Реферат на тему:

Вступ до екологічної етики

Що таке екологічна етика

В міру ускладнення суспільних відносин у людському суспільстві виникла
необхідність конкретизації тих чи інших моральних норм, правил стосовно
певних сфер повсякденного життя людини. Так стали формуватись різні
напрямки прикладної етики — політична етика, журналістська етика,
медична етика, екологічна етика.

Екологічна етика пропонує і захищає систематичну і всебічну концепцію
моральних взаємовідносин між людьми і природою. Екологічна етика
припускає, що людська поведінка стосовно природи може спрямовуватись і
спрямовується моральними нормами. Теорія екологічної етики в цьому
випадку повинна: 1) пояснити, що це за норми; 2) пояснити, стосовно кого
чи до чого люди несуть моральну відповідальність; 3) показати, чим
обґрунтована ця відповідальність.

Корінне питання екологічної етики — яке наше відношення до Природи: як
до об’єкта (речі) чи суб’єкта (тобто до рівного собі, що має моральний
статус і права). Екологічна етика існує лише тоді, коли ми відносимось
до природи як до суб’єкта. У цьому випадку шкода, нанесена природі, буде
розглядатись з погляду нанесення збитку самій природі. На відміну від
екологічної етики антропо-центристська етика розглядає природу як
об’єкт, і тому будь-яка шкода, нанесена їй, оцінюється лише з погляду
збитку іншій людині, державі і т.д., у чиїй власності знаходиться
природа. У цьому плані дуже показовий приклад російського вченого,
професора, доктора психологічних наук С.Д. Дерябо: “действия вполне
допу-

4

стимые и оправданные в отношении объектов, являются безнравственными и
даже уголовно наказуемыми в отношении субъектов (точнее того, что
считается в данном обществе субъектом). Массовые убийства
рассматриваются как преступления против человечества и не имеют срока
давности, а массовая вырубка леса — как хозяйственная деятельность, и за
выполнение плана по ней раньше давали премии. Но с другой стороны —
убийство раба, например, в Древнем Египте приравнивалось к порче вещи, а
североамериканские индейцы спрашивали у дерева разрешения срубить его и
просили прощение за то, что им приходилось это делать”.

Коли природа може визнаватися людиною як суб’єкт? С.Д. Дерябо вважає, що
при дотриманні однієї з трьох наступних умов:

1. Якщо природний об’єкт визнається таким відповідно до визначеної
філософської концепції.

2. Якщо схожий на людину.

3. Якщо визнається людиною рівним у своїй самоцінності і рівноправності.

Можливо, існують і інші умови, за яких людина може визнавати в природі
суб’єкта (причому часом не рівного собі в самоцінності). Виходячи з
наведеного вище, можна в такий спосіб сформулювати визначення
екологічної етики:

Екологічна етика — вчення про належне у відносинах людини з природою, що
сприймається як суб’єкт, заснованих на визнанні морального статусу
природи, високому оцінюванні її внутрішньої і нематеріальної цінностей,
повазі прав природи й обмеженні прав людини- Як писав батько екологічної
етики О. Леопольд — екологічна етика це обмеження волі дій у боротьбі за
існування. Еббі говорив, що екологічну етику можна розглядати як
домагання природи на свої права. Головним напрямком в екологічній .етиці
є екобіоцентризм, що націлює людей на збереження якомога більшої
кількості видів живих істот і ділянок дикої природи в безвідносній
користі від цього людині чи навіть їй на шкоду.

Як правило, екологічну етику розділяють на дві складові частини:
філософську екологічну етику і нормативну екологічну етику.

Нормативна етика стосується практичних питань, розробляючи етичні
судження, правила і принципи наших відносин із природою, а також етичні
оцінки. Більшість етичних суджень, що включають “погано — добре”,
“випливає”, “повинні” чи “потрібно” — це нормативні вимоги. Вони
визначають поведінку

5

наприклад: “види, що знаходяться під загрозою знищення, варто
охороняти”, “полювати на тварин для розваги — погано”. Нормативні
судження явно або неявно звертаються до певних норм чи стандартів
етичної поведінки.

Велике значення нормативної екологічної етики ~ в розробці спеціальних
етичних правил і етичних принципів поведінки. Етичні правила стосуються
більш вузьких питань і іноді можуть суперечити одне одному. У цьому
випадку звертаються до етичних принципів, які є узагальненнями більш
високого порядку. Принципи набагато універсальніш!, ніж правила, і в
будь-якій системі моралі їх не буває багато. Причому їх буває важко
застосувати до конкретної ситуації без таких проміжних ланок, як
правила.

Філософська етика припускає більш високий рівень узагальнень і
абстракцій, на якому нормативні судження й оцінки, а також доводи, що
приводяться на їх користь, аналізуються й оцінюються. Це рівень
загальних концепцій, ідей і теорій, на основі яких пояснюються і
захищаються нормативні судження. Філософська екологічна етика розробляє
такі важливі поняття як “цінності природи”, “права природи”, “людські
обов’язки перед природою”, “благо природи” і т.п.

Екологічна етика має головні функції: руйнівну і творчу. Перша
спрямована на те, щоб зруйнувати старі, споживацько-утилітарні
стереотипи відносин людини з природою, численні антропоцентричні міфи і
цінності, відмовитися від марнотратних і негуманних видів
природокористування. Творчі функції екологічної етики спрямовані на
вироблення нового, екологічного світогляду, що дозволяє успішно
співіснувати людині і природі.

