РЕФЕРАТ

на тему:

ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ

В УМОВАХ РИНКУ

Вступ

І ринкова, і командна економіка мають своє коріння в минулому. Кілька
століть тому державні ради або міські гільдії проявляли велику
активність в країнах Європи та Азії. Проте з часів Американської
революції уряди почали послаблювати прямий контроль над цінами й
економічними умовами. Феодальні відносини поступово були замінені
ринковими, які нині називаємо вільним підприємництвои, або конкурентним
капіталізмом.

Ця тенденція досягла кульмінації у ХІХ ст., яке називалося віком
“Laisser faire”. Доктрина, яка у перекладі означає “не чіпайте нас,
твердить, що держава має втручатися в економічні справи настіль мало,
наскільки можливо, і залишати економічні рішення на ринки. Багато урядів
дотримувалися цього підходу у ХІХ ст. Проте до того як установилася
система вільного підприємництва, розвинулася інша тенденція. З кінця ХІХ
ст. майже в усіх країнах Північної Америки і Європи економічні функції
держави значно розширилися.

У 80-х роках ХХ ст. тенденція знову змінилася. Консервативна політика
зменшила державний контроль над еконмікою в країнах з ринковою системою.
В 1990 році багато соціалістичних урядів вілкинули свої ієрархічні
централізовані системипланування і почали шукати шлях до ринку.

1. Теоретичні засади економічної ролі держави

Адам Сміт зі своєю визначною книгою”Багатство народів” (1776) був
гордий своїм пізнанням порядку в економічній системі. Він проголосив
принцип “невидимої руки”, який твердить, що кожною особою в її
егоїстичному переслідуванні тільки своєї власної вигоди керує якась
невидима рука, мета якої – досягти найбільшої вигоди для всіх. Сміт
побачив гармонію між приватним і суспільним інтересами. За його підходом
до економіки будь-яке державне втручання у вільну конкуренцію майже
завжди шкідливе.

Доктрина “невидимої руки” Сміта пояснює, чому результат діяльності
ринкового механізму є таким впорядкованим. Його погляд на силу, що
управляє ринковим механізмом, надихає сучасних економістів – і
прихильників, і критиків капіталізму. Після більш як двох століть
досвіду і міркувань ми тепер усвідомлюємо розмах і реалістичні обмеження
цієї доктрини. Ми знаємо, що інколи ринок дозволяє спади, мають місце
“невдачі” ринку, і що ринки не завжди ведуть до найефективніших
результатів. Важливі невдачі ринку — це недосконала конкуренція і збитки
від, наприклад, забруднення навколишнього середовища. Давайте з’ясуємо
ту вирішальну роль, яку відіграє конкуренція в ринковій економіці.

Досконала конкуренція. Сміт сам визнавав, що достоїнства ринкового
механізму проявляються повністю лише тоді, коли присутня система
стримувань і противаг досконалої конкуренції. Що розуміється під
досконалою конкуренцією? Це спеціальний термін, який відповідає ринку,
на якому жодна з фірм чи жоден із споживачів не є достатньо могутніми,
щоб впливати на ринкову ціну. Наприклад, ринок пшениці є досконало
кенкурентний, оскільки навіть найбільше сільськогосподарське
підприємство дає тільки мізерну частку світового збору пшениці і не може
суттєво впливати на ціну пшениці.

Доктрина невидимої руки прийнята для економіки, в якій всі ринки
досконало конкурентні. За таких умов ринку генеруватимуть ефективний
розподіл ресурсів, так що економіка перебуватиме на межі виробничих
можливостей. Коли всі галузі є об’єктами стримувань і противаг
досконалої конкуренції, ринки можуть забезпечити ефективну товарну
номенклатуру за найефективніших технологій та використання мінімальної
кількості ресурсів.

З іншого боку, коли телефонна компанія чи трудова спілка достатньо
могутня, щоб впливати на ціну телефонної послуги чи праці,
встановлюється певний рівень недосконалої конкуренції.

Коли виникає недосконала конкуренція, то суспільство рухається всередину
від МВМ. Це може статися,наприклад, коли єдиний продавець або монополіст
підносить до небес ціну товару з метою отримання додаткових прибутків.
Виробництво цього товару зменшується порівняно з найефективнішим рівнем,
а через це терпить ефективність економіки. Коли мало продавців, існує
недостатньо стримувань для того, щоб забезпечити визначення цін
витратами виробництва. І за такої ситуації магічна сила невидимої руки
ринків може зникнути.

Таким чином, Адам Сміт відкрив цікаву властивість конкурентної ринкової
економіки. За досконалої конкуренції, без невдач ринку, ринки витискають
з доступних ресурсів настільки багато корисних товарів і
послуг,наскільки це можливо. Проте коли сили монополії, або збитки від
забруднення навколишнього середовища, або подібні невдачі ринку стають
надто поширеними, ці чудові властивості невидимої руки можуть зійти на
нівець.

Ідеальна досконала конкурентна економіка — це така, за якої рішення про
розподіл ресурсів приймаються добровільно через обмін товарів і послуг з
доступних економіці ресурсів. Проте не завжди ринок працює ідеально.
Радше ринкова економіка терпить від сили монополії і забруднення
навколишнього середовища, що разом з інфляцією, безробіттям та
розподілом доходів в економіці “laissez faire” не рідко вважається
несправедливим.

У відповідь на ці дефекти ринкового механізму країни запроваджують
видиму руку уряду поруч з невидимою рукою ринку. Уряди замінюють ринки
через власність на певні підприємства й управління ними (такими, як
оборонні); уряди регулюють діяльність певних підприємств (таких, як
телефонні компанії); уряди витрачають гроші на космічні дослідження і
наукові розробки; уряди оподатковують своїх громадян і перерозподіляють
доходи на користь бідних; уряди використовують фіскальну та монетарну
політику, щоб забезпечувати економічне зростання і пом’якшувати ділові
цикли.

2. Необхідність, суть та основні функції

державного регулювання економіки

Обговорюючи роль держави, ми звичайно вважаємо за слушне, що держава
встановлює правила дорожнього руху, ухвалює закони, забезпечуючи право
власності, і контракти. Але якими є економічні функції держави? Це
забезпеченні ефективності, справедливості та сприяння макроекономічному
зростанню і стабільності.

Уряди роблять спроби виправити невдачі ринку, такі як монополія чи
забруднення навколишнього середовища, щоб забезпечити ефективність
економіки. Державні програми забезпечення справедливості використовують
податки і видатки для перерозподілу доходів щодо певних груп. Уряди
покладають на податки, видатки та регулювання грошового обігу, щоб
сприяти макроекономічному зростанню та стабільності, зменшувати
безробіття та інфляцію, водночас стимулюючи економічне зростання.
Розглянемо коротко кожну функцію.

Економіка інколи терпить від невдач ринку. Наприклад, фірма може
отримувати високий прибуток, підвищуючи ціни або збільшуючи виробництво.
Деякі фірми забруднюють повітря або скидають токсичні речовини в грунт.
У кожному випадку ринкові невдачі приводять до нефективного виробництва
і споживання. Держава може відігравати корисну роль у лікуванні
економічних хвороб. Проте, оцінюючи роль держави у лікуванні хвороб
економіки, ми мусимо також бути уважними до помилок, — ситуацій, в яких
уряд намагається виправляти ринкові невдачі, і, можливо, погіршує
становище або спричиняє інші проблеми.

Недосконала конкуренція. Суттєвим відхиленням від досконалої
конкуренції є недосконала конкуренція. Або елементи монополії.

Згадайте, наскільки точним є визначення досконалого конкурентного
ринку. Досконала конкуренція виникає на ринку, коли існує достатня
кількість фірм або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не може
впливати на ціну певного товару. недосконалий конкурент – це той, чиї
дії можуть вплинути на ціну товару.

Насправді майже всі власники підприємств, можливо, за винятком
мільйонів фермерів, кожен з яких виробляє незначну частку сукупного
врожаю, є недосконалими конкурентами.Крайнім проявом недосконалої
конкуренції є монополіст – єдиний постачальник, який сам визначає ціну
певного товару.

Якими є наслідки монополістичної сили – здатності великої фірми
впливати на ціну товару на певному ринку? Влада монополії веде до того ,
що ціна товару значно перевищує витрати, і це зменшує кількість
купованих виробів, продаж яких падає нижче від ефективного рівня. Цей
варіант дуже високих цін і дуже малого виробництва є критерієм
неефективності, пов’язаної з владою монополій.

Протягом минулого століття уряди вживали заходів, спрямованих на
приборкання влади монополій. Держави інколи регулюють ціни і прибутки
монополій, як у випадку побутових послуг. Крім того, державне
антитрестівське законодавство забороняє такі дії, як встановлення і
підтримання цін і поділ ринків.

