Курсова робота

Безготівкові розрахунки (розрахунки із застосуванням платіжних доручень,
чеків, вескелів)

ПЛАН

TOC \o «1-3» I. ВСТУП 2

II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 3

III. ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЇХ ПРИЙМАННЯ УСТАНОВАМИ
БАНКІВ 4

iv. РОЗРАХУНКИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПЛАТІЖНИХ ДОРУЧЕНЬ 7

V. РОЗРАХУНКИ ЧЕКАМИ 8

VI. ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ВЕКСЕЛЯМИ 11

VII. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВЕКСЕЛІВ. 13

VIII. ПРАВИЛА ПЕРЕДАЧІ ВЕКСЕЛЯ ІНШІЙ ОСОБІ. ВИДИ ІНДОСАМЕНТУ. 14

IX. ВЕКСЕЛЬНІ ОПЕРАЦІЇ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА. 16

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ………………………………………24

I. ВСТУП

Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих
послуг, інших боргових забов’язаньє однією з головних передпосилок і
ознак ефектовного функціонування економіки в цілому і кожного суб’єкта
окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових
розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, в
центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні
установи.

В залежності від форми використання грошових коштів всі розрахунки
поділяються на дві сфери: готівкових розрахунків – яка обслуговується
законними грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків – яка
обслуговується платіжними засобами в депозитній формі у формі
комерційних боргових забов’язань (вексель, чек, банковський сертифікат).
Сфера безготівкових розрахунків поділяється організаційно на
міжбанківськи розрахунки, які обслуговують відношення між банками, і на
міжгосподарчи розрахунки між клієнтами банків.

Попередня оплата широко використовувалась в Україні у 1992-1993 роках за
рішенням уряду і Національного банка з метою обмеження відпуску
неплатоспроможнім покупцям і прискорення розрахунків.

Наступна оплата у формі комерційного кредита розвинута в Україні поки
слабо. А відсрочка платежу набула широкий розмах у зв’язку з низькою
договірною дисципліною і слабою платіжеспроможністю.

II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Безготівкові розрахунки в господарському обороті України регулюються
інструкцією Національного банку, яка розроблена згідно із Законом
України «Про банки і банківську діяльність», іншими законодавчими актами
України та нормативними актами Національного банку України. Інструкція
визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків у
національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок
їх обігу, що впроваджуються в господарський оборот України.

Юридичні особи, їх філії, відділення, фізичні особи — суб’єкти
підприємницької діяльності відкривають поточні рахунки, інші рахунки для
зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій
у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків. Якщо
підприємство відкриває більше одного рахунку, один з цих рахунків
визначається як основний. Безготівкові розрахунки між підприємствами,
фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів з
поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки приймають доручення підприємств на перерахування коштів до
виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках і тільки за
розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання
коштів передбачене законами України. У разі відсутності коштів на
основному рахунку підприємства банки приймають до виконання доручення на
перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних
цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені,
штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у
встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які
приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування
своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з
рахунків.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових
документів:

платіжними дорученнями;

платіжними вимогами-дорученнями;

чеками;

акредитивами;

векселями;

платіжними вимогами;

інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

III. ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЇХ ПРИЙМАННЯ УСТАНОВАМИ
БАНКІВ

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій
формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати,
залежно від їх форми, такі реквізити:

А) назву документа;

Б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

В) назви платника та одержувача коштів, які відповідають зареєстрованим
у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром
підприємств і організацій України, у фізичних осіб — ідентифікаційні
номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових
органів, номери рахунків в установах банку;

Г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні
номери за МФО;

Д) суму платежу цифрами та літерами;

Е) призначення платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг),
посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір,
рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його
номера і дати, зазначення назви і відповідної статті закону, якою
передбачено безспірне списання коштів, тощо.

Є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення
розрахункового документа) — відбиток печатки та підписи відповідальних
осіб платника або одержувача коштів;

Ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу;

З) суму податку на додану вартість або напис «без податку на додану
вартість”.

