Реферат на тему:

Економічні відносини власності. Поняття власності.Типи, форми і види
власності

На початку XX ст. В.І.Вернадський, проаналізувавши масштаби впливу
людської діяльності на оточуюче природне середовище, прийшов до
висновку, що за своєю сукупною виробничою силою людство стало співмірним
з потужністю геологічних процесів, що відбуваються на нашій планеті.
Різке зростання сукупної виробничої сили людства, яке зафіксував учений,
було наслідком переходу суспільства до індустріальної стадії розвитку,
масового застосування машин і породило віру у всемогутність людської
цивілізації та необмеженість її зростання.

Хоча друга світова війна й дещо затримала поступальний розвиток людства
і похитнула впевненість у раціональності існуючої цивілізації, нові
події швидко повернули переважній більшості повоєнного населення
індустріально розвинених країн соціальний оптимізм та віру в майбутнє.
Цими подіями стали, в першу чергу, нові відкриття в науці та техніці,
які були покликані докорінно змінити на краще життя широких мас
населення і досить швидко почали давати результати, що підтверджували
сподівання. Цих відкриттів було так багато, їх вплив на повсякденне
життя виявився настільки суттєвим, що в сукупності вони отримали назву,
яка стала означенням нового етапу в розвитку людської цивілізації —
науково-технічна революція.

У сучасній науці феномен науково-технічної революції намагаються
осмислити не лише вчені-природники, а й представники гуманітарних та
соціальних наук — філософи, соціологи, політологи, екологи і т.д. Тому в
науковій літературі можна зустріти багато визначень цього явища, на
перший погляд суперечливих. Це пов’язано з намаганням представників
наукових напрямів розглядати науково-технічну революцію з позицій тієї
галузі наукового знання, яку вони представляють. У самому загальному
вигляді визначити науково-технічну революцію можна як корінне, якісне
перетворення продуктивних сил суспільства на основі перетворення науки в
провідний фактор суспільного виробництва.

Науково-технічна революція — це корінне перетворення науки і техніки, їх
зв’язків та соціальних функцій і ролей, що веде до загального перевороту
в структурі та динаміці продуктивних сил суспільства; цей переворот
означає одночасну зміну ролі людини як у системі продуктивних сил на
основі комплексного технологічного використання науки як безпосередньої
продуктивної сили, що пронизує всі компоненти виробництва, так і
перетворює речовинні умови життя самих людей. В процесі розгортання
науково-технічної революції відбувається зміна не лише процесів
виробництва, а й виробничих відносин, взаємовідносини людини з засобами
праці і разом з тим взаємовідносин між людьми та їх ставлення до
оточуючого природного середовища.

Початок науково-технічної революції пов’язують з серединою сорокових
років XX ст. Його ототожнюють з першою вдалою спробою звільнити ядерну
енергію і створенням перших електронно-обчислювальних машин, які,
незважаючи на всю їх малу (з погляду сьогодення) потужність, відкрили
принципову можливість «навчити» робити машину виконувати ряд людських
мислительних функцій. Хоча сьогодні вивільнення ядерної енергії
(особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС з її глобальними
наслідками) і не викликає особливого ентузіазму, але саме воно поклало
початок процесам розвитку знань про генетичну структуру біологічних
молекул, виходу людства в космічний простір, використання
НВЧ-випромінювання для розігрівання замороженої їжі та прихід
телебачення і мексиканських телесеріалів практично в кожну домівку.
Науково-технічна революція є історично закономірним явищем і вінчає
тривалий процес розвитку науки і техніки, вона є найвищою формою
науково-технічного прогресу. Під поняттям науково-технічний прогрес, як
правило, розуміється взаємозумовлений поступальний рух науки та техніки,
розвиток всіх речовинних елементів продуктивних сил суспільного
виробництва на основі дедалі ширшого пізнання та освоєння зовнішніх сил
природи. Цей процес супроводжує людство з моменту перетворення
біологічного виду homo sapiens у соціальну розумну істоту.

Головними аспектами науково-технічного прогресу є створення і
вдосконалення засобів праці, розширення сукупності предметів праці,
розвиток технології та енергетичної бази виробництва, вдосконалення
механізмів управління виробництвом та організації суспільної праці.
Наука і техніка є важливими елементами взаємозв’язку природи і
суспільства і виступають як основний засіб раціонального використання
природних ресурсів в сучасних умовах.

