Реферат з економічної теорії.
Економічний прогрес: сутність, критерії, рушійні сили, фактори.
Науково-технічна революція.
П Л А Н
Сутність і критерії економічного прогресу.
Рушійні сили і фактори економічного прогресу.
НТР та її роль в економічному прогресі.
Розвиток сутнісних сил людини.
Економічний прогрес – поступальний розвиток усієї економічної системи,
кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а
водночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічних
відносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності та
господарського механізму. Прогрес технологічного способу виробництва
виражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній
праці, до способу виробництва, що базується на машинній праці, а від
нього до технологічного способу виробництва, в основі якого лежить
автоматизована праця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить
свій концентрований вияв у еволюції форми власності: від індивідуальної
до колективної (в різних її видах і ступенях зрілості), від колективної
або інтегрованої форми власності. Прогрес організаційно-економічних
відносин виражається у вдосконаленні процесу управління господарством,
покращенні маркетингових досліджень.
Економічний прогрес – основа суспільного прогресу, елементами якого
крім економічного є прогрес правовий, політичний, національний,
культурний, духовний. У сучасних умовах якісно новими факторами
суспільного, економічного прогресу є дух народу, енергія і активність
нації, національна психологія та свідомість людей.
Розрізняють два типи економічного розвитку – екстенсивний та
інтенсивний.
За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок
кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, факторів
виробництва за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними
факторами екстенсивного способу виробництва є:
збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технологій;
збільшення кількості працівників;
зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів).
За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів
випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї
системи продуктивних сил. Основою інтенсифікації є науково-технічний
прогрес. Основними факторами цього типу економічного зростання є:
впровадження нової техніки і технологій на основі передових досягнень
науково-технічного прогресу, основою яких є процес інвестування
виробництва;
підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників;
покращення використання основних і оборотних фондів;
впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і праці;
розвиток підприємницьких здібностей;
випереджаючий розвиток інформаційної сфери.
Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні суспільної
продуктивності праці, у підвищенні якості продукції, ефективності
виробництва. Основними формами інтенсивного типу розвитку є:
заощаджуюча;
працезаощаджуюча, за якої виконання такого ж обсягу робіт здійснюється
меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації;
матеріально- і ресурсозаощаджуюча;
всебічна, за якої раціонально поєднують всі форми і найшвидше зростає
ефективність суспільного виробництва.
Результат економічного прогресу – реальні досягнення в процесі
економічного зростання. Такі зростання є критеріями
соціально-економічного прогресу.
Критерії економічного прогресу – ознака, показник, на основі яких
обгрунтовується оцінка сутності та якості поступального розвитку
економічної системи і передусім головної продуктивної сили – людини.
Оскільки продуктивні сили є змістом суспільного способу виробництва,
відносини власності – формою, то розвиток продуктивних сил – найбільш
загальний критерій економічного прогресу.
Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвідношення між масою
застосовуваних засобів виробництва і кількістю зайнятих у виробництві
робітників, або технічна будова виробництва.
Залежно від структури усієї системи продуктивних сил відбувається
конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому розрізняють такі
критерії економічного прогресу: рівень розвитку робочої сили, засобів
виробництва, науки, форм і методів організації виробництва,
використовуваних людьми сил природи, інформації. Рівень розвитку робочої
сили визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою,
ступенем розвитку розумових здібностей. Рівень розвитку засобів праці
характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини.
Основний критерій суспільного способу виробництва – розвиток людини, її
потреб, інтересів, цілей. Оскільки сутністю людини є вся сукупність
суспільних відносин (економічні, юридичні та ін.), то розвиток людини –
головний критерій усього суспільного прогресу.
До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток
виробничих відносин, належать: розширене відтворення відносин власності,
ступінь економічної свободи безпосередніх виробників, їх власність на
свою робочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в
управлінні тих, хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка
безпосередніх виробників у національному доході; розвиток розумових,
творчих здібностей людини, її потреб, інтересів.
Розвиток суперечностей – джерело прогресу. Гегель назвав суперечність
принципом будь-якого розвитку, саморуху.
Економічна суперечність – суттєве, закономірне відношення і взаємодія
між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої
суперечність є їх рушійною силою, а в гносеологічному плані – основою
пізнання сутності економічних законів та категорій.
Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням,
взаємозумовленістю, взаємо запереченням.
Так, на ранніх етапах існування людського суспільства виникла
суперечність між виробництвом і споживанням, що є рушійною силою
розвитку виробництва незалежно від її суспільної форми в межах певного
способу виробництва.
З розвитком продуктивних сил, особливо з появою додаткового продукту,
утворенням класів, між виробництвом і споживанням виникають проміжні
форми – обмін та розподіл. Тому одразу виникають суперечності між
виробництвом і споживанням, розподілом і обміном. Так як відносини між
людьми в більшості суспільно-економічних формацій розвиваються у формі
взаємодії між класами, то джерело і рушійні сили економічного прогресу –
взаємодія і боротьба між класами, соціальними групами, прошарками.
Найважливішою рушійною силою економічного прогресу в межах суспільного
способу виробництва є суперечність між продуктивними силами і
виробничими відносинами, або відносинами економічної власності.
Найдинамічніші елементи продуктивних сил на сучасному етапі – робоча
сила, наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони перші
вступають в суперечність, конфлікт з відносинами власності.
Механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин передбачає
наявність різних форм і методів часткового і тимчасового розв’язування
економічних суперечностей у межах одного суспільного способу
виробництва.
Так, внаслідок загострення суперечностей між продуктивними силами і
виробничими відносинами у першій половині ХІХ ст. виникає і швидко
розвивається акціонерна власність.
Другим важливим методом розв’язання економічних суперечностей
суспільного способу виробництв є економічні кризи. Залежно від їх
глибини і сфери поширення здійснюється часткове і тимчасове, або більш
повне і тимчасове розв’язання економічних суперечностей. Третім важливим
методом розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва є
його господарюючий механізм, насамперед діяльність держави, виконувані
нею функції.
Кількісний метод – це ще один метод часткового розв’язання економічних
суперечностей. У процесі переростання продуктивними силами меж певної
форми власності в умовах певного суспільного способу виробництва
спочатку відбуваються переважно кількісні зміни, нагромадження більшої
суми грошей, засобів виробництва, що створює передумови для розвитку
окремих елементів продуктивних сил. І тільки через певний час кількісні
зміни зумовлюють нову форму якості – більш розвинутої форми власності.
У сучасній економічній літературі поняття “фактори економічного
прогресу” і “фактори виробництва” розглядають, як тотожні, тобто
вважають їх джерелами національного доходу, зокрема прибутку.
Фактори виробництва – важливі об’єкти або елементи, які здійснюють
вирішальний вплив на можливість і результати виробництва.
Факторам виробництва властива певна взаємозамінюваність, що
супроводжується їх різною комбінацією з боку підприємців для зниження
витрат виробництва. Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена
обмеженістю більшості ресурсів, неоднаковою ефективністю їх
використання, різними споживчими властивостями продукту, конструктивними
особливостями виробу.
В історії розвитку техніки виділяють декілька етапів. Перший почався з
виникнення первісного ладу, появою найелементарніших знарядь праці й
тривав до кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., тобто до появи машинного
виробництва. Другий етап тривав до початку розгортання НТР і базувався
на машинній праці. І лише в ХVІ – ХVІІ ст. почався процес поступового
зближення наукового і технічного прогресу.
Науково-технічний прогрес – це якісні (еволюційні) та істотні
(революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і
методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи,
тобто існуючої системи продуктивних сил на основі досягнень науки, а
також аналітичні зміни речової форми розвитку продуктивних сил –
відносин, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його
концентрації.
Еволюційна форма розвитку характеризується поступово кількісними
(переважно) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техніки,
вдосконалення традиційних видів техніки, виробництва. Революційна форма
розвитку НТП означає появу нових видів, їх практичне застосування, тобто
докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.
В історії НТП виділяють дві промислові революції: перша наприкінці
ХVІІІ – на початку ХІХ ст.; друга – в останній третині ХІХ – на початку
ХХ ст., (її ще називають електротехнічною революцією) і науково-технічну
революцію, що почалася в середині 50-х років ХХ ст. і триває у наш час.
У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці,
інструментів в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в
промисловості поступово готує основу для появи спеціалізованих машин,
переходу до другого стану в розвитку техніки – великого машинного
виробництва, до виникнення істотно нового технологічного способу
виробництва. Термін “науково-технічна революція” вперше запровадив в
науковий обіг Дж. Бернал у книзі “Світ без війни”.
Найлогічнішим і найлаконічнішим визначенням сутності НТР є її
характеристика як революції в технологічному способі виробництва, якщо
його розглядати як діалектичну єдність продуктивних сил і
техніко-економічних відносин.
Науково-технічна революція – це докорінні зміни у взаємодії людини і
природи, а також у системі продуктивних сил та їх речової форми.
Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах. У них вона
розгортається в цілісну систему, охоплює головні структурні елементи
технологічного способу виробництва.
Першою рисою НТР є перетворення на безпосередню продуктивну силу. Наука
– це загальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний
інтелект, суспільне знання. Функцію безпосередньо продуктивної сили
наука виконує насамперед традиційно, тобто через механізм реалізації
наукових винаходів у машинах, робочій силі, предметах праці та інших
елементах продуктивних сил, а також через перетворення науки на
самостійний фактор виробництва, на відносно самостійну силу економічного
прогресу.
Найважливішими особливостями перетворення науки на безпосередньо
продуктивну силу є:
пріоритетність теоретичних знань порівняно з експериментальними;
наука в більшості галузей поступово перетворюється на початкову стадію
безпосередньо матеріального виробництва;
“онаучування” виробництва, тобто посилення характеру виробничих
процесів;
розвиток науки стає основою переходу до інтенсивного типу економічного
зростання;
перетворення праці ученого на продуктивну працю сукупного виробництва;
наука безпосередньо впливає на окремі елементи продуктивних сил;
у системі “наука – техніка – виробництво” переважає розвиток науки;
науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки стають важливим
фактором НТП, конкурентної боротьби;
результати наукових досліджень стають товаром (патенти, ліцензії).
Друга важлива риса НТР – фундаментальні зміни в техніці. В історії
розвитку техніки розрізняють три основні етапи: інструменталізація
(знаряддя ручної праці), механізація (машинна праця), автоматизація
(автоматизована праця). Автоматизація стає основою виникнення й розвитку
наукового сучасного технологічного способу виробництва.
Відбувається перетворення процесу виробництва на науково-виробничий
процес, який все більше базується на використанні потенціалу сил
природи. Так уперше за всю історію цивілізації людина починає виконувати
функції, що відповідають її природі, а це відкриває простір для розвитку
її особистості, сутнісних сил. Водночас автоматизована техніка
“виштовхує” людину з виробництва, зі сфери в якій вона розкрила свої
здібності та властивості, а в управлінні багатьма сучасними автоматами
людина значною мірою втрачає свою особистість.
Третьою характерною рисою НТР є докорінні перетворення головної
продуктивної сили – працівника. Вони полягають у радикальній зміні
змісту праці, гармонійному поєднанні розумових, фізичних, психічних
зусиль людини, в її духовному збагаченні.
Четверта характерна риса НТР – докорінна зміна предметів праці, поява
принципово нових видів матеріалів із наперед заданими властивостями. Так
з’явилися композитні матеріали, сплави різних металів, полімери,
надчисті матеріали, хімічне волокно.
П’ятою важливою рисою НТР є впровадження принципово нових технологій,
створених на основі фундаментальних відкриттів: лазерних, плазмових,
мембранних та ін.
Шоста характерна риса НТР – революція у використовуваних людьми силах
природи. В умовах НТР взаємодія людини і природи в ідеальному вигляді
характеризується розвитком природничих наук, що відкрило шлях до
використання ядерної енергії, енергії Сонця, океанських припливів,
підземного тепла Землі.
Сьому риса НТР – впровадження принципово нових форм і методів
організації виробництва і раці.
Восьма риса НТР – початок інформаційної революції, матеріальною базою
якої є поява принципово нових засобів передавання інформації, тобто
революція у засобах зв’язку. Внаслідок інформаційної революції зростає
інформатизація праці, інформаційна місткість галузей і виробництв,
створених благ.
Розкриття основних рис НТР дає змогу розгорнуто, системно визначити її
сутність, що полягає в таких революційних перетвореннях науки, техніки
та технологій, які зумовлюють докорінні зміни у взаємодії людини і
природи, особистих і речових факторів виробництва, системи продуктивних
сил та їх речової форми, що спричиняє принципові зміни ролі людини в
суспільному виробництві, перетворення науки на безпосередньо продуктивну
силу.
З середини 70-х років почався новий етап розвитку НТР, пов’язаний
передусім з електронною автоматизацією матеріального виробництва і
обігу, науково-технічної творчості. Його вихідним пунктом є поява і
розвиток мікропроцесорів на великих інтегральних схемах –
мікропроцесорна революція.
Новий етап НТР, що розгорнувся, характеризується також інтенсивним
розвитком біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії. Розвиток
біотехнологій готує грунт для розгортання “біологічної”,
“біотехнологічної” революції. За допомогою генної інженерії
створюватимуться нові організми з наперед заданими властивостями,
змінюватимуться спадкові якості рослин і тварин. За прогнозами, через 50
років більшість сільськогосподарських продуктів вироблятимуться за
допомогою біосинтезу.
