Реферат з економічної теорії

На тему:

Довгі хвилі в економіці і теорії, що пояснюють їхнє існування

Зміст

Зміст 1

Основні положення гіпотези Н. Д. Кондратьєва Характеристика довгих хвиль
економічного розвитку

про існування великих циклів економічної кон’юнктури

2

Розвиток ідей Н. Д. Кондратьєва 6

Теорія етногенезу й альтернативна гіпотеза про природу довгих хвиль
Кондратьєва

10

Характеристика довгих хвиль економічного розвитку

14

Висновки 17

Список використаної літератури 18

Основні положення гіпотези

Н. Д. Кондратьєва про існування великих циклів економічної кон’юнктури

Н. Д. Кондратьєвим була проаналізована динаміка зміни наступних
показників з кінця XVIII століття по початок XX століття:

А) по Англії: цін, відсотків на капітал, заробітної плати
сільськогосподарських і текстильних робітників, зовнішньої торгівлі,
виробництва вугілля, чавуна, свинцю.

Б) по Франції: цін, відсотка на капітал, зовнішньої торгівлі, споживання
вугілля, посівної площі вівса, портфеля Французького банку, внесків в
ощадних касах, споживання бавовни, кава, цукру.

В) по Німеччині: виробництва вугілля і сталі.

Г) по США: цін, виробництва вугілля, чавуна і сталі, кількості веретен
бавовняної промисловості, посівних площ бавовни.

Д) світового виробництва вугілля і чавуна.

Показники виробництва і споживання — не загальні, а в розрахунку на душу
населення.

Після обробки отриманих кривих залежностей зазначених показників від
часу по методах математичної статистики виявлені добре виражені цикли
економічної динаміки довжиною 48 — 55 років. На переважній більшості
кривих ці цикли чітко видні без усякої математичної обробки. Періоди
коливань і основні (верхньої і нижні) крапки кривих залежностей різних
показників збігаються ((3 роки).

Таблиця 1.

Хронологія великих циклів економічної динаміки по Кондратьєв (складена в
1925 р.).

I висхідна хвиля 1785-1790 по 1810-1817

I низхідна хвиля 1810-1817 по 1844-1851

II висхідна хвиля 1844-1851 по 1870-1875

II низхідна хвиля 1870-1875 по 1890-1896

III висхідна хвиля 1890-1896 по 1914-1920

III низхідна хвиля 1914-1920 по ?

Кондратьєвим також було зроблено 4 важливі спостереження щодо характеру
цих циклів — «4 емпіричні правильності».

Спостереження перше.

Перед початком і на початку висхідної хвилі кожного довгого економічного
циклу спостерігаються глибокі зміни в умовах економічного життя
суспільства. Ці зміни виражені в значних змінах у техніку (чому
передують у свою чергу значні технічні відкриття і винаходи), залученні
у світові економічні зв’язки нових країн, зміні видобутку золота і
грошового обігу.

Спостереження друге.

На періоди висхіднаої хвилі кожного великого циклу приходиться найбільше
число соціальних потрясінь (воєн і революцій).

Приведемо список самих основних подій.

I висхідна хвиля: Велика французька революція, наполеонівські війни,
війни Росії з Туреччиною, війна за незалежність США.

I низхідна хвиля: французька революція 1830 р., рух чартистів в Англії.

II висхіднаа хвиля: революції 1848-1849 р. у Європі (Франція, Угорщина,
Німеччина), Кримська війна 1856 р., повстання сипаїв в Індії 1867-1869
р., громадянська війна в США 1861-1865 р., війни за об’єднання Німеччини
1865-1871 р., французька революція 1871 р..

II низхідна хвиля: війна Росії з Туреччиною 1877-1878 р..

III висхіднаа хвиля: англо-бурська війна 1899-1902 р.,
російсько-японська війна 1904 р., перша світова війна, революції 1905 р.
і 1917 р. і громадянська війна в Росії.

Ясно видно, що соціальні потрясіння висхідних хвиль набагато
перевершують такі низхідних хвиль як по числу подій, так і (що більш
важливо) по числу жертв і руйнувань.

Спостереження третє.

Періоди низхідної хвилі кожного великого циклу супроводжуються тривалою
й особливо вираженою депресією сільського господарства.