Часто найважливішою рисою науково-технічної революції називають
перетворення науки в безпосередню виробничу силу внаслідок її включення
в процеси виробництва, скорочення термінів між народженням нового
відкриття в науці і його втіленням в продуктах промислового виробництва.
Однак про таку роль науки щодо процесів виробництва К.Маркс відзначав ще
в роботі «Злиденність філософії» (1847) і вважав це важливою рисою
індустріального, великого машинного виробництва. Класичний
капіталістичний спосіб виробництва з необхідністю вимагає якнайшвидшого
і якнайповнішого залучення досягнень науки у виробничі процеси для
підвищення конкурентоспроможності товаровиробника. В умовах
науково-технічної революції наука стає не лише безпосередньою виробничою
силою, але й безпосереднім об’єктом та засобом виробництва. Створення
нових знань стає самодостатньою метою виробництва. Знання, інформація не
лише обслуговують виробництво матеріальних цінностей, але й самі стають
товаром, що має і споживчу й мінову вартість.

Поряд з перетворенням науки в безпосередній об’єкт і засіб виробництва
на сучасному етапі розвитку науково-технічної революції виділяють ще
такі її характерні риси:

1. Якісне перетворення всіх елементів продуктивних сил — предметів
праці, знарядь виробництва, самого працівника, він перестає бути
«обслуговувачем» машини.

2. Зміна характеру та змісту праці, наростання творчої складової в
трудових операціях, перекладання основного тягаря виконавської праці «на
плечі» машин.

3. Виникнення передумов ліквідації протилежності між розумовою та
фізичною, управлінською та виконавською працею, соціального розподілу
діяльності, вихід людини поза власне виробництво, з «царства
необхідності» в «царство свободи».

4. Відкриття принципово нових джерел енергії, створення нових матеріалів
з наперед визначеними властивостями.

5). Наростання ролі міждисциплінарних досліджень, поступова ліквідація
«ізоляції» галузей наукового знання.

6. Значне підвищення ролі інформаційної діяльності, засобів масової
інформації та комунікації.

З точки зору вирішення проблеми кризового стану у взаємовідносинах
суспільства та природи найважливішою рисою науково-технічної революції є
той факт, що вперше у їх взаємодії досягнута гранична, з точки зору
охоплення, опосередкованість усіх природних факторів виробництва і тим
самим відкриваються можливості для подальшого розвитку суспільства та
його відносин з оточуючим природним середовищем як свідомо регульованого
та контрольованого процесу. Здобутки науково-технічної революції
створюють матеріальні передумови для запобігання глобальній екологічній
катастрофі і виходу з кризового стану у взаємовідносинах суспільства та
природи.

До основних сторін сучасної науково-технічної революції

можна віднести:

1) наукову — систематичне прогнозування та комплексне використання нових
фундаментальних відкриттів у природознавстві та суспільних науках;

2) технічну — застосування принципово нових джерел енергії, нових
матеріалів, комплексно-автоматизованих систем виробництва, а, також
систем одержання, передачі та обробки інформації;

3) соціальну — зміна ставлення людини до природи в процесі подальшого
пізнання її основних закономірностей розвитку і нового технологічного
оволодіння оточуючим природним середовищем.

Одним з головних наслідків сучасної науково-технічної революції є якісна
зміна основних продуктивних сил людства. Революція в продуктивних силах
приводить до якісного стрибка в розвитку продуктивності праці і в
можливостях природоперетворюючої діяльності суспільства. Такий стрибок в
сучасних умовах можливий лише при заміні технології механічної обробки
матеріалів технологією немеханічної обробки. Мова йде про таку дію на
предмет праці, яка відбувається в мікросфері (на молекулярному,
атомарному та субатомарному рівнях) і пов’язана з використанням нових
властивостей предметів праці. У зв’язку з цим в науково-технічній
революції виділяють такі основні напрямки:

1. Розвиток ядерної і термоядерної енергетики — використання енергії
внутрішньоатомних зв’язків (останнім часом ентузіазм щодо цього напрямку
НТР дещо знизився після катастрофи на Чорнобильській АЕС, однак пошуки в
цьому напрямку не припиняються, зокрема в області «холодного»
термоядерного синтезу), що повинно забезпечити нове, практично
невичерпне джерело енергії, яке замінить вичерпні запаси органічного
палива — нафти, газу, кам’яного вугілля і т.п.

2. Створення та широке застосування мікроелектроніки та
електронно-обчислювальної техніки — механізація певних «рутинних»
процесів людської мисленної діяльності, різке прискорення процесів
накопичення та обробки інформації.

i’V+63?4?5i63/48?9oooooooooooooocccccccccccc

?oooooooooooooooooooooooooo

інші машини, звільнення робітника від ролі придатка верстата.

