Р Е Ф Е Р А Т

з екології на тему:

«Вчення про навколишнє середовище – інтегральна наука»

ПЛАН:

1. Вступ……………………………………………………………………………………3

2. Основи вчення про охорону навколишнього середовища………………………5

2.1. Передумови виникнення охорони навколишнього середовища………………….6

2.2. Структура вчення про охорону навколишнього середовища…………………….8

2.3. Правові аспекти охорони природи…………………………………………………..10

3. Висновки……………………………………………………………………………..13

4. Використана література……………………………………………………………14

1. В С Т У П.

Відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що
забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на
території України, подолання наслідків Чорнобильскої катастрофи,
збереження генофонду українського народу є обов(язком держави. Верховною
Радою України від 5 березня 1998 року затверджено «Основні напрями
державної політики України у галузі охорони довкілля, використання
природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», де передбачено
розроблення нових навчальних програм, удосконалення методики викладання
екології та спецкурсів з природоохоронної справи. Сьогодні багато вузів
держави готують спеціалістів з екології, менеджменту природоохоронної
діяльності, економіки та екології. Постійно зростає кількість годин
дисципліни «Основи екології», яка рекомендована Міністерством освіти як
нормативна дисципліна для вузів I – IV рівнів акредитації.

Сьогодні в ХХІ ст. Україна потребує для всіх галузей народного
господарства, спеціалістів високої екологічної свідомості, нового
екологічного мислення, які вільно орієнтуються у різних екологічних
напрямках науки, розуміються на економічних, соціальних, правових
аспектах взаємодії суспільства та природи. Саме курс «Охорона
навколишнього середовища», програма якого затверджена НМК ВО – 1992
дозволяє розглянути ці аспекти. Курс «Основи охорони навколишнього
середовища», або «Основи соціоекології» має дати студентам загальне
уявлення про причини виникнення, масштаби і можливі трагічні наслідки та
шляхи подолання сучасної кризи у взаємовідносинах між людським
суспільством та навколишнім природним середовищем.

Ми маємо повне право стверджувати, що екологія та охорона
навколишнього середовища науки різні. Під екологією ми розуміємо
біологічну науку, яка вивчає взаємозв(язки між організмами у природі і
їх зв(язок з довкіллям. Науку, яка є базовою для розуміння проблем
природокористування, раціонального використання природних ресурсів і їх
відтворення. Вона розглядається нами як теоретична основа для розуміння
облаштування життя в біосфері. А охорону навколишнього середовища ми
розуміємо, як науку, що вивчає різноманітні аспекти гармонізації
взаємодії суспільства та природи. Таке чітке розмежування двох наук
дозволяє краще зрозуміти процеси, що відбуваються у природних
екосистемах, цілеспрямовано і глибоко вивчити механізми природних основ
життя. Одночасно, розглядаючи проблеми взаємодії суспільства і природи
ми намагаємося показати, що гармонізація взаємодії в системі
«суспільство – природа», в сучасних умовах, не можна досягнути, не
визначивши генезис, морфологію і механізми функціонування цієї системи.

Це стверджує знамените визначення Туган-Барановського: «Природа –
твердив він – завжди обмежує коло можливого для людини, — але коло це
стає ширшим. Ланцюг, який зв(язує суспільство з природою, ніколи не
розривається, але ланцюг цей здовжується і суспільний ланцюг стає
вільнішим у тому розумінні, що коло все більше визначається своїми
власними, внутрішніми, а не зовнішніми, побічними, матеріальними
силами». Сьогодні детермінуючим чинником у взаємовідносинах суспільства
і природи все більше визнається людина, яка щораз більше звільняється
від пригнічення з боку природного середовища.

2. ОСНОВИ ВЧЕННЯ ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА.

Глобальна екологічна криза кінця ХХ століття охопила всі континенти та
акваторії. Ступінь деградованості навколишнього середовища та біомів є
найбільшою в тих регіонах, де є вища щільність населення й досягнута
найбільша інтенсифікація промислового та сільськогосподарського
виробництва. Але в тий чи іншій мірі екологічною кризою охоплені усі
регіони світу, в окремих з них ситуація близька до екологічної
катастрофи.

Економічно розвинені країни роблять найбільший внесок в антропогенне
забруднення навколишнього середовища, але вони мають і більші можливості
щодо ліквідації наслідків забруднення. Перед обличчям серйозних проблем
стоять США. На території цієї країни 41% ріллі охоплені ерозією, за
період 1964 – 1982 років на 170% зросла кількість використаних
пестицидів. Робилася навіть спроба вивозити сміття для спалювання в
Антарктиду, та Фондом захисту навколишнього середовища з цього приводу
була порушена судова справа проти Національного наукового фонду США.

В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились
взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість
впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала
опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси,
але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля. Значна частина
невідновних ресурсів уже використана. У багатьох країнах деякі відновні
ресурси (деревина, гідроелектроенергія, прісна вода тощо)
використовуються практично повністю. За останні десятиріччя сировини
здобуто більше, ніж за всю історію людства.

