Реферат на тему:

Еластичність попиту і пропозиції, їхнє графічне вираження

План

1. Еластичність попиту і пропозиції, їхнє графічне вираження

2. Кон’юнктура ринку, випадки якісної визначеності її

3. Коливання цін, ціна рівноваги

4. Фактори і методи ринкового ціноутворення

1. Відносна самостійність попиту та пропозиції дає можливість
побудувати окремі графіки їхнього руху. Графік попиту ілюструє відому
емпіричну залежність: якщо ціна товару на ринку має тенденцію до
зниження, то попит на цей товар зростатиме, і навпаки. Вона виконується
за умови абстрагування від дії інших факторів та вільного, не обмеженого
адміністративними рамками, ціноформування.

Розглянемо приклад зміни відповідних значень ринкової ціни і попиту,
скажімо, на продукт N (рис. 12, табл. 5).

Побудувавши графік, де на вертикальній осі відкладено значення ринкової
ціни, а на горизонтальній — кількісне вираження попиту (обсяг),
отримаємо криву попиту з відповідними точками А, Б, В, Г, Д. Вони
показують максимальний попит на продукт N при відповідному фіксованому
рівні ціни на нього. Так, в точці Б при ціні 600 г. о./т максимальна
платоспроможна потреба на ринку становитиме 9 тис. т продукту N.

Крива попиту АД розташовується зліва направо як знижувальна крива, тобто
має нахил з північного заходу на південний схід. Кожна точка, що лежить
на кривій попиту, фіксує кількісну визначеність попиту залежно від зміни
ціни. Нахил кривої та конфігурація її ілюструють еластичність попиту.
Наближення кривої до вертикальної прямої означає досить мляву реакцію
споживача на відхилення цін.

Полога крива, навпаки, вказує на досить активну зміну попиту при навіть
незначному підвищенні або зниженні ціни.

Цінову еластичність Попиту можна визначити як ступінь чутливості
споживача на зміну ринкової ціни товару чи послуги. Кількісним виміром
еластичності може бути співвідношення відсоткового вираження кількісної
зміни попиту до відсоткового вираження зміни ціни. Крім випадків
еластичного попиту (полога крива) і нееластичного попиту (крива, що
стрімко йде вгору), в теорії виділяється випадок одиничного еластичного
попиту, що фіксує пропорційну залежність зміни обсягу попиту відповідно
до зміни ціни.

Графік пропозиції відбиває пряму залежність зацікавленості виробників і
продавців у розширенні поставок товарів (послуг) на ринок відповідно до
зростання цін на товари чи послуги. Зниження цін призводить до згортання
пропозиції та переорієнтації умов виробництва на задоволення потреб
підвищеного попиту. Аналогічний результат дії нецінових факторів.

Побудуємо графік пропозиції з відповідними значеннями ціни і обсягів
продукції, що доставляється на ринок (рис. 13, табл. 6).

У системі координат графіка пропозиції значення ціни відкладають на
вертикальній осі, а відповідні значення обсягу (кількості) пропозиції
на горизонтальній. Побудова графіка дасть криву Д1А1 із значеннями Г1 ,
В1 , Б1 на ній.

Кожна точка на цій кривій фіксує відповідне кількісне значення
пропонованої на ринку продукції при певному значенні ціни. Наприклад, у
точці Г при встановленні ціни 400 г. о/т продукту N її відповідна
пропозиція становитиме 7 тис. т. Кількість пропонованого товару є
вираженням виробничих можливостей і зацікавленості підприємців на цьому
ринку товарів за умови встановлення певної фіксованої ціни.

Крива графіка пропозиції має напрямок з південного заходу на північний
схід і характеризується підвищенням. Це є графічним вираженням
зазначеної закономірності: з підвищенням дшц збільшується кількісне
вираження обсягу пропозиції. Еластичність пропозиції тим більша, чим
більше крива наближається до уявної горизонтальної осі. В цьому випадку
навіть незначним змінам ціни буде відповідати помітний «стрибок» обсягу
пропозиції. Значення кривої, що має крутовертикальну спрямованість,
характеризують низьку еластичність пропозиції незначні зміни її обсягів
при відповідних змінах ціни. Проте обидва випадки вірогідні, коли існує
визначена залежність зміни попиту під впливом цін, тобто виконуються
умови постійної еластичності попиту. На практиці частіше зустрічається
випадок перемінної еластичності, коли крива попиту має різний нахил на
різних своїх частинах і характеризується залежно від абсолютного
значення цін більшою чи меншою чутливістю пропозиції.

