Реферат на тему:

Економічна теорія: предмет і методи пізнання

Предмет курсу

Сучасна глобальна екологічна ситуація вивела проблему розв’язання
суперечностей в системі «суспільство-природа» до першого ряду питань, що
стоять перед людством і вимагають щонайшвидшого теоретичного та
практичного вирішення, від чого залежить майбутнє існування людства.
Поява нових даних про сучасний стан оточуючого природного середовища,
наслідки техногенного впливу людини на природу свідчать про практичну
вичерпаність історично обмеженого сучасного способу освоєння природи.

Як стверджують І.Алексєєнко та Л.Кейсевич, сьогодні можна говорити про
те, що на сучасному етапі цивілізація знаходиться в глухому куті, і якщо
не буде знайдено і реалізовано оптимальний, із найменшими втратами вихід
з нього, загибель суспільства і колапс біосфери наступлять із
невідворотною закономірністю і не в такому вже й віддаленому майбутньому
[1,5]. За деякими прогнозами, вирішальними, очевидно, стануть найближчі
150 років. Більш песимістичні оцінки «залишають» людству 50, а то й 30
років. При цьому час цей має бути витрачений вже не на роздуми, а на
прийняття рішень та конкретні дії.

Вирішення проблеми взаємовідносин в системі «суспільство-природа» вже
перестало бути предметом зацікавленості лише вузького кола вчених. Дані
досліджень Римського клубу, інших міжнародних та національних
дослідницьких центрів, асоціацій та груп перетворюються на предмет
дискусій широких мас населення як в індустріально розвинутих країнах,
так і в колишніх соціалістичних країнах та країнах, що розвиваються. Із
одних і тих самих даних робляться різні, а підчас і прямо протилежні,
висновки про можливість та способи запобігання глобальній екологічній
катастрофі, розв’язання сучасної глобальної екологічної кризи. Ці
відмінності часто зумовлені різницею у вихідних світоглядних,
методологічних, ідеологічних установках в підході до вирішення даної
проблеми.

Однією з найвизначніших особливостей сучасного етапу історії людства є
усвідомлення широкими масами населення Землі глобальної загрози
існуванню людини як біологічної істоти внаслідок нераціональної
господарської діяльності та хижацької експлуатації природних ресурсів,
що порушує механізми підтримання динамічної рівноваги між складовими
елементами біосфери. Конфлікт між людиною і природою досяг критичної
межі, за якою — смерть для людства. Дані, зібрані сучасною наукою,
яскраво свідчать про це. Практично кожна складова частіша біосфери була
піддана та продовжує піддаватись потужному руйнівному впливу сучасної
індустріальної цивілізації.

Розгляд особливостей сучасного стану у взаємовідносинах суспільства та
природи ми почнемо з літосфери — твердої оболонки Землі, верхній шар
якої включається в біосферу. Вперше увага широких мас населення була
звернена до соціально-екологічних проблем першими доповідями Римського
клубу щодо аналізу запасів доступних для людства такого складника
літосфери, як мінеральні ресурси. І хоча багато з конкретних кількісних
показників цих доповідей виявились на сьогоднішній день переглянутими,
головний їх зміст — принципова обмеженість доступних людству традиційних
мінеральних ресурсів, у першу чергу енергетичних, залишається
актуальним.

Вражають самі лише обсяги видобутку мінеральних ресурсів. У XX ст.
людство виробило промислової продукції і товарів більше, ніж за всю
попередню історію цивілізації, що потребувало відповідного забезпечення
сировинними ресурсами. У кінці минулого тисячоліття з надр планети
щороку видобувалось більш ніж 80 млрд тонн сировини. На сьогодні на
кожного жителя Землі припадає близько 20 тонн видобутої сировини в рік.
При цьому використання її має надзвичайно нераціональний характер — у
вигляді кінцевого продукту до споживача доходить близько 2-3 %
видобутого, а 97-98 % йде у відвали, захаращуючи землі, що могли б бути
використані у сільськогосподарському виробництві, перетворюється на
отруйні відходи, що нищать довкілля, придатне для існування людини.

