Реферат на тему:

Економічні цикли: стадії і причини.

Основні типи економічного зростання

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці — кількісному
збільшенні та якісному вдосконаленні суспільного продукту і факторів
його виробництва. Розрізняють два основні типи економічного зростання —
інтенсивний та екстенсивний — залежно від того, за рахунок чого
досягається розширене відтворення.

Кожен з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому
вигляді, а поєднується один з одним у певній комбінації. Тому в
реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний
тип економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу
економічного зростання називається інтенсифікацією економіки. При цьому
відбуваються якісні зміни у відносинах суспільства і природи, гострішою
стає проблема охорони природи як особливої сфери діяльності суспільства.
За умов сучасної НТР проблеми охорони навколишнього природного
середовища, екологічні проблеми перетворилися на глобальні.

Дію інтенсивних чинників економічного зростання, що виявилася за умов
фабричного виробництва, посилила науково-технічна революція другої
половини XX ст. Самозростання капіталу відбувалося не за рахунок
додаткових матеріальних і людських ресурсів, а на основі зростання
продуктивності праці.

Переважно інтенсивний тип економічного зростання характеризується
безперервними якісними вдосконаленнями всіх факторів виробництва,
внаслідок чого сукупний економічний ефект виникає від їх комплексного
застосування. Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є,
по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності;
по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання
віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці загалом, їх
принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю
виробленого продукту.

Інтенсивне економічне зростання неможливе без науки, яка вже сьогодні в
країнах з розвиненою ринковою економікою перетворилася на вирішальний
чинник економічного розвитку. Зростання продуктивності суспільної праці
на 60-70 % забезпечується тут прогресом науки і технологічним
впровадженням її результатів, що змінило не тільки технологічну базу
промисловості (поява швидкодіючих комп’ютерів, роботів), а й структуру
виробничих фондів у сфері виробництва. Наука, технологічний процес
значно вплинули на сферу безпосереднього споживання, змінивши структуру
кінцевого попиту.

Переважно екстенсивний тип економічного зростання характеризується
кількісним нарощуванням факторів виробництва при збереженні існуючих
технологій.

Усі чинники економічного зростання мають свої особливості, пов’язані із
взаємодією держави і підприємництва. Підприємницькі інноваційні рішення
мають поєднуватись з державним регулюванням економіки, розробкою
загальної стратегії соціально-економічного розвитку, формуванням певних
пріоритетів у науково-технічній, структурній і соціальній політиці.

Науково-технічна революція та її роль в економічному зростанні

Поступальний розвиток суспільного виробництва заснований на прогресі
науки і техніки.

Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво
нових знань про природу, суспільство та мислення. Під

технікою розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у
виробничих цілях і для задоволення особистих потреб людини. Нові знання
матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб
породжує інші. З’являються нові ідеї та розробки, створюються
досконаліші техніка, технології та предмети споживання.

Наука нині перетворилася на безпосередньо продуктивну силу. Вона є
загальним духовним продуктом суспільного розвитку, загальним інтелектом,
суспільним знанням. З точки зору економічної ефективності виробництва
така роль науки означає появу нового джерела економічного зростання, яке
за значенням значно перевищує традиційні чинники, справляючи при цьому
революціонізований вплив на всі інші елементи системи продуктивних сил.

Важливою ознакою сучасної науково-технічної революції є фундаментальні
зміни у техніці — поява штучно створених засобів праці, які посідають
проміжне місце у взаємодії людини і природи. Отримуючи імпульс від
розвитку науки, зокрема від відкриття нових властивостей матерії,
розробки нової техніки, конструкційних матеріалів, джерел енергії тощо,
техніка стає проміжною ланкою на шляху до здійснення НТР і в свою чергу
дає науці нові стимули до розвитку.

Характерною ознакою НТР є докорінні перетворення основної продуктивної
сили — людини. Вони передбачають радикальну зміну праці, гармонійне
поєднання розумових, фізичних, психічних зусиль людини, за якого
особистість матеріально та духовно збагачується. Така людина зможе
інтегрувати окремі елементи продуктивних сил у нову системну якість, що
приведе до появи нового чинника їх зростання, створить нове джерело
виробництва і сприятиме примноженню багатства.

Економічний цикл і його фази

Загальна економічна рівновага — це певною мірою абстракція, ідеал
економіки. В реальній дійсності відбуваються її порушення, тому розвиток
економіки має циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були
відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали здебільшого сезонний
характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й
особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю
сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні,
навіть у країні з розвиненою ринковою економікою.

Економічний цикл — це сукупність постійних фаз національної економіки —
розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом
ділової активності або кон’юнктурним циклом.

Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня
ринкової активності протягом кількох років. Економічні цикли можуть
відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони
мають одні й ті самі фази.

Серед економічних криз — торговельних, валютно-фінансових, грошових,
галузевих, структурних, регіональних — циклічні спади посідають особливе
місце не лише через їх регулярність, а й тому, що у них у
концентрованому вигляді відображаються суперечності економічної системи.
Тільки в XX ст. у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося 14
циклічних криз.

