Реферат на тему:

Економетрія як наука. Відтоді як економіка стала серйозною самостійною
наукою, дослідники намагаються спрогнозувати ту чи іншу ситуацію,
передбачити майбутні значення економічних показників, запропонувати
інструменти зміни ситуації в бажаному напрямку. Політики або керуючі
виробництвом, обираючи одну з можливих стратегій, отримують певний
результат. Поганий він чи гарний і чи можна було досягти кращого
результату, перевірити дуже важко. Економічна ситуація практично ніколи
не повторюється в точності, отже, неможливо застосувати дві стратегії за
тих самих умов з метою порівняння кінцевого результату. Тому одним із
основних завдань економічного аналізу є моделювання розвитку економічних
явищ і процесів при створенні тих чи інших умов. Зрозумівши глибинні
рушійні сили досліджуваного процесу, можна навчитися раціонально
керувати ним.

Застосування математичних методів у економіці дає змогу виокремити та
формально описати найважливіші, найсуттєвіші зв’язки економічних змінних
і об’єктів, а також індуктивним шляхом отримати нові знання про об’єкт.
Крім того, мовою математики можна точно та компактно відображати
твердження економічної теорії, формулювати її поняття та висновки.

Критерієм істини для будь-якої теорії є практика. Зокрема, практика
економічної діяльності відображається у статистичній інформації.
Поєднання економічної теорії з практичними результатами є наріжним
каменем економетрії.

Економетрія як наукова дисципліна, її зв’язок з іншими економічними
дисциплінами

Економетрія — це порівняно новий напрямок економічної науки, що
утворився від поєднання теоретичної економіки, математики та статистики.

Слово «економетрія» (у деяких джерелах «економетрика») буквально означає
«вимірювання в економіці», що дає підстави під цим терміном розуміти
все, що пов’язано з вимірюваннями в економіці. Однак таке тлумачення
надзвичайно широке і не відображає особливостей цієї галузі знань. З
іншого боку через необхідність застосування математико-статистичних
методів інколи економетрії дають вужче тлумачення, а саме розглядають її
лише як певний набір математико-стати-стичних засобів, якими кількісно
досліджують взаємозв’язки певних рядів статистичних даних. Тому точнішим
є таке визначення:

Економетрія — це самостійна наукова дисципліна, яка об’єднує сукупність
теоретичних результатів, засобів, прийомів, методів і моделей,
призначених для того, щоб на базі економічної теорії, економічної
статистики та математико-статистичного інструментарію надавати
конкретних кількісних значень загальним (якісним) закономірностям,
обгрунтованим економічною теорією.

Стосовно даного визначення слід мати на увазі, що завдання економічної
теорії в межах економетрії полягають не лише в тому, щоб виявляти закони
та зв’язки, які об’єктивно існують в економіці, а й описувати їх
математичними методами. Економічна статистика акумулює всю інформацію
про економічні процеси, що відбуваються в реальній економіці, та
уособлює той практичний досвід, який має підтвердити чи спростувати
відповідні економічні теорії. А під математико-статистичним
інструментарієм розуміють не всю математичну статистику, а лише окремі
її розділи: лінійні моделі регресійного аналізу, аналіз часових рядів,
побудову та аналіз систем одночасних рівнянь, перевірку статистичних
гіпотез.

Саме «приземлення» економічної теорії на базу конкретної економічної
статистики та отримання за допомогою відповідних математичних методів
кількісних взаємозв’язків між економічними показниками є сутністю
економетрії.

Зазначені в такий спосіб ключові моменти у визначенні економетрії
забезпечують її розмежування з такими дисциплінами, як математична
економіка, описова економічна статистика та математична статистика.
Математична економіка — це математично сформульована економічна теорія,
що вивчає зв’язки між економічними змінними на загальному
(некількісному) рівні. Вона стає економетрією, коли символічно подані в
рівняннях коефіцієнти замінюють конкретними числовими оцінками,
отриманими на базі відповідних статистичних даних (даних описової
статистики) методами математичної статистики.

На рівні макроекономіки економетричними засобами досліджують
закономірності у виробництві, розподілі, перерозподілі та кінцевому
використанні валового внутрішнього продукту, у яких суттєву роль
відіграють державний бюджет, податкова політика, страхування, кредит,
ощадна справа. Узгодженість усіх галузей фінансово-кредитної системи
визначає ефективність розподільчих відносин, збалансованість доходів і
витрат у народному господарстві, забезпечення процесів відтворення
грошових ресурсів, фінансової захищеності державного, колективного та
особистого майна від інфляції та інших негативних явищ.

На мікрорівні економетричні дослідження передбачають наукове
обгрунтування управлінських рішень, що приймаються на підприємствах
різних форм власності й мають ураховувати постійний вплив зовнішнього
середовища.