У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів не заповнений або
заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються:

суб’єктами підприємницької діяльності — юридичними особами повинні мати
відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, яким надане право
розпорядження рахунком і підпису розрахункових документів і які
повідомлені банку в картці із зразками підписів та відбитком печатки;

відділеннями, філіями, представництвами від імені юридичної особи,
підписуються особами, які уповноважені цією юридичною особою, і
завіряються відбитком печатки, що відповідає вміщеним в картку зразкам
підписів та відбитка печатки;

підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією
відповідальною особою, зразок підпису якої зазначений в картці зразків
підписів та відбитка печатки;

фізичними особами, підписуються ними та приймаються банком до виконання
за наявністю на документі підпису, що відповідає зразку вміщеного в
картку рахунку.

Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку
розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних
розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв’язку.
Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на
розрахунково-касове обслуговування.

Паперові розрахункові документи, як правило, виписуються з використанням
технічних засобів за один раз під копірку у двох примірниках, платіжні
вимоги та документи підприємств, які обслуговуються в одній установі
банку, — в трьох примірниках (якщо застосування копірки неможливе, то на
всіх тотожних примірниках у правому верхньому куті мають бути вміщені
послідовні порядкові номери).

Для документального підтвердження часткової оплати розрахункових
документів відповідальний працівник банку виписує у двох примірниках
меморіальний ордер.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня,
час якого регламентується режимом роботи банку. Розрахунки за
документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня,
здійснюються банком того ж дня. Розрахункові документи, які надійшли
після операційного дня, банк виконує наступного дня.

Спецзв’язком розрахункові документи відправляються банком одержувача
коштів банку платника у день їх надходження або наступного дня, якщо
документи надійшли після операційного дня.

IV. РОЗРАХУНКИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПЛАТІЖНИХ ДОРУЧЕНЬ

Платіжне доручення — документ, який являє собою письмово оформлене
доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної
суми коштів зі свого рахунку.

Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних
днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

Якщо на основному рахунку платника кошти відсутні, він зобов’язаний
протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів з інших поточних
рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості
або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і
нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

в порядку попередньої оплати;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості
підприємств;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам
(заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх
рахунки, відкриті в установах банків;

в інших випадках за згодою сторін.

Попередня оплата здійснюється підприємствами у разі, якщо це обумовлено
в договорі або встановлено окремими указами Президента України та
рішеннями уряду (за хлібопродукти, воду, електро- та теплову енергію, за
користування телефоном і за поштово-телеграфні послуги, за перевезення
товарів для розрахунків із залізницями, пароплавствами,
автотранспортними підприємствами).

V. Розрахунки чеками

Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і
видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючи
чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на
корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Приймаючи чек в оплату за товари (виконані роботи, надані послуги),
чекодержатель перевіряє:

відповідність чека встановленому зразку;

правильність заповнення чека;

відсутність виправлень;

відповідність суми корінця чека сумі, вказаній на самому чеку;

строк дії чека;

наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви
чекодавця.

Після цього чекодержатель переконується в особі пред’явника чека за
паспортом або документом, що його замінює.

У разі пред’явлення до установи банку дефектного чека, який не був
прийнятий до оплати підприємством торгівлі або послуг, установа банку
робить запит по каналах зв’язку установі банку, яка виписала чек.
Дефектний чек до отримання підтвердження залишається на руках у власника
чека. Отримавши відповідь, працівник установи банку може дооформити чек
(поставити печатку, підписи тощо) або виписати новий.

Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів —
якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в одній установі банку,
і в чотирьох примірниках — на кожну установу банку окремо — якщо рахунки
чекодавця і чекодержателя ведуться в різних установах банків.

Реєстр вміщує таку інформацію про чек:

а) номер рахунку чекодавця, його ідентифікаційний код за Єдиним
державним реєстром підприємств та організацій України;

б) назву банку-емітента та його номер МФО;

в) назву чекодержателя, номер його рахунку та ідентифікаційний код за
Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;

г) назву банку чекодержателя та його номер МФО;

д) суму чека;

є) номер чека;

ж) загальну суму реєстру.

Перший примірник реєстру чеків має завірятися підписами та відбитком
печатки чекодержателя згідно з карткою зразків підписів.

Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку,
після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру, кошти
списуються з відповідного рахунку чекодавця та зараховуються на рахунок
чекодержателю на підставі першого примірника реєстру.

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк
чекодержателя зобов’язаний прийняти чек з реєстром та разом з другим та
третім примірниками реєстру інкасувати чек спецзв’язком до
банку-емітента.

