Реферат на тему:

Доходи населення і соціальна політика

ПЛАН

1. Доходи населення і їх диференціація

2. Рівень життя і бідність

3. Заробітна плата: суть, форми і системи

4. Соціальна політика держави

1. Доходи населення і їх диференціація

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами
виробництва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). У
ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход,
який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках
товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі
доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи
тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький дохід може бути наслідком
недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників
найманої праці, а також результатом змін кон’юнктури ринку. Основними
каналами доходів населення є:

трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);

доходи від підприємництва (прибуток);

доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);

доходи від індивідуальної трудової діяльності;

інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і
матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний
проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання
населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові
і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді
оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності,
пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді
відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів,
нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів
від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все
продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого
називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для
всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до
ринкової системи ріст диференціації доходів пов’язаний з тим, що частина
населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення
діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до
ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів,
які пов’язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають
економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин
нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях
(фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації,
працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до
ризику, походження, розмір і склад сім’ї, володіння власністю і
становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності
доходів відображує крива Лоренца (рис. 4), при побудові якої по осі
абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на
осі ординат — їх дохід (у відсотках).

Рис. 1. Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене
бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує
відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20,40,60% сімей отримує
відповідно 20,40,60% від всього доходу, то відповідні точки будуть
розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл
доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з
найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими
доходами — 15% і т.д. Заштрихована область між лінією абсолютної
рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі
доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу
доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні
абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута
крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш
пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої
Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до
продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну
напругу в суспільстві.

2. Рівень життя і бідність

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо
оцінюються як показники економічного добробуту. Отримувані населенням
доходи складають базу певного рівня життя.

Рівень життя визначається на основі оцінки кількості і якості спожитих
життєвих благ (матеріальних і духовних). Він оцінюється як
забезпеченістю населення життєвими благами, так і ступенем задоволення
потреб людей у певних благах.

Склад життєвих благ дуже різноманітний. Поряд з доходами населення
рівень життя визначають умови життєдіяльності, під впливом яких
складається певний спосіб і стиль життя, оцінюється його якість.

Система показників рівня життя, яка рекомендована ООН, включає широке
коло характерних умов життя. Виділяють 12 груп показників:

1. Народжуваність, смертність та інші демографічні характеристики
населення.

2. Санітарно-гігієнічні умови життя.

3. Споживання продовольчих товарів.

4. Житлові умови.

5. Освіта і культура.

6. Умови праці і зайнятість.

7. Доходи і витрати населення.

8. Вартість життя і споживчі ціни.

9. Транспортні засоби.

10. Організація відпочинку.

11. Соціальне забезпечення.

12. Свобода людини.

Отже, при оцінці рівня життя використовуються показники річного
споживання продуктів харчування, одягу, взуття в розрахунку на людину і
сім’ю, забезпеченість житловою площею, меблями, товарами довготривалого
користування, предметами культурно-побутового призначення. Окрім цього,
використовуються показники, які характеризують забезпеченість населення
школами, дитячими садками, рівнем медичного обслуговування, пунктами
побутового обслуговування, пральнями, перукарнями, банями, їдальнями
тощо.

Відповідна повинна бути і структура харчування, наприклад, хліба і
картоплі рекомендується споживати приблизно 80 кг в рік у розрахунку на
одну людину, овочів — 150 кг, фруктів -70-80 кг, м’яса — 60-70 кг.

Проте значна частина населення при переході до ринкової економіки не
може дотримуватися цих норм і проживає на рівні малозабезпеченості. Іще
у 80-х роках ми вперше зіткнулися з наявністю бідності.

Бідність, малозабезпеченість має декілька рівнів і характеризується
такими показниками:

1) прожитковим мінімумом,

2) гарантованим прожитковим мінімумом,

3) мінімальним споживчим бюджетом.

Розрізняють прожитковий мінімум фізіологічний і соціальний. Перший
розрахований на задоволення тільки головних найелементарніших потреб в
товарах і послугах. Другий, окрім мінімальних норм задоволення фізичних
потреб, включає витрати на мінімальні духовні і соціальні запити.
Соціально-фізіологічний мінімум — нижня межа малозабезпеченості
(бідності).

Гарантований прожитковий мінімум — це офіційно затверджений рівень
мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги. Він не може бути нижчим
за фізіологічний прожитковий мінімум і не може перевищувати вартісну
величину мінімального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій
і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально
достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини. Він
визначається суспільством як необхідний для збереження більш-менш
допустимого рівня життя.

Розрахований прожитковий мінімум забезпечує можливість придбання
найнеобхідніших товарів та одержання послуг (200 видів товарів).
Розраховується також оптимальний (раціональний) споживчий бюджет. Він
відображає ту величину і структуру споживання матеріальних і духовних
благ, які забезпечують найповніше й розумне задоволення потреб людини за
даного рівня розвитку продуктивних сил.