Принципи і положення екологічної етики в даний час при загальному
ресурсному, споживчому підході до природи багатьом здаються дуже
радикальними. Але радикальна, авангардна роль, екологічної етики саме
полягає в тому, щоб оголосити ідеї, що відкидаються спочатку більшістю
як абсурдні чи смішні, але які, зрештою, стають надбанням традиційних
екологічних організацій і, згодом, приймаються більшістю населення.

Якщо ми спробуємо розглянути роль екологічної етики з історичних
позицій, то це можна уявити у вигляді особливих стримуючих клапанів, що
створила сама людина, і які не дозволяють їй знищувати природу. Жоден
вид на Землі, крім людини, не здатний цілком знищити середовище свого
існування, тому що його діяльність буде стримуватись екологічними
законами. І лише лю-

6

дина, завдяки своєму розуму і високим технологіям практично, вийшла
з-під влади екологічної необхідності. Тому її діяльність, щоб не стати
всеруйнівною, вимагає особливих етичних обмежень, виражених у моралі
(волі до етичного самообмеження). Розробка таких “табу” — головне
завдання екологічної етики.

Як справедливо вважає С.Д. Дерябо, розвиток свідомості на основі
екологічної етики “представляет собой кардинальную смену образа мира,
которую можно, пожалуй, сравнить с тем переворотом в сознании, который
был произведен Коперником — сменой геоцентрической модели солнечной
системы на гелиоцентрическую. Как тогда Земля потеряла статус центра
вселенной и его заняло солнце, так и теперь человек должен отказаться от
представления о себе, как “центре” природы, мира, а это место должен
занять принцип экологической целесообразности, “экологический императив”
(146).

Навіщо потрібна екологічна етика

На жаль, серед значної частини екологічної громадськості і
природоохоронних чиновників відношення до екологічної етики, м’яко
кажучи, досить прохолодне. Це пояснюється не лише слабким володінням
знаннями з екологічної етики, але і низьким рівнем гуманітарної освіти,
що є у фахівців природничих чи технічних наук.

В той же час володіння методами і принципами екологічної етики несе в
собі значні переваги:

1. Покладаючись на науку і новітні технології (чи навіть на економіку і
законодавство) без врахування етичних і філософських положень, ми можемо
створити не менше проблем, ніж знайдемо рішень. Надання екологічних
проблем на відкуп “експертам” науки і техники зовсім не означає, що ми
можемо розраховувати на одержання об’єктивних, безсторонніх рішень, це
лише означає, що цінності, покладені в основу цих рішень, будуть їхніми
цінностями. До того ж не завжди природоохоронними. Тому наукова,
правова, економічна й інша оцінки екологічних ситуацій повинні бути
доповнені етичною оцінкою.

2. Екологічна етика дає загальну мову для обговорення і розуміння
етичних і екологічних проблем. Вивчаючи мову екологічної етики, ви
знаходите можливість розуміти, оцінювати і

7

спілкуватися з різними фахівцями. Що, у свою чергу, допоможе вам стати
повноцінним учасником природоохоронних дебатів.

3. Екологічна етика надає нові, переконливі аргументи на захист природи,
що базуються на категоріях етики: “права”, “обов’язки”, “борг”, “благо”
і т.д. Таким чином, вам стає легше висловлювати природоохоронні погляди
і захищати їх.

4. Екологічна етика тривожить совість людини, змушує її легко приймати
рішення, а не переадресовувати їх природоохоронним органам, уряду і т.д.

5. Одна з традиційних функцій будь-якої етичної теорії — запропонувати
оцінку й спосіб вирішення проблеми. Етичні теорії можуть застосовуватися
до окремих ситуацій і пропонувати специфічні рекомендації Екологічна
етика дає обґрунтовану базу, на якій можна будувати аналіз і пропонувати
рекомендації.

6. Екологічна етика не лише отримує вигоду від традиційних етичних
теорій, але і сама робить внесок у розвиток цієї галузі філософії.

Історія екологічної етики

Мислячу людину сприймають по священному благоговінню перед життям.

В. Гюго

Про етичне ставлення до природи здавна говорили багато видатних людей:
Будда, що проголосив принцип незавдавання шкоди іншим живим істотам,
Піфагор, Плутарх, що розглядали добре ставлення до тварин як основу
моральної поведінки людини, Франциск Ассизський, що сприймав живих істот
як своїх братів і сестер, Томас Мор і Мішель де Монтень, що закликали до
милосердя стосовно тварин, Мухаммед, що захищав тварин від недбайливих
людей.

Навіть у найголодніші роки Ганді відмовився змусити індусів їсти м’ясо:
“Ми не можемо вбивати корів, ми маємо бути солідарними з усяким
створінням, що страждає”.

Засновниками екологічної етики можна назвати американського еколога і
природоохоронника Олдо Леопольда (1887-1948) і німецького лікаря і
філософа Альберта Швейцера (1875-1965). Класична праця О. Леопольда
“Календар пісщаного графства”

8

була видана у 1949 році, після смерті його автора. У 1953 році вийшли
інші його книги під заголовком “Кругова ріка”. У цих роботах О. Леопольд
розвив свої погляди з екології, екологічної етики (етики землі) і
природоохоронної естетики. Етика благоговіння перед життям (універсальна
етика) розроблена Альбертом Швейцером у класичних працях “Культура й
етика” (написана на початку 20-х років і видана в 1923 році), а також у
“Вченні про благословення перед життям” (написана в лікарні в 1961 році,
вийшла в НДР у 1963 році).