Спостереження четверте.

У періоди висхідної хвилі великого циклу середні капіталістичні цикли
характеризуються стислістю депресій і інтенсивністю підйомів, у періоди
низхіднаої хвилі великого циклу спостерігається зворотна картина.

Таблиця 2.

Короткі підйоми і депресії на фоні «довгих хвиль» Кондратьєва.

Періоди Число років підйому Число років депресії

1822-1843 9 12

1843-1874 21 10

1874-1895 6 15

1895-1912 15 4

Хоча Кондратьєвим був розглянутий період довжиною 140 років (усього 2.5
довжини хвилі великого циклу), він робить висновок, що наявність таких
циклів досить імовірно, і їхнє існування не може бути пояснено
випадковими величинами. На його думку, їхньої причини необхідно шукати в
особливостях, властивій капіталістичній системі господарства. Однак, при
побудові пояснення причин наявності таких циклів він зустрівся з дуже
великими труднощями. Його гіпотезу про причини цих циклів їсти зміст
привести цілком [1].

«Тривалість функціонування різних створених господарських благ і
продуктивних сил різна. Так само для їхнього створення потрібне різний
час і різні засоби. Як правило, найбільш тривалий період функціонування
мають основні види продуктивних сил. Вони ж вимагають найбільшого часу і
найбільших акумульованих засобів для їхнього створення.

Звідси необхідність для економіки поняття про різні види рівноваги
стосовно до різних періодів часу (дивися рівноваги короткого і довгого
періодів у Маршалла).

Великі цикли можна розглядати як порушення і відновлення економічної
рівноваги тривалого періоду. Основна їхня причина лежить у механізмі
нагромадження, акумулювання і розсіювання капіталу, достатнього для
створення нових основних продуктивних сил. Однак дія цієї основної
причини підсилює дія вторинних факторів.

Відповідно до викладеного розвиток великого циклу одержує наступне
висвітлення.

Початок підйому збігається з моментом, коли нагромадження й акумулювання
капіталу досягає такої напруги, при якому стає можливим рентабельне
інвестування капіталу з метою створення основних продуктивних сил і
радикального переустаткування техніки.

Підвищення темпу, що почалося, господарського життя, ускладнене
промислово-капіталістичними циклами середньої тривалості, викликає
загострення соціальної боротьби, боротьби за ринок і зовнішні конфлікти.

У цей період темп нагромадження капіталу слабшає і підсилюється процес
розсіювання вільного капіталу. Посилення дії цих факторів викликає
перелом темпу економічного розвитку і його уповільнення. Тому що дія
зазначених факторів сильніше в промисловості, то перелом звичайно
збігається з початком тривалої сільськогосподарської депресії.

Зниження темпу сільськогосподарського життя обумовлює, з одного боку,
посилення пошуків в області удосконалення техніки, з іншого боку —
відновлює процес акумулювання в руках фінансово-промислових і інших груп
значною мірою за рахунок сільського господарства.

Усе це створює передумови для нового підйому великого циклу, і він
повторюється знову, хоча і на новій ступіні розвитку продуктивних сил».

Варто згадати, що гіпотеза Кондратьєва піддавалися в СРСР суворій
критиці. Його опоненти намагалися заперечувати існування «довгих хвиль»
у динаміку багатьох показників, використовуючи методи математичної
статистики. Якщо ж наявність «довгих хвиль» у динаміку якого-небудь
показника було незаперечно, то пояснення наявності таких коливань
виводилося з більш ранніх робіт інших учених, зокрема, із праць М. И.
Туган-Барановського (див. [1]) .

Досить очевидно, що критика опонентів була спрямована не проти концепції
«довгих хвиль» як такої, а персонально проти автора.

Розвиток ідей Н. Д. Кондратьєва.

За час, що пройшов з 1925 року, виявилося багато нових фактів, що
підтверджують існування «довгих хвиль» в економіці, у першу чергу це
їхня наявність у розвитку економіки протягом XX століття. За цей же час
була запропонована величезна кількість теорій, що пояснюють їхнє
існування. Виділяються 9 груп таких теорій [2]. Вони будуть коротко
перераховані нижче в такому вигляді: коротка назва групи теорій, що
показує їхній зміст, і прізвища вчених, що висунули ці теорії.