3. Заробітна плата: суть, форми і системи

У ринкових економічних системах основним доходом населення є зарплата. У
світовій економічній науці є чимало варіантів визначення поняття
заробітної плати.

За концепцією В.Петті, Д.Рікардо, зарплата є грошовим виразом «мінімуму
засобів існування». За А.Смітом, заробітна плата включає в себе вартість
життєвих засобів людини, щоб вона могла «працювати». А.Маршал в «життєво
необхідні засоби» включає вже засоби «щоб працювати» і «щоб жити».
В.Петті в XVII ст. вважав, що зарплата — це ціна праці.

К.Маркс розробив теорію заробітної плати як грошового виразу вартості і
ціни, робочої сили, тобто робітник продає не працю, а робочу силу
(здатність до праці). На початку XIX століття була поширена теорія
заробітної плати, що ґрунтується на теорії «трьох факторів» Ж.Б.Сея.

М.Туган-Барановський вважав заробітну плату часткою робітничого класу в
суспільному продукті, яка залежить від продуктивності суспільної праці і
соціальної сили робітничого класу. Е.Бем-Баверк звертав увагу на
можливість поступок підприємців у частині підвищення розміру заробітної
плати під загрозою страйків, організованих профспілками, але відзначав
наступний відтік капіталу з галузей з підвищеною зарплатою, заміну живої
праці машинною, що в кінцевому підсумку неминуче призведе до зниження
зарплати.

Необхідність прямого втручання в регулювання величини і динаміки
заробітної плати обґрунтував Дж.М.Кейнс. Щоб уникнути соціальних
потрясінь, він запропонував замість зниження зарплати шляхом перегляду
колективних угод використати поступове або автоматичне зниження реальної
зарплати в результаті зростання цін. Кейнс обґрунтував необхідність
політики жорсткої грошової заробітної плати.

Його ідеї розвинуті в працях Е.Хансена , Л.Клейна, Д.Робінсон та ін.,
які запропонували різні методи регулювання заробітної плати і доходів
населення, виходячи з визнання активної ролі держави у розподільчих
процесах.

У сучасній економічній теорії праця однозначно вважається фактором
виробництва, а заробітна плата — ціною використання праці робітника.
Прихильниками цієї концепції є відомі американські економісти
П.Самуельсон, В.Нордгауз.

З точки зору відносин розподілу заробітна плата — це грошове вираження
частини необхідного продукту, яка надходить в індивідуальне споживання
робітникам фірми у відповідності з кількістю і якістю затраченої ними
праці у виробництві.

Організації і фірми виплачують заробітну плату в грошовій формі, це
обумовлено наявністю товарно-грошових відносин і ринку. В цивілізованій
економіці виплата зарплати не може проходити в натуральній формі.
Грошова заробітна плата — найбільш гнучкий засіб обліку затрат і
результатів праці.

Регулювання заробітної плати здійснюється фірмою і державою. Перш за все
встановлюється міра праці. Вона відбиває кількість праці (величина
затраченої мускульної і нервової енергії), інтенсивність праці і якість
праці (ступінь складності і значення роботи). В результаті з’являються
норми виробітку, норми часу, норми обслуговування на тих чи інших
роботах. Підприємства і держава проводять нормування праці. Виконана
норма — це перш за все кількість праці певної якості, яку віддав
робітник фірмі чи державі протягом певного часу. За це він отримує
грошову винагороду в формі заробітної плати.

Держава і підприємство встановлюють такі принципи диференціації
заробітної плати працівників:

величина заробітної плати залежить від складності праці, професійних
навичок і кваліфікації робітника;

величина заробітної плати залежить від умов роботи, від її важкості,
шкідливості для здоров’я. Праця у важких і шкідливих умовах оплачується
вище;

величина заробітної плати залежить від результатів виробничої діяльності
фірми в цілому.

Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну та відрядну.
Погодинна зарплата нараховується робітникам залежно від кваліфікації і
фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці тих
робітників:

1) виробіток яких неможливо чітко нормувати;

2) в роботі яких головним є не зростання продуктивності праці, а
підвищення якості продукції;

3) виробіток яких в основному залежить не від їх індивідуальних трудових
зусиль, а визначається технологічним процесом.

Функції ж робітника зводяться тільки до налагоджування, спостереження і
контролю за роботою обладнання. При погодинній формі величина заробітної
плати обчислюється як добуток погодинної ставки і кількості праці.
Погодинна оплата передбачає просту погодинну систему, що обумовлює
оплату за фактично відпрацьований час та погодинно-преміальну, яка
враховує ще й інші моменти: виконання норми, ріст продуктивності праці,
якість робіт і продукції, економію ресурсів.

Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця
піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми
виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток
розцінки одиниці виробу і кількості виробів. Виділяють такі системи
відрядної заробітної плати:

пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну
залежність між зростанням об’єму виробки і збільшенням заробітної плати;

відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що
виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних
розцінках, а продукція понад норму — по розцінках більш високих і
зростаючих;

відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення
виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного
відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку.

відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена
продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а
за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної
дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія;

акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється
не за кожний виріб або операцію, а за весь об’єм робіт по акордних
розцінках;

колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника
знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни.
Колективний заробіток розподіляється між членами бригади у відповідності
з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом.

Останні десятиріччя характеризуються все більш широким застосуванням
погодинної заробітної плати і відповідним скороченням відрядної
внаслідок зростання механізації та автоматизації виробництва. У
Великобританії, США, Німеччині і Франції 60-70% промислових робітників
отримують погодинну заробітну плату.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна
плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу.
На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови
й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення
середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення
добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна
плата.

Реальна заробітна плата — це сума матеріальних і духовних благ та
послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата
залежить від ряду факторів :

а) рівня номінальної зарплати;

в) цін на товари і послуги, які споживає населення;

с) величини податків, які сплачуються різними верствами населення в
бюджет.

4. Соціальна політика держави

Соціальна політика — це заходи держави, спрямовані на пом’якшення
нерівності в розподілі доходів, що є неминучою характерною рисою
ринкової економіки. Вона спрямована на послаблення диференціації доходів
і майна, пом’якшення суперечностей між учасниками ринкової економіки і
запобіганню соціальних конфліктів на економічному ґрунті.

Тому важливим завданням соціальної політики є адресна (тобто призначена
для конкретних груп населення) соціальна підтримка зі сторони держави, в
першу чергу найменш захищених верств. Для того, щоб допомогти цим людям,
гарантувати їм необхідні засоби, існує соціальна галузь економіки, яка
називається соціальним забезпеченням. На організації соціального
забезпечення держава покладає турботу про ті категорії населення, які в
законодавчому порядку мають право на довготривалу або постійну допомогу
у зв’язку з віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю
інших джерел існування.

Найбільш поширений вид соціального забезпечення — пенсійне забезпечення.
Пенсіонерам за віком виплачується пенсія, яка залежить від стажу роботи
і рівня заробітної плати, яку отримувала людина до виходу на пенсію.
Окрім трудових пенсій за віком, за вислугу років, виплачуються пенсії по
інвалідності. Пенсії по інвалідності не залежать від віку і обумовлені
тільки станом здоров’я, неможливістю або обмеженою можливістю людини
здійснювати трудову діяльність. Пенсії виплачуються з пенсійного фонду,
створеного за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.

Соціальна допомога надається також за рахунок асигнувань з державного та
місцевих бюджетів. Нині діють такі форми соціальної допомоги :

надання грошової допомоги і пільг сім’ям, що виховують дітей;

надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення
безплатними обідами, одягом і паливом, пільгами щодо оплати транспорту,
житла тощо);

обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян
у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування
пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, відділеннями
соціальної допомоги вдома.

Поширеним видом грошової допомоги студентській молоді є виплата
стипендій.

Особливий вид соціальної допомоги — медична допомога. В період переходу
України до економіки ринкового типу неминуче часткове використання
грошових засобів населення і підприємств на потреби охорони здоров’я в
формі платної і страхової медицини. Фонд медичного страхування
утворюється за рахунок страхових внесків підприємств та громадян, а
також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших
кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонено законодавством
України. Медичне страхування забезпечує право працюючих громадян та
членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне
забезпечення у разі захворювання.

Держава надає також значну допомогу безробітним. Перш за все вона
проявляється у вигляді виплати офіційно зареєстрованим безробітним
державної допомоги по безробіттю. Кошти фонду спрямовуються на
фінансування професійної орієнтації населення, професійного навчання
вивільнюваних працівників і безробітних, що сприяє їх працевлаштуванню
та організації додаткових робочих місць.

В умовах переходу до ринкової економіки відбувається різке збільшення
диференціації доходів населення і гостро проявляється проблема
соціального захисту населення від зростання цін. Для того, щоб ріст цін
на товари і послуги не призводив до катастрофічного зниження споживання
і життєвого рівня, частково здійснюється індексація доходів. Це означає,
що заробітна плата, пенсії, стипендії, інші види доходів збільшуються в
міру зростання роздрібних цін.

Індексація доходів населення застосовується в різних країнах, хоч,
наприклад, у Франції і Німеччині відмовились від індексації доходів
населення, вважаючи, що її негативні наслідки для економіки переважають
позитивні. Проте в умовах значного зростання роздрібних цін протягом
останніх років індексація доходів населення неминуча і виправдана. Але
певна нерівність все ж повинна зберігатися, зрівняльний розподіл
суперечить ринковим принципам.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи