші — це такі
гроші, які являють собою боргові зобов’язання суб’єктів економіки і
завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою
кредитних грошей став вексель. Вексель — це торгове борове зобов’язання,
яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений
строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець,
не маючи в даний момент грошей, зобов’язується сплатити їх продавцю за
отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з’являться.
Тобто продавець стає кредитором, а покупець боржником. У цьому разі
отриманим від власного боржника зобов’язанням кредитор сам може
розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб, поставивши
попередньо на векселі свій іменний підпис — індосамент. Таким чином,
векселі переходять із рук у руки і породжують вексельний обіг. Однак
його межі дуже вузькі, оскільки не всі продавці можуть погодитись
отримати у сплату за свій товар боргове зобов’язання невідомої особи. Цю
проблему вирішила поява банкноти — боргового зобов’язання (векселя)
банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачувались за них своїми
власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема
особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш
платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що
давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин.

Поява кредитних грошей, з одного боку, заперечує повноцінні гроші у
такій їх істотній функції, як засіб обігу, оскільки в обмін на товар
замість грошей видається боргове зобов’язання, а з іншого — останнє саме
починає обертатися. На основі вексельного обігу виникає банкнота, що
починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Саме тому рух
кредитних і паперових грошей поєднується в єдине ціле. Нині випуском
паперових грошей займається не казначейство, а центральний банк
відповідної країни, який випускає власні боргові зобов’язання (монети та
банкноти).

Це приводить до того, що паперові гроші перетворюються за сучасних умов
на кредитно-паперові, економічною основою яких є боргові зобов’язання
держави в цілому. З припиненням вільного обміну паперових грошей на
золото за твердо встановленим курсом воно перестає навіть номінально
бути загальним еквівалентом, залишаючись при цьому звичайним товаром.
Тобто втрачається останній зв’язок реальної вартості з її знаком на боці
загального еквівалента у формулі обміну (х товару А = у товару Б).

Потрібно зазначити, що і нині процес розвитку грошей як матеріальної
основи грошової форми вартості не припинився. Сьогодні у грошовому обігу
все більше відбувається заміна руху навіть кредитно-паперових знаків
вартості (монети та банкноти), які є борговими зобов’язаннями
центральних банків відповідних країн, на рух певних доручень (чеки,
квитанції тощо).

Виникнення цих доручень є результатом існування депозитів, тобто внесків
певних сум грошей клієнтів банку на власний рахунок у цьому банку, а
чеки та квитанції є дорученнями банку перерахувати кошти з належного
власникові рахунку на інший. Усе це дає підстави говорити про появу
нового різновиду кредитних грошей — грошей депозитних, які існують у
формі записів на банківському рахунку, і хоча самі по собі ці доручення
ще вільно не обертаються, але така перспектива не виключена.

Також досить значного поширення набули кредитні картки, що являють собою
пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про
розміри кредиту, що наданий власнику картки банком. У цьому разі під час
купівлі товарів продавець відразу одержує свої гроші від банку, а
покупець — банківський кредит на суму конкретної покупки. Через певний
час цей кредит має бути повністю погашений власником картки. Кредитні
картки є іменними і не обертаються.

Починають широко застосовуватися також і дебетні картки. Вони не тільки
виконують усі функції кредитних, але й дозволяють попередньо вносити
гроші на рахунки своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки
що не велика, але активно розвивається. Потрібно зазначити, що кредитні
та дебетні картки є носіями електронної інформації, а тому нині все
частіше говорять про появу електронних грошей, які, будучи одним з
різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в
пам’яті банківського комп’ютера.

Розглянутий вище процес характеризує логіку історичного розвитку
грошової форми вартості. Він є одночасно і логічним, (оскільки
відображає закономірний рух), і історичним (оскільки фіксує реальні
історичні переходи). Узагальнено цей процес та його етапи може бути
подано у вигляді такої логіко-історичної схеми еволюції грошової форми
вартості:

А. Товарно-продуктово-грошовий етап.

Б. Товарно-металево-грошовий етап:

а) металево-зливковий;

б) металево-монетний.

В. Знаково-грошовий етап:

а) монетно-знаковий;

б) паперово-знаковий;

в) кредитно-паперово-знаковий;

г) кредитно-паперово-електронно-знаковий.

Відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виділити два
найважливіших типи грошей: повноцінні та неповноцінні.

Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам
виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака
вартості, який на них позначений. До повноцінних належать продуктові та
ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів.

Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно
меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений. До
них належать монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види
кредитних грошей.

Суть грошей та їх функції. Люди завжди намагались зрозуміти природу
грошей та описати їх властивості. Ці прагнення історично втілювались у
різні теорії, що описували феномен грошей з різних боків. Так,
металістична теорія ототожнювала гроші з благородними металами,
приписуючи останнім властивість бути грішми від природи. Номіналістична
теорія зводила гроші до умовних знаків, а державна розглядає їх як
продукт творіння державної влади, установлений політичним законом
платіжний засіб.

Історичний розвиток засвідчив, що більшість подібних поглядів на гроші
нині вже навіть і не згадуються, проте, у питанні про сутність грошей і
сьогодні точаться гострі суперечки.

У науковій літературі існує багато різних визначень грошей, які значно
відрізняються одне від одного. Під грішми часто розуміють усе те, що
звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між
людьми, товар особливого роду, що виконує роль загального еквівалента;
те, що використовується як гроші. Л. Харріс визначає гроші як
«…будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і
засіб збереження вартості». Р. Барр пише, що «…гроші можуть бути
визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному
співтоваристві». Деякі економісти вважають ключовим моментом у
визначенні грошей їх платіжну функцію. Яскравим прикладом суто
функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К.Р.
Макконнелла і С.Л. Брю: «Гроші — це те, що гроші роблять. Усе, що
виконує функції грошей, і є гроші».

Для усіх наведених вище визначень характерним є те, що гроші
визначаються через їх функціональні форми, не розглядаючи при цьому
питання про їх глибшу основу. Інший підхід, який найбільш послідовно та
усвідомлено реалізував К. Маркс, можна назвати логіко-історичним.
Відповідно до нього основою для з’ясування сутності грошей є вивчення
логіки їх історичного розвитку.

Розгляд історії розвитку грошової форми вартості та типів грошей дає
можливість зробити певні узагальнення відносно того, що собою в
дійсності являє сутність грошей. Наукове визначення сутності грошей
повинне, з одного боку, в узагальненій формі передавати всю їх історію,
а з іншого — діставати підтвердження в їх кожній конкретній формі.
Власне, розгляд виникнення і розвитку грошей у процесі історичного руху
форм товарного обміну і став розкриттям сутності грошей.

Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі
сторін обміну, то можна дійти висновку, що гроші — це товар, але товар
особливий, такий, який служить загальним еквівалентом вартості, її
представником. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції
грошей, які є способами реалізації їх сутності.

Функції грошей. Суть грошей як економічної категорії проявляється в
їхніх функціях (табл. 1).

1. Міра вартості — це функція грошей, в якій вони забезпечують вираження
і вимірювання вартості товарів, надаючи їм форму ціни.

Таблиця 1

Функції грошей

Функція грошей Призначення грошей

Міра вартості Служать еквівалентом вартості всіх товарів

Засіб обігу Служать посередником в обміні, стимулюють обмін товарів

Засіб утворення скарбів

(нагромадження) Виступають як резерв багатства, регулюють грошовий обіг

Засіб платежу Забезпечують погашення боргових зобов’язань

Світові гроші Виступають як:

міжнародний засіб платежу;

загальний купівельний засіб;

сприяють матеріалізації багатства.

Призначення грошей як міри вартості пов’язане з категорією ціни, що є
грошовим виразом вартості товару, а також з грошовою одиницею. Грошова
одиниця — встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який
слугує для вимірювання та відбиття цін усіх товарів.

Сама вартість, представлена у грошовій одиниці, виступає як масштаб для
цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін
визначався державою через золотий чи срібний вміст грошової одиниці, і
вагова кількість металу була його основою. Наприклад, якщо один долар
США у 1913 році відповідав у обігу 1,5 г золота, а англійський фунт
стерлінгів — 7,3 г золота, то валютне співвідношення становило 1:4,87.

2. Засіб обігу — це функція грошей, в якій вони виконують роль
посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Гроші є ідеальним
засобом товарного обміну, тобто за них завжди можна придбати будь-який з
усього набору товарів, що надходять на ринок. Для аналізу даної функції
необхідно розглянути процес товарного обміну. Він виражається формулою:
Т — Г — Т. В даній схемі Т — товар, Г — гроші. Товаровиробник обмінює
свій товар спочатку на гроші, а потім гроші — на інший потрібний йому
товар. Грошовий обіг тут є похідним від товарного. Завдяки даній функції
грошей товарообіг в порівнянні з бартером (який здійснюється по схемі Т
— Т) став набагато зручнішим та ефективнішим.

3. Засіб утворення скарбів (нагромадження) — це функція грошей,
пов’язана з їхньою здатністю бути засобом збереження вартості,
представником абстрактної форми багатства.

Нагромадження грошей має таке призначення:

збереження вартості;

створення резерву платіжних засобів;

розширення виробництва і одержання додаткового прибутку.

Функцію нагромадження виконують реальні гроші, які тимчасово перебувають
поза сферою обігу. Сучасні гроші не виконують функцію засобу утворення
скарбів, оскільки не мають власної вартості.

4. Засіб платежу — це функція грошей, яка полягає в обслуговуванні
погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних
відносин. Гроші, виконуючи дану функцію, не просто вимірюють вартість, а
представляють її в русі, переході від одного суб’єкта економічної
діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах
тощо, тобто є засобом платежу (засобом покриття певних зобов’язань).
Платіжний засіб виступає таким відносно і продавця, і покупця. Але для
останнього він є також купівельним засобом (засобом придбання
необхідного товару).

5. Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в
міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію
взаємовідносин між країнами.

Дана функція зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв’язків,
поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою
світового ринку.

Світові гроші є синтезом попередніх функцій та мають трояке призначення:

міжнародного платіжного засобу;

міжнародного купівельного засобу;

формою матеріалізації суспільного багатства.

Іншого підходу до визначення функцій грошей дотримуються вітчизняні
вчені на чолі з Кривенко К.Т. Вони пропонують таку класифікацію функцій
грошей:

1. Міра вартості:

а) засіб вираження вартості;

б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін).

2. Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу.

3. Засіб збереження вартості чи засіб нагромадження.

Ринок грошей — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно
переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту
і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

Грошовий ринок має складний механізм функціонування, на ньому
застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими
потоками. За видами інструментів грошовий ринок складається з двох
взаємопов’язаних, проте окремо функціонуючих ринків:

ринок позичкових капіталів;

ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів охоплює відносини, що виникають з приводу
акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних
осіб та надання їх у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та
платності. На даному ринку об’єктом оперування є не самі гроші, а лише
право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів — охоплює як кредитні відносини, так і відносини
співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними
паперами), що можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що
обертаються на грошовому ринку, виділяють два основні його сегменти:
ринок грошей та ринок капіталів. На першому продаються та купуються
грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів
(боргові зобов’язання до 1 року), на другому — грошові кошти у вигляді
середньо та довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад
рік.

Функціональні форми грошей. Можливість утворення й розвитку
функціональних форм закладена в самій сутності грошей, природі їх
функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин,
тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального
еквівалента вартості, а з іншого — є технічним апаратом, що обслуговує
той чи інший аспект товарного обміну.

Функціональні форми є похідними від грошових функцій і являють собою їх
реальне втілення. Вони виступають як форма реалізації цих функцій в
умовах структурно розвинених товарних відносин. Окремі функціональні
форми грошей не автономні. Вони є лише структурними ланками цієї системи
грошових відносин, де кожна окремо взята функціональна форма неспроможна
повністю виразити всю сукупність грошових відносин.

Грошова пропозиція М0, М1, М2, М3. Різні види грошових форм поєднуються
у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством
відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм.
Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в
ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою
вартість. Саме єдність цих двох властивостей є істотною для розуміння
ліквідності. Недостатність визначення ліквідності лише як здатності
якогось активу виконувати функцію засобу обігу (чи здатність швидко
перетворюватись на готівку) добре помітна в умовах високої інфляції,
коли окремим платіжним засобам (а іноді і продуктам) починають віддавати
перевагу перед знеціненими кредитно-паперовими грішми.

Поняття «грошовий агрегат» досить точно відбиває сутність явища. Багато
з його складових (наприклад, чек, сертифікат чи кредитна картка) нині не
можуть самі по собі розцінюватись як гроші, але вони виконують якусь із
функцій або підфункцій грошей, відіграють їх роль, залучаються і
агрегуються грішми у свій рух як власні елементи.

Першим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М0,
який являє собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має
найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:

• монети, що їх карбують державні установи;

• скарбничі білети, що є казначейськими зобов’язаннями, випуск яких
пов’язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей
нині в Україні не використовується);

• банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких
здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком).
Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

Другим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М1.
Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні
форми грошей, що поєднані в агрегат М1, використовуються переважно у
функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату М1 є
готівкові гроші (агрегат М0) та трансакційні депозити.

Трансакційні депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у
комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані
іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за
допомогою чеків або електронних грошових переказів. До трансакційних
депозитів відносять вклади до запитання на поточні та розрахункові
рахунки. Вони можуть не приносити відсотків, а лише дають змогу їхнім
власникам користуватись чеками та електронними переказами (в тому числі
й кредитними картками). За своїм обсягом чекові вклади, що забезпечують
безготівковий обіг грошей, є найпоширенішими. За їх допомоги у країнах
Заходу здійснюється понад 90 % усіх видів оплат. Завдяки цьому система
чекового обігу постійно прогресує. Вона ґрунтується на використанні
новітньої електронної техніки. Оскільки структура банківських та ощадних
установ, які здійснюють відповідні операції, постійно розширюється, то
це підвищує ліквідність трансакційних депозитів, наближаючи її до рівня
ліквідності готівки.

Наступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2.
Його називають грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми
грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але і як
засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його
структурними елементами є грошовий агрегат М1 та строкові депозити, що
отримали назву «майже грошей» або «грошових активів». Строкові депозити
являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунках у
комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують
певні свідоцтва — сертифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи
інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гроші
на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу
нагромадження, а не засобу обігу, тому їх ліквідність є більш низькою.

Ще нижча ліквідність у тих грошей, які клієнти зберігають на рахунках,
відкритих для ведення банками довірчих операцій. Сукупність цих активів
і грошового агрегату М2 становить грошовий агрегат М3. У деяких країнах
виділяється також агрегат, який включає до свого складу агрегат М3,
казначейські векселі та деякі інші грошові активи.

Закон грошового обігу. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію
суспільного продукту, називається грошовим обігом. Між процесами
реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній
зв’язок, який дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають
кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за
різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність
закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в
обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають
реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв’язок
можна виразити формулою:

Мгр = Т * Ц / Ш, (1)

де Мгр — кількість грошей, які перебувають в обігу;

Т — кількість товарів;

Ц — ціни товарів;

Ш — швидкість обігу грошової одиниці.

К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю
формулу, увівши в неї нові показники: К — сума цін товарів, проданих у
кредит цього року; П — сума цьогорічних платежів за попередніми
борговими зобов’язаннями; ВВ — сума взаємопогашених платежів. У
результаті формула набула такого вигляду:

Т * Ц — К + П — ВВ

М гр = ———————— (2)

Ш

Інфляція: суть, причини, види та шляхи подолання. Інфляція є основною
проблемою в багатьох країнах, що розвиваються. Вона не обійшла й
республіки колишнього Радянського Союзу (в тому числі й Україну), які
стали на шлях створення ринкових економічних відносин. Інфляція означає
зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння
купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).
Купівельна спроможність грошової одиниці — це та маса товарів, яку можна
придбати за цю грошову одиницю. В умовах зростання загального рівня цін
купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде
зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все
менше товарів.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці. Цей показник
вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора
ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у
відсотках) та 100%. Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за
певний період (прискорилась чи сповільнилась).

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли
загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей
підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди
дезінфляції траплялися в 1995-1996 рр., коли високі темпи інфляції, що
вимірювалася чотиризначними числами, були зменшені завдяки застосуванню
активної стабілізаційної політики.

Девальвація – здійснюване державою у законодавчому порядку зниження
обмінного курсу власної грошової одиниці щодо валюти іншої країни.
Девальвація є одним із варіантів грошової реформи, спрямованої на
оздоровлення грошового обігу, стабілізацію національної валюти.

Ревальвація – фактичне підвищення національного валютного курсу щодо
грошової одиниці інших країн або щодо міжнародних грошових одиниць.
Механізм впливу ревальвації на економіку протилежний девальвації.

В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає
під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші —
пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції:

інфляція попиту;

інфляція пропозиції.

Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за
виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити
попит та пропозицію, зростають.

Інфляція пропозиції (витрат) виникає через зростання витрат у періоди
високого безробіття та неповного використання виробничих ресурсів.

Таким чином причиною інфляції є порушення закону грошового обігу,
внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує
потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним
чинником інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі
зростання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з’являється лише
тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи
зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання
суспільного продукту, реалізацію якого й обслуговує грошова маса.

Отже до факторів інфляції відносять:

зростання грошової маси;

зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального
обсягу суспільного продукту.

Вплив кожного з цих чинників може призвести до порушення законів
грошового обігу, внаслідок чого кількість неповноцінних грошей в обігу
перевищить потреби в них, що і зумовить початок процесу інфляції чи
знецінення грошей.

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й
вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової
динаміки. Якщо протягом року ціни зросли на 10 %, то можна сказати, що
на такий самий відсоток грошова одиниця знецінилася чи втратила свою
купівельну спроможність. В залежності від того, яким темпом зростають
ціни, розрізняють три види інфляції:

повзуча інфляція (якщо ціни зростають темпом до 10% на рік);

галопуюча інфляція (при темпах зростання цін від 10 до 100% на рік);

гіперінфляція (темпи зростання цін перевищують 100% на рік) (рис. 3).

Рисунок 3– Основні види інфляції

Однак потрібно пам’ятати, що не за всіх умов інфляція проявить себе у
відкритому зростанні цін. В умовах установлення твердих адміністративних
цін, що фіксуються державою, неминуче відбудеться зміна форм інфляції. У
такому разі порушення закону грошового обігу (через надмірність грошової
маси) не зможе проявити себе у прямому зростанні цін. Проте ступінь
забезпечення товарною масою кожної грошової одиниці різко зменшиться і
всю грошову масу не можна буде повністю реалізувати. З’явиться надлишок
грошей та дефіцит товарів. Це буде означати реальне знецінення всієї
грошової маси, тобто відбуватиметься інфляція.

Отже, існує дві форми інфляції — відкрита та придушена.

Відкритою називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу
(коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з
потребою в них) проявляється у підвищенні цін.

Придушеною називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу
(коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з
потребою в них) призводить до появи дефіциту товарів, а не до підвищення
цін.

Потрібно зазначити, що в умовах інфляції гроші поступово припиняють
виконувати таку свою функцію, як засіб збереження вартості. А це
призводить до того, що їх все більш неохоче починають брати і в обмін на
свій товар, намагаючись якомога швидше їх позбутись, і все менше роблять
заощаджень у грошовій формі. Через це нормальне життя суспільства, в
якому обмін уже став нормою, починає порушуватись, що викликає потребу в
стабілізації купівельної спроможності грошової одиниці.

Використовують такі методи подолання інфляції:

обмеження емісії грошей (емісія — це випуск в обіг додаткової кількості
грошей).

заходи щодо стимулювання зростання суспільного продукту. (Наслідком
цього також стає зменшення темпів інфляції та стабілізація купівельної
спроможності грошей).

заходи щодо підвищення довіри до національної грошової одиниці. У такому
разі населення вже не буде намагатись якомога швидше позбутись цієї
грошової одиниці. Остання знову зможе виконувати функцію засобу
збереження вартості, що приведе і до зростання грошових заощаджень).

Одним із засобів відновлення довіри до національної грошової одиниці є
грошові реформи. Вони, крім усього іншого, можуть допомогти й у
вирішенні завдання щодо зменшення вже наявної в обігу грошової маси.
Грошова реформа — це перебудова державою наявної в країні грошової
системи. При цьому грошові реформи можуть переслідувати не тільки вузькі
цілі стабілізації грошової одиниці, а й більш широкі — загальної
перебудови чинної в країні системи грошово-кредитних відносин.

Розрізняють три основних види грошових реформ:

формальна, яка зводиться до впровадження нового зразка купюри з
одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує;

деномінаційна, яка полягає в тому, що разом зі зміною зразка купюри
відбувається зміна існуючого масштабу цін (зменшення кількості нулів на
купюрах);

конфіскаційна, що полягає в безоплатному вилученні державою частини
грошей суб’єктів економіки.

Проте потрібно пам’ятати, що проведення грошових реформ — це досить
серйозне потрясіння для всіх суб’єктів економіки, а тому їх здійснення
має бути максимально зрозумілим і виваженим.

Список використаної літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. —
Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії: Підручник. — К.: Вища шк., 1995.

4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Атіка, 2001.

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В
2т. — М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)

6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). — К.: Основи, 1996.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл.
освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг.
ред. С. Будаговської. — К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.

9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

10. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих
закладів освіти. — К.: Видавничий центр «Академія», 1998.

11. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного.
— Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993.

12. Темчук П.П., Паламарчук В.О. Нариси з економічної теорії: Навч.
посібник. — К.: ІСДО, 1994.

13. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія економічних вчень.
Навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 1999.

14. Макконелл К.Р., Брю С. Экономика: принципы, проблемы и политика. —
К., 1993.

15. Прусова Л.Т. Экономика. Тренинг-курс. Учебно-методичное пособие. —
К.: Тов. «УВПК», 1999.

16. Самульсон П. Економіка. Підручник.- Львів: Світ, 1993.

Фінанси населення

Фінанси підприємств та організацій

Фінанси держави

Види фінансів

Розподільна

Контрольна

Стимулююча

Функції

фінансів

Повзуча

Гіперінфляція

Галопуюча

Види інфляції

Похожие записи