Останній примірник реєстру повертається чекодержателю з відміткою про
оплату – якщо клієнти обслуговуються в одній установі банку, або з
відміткою про інкасування — якщо клієнти обслуговуються в різних банках.

Після отримання чека разом з двома примірниками реєстру банк-емітент
перевіряє:

відношення даного чека до цього банку;

відповідність номера рахунку чекодавця, який проставлений в чеку,
зазначеному в картці;

відповідність підписів та відбитка печатки чекодавця з карткою зразків
підписів або наявність напису: «За дорученням від ______________ 200_
р.»;

чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової книжки;

належність номера чека до виданої книжки та дотримання строків дії
книжки;

правильність оформлення чека.

Після цього банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекодержателя.
Оплачений чек разом з примірником реєстру залишається у банку-емітенті.

Коли гроші не надійшли в банк чекодержателя після закінчення 10
календарних днів від дати інкасування чека, бінк здійснює запит
електронною поштою до банку-емітента щодо причин несплати чека.
Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має
дати відповідь банку чекодержателя, який повідомляє про це
чекодержателя.

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або
вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де вони мають
бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії
чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його
вичерпання. Коли клієнт вирішить припинити розрахунки чековою книжкою до
закінчення строку її дії чекодавець подає її в банк разом з дорученням
для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого
депонувалися кошти. Якщо при повному використанні чеків ліміт чекової
книжки буде невичерпаним, чекодавцю може бути надана нова розрахункова
чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Для цього чекодавець має
подати в банк книжку з корінцями використаних чеків разом із заявою на
отримання нової чекової книжки.

Строк дії нової чекової книжки вираховується з дня її видачі.

Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у випадках, якщо:

чек заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле
замість підпису;

реєстр чеків заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки,
факсиміле замість підпису;

чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж задепонована на
аналітичному рахунку “Розрахунки чеками”.

Розрахунок по чеку може бути забеспечений повністю або частково шляхом
аваля. Це забеспечення дається третьою особою, за винятком платника, або
навіть однією з осіб, яка підписала чек. Аваль робиться на чеку або на
додатковому папері. Для аваля досить навіть одного підпису, поставленого
авалістом на лицевій стороні чеку, якщо тільки підпис не поставлений
чекодавцем. Аваль повинен вказати, за чий рахунок він виданий. При
відсутності такої вказівки він вважається виданим на чекодавця.

VI. ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ВЕКСЕЛЯМИ

Вексель як визначена форма грошового забов’язання широко застосовується
в господарському обороті України. Його застосування в якості засобу
обігу і розрахунку у цій сфері пов’язане з тим, що частина обігу
здійснюється за рахунок кредиту.

У багатьох країнах світу обіг векселя регламентується єдиним законом,
який був прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 році. Через
сім років і в колишньому Радянськлму Союзі було впорядковано вексельне
законодавство.

Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене
зобов’язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у
векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного
у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю).
Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне
зобов’язання або наказ сплатити відповідну суму грошей. Основні учасники
вексельних правовідносин – векселедавець, векселедержатель та платник. У
залежності від того, хто є платником за векселем – сам векселедержатель
чи третя особа – розпізнають два види векселів: простий і переказний.
Переказний вексель інакше називається “трата”. Вексельне забов’язання
утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця.
Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо
формальним документом. З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає
у векселі, того не існує, з іншого – дефект форми векселя спричиняє його
недійсність без попереднього визнання данного факту з боку суду. Ця
особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність
векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки
“вексельну силу”, але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як
ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).

Векселі, як і чеки, — невідємні елементи грошового обігу. Без них не
можливо ефективно здійснювати міжгосподарськи розрахунки і вийти з
платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні
пов’язане з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних
навичок у здійснені розхрахунків векселями; ненасиченість ринку
відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість
багатьох господарських організацій.

Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють із векселями,
адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Нині
операції з векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності
комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним
напрямками:

проведення класичних банківських операцій з векселями, тобто облік,
інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів,
продаж векселів, що належать банку;

оформлення векселями взаємозаборгованості суб’єктів підприємницької
діяльності.