НТР означає революційні зміни у взаємодії людини і природи, в системі
продуктивних сил. Оскільки змістом продуктивних сил є ставлення людини
до природи, процес праці безвідносно до конкретної суспільної форми, то
індивід має загальнолюдські властивості, є природною істиною, наділений
природними силами. Тому відтворення людини передбачає збереження і
підтримання індивіда як біологічного явища.
Соціальна сторона біосоціальної сутності людини полягає в тому, що
людина є сукупністю всіх суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю
економічних, соціальних, політичних, правових, національних, культурних,
духовних аспектів.
Природу людини можна розглядати як сукупність її потреб і захоплень.
Значною мірою їх обсяг, структура і спосіб задоволення зумовлені рівнем
розвитку культури.
Виходячи із структури суспільних відносин, розрізняють економічні,
соціальні, політичні, правові, культурні, національні та інші потреби.
Американський економіст А. Маслоу виокремив п’ять основних груп потреб:
фізіологічні потреби (голод, спрага);
потреби у безпеці (захист від болю, страху тощо);
потреби у соціальних зв’язках (дружбі, любові);
потреби у самоповазі (у досягненні визнання);
потреби у самореалізації.
Задовольняючи ці потреби, індивід відтворює себе як сукупність
суспільних відносин. Визначальними з поміж них є економічні потреби.
Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає
її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та
добробуту членів родини.
Експерти ООН стверджують, що найточніше добробут розкривається за
допомогою індексу розвитку людини. Цей рівень вимірюється показником
середньої тривалості життя, рівня доходу на душу населення та рівня
грамотності.
Економічні потреби пов’язані з виробництвом, обсягом, споживанням.
За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні
(фактичні) потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються
максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за
найсприятливіших умов, які мали б бути спожиті суспільством. Дійсні
економічні потреби – це потреби, які задовольняються за оптимальних
розмірів виробництва. Фактичні економічні потреби виявляються у формі
задоволення платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням
цін на предмети споживання і грошових доходів населення.
Потреби залежать від рівня розвитку продуктивних сил, здібностей,
споживання та ряду інших факторів.
Закон зростання потреб виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві
зв’язки між розвитком продуктивних сил, суспільним виробництвом, з
одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб, а також зростанням
потреб суспільства, їх кількісно – якісним зростанням і вдосконаленням –
з іншого. Внутрішніми суперечностями цього закону є досягнутий рівень
виробництва і споживання і зрослі на цій основі потреби людей.
Економічні інтереси – усвідомлені економічні потреби людей, соціальних
верств, груп та класів, які знаходять свій вияв у поставлених цілях,
конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.
Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою
соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті,
колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні
окремого підприємства, галузі та держави.
В умовах НТР відбувається двоїстий суперечливий вплив на природу,
зокрема на санітарно-гігієнічні умови праці.
Наслідком автоматизації є масове виробництво товарів та його
територіальна концентрація, через що накопичується значна кількість
відходів. Хімічна промисловість споживає величезну кількість води,
повітря і повертає їх у природне середовище значно забрудненими. Масове
використання гербіцидів і пестицидів у сільському господарстві шкодить
здоров’ю людини. Відбувається забруднення світового океану через
зростання видобування нафти на морських нафтопромислах. Використання
ядерної енергії зменшує шкідливі викиди в атмосферу, але створює загрозу
радіоактивного випромінювання, атомних аварій.
В умовах НТР залучення природних ресурсів до економічного обігу
настільки зросло, а вплив забрудненого навколишнього середовища такий
масштабний і всеохоплюючий, що розвинулася цілісна еколого-економічна
система відтворення. Повинен діяти закон підвищення екологічних потреб,
спрямований на розв’язання або послаблення суперечностей між людиною і
природою.
Вищим критерієм гуманізації науки з урахуванням екологічного аспекту
повинен бути такий її рівень, який би врахував потребу у відтворенні не
лише робочої сили нормальної якості, а й усіх сутнісних сил людини в
найближчий час і на віддалену перспективу.
З погляду процесу праці кожна людина повинна брати участь у збереженні
природи, активно взаємодіяти з нею у формі різних видів конкретної
діяльності, спрямованої на поліпшення стану навколишнього середовища.
Використана література
С.В. Мочерний, Економічна теорія, Київ. Вид. центр “Академія”, 1999
ст. 59-83.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