4. Розвиток глобальної системи телекомунікацій — перетворення планети на
єдиний інформаційний простір, практично миттєвий доступ до інформації в
будь-якій точці земної кулі і можливість враховувати стан взаємовідносин
суспільства та природи у всій системі в цілому і в кожній з ЇЇ
складових.

5. Розвиток генної інженерії та біотехнологій — можливість задавати
наперед визначені властивості рослинам і тваринам, що використовуються в
сільськогосподарському виробництві і забезпечення харчової бази людства
без розширення застосування хімічних продуктів (цей напрямок в останні
роки розвивається найшвидшими темпами, однак використання генетично
модифікованих продуктів наштовхується на серйозний спротив екологів та
громадськості у багатьох країнах світу, хоча науці поки що невідомо про
випадки негативного впливу таких продуктів на здоров’я людей, однак і
гарантій того, що цього не станеться в майбутньому, немає). Особливо
перспективним вважається використання біологічних методів переробки
промислових та побутових відходів, природних технологій у забезпеченні
оптимальних умов людського існування.

Через аналіз основних напрямків науково-технічної революції її можна
визначити як якісний стрибок у розвитку продуктивних сил сучасного
суспільства, що характеризується вивільненням людини від безпосереднього
управління технічними системами на основі переходу від механізованого
виробництва до комплексно-автоматизованого, перетворенням науки на
вирішальну продуктивну силу суспільства, безпосередній об’єкт і засіб
праці, органічним поєднанням наукової та технічної революцій; це є
найвища форма науково-технічного прогресу.

Хоча науково-технічна революція за своєю сутністю і має глобальний
характер, її досягненнями користуються далеко не всі країни світу в
рівній мірі. Чітко визначилася група індустріально розвинутих країн, які
знаходяться в процесі переходу до стану постіндустріальних суспільств і
які в повній мірі використовують здобутки сучасної науки і техніки.
Досить швидкими темпами їх наздоганяє група так званих «нових
індустріальних країн». Окрему групу складають колишні країни
соціалістичного табору, в яких значна увага приділялась дослідженням в
галузі фундаментальних наук, але існуюча соціально-політична система не
сприяла швидкому впровадженню відкриттів у виробництво. Економічна
криза, що охопила їх після краху соціалістично-бюрократичних режимів,
різко скоротила в них можливості у розгортанні науково-технічної
революції. Найменш НТР заторкнула країни так званого «третього» світу,
які, звільнившись від колоніальної залежності, не змогли витворити
власної національної державності, і проблеми внутрішньої консолідації
заступили для них питання розвитку науки та техніки.

Вплив науково-технічної революції на взаємовідносини суспільства та
природи оцінюється далеко не однозначно, адже саме вона призвела до
різкого загострення глобальної екологічної кризи і поставила людство
перед загрозою глобальної екологічної катастрофи.

Треба зазначити, що екологічні кризи і катастрофи далеко не завжди
рівнозначні. І справа не лише в тому, що їх можна класифікувати за
рівнем охоплення на локальні, регіональні та глобальні. Більш важливим з
точки зору соціальної екології є їх поділ за джерелами на природні
(викликані природніми чинниками) та антропогенні (ті, що виникають
внаслідок людської діяльності). Саме з останніми людина повинна боротись
в ім’я збереження умов власного існування (детальнішу класифікацію
екологічних криз і катастроф див.: Хилько М.І. Екологічна політика. —
К., 1999).

Як наголошують російські екологи А.М.Никаноров і Т.А.Хорунжа, для
природи кризові ситуації — це звична форма розвитку, одна з рушійних сил
еволюції. їх наслідком є те, що найбільш стійкі види організмів
зберігаються і дають адап-тативне, стійке до впливу потомство, що займає
екологічні ніші, які звільнились. І навіть екологічні катастрофи
природного походження часто не лише зберігають шанси на існування
екосистеми Землі, а й дають новий поштовх для еволюції.

Однак антропогенні екологічні кризи внаслідок розвитку людства і набуття
ним, за висловом В.І.Вернадського, потужності геологічної сили, здатні
поставити під загрозу не лише існування окремих популяцій біологічного
виду homo sapiens, а й існування життя як такого. Ця проблема стала
актуальною для людства на межі другого і третього тисячоліть нашої ери,
коли розгорнулась глобальна екологічна криза і виникла реальна загроза
глобальної екологічної катастрофи.

Глобальна екологічна криза — це такий стан взаємовідносин між
суспільством та природою, коли внаслідок людської діяльності настає така
зміна якості оточуючого природного середовища, що веде до підриву
природніх умов існування людства та інших сучасних високорозвинених форм
життя на Землі, та механізмів динамічної стабільності біосфери.