Існує багато концепцій, за допомогою яких описують кризи та їх
циклічність. У другій половині XIX ст. англієць В. Джевонс пояснював
циклічність появою плям на Сонці, а американець Г. Мур надавав перевагу
ритмові руху Венери («Економічні цикли, закони і причини їх виникнення»,
1914). Французький економіст А. Афталіон причиною криз вважав
нерівномірність механічного прогресу, його співвітчизник С. Сисмонді —
недостатнє споживання населення, а український учений М.
Туган-Барановський — диспропорційність між галузями. К. Маркс
обґрунтував системний підхід до вивчення циклічних криз. На його думку,
криза лише на перший погляд має галузевий характер (досить рідкісні
випадки, коли спад охоплює буквально всі сфери економіки і всі підгалузі
промисловості), насправді ж це загальноекономічне, загальногосподарське
явище, причини якого можуть бути найрізноманітнішими, але справжня
причина полягає у специфічній суті виробничих відносин і суперечностей
ринкової системи.

Ритмічні рухи, що відбуваються в економіці, залежать від багатьох причин
і можуть значно відрізнятися один від одного за тривалістю й
інтенсивністю. Наприклад, «Велика депресія» 30-х років XX ст. на Заході
підірвала економічну активність на ціле десятиріччя. Тоді як до і після
неї спад ділової активності був менш глибоким і тривалим. Тому в
економічній науці говорять більше про економічні коливання, а не про
цикли, бо цикли, на відміну від коливань, характеризуються регулярністю.

Механізм економічних коливань

Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського
механізму, відбувається пошук можливостей пом’якшити циклічні коливання
і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з
кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку
іншої утворює цикл. Так, за період з 1825 р. до кінця 90-х років XX ст.
відбулося 23 цикли, кожен з яких унікальний. Але водночас усі цикли
характеризують певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у
зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку світового
господарства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази
виявляються по-різному. Близька до ідеальної картина циклу виглядає так
(рис. 29):

Піднесення Криза Депресія Пожвавлення Піднесення Криза Депресія

Рис. 29. Рух промислового виробництва

Криза — основна фаза циклу, її економічна функція в кінцевому підсумку
зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності
між окремими ланками ринкової економіки (виробництвом і споживанням,
виробництвом і обігом). Кризи характеризуються значним загостренням
труднощів збуту продукції, зростають запаси нереалізованої продукції.
Скорочуються портфелі замовлень на устаткування і будівництво.
Спостерігається масове банкрутство торговельних і промислових фірм.
Розладжується фінансово-кредитна система. Зростає попит на позичковий
капітал, а пропозиція його різко скорочується; підвищується норма
позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки, масштаби
товарообміну різко скорочуються, що призводить до великого спаду
виробництва; поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє
скорочення виробництва загалом.

Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Під
час депресії виробництво не розширюється, товарні запаси поступово
зменшуються, частину з них знищують, а частину реалізують за зниженими
цінами. Рух капіталу млявий і нечіткий. Під час депресії поступово
формуються умови пожвавлення господарської активності. Цьому сприяють
поступове відновлення розірваних кризою господарських зв’язків,
переливання капіталу до перспективніших сфер застосування, а головне —
оновлення основного капіталу. Зв’язок депресії з кризою полягає
передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому
технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає вищої точки
піднесення (рис. 29).

Пожвавлення — наступна фаза циклу, яка відрізняється тим, що тут уперше
після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби
виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання,
збільшується заробітна плата. Оновлення основного капіталу є вирішальним
чинником переходу від депресії до пожвавлення. Розвиток виробництва
супроводжується залученням працівників у виробництво. Починає зростати
попит на предмети споживання, що стимулює розширення виробництва на
підприємствах. Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення.

Піднесення — це збільшення обсягів виробництва, підвищення
продуктивності праці, зростання добробуту, при цьому економіка виходить
на рівень, який перевершує всі попередні. Конкуренція на цій фазі
гранично загострюється, виробництво розширюється відповідно до
зростаючого попиту. Торгівля досить інтенсивна, прискорюється оборот
капіталу, збільшується пропозиція вільного грошового капіталу.
Розширюється попит на кредити, підвищується норма процента. Прибутки
зростають, підвищуються курси акцій та інших цінних паперів, торгівля
якими набуває значних розмірів. Особливо великих розмірів досягають
кредитно-фінансові операції, а також операції на біржах.

Збалансоване й оптимальне економічне зростання

Ринковий механізм сприяє встановленню рівноваги між попитом і
пропозицією на всіх рівнях, включаючи ринок робочої сили, а також
досягненню оптимального функціонування економічної системи загалом.
Сучасна політична економія виходить з того, що економічне зростання
можна зрештою вимірювати лише тим, наскільки

повно задовольняються потреби членів суспільства, виходячи з ресурсів,
що є в його розпорядженні. Коли в економіці досягається ринкова
рівновага (між сукупним попитом і сукупною пропозицією), то у межах
своїх доходів кожен споживач максимізує корисність. У результаті
структура виробництва пристосовується до структури потреб, і економічне
зростання у цьому разі є оптимальним (збалансованим). Будь-яке
відхилення від ринкової рівноваги, а тим більше неврівноважений стан
економіки, означає, що цінові сигнали подаються у перекрученому вигляді,
ресурси суспільства використовуються з відхиленням від рівнодіючих
потреб його членів, економічне зростання не є оптимальним (рис. ).