Побічні наслідки економічної діяльності. Інша ситуація падіння
ефективності виникає, коли мають місце зовнішні, або позаринкові,
фактори. рИнкові операції – це добровільний обмін, за якого люди
обмінюють товари на гроші. Коли фірма використовує обмежені ресурси,
такі як земля, вона купує землю у власника на ринку землі. Коли фірма
виробляє цінний товар, наприклад, видобуває нафту, вона отримує всю
вартість від покупця на ринку нафти.

Однак багато угод насправді мають місце поза ринками. Фірма А скидає
токсичні відходи у річку і забруднює її для людей, які ловлять рибу або
купаються. Фірма А використовує чистий обмежений ресурс – воду без
оплати людям, які терплять від забруднення води.Фірма Б, навпаки,
забезпечує своїм працівникам безплатні щеплення проти інфекційних
хвороб: коли імунітет набуто, працівники і поза фірмою мають вигоду від
зменшення небезпеки захворювання.

В обох випадках фірма допомагає або шкодить людям позаринковими
операціями, тобто існує економічна дія без еконмічної плати.

Побічні, або позаринкові, ефекти виникають, коли фірми або люди
завдають збитку або приносять вигоду іншим позаринковими відносинами.

Коли наша країна стала щільніше заселеною, обсяг виробництва енергії,
хімічних та інших речовин збільшився, а інші позаринкові впливизросли
від невеликих незручностей до великої загрози, саме тоді втручається
держава. Мета державного ркгулювання – контроль побічних наслідків
економічної діяльності, таких як забруднення повітря і води, відкриті
розробки корисних копалин, небезпечні відходи, недоброякісні напої та
їжа, радіоактивні матеріали тощо.

Критики регулювання нарікають, що економічна діяльність держави є
непотрібним примусом. Уряди як батьки – завжди кажуть “ні”. Ти не
повинен використовувати дитячу працю. Ти не маєш випускати дим із
заводської труби. Ти не маєш права продавати шкідливі наркотики. Ти не
повинен керувати автомобілем, не скориставшись ременем безпеки. І так
далі.

І водночас більшість людей сьогодні погоджується з тим, що уряд повинен
запобігати найгіршим позаринковим ефектам, вчиненим через ринковий
механізм.

Товари колективного споживання. Фірмам можна заборонити викидати
відходи, встановлюючи відповідні обмеження: набагато складніше уряду
заохотити виробництво товарів колективного споживання. Останні
виступають як економічна діяльність –надання великих чи малих вигод
суспільству – яка не може ефективно здійснюватися приватним
підприємством. Прикладами колективного споживання є підтримка
національної безпеки , охорони порядку, побудова мережі автомагістралей,
підтримка фундаментальної науки і охорони здоров’я. Приватне виробництво
товарів колективного споживання неможливе, тому що вигоди від них
настільки поширюються серед населення, що жодна окрема фірма чи споживач
не мають економічного стимулу в їх наданні.

Приватне забезпечення товарами колективного споживання взагалі
неефективне, тому держава мусить втручатися в забезпечення ними.
Купуючи такі товари колективного споживання, як національна безпека або
маяки, держава поводить себе так само, як будь-який інший великий
споживач.Скеровуючи достатні кошти у певних напрямах, вона сприяє
спрямовуванню туди ресурсів. Оскільки доларові голоси зібрані, ринковий
механізм спрацьовує і спрямовує ресурси до фірм, і маяки або
автомобільні шляхи будуються.

Податки. Держава мусить вишукувати надходження, щоб заплатити за товари
колективного споживання, і для програм перерозподілу доходів. Такі
надходження отримуються від податків на особисті доходи і доходи
корпорацій, заробітну плату, продаж споживчих товарів і на інші статті.
Уряд на всіх рівнях (міста, штату і федерального уряду) збирає податки,
шоб оплачувати свої видатки.