Таблиця 3.

Класифікація теорій, що пояснюють існування великих циклів економічної
кон’юнктури Кондратьєва.

Група теорій Прізвища вчених

1 Марксистські теорії П. Баккара, Л. Фонтвьей, Э. Мануэль, Д. Гордон

2 Інноваційні теорії Й. Шумпетер, С. Коваль, Г. Менш, А. Клайнкнехт, Дж.
ван Дайн

3 Теорія перенагромадження в капітальному секторі Дж. Форфестер

4 Теорії, зв’язані з робочою силою К. Фридмен

5 Цінові теорії У. У. Ростоу, Б. Берри

6 Інтеграційний підхід і монетарні концепції Й. Дельбеке, П. Корпинен,
Р. Батра

7 Соціологічні пояснення і цикли класової боротьби К. Перес-Перес, И.
Милендорфер, Э. Скрепанти, М. Ольсен, С. Вибе, Дж. Гаттен, Б. Сильвер,
В. Вайндлих.

8 Теорія військових циклів Дж. Голдстайн

9 Теорія, що належить авторам книги [2]. Її можна охарактеризувати як
комплексну, що тяжіє до марксистського

Через велику кількість теорій я змушена відмовитися, як від задачі
зовсім нереальної в рамках даної роботи, від того, щоб хоча б коротко
викласти суть кожної теорії. Досить очевидно, що їхня кількість виходить
за рамки розумного.

У багатьох з цих теорій робиться спроба вивести пояснення існування
довгих хвиль Кондратьєва з коливань одного, узятого за основу авторами,
параметра, а коливання самого узятого за основу параметра автори
пояснюють довільним образом. Як правило, задовільного пояснення коливань
«первинного» параметра (наприклад кількості наукових відкриттів,
винаходів і технічних удосконалень в інноваційних теоріях) не вдається
дати, залишаючись у рамках економічної науки, а за їхні рамки автори
теорій виходять украй непевно і звичайно не просуваються далі
спекулятивної філософії.

Нижче буде розібрана одна з таких теорій і показана волаюча
непереконливість пояснення причин довгострокових коливань «первинного»
параметра, у якості якого в розглянутому прикладі виступає кількість
зроблених відкриттів, винаходів і технічних удосконалень (інноваційні
теорії).

Авторами деяких з цих теорій запропонована гіпотеза, відповідно до якої
збільшення кількості інновацій і інтенсивності їхнього упровадження
викликається погіршенням ситуації в економіці, що ніби-то стимулює
винахідників більш активно займатися своєю справою, а підприємців —
вкладати гроші у впровадження інновацій. Це положення досить спірне.

Відомо, що вкладення грошей у впровадження інновацій, особливо
принципових, досить ризиковано, і підприємець для вкладення в такого
роду проекти повинний мати надлишкові засоби, утрата яких не привела б
до його руйнування. Очевидно, що в періоди погіршення економічної
кон’юнктури кількість надлишкових засобів у підприємців, у всякому разі,
не більше, ніж у сприятливі періоди, і при поганій кон’юнктурі
готовність підприємця до ризикованих капіталовкладень також навряд чи
вище, ніж при гарній. У несприятливі періоди можливо тільки підвищення
темпу впровадження незначних технічних удосконалень, що не вимагає дуже
великих витрат, але швидкий ефект, що дає, у виді зниження витрат, а ні
в якому разі не збільшення інвестицій у радикальне переозброєння
техніки.

Погіршення економічної кон’юнктури також навряд чи стимулює підвищення
активності винахідників. Справді, професії винахідника як такої до XX
століття не існувало зовсім, і тільки в XX столітті з’являється
цілеспрямований пошук нових технічних рішень і організації типу
конструкторських бюро, укомплектованих відповідними професіоналами. До
цього винахідництвом займалися люди інших професій, що володіють творчим
складом розуму, у вільне від інших занять час. Але для витягу доходів зі
свого винаходу авторові необхідно було ще довести інформацію про нього
до осіб, що мають вільні капітали, і спонукати їх укласти гроші в його
впровадження. Ця справа була надзвичайно важким і далеко не завжди
кінчалося успіхом. Крім того, був досить великий ризик присвоєння
авторства винаходу іншою особою. (Були, однак, випадки, коли авторам
винаходів удавалося добрати необхідного способу самостійно, створити
свої фірми і домогтися комерційного успіху, однак це було дуже рідко). З
вищесказаного очевидно, що винахідницька діяльність жадала від автора
дуже великої напруги і далеко не завжди приносила йому доход, а частіше
— великі неприємності.