У мінерально-сировинному комплексі нагромаджено багато гострих проблем.
Це насамперед відсутність до останнього часу в більшості країн світу
ефективного законодавчого та економічного механізмів, які регулювали б
раціональне використання надр, компенсували негативний вплив розробляння
родовищ на оточуюче природне середовище. Це і великі витрати та великі
втрати корисних копалин під час видобутку та переробки, нагромадження
величезної кількості відходів, які, за умов раціонального комплексного
природокористування, могли б бути цінною мінеральною сировиною, що
породжує складні екологічні проблеми та завдає значних економічних
збитків. Внаслідок незбалансованої господарської діяльності у багатьох
регіонах планети має місце інтенсивний розвиток карстових явищ, зсувів,
підтоплення, забруднення небезпечними токсичними речовинами ґрунтів,
поверхневих та підземних вод. Така тенденція характерна для багатьох
промислово розвинутих країн, в яких збільшується кількість та
різноманітність відходів. До 2025 р., за оцінками експертів, їх обсяги
можуть зрости в 4-5 разів у порівнянні з початком тисячоліття.

Одним з найважливіших на сьогодні для життєдіяльності суспільства
ресурсів, що видобуваються з надр планети, є вода. Ситуацію з якістю
прісної води в світі намагаються використати за рахунок інтенсифікації
експлуатації підземних джерел. Однак становище з легкодоступними
запасами підземних вод (розташованими на глибинах до 800 м. є майже
катастрофічним. Якщо їх загальний обсяг оцінюється в 300 тис. км3 то на
кінець XX ст. річний видобуток підземних вод перевищував 3 тис. км3 і
продовжує різко зростати, причому об’єм видобутку перевищує об’єми
відновлення (наприклад в США до початку розгортання широкомасштабної
програми водозбереження в 60-х роках у Техасі та Нью-Йорку витрати
ґрунтових вод перевищували їх поповнення в 140 разів). А саме ґрунтові
води є на сьогодні найоптимальнішим джерелом чистої питної води у
багатьох регіонах планети.

Підземні води в наш час також широко застосовуються в
сільськогосподарському виробництві, і скорочення їх запасів негативно
відбивається на забезпеченні необхідних обсягів виробництва продуктів
харчування. Однак не менш важливим для вирішення цієї задачі є
збереження площ та якості ґрунтів. За свою історію людство втратило
внаслідок нераціональної господарської діяльності 20 млн км2 орних
земель, що значно перевищує площу тих, що обробляються на сьогодні
(близько 15 млн км2). Для того, щоб уявити розміри втрачених орних
земель, варто згадати, що вся територія колишнього Радянського Союзу, що
займав 1/6 частину суходолу, складала 22 млн км2.

Внаслідок промислової та житлової забудови, гірничодобувних робіт,
будівництва автомобільних та залізничних шляхів втрачається щороку до 70
тис, км2 ріллі. У Радянському Союзі при будівництві гідроелектростанцій
було втрачено 10 млн га найродючіших земель в долинах річок. Результатом
зрошування земель в різних регіонах планети є те, що від 30 % до 80 % з
них заболочені або засолені. Як результат — ще 2-3 тис. км2 втрачених
для сільськогосподарського обробітку. І хоча ґрунти в природі не є
абсолютно незмінними і в нормальних умовах можливе їх відтворення й
навіть збільшення продуктивної сили, процес цей надзвичайно тривалий.
Так для утворення шару чорнозему товщиною в 1 м у лісостеповій зоні
України необхідно приблизно 7 тис. років. На сьогоднішній день на 35 %
земель, що обробляються, втрати ґрунту перевищують ґрунтоутворення.

