Реферат на тему:

Економічні інтереси — рушійна сила соціально-економічного розвитку

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та
принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо
задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес
є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли
задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація
прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром
тощо). Отже, економічні інтереси — це усвідомлені потреби існування
різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі
свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше,
економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та
діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх
відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге,
економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку
задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків
(схимники тощо), бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення
потреб.

Економічні інтереси — це причина та умова взаємодії й саморозвитку
економічних суб’єктів. Кожне окреме економічне відношення існує спочатку
потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини.
Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми
взаємного зв’язку. Потреби інтереси не тільки відображають існуючі
відносини, а й самі є першою «цеглиною» в структурі
соціально-економічних відносин.

У кожному економічному відношенні — між підприємцями і виробниками, між
виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки
(бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами — мають місце
елементи боротьби г співробітництва. Взаємодія інтересів виступає
рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. «Найближчий погляд на
історію, — писав Ф. Гегель, — переконує нас в тому, що дії людей
виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів…» .

Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об’єктивними,
оскільки об’єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.

Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб’єктами
реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів
виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) і невиробничі
(пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як
члена суспільства).

Державний інтерес має такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси — частина інтересів держави та інших
суб’єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах,
виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання
експорту та ін.);

б) інтереси державної бюрократії — інтереси саморозвитку державної
системи, що є корпоративним придатком до інтересів держави;

в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства —
держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в
демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.

Груповий інтерес — це сума однорідних інституйованих приватних
інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа
тощо. Форми прояву групового інтересу різноманітні: корпоративний
інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб’єктів господарської
діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу
залежить від форми власності: на державних, акціонерних і приватних
підприємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий
інтерес може бути представленим і через тіньову економіку у вигляді
мафіозно-кримінальних структур.

Особистий інтерес охоплює потреби, що пов’язані з реалізацією приватної
власності, прав володіння та користування, управління, отримання
доходів.

Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає
в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник
певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового
колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в
індивіді.

Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів.
Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

Взаємодію інтересів можна простежити на прикладі їх прояву в сферах
виробництва і обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є
протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні
інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Не
задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні
інтереси. Взаємозалежність цих груп об’єктивно зумовлює їх
співробітництво.

Механізм узгодження інтересів визначається насамперед сутністю існуючої
економічної системи. Державна політика в сфері економічних інтересів
виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на
перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити
в економічній політиці акцент на певну групу інтересів, то результатом
буде відсутність узгодженості інтересів, що гальмує
соціально-економічний розвиток. При цьому важливо досягти якомога
повнішої внутрішньої узгодженості інтересів.

По-друге, державна політика також може мати різні засоби впливу на
інтереси людей: а) неекономічний примус; б) економічний примус; в)
моральний і соціальний мотиви трудової активності. В останньому випадку
має місце підміна впливу на інтереси спонукальними мотивами, до праці.

Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми
суб’єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних
інтересів забезпечується через зростання індивідуальних доходів. Засобом
реалізації колективних інтересів є максимізація прибутку та фонду
заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що
знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб
реалізації суспільного інтересу — максимізація національного доходу та
мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Отже,
проблема поєднання інтересів знаходить своє вираження у формуванні
певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних
інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструментом
реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю
законодавчої влади.

Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділення
інтересів власника, підприємця та робітника.

Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї
гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір
правильної ринкової стратегії, забезпечення конкуренто здатності, а при
необхідності — переміщення капіталу в інші об’єкти власності, де він
може принести більший доход. Інтерес власника передбачає також ефективне
поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми
прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, —
його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання
власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів,
наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів
у майбутньому.

N

?

Nфесійна діяльність менеджера пов’язана з конкретним об’єктом власності,
тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується
на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес
потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований у
своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.

Ще більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються наймані
робітники, інтереси яких пов’язані з конкретним підприємством як
джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані
на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані
робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних
рішень, спостерігається «проїдання» прибутків замість їх спрямування на
розвиток виробництва. У США на підприємствах із власністю робітників
передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність,
проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників.
Самоуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення
приймаються професійними менеджерами, а не робітниками.

У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес
суспільства, який повинен відповідати таким критеріям:

а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси
її; б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової
економіки є особистий інтерес, а саме — особистий інтерес споживача. Він
характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки — її
спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до
платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все
більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме
індивідуальні потреби; особливе становище споживача, який визначає, що
виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес
споживача спонукає виробника до певних дій — до виробництва необхідної
продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей
інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби
виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення
витрат тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу
споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і
суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства).
Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в
сучасній ринковій економіці.

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або
інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і
асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси
соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби
виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в
державну в умовах адміністративно-командної системи обумовлює
перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація
державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.

В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів:
інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні —
перед колективними, колективні — перед особистими. Засобом забезпечення
субординації інтересів було централізоване директивне планування
економіки.

Підпорядкування особистих інтересів колективним та державним
запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка проголошувала, що
людина має передусім дбати про суспільство та своїх товаришів, тобто
колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати один на одного
і на суспільство в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже,
і частка кожного в ньому, тим повніше можна буде реалізувати особистий
інтерес.

Проте в реальній дійсності абсолютизація суспільного інтересу призвела
до абсолютизації державного інтересу. Звідси, по-перше, підпорядковане,
другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-командній
економіці призвело до серйозних збоїв в економіці і утворило гальма її
розвитку:

1) позбавило людину економічних стимулів до праці;

2) породило психологію утриманства;

3)обумовило ігнорування особистих інтересів працюючих, економічну
залежність їх від держави;

4) призвело до деформації уявлень про шляхи реалізації особистого
інтересу — значна частина членів суспільства вбачала їх не в особистій
ефективній праці, а в перерозподілі суспільного продукту.

По-друге, процес ототожнення суспільного інтересу з державним, а
останнього — з груповим інтересом правлячої еліти — партійно-державної
бюрократії створив умови для першочергового задоволення саме останнього
інтересу. Фактичне ж підпорядкування особистих інтересів працюючих
інтересам партійно-державної бюрократії обумовило специфічну
експлуатацію останньою більшості членів суспільства.

Примат інтересів партійно-державної бюрократії виявився і під час
перебудовчих процесів в Україні. Саме колишня номенклатура, намагаючись
розв’язати суперечність між фактичним привласненням нею суспільних
засобів виробництва і формально (юридичне) державною власністю на них,
першою включилася в процеси роздержавлення та приватизації, найбільше
вигравши від них. На плечі більшості членів суспільства вона переклала
тягар інфляції, безробіття і зубожіння.

З одного боку, становлення ринкової економіки в Україні створює певні
умови для активізації економічних інтересів особистості. Проте такі
інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами розвитку суспільства.
Економічний монополізм, недосконалість законодавства, ігнорування вже
діючих законів створюють умови для задоволення особистих інтересів
незначної частини суспільства методами, що суперечать інтересам
більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до
незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне
підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.

З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподаткуванню)
стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний
стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а також гонитви
торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за
надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері «тіньової
економіки». У системі економічних інтересів на кожному конкретному
історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити
головний інтерес, який має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в
цілому;

в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до
діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих певному етапу
економічного розвитку.

Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні
ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального
прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності
головним стає також національний інте-рес. Проведення ринкових реформ і
трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім
країнам колишньої командно-адміністративної системи. Так, для США,
Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації
економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що
знайшло свій прояв в політиці «рейганоміки» та «тетчеризму».

Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів
як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.

Похожие записи