Податки нагадують ціну, яку громадяни платять за товари колективного
споживання. Проте податки суттєво відрізняються від цін. Податки не є
добровільними. Кожен громадянин є об’єктом дії податкового
законодавства. Ми усі зобов’язані оплачувати частину витрат на товари
колективного споживання. Звичайно, ми як громадяни самі накладаємо на
себе податки і кожен з нас має право на свою частку товарів
колективного споживання, які забезпечуються урядом.Однак тісний зв’язок
між видатками і споживанням, який ми бачили для товарів колективного
сподживання, не існує для податків і товарів колективного споживання. Я
куплю гамбургер чи светр з вовни лише в тому разі, якщо я його хочу, але
я мушу платити свою частку податків , що використовуються для
фінансування безпеки і освіти, навіть якщо мене зовсім не цікавлять ці
види діяльності.

Отже, коротко, дія видимої руки уряду грунтується на економічній
логіці. Держава встановлює правила дорожнього руху, збирає податки і
збори, щоб оплачувати діяльність державних установ, купує товари
колективного споживання, наприклад, такі, як автомагістралі.Ці види
діяльності сприяють нормальному функціонуваннюпідприємництва,
попереджують зловживання і обмежують діяльність фірм, коли викиди в
повітря загрожують життю і майну.

3. Основні форми і методи державного регулювання економіки

Важливими методами державно-корпоративного регулювання є: 1) проведення
реформ в оподаткуванні корпорацій, деожавних підприємств і підприємств
немонополізованого сектора економіки; 2) державне стимулювання
науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, або
науково-технічна політика, 3) активна камортизаційна політика; 4)
кредитно-грошова політика; 5)здійснення структурної або промислової
політики.

Після другої світової війни до 1979 р. прибутки компаній США до 25 тис.
дол. Оподатковувалися за ставкою до 25%, а вище цієї суми – за ставкою
48%. Поступово відбувалося скорочення верхньої шкали оподаткування
монополій. У 1987 – 1988 фінансовому році максимальна ставка податку на
прибуток знизилася до 34%.

Як вважають консервативні уряди, високі податки стимулюють
інвестиційний процес, послаблюють процес нагромадження капіталу. Таке
пояснення має певний сенс. Але корпорації не схтльні одразу ж вкладати
накопичені таким чином кошти у розширення діючих підприємств і
будівництво нових. Значні суми вони, як і до того, витрачають на
фінансові спекуляції, , будівництво дорогих готелів, будинків відпочинку
і інших аналогічних об’єктів, чим не сприяють або мало сприяють
пожвавленню економіки. Крім того, багато гігантських корпорацій, як
правило, не сплачують законодавчо встановлених ставок податку, проте це
не означає капіталізації ними зекономлених сум прибутку. Податкові
реформи держави стримуються також необхідністю забезпечити нормальні,
неінфляційні доходи для покриття дефіцитів, які досягнули в США в 80-х
на початку 90-х рр. близько 200 млрд. на рік. З проходом до влади нового
американського президента від демократичної партії Б. Клінтона податки
на прибутки корпорації, а також на найбагатших людей були збільшені.

Щоб послабити дію тенденції до гальмування корпораціями
науково-технічного прогресу і нагромадження капіталу, держава активно
стимулює розвток науково-дослідних і дослідно-конструкторських (НДДКР),
проводить науково-технічну політику. Так, частка федерального уряду США
на початку 90-х рр. у фінансуванні становила понад 50%. Держава будує
великі науково-дослідні центри та лабораторії, а відтак передає їх
монополіям, створює наукрво- та капіталомісткі галузі промисловості,
передає патенти на ліцензії, урядові замовлення на НДДКР, готує наукові
кадри.

Основними елементами такої політики, що утворюють у4 сукупності її
господарський механізм (механізм здійснення державної науково-технічної
політики), є, по-перше, визначення та встановлення пріоритетів
науково-технічного розвитку відповідно до головних цілей
загальнродеравної стратегії розвитку, прогнозування науково-технічного
розвитку. Основні суб’єкти формування та проведення цієї політики –
держава (як колективний асоційований капіталіст) і крупний капітал.В
останні роки посилюється вплив демократичного суспільства на вибір
науково-технічного розвитку та відвернення або послаблення негативних
наслідків НТП.

З початку сучасного етапу розгортанння НТР (приблизно з середини 70-х
р.) у розвинутиз країнах Заходу відбуваються істотні якісні зрушення у
пріоритетах науково-технічного розвитку. Оскільки головною метою
загальнодержавної стратегії розвитку в цих країнах проголошено розвиток
наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології,
електронно-обчислювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва
на основі найновіших досягнень електроніки та робототехніки,
розгалуженої інформаційної системи, створення нових композитних
матеріалів, виробництво ядерної та термоядерної енергії, створення
телекомунікацій з використанням лазерної техніки та ін.), то відповідно
розробляються галузеві науково-технічні програми розвитку, здійснюється
їх фінансування. Характерним для більшості розвинутих країн Заходу є
інтенсивний розвиток НДДКР у сфері електроніки й обчислювальної техніки,
їх наступне комплексне впровадження у сферу матеріального та
нематеріального виробництва.