Великий поштовх у розвитку екологічної етики дали екологічна теологія
(вивчення екологічних етичних поглядів різних релігій), а також пильна
увага до екологічних етичних традицій різних народів, зокрема,
американських індіанців (екологічна етнографія).

Не слід заперечувати величезний вплив руху захисту тварин на розвиток
екологічної етики. Ще в 1802 році у Франції була призначена премія за
роботу, яка дала найкращу відповідь на питання: “Наскільки жорстокість,
що практикується над тваринами, впливає на моральний рівень населення, і
чи корисно буде видати щодо цього закони?”

Колискою товариств захисту тварин варто вважати Англію. У 1809 році
прем’єр-міністр лорд Ерскін проголосив у палаті лордів; “Без жалю до
тварин немає істинно гарного виховання, немає істинно доброго серця”. У
1822 році завдяки Ерскіну був прийнятий перший у Європі закон про
покарання мучителів тварин. У 1824 році Річард Мартін заснував у Лондоні
перше у світі товариство захисту тварин. У 1892 році на земній кулі
існувало вже 780 таких товариств, з них в Англії — 244, у Німеччині —
191; у США — 105, у Швеції і Норвегії — 31. До 1896 року у світі
відбулося 12 міжнародних конгресів суспільств товариств захисту тварин
(80).

У 1959 році було створено Міжнародне товариство захисту тварин. На 1998
рік тільки в системі “Інтернет” були подані про 6 000 різних громадських
організацій, що займаються правами тварин, які приводять три основні
міжнародні акції: Антихутрова кампанія, Антикосметична кампанія і
кампанія, спрямована на поліпшення умов утримання сільськогосподарського
птаха і худоби у тваринницьких комплексах.

На Заході екологічна етика вперше голосно заявила про себе на початку
70-х років, коли її стали викладати у філософських

9

курсах вузів. Піонером тут вважається університет штату Вісконсін, де
екологічна етика читається професором Беярдом Каллікоттом з 1971 року.
Із середини 70-х екологічна етика поправу стала називатись самостійною
дисципліною. Особливо активно ця наука почала розвиватись в США, Англії,
Австралії, Норвегії та Канаді.

У 1972 році Джон Б. Кобб-молодший опублікував першу статтю з екологічної
етики в США “Чи не пізно? Теологія екології”. У цьому ж році Вільям
Блекстоун організував конференцію “Філософія й екологічна криза”. У 1973
році Арне Нейс Надрукував статтю “Рух глибинної екології”, що стала
початком нового руху, а Ричард Рутлі вперше зробив доповідь по
екологічної етики на світовому конгресі. У 1975 році Холмс Ролстон III у
популярному журналі “Етика” опублікував статтю “Чи це екологічна
етика?”.

У 1990 році створюється Міжнародне товариство екологічної етики (його
лідери — Лаура Вестра і Холмс Ролстон III) і Міжнародна асоціація
природоохоронної філософії (на чолі з Брюсом В. Фольцем і Робертом
Фродманом). Товариство філософії і теократії з початку 90-х років також
багато уваги приділяє екологічній етиці. Ці товариства організовують
конференції і публікують матеріали.

З’явилися журнали, спеціально присвячені екологічній етиці. Один з них
організований у США філософом Юджином Харгроувом у 1979 році і був
названий “Екологічна етика” (“Environmental ethics”), з 1992 року в
Англії випускається журнал “Екологічні цінності” (“Environmental
values”). У Канаді журнал “Сурмач” (“The Trumpeter”) — з 1983 року. У
Німеччині існує журнал “Екологія й етика” (“Okologie und ethic”). Крім
цього в США видаються такі журнали як “Екофілософія” (“Ecophilosophy”),
“Глибинний екологіст” (“The deep ecologist”), “Журнал
сільськогосподарської й екологічної етики” (“Journal of agricultural and
environmental ethics”), “Між видами” (“Between the species”), “Етика і
тварини” (“Ethics and animals”), “Етика і навколишнє середовище”
(“Ethics and the Environment”) — з 1995 року, “Етика, місце, навколишнє
середовище” (“Ethics, Place and Environment”) — з кінця 90-х. На 1981
рік бібліографічний список англоамериканської літератури з екологічної
етики нараховував більш 3200 найменувань (77). Були проведені міжнародні
конференції “Права нелюдської природи” (1974),

10

 

“Гуманістична й екологічна свідомість” (1980), “Екологічна етика і
Сонячна система” (1985) і ін.

Великий доробок у розвиток екологічної етики внесли роботи таких авторів
як Джордж Кайфер “Біоетика” (1979), Крістін Шрейдер-Фречет “Екологічна
етика” (1981), Доналд Шофер і Том Аттіг “Етика і навколишнє середовище”
(1983), Робін Етфілд “Етика й екологічна турбота” (1983), Роберт Злліот
і Арран Гейєр “Екологічна філософія” (1983), Том Ріган “Межа Землі: нові
есе з екологічної етики” (1984), Холмс Ролстон III “Філософія дикості,
що минає” (1986), Пітер Сінгер “Звільнення тварин” (1975), Ендрю Лінзі
“Права тварин” (1976), Том Ріган і Пітер Сінгер “Права тварин і людські
обов’язки” (1976), Пол Тейлор “Повага до природи” (1986), Джон Пасмор
“Людська повага до природи” (1974), Макс Оелшлегер “Ідея дикої природи”
(1991), “Стан дикої природи” (1992), Родерик Неш “Права природи” (1989),
“Дика природа й американський розум” (1975), Стефен Боросса “Естетика
ландшафту”, Юрйо Сепанмаа “Краса навколишнього середовища” (1986), Лінда
Гребер “Дика природа як священний простір” (1976) та ін.