Зведення лісів внаслідок людської діяльності різко скорочувало обіг
вологи в природних системах, що сприяло збільшенню площі пустель. Зараз
пустелі розширюються зі швидкістю близько 20 га за хвилину; практично
такою ж є і швидкість скорочення лісових площ. За даними ООН, за останні
50 років на нашій планеті утворився величезний регіон постійної посухи,
що дорівнює території Китаю та Індії, разом узятих (1,2 млрд га). Під
постійною загрозою знаходиться існування майже 900 млн чоловік. Щороку
пустелі поглинають придатні для сільськогосподарського використання
території, що дорівнюють площі Швейцарії. Проблема опустелювання набуває
все більшої гостроти, причому не лише для країн Африки, але й інших
континентів. На африканському континенті зараз 2/3 корисної

площі перетворилось на посушливі чи найпосушливі зони, а в Північній
Америці їх 1/3. 73 % земель в посушливих районах Африки вже непридатні
для сільськогосподарського використання, в Північній Америці — 74 %.
Процес перетворення лісових та лісостепових регіонів спочатку на степи,
а згодом па напівпустелі та пустелі є прямим наслідком людських помилок
в природокористуванні. Експерти одностайно стверджують: утворення
пустель у досі небачених розмірах слід віднести до наслідків вкрай
негативних економічних, політичних і соціальних місцевих та
загальнорегіональних умов. Подібні процеси спостерігаються і в інших
регіонах нашої планети.

Кожні 10 років людство втрачає близько 7 % верхнього шару ґрунту
внаслідок вітрової та водної ерозії, викликаної нераціональними
способами агропромислового виробництва. Все це призводить до величезних
втрат у господарських системах багатьох країн — в кінці XX сторіччя
недоотримувалось в середньому в рік сільськогосподарської продукції на
суму більш ніж 26 млрд американських доларів. Якщо 1950 р. на кожного
жителя планети припадало 0,24 га ріллі, то через 35 років — удвічі
менше. Величезною проблемою є також падіння природної родючості ґрунтів
(внаслідок зменшення вмісту гумусу) і збільшення використання хімічних
добрив.

Україна володіє найбільшими в світі запасами чорнозему і це складає її
дійсно національне багатство. Однак їх стан викликає тривогу. За
свідченням колишнього міністра сільського господарства України
П.Гайдуцького, сільськогосподарська освоєність земельного фонду досягла
70 %, чого не дозволяє собі жодна з розвинутих країн. Розораність
сільгоспугідь становить близько 80 %, що також є «рекордним» показником.
Зокрема угіддя Степу розорані на 85 %, а Лісостепу — на 85,5 %. Дійшло
до того, що деякі області не мають інших угідь крім ріллі. В той же час
розораність сільгоспугідь у Франції становить 48 %, в Угорщині — 37 %, в
Англії — 25 %, у США — 20 %. Внаслідок подібної надексплуатації в
Україні з 33,3 млн га орних земель 10 млн еродовані, близько 17 млн га —
дефляційно небезпечні, понад 10 млн мають підвищену кислотність.

Нераціональне використання земельного фонду України призводить до
катастрофічної екологічної ситуації, різкого падіння родючості ґрунтів,
їх руйнування. Найвразливішими виявилися саме чорноземи. За період з
1961 по 1991 рр. площі еродованих ґрунтів збільшилися на ЗО %, а їх
питома вага у складі орних досягла 32 %.

Кардинальні зміни відбуваються внаслідок людської діяльності у біоті
(біологічній оболонці Землі, сукупності всього живого). Людина, змінюючи
своєю працею у власних інтересах природні ландшафти, перериває
традиційні шляхи сезонних міграцій багатьох видів тварин, прирікаючи їх
на вимирання; ведення сільськогосподарських робіт, особливо у великих
господарствах, коли однією культурою засаджуються десятки, а то й сотні,
тисячі гектарів ріллі, знищує екосистеми, що складались в результаті
тривалої еволюції. За підрахунками вчених, у результаті людської
діяльності в період з 1600 р. по 1950 р. кожні 10 років зникав в
середньому один вид тварин. На кінець 80-х — початок 90-х років темпи
зникання зросли до одного виду тварин на рік. Значно швидшими темпами
відбувається збіднення рослинного різноманіття планети — в середині 70-х
років XX ст. зникав один вид чи підвид рослин за день, а в середині 80-х
— один за годину. За оцінками Всесвітнього фонду охорони дикої природи,
за останні 20 років XX ст. повинно було зникнути близько 500 тис. видів
та підвидів тварин та рослин. За даними колишнього віце-президента США
А.Гора, види тварин та рослин зараз зникають у всьому світі в тисячу раз
швидше, ніж у будь-який час за минулі 65 мільйонів років.