VII. Основні характеристики векселів.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей
власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування – “вексель”;

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути
здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у
підпунктах “а”, “в – є”, також:

просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, відповідно для
простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного
векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий,
що підлягає оплаті по пред’явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з
найменуванням платника (місце складання документа – для простого
векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання
платника (векселедавця – для простого векселя);

в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається
підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

З урахуванням тих функцій, які виконує учасник вексельного обігу, він
може виконувати різні написи, які встановлюють його правову
відповідальність, а також предмет, зміст та розмір цієї
відповідальності.

Написи повинні мати наступні властивості:

визначеність напису, яка дозволяє точно встановити волю і наміри
надписувача;

відсутність причинно-наслідкових зв’язків в напису на підставі видачі
або передачі векселя, іншими словами, напис і відповідальність повинні
бути односторонніми;

безумовність напису;

письмова форма на самому векселі.

VIII. Правила передачі векселя іншій особі. Види індосаменту.

В платіжному обігу вексель виступає в якості обігового фінансового
документу та ордерного цінного паперу.Це значить, що передача векселя
іншій особі здійснюється шляхом простої передачі або за допомогою
передаточного напису (індосаменту). Такий напис робиться на зворотній
стороні векселя і підписується індоссантом, тобто особою зробившою
передаточний напис. Індосамент повинен бути безумовним, тому що всі
обмежувальні умови, занесені до нього, вважаються не дійсними.

Шляхом передаточного напису індосант передає іншій особі, користь якої
зроблено напис, всі права, вимоги та ризики по векселю.

При складанні векселя перший покупець і векселедержатель повинні
визначити форму цього документа, тобто вирішити, буде вексель обіговим
чи ні. Якщо вексель виданий як обіговий, він залишається таким протягом
всього строку його дії, і жодна з сторін по векселю не має права змінити
його форму. Для того щоб зробити вексель необіговим, робиться вказівка

“…платити тільки (назва ремітенту)”, і тоді вексель може бути переданий
тільки за умови звичайної цессії. Наслідки такої передачі складаються з
того, що індосанти не несуть відповідальності за платіж та акцепт по
векселю.

При складанні індосаменту особа, що робить надпис, теж може визначити
форму цього надпису.Якщо вексель переданий індосантом з таким надписом,
то він залишається ордерним цінним папером, тобто може бути в
майбутньому переданий, так якщо б цієї вказівки не було. Наслідки такої
подальшої передачі заключаються в тому, що індосант, зробивший таку
вказівку, не несе в подальшому відповідальності перед наступними
індосантами, за винятком особи, якій він передав вексель.

Дозволяється робити індосаменти наступних видів:

Бланковий індосамент – передаточний напис (виконується тільки на
зворотній стороні векселя), в якому не вказано, наказу якої особи
необхідно зробити платіж. Вона підписується індосантом. Такий вексель
прийнято рахувати виставленим на пред’явника, і його можна передавати
шляхом простого вручення або шляхом передаточного надпису. Однак коли за
бланковим індосаментом слідує інший індосамент, особа, яка підписала
останньою, вважається тією, що придбала вексель, за бланковим
індосаментом.

Повний індосамент – за допомогою повного індосаменту індосант передає
всі права і вимоги по векселю іншій особі, найменування якої, вказує в
передаточному напису. Повний індосамент підписується особою, яка передає
вексель іншій особі, але з дотриманням безперервності передаточних
надписів. Якщо на звороті не вистачає місця для наступних надписів, тоді
до векселя робиться додаток (алонж), яке оформлюється у відповідності до
вексельного законодавства.

Препоручительський індосамент – передаточний напис, який робиться
власником векселя при передачі цього документа іншій особі для виконання
різних доручень, наприклад: отримати платіж, акцепт або забеспечити
виконання особою, яка винна за векселем, всіх або тільки визначених
вимог по векселю. Препоручительський індосамент може бути тільки
іменним. Він означає просте доручення, на основі якого векселедержатель
може реалізувати всі права, які витікають із векселя, окрім особого
порядку здійснення самого індосаменту.

Заставний індосамент – передаточний напис робиться власником векселя при
передачі цього документа під заставу. Заставний індосамент може бути
тільки іменним.

IX. Вексельні операції та їх харатеристика.

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

операції, пов’язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з
власними векселями, точнішие з векселями, по яким підприємство виступає
або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в
переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних
векселях);

опреації, пов’язані з обігом векселей, тобто операції з чужими
векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало
надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.