Юджином Харгроувом в Університеті штату Північний Техас створений
спеціальний центр з екологічної філософії, що активно розробляє питання
екологічної етики (сайт центру — HYPERLINK «http://www.cep.unt.edu)/»
www.cep.unt.edu) .

Зараз екологічна етика на Заході має більше десятка різних напрямків, що
бурхливо розвиваються (звільнення тварин, ексцентризм, екофемінізм,
глибинна екологія і т.д.), а також таких яскравих теоретиків і
проповідників як Холмс Ролстон III, Юджин Харгроув, Беярд Каллікотт.
Спеціальний комітет з біоетики діє в Європейському Союзі. 24 квітня в
багатьох країнах відзначається День прав тварин.

У 1982 році Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Всесвітня Хартія природи
— перший міжнародний документ, що підкреслює, що усім формам життя
повинна бути забезпечена можливість існування.

У 1991 p. у Законі Нової Зеландії “Про управління природними ресурсами”
вперше у світі одержав законодавче закріплення захист внутрішньої
цінності екосистем. У 1999 p. у Новій Зеландії прийнятий закон про права
людиноподібних мавп, у 2000 p. затверджена декларація Землі, у 2001 p.
Рада Європи заборонила тестувати косметику на тваринах, з 2002 p. у
Німеччині права тварин захищені Конституцією країни.

11

У 37 штатах США жорстоке поводження з тваринами прирівнюється до
особливо тяжких злочинів, у Швейцарії тварин офіційно запропоновано
називати не “речами”, а “істотами”, в Англії заборонено вирощувати для
виробництва хутра хутрових звірів, а згідно з новим британським законом
(2002 p.) власники ферм повинні забезпечувати своїх вихованців іграшками
(для нормального росту і розвитку) (165).

Велике значення для ознайомлення природоохоронної громадськості країн
СНД закордонними класиками екологічної етики мало видання в 1992 році
московським видавництвом “Голубка” двох книг — “Екологічна антологія” і
“Думаючи як гора”, а також іншим московським видавництвом “Прогрес” у
1990 році збірника “Глобальні проблеми і загальнолюдські цінності”. У
1993 році в Москві вийшла врешті-решт легендарна “Троянда світу” Данила
Андрєєва, що мала велику главу з екологічної етики. Велике значення мали
також огляди американського журналу “Екологічна етика”, опубліковані
московським філософом В. Єрмолаєвою в 1989, 1990 і 1994 роках. Проблеми
екологічної етики неодноразово піднімаються в газеті еколога В. Берліна
“Жива Арктика” (Аппатіти), книгах і статтях екоанархіста С. Фомічева (м.
Дзержинськ Нижегородської обл.), роботах московського філософа Л.
Василенко, московського історика А. Стручкова, нижегородського філософа
В. Кутирьова. Активну діяльність з популяризації екологічної етики
розвив морський еколог, академік НА України Г. Полікарпов (Севастополь),
ним була підготовлена програма для навчання школярів з екологічної
етики. Проблеми застосування екологічної етики в заповідній справі
присвятили кілька своїх цікавих робіт доктори біологічних наук А.
Нікольський і В. Дежкін (Москва). Викладач кафедри філософії
Далекосхідного державного аграрного університету (м. Благовєщенськ) Н.
Калініна в 2002-2003 pp. одна з перших у СНД стала читати вузівський
курс екологічної етики.

Київським еколого-культурним центром разом з московським Цетром охорони
природи (Е. Симонов) за підтримки Еколого-просвітцького центру
“Заповідники” (Н. Даниліна) у 1996 році був розпочатий міжнародний
проект “Любов до природи” (Гуманітарна екологічна ініціатива), однією з
задач якого є популяризація і розробка екологічної етики. Київський
еколого-культурний центр видав по цій темі кілька десятків книг, з 1999
року випускає “Гуманітарний екологічний журнал”, а в травці

12

 

2001 року в Києві, за підтримки Центру охорони дикої природи та ІРФ,
провів перший у СНД Міжнародний семінар з екологічної етики, а на
міжнародному семінарі “Трибуна-9” (Київ, травень 2003 p.) були прийняті
Декларації прав природи.

Огляд різних концепцій і напрямків в екологічній етиці

— Я, — підтвердив улещений кіт і додав.— Приємно чути, що ви так чемно
звертаєтесь до кота. Котам звичайно чомусь говорять -“ти”, хоча жоден
кіт ніколи ні з ким не пив на брудершафт.

М. Булгаков “Майстер і Маргарита”

Практично всі концепції і напрямки (різновиди) екологічної етики можна
віднести до двох основних типів — біоцентриського (добре усе, що
робиться для блага окремого життя, окремого індивідууму) і
екоцентриського (добре усе, що робиться для блага екосистеми, видів
тварин чи рослин) (рис. 1).

