Реферат на тему:

Альтернативні теорії грошей. Грошова система. Типи грошових систем

Металістична теорія

Існують різноманітні теорії грошей, найвідоміші з них — металістична,
номіналістична, кількісна і товарна.

У металістичній теорії ототожнюються грошовий обіг і товарний обмін, а
також стверджується, що золото і срібло за своєю природою є грошима, які
у свою чергу є простим технічним знаряддям обміну. Зачатки цієї теорії
виникли ще за античних часів, але найбільшого поширення вона набула в
середні віки, в епоху первісного нагромадження капіталу, її розвивали,
зокрема, каноніст Н. Орем (XIV ст.), меркантилісти В. Стаффорд (XVI
ст.), Т. Мен і Ф. Галіані (XVII ст.). Меркантилісти пов’язували
металістичну теорію з ученням про гроші як багатство нації. Таке
уявлення про роль грошей відображало погляди купців, зайнятих у
зовнішній торгівлі.

Металістична теорія містила низку помилок: ототожнення грошей з
товарами, нерозуміння того, що гроші — товар особливого роду, загальний
еквівалент усіх інших товарів, її прихильники заперечували правомірність
існування грошових знаків — замінників справжніх грошей. З поширенням
паперових грошей Металістична теорія поступово втратила своє значення.

Номіналістична теорія

Номіналістична теорія розглядає гроші як умовні знаки, що не містять
внутрішньої вартості. Вона заперечує товарну природу грошей, розглядає
їх виникнення як результат домовленості людей з метою полегшити обмін
або як наслідок ухвалення державних законодавчих актів. Згідно з цією
теорією, вартість грошей не залежить від їх матеріального вмісту і
визначається лише найменуванням. Номіналістична теорія, на відміну від
металістичної, розриває зв’язок грошей з золотом. Об’єктивною
передумовою виникнення номіналістичної теорії послужив перехід від
зливкового золотого обігу до монетного, коли гроші почали приймати не за
вагою, а за найменуванням. З виникненням паперових знаків грошей
посилився вплив цієї теорії. З подальшою демонетизацією золота
номіналістична теорія стала пануючою теорією грошей. Перші уявлення про
гроші як номінальні знаки для полегшення товарного обміну виникли в
рабовласницьку епоху. Подальший розвиток номіналістична теорія одержала
у XVIII ст. (англійські економісти Дж. Стюарт, Дж. Берклі та ін.),
найдетальніше її розробили уже в XX ст. німецький економіст Г. Кнапп і
австрієць Ф. Бендіксен.

Прихильником цієї теорії був і Дж. Кейнс та його послідовники. Дж. Кейнс
оголосив золоті гроші «варварським пережитком», а у випущених в обіг
паперових грошах бачив важливий засіб забезпечення «ефективного попиту»
і «цілковитої зайнятості». Науковий опонент Дж. Кейнса американський
монетарист М. Фрідмен поділяв думку видатного англійського економіста
про суть грошей і вважав, що гроші — «експериментальна теоретична
конструкція» і засіб регулювання ринкової економіки. П. Самуельсон
вважав гроші «соціальною умовністю».

Кількісна теорія

Кількісна теорія грошей виникла у XVIII ст. її основоположники —
французький просвітник і філософ ПІ. Монтеск’є, а також англійський
економіст Д. Юм стверджували: гроші не мають внутрішньої вартості, їх
вартість, як і рівень цін, залежить від кількості грошей в обігу. Що
більше грошей в обігу, то вищі ціни, і навпаки. Це твердження
стосувалось як металевих, так і паперових грошей. Прихильники кількісної
теорії повністю ігнорують функцію грошей як міри вартості, а також
функцію грошей як скарбу, яка регулює кількість грошей при металевому
обігу.

На початку XIX ст. кількісну теорію грошей захищав Д. Рікардо, який, на
відміну від інших її прихильників, намагався поєднати цю теорію з
теорією трудової вартості. З переходом до системи паперових грошей
кількісна теорія дедалі більше поширювалася, оскільки дуже органічно
пояснювала природу і закони обігу паперових грошей. За цих умов
кількісна теорія стає керівництвом для регулювання грошової маси в
країні як способу впливу на рівень товарних цін і на стан господарської
активності. Методи цього впливу розробив Дж. Кейнс, який вважав:
збільшення в обігу грошової маси й обсягу кредитних ресурсів сприяє
пожвавленню економіки, зростанню інвестицій і доходу і повній
зайнятості. Нині кількісна теорія переживає другу молодість в
економічному вченні монетаристів, глава яких М. Фрідмен розробив свій
варіант кількісної теорії грошей.

Товарна теорія

Товарна теорія грошей ґрунтується на марксистському варіанті теорії
трудової вартості. Вона розглядає гроші як товар особливого роду, що
служить загальним еквівалентом для всіх інших товарів. Основні положення
товарної теорії грошей співпадають з положеннями теорії трудової
вартості і розглянуті у відповідному підрозділі. В сучасній економічній
науці відбувається поєднання номіналістичної і кількісної теорії грошей,
що дало змогу досить реально пояснити основні закономірності обігу
паперових грошей, регулювання грошової маси, сутність інфляції та
дефляції, виробити основні принципи антиінфляційної політики. Видатний
український економіст М. Ту-ган-Барановський, творець
номіналістично-кількісної (кон’юнктурної) теорії грошей, вперше поєднав
ці теорії ще на початку XX ст.

Грошова система. Типи грошових систем

Грошова система — це форма організації грошового обігу, що історично
склалась у певній країні і закріплена законодавчими актами. Грошові
системи сформувалися з утвердженням централізованих держав.

Нинішні грошові системи включають у себе такі основні елементи: певну
грошову одиницю (її найменування і масштаб цін); види державних
кредитних і паперових грошових знаків розмінної монети, що мають законну
платіжну силу; форми й умови безготівкового платіжного обігу; порядок
обміну національної грошової одиниці на іноземну і валютні курси;
органи, що завідують організацією грошового обігу.

Історично існували три типи грошових систем — біметалізм, монометалізм і
система кредитних грошей. В основі грошової системи біметалізму є два
метали — золото і срібло. Однак біметалізм виявився нежиттєвою системою,
адже існування двох мір вартості суперечить сутності грошей як єдиного
загального еквівалента. Тому у другій половині XIX ст. у більшості
європейських країн і в США утвердилась система золотого монометалізму.

Система золотого монометалізму у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

• система золотомонетного обігу;

• система номінальних грошових знаків (банкнот) із золотозливко-вим або
золотодевізним стандартом;

• система паперово-кредитного обігу, основу якої становлять кредитні
гроші, що не обмінюються на золото.

Система золотомонетного обігу — найдорожча, але разом з тим і
найстійкіша грошова система. Усі функції грошей виконують справжні
(золоті) гроші у формі монет. За такої системи не буває нестачі або
надлишку золотих грошей, які вільно випадають з обігу і вільно
повертаються до нього завдяки функції нагромадження (утворення скарбів).
Золотомонетний обіг завжди поєднується з обігом банкнот, які вільно
обмінюються на золото за номіналом. Унаслідок цього така грошова система
має відносну стійкість і забезпечує необхідну еластичність грошового
обігу.

Серед причин, що призводять до демонетизації золота (втрати золотом
грошових функцій) і відмови від системи золотомонетного обігу, є велика
інерційність такої системи (малорухомість, потреби у часі для здійснення
грошових операцій). За значного зростання обсягів суспільного
виробництва і товарного обігу стала відчуватись нестача грошового
металу, наявні запаси золота перестали задовольняти зростаючі потреби у
грошах для обслуговування внутрішнього і зовнішнього грошового обігу. До
того ж обіг повноцінних монет значно збільшує витрати обігу.

На початку XX ст. на зміну золотомонетному грошовому обігу прийшла
система номінальних грошових знаків (банкнот) з обмеженим обміном
національних грошей на зливки золота (золотозливко-вий стандарт) або на
девізи (золотодевізний стандарт). За золото-зливкового стандарту золоті
монети в обіг не випускаються, банкноти розмінюються на золото в
результаті продажу золотих зливків за фіксованою державною ціною. За
золотодевізного стандарту грошові знаки взагалі не обмінюються на
золото, а фіксований курс національної грошової одиниці підтримується за
допомогою купівлі-продажу іноземної валюти (девіз). За обох систем в
обігу відсутні золоті монети, все монетарне золото концентрується в
центральних банках країни. Нині комерційні банки втратили право
випускати власні банкноти, емісію банкнот здійснює лише центральний
(емісійний) банк, який контролює держава.

Золотодевізний стандарт було запроваджено згідно з угодою між провідними
державами світу, укладеною в 1944 р. у м. Бреттон-Вудс (США, штат
Вермонт), тому цю грошову систему назвали Бреттон-Вудською валютною
системою. Було запроваджено золотодевізний стандарт з американським
доларом як провідною валютою, а також тверді (фіксовані) курси валют.
Розвал системи золотодевізного стандарту відбувся наприкінці 60-х років,
а з 1971 р. запроваджено так званий плаваючий курс валют. Відбувся
перехід до системи паперових (кредитних) грошей, які не обмінюються на
золото.

Система паперово-грошового обігу має специфічні ознаки і стала новим
типом грошової системи, її характерні особливості: основу системи
становлять кредитні гроші (банкноти); золото вилучається з внутрішнього
і міжнародного обігу, скасовується офіційний золотий вміст забезпечення
грошової одиниці і розмін банкнот на золото; зменшується обіг наявних
грошей (готівки) і значно зростає обіг безготівкових грошових коштів;
відбувається повна монополізація випуску грошей державою; зростає
значення державного регулювання грошового обігу.

У процесі демонетизації золота воно перестає виконувати функції міри
вартості, засобу обігу, засобу платежу і світових грошей. Відбуваються
певні перетворення функції засобу нагромадження або утворення скарбів.
При цьому втрачається зв’язок грошової маси із золотим запасом країни.
Не виступаючи грошовим товаром у міновому процесі і не обмінюючись
більше на банкноти, втративши прямий зв’язок із грошовими знаками,
золото перестає виконувати функцію міри вартості навіть ідеально. Ця
роль закріплюється за кредитними грошима, через них здійснюються
розрахунки з кінцевим споживачем, купівля засобів праці і сировини,
оплата праці тощо.

Отже, кредитні гроші, виконуючи функції повноцінних грошей, роблять
грошовий обіг незалежним від золота. Золото перестає бути загальним
еквівалентом для всіх товарів, його перестають використовувати при
внутрішніх і зовнішніх розрахунках. Роль загального еквівалента дедалі
більше закріплюється за кредитними грошима. Але на цьому еволюція
грошової системи не закінчується. Нині відбувається перехід до системи
«електронних» грошей, коли готівка відіграє малозначну роль.

Закон грошового обігу

Закон грошового обігу встановлює необхідну кількість грошей в обігу, це
закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу,
можна визначити за такою формулою:

де СЦ — сума цін усіх реалізованих за рік товарів і тарифів за послуги;
К — сума цін товарів, проданих у кредит; ? — сума платежів за
зобов’язаннями (за кредитом минулого періоду); ВП — сума платежів, що
взаємно сплачуються; О — швидкість обігу грошей (середня кількість
оборотів грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений так: за
певної суми вартостей товарів, що реалізуються за готівку, і платежів,
що надходять (за вирахуванням тих, які взаємно сплачуються), і за певної
середньої кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового
матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилась
унаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то
знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес
реалізації тієї самої маси товарів, адже ціни останніх зростуть.

В умовах золотомонетного обігу використовувалась необхідна кількість
повноцінних грошей. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина золотих
монет випадала з обігу, перетворюючись на скарб; якщо ж потреба в грошах
зростала, їх додаткова кількість із скарбу надходила в обіг. Якщо в
сферу обігу випускається необхідна для обігу кількість паперових грошей,
то паперові гроші функціонують так само, як і золоті, і мають таку саму
купівельну силу. Але становище змінюється, якщо в обіг випускають більше
грошей, ніж було б потрібно золотих. Паперові гроші, на відміну від
золотих, не випадають з обігу, продовжуючи залишатись там. Тому вартість
паперових грошей залежить від їх кількості в обігу, що й відповідає
кількісній теорії грошей.

З наведеного вище випливає важливий принцип грошового обігу— грошова
маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримання рівноваги в
економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить
від обсягу грошової маси.

Грошова реформа в Україні

Проголошення в серпні 1991 р. України незалежною державою зумовило
необхідність запровадження повноцінної національної грошової одиниці
(валюти). Такою грошовою одиницею стала гривня. Назва української
грошової одиниці бере початок ще від доби Київської Русі. Гривнева
купюра використовувалася також як грошова одиниця Української Народної
Республіки, закон про її випуск було прийнято Центральною Радою 1
березня 1918 р. Отже, назва української валюти «гривня» має глибоке
історичне коріння, вона закріплена Конституцією України.

У 1992 р. у грошовий обіг в Україні було запроваджено тимчасову валюту,
розраховану на перехідний період, — український карбованець, або
купоно-карбованець. Саме на цій грошовій одиниці позначились усі
наслідки високої інфляції 1992-1995 pp., спричиненої економічною кризою
перехідного періоду. 25 серпня 1996 р. було проголошено здійснення в
державі грошової реформи. Основними завданнями реформи були: заміна
тимчасової грошової одиниці — українського карбованця на національну
валюту — гривню; зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу
українського карбованця і гривні; створення стабільної грошової системи
і перетворення грошей на важливий стимулюючий чинник економічного та
соціального розвитку держави.

Грошову реформу в Україні було здійснено з 2 по 16 вересня 1996 р. на
цивілізованих неконфіскаційних засадах з оптимальними зручностями для
населення. У перший день реформи за встановленим курсом (1 гривня
обмінювалася на 100000 крб.) було перераховано у гривні ціни, тарифи,
оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках
підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Протягом
15 днів реформи в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися
гривні і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня
1996 р. приймання карбованців за всіма видами платежів було припинено, і
єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту
стала гривня.

Список використаної літератури

Андреев Б. Ф. Системный курс экономической теории: микроэкономика,
макроэкономика. — Л.: Лениздат, 1998. — 574 с.

Аникин А. В. Юность науки. — М.: Политиздат, 1985. — 367 с.

Бартенев С. А. Экономические теории и школы (история и современность). —
М.: БЕК, 1996. — 352 с.

Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ,
2001. —328с.

БоддиД., Пэйтон Р. Основы менеджмента. — СПб., 1999.

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.

Борисов Е. Ф. Экономическая теория: вопросы — ответы. — М.: Инфра-М,
2000. — 196 с.

Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.

Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.

Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання
третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наук, думка, 1994. — 244 с.

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Економічний словник. — К., 1973.

Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Ленин В. И. Империализм как высшая стадия капитализма // Поли. собр.
соч. — Т. 27.

Лукашевич Л. М. Україна: історико-економічний огляд. — К.: МАУП, 1997. —
208 с.

Похожие записи