Реферат на тему:

Економічні зв’язки між країнами

Зазначені закономірності є загальними для розвитку світового
господарства. Поряд з ними існують такі, що характеризують міжнародні
економічні зв’язки між країнами світу. До них насамперед належать
інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці,
міжнародна економічна інтеграція. Розглянемо ці закономірності
детальніше.

Інтернаціоналізація господарського життя як закономірність світового
господарства означає процес переростання суспільним виробництвом
національних кордонів. Основною формою вияву цієї закономірності є
зовнішня торгівля конкретних країн світу. Процес інтернаціоналізації
господарського життя охоплює всі сфери функціонування сучасного
світового господарства. Можна виокремити такі напрями
інтернаціоналізації господарського життя’.

• інтернаціоналізація продуктивних сил, що означає процес створення
матеріальних елементів міжнародних господарських об’єктів у країнах
світу;

• інтернаціоналізація виробничих процесів, що виявляється в розвитку
спільного підприємництва партнерів з різних країн світу;

• інтернаціоналізація обміну, у результаті якої розвиваються міжнародні
торговельні відносини;

• інтернаціоналізація транспорту, тобто створення міжнародних
транспортних систем, наприклад, трубопроводів;

• інтернаціоналізація паливно-енергетичних комплексів за рахунок
інтенсифікації господарських зв’язків між спорідненими галузями економік
країн-партнерів;

• інтернаціоналізація розподілу, що виявляється в розподілі капіталу,
міграції робочої сили в межах світового господарства;

• інтернаціоналізація інформаційних систем у результаті об’єднання
матеріальних, фінансових ресурсів з метою оптимального використання
інформації в межах світового господарства, наприклад, Інтернет.

Отже, інтернаціоналізація господарського життя має чимало форм вияву і
характеризує розвиток економічних зв’язків між країнами світу у різних
сферах світового господарства.

Міжнародний поділ праці — це найвища форма розвитку суспільного поділу
праці. Його загальнотеоретична сутність полягає в раціональному
застосуванні суспільної праці в межах світового господарства.
Виокремлюють три види міжнародного поділу праці:

• загальний, означає поділ праці між країнами світу на рівні великих
сфер суспільного виробництва, наприклад, промисловості, сільського
господарства, будівництва, транспорту, зв’язку тощо;

• частковий, тобто поділ праці між країнами світу в одній великій сфері
суспільного виробництва, наприклад, у промисловості за такими напрямами,
як добувна, металургійна (чорна і кольорова), хімічна, машинобудування,
легка тощо;

• одиничний, означає поділ праці між суб’єктами світового господарства
на мікрорівні, наприклад, на спільному підприємстві, на якому один
партнер виконує управлінські функції, другий — виробничі, третій — збуту
і постачання і т. ін.

Конкретний зміст міжнародного поділу праці полягає в спеціалізації
кожної країни на випуску певного виду продукції з метою задоволення як
власних потреб, так і потреб країн-партнерів. Основною формою
міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва, яка
поділяється на міжгалузеву і внутрішньогалузеву.

До внутрішньогалузевої спеціалізації виробництва належать:

• предметна, що означає спеціалізацію країн на випуску окремих товарів;

• подетальна, тобто спеціалізація на випуску окремих деталей для машин
та обладнання;

• агрегатна — спеціалізація на випуску окремих вузлів для машин та
обладнання;

• технологічна, означає спеціалізацію на окремих операціях
технологічного процесу.

Міжнародна економічна інтеграція почала розвиватися в межах світового
господарства із середини 50-х років XX ст. Початок цього процесу
пов’язують зі створенням ЄЕС (Римський договір, 1957 p.).

Інтеграція (від лат. integratio — відновлення, поповнення) — це
об’єднання в ціле окремих частин або елементів.

Економічна інтеграція — це процес зближення і взаємопроникнення
національних економік; це якісно вищий етап інтернаціоналізації життя,
що виявляється у розвитку всіх форм і методів здійснення міжнародної
економічної інтеграції; це такий етап міжнародного господарського
співробітництва, коли центр його тяжіння переноситься в середовище
матеріального виробництва; це процес стирання відмінностей між країнами
в сфері економіки, між суб’єктами господарської діяльності; це
господарські відносини, в яких відсутня дискримінація іноземних
партнерів у кожній з національних економік.