Рис. Встановлення рівноваги між попитом і пропозицією

Український економіст М. Туган-Барановський дослідив різні підходи до
пояснення циклічного характеру економічного розвитку і дійшов висновку,
що перешкодою для безперервного кумулятивного розвитку виробництва є не
так зовнішні чинники, як внутрішні властивості економічної системи, що
визначаються циклічною закономірністю відтворення основного капіталу. Ці
погляди були викладені у його монографії «Промислові кризи у сучасній
Англії, їх причини і вплив на народне життя» (1894), що була перекладена
німецькою (1901) і французькою мовами, а пізніше — іншими мовами,
включаючи японську. Відомий учений Е. Хансен називав її віхою в розвитку
економічного аналізу, джерелом нового напряму економічної думки. Теорія
циклу М. Туган-Барановського пояснювала цикл особливостями інвестування,
але залишалося питання про його напрями та в які види основного капіталу
спрямовується це інвестування.

В економічному житті суспільства явище заощадження досить тісно
пов’язано з явищем інвестування. Заощадження є основою інвестицій.
Загальний обсяг вироблених товарів називають реальними інвестиціями, або
інвестиційним попитом. Дж. Кейнс довів, що заощадження та інвестиції
завжди однакові, оскільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють
різниці між доходами і споживанням. Безперечно, інвестиції позитивно
впливають на економічне зростання.

«Довгі хвилі» М. Кондратьева

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені
вченими-економістами ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст
В. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому
обґрунтував наявність поряд із середніми і короткостроковими циклами
довготривалих коливань ділової активності. Створення наукової теорії
«довгих хвиль» пов’язане з ім’ям видатного російського вченого М.
Кондратьева, який на початку 20-х років XX ст. опублікував ряд важливих
теоретичних досліджень з цієї проблеми.

М. Кондратьев — учень і продовжувач наукової традиції М.
Туган-Барановського. Він проаналізував кілька довгострокових динамічних
рядів економічних показників Франції, Англії, США, Німеччини і виявив
наявність довгого циклу економічної кон’юнктури. Вивчення статистичних
даних також дало змогу дійти висновку, що середня тривалість такого
циклу становить 54 роки. М. Кондратьев, з’ясовуючи причини встановлених
закономірностей, помітив, що «довгі хвилі» виникають не від дії чинників
економічного розвитку, які визнавались основними того часу. Учений
встановив, що протягом близько двох десятиріч, які передують підйому
хвилі довгого циклу, спостерігається пожвавлення в царині технічних
винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням
винаходів у промисловості. Зокрема, в період з кінця XVIII до 20-х років
XX ст. (140 років) М. Кондратьев визначив три «довгі цикли», але відомо,
що циклічних криз було більше (табл. 17).

Теорія «довгих хвиль» Кондратьева, що ввійшла у світову економічну
літературу як видатне відкриття XX ст., вплинула на подальший розвиток
цього напряму теоретичної думки, але доля її автора, репресованого у
роки сталінщини, була трагічною. Найважливішою в теорії «довгих хвиль» є
проблема їх наукового обґрунтування. М. Кондратьев дійшов висновку про
існування великих циклів, видокремивши один поточний і два великі цикли,
що відбувались, а в їх межах — хвилі підвищення і зниження:

• І цикл: хвиля підвищення — з кінця 80-х років XVII ст. до 1810-1817
pp., хвиля зниження — з 1810-1817 pp. до 1844-1851 pp.;

• II цикл: хвиля підвищення — з 1844-1855 pp. до 1870-1875 pp., хвиля
зниження — з 1870-1875 pp. до 1890-1896 pp.;

• III цикл: хвиля підвищення — з 1891-1896 pp. до 1914-1920 pp., можлива
хвиля зниження III циклу — з 1914-1920 pp.

Думка вчених з цього питання неоднозначна, дехто виходив з того, що
довготривалі цикли відбувалися під впливом зовнішніх чинників розвитку.
В. Джевонс, наприклад, пов’язував формування довготривалих циклів і
економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їх впливом на
сільськогосподарське виробництво, а вже через це — на чергування фаз у
підприємницькій діяльності. Окремі вчені вважали, що довготривалі цикли
зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання і безпосередньо
пов’язані з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства,
насамперед з їх найре-волюційнішою частиною — засобами праці.

Близька до теорії М. Кондратьева позиція Й. Шумпетера, який вважав, що
основну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних
нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.
Матеріальною основою «довгих хвиль» є структурне оновлення
технологічного способу виробництва.

Список використаної літератури

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.

Похожие записи