До першої групи операцій відносяться:

видача простого векселя;

трассування:

на іншого платника наказу третій особі;

на іншого платника власному наказу;

на самого себе;

доміціляція векселя;

оплата векселя.

До другої групи операцій відносяться:

облікова операція (індосування);

ломбардна операція (кредит під заставу векселя);

комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних
документів);

депозитна операція (зберігання та керування векселями);

акцептна операція (акцептний кредит);

гарантійна операція (поручительство по векселям).

Доміціляція векселів.

Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку
платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається
доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця
проживання платника – векселедателя в простих та акцептанта в переказних
векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або
векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує
доміціліата зробити платіж, – доміціліантом.

Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільняє його від
турбот, які пов’язані з оплатою векселя. Для векселедателя
доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому
населенному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання
векселя в одному з банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для
банків, так і для інших осіб, які бажають його придбати; він легше може
бути облікованим, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести
накладних витрат (дамно, порто та інш.)

По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у
переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати
вексель: перший – трассату, а другий – векселедателю. Потім трассат
(векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю

передбачуваній або бажаній доміціляції, з проханням про дозвіл
доміціліювати вексель, сповістити умови покриття і додаткові умови
відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по
рахунку на залишку сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе
доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності
кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про
покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції).
Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють
потім вексель у доміціліата та письмову повідомляють їх про це, а також
трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая
тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що
доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати
підозри у першепридбавача щодо платежа).

Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а той потім
оплачує у строк доміцілійований у нього вексель; він же перекреслює
підпис особи, яка забов’язана платежом по векселю – акцептанта в
перказному та векселедателя в простому векселях, — і повертає йому або
іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований
вексель.

Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту),
так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних
частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель
вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити
його.

У випадку відмови доміціліата сплатити доміцілійований у нього вексель
повинен бути зроблений протест з позначенням причини відмови від
платежу. Отже, доміціліат не забов’язан нічим, навіть в тому випадку,
коли він пообіцяв трассату оплату векселя.

Облікова операція.

Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається
з того, що підприємство або фінансова установа – банк, предоставляє
векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів,
робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до
настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на
величину обліку (дисконта).

Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем – дисконтантом у
повну власність векселепридбавачу – дисконтера по передаточним на його
ім’я надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх
по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь
дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста
може утримуватися особливий вид комісії — дамно, і поштово-телеграфні
витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так
і до дисконтера зветься обліковою, бо і дисконтант і дисконтер
обліковують, а у випадку іноземного векселя – негоціюють, тобто продають
і купують вексель.

Рекомендується приймати до обліку тільки такі векселя, які мають не
менше двох підписів, а саме:

прості векселя – з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;

переказні векселя на іншого платника наказу третій особі – з підписом
трассанта, трассата і бланком ремітенту;

переказні векселя на іншого платника власному наказу – з підписом
трассанта, трассата і бланком трассанта;

переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на сомого
себе) – з підписом трассанта і бланком ремітенту;

секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, — з підписом
трассанта і бланком ремітенту;

Також слід стежити за тим, щоб – як правило – купувати:

векселя, які виникли на грунті реальних торгових угод;

векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми.
Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.

векселя з платежом у банківському пункті;

Але крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються і векселя
меншого гатунку, хоча вони і не зустрічають великого попиту. До таких
векселів відносяться:

векселя з безоборотними надписами;

внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;

векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;

переказні векселя, які не підлягають акцепту, — мандати.

ПЕРЕДАЧА ВЕКСЕЛЕЙ В ОПЛАТУ БОРГУ.

Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в
оплату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця
складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана
грошима, а зараховується в уплату боргу за його особистоим рахунком.

Ломбардна операція.

Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі
векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме:

за позиками строковими за позичковими рахунками;

за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.

Всі ці векселя забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).

По лобардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по протесту банки
у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на
дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані
або опротестовані.

КОМІСІЙНА ОПЕРАЦІЯ.

Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які
забеспечують їх проведення. Банки приймають:

прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до
настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу – в їх протесту;

переказні і прості візо-векселя для пред’явлення до акцепту, а у випадку
неакцепту – в їх протесті;

протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом
пред’влення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.

За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь комісію,
а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.

Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по
розрахунковим і кореспонденським рахункам як на інкасо, так і на
пред’явлення до акцепту місцевих векселів.

Депозитна операція.

Депозитні операції або операції депо, які здійснюються з векселями,
виконуюються за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки
приймають векселя:

на збереження (чисте депо);

на збереження і керування (кваліфіковане депо);

на збереження, в керування і розпорядження (забеспечуюче депо).

При чистому депо банк приймає на себе забов’язання зберігати векселя,
відповідати за всі наслідки їх загибелі або псування і повертати їх за
першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує
за строками векселей, інкасує строкові векселя і в певних випадках
протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав

довірителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за
рахунок сум, які поступають в оплату векселів.

Забеспечуюче депо на умовах застави служить для цілей забеспечення
виданих клієнту позик і складає основу ломбардних операцій.

АКЦЕПТНА операція.

Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю
банків, які забеспечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк
акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт
надасть банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій
операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума
для оплати векселя банком надається клієнтом не пізніше, чим за день до
настання строку. Тому банки надають акцептний кредит тільки першокласним
позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в
якості забеспечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш
надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та
додаткового високоліквідного забеспечення.

Ремітент може використати акцепт в різних цілях: передати в уплату боргу
своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів.
В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який
не бажає пускати свій акцепт в обіг, – тим самим він переводить
акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати
власний акцепт, а за згодою з ремітентом депонувати його у себе до
настання строку платежу.

У зовнішньоторгових операціях акцептний кредит часто приймає форму
акцептно-рамбурсного кредиту, при якому експортер (або його комісіонер)
виставляє витрати на будь-який іноземний банк, а покриття по кредиту
надає банк імпортера, або інший третій банк, але все це – за дорученням
та за рахунок імпортера. Ця форма кредиту

використовується тоді, коли валюта платежу по контракту не є валютою
країни ні експортера, ні імпортера.

Як акцептний, так і акцептно-рамбурсний кредит відкривається по товарним
угодам, і векселя акцептуються проти пред’явлення товарних документів і
часто супроводжуються акредитивами.

По акцептним кредитам банк утримує комісію в залежності від строку і
суми забов’язань і ризику непогашення кредиту, а по акцептно-рамбурсним
кредитам банк, окрім комісії, утримує ще і відсотки.

ГАРАНТІЙНА операція.

Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що
третя особа – підприємство або банк приймає на себе відповідальність по
забов’язанням довірителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі
авалювання векселя і тим самим надає авальний кредит. Якщо довіритель не
зможе виконати свої забов’язання по відношенню до свого контрагента, а
саме – у строк погасити векселя, гарантор бере на себе оплату даних
забов’язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі
гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від
виконання сторонами по угоді своїх забов’язань.

Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються банками,
так як очима ділового світу тільки вони можуть забеспечити солідність та
добротність фірми.

Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не
виникає імобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш
ризикоаваних операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по
забов’язанням) передбачити, чи зможе довіритель погасити свої
забов’язання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка
виплачується доверителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в
залежності від суми, строків забов’язань і ризику операції.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

И. С. Гринько «Внешнеторговые операции», Сумы, издательство «Орион».

Газета «Бизнес» №49, 7 грудня 1998 р. «Как правильно пердать вексель
другому лицу».

Фінансово-економічний журнал “Финансовая тема”, «Вексельные операции, их
характеристка. Бухгалтерское оформление операций с векселями», Ю. Мороз,
АБ «Укргазбанк».

Газета «Бухгалтерия. Налоги. Бизнес» №36, 17 вересня 1998 р. «Операции с
векселями – возможности и проблемы».

Інструкція Національного банку «Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті України», від 19 лютого 1998 року № 7.

Положення «Про переказний і простий вексель» (затверджене постановою ЦВК
і РНК СРСР), від 7 серпня 1937 р. N 104/1341

Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція
1993 р.), Міжнародна Торговельна Палата.

Основи економічної теорії: Підручник / А.А.Чухно, П.С.Єщенко, Г.Н.Климко
та ін.; За ред. А.А.Чухна. – К.: Вища шк., 2001 – 606 с.:іл.

PAGE 1

PAGE 1

Похожие записи