Особливості міжнародної економічної інтеграції:

• синхронізація (органічна взаємодія) процесів відтворення в межах груп
країн;

• створення господарського комплексу з тісними взаємозв’язками
національних економік;

• поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці;

• формування наднаціональних органів регулювання міжнародної економічної
інтеграції;

• узгоджена політика в реалізації взаємних економічних відносин, а також
господарських зв’язків з іншими державами.

Розвиток процесу міжнародної економічної інтеграції базується на таких
передумовах:

• об’єктивний процес розвитку виробничих сил, які переростають
національні межі;

• розвиток транснаціональних корпорацій і банків, зближення,
переплетення національних фінансових капіталів (зближення
валютно-фінансових відносин сприяє розвитку міжнародної економічної
інтеграції);

• закономірності розвитку науково-технічної революції;

• наявність досить високого рівня економічного розвитку країн, що
інтегруються;

• наявність тривалого періоду І досвіду взаємного економічного
співробітництва групи країн (інтеграція є продовженням цього
співробітництва, його вищим рівнем);

• загальні історичні, культурні умови розвитку країн. Міжнародна
економічна інтеграція відбувається на кількох рівнях. Основний рівень —
господарська взаємодія підприємств і організацій різних країн. Вони
виступають безпосередніми учасниками інтеграційних процесів, оскільки
здійснюють виробництво, експорт і імпорт товарів і послуг, спеціалізацію
і кооперацію.

Другий рівень міжнародної економічної інтеграції — господарська
взаємодія окремих держав. На цьому рівні створюються умови для розвитку
інтеграційних процесів між державами і державні структури (міністерства,
відомства, організації, корпорації) беруть безпосередню участь у
міжнародній економічній інтеграції.

Третій рівень міжнародної економічної інтеграції — це функціонування
інтеграційного угруповання окремих країн ЄС. На ньому формується система
відносин з кожним учасником інтеграції, з третіми країнами, міжнародними
економічними організаціями. Інтеграційне угруповання є якісно вищим
порівняно з першими двома рівнем розвитку міжнародної економічної
інтеграції і в межах світового господарства є цілісним економічним
утворенням.

Оскільки міжнародна економічна інтеграція є продовженням розвитку
інтернаціоналізації господарського життя, економічного співробітництва
країн світового співтовариства, необхідно зазначити відмінності цих
процесів.

Основні відмінності міжнародної економічної інтеграції порівняно з
традиційним економічним співробітництвом:

1. На етапі міжнародної економічної інтеграції країни виконують такі
нові завдання:

• зміна структури галузей економіки;

• встановлення міжгалузевих зв’язків між державами;

• формування міжнародного господарського комплексу, що включає
самостійні, відтворювальні, галузеві, регіональні й управлінські органи.

2. Зростає рівень об’єднання різних ресурсів країн з метою спільного
вирішення соціально-економічних проблем.

3. Створюється загальний господарський простір для виробників і
споживачів продуктів та послуг інтегрованих країн.

Міжнародна економічна інтеграція здійснюється на основі розробки
довгострокових цільових програм господарської взаємодії зацікавлених
країн.

Форми міжнародної економічної інтеграції

Розглянемо основні форми міжнародної економічної інтеграції (табл. 21).

Таблиця 21 Основні форми міжнародної економічної інтеграції*

* Замальований квадрат означає, що певній формі міжнародної економічної
інтеграції властива зазначена характерна ознака.

Зона вільної торгівлі — інтеграційне об’єднання держав у сфері
торговельних відносин, в якому скасовано мита, що регулюють їх
господарські зв’язки. При цьому країни-учасниці зони вільної торгівлі
зберігають митні бар’єри, спрямовані проти країн, що не входять до такої
зони.

Приклади зони вільної торгівлі:

• зона вільної торгівлі між США, Канадою і Мексикою;

• Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ);

• Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ, існувала до 1980
p.).