ЕКОЦЕНТРИСЬКІ МОДЕЛІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ

Засновник етики землі американський природоохоронник Олдо Леопольд
писав: “Первісна етика стосувалася відносин між індивідуумами; подальші
додавання зв’язані вже і взаєминами ідивідуума і суспільства. Однак
етики, що регулює взаємини людини з землею, із тваринами і рослинами, що
живуть на ній, поки ще не існує (…). Поширення етики на цей третій
елемент в оточенні людини є — якщо я правильно тлумачу всі ознаки —
еволюційною можливістю й екологічною необхідністю. Це третій етап
безупинного розвитку. Перші два вже здійснилися. Окремі мислителі з
часів біблійних пророків постійно вказували, що спустошення землі — не
лише шкідливо, але і погано (…). Етика в екологічному сенсі — це
обмеження волі дій у боротьбі за існування. Етика у філософському сенсі
— це розходження суспільної й антигромадської поведінки (…) … гарний
будь-який захід, що сприяє збереженню цілісності, стабільності і краси
біотичного співтовариства. Усе, що цьому перешкоджає, — погано” (1).

На думку О. Леопольда етика землі закликає відноситися з увагою до
біоспівтовариства не лише тому, що вона коштовна

13

сама по собі, і через її цілісність, стабільність і красу, заради яких
жертвуються інтереси її індивідуальних членів. Відповідно до етики землі
не слід: знищувати чи сприяти вимиранню видів; нерозважно змішувати
вітчизняні й екзотичні види; добувати непомірну енергію з надр і
звільняти її в біоту; загачувати чи забруднювати ріки; варто піклуватися
про тварин. Право на життя не вписується в структуру біоспівтовариства і
тому не захищається етикою землі”, не звертає ця етика уваги і на
страждання тварин.

Американський екофілософ Б. Каллікотт є активним прихильником
екоцентричних поглядів О. Леопольда. Він розвив їх у власну модель
ексцентричної етики. За Каллікоттом екосистеми набагато значущім! за
особин живих істот, і основою для морального судження повинні бути
оцінка природних сутностей заради -них самих незалежно від будь-якої
конкретної характеристики, якою вони можуть володіти (наприклад,
внутрішня цінність, власність, благо, божественна цінність і т.ін.)
(75).

До ексцентричної етики можна віднести модель екологічної етики,
розробленої П. Венцем. Перше правило його етики говорить, що не слід
заподіювати шкоду еволюційним процесам, що ведуть до збільшення
біорізноманіття. Коли заподіяння такої шкоди виправдане, вона повинна
бути зведена до мінімуму і повинно бути зроблене відшкодування. Друге
етичне правило, назване правилом концентричних кіл, говорить: чим далі
від кола, у центрі якого розташована людина, еволюційно знаходяться
класи тварин, тим менше зобов’язані ми їх поважати.

Американський екофілософ і географ Лінда Гребер ввела поняття етики
дикої природи, що спирається на екоцентристські ідеї. Цей радикальний
напрямок екологічної етики має серйозну релігійну основу (релігія
природоохорони) і стурбована збереженням якомога більшого числа ділянок
дикої природи як святого простору.

Німецьким морським біологом, професором Отто Кинне розроблено ще один
напрямок, названий ним “екоетика”. Він спирається на деякі відомі
екологічні принципи і відноситься до еко-центриської моделі.

Відомий англійський хімік Джеймс Ловлок розробив гіпотезу Геї, узяту на
озброєння деякими екологічними етиками. Відповідно до цього погляду
Земля являє собою цілісний, живий організм, а не інертну планету
системами, що живуть на ній (56). Тому її потрібно захищати.

14

 

Рядом авторів, наприклад, американським письменником та екофілософом
Гаррі Снайдером, відстоюється етична концепція біорегіону. Біорегіон —
це життєва територія, місце, визначене його життєвими формами, його
топографією і біотою більшою мірою, ніж людським диктатом. Біорегіон
керується природою, а не виконавчою владою.

Чеськими ученими Вацлавом Немецом і Людмилою Немецо-вою у 1990-х роках
був запропонований ще один напрямок — геоетика, завданням якого є
вивчення етичного відношення до неживих природних об’єктів — скель,
каменів, надр Землі.

БІОЦЕНТРИЧНІ МОДЕЛІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ

Розроблена німецьким філософом А. Швейцером етика благоговіння перед
життям спирається на біоцентризм. Швейцер говорить: “я відчуваю
спонукання висловлювати однакове благоговіння перед життям як стосовно
моєї волі життя, так і стосовно будь-якої іншої. У цьому і є основний
принцип моральності. Добро те, що служить збереженню і розвитку життя,
зло є те, що знищує життя чи перешкоджає йому. Людина воістину моральна
лише тоді, коли вона кориться внутрішньому спонуканню допомагати
будь-якому життю, якому вона може допомогти, і утримуватися від того,
щоб заподіяти живому будь-яку шкоду… Там, де я наношу шкоду будь-якому
життю, я повинен ясно усвідомлювати, наскільки це необхідно. Я не згоден
робити нічого, крім неминучого, — навіть самого незначного” (2).

Альберт Швейцер говорив, що етичною, моральною людина може вважати себе
тільки тоді, коли стане поважати будь-яке життя і приходити на допомогу
будь-якому життю, що почувається нещасним. Він учив: “Помилкою всіх
існуючих етик була думка про те, що вони розглядали відношення людини до
людини, коли в дійсності мова йде про те, як відноситься людина до
усього, що її оточує (…). Етикою є відповідальність за усе, що живе”
(2).