Таким чином, не спростована загальновідома істина, що основною причиною
будь-якої творчої діяльності є внутрішня потреба у творчості. З
факторів, зв’язаних з економічною ситуацією, має значення тільки
наявність джерела засобів до існування і вільного часу в потенційного
винахідника.

Можна припустити, що під час економічного спаду вільного часу в
потенційних винахідників стає більше, через ріст у цей період безробіття
і зменшення зайнятості. Однак відповідного дослідження статистики автори
інноваційних теорій не проводили. Крім того, наявність у потенційного
винахідника джерела засобів до існування не менш важливо, ніж наявність
вільного часу. Безробітний, тобто людина, до XX століття не має взагалі
ніякого доходу, не може повноцінно займатися творчою діяльністю,
особливо якщо врахувати, що в переважній більшості випадків він був
змушений ще і піклуватися про родину.

Таким чином, очевидно, що пояснення наявності довгострокових коливань
кількості зроблених відкриттів, винаходів і технічних удосконалень в
інноваційних теоріях непереконливо і ґрунтується на методах
спекулятивної філософії.

Деякими авторами вищенаведена гіпотеза відкинута (наприклад, Й.
Шумпетер). Однак пропоновані ними пояснення страждають тими ж
недоліками, що і попередня гіпотеза.

Подібними дефектами володіють і інші теорії: цінові теорії, теорія
перенагромадження в капітальному секторі і т.п.. Ці теорії, очевидно,
можна вважати щонайменше однобокими.

Були створені також комплексні теорії, однак і тут є необхідність виходу
за рамки економічної науки, тому що в довгостроковому періоді, очевидно,
не можна розглядати розвиток економіки, не розглядаючи розвиток того
суспільства, що цю економіку створює для задоволення своїх потреб.
Імовірно, з цієї причини й в авторів таких теорій успіхи в поясненні
існування «циклів Кондратьєва» поки досить відносні.

Окремо варто сказати про теорії військових циклів Дж. Гольдстайна. Хоча
і йому не удалося запропонувати переконливого пояснення існування
великих циклів у розвитку економіки, їм були відзначені і проаналізовані
досить важливі факти.

Тому що задовільна економічна статистика існує тільки з кінця XVIII
століття, і те далеко не по усіх важливих параметрах [1], ті автори
«економічних» гіпотез були вкрай стиснуті в статистичному матеріалі. Дж.
Гольдстайн, розглядаючи в першу чергу війни і їхнього наслідку як
основний фактор існування «довгих хвиль» в економіці, обійшов це
обмеження, тому що статистика воєн, їхніх жертв і руйнувань мається за
кілька останніх тисячоріч. (Військова міць цілком може розглядатися як
індикатор сили економічної, тому що зміст сильної армії і ведення воєн
за всіх часів коштувало надзвичайно дорого, а вести війну за рахунок
супротивника можна тільки після першої — і дуже великої — перемоги,
досягнутої тільки самотужки [2,3]).

Інтенсивність воєн він оцінював не по числу самих воєн, а по числу
викликаних ними жертв і руйнувань. Ще Н. Д. Кондратьєв була відзначена
чітко виражена повторюваність широкомасштабних воєн у висхідних фазах
«довгих хвиль». Така чітка повторюваність воєн Дж. Гольдстайном була
простежена аж до 1500 року (!). Він, можливо, порахував зайвим
досліджувати ще більш ранні дані, але все рівно з його спостережень
можна зробити цілком визначені висновки.

Дж. Гольдстайном фактично підтверджена наявність «довгих хвиль» у
розвитку феодальної формації. Якщо це вірно (що дуже ймовірно через
переконливість представлених їм даних), то майже всі теорії довгих хвиль
виявляються неспроможними, тому що базуються на законах капіталістичної
економіки, що не працюють у феодальній формації. Інноваційні теорії теж
не мають сенсу через майже повну відсутність масштабних інновацій у
XVI — XVII ст. (Усі важливі винаходи, що використовуються в цей час,
такі, як порох, вогнепальна зброя, компас, металургійні процеси,
друкарство і т.д., були зроблені в набагато більш ранній період). Не
годять, наприклад, і теорії, істотну роль отводящие світовому
ринкові, тому що він у XVI — XVII ст. також знаходився в зародковому
стані.