Проте скорочення біоти відбувається не лише з точки зору її
багатоманітності, а й у кількісних вимірах багатьох її складових частин.
Особливо помітно це на прикладі лісів планети. За всю історію людства,
але переважно за останнє сторіччя, було вирубано майже 2/3 лісів. У
багатьох регіонах індустріально розвинутих країн природні ліси знищені
практично безповоротно. Зараз відбувається інтенсивне скорочення площ
лісів російського Сибіру та тропічної зони планети, які образно
називають «легенями» Землі за їх роль у забезпеченні процесів вироблення
кисню. Щорічно в світі площа лісів скорочується більш ніж на 14 млн га
гектарів внаслідок того, що темпи вирубування значно випереджають темпи
насадження.

Скорочення площі лісів як однієї з складових наслідків людської
діяльності, в комплексі з іншими, призводить до значних змін в атмосфері
Землі. Внаслідок скорочення зеленої маси планети та інтенсивної
промислової діяльності з 1959 р. по 1985 р. кількість вуглекислого газу
зросла на 9 %. У той же час продовжується процес зменшення кількості
атмосферного кисню: за деякими підрахунками в результаті спалювання
щорічно зв’язується понад 20 млрд тонн кисню.

Вуглекислий газ, основний продукт процесів горіння, накопичуючись в
атмосфері, призводить до так званого «парникового ефекту», пропускаючи
до поверхні планети космічне проміння і затримуючи їх відбивання в
навколоземній»! простір. А. Гор відзначає, що на кінець XX ст.
концентрація вуглекислого газу та інших теплопоглинаючих молекул з часу
Другої світової війни зросла майже на 25 % і створила всесвітню загрозу
здатності Землі регулювати кількість сонячного тепла, що утримується в
атмосфері.

!?&?/:6L;UAOGOL1/4Q8X°Zvdoiooooooonoaaaaaaaaaaaaaaaaa

UOUTUeooooooooonooooooooooooaUU

&

ри Землі, танення арктичної та антарктичної криги і підняття на кілька
десятків метрів рівня Світового Океану та зникнення з поверхні планети
багатьох приморських міст та цілих країн. Згідно з останніми даними, до
кінця 2010 р. очікується глобальне потепління атмосфери планети на
1,5-3,5 градуси, якщо й надалі в повітря викидатиметься така кількість
вуглекислого газу. Вражаючий факт навів американський вчений з центру
досліджень Антарктики. Він спостерігав, як від білого шельфу Південного
полюса відламалася снігова гора, вдвічі більша за площею від
Люксембургу. За даними норвезьких гляціологів, з 1978 р. по 1997 р.
площа льодового покриву в усьому арктичному морі зменшилась на п’ять
відсотків. З 1960 р. постійно підвищується температура на Алясці,
північному заході Канади і в Сибіру.

Глобальне потепління клімату може стати однією з найбільших екологічних
катастроф XXI ст. Правда дещо гальмує цей процес ще один з наслідків
індустріальної діяльності людства — запилення атмосфери, яке перешкоджає
доступу до поверхні планети сонячного проміння і призводить до її
охолодження. Запиленість атмосфери за останні 50 років зросла на 70 %.
Однак процеси парникового ефекту та запиленості атмосфери не компенсують
один одного. Крім того змінюється спектр проміння, що досягає поверхні
планети. Інтенсивне застосування в промисловості в другій половині XX
ст. газів фреонів призвело до зменшення кількості озону (триатомна
молекула кисню), який захищає все живе від жорсткого рентгенівського
випромінювання космосу. Промислові викиди в атмосферу окислів сірки та
азоту призводять до збільшення кількості кислотних дощів і як наслідок —
до подальшого погіршення структури ґрунтів, висихання лісів та отруєння
поверхневих вод.