Один із серйозних мінусів етики А. Швейцера в том, у що вона обмежує
коло морально значимих об’єктів індивідуальними вищими тваринами, не
рахуючи рослини і бактерії, а також не приймаючи до уваги популяції,
види, біоценози, об’єкти неживої природи, надра Землі і всю глобальну
екосистему в цілому. Недоліком його концепції є і те, що він не розробив
на її основі правила розв’язання конфліктних і кризових ситуацій.

15

Концептуально близько до етики благоговіння перед життям А. Швейцера
знаходиться етика поваги до природи американського екофілософа Пола
Тейлора. Тейлор вважає, що, приймаючи позицію поваги до природи як
остаточну моральну позицію, ми зобов’язуємося жити за визначеними
нормативними принципами, що керують нашими відносинами із природою. По
Тейлору етичне зобов’язання стосовно амеби ідентичне нашому зобов’язанню
стосовно кита чи орла. Принципу-поваги до природи повинна дотримуватися
кожна людина, незалежно від того, любить вона природу чи ні. Автор
думає, що кожна жива істота має у своєму розпорядженні свою власну
справжню цінність, що полягає у власному благу. Тому будь-яку живу
істоту потрібно визнати як Телеологічний центр життя, що намагається
зберегти себе і реалізувати власне благо своїм власним шляхом (74).

Екофілософи-біоцентристи Гудпастер і Етрильд, на відміну від Тейлора,
думають, що живі істоти не усі мають рівну моральну цінність. На їх
думку бактерії і найпростіші мають мізерно малу моральну значимість, на
відміну від вищих тварин, котрі мають значно більшу моральну цінність.

Один з радикальних напрямків в екологічній етиці — “звільнення (права)
тварин”, також стоїть на позиціях біоцентризму. Він спрямованні на
благополуччя окремих тварин, причому коли благополуччя індивідуумів
конфліктує благополуччям їхньої популяції (приклад — копитні), то
“звільнення тварин” віддає пріоритет благополуччю окремих особин. Рух
“звільнення тварин” припускає їх звільнення від жорстокого і безглуздого
страждання й експлуатації. “Звільнювачі тварин” не виступають за надання
моральних прав рослинам чи неживим природним об’єктам, оскільки вони не
мають свідомої чутливості, а отже, не можуть переживати задоволення і
біль. Вони закликають відмовитися від використання тварин для розваг
(цирк і т.д.), а також від тваринної продукції, що вимагає убивства
тварин: від м’яса, хутра, натуральної шкіри, проповідують
вегетаріанство, пропонують заборонити полювання і рибальство,
експерименти на тваринах. Як правило, товариства заступництва, захисту
чи звільнення тварин бувають двох типів. Традиційний тип такого
товариства — товариства за благополуччя тварин — заснований на жалі,
милосерді, доброті людини, прагненні її захищати тварин. Другий тип, що
з’явився наприкінці XX століття, базується на концепції природних прав
тварин. Прихильники цього типу

16

вважають, що в людини є борг перед тваринами, а тварини мають право на
існування і на захист від страждань (46).

Філософські погляди руху захисту (звільнення) тварин знайшли свій
розвиток наприкінці 60-х років XX століття, коли група випускників
Оксфордського університету — філософів, психологів і теологів, еліти
англійської й американської інтелігенції, висунула концепцію природних
прав тварин. Тварини, вважали вони — здатні почувати і розуміти, вони
мають такі ж потреби як і ми: залишатися живими, бути захищеними від
страждань, задовольняти голод, спрагу, тому справедливість вимагає, щоб
ці потреби тварин були задоволені. Як говорили мудреці Індії: “Усе живе
біжить від страждань, усе живе боїться смерті. Пізнай же в живому самого
себе і не заподіюй зла” (38). Лідери в галузі прав тварин — американці
Том Ріган, що написав “Справу про права тварин”, Пітер Сінгер
(Австралія), автор книги “Звільнення тварин”, англійці Річард Райдер
(Великобританія), психолог і теолог Ендру Лінзі (Великобританія).
Останній писав: “весь Всесвіт створений любов’ю, а те, що створено
любов’ю, не може не мати цінності. Бог своєю милістю зробив всіх істот
на землі дорогоцінними в його очах. (…) Якщо усі тварини існують для
Бога, якщо Бог стоїть за кожною з них, то як можуть людські істоти йти
проти Бога?” (46).

Ще одним напрямком екологічної етики можуть вважатися вишукування,
пов’язані з людиною як біологічною істотою (біоетика). Це — етичні
проблеми використання методів генетичної інженерії (наприклад, створення
гібрида людини і мавпи), моральна сторона абортів, клонування,
трансплантації, біотехнологій, моральні сторони взаємодії між медиком і
пацієнтом. Термін “биоетика” ввів у 1971 році американський онколог
Ренеселер Поттер.

Прихильники біоетики вважають, що видача патентів на трансгенних тварин
опускає статус живих істот до рівня напівфабрикатів і призводить до
численних страждань тварин. Біотехнологія зводить усі форми життя до
рівня обривків інформації, що можуть бути перекомбіновані за чиєюсь
прихіттю. Генна інженерія, біотехнологія позбавляють життя його
універсальності, унікальності і священності.