Глобальна, екологічна катастрофа — результат глобальної екологічної
кризи — коли зміни якості оточуючого природного середовища набрали
необоротного характеру та коли порушено здатність біосфери до
відтворення свого нормального стану.

Першими загрозу глобальної екологічної катастрофи відчули саме
високорозвинуті індустріально країни Європи та Північної Америки.
Вченими було підраховано, що в 1960-х роках лідер західного світу США,
при 6 % населення земної кулі, споживали ЗО % світових матеріальних та
енергетичних ресурсів і давали 40 % промислового забруднення планети.
Показовими були підрахунки — якби на кордонах Сполучених Штатів було
побудовано стіну, що сягала б висоти безповітряного космічного простору,
то до початку 80-х років їх промисловість та автомобілі спалили б
останні атоми кисню. Індустріальні країни виявились не лише споживачами
матеріальних та енергетичних ресурсів слаборозвинених країн, а й
безплатними імпортерами кисню і експортерами багатьох видів промислових
відходів.

Різкий приріст темпів промислового виробництва, масове поширення в
побуті здобутків науково-технічної революції, зростання добробуту
населення — в першу чергу масова автомобілізація та можливості побудови
власних будинків -призвели до значного збільшення споживання енергії та
ресурсів. Особливо небезпечним виявилось масове виробництво автомобілів,
що в 60-70-х роках перетворило атмосферу західних мегаполісів у суміш
відпрацьованих газів двигунів, якою практично неможливо дихати. У
футуристичній літературі та кінематографі кінця 70-80-х років
зображувались апокаліпсичні картини майбутнього знищеної індустрією
планети, де людина не могла б вийти на вулицю без протигаза, а чисте
повітря продавалось би як один з найкоштовніших товарів. Головною
причиною цього вважали науково-технічну революцію, яка начебто різко
прискорила нищення оточуючого природного середовища.

В дійсності головною причиною різкого загострення кризового стану у
взаємовідносинах суспільства та природи в 60-80-х роках було
індустріальне використання досягнень науково-технічної революції.
Безсистемний характер впровадження окремих досягнень НТР, що базувалось
переважно на традиційних, невідновлюваних джерелах енергії (нафта,
природніш газ, кам’яне вугілля) та традиційних видах сировини були
головною причиною такого становища. Після ж усвідомлення комплексного
характеру сучасної науково-технічної революції в індустріально
розвинутих країнах Європи та Північної Америки ситуація в системі
«суспільство-природа» почала поступово змінюватись на краще: були
розроблені національні програми енерго- та ресурсозбереження, висунуті
жорсткі вимоги до екосумісності автомобільних двигунів, відновлено
екосистеми Великих озер, Рейну й багатьох інших водних резервуарів,
почалось обмеження застосування хімічних препаратів в сільському
господарстві (пестицидів, інсектицидів, гормонів) і т. ін.

Екологічний зміст сучасної науково-технічної революції проявляється в
тому, що в ході її розгортання виникають необхідні наукові та технічні
передумови забезпечення нового характеру ставлення до природи:
можливість переходу виробництва на замкнені цикли, перехід до
безмашинного виробництва, можливість ефективнішого використання енергії
аж до створення автотрофних систем, створення замкнених циклів
водоспоживання, непорушення природних циклів колообігу речовини та
енергії і т. ін.

Література:

Барабой В.А, Диамант И.Н. Социально-биологические и экологические
проблемы человека. — Ташкент, 1989. — С. 197-287.

Гирусов Э.В. Система «общество-природа». — М., 1976. -С.87-107.

Гудожник Г.С. Научно-техническая революция и экологический кризис. — М.,
1975.

Доброе Г.М., Перелет Р.А. НТР и природоохранная политика. — К., 1986.

Косолапое В.В., Шлепаков A.M., Гончаренко О.М., Соколов СМ. НТР:
соціально-економічні, політико-ідеологічні та екологічні проблеми:
Довідник. — К., 1983.

Крисаченко B.C. Екологічна культура. — К., 1996. — С.179-215.

Молъчак Я.О., Удалое В.Л., Зубовий B.C. Глобальні катастрофи: Вчора,
Сьогодні, Завтра. — К., 1998.

Моисеев Н.Н. Слово о научно-технической революции. — М., 1978.

Моисеев Н.Н. Экология человечества глазами математика. -М„ 1988.-C.I
1-18.

Олейников Ю.В. Некоторые особенности воздействия общества на окружающую
среду в условиях НТР // Философские проблемы глобальной экологии. — М.,
1983. — С.278-287.

Похожие записи