Тривогу викликає стан повітря в багатьох районах України. Аналіз даних
досліджень, проведених спеціалістами Держкомгідромету в період з 1981 р.
по 1993 р. дозволив установити, що найвищий рівень забруднення повітря у
містах, які є центрами чорної металургії — Донецьку, Маріуполі,
Макіївці, що називаються вченими зоною «надзвичайної екологічної
ситуації і навіть екологічного лиха». Далі за рівнем забруднення повітря
йдуть Алчевськ, Єнакієве, Горлівка, Дзержинськ. У цих містах
концентрація вуглеводню, бензолу, фенолу, окислів азоту, аміаку та ряду
інших небезпечних для життя і здоров’я людини речовин перевищує
допустимий рівень у 10-15 разів.

Надзвичайно забрудненим є також повітря і в промислових містах з
великими комплексами машинобудування та енергетики. Так, у Луганську і
Слов’янську середньорічна концентрація бензопірену, фенолу,
формальдегіду, фтористого водню перевищують норму в 1,5-9 разів. У
містах з переважанням хімічної промисловості — Сіверськодонецьку,
Рубіжному, Лисичанську — перевищення в атмосфері формальдегіду, фенолу,
аміаку та хлораніліну перевищує від 1,5 до 8 разів допустимі норми.
Криза останніх років, різке падіння виробництва промислової продукції
дещо знизили загальний об’єм викидів шкідливих речовин в атмосферу,
однак до суттєвого покращання ситуації не призвели, оскільки основні
причини забруднення не були усунуті.

Одним з найбільших факторів забруднення атмосферного повітря є
автомобільний транспорт. За підрахунками вчених, кожен автомобіль при
згоранні 1 кх бензину використовує 15 кг повітря, з них — 5,5 кг кисню.
При згорянні однієї тонн пального в атмосферу потрапляє 200 кг окису
вуглецю, що є одним з головних факторів «розігрівання» атмосфери та
виникнення так званого «парникового ефекту».

Гідросфера Землі також піддається надвеликим антропогенним
навантаженням. Великою проблемою є забезпечення населення планети
якісною питною водою, оскільки саме її відсутність є однією з головних
причин більшості людських хвороб. При цьому варто звернути увагу на те,
що 99 % води нашої планети є солоними і лише 1 % — прісна вода. За
оцінками міжнародних експертних організацій, попит на прісну воду з 1950
р. по 2000 р. зріс у три рази, а до 2050 зросте ще у два рази.

Генеральний секретар ООН Бутрос Галі у посланні до учасників міжнародної
конференції з проблем дефіциту питної води, яка відбулася в березні 1994
р. в м. Норвику (Нідерланди), відзначив, що зараз близько мільярда людей
на планеті не мають доступу до якісної питної води, а умови життя майже
двох мільярдів людей не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Тому
питання водозабезпечення населення земної кулі набирає особливо
важливого значення і для багатьох країн перетворюється на проблему
національної безпеки.

Забруднення поверхневих вод планети (води річок та прісних озер) набуває
масштабів планетарної катастрофи. В багатьох індустріально розвинутих
країнах прісні водойми перетворились на відстійники промислових вод,
насичених солями важких металів, пестицидами та іншими шкідливими для
здоров’я людини та існування всього живого речовинами. Створення штучних
водойм на великих річках призводить до зміни існуючих екосистем,
застійних явищ, катастрофічного погіршення якості води, яку часто не
можна використовувати навіть у промислових процесах.

Проблема питної води і якості джерел прісної води надзвичайно актуальна
для України. Як наголошують В.Бровдій та О.Гана, населенням і народним
господарством України щорічно використовується ЗО млрд м3 води. З
урахуванням необхідних санітарних пропусках у дельтах річок доступні для
використання природні ресурси практично вичерпані. При цьому в багатьох
містах і навіть сільських населених пунктах виразно відчувається дефіцит
води, яка подається за графіками, а її якість, за міжнародними оцінками,
не витримує критики.

Довгий час в історії людства основним джерелом питної води були саме
прісноводні водойми та річки, але сьогодні їх запаси настільки отруєні
відходами промислового виробництва, що не можуть бути вживаними навіть
після багаторазового очищення.