Митний союз — інтеграційне об’єднання, в якому скасовано мита між
країнами-учасницями і встановлено єдині мита щодо третіх країн (зовнішні
митні тарифи). Митний союз поширюється лише на зовнішньоторговельну
політику країн-учасниць. Як і зона вільної торгівлі, митний союз — це
початкова форма міжнародної економічної інтеграції.

Приклади митного союзу:

• Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР);

• Співтовариство і спільний ринок країн Карибського басейну (КАРІКОМ);

• Андська група (Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор та ін.). Спільний
ринок — інтеграційне об’єднання, в якому відбувається

вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили і здійснюється
господарська взаємодія між країнами в сфері виробництва.

Приклад спільного ринку — Європейський Союз (ЄС).

Економічний союз — інтеграційне об’єднання, в якому поряд з вільним
переміщенням капіталу, робочої сили, товарів, послуг, розвитком
виробничої інтеграції здійснюється узгодження загальної економічної
політики країн-учасниць.

Приклад економічного союзу — здійснення в країнах ЄС з 1999 р. єдиної
грошової політики і запровадження спільної грошової одиниці — евро. Це
полегшує взаєморозрахунки і сприяє поглибленню інтеграційних процесів у
межах ЄС.

Економічний союз передбачає уніфікацію кредитно-грошових відносин,
соціальної політики, стратегії економічного розвитку, оподаткування, а
також створення наднаціональних органів, рішення яких є обов’язковими
для кожного члена економічного союзу.

Політичний союз — об’єднання держав, яке здійснює повну економічну
інтеграцію і доповнює її узгодженням політичних дій, прийняттям і
виконанням спільних політичних рішень.

Приклад політичного союзу — створення Європейського парламенту, метою
якого є ще більше об’єднання Європи (мирне співіснування, господарське
співробітництво).

У світовому господарстві інтеграційні угруповання формуються за такими
напрямами:

• створення національних органів, які управляють інтеграційними
процесами;

• створення наднаціональних органів з управління інтеграційними
процесами;

• розвиток транснаціональних форм господарського життя транснаціональних
корпорацій.

У сучасних умовах розвиток міжнародної економічної інтеграції має певні
тенденції:

• динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції (інтеграційні
процеси охоплюють усі галузі економіки у дедалі більшому масштабі);

• нерівномірність розвитку і реалізації форм міжнародної економічної
інтеграції (невисокими темпами розвивається інтеграція в провідних
галузях господарства, які визначають НТП, що пояснюється конкуренцією);

• розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів;

• переважний розвиток регіональних міжнародних економічних угруповань;

• формування реальних умов для розвитку глобальної, світової економічної
інтеграції.

Отже, процес міжнародної економічної інтеграції характеризується різними
особливостями і має конкретні форми, також інтеграційні процеси
найповніше виявляються в межах міжнародних регіональних інтеграційних
угруповань, які діють на всіх континентах. У світі їх налічується понад
20. Загалом міжнародна економічна інтеграція в сучасних умовах охоплює
всі сфери суспільного виробництва переважної більшості країн світу і
прямо або опосередковано виступає одним з основних чинників їх
економічного зростання.

Розгляд проблем формування, структуризації, особливостей та основних
закономірностей розвитку світового господарства свідчить про те, що воно
є однією із загальних форм функціонування взаємопов’язаних національних
господарських комплексів. Подальший розвиток світового господарства
пов’язаний з інтенсифікацією міжнародних економічних відносин,
поглибленням міжнародного поділу праці, появою оптимальних форм
міжнародної економічної інтеграції. Це створює об’єктивні можливості для
раціонального використання сукупного, виробничого, науково-технічного,
трудового та фінансового потенціалу народного господарства країн Землі.

Список використаної літератури

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.

Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. —
702 с.

Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1.
—333с.

Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401
с.

Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно
активного населення України: Автореф. дис. … канд. екон. наук. — К.,
1998.

Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и
статистика, 1999. — 200 с.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. —
К.: Віра-Р, 1997. — 448 с.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992.

Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991.

Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь,
1997. — 536 с.

Похожие записи