У зв’язку з вищесказаним має сенс строго (не методами спекулятивної
філософії) розглянути припущення, відповідно до якого «довгі хвилі»
мають, можливо, узагалі не економічну природу, а «довгохвильові» цикли в
економіці є наслідками деяких інших процесів.

Для з’ясування такої можливості необхідно залучити новітні досягнення
інших наук, у першу чергу соціології й етнології.

Теорія етногенезу й альтернативна гіпотеза про природу довгих хвиль
Кондратьєва.

Оскільки теорія етногенезу, створена радянським ученим Л. Н. Гумилевим,
нова (створена в 70-х — початку 80-х рр. XX в., [3,4]) і багатьом ще
невідома, необхідно викласти її основи перед початком викладу авторської
гіпотези про природу «довгих хвиль Кондратьєв». Вона викладається
гранично примітивно й у послідовності, що стоїть перед автором
задачею.

Основи теорії етногенезу.

Загальновідомо, що існують етноси, у принципі нездатні до самостійного
розвитку. Такі папуаси, народи Крайньої Півночі, більшість американських
індіанців і деякі інші. При цьому кожен окремо узятий член такого етносу
є повноцінним у фізичному й інтелектуальному відношенні людиною. Таким
чином, здатність до розвитку не є невід’ємною здатністю етносу.
Критерієм наявності розвитку етносу приймається його відношення до
ландшафту, що вміщає. Якщо етнос цілеспрямовано перетворює ландшафт —
він розвивається, якщо не перетворює ландшафт і знаходиться в рівновазі
з навколишнім середовищем — то не розвивається.

Перебравши безліч гіпотез, що пояснюють подібне положення справ, Л. Н.
Гумилев прийшов до наступних висновків. Очевидно, що людина існує за
рахунок хімічної енергії, засвоюваної їм з їжею з навколишнього
середовища. Тоді людей по «енергетичних характеристиках» можна розділити
на 3 категорії: гармонічного типу (переважна більшість людей),
енергоізбиточного типу (пассіонарії), енергодефіцитного типу
(субпассіонарії) (у порівнянні з біологічною нормою споживання енергії).
Тепер уже можна вважати встановленим, що рівень засвоєння біохімічної
енергії з навколишнього середовища є спадкоємною ознакою. Фактором
розвитку етносу є пассионарии. (Слід зазначити й існування гіпотези,
відповідно до якої пасіонарність (здатність до цілеспрямованого
наднапруження) обумовлена не підвищеним поглинанням біохімічної енергії
з навколишнього середовища, а при рівному поглинанні видачею більшої
частини цієї енергії у виді цілеспрямованої роботи. Але це з погляду
задачі, що стоїть, не важливо. Існування людей, здатних до тривалого
цілеспрямованого наднапруження, так само як і те, що такою здатністю
володіє відносно мале число людей — факти встановлені і не підмети
переглядові. Багато фактів, накопичені за довгу історію людства, не
можна пояснити інакше, як тим, що дана ознака є спадкоємним і
рецессивным).

Будь-яке відхилення засвоєння біохімічної енергії від норми знижує
життєздатність. Субпассіонарії нежиттєздатні, тому що їхня енергетика
нижче біологічної норми, а пассіонарії гинуть, навпаки, унаслідок
надмірної активності. Природний добір повинний привести до того, що в
популяції залишаться ТІЛЬКИ гармонічні люди. Такі популяції (етноси)
нездатні до розвитку, і саме їх являють собою народи типу папуасів або
австралійських аборигенів.

Для історії важливе співвідношення людей трьох зазначених типів, тому що
це співвідношення визначає картину поводження всього етносу в цілому. У
першу чергу важливе відношення числа пассіонаріїв до загального числа
людей. Це відношення може бути досить точно оцінене з даних історичної
науки, хоча методика такої оцінки далеко не проста, і, наприклад, видиме
для історії велика кількість «великих справ» може відповідати і
підйомові рівня «пассіонарного напруги», і його спадові.