Причому водозабір для промислових та сільськогосподарських потреб
зростає з року в рік, перетворюючи ріки планети у зливні канави
індустрії, що несуть отруту в Світовий океан. Щорічно рибалки виловлюють
з вод Світового океану 135 тонн синтетичних пакувальних пакетів. За
оцінками спеціалістів, щорічно гине близько 1 млн морських птахів, що
проковтнули ці відходи діяльності людини. Забруднення рік та деяких
районів океану досягло рівня, коли вони перестають бути придатними для
більшості форм органічного життя. Особливу небезпеку складає забруднення
нафтою та нафтопродуктами (близько 30 % поверхні Світового океану вкрито
нафтовою плівкою), оскільки плівка з них робить неможливим надходження
до поверхні води кисню і, тим самим, призводить до загибелі планктону —
основи харчових ланцюгів морських екосистем. За даними ООН, щорічно до
вод Світового океану попадає внаслідок діяльності людей 10 млн тонн
нафти та нафтопродуктів, 50 тис. тонн пестицидів, 5 тис. тонн ртуті і
багато іншого. При цьому людство свідомо використовує глибини океану як
місце захоронения найнебезпечніших відходів: ядерних, хімічних,
біологічних та інших, вважаючи це цілком прийнятним для себе.

Показовою є інформація, наведена на спеціальній зустрічі в Осло 1993 p.,
присвяченій питанню забруднення північних морів. У мілководному
Карському морі на глибині 20-60 м «спочиває» реактор першого у світі
атомного криголама «Ленін», а з 1959 р. по 1991 р. у бочках було
поховано близько 32 тис. м3 твердих відходів. Більш глибоководне
Баренцове море прийняло 200 тне. м3 рідких відходів. Через це
радіоактивність Баренцового моря зросла до 12900 Ки, а Карського до 228
тис. Ки. Крім того, у Баренцовому і Карському морях біля о. Нова Земля
до 1995 р. було затоплено 15 аварійних реакторів і один — пізніше, тобто
після прийняття спеціальної Лондонської конвенції, а також 11 тис.
контейнерів із радіоактивними відходами. Щоправда, МАГАТЕ має інформацію
про те, що ВМФ колишнього СРСР затопив у цих морях не 16, а 21 реактор.
Міжнародна природоохоронна організація «Грінпіс» стверджує, що Північний
флот Росії взагалі скидає в моря щорічно близько 10 тис. м3 рідких і 2
тис. м3 твердих радіоактивних відходів.

Не набагато краща ситуація і в українському секторі Чорного та
Азовського морів. Найбільшого розголосу набула інформація про
забруднення бухт Севастополя кораблями Чорноморського флоту РФ, що
скидають до їх вод неочищені стоки.

Не так давно один із німецьких «вчених» пропонував перетворити на
всесвітнє звалище Чорне море, мотивуючи це тим, що його глибина досягає
більш ніж 2 км і у водах на глибині понад 200 м відсутнє життя, а, отже,
ніякої загрози життю на землі не буде. Але треба пам’ятати, що глибини
Світового океану є найбільш невивченими районами планети і людство дуже
мало знає про процеси, які там відбуваються, особливо щодо еволюції
мікроорганізмів під впливом продуктів людської діяльності — токсичних та
високорадіоактивних речовин.

Навіть космосфера, освоєння якої почалось зовсім недавно, вже зазнала
досить значного впливу людини. В 1990 р. в навколоземному космопросторі
знаходилось близько 1 млн твердих тіл штучного походження — космічні
кораблі та залишки їх паливних систем, штучні супутники, як діючі, так і
ті що вже виробили свій ресурс, космічні станції та відходи
життєдіяльності космонавтів і т. ін. Загальна маса цих тіл склала
близько 100 тис. тонн, що приблизно дорівнює загальній масі природної
речовини ближнього космосу.