Слід зазначити, що є автори, які стверджують, що біоетика включає два
аспекти: медичну біоетику, що розглядає питання ставлення до людських
істот (проблема абортів), і власне біоетику,

17

що розглядає відношення людини до тварин, точніше, до істот, що здатні
відчувати (91). Однак такий розподіл викликає ряд питань. Куди,
наприклад, віднести інші істоти, наприклад бактерії чи рослини?

У нашому короткому огляді варто згадати про природну етику,
запропоновану відомим росіянином філософом і анархістом П.А.
Кропоткіним, одне з положень якої говорить, що джерела моральності,
безумовно, лежать у природному світі.

ЕКОБІОЦЕНТРИЧНІ МОДЕЛІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ

Не так давно виник рух “глибинної екології” (термін введений норвезьким
філософом А. Нейсом у 1972 році). Його філософська доктрина спирається
на вісім екобіоцентричних етичних принципів, дороблених у 1985 p. В.
Дивалом і Дж. Сешеном.

1. Процвітання і благо людської і нелюдської форм життя на Землі цінне
саме по собі. Цінність нелюдського світу не. залежить від користі для
людини.

2. Багатство і розмаїття форм життя сприяє реалізації цих цінностей і
цінне саме по собі.

3. Люди не мають права зменшити це багатство і розмаїття, крім випадків
задоволення життєво важливих потреб.

4. Процвітання людського життя і культур сумісне тільки з істотним
зниженням людської популяції.

5. Нинішнє втручання людини в природний світ надмірне і ситуація швидко
погіршується.

6. Тому політика повинна бути змінена. Ці зміни повинні задіяти базові
економічні, технологічні й ідеологічні структури. Лише тоді ситуація
буде серйозно відрізнятися від нинішньої.

7. Ідеологічною зміною повинне бути високе оцінювання якості життя.

8. Ті, хто згодний з цими пунктами, повинні намагатися здійснювати ці
зміни (3).

Прихильники “глибинної екології” відстоюють фундаментальні
соціокультурні зміни. Особливо вони опираються розгляду природи просто
як джерело ресурсів людини. Деякі глибинні екологи заперечують
важливість людського виду. Дейв Формен, наприклад, думає, що люди — це
тільки один з багатьох видів, і що нас занадто багато. Він вважає, що
життя людини не більш

18

важливе, ніж життя інших істот, і що здоров’ю біосфери варто віддати
перевагу перед людським благом.

“Глибинна екологія” не є етичною теорією. Скоріше, глибинні екологи
закликають до перетворення фундаментальних принципів нашого ставлення до
природи. Цими принципами можуть бути: повага права всіх життєвих форм на
життя і процвітання; співчуття іншим життєвим формам; максимізація
розмаїтності життя людини й інших істот. Глибинні екологи схильні до
нового погляду на світ і затверджують екологічну мудрість, чи екософію,
а не екологічну етику як таку. Багато глибинних екологів вважають, що
всі живі істоти, а також екосистеми, мають інтереси, а виходить, можуть
постраждати, або виграти. Але всі об’єкти, що можуть або постраждати,
або виграти (у тому числі природні системи), заслуговують на моральну
увагу. Ті ж об’єкти, що пі падають під моральну турботу, мають певні
права — так вважають багато традиційних етичних систем. “Глибинна
екологія” заохочує прагнення до ототожнення з природою, щоб шкода,
нанесена Їй, сприймалася як шкода самому собі.

Нами запропонований термін “екобіоцентризм”, що припускає двополюсну
точку зору в сучасній екологічній етиці, коли морально значимими є
особини, види живих істот і екосистеми (у тому числі і люди).

В стороні від екологічної етики знаходиться такий напрямок як
екофемінізм. Процес звільнення “жіночого начала”, відповідно до поглядів
представників теорії екофемінізму, повинний початися зі звільнення
природи як носія жіночого архетипу. Жінка розглядається як символ
близькості до природи, що протиставляється культурі як символу,
чоловічого начала.

Екофеміністи висувають чотири базових принципи своєї теорії: 1) існує
безсумнівний зв’язок між гнобленням жінок і гнобленням природи; 2)
розуміння характеру цього зв’язку необхідно для будь-якого адекватного
розуміння природи; 3) фемініська теорія і практика повинні включати
екологічну перспективу; 4) вирішення екологічних проблем повинне
включати фемініські перспективи (6). Екофемінізм можна вважати
відгалуженням фемінізму, чи такою формою, яку варто прийняти усьому
фемінізму.

Екофеміністи вважають, що Мати-Земля — це затишний будинок для всього
життя і її варто поважати і любити як це робили наші предки. Термін
“екофемінізм” був придуманий у 1974 році

19

Франсуазою д’ебоні, щоб підкреслити потенціал жінок в екологічній
революції. Екофемінізм охоплює різні підходи, але його прихильники
сходяться в тому, що домінування природи нерозривно пов’язане з
домінуванням жінки, і що при прийнятті субординації одного, варто
прийняти субординацію іншого.

Близько до екологічної етики знаходиться так звана Жива Етика,
розроблена E.I. Реріхом і Н.К. Реріхом, метою якої є збереження і
відновлення “саду Землі” (природи Землі) і пробудження духовності в
землянах, а також космоцентризм та геоцентризм.

Згідно космоцентризму світ є цінним сам по собі, а людина не має права
вирішувати, яким йому бути. Навпаки, світ вирішує, якою бути людині.
Прихильники геоцентризму акцентують увагу на людській відповідальності
за долю біосфери перед Богом, що стоїть над людиною.