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти
зміну режиму грунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого
стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію
геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері,
зміни мікроклімату тощо.

2.1. Передумови виникнення охорони навколишнього середовища.

В класичній екології людство розглядається, аналогічно з будь-яким
іншим видом, як складова частина біосфери і її рівноцінний елемент, а
той факт, що історія розвитку культури суспільства давно вивело людину
за межі «великої рослиноядної тварини», називається як джерело всіх
негараздів на планеті. Відповідно до цих міркувань додаються всі рецепти
для лікування сучасної цивілізації від багатьох хвороб, поради
повернення до природного існування, до дикої природи, різкого скорочення
населення на планеті, обмежень споживання матеріальних ресурсів.

Академік Голубець М. А. відмічає: «Якщо виробнича діяльність людини
вийшла за верхню і нижню межі біосфери, а людський розум і керована ним
практична робота проникають в усі рівні і форми організації живого і
дають змогу вплинути на роботу пам(ятіі регулярних організмів не лише
бактерій, але й людини, то це свідчить про існування вищої за біотичну
форми організованості, яка охоплює своїми каналами
структурно-функціонального зв(язку та біотичне і соціальне. При цьому
слід наголосити і на тому, що генетична пам(ять біосфери охоплює
інформацію, яка стосується виключно живих систем. У новій, вищий за
біосферу, надсистемі повинні б існувати пам(ять і регуляторні механізми,
які відповідають за її самоорганізацію і саморегуляцію, тобто за
структуру і функціональну єдність біотичного і соціального».

Виробнича діяльність охопила цілу біосферу, глибокі шари літосфери,
повністю стратосферу, гідросферу і прилеглий до Землі космос. На землі
таким чином утворилась нова надсистема – соціосфера.

Соціосфера – це самоорганізована, саморегульована планетна система, до
складу якої належить біосфера, інші охоплені виробничою діяльністю
геосфери та прилеглий до Землі космос і людське суспільство з усіма
наслідками його господарської і розумової діяльності.

Цілком зрозуміло, існує певне перетинання понять «права людини» і
«охорона навколишнього середовища». Людина не може бути відокремлена від
середовища, в якому існує і погіршення стану, який обов(язково впливає
на неї та її права. Тому не дивно, що в 1972 році на Стокгольмській
конференції права людини і охорони навколишнього середовища були
об(єднані в перший принцип Декларації. Тоді вперше було сформульовано
«право на безпечне навколишнє середовище». Це право стосується не
взагалі якогось абстрактного середовища, а є право кожної окремої людини
на охорону її оточення. Воно включає також право всіх індивідів бути
поінформованими щодо планів і проектів, які можуть зашкодити
навколишньому середовищу, брати участь у процедурах прийняття рішень і,
коли необхідно, застосовувати відповідні засоби для відшкодування
заподіяного лиха чи відновлення порушених гарантій.

Як окрема наука вчення про охорону навколишнього середовища виникла у
1972 році після зборів ООН у Стокгольмі. Ця наука була названа UNEP
(United Nations Environment Program). Але ще до цієї події у 1916 році у
програмній статті американського вченого Р. Е. Парка була висунута думка
щодо необхідності відокремлення власне екології від охорони
навколишнього середовища.

2.2. Структура вчення про охорону навколишнього середовища.

та інші її аспекти. Синтетичний характер визначається системністю
проблеми — взаємопов(язаністю всіх природних та соціально-економічних
компонентів в соціоекосистемах.

Оскільки виробнича діяльність викликає порушення природного середовища,
суспільству випадає взяти на себе турботу щодо відновлення її
властивостей та охорони від подальшої деградації. Соціально-правові
важілі охорони природи досить різноманітні. Вони включають в себе:

введення екологічних норм та стандартів, що обов(язкові як для
підприємств, так і для окремих осіб;

проведення обов(язкових екологічних експертиз;

створення юридичних можливостей для кооперування підприємств з метою
виконання екологічних програм на взаємно договірній основі;

розповсюдження безвідходних і чистих технологій через систему виставок
та ярмарків;

адміністративні обмеження на види робіт та технологій, що шкодять
природному середовищу.

Екологія – це виключно біологічна наука, яка лежить в основі вчення про
охорону природи. Це теоретична основа охорони природи.

Вчення про охорону навколишнього середовища знаходиться на стику двох
наук: екології та соціально-економічного середовища. Охорона
навколишнього середовища має подвійний характер: з одного боку вона
вивчає природні явища та вплив на них соціально-економічних законів, а з
другого боку вона вивчає саме ці соціально-економічні закони.

2.3. Правовi аспекти охорони природи.

Правовий метод охорони довкілля грунтується на здатності права визначати
міру можливого (власне право громадянина), міру належного (обов(язки
громадянина) та міру відповідальності (відповідальність громадянина)
поведінки людей, підприємств, або держав. Норми екологічного права є
обов(язковими, якщо вони формально встановлені та закріплені законом і
підкріплюються методами державного примусу.