З історичних даних видно, що час від часу в окремих регіонах планети
відбувається швидке і різке збільшення числа пассінаріїв, що може бути
пояснено тільки масовими мікромутаціями під дією яких-небудь зовнішніх
факторів (ці фактори відомі, ми їхній не розглядаємо). Це виявляється в
активізації народів, що населяють даний регіон, що виражається у війнах,
утворенні великих держав, і т.д., і т.п.. Потім унаслідок природного
добору число пассіонаріїв зменшується, і зрештою вони зникають з
популяції зовсім. В історії це виявляється в основному як руйнування
великих держав і завоювання їхніми сусідами, у загальному регресі, а
також багато в чому іншому. Часто буває зіткнення двох або більш різних
пассіонарних популяцій, що виникли від різних мікромутацій
(«пассіонарних поштовхів»), що створює неповторні історичні колізії.

Від мікромутації до повного зникнення пассіонаріїв з популяції проходить
1200 — 1500 років, що складає повний цикл етногенезу (тому граничний
термін життя структур імперського типу складає приблизно 1200 років).

І найважливіше з погляду задачі, що коштує: крім великого циклу довжиною
порядку 1500 років, відносна чисельність пассіонаріїв піддається
коливанням з «довжиною хвилі» від 50 до 100 років. Це порозумівається
тим, що відповідальний за цю ознаку ген, очевидно, рецессивен (тобто
виявляється у виді відповідної ознаки далеко не в кожного носія). Тому
після, наприклад, важкої війни, при якій пассіонарії гинуть у першу
чергу, їхня чисельність помітно скорочується, і поступово потім
відновлюється за рахунок потомства схованих носіїв цього гена, у якому
ознака виявляється в явній формі. Через 2-3 покоління внаслідок цього
активність і агресивність етносу знову зростає, знову відбуваються війни
і соціальні потрясіння, і «малий пассіонарний цикл» знову повторюється.

Тим, кому ця теорія в такому грубому і примітивному викладі не вселяє
особливої довіри, рекомендується прочитати оригінальні роботи Л. Н.
Гумилева, у першу чергу [3]. Альтернативної теорії, що пояснює настільки
ж правдоподібно весь хід історичного процесу, у даний час немає.

Авторська гіпотеза про природу «довгих хвиль

Кондратьєва».

Примітно, що механізм, приблизно подібний «малому пассіонарному у
своїй теорії військових циклів. У його інтерпретації він виглядав
приблизно так: економічний підйом — загострення конкуренції і протиріч —
війни — розруха, економічний спад, відновлення — економічний підйом —
нове загострення боротьби — нові покоління вже забули про жахи воєн, і
знову влаштовують нові війни — спад, розруха — … і так далі. Однак
автор не був знаком з пассіонарною теорією етногенезу, і від цієї його
побудови виглядали наївно і значною мірою «висіли в повітрі» . Теорія
етногенезу саме з’явилася відсутн ланкою в його гіпотезі. Підйоми
великих економічних циклів тоді відповідають високому числу
пассіонаріїв, спади — низькому.

Наявність тих або інших рис «малого пассіонарного циклу» можна
відзначити в багатьох теоріях, перерахованих вище в табл. 3. Наприклад,
Й. Шумпетер вважає одним з основних факторів існування «довгих хвиль
Кондратьєва» розподіл підприємців на «лідерів» і «сіру масу».

До питання про інновації:

Багатьма відзначена поява великого числа інновацій (великих відкриттів і
технічних винаходів) і їхнє активне впровадження в життя в періоди
підйому великого економічного циклу. Зрозуміло, що активність
підприємців, а отже, і їхнє відношення до технічних новинок і готовність
вкладати в них гроші повинні бути зв’язані з рівнем «пассіонарної
напруги» суспільства. Так само, великі відкриття і винаходи відбуваються
і «проштовхуються», як правило, активними і діяльними людьми, тобто
також пассіонаріями .