Українські вчені І.Алексієнко та Л.Кейсевич зазначають, що з огляду на
те, що ближній космос уже перетворений у звалище радіоактивних відходів,
дехто пропонує використовувати його як сміттєзбиральник і в подальшому —
за допомогою потужних ракет систематично виводити на високі орбіти
контейнери з рідкими і твердими радіоактивними відходами![1] Вперше ця
ідея була сформульована в 1959 р. Лауреатом Нобелівської премії
академіком П.Л.Капіцею, але реальні передумови для її реалізації виникли
після створення носіїв типу «Енергія» і «Зеніт». Російські вчені знову
висунули цю ідею й обґрунтували її на Міжнародній екологічній
конференції стан Півночі, що проходила в Монреалі наприкінці 1993 р.
Відповідно до поданих розрахунків, щорічно буде потрібно 22 запуски
ракет «Енергія», 70 — «Енергія-М», і 170 -носія «Зеніт».

У цілому, як відзначають науковці, у XX ст. людство витратило на
розвиток своєї технічної цивілізації 10 % продукції біосфери. Біосфера
як екологічна система виснажена.

Дані про реальний стан біосфери Землі в цілому, а також її окремих
складових, зібрані різноманітними галузями сучасної науки, з усією
очевидністю показали людству, що воно знаходиться в гострому конфлікті з
природою, який призводить не лише до зникнення багатьох видів рослин і
тварин, а й загрожує самоіснуванню людини як біологічної істоти.
Головною причиною цього конфлікту є нераціональна діяльність самої
людини, яка хижацьки експлуатуючи природні ресурси, спричинює різке
погіршення якості оточуючого середовища, порушує механізми підтримки
динамічної рівноваги біосфери. А людина як представник біологічного виду
homo sapiens може існувати та розмножуватись лише в досить вузьких
параметрах — температурних, хімічного складу атмосфери і т.д. Порушення
цих параметрів є наслідком забруднення оточуючого середовища, тобто
такої діяльності людей, що призводить до порушення цілісності природних
систем і погіршення якості середовища їх проживання.

Традиційні науки, які зафіксували наявність процесу деградації
оточуючого природного середовища, не можуть в принципі знайти оптимальне
вирішення цієї проблеми, оскільки вони розглядають лише окремі аспекти
взаємодії суспільства та природи, або окремі проблеми розвитку основних
компонентів цієї системи. Для розв’язання ж конфлікту між суспільством
та природою необхідно було розглянути їх як цілісну систему, що
розвивається за своїми власними законами, які не можна вивести простим
сумуванням законів розвитку її окремих частин, не дивлячись на всю
важливість висновків, зроблених галузевими науками. Системою знань, яка
повинна знайти вихід з подібного становища, є соціальна екологія.

Відповіді на питання, які стоять перед соціальною екологією, не повинні
бути предметом зацікавленості лише вузького кола кабінетних вчених.
Оскільки від них залежить існування всієї людської цивілізації, то і
стосуються вони кожного члена суспільства і в першу чергу тих, від кого
залежить вибір стратегій розвитку — політиків, державних службовців,
бізнесменів, підприємців, кожного члена суспільства, якому не байдуже
майбутнє планети — всіх тих, від кого залежить прийняття відповідальних
управлінських рішень та визначення стратегії розвитку людської
цивілізації.

Література:

Алексеенко И.Р., Кейсевич Л.В. Последняя цивилизация?: Человек.
Общество. Природа. — К., 1997.

Гирусов Э.В. Система «общество-природа». — М., 1976. -С.97-107.

Глобальная экологическая проблема / Под ред. Г.И. Морозова, Р.А.
Новикова. — М, 1988. — С.5-21, 44-72.

Григорьев А.А. Экологические уроки прошлого и современности. — Л., 1991.
— С.96-171.

Дрейер O.K., Лось В.А. Развивающийся мир и экологические проблемы. — М„
1991. — С.6-32.

Никитин Е.Д., Гирусов Э.В. Шагреневая кожа Земли: Биосфера — почва —
человек. — М., 1993. — С.69-76.

Основи соціоекології / За ред. Г.О. Бачинського. — К., 1995. -С. 7-Ю.

Толстоухов А.В., Хилько M.I. Екобезпечний розвиток. Пошук стратегем. —
К., 2001. — С.33-60.

Яцик А.В. Екологічна ситуація в Україні і шляхи її поліпшення. — К.,
2003.

Похожие записи