Моделі можуть використовуватися для аналізу економічних і
соціально-економічних показників, що характеризують відповідну
економічну систему, для прогнозування їх подальшого змінювання або для
імітації можливих сценаріїв соціально-економічного розвитку
досліджуваної системи за умови, що деякі показники можна змінювати
цілеспрямовано.

За рівнем ієрархії виокремлюють: макрорівень (країна загалом),
мезорівень (регіони, галузі, корпорації) та мікрорівень (сім’я,
підприємство, фірма).

Засобами економетричного моделювання вивчають проблеми ринку,
інвестицій, фінансової чи соціальної політики, ціноутворення, попиту та
пропозиції тощо.

Особливого значення економетричні дослідження набувають в
макроекономіці, де взаємозв’язки величин часто неочевидні та мінливі. Не
виключені ситуації, коли модель раптом перестає «працювати» через появу
або активізацію якогось фактора. Саме такі ситуації зумовлюють розвиток
макроекономічної теорії. З іншого боку, саме економетричний аналіз дає
змогу обгрунтувати та уточнити форму залежностей в макроекономічних
моделях, краще зрозуміти механізми взаємозв’язку макроекономічних
показників.

Отже, поєднуючи в собі економічну теорію та математико-статис-тичні
методи, економетричне моделювання широко застосовується при прийнятті
практичних рішень в економічній діяльності (у бізнесі, банківській
справі, прогнозуванні, державному регулюванні економіки), а також є
потужною базою для отримання нових знань з економіки.

Місце курсу серед дисциплін фундаментальної підготовки бакалаврів з
економічних спеціальностей

Економетрія — одна з основних дисциплін у підготовці бакалаврів з
економічних спеціальностей. Вона будується на основі математичних та
економічних знань.

Методи економетрії є найсучаснішими засобами аналізу та дослідження
різних соціально-економічних систем. За допомогою еко-нометричних
методів можна відхилити деякі економічні гіпотези або показати
неможливість застосовування їх у конкретних умовах. Хоча засоби
економетрії не дають змоги довести теоретичні твердження, але з
допомогою її методів можна показати, що те чи інше твердження не
суперечить даним спостережень. Оволодівши елементарним інструментарієм
економетрії, можна обгрунтовано прогнозувати розвиток цих систем,
оцінювати вплив рішень чи урядових постанов щодо зміни цін, податків
тощо на стан справ будь-якого підприємства, розробляти шляхи ефективного
керування ними, приймати ефективні управлінські рішення.

Мета вивчення курсу «Економетрія» — навчитися аналізувати інформаційні
потоки в соціально-економічних системах, прогнозувати їх поведінку,
оцінювати та будувати економетричні моделі різного рівня.

Вивчення курсу передбачає відповідну математичну та економічну
підготовку. Проте для того, щоб ознайомитися з проблемами, які вивчає
економетрія і з якими стикаються ті, хто використовує економетричні
методи, не потрібно бути спеціалістом з усіх розділів математики та
економіки. Знання певних розділів математики, зокрема основ лінійної
алгебри, теорії матриць, теорії ймовірностей, математичної статистики та
основ економіки, можуть виявитися достатніми для вивчення курсу
економетрії.

Економетрія поділяється на дві частини: економетричні методи та
економетричні моделі економічних процесів і явищ.

У цьому курсі вивчається здебільшого матеріал, що входить до першої
частини, тобто економетричні методи. їх можна умовно розбити на чотири
групи. Перша група — це методи оцінювання параметрів класичної
економетричної моделі, насамперед метод найменших квадратів (МНК). Друга
група — це методи оцінювання параметрів узагальненої моделі, коли
порушуються деякі передумови використання методу найменших квадратів. До
третьої групи входять методи оцінювання параметрів динамічних
економетричних моделей. Четверта група охоплює методи оцінювання
параметрів економетричних моделей, які побудовані на основі системи
одночасних структурних рівнянь.

На початку XX ст. у деяких країнах були спроби скласти так звані
«барометри розвитку». Найвідоміший з них «гарвардський барометр», за
допомогою якого в 20-ті роки намагалися передбачити поведінку товарного
і грошового ринку.

Гарвардська школа вважалася на той час центром економічних досліджень.
Тут уперше почали системно вивчати ряди економічних показників з
урахуванням взаємозв’язку між ними і на основі цих показників
досліджувати тенденції та цикли економічних процесів. Криза 1929-1933
pp. змусила критично переглянути методи аналізу, які застосовувалися на
той час в економіці.

Лише після того як в економічних дослідженнях почали враховувати
випадкові аспекти економічних явищ, стало можливим формування
економетрії як галузі економічної науки.

Сучасні методи математичної статистики почали застосовувати в біології.
Наприкінці XIX ст. англійський біолог К. Пірсон досліджував криві
розподілу деяких числових показників людського організму. Пізніше він та
його школа почали вивчати кореляції в біології та будувати лінійні
регресії. Підходи, запропоновані біологами, були застосовані в
економіці. У 1897 р. з’явилася праця В. Парето, у якій досліджувалися
доходи населення в різних країнах. У ній вперше була застосована так
звана крива Парето, параметри якої було отримано статистичними методами.

На початку XX ст. вийшло кілька праць англійського статистика Гукера, у
яких за допомогою кореляційно-регресійних методів, започаткованих школою
Пірсона, вивчалися взаємозалежності між економічними показниками,
зокрема вплив банкрутств на товарній біржі на ціну зерна. Пізніше
з’явилося багато праць як з розвитку теорії математичної статистики та
її прикладних елементів, так і з практичного застосування цих методів в
економічному аналізі. Насамперед,

праці Мура, які вийшли друком протягом 1914-1917 pp. У 1928 р. було
опубліковано дослідження Ч. Кобба і П. Дугласа про виробничу функцію,
яка ввійшла в економетрію як класичний приклад і досі є важливим
інструментом економетричного аналізу. Саме ці праці заклали підвалини
сучасної економетрії.

Економетрія як окрема галузь науки відома під такою назвою лише з 1930
р. Саме тоді було засновано економетричне товариство, яке визначало себе
так: «Міжнародне товариство для розвитку економічної теорії і її зв’язку
зі статистикою та математикою». Зауважимо, що термін «економетрія»
вперше запровадив львівський учений П. Чомпа, опублікувавши у Львові в
1910 р. книгу «Нариси економетрії і природної теорії бухгалтерії, яка
грунтується на політичній економії». Однак це поняття не набуло
поширення, оскільки на той час не було фундаментальних праць у цій
галузі науки.

Засновниками економетрії вважають Р. Фріша, Е. Шумпетера, Я. Тінбергена
— послідовників неокласичної економічної школи і кейнсіанства. Вони
одними з перших цілеспрямовано намагалися поєднати економічну теорію з
математичними та статистичними методами. Спочатку вчені обмежувалися
вивченням деяких моделей попиту і пропозиції. Лише після Другої світової
війни вони почали вивчати комплексні економетричні моделі на макрорівні,
у яких основна увага приділялася попиту, фінансовому стану й податкам,
прибутку, цінам тощо. Основним внеском цих учених в економетричну науку
є розробка економетричних моделей прийняття рішень, за яку в 1969 р. Р.
Фріш та Я. Тінберген були відзначені Нобелівською премією.

Пізніше Нобелівську премію в галузі економіки отримали Т. К. Купманс
(1975) за розробку лінійних економетричних моделей і розвиток
статистичних методів у економетрії, Л. Р. Клейн (1980) за розробку
складних економетричних моделей та їх застосування для аналізу
кон’юнктурних коливань і економічної політики, Т. Хаавелмо (1989) за
розробку та застосування теоретико-імовірнісних методів, особливо для
аналізу взаємозалежних економетричних структур.

Значний внесок у розробку економічних моделей зробили також Нобелівські
лауреати В. Леонтьев (1973), якому належать розробки в галузі балансових
моделей для моделювання взаємозв’язків з великою кількістю змінних, Л.
Канторович (1975), який досліджував виробничі моделі, Г. Дебрю (1983),
який працював у галузі математизації економічної теорії. Хоча їхні праці
безпосередньо не пов’язані з економетричними дослідженнями, усе ж вони
значною мірою вплинули на подальший розвиток не лише економетрії, а й
економічної науки загалом. У 2000 р. Дж. Хекман і Д. Макфеден відзначені
Нобелівською премією за розробку мікроеконометрії та методів
статистичного аналізу. Список використаної літератури:

Айвазян С. А., Мхитарян В. С. Прикладная статистика и основы
эконометрики: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1998. — 1022 с.

Бородин С. А. Эконометрика: Учеб. пособие. — Минск: Новое знание,2001. —
408 с.

Грубер Й. Економетрія: Вступ до множинної регресії та економетрії: У 2
т. — К: Нічлава, 1998-1999.

Джонстон Дж. Эконометрические методы. — М.: Статистика, 1980. — 444 с.

Доугерти К. Введение в эконометрику: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1997. —
402 с.

Дрейпер П., Смит Г. Прикладной регрессионный анализ. — М.: Финансы и
статистика, 1986. — Т. 1 — 365 с; Т. 2 — 379 с.

Емельянов А. С. Эконометрия и прогнозирование. — М.: Экономика, 1985. —
С. 82-89.

Похожие записи