Очевидне питання — а чому, власне, «малий пассионарный цикл» синфазен у
різних народів — французів, англійців, германців? Справа в тім, що крім
етносів, існує таксономічеська одиниця більш високого порядку, етнічний
світ — суперетнос (цілісності такого типу називають також
«цивілізаціями», «світами» або «культурами»). Усі європейські і народи,
що відбулися від них, (наприклад, «янкі», австралійці й інші) належать
до одного суперетносу, що до XVI століття мало самоназву «християнський
світ», а з XVII століття до наших днів — «цивілізований світ». Усі ці
народи «сформовані» одним «пассіонарним поштовхом», і синфазность ритму
розвитку Англії, Франції, Німеччини й інших західноєвропейських держав
цілком природна.

Варто звернути увагу, що при створенні теорії довгих хвиль Кондратьєв і
його послідовники оперували тільки з даними з розвитих капіталістичних
країн, тобто країн, що належать до «цивілізованого світу». Таким чином,
цикли Кондратьєв, швидше за все, відповідають коливанням «пассіонарної
напруги» західноєвропейської суперетнічної системи.

Якщо ж розглянути економічний розвиток, наприклад, Росії (інша
суперетнічна система) за XVIII — XX вв., то усіма без винятку
дослідниками відзначалося, що воно зовсім не укладається в цикли
Кондратьєв. Наприклад, «кондратьєвський» спад з 1870-1875 по 1890-1896
роки приходиться на досить швидкий російський економічний підйом, у
царювання Олександра III, а під час Великої депресії 30-х років XX
століття темпи економічного розвитку Росії були найвищими за всю її
новітню історію.

Суть пропонованої гіпотези, що пояснює існування «довгих хвиль
Кондратьєв» у розвитку капіталістичної економіки, полягає в тім, що
довгострокові коливання економічної кон’юнктури (довгі хвилі Кондратьєв)
зв’язані з коливаннями рівня «пассіонарної напруги» західноєвропейської
суперетнічної системи (у котору входять також США і деякі інші
неєвропейські країни). Відносно високий рівень «пассіонарної напруги»
відповідає високої активності етносів, що утворять суперетнос, що
виражається в підйомі економіки, більш швидкому науково-технічному
прогресі і значному підвищенні темпу суспільно-політичного життя (у тому
числі і кількості соціальних потрясінь: воєн і революцій). У періоди
низького «пассіонарної напруги» має місце зворотна картина.

Характеристика довгих хвиль економічного розвитку

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені
вченими-економістами ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст
У. С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому була
обгрунтована наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами
довготривалих коливань ділової активності. Про існування довготривалих
циклів писали в своїх роботах М. І. Туган-Барановський, К. Каутський, В.
Парето та ін. Створення наукової теорії довгих хвиль пов’язане з ім’ям
російського вченого М. Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст.
опублікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. Теорія
довгих хвиль Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як
видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на подальший розвиток цього
напряму теоретичної думки, хоч доля її автора, репресованого у 1931 р.,
була трагічною.

У наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовження в
роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П.
Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кубинський та ін.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування
їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна.
Деякі з них виходять з того, що довготривалі цикли відбуваються під
впливом зовнішніх факторів розвитку.

У. С. Джевонс, наприклад, пов’язував формування довготривалих
циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім
впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через це — на
чергування фаз у підприємницькій діяльності.

На протилежність такому підходу у теорії М. Д. Кондратьєва довготривалі
цикли зумовлені внутрішніми факторами економічного зростання. Вони
безпосередньо пов’язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил
суспільства, насамперед з їхньою най-революційнішою частиною — засобами
праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який
вважав, що головну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі
технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності
підприємців.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення
технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами:
по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і вдосконалюються існуючі
технології; по-друге, революційне, коли відбуваються якісні зміни в
матеріалізації наукових знань.

Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюційний
шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати
умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні революції означають
перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються
еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в
продуктивних силах. Одночасно здійснюються стрибки і в розвитку людини
як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та
продуктивності її праці. Циклічне оновлення технологічних структур
продуктивних сил суспільства періодично повторюється, але, врешті-решт,
циклічний розвиток продуктивних сил здійснюється під впливом економічних
факторів. Інтенсивність науково-технічних відкриттів і винаходів, писав
з цього приводу М. Д. Кондратьєв, є функція запитів економічної
дійсності й попереднього розвитку науки і техніки. Сам розвиток науки,
підкреслював він, включається до закономірного процесу економічної
динаміки. Це означає, що аналіз довгих циклів не може бути обмежений
лише аналізом циклічності технічних коливань. Він обов’язково повинен
включати в себе також аналіз змін в організаційно-економічній структурі
суспільства та розвитку.