Аналогічно ситуації з еластичністю попиту еластичність пропозиції
вимірюється відношенням відсоткового вираження зміни обсягу пропозиції
до відсоткового вираження зміни ціни товару (послуги).

2. Кон’юнктура ринку, випадки якісної визначеності її

Кон’юнктура ринку характеризується визначеними у часі та просторі
певними співвідношеннями попиту і пропозиції, що формуються як
сукупність товарно-грошових пропозицій під впливом конкретної комбінації
діючих факторів. Визначальними показниками ринкової кон’юнктури є ціни,
за якими продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги. Їхні
конкретні величини зазнають коливань відповідно до пануючих тенденцій в
русі попиту і пропозиції.

За необмеженої дії ринкових законів кон’юнктура ринку може змінюватися
досить динамічно і характеризуватися різними станами. Проаналізуємо
основні з них, для чого використаємо попередній приклад і спробуємо
накласти обидва графіки один на другий (рис. 14). Отримаємо загальну
картину взаємодії обох складових ринкової кон’юнктури — попиту і
пропозиції.

Визначимо зміни в ринковій кон’юнктурі відповідно до певних
співвідношень попиту і пропозиції. Детермінуючим загальним фактором
зрушень є значення ціни. Рухаючись вертикально за графіком, встановимо
різні випадки залежності між усіма (трьома) складовими ринкової
кон’юнктури — ціною, обсягом попиту і обсягом пропозиції. Типовими
будуть три основних якісних стани ринкової кон’юнктури: дефіцит,
надлишок товару і ринкова рівновага.

У діапазоні значень ціни від 300 до 500 г. о./т, тобто в межах значень
кривих попиту та пропозиції, визначених точками Д1- Г1 -В1В-Г-Д1 маємо
дефіцит продукції на ринку. Дефіцит характеризує певний стан кон’юнктури
ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицію при фіксованому
значенні ціни. У нашому випадку будь-якому вираженню ціни в зазначеному
діапазоні відповідатиме значення обсягу попиту, більше за значення

обсягу пропозиції. Різниця між відповідними значеннями є кількісним
вираженням величини дефіциту або незадоволеного попиту. На графіку це
горизонтальна відстань між відповідними точками на кривій пропозиції та
кривій попиту. Наприклад, при ціні продукту 400 г. о./т величина
дефіциту становитиме Г — Г1 = 16 — 7 = = 9 тис. т. Саме на таку
кількість товару буде не задоволене платоспроможний попит при величині
ціни на товар і пропозиції, що склалися.

Дефіцитна кон’юнктура ринку може бути короткочасною (випадковою), а може
мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати як у
системі переважно ринкового, так і позаринкового регулювання економіки.
Він відбиває тимчасові диспропорції у відтворенні певного продукту і
частіше пов’язаний із структурними зрушеннями в економіці, порушеннями
циклічності виробництва, ціновими факторами.

Тривалого характеру дефіцитові надають певна система економічних
відносин та принципові засади відповідної моделі господарювання.

За певних економічних умов дефіцит як стійка диспропорція попиту і
пропозиції набуває загального, тривалого характеру. Знаходячи вираження
на мікроекономічному рівні, на рівні конкретного споживача і виробника
товару, цей рід дефіциту є макроекономічною, тобто загальною для
народного господарства, характеристикою. Позаринкова і позацінова
природа такого роду дефіциту криється в принципових засадах
господарського механізму певної економічної системи. Відомий угорський
економіст Янош Корнії вважає можливим навіть класифікувати за цією
ознакою основні сучасні типи господарювання як ресурсообмежену (іншими
словами, постійнодефіцитну) економіку та економіку обмеженого попиту.

Класичним прикладом ресурсообмеженої економіки тривалий час була
економіка СРСР та країн Східної Європи. Внаслідок функціонування
адміністративно-командної моделі управління економікою цих країн
виробилася специфічна господарська система. Характерними її ознаками є:
відокремлення власника від виробника, а функції безпосереднього
господарювання від функції управління і планування; відсутність
ринкового контролю співвідношення виробництва і реальної потреби в
товарах, планування «від досягнутого»; безмежність державної бюджетної
підтримки нерентабельного виробництва; символічність економічних
стимулів праці та впливу цін на поведінку виробника, стійка інвестиційна
напруженість тощо.

Протилежним станом ринкової кон’юнктури є надлишок товару на ринку.
Товарний надлишок характеризує стан ринкової кон’юнктури, коли за певної
ціни пропозиція товару на ринку перекриває платоспроможну потребу в
ньому, тобто перевищує попит. Звернемося до графіка, наведеного на рис.
14. ВсИшачення попиту і пропозиції, що відповідають надлишковому стану
ринкової кон’юнктури, містяться на кривих попиту і пропозиції у межах
точок А-Б-ЯВ,-5,-А,. Значення попиту і пропозиції у визначених межах
відповідають значенням ціни товару від 500 до 700 г. о./т. Будь-якому
значенню ціни в цьому випадку відповідатиме значення пропозиції, що
перевищує значення попиту. Горизонтальна дистанція між точками кривих
попиту і пропозиції кількісно характеризує розміри надлишкової
пропозиції товару. Цей надлишковий товар не буде куплений споживачем за
ціною, що встановлена на нього в межах кількісно визначеного попиту. В
нашому прикладі при ціні 600 г. о./т обсяг надлишкового товару
становитиме: Б1 — Б = 17 — 9 = 8 тис. т. Саме цей обсяг пропонованого
товару не зможе знайти свого покупця при ціні 600 г. о./т.

Як і у випадку з дефіцитною ринковою кон’юнктурою, надлишок товару на
ринку може бути тимчасовим чи стабільним. Ілюстрацією екстремального
вияву періодичної надлишкової кон’юнктури ринку можуть бути кризи
перевиробництва товарів.

Соціально-економічні передумови стійкого перевищення пропозиції над
товарним попитом виникають при безпосередньому зв’язку товаровиробника з
ринком, з покупцем як представником завжди конкретного платоспроможного
попиту. Поєднання економічної самостійності товаровиробника з
економічною відповідальністю за результати господарювання робить Пошук
покупця продукції законом економічного виживання і розвитку. Виникає
конкуренція виробників за право реалізувати свою продукцію покупцеві, що
веде до насичення ринку товарами.

Сучасна модель змішаної економіки, що спирається на зазначені принципи,
постійно відтворює деякий надлишок матеріальних, трудових, інвестиційних
ресурсів. Велику роль у цьому процесі відіграє стимулюючий вплив цін при
паралельному цілеспрямованому державному регулюванні попиту засобами
фінансово-монетарного і фіскального (податкового) впливу.

І нарешті, виділимо ще один істотний стан ринкової кон’юнктури, що
характеризується точкою збігу значень попиту і пропозиції, — стан
ринкової рівноваги, тобто повну відповідність обсягу пропозиції та
обсягу попиту за умови встановлення певного рівня ціни, що задовольняє
продавців і покупців товару. Така кон’юнктура ринку є, як правило,
короткочасною, якщо мати на увазі постійне балансування значень попиту і
пропозиції навколо точки рівноваги. Ринкову рівновагу як бажаний стан
кон’юнктури неможливо зафіксувати на тривалий термін. Це суперечило б
дії раніше зазначених рухливих факторів. Суперечність між потребою у
збалансованості попиту і пропозиції та об’єктивно обмеженими
можливостями їх підтримання є основною в системі причин неефективності
централізованого директивного планування виробництва.

Кількість товару на ринку дорівнює платоспроможному попиту на нього при
встановленні ціни на товар, що характеризується як ціна рівноваги.

3. Коливання цін, ціна рівноваги

4

6

6

????????????O?озицією товару, а в другому (надлишок товару) — обмеженим
платоспроможним попитом. Відповідними реальними величинами ринкової
кон’юнктури будуть значення обсягу купівлі-продажу, що знаходяться
лівіше від значення точки рівноваги (відносно вертикальної осі,
проведеної через неї). В нашому прикладі це можуть бути точки А-Б-ВВ1
-Д1.

Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і
пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється
характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для
всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки
рівноваги (в нашому прикладі ділянка дефіциту Д1 -Г1 -В1В-Г-Д), напрям
руху ціни визначається перевищенням платоспроможного попиту над
пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і
незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдієвішим
аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за
товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення
пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту
товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.

Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон’юнктури, що
визначається надлишковою пропозицією товарів (у нашому прикладі це
ділянка А-Б-ВВ1 -Б1 -А1 ). Пануючим фактором зміни ціни товару є
перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Це
спонукає продавця до поліпшення свого товару. Цінова конкуренція
продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього
платоспроможного попиту. Швидкість зниження цін відповідає обсягу
надлишкової продукції на ринку і змінюється разом з ним.

В обох випадках ринкової кон’юнктури вектор коливання цін направлений до
точки рівноваги, де встановлюється тимчасова збалансованість попиту і
пропозиції, а ціна набуває значення рівноважної ціни. При цьому
дефіцитному ринкові відповідає вектор, направлений догори, а ринкові
надлишкової пропозиції — вектор, направлений донизу. Точка збігу двох
векторів не є «кінцевою зупинкою» їхнього руху. Як і маятник годинника,
вони минають точку рівноваги, щоб зупинити свій рух на позначці
протилежного екстремального значення ціни. Таке постійне коливання ціни
товару навколо ціни рівноваги зумовлене інерційністю в тенденціях зміни
ринкового співвідношення попиту і пропозиції. Воно є необхідною
передумовою дії ринкового механізму підтримання економічних пропорцій,
встановлення динамічної збалансованості виробництва і споживання.

Точка рівноваги характеризує рівень цін, що за своєю величиною найбільше
відповідає суспільне необхідним нормальним умовам відтворення певного
товару, з одного боку, і робочої сили (більш широко — особистості)
споживача цього товару — з іншого. У зв’язку з цим на ціні рівноваги як
показнику збалансованості попиту і пропозиції грунтується економічна
рівновага в широкому розумінні слова.

4. Фактори і методи ринкового ціноутворення

З процесу виробництва товар виходить як носій вартості та споживної
вартості. Вартість товару — це кількісна визначеність втіленої в ньому
уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва,
що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром
на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як
виробникові.

Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю.
Корисні якості товару є рушійною силою зацікавленості покупця у
придбанні товару. Орієнтуючись на попередньо пропоновану продавцем ціну
товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в
ньому втілені, і чи зможуть вони задовольнити запити покупця.

На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що
встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну
залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в
обігу стає закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно
до споживної вартості товару. Ціна пропозиції та ціна попиту, що
формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб
знайти деяку середню величину ціни — ринкову ціну товару. Коливання
ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об’єктивно обмежені в
діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх
витрат виробництва, а верхня — граничною кількістю грошей у споживача,
тобто рівнем його платоспроможності.

Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним:
ринкова ціна фокусує складні економічні зв’язки між середніми
суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання.
Як індикатор нормального зворотного зв’язку між виробництвом і
споживанням, у процесі відтворення продукту ціна має встановлювати
відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним
попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в
межах середніх умов ефективності.

Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару;
2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною
вартістю товару. Таку подвійну залежність коливань ринкової ціни подано
на рис. 15.

Рух кривої ціни товару Ц відбувається навколо значень суспільної
вартості товару — прямої В. Значення відхилень кривої Ц від прямої В (+?
чи -?), тобто відхилень ціни від вартості товару, зумовлюється
відхиленням кількісного обсягу споживних вартостей на ринку (крива С)
відносно прямої П, що визначає платоспроможний попит на цей товар.
Величина відхилень від ціни товару встановлюється в обернено
пропорційній залежності від відповідних значень пропозиції товару
відносно попиту.

Значенням кількісного надлишку споживних вартостей на ринку (+ ? на
кривій С) відповідають значення ціни товару, нижчі від його вартості (-?
на кривій Ц], і навпаки. Точка збігу ціни товару з його суспільною
вартістю 0 відповідає ринковій рівновазі попиту і пропозиції. Саме за
цих умов сума цін товарів дорівнює сумі їхніх вартостей у суспільстві в
цілому.

Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим
є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі
товари.

Сучасна теорія і практика ціноутворення це продукт тривалої еволюції
соціально-економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у
ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості,
що систематизувала і розвинула відповідні погляди А. Сміта та ін.
Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст.
вимагав розширення аналізу факторів ціноформування як у сфері
виробництва, так і поза ним. Виникла теорія «граничної продуктивності
факторів виробництва», в якій розглядалася участь у формуванні вартості
товару всіх факторів виробничого процесу — капіталу, праці та землі
(природних факторів). За твердженням Дж. Б. Кларка, участь кожного
фактора виробництва у формуванні вартості визначається «граничним
продуктом». Останній показує, яку саме частину вироблюваного продукту
(його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової
кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до
«граничного продукту» має відбутися розподіл доходів за факторами.

Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що
лежать поза виробництвом, має теорія «граничної корисності», що виникла
в останній третині XX ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару
від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія
дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб’єктивної оцінки
корисності товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея —
залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних
умов, за яких відбувається купівля-продаж. Цінність благ, що обертаються
на ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних
ресурсів у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і
доходів відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При
обмеженні ресурсів «гранична корисність» дефіцитного товару підвищується
за умов конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для
споживача, а отже, і ціна. «Низька межа» доходів зменшує «граничну
корисність», встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і
споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом.
На відміну від трудової теорії вартості теорія «граничної корисності»
робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутворення.

Згодом принципові положення теорії, розроблені представниками
«австрійської школи» К. Менгером, Ф. Візером, Е. Бем-Баверком, а також
Л. Вальрасом (Швейцарія) та У. Джевонсом (Великобританія),
конкретизувалися у підходах «кардиналістів» та «ординалістів». Перші
(найвідоміший серед них А. Маршалл) виходили з деякої абсолютної
«граничної корисності» товару, що встановлює фіксовану верхню межу
вартості. «Ординалісти», навпаки, підходили до «граничної корисності»
будь-якого товару як до відносної величини, що визначається зіставленням
відданої покупцями переваги певним споживним якостям товарів (Дж. Хікс,
П. Самуельсон та ін.).

А. Маршалл в 70-ті роки XIX ст. розпочав пошук теоретичних обгрунтувань
ринкового ціноутворення на базі поєднання всіх зазначених підходів. Він
вважав себе наступником Д. Рікардо і в своїх дослідженнях поєднав теорії
витрат виробництва, попиту і пропозиції, продуктивності та помірності з
поширеними теоріями «граничної продуктивності».

На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн
використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення
реалізується самим господарюючим суб’єктом — виробником (фірмою,
акціонерною компанією, монополістичним об’єднанням, державним
підприємством тощо) або посередницьким структурам (торговим,
маркетинговим), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і
найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома
кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою
величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву «собівартість і
прибуток.

Технічно складнішим є метод «контрольної точки», що грунтується на
виробничій функції Кобба-Дугласа (Cobb-Douglas Produc-tion Function).
Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується,
а коефіцієнти еластичності виробництва за затратами залишаються
незмінними. При цьому еластичність заміщення ресурсів в будь-якій точці
дорівнює 1. Алгебраїчний вираз функції, що описує загальноекономічний
рівень, такий:

де N — національний доход; А — коефіцієнт розмірності; L, К — відповідні
об’єми застосованої праці та капіталу; , Р — незмінні коефіцієнти
еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу.

Функція, що розглядається, дає можливість визначати рівень доходу
відповідно до характеру змінних. Якщо їа 4- Р == 1, існує лінійна
залежність; в усіх інших випадках ефект масштабу позитивний, коли Есе +
Р > 1, і негативний, коли 2а + ? < 1. Аналогічно можна визначити вартісні значення виробництва на локальних рівнях. Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціноформування, він, як і перший, має істотний недолік: використання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни. Усунути його можна за допомогою методу, заснованого на визначенні показника цінової еластичності, коли отримують кількісне вираження можливого діапазону коливання ринкових цін залежно від динаміки обсягу попиту на товар: де Е^ - цінова еластичність; Я,, Лд - значення зміни попиту; Ц,, Ц^ - значення зміни ціни. Іноді застосовують метод "споживної вартості", коли за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару. Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є: 1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни; 3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку; 4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару; 5) моделювання відношення покупця до ціни товару; 6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну. Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використовуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, характеру і місця застосування цін, а також способу їх використання (табл. 7).

Похожие записи