Право в сфері довкілля зародилося досить давно. Спочатку закони
охороняли об(єкти природи як одну із форм приватної власності. Такого
роду закони були в Суднику Хамурапі (XVIII століття до н. е.), в законах
Ману (ІІ століття до н. е.), в «Руській правді» (Х – ХІ століття н.
е.). У Росії вже у XVII столітті діяло біля 20 законів, спрямованих на
охорону природних об(єктів. У 1640 році був прийнятий перший закон про
охорону якості міського середовища.

Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у
встановленні науково обгрунтованих правил поведінки людини по відношенню
до природи. Найбільш важливі суттєві правила такої поведінки
закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов(язковими
для виконання і дотримання нормами права, забезпеченими державними
примусом на випадок їх невиконання.

Беручи до уваги синтетичний характер проблем екології, їх органічний
зв(язок з усіма політичними, соціальними та економічними факторами,
стратегія природокористування в Україні має бути однією з
фундаментальних складових стратегії розбудови правової, демократичної
держави з розвиненою ринковою економікою. Одним з таких незаперечних
прав є право громадян на екологічну безпеку. Воно забезпечується
комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних
чинників.

Серйозною вадою чинного до сьогодні природоохоронного законодавства є
той факт, що формувалося воно за поресурсною ознакою, тобто окремому
регулюванню піддавалися земельні, водні, гірничі, лісові,
атмосфероохоронні та інші відносини. Такий підхід не забезпечував
комплексності в регулюванні відносин щодо природного середовища як
єдиного організму.

В 1991 році створено Міністерство охорони навколишнього природного
середовища України. Вже з перших законотворчих кроків суверенної України
визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Важливими актами
нової держави стали Декларація прав людини, Декларація про державний
суверенітет, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від
25 червня 1991 року. Даний закон не лише проголошує, але й передбачає
систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну
упорядкованість в систему управління в галузі природокористування. Він
закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє
середовище. Це невід’ємне право людини реалізується шляхом участі в
обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень в галузі охорони
навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо
охорони природного середовища, раціонального використання природних
ресурсів; об(єднання в громадські природоохоронні організації; отримання
повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного
середовища.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного
співробітництва в галузі охорони природи та раціонального використання
природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а
також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і
неурядових організації.

В розвитку Закону «Про охорону навколишнього середовища» прийнято і
передбачається розробка пакету законодавчих актів, який має включити
лише 18 законів і кодексів. Першими з цього пакету прийнято закони «Про
природно-заповідний фонд України», «Про охорону атмосферного повітря»,
«Про охорону і використання тваринного світу», «Про охорону і
раціональне використання рослинного світу», земельний, водний, лісовий
кодекси України, кодекс про надра.

Хоча офіційно це і не визнано, зростає міжнародна свідомість стосовно
того, що здорове і гармонійне навколишнє середовище є предметом одного з
основних прав людини. Принаймні, такий факт не можна ігнорувати у
наукових дискусіях з цього приводу. Така тенденція має далекосяжні
результати, особливо, що стосується участі громадської і її необхідного
правового оформлення. Це одне з основних прав людини створює серію
суттєвих обов(язків для держави, причому у багатьох країнах це окремо
закріплюється в національних конституціях. Основними елементами такого
конституційного права є:

право на одержання інформації;

право на внесення зауважень;

право на ініціативу судового процесу;

право брати участь у процесі прийняття рішень.

3. ВИСНОВКИ

Розглянуті аспекти охорони навколишнього середовища належать до блоку
соціального середовища. Цей блок включає в себе не лише правові норми в
регулюванні охорони середовища, але він ще регулює так звану екологічну
політику держави, яка зараз поступово виходить на один з найважливіших
етапів.

До блоку штучного середовища належать різноманітні види забруднення, які
виникають внаслідок роботи промислових підприємств, сміття тощо. В цьому
блоці розглядаються різноманітні фактори забруднення та їх вплив на
людину.

Екологічний аспект вчення про охорону навколишнього середовища значно
ширший, але він не включає в себе ані штучних одиниць, ані соціальних
або економічних законів. Цей аспект розглядає вчення про охорону
навколишнього середовища з двох різних точок зору: з позиції макрорівню
та з позиції мікрорівню. Поєднання цих протилежних точок зору становить
одне з важливих завдань екології, яку можна сміливо називати теоретичною
основою вчення про охорону навколишнього середовища.

4. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. – К.: Видавництво Українського
фітосоціологічного центру, 1998. – 196 с. С. 143 – 144.

2. Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Видавництво «Лібра», ТОВ, 1998. –
248 с. С. 163 – 165, 233 – 234.

3. Кашенко О. Л. Екологічний аспект економічних категорій. – К.: Вища
шк., 1999. – 89 с.

4. Назарук М. М. Основи екології та соціоекології. – Львів: Афіша,
1999. – 256 с. С.5 – 10, 200 – 205, 216 – 222.

5. Основи екології та соціоекології. Навчальний посібник для підприємств
зв(язку. За ред. В. Єнколо. –Львів, 1998. – 210 с. С. 186 – 193.

PAGE

PAGE 14

Схема 1. Структура вчення про охорону навколишнього середовища.

Похожие записи