У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку
— низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу — період зміни базисних технологій
і технологічних структур виробничої системи суспільства — триває 20—25
років. У цей час відбуваються гострі економічні кризи малих і середніх
циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у
технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він
також бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної
структури суспільства, яка адекватна технологічному оновленню
виробництва.

Висхідна фаза великого циклу — період тривалого піднесення
економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від
25 до ЗО років, У цей час не виключені й циклічні кризи, пов’язані з
оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні
високої кон’юнктури.

Період «високого піднесення» — це період масового розповсюдження нових
технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових
галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для
отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у
виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.

Поряд із створенням наукових основ довгострокового
прогнозування економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає
змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої
економічної системи. Взаємозалежність між зміною базисних технологій
(великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих відносин, наприклад
підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному
циклу (довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво,
засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі; другій довгій
хвилі — монополістичне підприємництво з ринково-конкурентним
господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі
— період державно-монополістичного підприємництва з
державно-монополістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання.

Урахування об’єктивної взаємозумовленості довгих циклів у розвитку
технологічного способу виробництва і відповідного оновлення економічної
структури суспільства дає можливість наукового обґрунтування сучасного
етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу
половину 70-х років. У економічній літературі його називають
транснаціональним.

Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціонального
капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався
наприкінці 70-х років. Цей цикл грунтується на
широкійінтернаціоналізації структури відтворення, розвитку
ресурсозберігаючих технологій електронній автоматиці, біотехнології,
інформатиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого дисятиліття
цього століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний
тип розвитку загальноісторичного процесу. На зміну його прийде
постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність
сучасної виробничої структури економічно розвинутих країн. Вона має
перехідні від індустріальної до постіндустріальної структурної
характеристики.

Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так
і країнам з командно-адміністративною системою. На відміну від
промислово розвинутих ринкових країн, де циклічні фактори довгих хвиль
виявилися в середині 70-х – на початку 80-х років, часові межі в країнах
командно-адміністративної системи зсунулися приблизно на десятиліття.
Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку
техніки і технології. Отже, існує об’єктивна зумовленність спільності
ряду перетворень механізмів управління, організаційно-економічних
структур і форм власності у країнах з різним економічним устроєм.
Питання не в самій проблемі, а в формах і методах її розв’язання.

Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні циклічною, ні
довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з:

Структурної трансформації народногосподарських пропорцій у звязку з
розпадом колишнього єдиного економічного простору в рамках СРСР і
порушенням колишніх виробничих звязкіав та нестворенням відповідних
економічних

Трансформації економічної системи в цілому

Практичної некерованості цими трансформаційними процесами на макрорівні
в умовах, коли національна держава тільки формується

Висновки

Розглянуто теорію «великих циклів економічної кон’юнктури» Н. Д.
Кондратьєва і гіпотези, що пояснюють їхнє існування. Показано, що
незважаючи на дуже велике число таких гіпотез, вони не претендують на
повний опис і пояснення цього явища.

Висловлено припущення, що великі цикли економічної кон’юнктури є
наслідком процесів, що мають неекономічну природу, і на основі цього
припущення з залученням новітніх досягнень соціології й етнологіїі
побудована альтернативна гіпотеза, що пояснює феномен існування таких
циклів.

Список використаної літератури.

Кондратьєв Н. Д. «Проблеми економічної динаміки», К., 1999.

Меньшиков С. М., Клименко Л. А. «Довгі хвилі в економіці. Коли
суспільство змінює шкіру», К., 1999.

Гумилев Л. Н. «Етногенез і біосфера Землі», М., 1994.

Гумилев Л. Н. «Этносфера: история людей и история природы», М., 1993.

Мочерний В. Економічна теорія.-К., 2001

Основи економічної теорії: політекономічний аспект.-К., 1997

Дзюбин В. Основи економічної теорії.- К., 1998.

PAGE 18

Похожие записи