Реферат на тему:
Економічний зміст закону попиту.
Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К.
Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма впродовж
останніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відображає
поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та
динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару. Перш ніж
розглядати цей механізм, з’ясуємо сутність попиту і пропозиції.
Вивченню попиту, пропозиції та механізму їх взаємодії в марксистській
політичній економії приділялося недостатньо уваги. Це не могло не
позначитися на процесі пізнання цих категорій: вони визначалися на
такому абстрактному рівні, який не дав змоги використати їх при
розв’язанні конкретних проблем. За визначенням К. Маркса, попит — це
представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який є
на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К.
Макконнел та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який
споживачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих цін
упродовж відповідного часу. Пропозиція, на їхню думку, — це пікала, що
показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний
виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з
можливих цін упродовж певного часу.
Найбільш узагальненими є такі визначення попиту і пропозиції:
Попит — платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і
мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.
Пропозиція — сукупність на ринку товарів і послуг з певними цінами, які
готові продати виробники.
Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд,
розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1)
величина доходу покупців; 2) кількість сорочок, які вони вважають за
необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети
та ін.), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари
(дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних
сорочок. До цих факторів можна додати цінові та дефіцитні очікування,
зміни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема,
допомога, яку уряд надає бідним верствам, та ін.).
Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні
економісти сформулювали закон попиту.
Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших
параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту,
і навпаки.
Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію
цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають
споживачів купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими
цінами. По-друге, оскільки споживання підпорядковане принципу
знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше
задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції),
споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна
знижується. По-третє, ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу
вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не
відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект
заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати
дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.
Ефект доходу і ефект заміщення діють в одному напрямі (тобто зумовлюють
зростання обсягу попиту при зниженні цін) під час купівлі товарів
середньої та високої якості й у протилежному напрямі — під час купівлі
товарів низької якості. При цьому у випадку незначної кількості товарів
низької якості (наприклад, маргарину порівняно з маслом) ефект заміщення
переважатиме ефект доходу, і споживачі купуватимуть більше маргарину. На
практиці спостерігається ситуація, коли зі зниженням ціни на товар попит
на нього скорочується, а з підвищенням — зростає (наприклад, при
подорожчанні картоплі незаможні сім’ї починають споживати її більше,
цілком відмовляючись при цьому від споживання м’яса), що означає
переважання ефектом доходу ефекту заміщення.
Простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та
ціною, П. Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Він
пояснює його, по-перше, тим, що зниження ціни на певний товар розширює
коло покупців; по-друге, зниження ціни може спонукати кожного споживача
цього товару зробити додаткові покупки і, по-третє, зниження попиту із
зростанням ціни пояснюється тим, що у цьому випадку споживач намагається
замінити певний товар іншим (наприклад, каву чаєм), а також тим, що
людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших
кількостях.
Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж
причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше
цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон
зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін
взаємозв’язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає
також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом сформульовані
економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні,
суттєві зв’язки між окремими явищами і процесами, а поверхові, на рівні
здорового глузду. З цього приводу американські економісти при його
обґрунтуванні зауважували, що здоровий глузд і елементарне спостереження
узгоджуються з кривою попиту, а К. Еклунд зазначав, що ця модель у
простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.
Водночас закон попиту не діє в умовах ажіотажного попиту (тобто значного
додаткового попиту понад нормальний, зумовленого очікуванням значного
підвищення ціни товару або у випадку його зникнення з обігу), для
окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини,
антикваріат тощо), а також із «переключенням» попиту споживачів на
якісніші й дорожчі товари (наприклад, масова закупівля масла замість
маргарину).
В останньому випадку частково має місце ефект престижного попиту
(описаний американським ученим Т. Вебленом), згідно з яким купівля
товарів здійснюється за престижними цінами — цінами на вироби високої
якості (причому із зростанням цін на дорогі товари, які виготовляють
престижні фірми, попит на них до певної межі може зростати).
Водночас економічну теорію доцільно викладати методом переходу від
простішого до складного. Для цього скористаємося вдалим описом моделей
та їх графічним зображенням у праці К. Еклунда (рис. 1, 2).
Величина попиту Величина пропозиції
Рис. 1. Крива попиту Рис. 2. Крива пропозиції
На вертикальній осі (рис. 1) зображено ціну сорочок (чим вище пряма, тим
дорожча ціна), а на горизонтальній осі — величину попиту (чим далі
вправо, тим більший попит). Кожна точка на кривій попиту відповідає
кількості сорочок, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З
рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит споживачів зростає.
Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис. 2. Як і у
випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція також зумовлена дією низки
факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від
якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати
нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність або
відсутність конкурентів на ринку, зростання кількості яких зумовлює
збільшення пропозиції незалежно від цін товарів, політики та ін. 4)
рівень технології (досконаліша технологія здешевлює виробництво); 5)
рівень податків (їх підвищення зменшує можливість підприємств
збільшувати виробництво); 6) ціни на інші товари (при зниженні цін,
наприклад на свинину, можливе збільшення виробництва яловичини).
Для спрощення передбачається, що на певному короткому проміжку часу
технологія виробництва, продуктивність праці не змінюються й існує
досконала конкуренція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо
не може впливати на процес ціноутворення). Лінія пропозиції показує, що
для збільшення кількості сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на
лінії з рухом униз показує ту кількість сорочок, яку товаровиробники
згодні виготовити за відповідну ціну. Таку прямо пропорційну залежність
виражає закон пропозиції в міру зростання цін (і рівності всіх інших
умов).
Перехід до складнішої моделі взаємозв’язку передбачає зіставлення
інтересів виробників і споживачів відповідно до пропозиції й попиту і
пошук місця їх оптимального поєднання. Графічно така ситуація зображена
на рис. 3.
Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає
значенню кількості сорочок (Кі) та ціни (Рі). За такої кількості цих
товарів і
ціни на них виробники і споживачі можуть одночасно досягти поставленої
мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корисність нової сорочки
рівновеликою витратам на неї. З боку виробника максимальний дохід (тобто
сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок)
дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх виробництво. Така
оптимальна ціна називається ціною рівноваги. У марксистській політичній
економії синонімічним поняттям є ціна виробництва (за умов рівності
попиту і пропозиції).
Водночас наведена ситуація з одним товаром означає досягнення лише
часткової рівноваги. Зміна витрат виробництва або співвідношення попиту
і пропозиції на даний товар зумовлюють певні зміни в цінах інших
товарів. Якщо ж у стані рівноваги перебуває вся система цін, то
спостерігається загальна рівновага на ринку. Засобом її дослідження є
рівноважний метод (пошук економічної системи у стані рівноваги,
статики). Хоча ціна рівноваги влаштовує покупця і продавця, така
рівновага здебільшого негативно впливає на рух економічної системи,
оскільки у цьому випадку товаровиробники значною мірою втрачають стимули
до ведення конкурентної боротьби, а отже, стимули до виробництва.
Важливою особливістю ціноутворення під впливом нецінових факторів є
зростання ціни за умов підвищення попиту за незмінної пропозиції або
скорочення пропозиції за незмінного попиту, і навпаки. Надлишок
пропозиції при встановленні ціни рівноваги призводить до зниження ціни,
а її дефіцит — до підвищення ціни. В умовах дефіциту виникає «чорний
ринок».
Коли окремий індивід або виробник намагається збільшити свій дохід, то
він у своєму раціональному розрахунку зіставляє корисність і витрати.
Він постійно має справу зі зростаючими витратами, граничними доходами,
що зменшуються, граничною корисністю, граничним продуктом. Гранична
корисність — вигода, яку отримує індивід від споживання ще одного товару
або послуги. Граничні доходи — доходи, отримані підприємством від
продажу додаткової одиниці товару. Граничний продукт — додаткова
продукція, виготовлена ще одним додатковим працівником. Усі ці граничні
показники зіставляються з граничними (або маргінальними) витратами,
зумовлені додатковими витратами або відмовою від певних благ. Відповідно
до цього фірма розширює випуск товарів доти, поки граничні витрати
зрівняються з ціною продукції, або якщо додаткова одиниця продукції
обходиться їй дешевше, ніж ціна продажу. Взаємозв’язок між додатковими
витратами ресурсів (капіталу, землі, трудових ресурсів) і збільшенням
обсягів виробництва виявляється у дії закону спадної віддачі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