Етика дикої природи як радикальний напрямок екологічної етики

Етику дикої природи як радикальний напрямок екологічної етики висунула
американський географ та екофілософ Лінда Гребер (86). На відміну від
етики землі Олдо Леопольда етика дикої природи спрямована проти
будь-якого використання ділянок дикої природи, вона орієнтована на
повагу волі, інших прав дикої природи і шанування дикої природи як
священного простору. Її ціль — максимальне невикористання дикої природи,
а також заповідання якомога більшої площі дикої природи.

Етика дикої природи задіює не лише закони екології але і сентиментальні
почуття добра, жалю чи любові. Вона спирається на принципи
демократичного лібералізму і релігійна за своєю суттю. Вона як
біоцентрична, так і ексцентрична: у полі її зору перебувають не лише
екосистеми та види, але й окремі особини дикої флори і фауни, неживі
об’єкти дикої природи — скелі, дюни, пагорби і т.п.

Етика дикої природи зобов’язує відмовитися від нав’язування своєї волі
дикій природі, учить благоговіти перед нею і відчувати Її як священний
простір. Вона вимагає поваги автономії дикої природи і здатності диких
видів самим визначати хід їх власних життів. Відповідно до цієї етики
усе, що робиться для захисту дикої природи — благо. Зрубати дерево,
знищити вид, згубити ділянку дикої природи є, по своїй суті,
неправильним.

20

Основні принципи етики дикої природи

1. Поважай дику природу як святий простір.

2. Поважай дике життя як священне.

3. Поважай волю, автономію, незалежність, природні права дикої природи і
її видів.

4. Заповідай якнайбільше ділянок дикої природи.

5. Не заподій шкоди дикій природі, не керуй і не контролюй її, тому що
це гріх.

6. Люби і цінуй диких живих істот, а також ділянки дикої природи заради
них самих.

7. Не заважай дикій природі і її видам здійснювати своє еволюційне
приречення.

8. Існування дикої природи, її видів, еволюційних і екологічних процесів
добре саме по собі.

9. Невикористання дикої природи — благо.

Екоетичний ідеал

Під екоетичним ідеалом розуміється таке суспільство чи світ, де благо
живих істот та екосистем може бути досягнуте одночасно з (частково
контрольованим) задоволенням людських потреб.

Основна функція ідеалу полягає в тім, щоб дати підстави для практичних
цілей. Зрозумівши зміст ідеалу, особистості знають загальний напрямок,
якого вони повинні дотримуватись ставлячи практичні завдання. Процес
найбільш тісного наближення до ідеалу сам по собі є моральним процесом.
Однак для досягнення благої мети не можуть використовуватися порочні
цілі. Тільки в рамках, установлених правилами людської й екологічної
етики припустимі дії, що здійснені морально припустимими засобами для
досягнення екоетичного ідеалу.

Це умова життя на Землі, за якої люди можуть дбати лише про свої
особисті інтереси і вести прийнятий у їхній культурі спосіб життя, у той
же час дозволяючи багатьом біотичним угрупуванням у величезній
розмаїтності екосистем вести безперешкодне існування, У цьому
екоетичному ідеалі наша роль як моральних особистостей полягає в тому,
щоб спрямовувати і контролювати свою поведінку відповідно до принципів і
правил, запропонованих екологічною етикою.

21

Першим і важливим кроком на шляху до екоетичного ідеалу є внутрішня
зміна наших моральних переконань і поглядів. Ми не повинні плутати
труднощі завдання з його нездійсненністю. Звичайно, багатьом людям буде
дуже важко змінити свої моральні цінності, переконання, спосіб життя.
Психологічно це може потребувати глибокої моральної переорієнтації.

Більшість з нас у сучасному світі виховувалося в антропоцентричній
культурі, у якій уроджене верховенство людини над іншими видами
вважається дарованим зверху.

Нам необхідно мати моральну силу, щоб позбутися від повсюдної тенденції
домінування антропоцентризму, так само як у людській етиці нам необхідно
мати силу, щоб звільнитися від загальної тенденції егоцентризму.

У зв’язку з цим дуже важливим є не тільки дати людині знання екології й
екологічної етики, але і виховати в ній такі якості як доброзичливість,
жаль (жалість), співчуття (симпатію) і дбайливість по відношенню до
природи.

Доброзичливість означає здатність і схильність людини надавати
першорядного значення досягненню блага природи.

Жаль означає схильність людини почувати смуток чи зневіру, побачивши
страждання живих істот, а також схильність утримуватися від заподіяння
зла чи шкоди іншим живим істотам чи екосистемам.

Співчуття і дбайливість — досить тісно пов’язані моральні якості, що
припускають занепокоєння про благополуччя природи, готовність узяти на
себе відповідальність сприяти благу природи і захищати її.

Без сумніву, екоетичні принципи і правила в реальному житті нерідко
поступаються перед системою людської етики заснованої на повазі до
людини. Заради їжі чи інших своїх життєво важливих потреб людина змушена
вбивати інші живі істоти або наносити їм яку-небудь шкоду. Однак, такі
дії повинні викликати в моральній особистості глибоке почуття жалю,
щиросердечні страждання, бажання відшкодувати збиток тим, хто ущімлений
чи скривджений. Лише так можливе просування до екоетичному ідеалу.

Похожие записи