Другий елемент здійсненя науково-технічної політики в розвинутих
країнах Заходу — організаційне та ресурсне забезпечення реалізації
ключових напрямів науково-техніного прогресу.

Третім основним елементом здійснення науково-технічної політики є
оцінка одержаних у процесі її реалізації результатів. При цьому
оцінюються можливі наслідки науково-технічного прогресу, здійснюється
коригування такої політики.

Водночас з прямим фінансуванням науково-дослідних робіт держава за
допомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює
зростання витрат монополістичного та немонополістичного капіталу та
НДДКР. У 80-ті рр. були розроблені заходи щодо надання фінансової ,
організаційної допомоги дрібним і середннім винахідницьким фірмам, а
також інформації, консультацій, залучення їх до виконання контрактних
угод. В ЄЕС у 1985 році утворена Асоціація венчурного (ризикового)
капіталу, мета якої — надати у межах цієї організації допомогу невеликим
новаторським компаніям.

Проведення державою науково-технічної політики пов’язане й з певними
проблемами, що значно послаблює її ефективність, ускладнює досягнення
рівноваги та збалансованості у функціонуванні національного ринку.

Під впливом НТР відбуваються важливі структурні зміни в економіці
розвинутих країн світу. У США з 1960 до 1990 рр. частка

матеріального виробництва у ВВП зменшилася, а нематеріального зросла з
37,3 до 40,0 %. У ФРН ці показники відповідно становили 69,0 і 64,0;
31,0 і 36,0 %. Частка зайнятих у сфері матеріального виробництва США за
цей же період скоротилася з 43,3 до 28,0 %, а у сфері нематеріального
виробництва зросла з 56,7 до 72%. В умовах НТР відбувається глибоке
взаємопроникнення цих сфер. Це виявляється у створенні інформаційної
технології, виникненні й інтенсивного розвитку гігантських
індустріально-промислових комплексів, які забезпечують збирання,
обробку, систематизацію інформації та її передачу кінцевому споживачу. У
таких комплексах інформація, зв’язок і мікроелектроніка є невід’ємними
складовими частинами цілісної органічної системи. Одна з ланок цієї
системи — широка мережа інформаційних пунктів удома.

Такі комплекси потребують витрат. У США, наприклад, на створення й
використання різних інформаційних систем витрачено у 1980 р. понад 80
млрд. дол., а у 2000 році ці витрати ймовірно досягнуть кілька сот
мільярдів доларів. Розгортання НТР зумовить ще глибші структурні
зрушення в економіці. Відповідно до прогнозів, у 2000 р. близько 70 %
всієї робочої сили у розвинутих країнах Заходу буде зайнято в
інформаційному та “комунікаційному” секторах економіки. Тому більша
частина капіталовкладень, найновішого обладнання направляється у наукові
лабораторії, торгівлю, фінансово-кредитну сферу.

Відбуваються важливі структурні зміни в середині промисловості, між
промисловістю та сільським господарством. Це вимагає проведення
державної довготривалої структурної політики, тобто регулювання державою
темпів і пропорцій розвитку основних сфер і галузей економіки,окремих
регіонів. В сучасних умовах держава є ініціатором і організатором
стратегічного науково-технічного прогнозування та програмування розробки
і втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку галузей,
що визначають НТР, впровадження нових технологій.

Основним інструментом впливу держави на структурну перебудову еконміки
є організація, фінансування та стимулювання науково-технічних
досліджень, особливо фундаментальних, підготовка кадрів ( інженерних,
наукових, освіченої та кваліфікованої робочої сили), створення
інженерно-дослідних центрів. У США, наприклад, лише у 1985 році створено
6 таких центрів.

Держава також розробляє середньотермінові заходи щодо модернізації
таких галузей промисловості, як вугільна, кораблебудівна, чорна
металургія. Активізується участь держави у розвитку окремих відсталих
регіонів, зростанні ефективності та конкурентноздатності національних
ТНК. З цією метою їм надаються пільгові кредити, податкові знижки,
гарантії на випадрк непередбачених ситуацій.

Важливою особливістю державно-монополістичного регулювання
капіталістичної економіки на прикінці 70-х років і в наступний період у
промислово розвинутих країнах, де до влади прийшло консервативне
керівництво, є деяке послаблення державного втручання на національному
рівні при одночасному посиленні державно-монополістичного регулювання на
національному рівні, яке здійснюється в межах регіональних економічних
об’єднань, міжнародних економічних організацій. Остання тенденція ще
більше посилюється на новому етапі НТР, з початком нового перевороту у
межах технологічного способу виробництва, який матиме інтернаціональний
характер. Ці зміни в державному регулюванні економіки на міжнародному
рівні впливатимуть на національні форми та методи регулювання

Висновки

1. Економічна роль держави неухильно зростає. Під прямий контроль і
регулювання потрапляють все нові види діяльності у нашому складному,
взаємизалежному суспільстві.

2. У нашій країні та за кордоном зростаюча частина національної
продукції йде на колективне державне споживання.

3.Через механізм державного оподаткування і витрати на соціальне
забезпечення усе більша частка національного доходу “передається” від
відносно багатих до відносно бідних. Ця тенденція ще не зазнала рішучих
змін.

4. Водночас у Сполучених Штатах Америки не спостерігалась будь-яка
тенденція до переходу промисловості та суспільних заходів виробництва у
власність держави.

5.Після першої світової війни федеральні затрати почали набагато
перевищувати витрати штатів і муніципалітетів. Під час депресії 30-х
років затрати для надання допомоги, на суспільні роботи та інше
викликали зростання федерального бюджету майже до 10 млрд. дол. Наш
повоєнний бюджет у декілька разів більший від довоєнного, оскільки різко
зросли затрати на оборону, на сплату процентів з державного боргу і на
допомогу ветеранам. (Все це без особливої потреби великих затрат на
боротьбу з депресією).

6.За допомогою податків держава отримує ресурси, необхідні для виконання
своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також затрати
на соціальне забезпечення, які змінюють розподіл доходів. Система
оподаткування визначає кінцевий розподіл доходів між людьми.

7.Найважливіші принципи, що лежать в основі оподаткування, — це принцип
“вигоди” та принцип “пежертвувань чи перерозподілу”. Прямі та
прогресивні податки на доходи та на майно протилежні до непрямих, якими
в основному оподатковуються товари або певні види діяльності.

8.Близько 3/4 доходів федерального бюджету надходить від податку на
прибуток корпорацій. Решта доходів утворюються за рахунок регресивних
податків до фонду страхування на випадок безробіття і непрямих податків.
Податок з особистого доходу має яскраво виражений прогресивний характер
і веде до перерозподілу доходів між багатими і бідними.

9. Після другої світової війни витрати муніципалітетів збільшилися;
основні статті їхніх витрат – освіта, будівництво шосейних доріг,
соціальне забезпечення, а також затрати на звичайні функції держави по
підтримання порядку та безпеки.

10. Податок на майно, як і раніше, є найбільшим джерелом
муніципалітетів. Податки на продажі та акцизні збори відіграють важливу
роль у штатах. У післявоєнний час штати та муніципалітети витрачають
більше, ніж збирають за допомогою податків, збільшуучи свій борг.

11. Федеральний уряд у зростаючих масштабах надає мільярдні субсидії
штатам в основному для спорудження шосейних доріг і потреб соціального
забезпечення. Штати у свою чергу все більше допомагають муніцтпалітетам
в галузі освіти, будівництва шосейних доріг і надання суспільної
допомоги.

12. Податковий тягар є останнім розподілом податку і відбиває його
загальний вплив на всі ціни та інші економічні показники. Особи, які
оподатковуються, можуть перекладати частину цього тягара на інших.
Розв’язати цю складну проблему дадуть змогу засоби економічного аналізу.

Використана література

Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”.
К.: “Основи”. 1998

Економіка України. Політико-економічний журнал Міністерства економіки
України, Міністерства фінансів України та Національної Академії наук.
Київ Видавництво “Преса України” 1999 р.

Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с
англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.

Основи економічної теорії. За редакцією С. В. Мочерного. Київ Видавничий
центр Академія 1997 р.

Поль Самуельсон. Економіка. За редакцією О. Лищишина. Львів “Світ” 1993
р.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи