Контрольна робота

з дисципліни основи екології

Суть вчення про біогенез, сучасні масштаби меліорації земель в Україні,
її наслідки, Рослинні ресурси, їх роль як автоторфів.

План

TOC \o «1-3» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc99532010» І. Суть вчення
про біогенез PAGEREF _Toc99532010 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc99532011» 1.1. Вступ PAGEREF _Toc99532011 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc99532012» 1.1.1. Креационізм PAGEREF _Toc99532012
\h 3

HYPERLINK \l «_Toc99532013» 1.1. 2. Теорія спонтанного зародження
PAGEREF _Toc99532013 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc99532014» 1.2. Теорія біогенезу PAGEREF
_Toc99532014 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc99532015» 1.2.1. Теорія стаціонарного стану
PAGEREF _Toc99532015 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc99532016» 1.2.2. Теорія панспермії PAGEREF
_Toc99532016 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc99532017» ІІ. Сучасні масштаби меліорації земель в
Україні, її позитивні і негативні наслідки. PAGEREF _Toc99532017 \h 9

HYPERLINK \l «_Toc99532018» 2.1. Меліорація земель, загальне поняття
PAGEREF _Toc99532018 \h 9

HYPERLINK \l «_Toc99532019» 2.2. Позитивне наслідки меліорації
PAGEREF _Toc99532019 \h 10

HYPERLINK \l «_Toc99532020» 2.3. Негативні наслідки меліорації
PAGEREF _Toc99532020 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc99532021» 2.4. Сучасний стан меліорації земель в
Україні PAGEREF _Toc99532021 \h 13

HYPERLINK \l «_Toc99532022» ІІІ. Рослинні ресурси, їх роль як
автоторфів PAGEREF _Toc99532022 \h 14

HYPERLINK \l «_Toc99532023» 3.1. Причини різноманітності рослинних
ресурсів PAGEREF _Toc99532023 \h 14

HYPERLINK \l «_Toc99532024» 3.2. Утворення торфів PAGEREF
_Toc99532024 \h 16

HYPERLINK \l «_Toc99532025» 3.3. Значення рослинного покриву в
природі PAGEREF _Toc99532025 \h 18

HYPERLINK \l «_Toc99532026» ІV. Використана література PAGEREF
_Toc99532026 \h 20

І. Суть вчення про біогенез

1.1. Вступ

У нашій сучасній суєті ми занадто зайняті своїми повсякденними справами,
але варто вирватися куди-небудь у ліс, у гори, до ріки, оглянутися і
відразу в голові виникає безліч питань: як це все з’явилося…

Теорії, що стосуються виникнення Землі і життів на ній, та і всьому
Всесвіті, різноманітні і далеко не достовірні. Згідно з теорією
стаціонарного стану, Всесвіт існував вічно. Згідно з іншими гіпотезами,
Всесвіт міг виникнути із згустку нейтронів внаслідок „Великого вибуху”,
народився в одній з чорних дір або ж був створений Творцем. Всупереч
існуючим уявленням, наука не може спростувати тезу про божественне
створення Всесвіту, так само як теологічні погляди не обов’язково
відкидають можливість того, що життя в процесі свого розвитку придбало
межі, з’ясовні на основі законів природи.

Серед безлічі теорій виникнення життя на Землі розглянемо основні:

1) життя було створене надприродною істотою в певний час (креационізм);

2) життя виникало неодноразово з неживої речовини (мимовільне
зародження);

3) життя існувало завжди (теорія стаціонарного стану);

4) життя занесене на нашу планету ззовні (панспермія);

5) життя виникло внаслідок процесів, що підкоряються хімічним і фізичним
законам (біохімічна еволюція).

Детальніше розглянемо деякі теорії.

1.1.1. Креационізм

Згідно з цією теорією, життя виникло внаслідок якоїсь надприродної події
в минулому; її дотримуються послідовники майже всіх найбільш поширених
релігійних навчань. У 1650 р. Іархієпіскоп Ашер з м. Арма (Ірландія)
обчислив, що бог створив світ у жовтні 4004 році до н. е. і закінчив
свою працю 23 жовтня о 9 ранку, створивши людину. Ашер отримав цю дату,
склавши вік всіх людей, що згадуються в біблійній генеалогії від Адама
до Христа («хто кого народив»). З точки зору арифметики це розумне,
однак при цьому виходить, що Адам жив в той час, коли, як показують
археологічні знахідки, на Ближньому Сході існувала добре розвинена
міська цивілізація.

Традиційне іудейсько-християнське уявлення про створення світу,
викладене в Книзі Буття, викликало і продовжує викликати спори. Хоч всі
віруючі визнають, що Біблія — заповіт господа людям, з питання про
довжину «дня», що згадується в Книзі Буття, існують розбіжності. Деякі
вважають, що світ, і всі організми, що його населяють були створені за
шість днів тривалістю по 24 години. Вони відкидають будь-які інші точки
зору і цілком покладаються на натхнення, споглядання і божественне
прозріння. Інші християни не ставляться до Біблії як до наукової книги,
вважають, що в Книзі Буття викладено в зрозумілій для всіх людей формі
теологічне прозріння Віростворення всіх живих істот всемогутнім творцем.
Для них опис створення живих істот швидше відноситься до відповіді на
питання «чому?», а не «яким чином?» Якщо наука в пошуках стани широко
використовує спостереження і експеримент, то богословіє осягає істину
через божественне прозріння і віру. Віра визнає речі, яким немає доказів
в науковому значенні слова, Тобто логічно не може бути суперечності між
науковим і богословським поясненням створення світу, оскільки ці дві
сфери мислення взаємно виключають одна іншу.

Процес божественного створення світу вважається таким, що відбувся
однократно і тому недоступний для спостереження; цього досить, щоб
винести всю концепцію божественного створення за рамки наукового
обговорення. Наука займається тільки тими явищами, які віддаються
спостереженню, і тому вона ніколи не зможе ні спростувати, ні довести цю
концепцію.

1.1. 2. Теорія спонтанного зародження

Ця теорія була поширена в древньому Китаї, Вавілоні і Єгипті як
альтернатива креационізму, з яким вона співіснувала. Аристотель (384 —
322 до н ери, якого часто називають засновником біології, дотримувався
теорії спонтанного зародження. На основі власних спостережень він
розвивав цю теорію далі, зв’язуючи всі організми в безперервний ряд —
«сходи природи».

Цим твердженням Аристотель підтримав більш раннє висловлювання Емпедокла
про органічну еволюцію. Згідно з гіпотезою Аристотеля про спонтанне
зародження, певні «частки» речовини містять деякий «активний початок»,
який при відповідних умовах може створити живий організм.

Аристотель був прав, вважаючи, що цей початок міститься в заплідненому
яйці, але помилково вважав, що воно є в сонячному світлі, твані і
гниючому м’ясі. З поширенням християнства теорія самозародження
виявилася не в честі; її визнавали ті, хто вірив в чаклунство і т. д.
Але ця ідея продовжувала існувати десь на задньому плані протягом ще
багатьох століть.

Ван Гельмонт (1577 1644рр.), вельми знаменитий і удачливий вчений,
описав експеримент, в якому він ніби створив за два тижні мишей. Для
цього потрібні були брудна сорочка, темна шафа і жменя пшениці. Активним
початком він вважав людський піт.

У 1688 році італійський біолог і лікар Франческо Реді, що жив у
Флоренції, підійшов до проблеми виникнення життя більш суворо і піддав
сумніву теорію спонтанного зародження. Реді встановив, що білі
черв’ячки, що з’являються на гниючому м’ясі — личинки мух. Провівши ряд
експериментів, він отримав дані, підтверджуючи думку про те, що життя
може виникнути тільки з попереднього життя (концепція біогенеза).

У 1765 році Ладзаро Спаланцані провів наступний досвід: піддавши м’ясні
і овочеві відвари тривалому кип’ятінню, він відразу ж їх запечатав, а
потім зняв з вогню. Досліджувавши рідини через декілька днів, Спаланцані
не виявив ніяких ознак життя. З цього він зробив висновок, що висока
температура вбила всі форми живих істот, і без них ніщо живе вже не
могло виникнути.

У 1860 році проблемою походження життя зайнявся: Луї Пастер. До цього
часу він вже багато що зробив в мікробіології: зумів вирішити проблеми,
що загрожували шовководству і виноробству.

Він показав також, що бактерії всюдисущі і що неживі матеріалу легко
можуть бути заражені ними, якщо їх належно не простерилізувати.

1.2. Теорія біогенезу

Внаслідок ряду експериментів, в основі яких лежали методи Спаланцані,
Пастер довів справедливість теорії біогенезу і остаточно спростував
теорію самозародження.

Теорія біогенезу – життя як особлива форма існування матерії, існує
стільки часу як і Всесвіт, виникла на противагу теорії абіогенезу
(„самозародження з негативного”).

Однак підтвердження теорії біогенезу породило іншу проблему. Якщо для
виникнення живого організму необхідний інший живий організм, то звідки ж
узявся самий перший живий організм? Чи Було це первинним
самозародженням?

На даному етапі розглянемо сучасні 2 теорії.

1.2.1. Теорія стаціонарного стану

Згідно з цією теорією, Земля ніколи не виникала, а існувала вічно, вона
завжди здатна підтримувати життя, а якщо і змінювалася, то дуже мало.
Види також існували завжди.

Оцінки віку землі сильно варіювали — від приблизно 6000 років по
розрахунках архієпіскопа Ашера до 5000 106 років за сучасними оцінками,
заснованими на обліку швидкостей радіоактивного розпаду. Більш довершені
методи датування дають все більш високі оцінки віку Землі, що дозволяє
прихильникам теорії стаціонарного стану вважати, що Земля існувала
вічно. Згідно з цією теорією, види також ніколи не виникали, вони
існували завжди і у кожного вигляду є лише дві альтернативи — або зміна
чисельності, або вимирання.

Прихильники цієї теорії не визнають, що наявність або відсутність певних
викопних залишків може вказувати на час появи або вимирання того або
іншого вигляду, і приводять як приклад представника кистеперих риб —
латимерію. Прихильники теорії стаціонарного стану затверджують, що
тільки вивчаючи нині мешкаючі види і порівнюючи їх з викопними
залишками, можна робити висновок про вимирання, так і в цьому випадку
певно, що він виявиться невірним. Використовуючи палеонтологічні данні
для підтвердження теорії стаціонарного стану, її нечисленні прихильники
інтерпретують появу викопних залишків в екологічному аспекті (збільшення
чисельності, міграції в місця сприятливі для збереження залишків і т.д).
Велика частина доводів на користь цієї теорії пов’язана з такими
неясними аспектами еволюції, як значення розривів в палеонтологічному
літописі, і вона найбільш детально розроблена саме в цьому напрямі.

1.2.2. Теорія панспермії

У цей час відроджується й ідея космічного посіву (панспермії),
висловлена ще в V ст. до н.е. грецьким філософом Анаксагором. За його
навчанням, життя виникло з насіння, що існує «завжди і скрізь».
Відродження цієї ідеї —природна реакція на кризу в питанні походження
життя, у який потрапило природознавство в середині XIX ст. Тоді це
питання виглядало принципово нерозв’язним. І знову вихід шукають у
самозародженні або привнесенні зародків життя з інших космічних тел.

Після багатовікового сну ідея Анаксагора про „вічні насіння” була
розбуджена X. Ріхтером у 1865 році. Відповідно до останнього, зародки
життя занесені на Землю метеоритами або космічним пилом. У розвитому і
видозміненому виді гіпотеза про космічний посів (панспермії) розроблена
шведським фізикохіміком Сванте Авенаріусом у 1884 році. За Авенаріусом,
життя на Землі відбулася від спор рослин або мікроорганізмів, що
перенесені з інших планет під дією світлового тиску або, можливо,
метеоритами. Вже в той час П. Беккерель, а пізніше і ряд інших учених
довели неможливість переносу в життєздатному стані (активному або, що
піддаються активізації) зародків життя. На них пагубно діють космічні
промені, особливо короткохвильове ультрафіолетове випромінювання, яким
пронизаний Всесвіт.

Жоден серйозний учений сьогодні не вважає, що життя на Землі є неєдиним
явищем у Всесвіті. Однак деякі допускають, що це дійсно так і що земне
життя — єдине щасливе (очевидно, для людини!) виключення. Але той факт,
що до сьогоднішнього дня не встановлений контакт з іншими (неземними)
цивілізаціями, ще не доказ, що життя має місце тільки на Землі. Разом з
тим визнання можливості існування життя на інших планетах зовсім не
означає, що «зародки життя» з таких неземних «плантацій» можуть
безперешкодно переноситися з одного космічного тіла на інше. Незважаючи
на те що проведено і проводиться безліч цілеспрямованих досліджень,
дотепер не встановлено ніяких фактів, що показували б, що живі істоти
принесені на Землю метеоритами або з космічним пилом. Усі досвіди в
цьому напрямку виявляються даремними навіть зараз, коли людина сама або
за допомогою апаратів проникає в найближчий космос. Опубліковані дані Б.
Нада й інших про мікроорганізми в метеоритах Оргюей і Івонна (Франція)
виявилися результатом помилкового визначення мінеральних зерен як якийсь
окам’янілий мікроорганізм і вторинне забруднення поверхні метеорита.

Очевидно, що ідея „посіву” життя на Землі з космосу не вирішує проблеми.
Ця ідея має чисто психологічну привабливість — ми йдемо з космосу!
Дійсно, космос має особливо привабливу силу для сучасної людини. Може
бути, тому, що в нескінченності космосу сьогодні людина передбачає
майбутні можливості нашої цивілізації, і в цьому відношенні його інтерес
цілком природно. Імовірно, тому ідея космічного «посіву» хвилює
багатьох.

Одним із сучасних апостолів гіпотези неземного походження життя є
відомий англійський учений, лауреат Нобелівської премії Френсіс Лемент.
Разом з американським дослідником Леслі Оргелом Лемент опублікував
статтю, що мала назву «Керована панспермія». На думку авторів, «якась
примітивна форма життя була свідомо занесена на Землю іншою
цивілізацією». Якщо люди на Землі здатні занести життя на інші планети,
чому б не допустити, що саме життя на Землі є продукт транспорту іншої
розвитий цивілізації, що існувала до нас за 4 млрд. років. Цікаво, не чи
правда? Після американських досліджень Марса по програмі «Вікінг» по
виявленню життя на цій планеті (абсолютно ніяких слідів життя не було
виявлено) відомий американський письменник, автор науково-фантастичних
добутків, Рэй Бредбери дотепно писав: «Усе-таки варто прийняти, що
відтепер на Марсі є життя, та, котру людина донесла до Марса, і тепер на
Марсі є наше життя!»

Але залишимо осторонь цей фантастичний вихідний пункт статті Лементу й
Оргела. Які інші припущення і доводи на користь цієї нової варіації на
стару тему «посіву ззовні?»

По-перше, на борті космічного корабля неземної цивілізації «повинні були
бути» мікроорганізми багатьох видів. Радіус нашої Галактики складає
близько 105 світлового років, так що, по Лементі й Оргелу, космічний
корабель, що рухається зі швидкістю 0,001 швидкості світла, міг занести
життя на всі планети нашої Галактики. У цьому випадку науково доведено
тільки одне: під захистом космічного апарата мікроорганізми дійсно
можуть зберігатися мільйони років і при температурах, близьких до
абсолютного нуля. Інші припущення, як і пошуки примар, не розглядає
навіть фантастика.

Другим доводом Лементу й Оргела на користь «космічного посіву» є
універсальний характер генетичного код-єдиного механізму передачі
спадкоємних властивостей у всіх живих організмів. Якщо припустити,
говорять ці вчені, що життя виникло на Землі самостійно й одночасно в
різних місцях, то залишається неясним, як сформувався єдиний для всіх
земних організмів генетичний код. Єдиний механізм спадковості в земних
організмів легко пояснимо відповідно до Лементу й Оргелу, якщо прийняти,
що життя на Землю занесена з інших планет. Однак для походження
генетичного коду можливо і «земне» пояснення. На ранніх етапах хімічної
еволюції, коли формуються складні молекули, у результаті хімічного
добору, мабуть, створюється й універсальний механізм передачі
спадкоємних рис земними організмами.

Третій довід на користь розглянутої гіпотези: «Присутність украй рідких
елементів у земних організмах означає, що вони мають неземне
походження». Лемент і Оргел указують, що молібден утримується в земній
корі в незначній кількості, а його роль в обміні речовин (метаболізмі)
земних організмів значна. Одночасно відзначається, що відомо так
називані «молібденові зірки» з високим змістом молібдену, що і є
вихідними «плантаціями» мікроорганізмів, занесених на Землю! Приведення
факту про низький зміст молібдену в земній корі і його великій ролі в
метаболізмі земних організмів було би спритним прийомом в усній
дискусії, щоб смутити супротивника. Але написане залишається і може бути
перевірено. Утім, у цьому випадку перевірка не потрібна. Подібного типу
невідповідність є правилом для цілого ряду хімічних елементів, що беруть
участь у складі і метаболізмі організмів. Це правило порозумівається з
позицій еволюційної біохімії. У зв’язку з цим можна привести ще більш
яскравий приклад про низький зміст фосфору в земній корі і його
винятковій ролі для земних організмів: фосфор — обов’язкова складова
частина нуклеїнових кислот, що поряд з білками мають найважливіше
значення для життя; крім того, вища нервова діяльність також дуже тісно
зв’язана з фосфором. Отже, для пояснення деяких хімічних особливостей
земного життя не обов’язково залучати інші зоряні світи начебто
«молібденових зірок».

Цікаво відзначити, що риторичний трюк Лементу й Оргела з молібденом був
швидко розкритий японським ученим Ф. Егані. Через рік після статті
Лементу й Оргела Егані опублікував свої дослідження змісту металів у
складі Землі. Сумарний зміст молібдену на Землі виявилося дійсно
низьким, але його процентний вміст у морській воді в два рази вище, ніж
хрому. З цього приводу Егані .пише: «Відносний достаток цього елемента
(молібдену) у морській воді підтверджує широко прийняту точку зору про
походження життя на Землі в первинному океані».

Як у цілому, так і у своїх окремих варіантах гіпотеза панспермії —
міраж. Незалежно від того чи пояснює вона історію поширення життя, воно
не пояснює виникнення самого життя. По вираженню Дж. Бернала, ця
гіпотеза тільки «лукавий виверт розуму», що відволікає його від рішення
проблеми. На думку Бернала, «однаково беззмістовні і твердження, що
життя було створено зі спеціальною метою, і твердження, що вона прийшла
звідкись з іншого місця, де була завжди». Тому що якщо навіть і
допустити, що життя принесене з інших космічних тіл, то подібне
допущення нічим не допомагає в рішенні проблеми походження життя.
«Усе-таки життя, — пише Опарін, — колись і десь повинна була виникнути
на еволюційному шляху, а Земля, як показують сучасні наукові дані, була
для цього цілком підходящим місцем». От чому немає необхідності залучати
інші сузір’я, вилучені від нас на мільйони світлового років, щоб
довідатися таємницю життя. Ці таємниці сховані тут — на Землі, де люди
відкривають обрії науки, люблять фантастику, але вже перестали вірити в
примар.

Ця теорія не пропонує ніякого механізму для пояснення первинного
виникнення життя, а висуває ідею про її неземне походження. Тому її не
можна вважати теорією виникнення життя як такий; вона просто переносить
проблему в якесь інше місце Всесвіту.

Теорія панспермії затверджує, що життя могло виникнути один або декілька
разів в різний час в різних частинах Галактики або Всесвіту. Для
обґрунтування цієї теорії використовуються багаторазові появи НЛО,
наскальне зображення предметів, схожих на ракети і «космонавтів», а
також повідомлення про ніби зустрічі з інопланетянами. Радянські і
американські дослідження в космосі дозволяють вважати, що імовірність
виявлення життя в межах Сонячної системи нікчемна, однак вони не дають
ніяких відомостей про можливе життя поза цією системою. При вивченні
матеріалів метеоритів і комет в них були виявлені багато як «попередники
живого» такі речовини, як цианогени, синильна кислота і органічні
сполуки, що можливо зіграли роль „сім’я”, що падало на голу Землю.
З’явився ряд повідомлень про знаходження в метеоритах об’єктів, що
нагадують примітивні форми життя, однак доводи на користь їх біологічної
природи поки не здаються вченим переконливими. Також деякі прихильники
теорії панспермії вважають, що життя занесене інопланетянами заради
експерименту. І що зараз іноземні істоти спостерігають за життям
людства.

Ідея панспермії жива і сьогодні, вона з’являється і постійно змінюються
у формах. Відповідно до одного з новітніх варіантів цієї гіпотези
(називаному ще „інфекційною теорією”), життя на Землю було занесено
мешканцями інших планет, що робили міжпланетні і міжзоряні перельоти.
Однак цьому немає ніяких доказів.

ІІ. Сучасні масштаби меліорації земель в Україні, її позитивні і
негативні наслідки.

2.1. Меліорація земель, загальне поняття

Закон України від 14.01.2000 № 1389-XIV „Про меліорацію земель” визначає
засади правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі
проведення меліорації земель, використання меліорованих земель і
меліоративних систем, та повноваження органів виконавчої влади і органів
місцевого самоврядування у сфері меліорації земель і спрямований на
забезпечення екологічної безпеки меліоративних систем та захисту
суспільних інтересів.

Відповідно до вищезазначеного закону меліорація земель – це комплекс
гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних,
агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою
регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів,
збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно
збалансованої раціональної структури угідь.

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються
такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна,
хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

Гідротехнічна меліорація земель

Гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів,
спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним
режимом (перезволожених, переосушених тощо), регулювання водного режиму
шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на схилових та інших
землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму грунтів та
захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія
тощо).

Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні,
осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові,
протисольові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

Культуртехнічна меліорація земель

Культуртехнічна меліорація земель передбачає проведення впорядкування
поверхні землі та підготовку її до використання для
сільськогосподарських потреб. З цією метою здійснюються такі заходи, як
викорчування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування
купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження,
влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів.

Хімічна меліорація земель

Хімічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів,
спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей
грунтів, їх хімічного складу.

Хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнування та
фосфоритування ґрунтів.

Агротехнічна меліорація земель

Агротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів,
спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних
властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі
заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання,
кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.

Агролісотехнічна меліорація земель

Агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу
заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель
шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших
властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі
поліфункціональні лісомеліоративні системи, як:

— площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують
захист земель від ерозії, а водних об’єктів від виснаження та замулення
шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих
земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та
інших водойм;

— лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від
вітрової і водної ерозій та поліпшення грунтово-кліматичних умов
сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і
стокорегулюючих лісосмуг.

2.2. Позитивне наслідки меліорації

Забезпечення здійснення державної політики у сфері меліорації земель,
підвищує родючість ґрунтів, забезпечує:

— раціональне використання земельних, водних, лісових та
мінерально-сировинних ресурсів;

— захищає землі від деградації, вітрової і водної ерозії;

— охорону ґрунтів від виснаження, засолення, заболочення, насичення
пестицидами, нітратами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами,
погіршення інженерно-геологічних властивостей;

— охорону поверхневих і підземних вод від забруднення та виснаження;

— запобігання негативному впливу меліоративних заходів на рослинний і
тваринний світ, рибні запаси;

— збереження природних ландшафтів, територій та об’єктів
природно-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародного
значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.

Користувачі та власники меліорованих земель забезпечують:

— одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур шляхом
застосування науково обґрунтованих технологій вирощування
високоврожайних, стійких до захворювань та шкідників, адаптованих до
грунтово-кліматичних умов сортів і гібридів сільськогосподарських
культур;

— збереження та відтворення родючості ґрунтів, біологічне різноманіття і
екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі.

Користувачі та власники меліорованих земель включають щороку до книг
історії полів дані про призначення, розміри та основні характеристики
меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про
ефективність використання цих ділянок — урожайність
сільськогосподарських культур, способи обробітку ґрунту, періодичність і
кількість внесення добрив, здійснені меліоративні та природоохоронні
заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть
відповідальність за стан їх використання та моніторинг навколишнього
природного середовища в зоні впливу меліоративної системи згідно із
законодавством аж до припинення права власності чи користування
меліорованими землями.

2.3. Негативні наслідки меліорації

Одними з найважливіших показників, що характеризують стан галузі
зрошення земель, є площа зрошуваних земель, обсяги поливів та
врожайність сільськогосподарських культур. Останні відображають
технічний стан зрошувальних систем, забезпеченість їх дощувальною
технікою та енергозабезпеченість, і в кінцевому випадку визначають
обсяги сільськогосподарської продукції на зрошувальних землях. Площа
зрошуваних земель становить 2,44 млн. га. Вони зосереджені в зоні Степу
– 2,09 млн. га (понад 80% всієї площі зрошення), в зоні Лісостепу
зрошується 344 тис. га, у Поліссі – близько 11 тис. га. Частка цих
земель у сільськогосподарських угіддях на початок 2004 року становила
6,7%, а частка зрошуваної ріллі – 6,6% їх загальної площі.

Подальший розвиток зрошуваного землеробства визначається впливом двох
груп факторів. До першої належать цінова, кредитна і податкова системи,
регулювання відносин власності та політика державної підтримки галузі.
Друга – ті, що залежать від товаровиробника, а саме – засоби ведення
землеробства на зрошуваних землях та технологія зрошення, впровадження
високоврожайних, найбільш чутливих до зрошення сортів та гібридів
сільськогосподарських культур, модернізація, реконструкція та поліпшення
технічного стану і рівня експлуатації зрошуваних систем, удосконалення
управління водорозподілом і поливами, впровадження водообліку, платного
водокористування, яке має стати важливою складовою економічного
механізму підвищення рівня раціонального використання водних ресурсів у
зрошуваному землеробстві.

Ці та інші тенденції трансформувалися в комплекс проблем, розв’язання
яких потребує державної підтримки. Найбільш важливим серед них є:
забезпечення сталого надійного функціонування наявних меліоративних
систем; зниження енерго- та матеріалоємності систем; підвищення
ефективності використання меліорованих земель; поліпшення екологічного
стану зрошуваних та осушених сільськогосподарських угідь; кадрове,
науково-технічне та нормативно-правове забезпечення функціонування
галузі; впровадження механізму державної підтримки регулювання
економічних та правових взаємовідносин у галузі меліорації земель як
складової частини державної аграрної політики; приватизація
водогосподарських організацій шляхом створення державних акціонерних
товариств.

Під впливом зрошення грунтово-меліоративний стан земель істотно
змінився, причому характер негативних змін набув широкого
розповсюдження. На зрошуваних землях розвинулися такі деградаційні
процеси, як вторинне засолення й осолонцювання ґрунтів, злитизація,
забруднення тощо. Раніше прийняті показники оцінки якості ґрунтів
розраховувалися на властивості, сформовані під впливом вікових процесів
ґрунтоутворення. Для кількісної оцінки сучасних процесів у ґрунтах, що
мають місце 3- 5, максимум — 10-20 років, а також -сезонно-річної
динаміки реальних змін вони не придатні.

Наприклад, такі, як критичний вміст обмінного натрію, що вказує на
початкову і наступні стадії осолонцювання ґрунтів, діагностичні критерії
ступеня деградації зрошуваних земель тощо. Крім того, отримано
переконливі дані про те, що оцінку сучасного стану зрошуваних ґрунтів
необхідно доповнити термодинамічними показниками — активними
концентраціями іонів. З огляду на те, що показники меліоративного стану
зрошуваних земель включені до меліоративного кадастру, необхідно
розробити систему показників оцінки якості ґрунтів на рівні нормативних.

Низькородючі дерново-підзолисті ґрунти Полісся грубої гранулометрії
вимагають надто високих доз органічних та мінеральних добрив для
отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур (15—18 тонн
гною, Н60-90, Р45-60 К 90-120 кг діючої речовини на 1 га сівозмінної
площі). Внесення цих доз і переміщення поживних речовин з усім орним
шаром призводить до великих їх втрат через вимивання та випаровування.

За умов переходу до ринкової економіки виникла необхідність у розробці
енерго- і ресурсозберігаючих технологій хімічної меліорації ґрунтів, яка
в минулому проводилася за державні кошти і була надто витратною та
малоефективною. Основою створення нових технологій з меліорації кислих і
солонцевих ґрунтів є сучасна концепція інституту, що враховує світовий
досвід. Її новизна полягає у:

— гармонійному поєднанні технології хімічної меліорації із сівозміною, в
структурі якої переважають сільськогосподарські культури з високим
рівнем адаптації до кислого чи лужного середовищ ґрунту;

— дотриманні розроблених нормативів співвідношення між органічними і
мінеральними добривами;

— локальному застосуванні хімічних меліорантів та покращанні
кальцієвого режиму кислих і солонцевих ґрунтів;

— застосуванні високобуферного, з відповідною реакцією,
органо-мінерального добрива комплексної дії, збагаченого на кальцій;

— широкому використанні місцевих кальцієвмісних сировинних ресурсів
(вапняків, фосфоритів, сапропелів, торфу, перегною тощо).

Основна суть концепції — у створенні теоретичної бази для розробки
сучасних ресурсо- та енергозберігаючих технологій меліорації і такому
відтворенні родючості кислих та солонцевих ґрунтів, яке дасть змогу
.істотно підвищити ефективність добрив і меліорантів, окупить їх
прибавкою врожаїв. На відміну від існуючих розробок дана розробка
передбачає істотне зменшення доз хімічних меліорантів (в 2- 5 і більше
разів), внаслідок зростання їхньої ефективної дії, оптимізацію
фізико-хімічних властивостей кислих і солонцевих ґрунтів за рахунок
локалізації меліорантів та зменшення непродуктивних втрат кальцію через
вимивання.

Як відомо, зрошення – це порятунок від посухи. Та, нажаль, нині воно є
великою проблемою. Через недосконалість законодавства при реформуванні
АПК майже половина зрошувальних систем зруйнована.

2.4. Сучасний стан меліорації земель в Україні

Стабільність землеробства значною мірою залежить від меліорації земель.
Дві третини території України перебувають в умовах несприятливого
водного режиму. У поліських і західних областях держава несе значні
збитки від перезволоження земель і паводків, степові райони вражають
періодичні (в середньому кожні 2-3 роки) посухи, суховії, пилові бурі,
значні площі сільгоспугідь знаходяться у стані недостатнього та
нестійкого зволоження.

Трохи фактів: загальна площа земель в Україні, які потребують зрошення,
становить 15 млн. га, а зрошується 2,5 млн. га, що складає 7% від
загальної площі сільгоспугідь. У посушливих районах Півдня на зрошуваних
землях виробляється чверть продукції землеробства, а в Криму та в
Херсонській області – майже половина. Із 5,4 млн. га перезволожених
земель осушено 3,3 млн. га. До осушення ці землі як сільгоспугіддя
практично не використовувались.

З метою відновлення природної рівноваги необхідно розглянути можливість
ренатуралізації окремих меліорованих ділянок, тобто зменшення площ з
осушувальною та зволожувальною мережею. Оскільки можливості збільшення
площ зрошуваних та осушуваних угідь практично вичерпано, зусилля мають
бути спрямовані на реконструкцію діючих систем, їх поліпшення, повсюдне
створення систем із двостороннім регулюванням рівня ґрунтових вод,
раціональне використання меліорованих земель, вдосконалення технологій
зрошення. За умов упровадження платності водокористування та посилення
дефіциту водних ресурсів перспективними є способи зрошення, які
забезпечують економне використання води за рахунок її безпосередньої
доставки в зону розміщення кореневої системи рослин. Це такі способи,
як: високо- і низьконапірне краплинне зрошення, приповерхневе
мікродощування, підпокрівельне мікродощування, дрібнодисперсне
(краплинно-ін’єкційне) дощування рослин і краплинно-імпульсне дощування
ґрунту. Ці способи визнані як безвідходні, екологобезпечні та
низькоенергозатратні. Новітні технології краплинного зрошення на 30-40%
зменшують витрати води (що надто важливо в умовах її дефіцитності),
постійно підтримують необхідний водний режим ґрунту у прикореневій зоні,
забезпечуючи тим самим збільшення врожаїв на 20-30%.

Такі складні комплексні питання мають вирішуватись на основі наукових
досліджень та світового досвіду. Для прийняття остаточних рішень щодо
організаційних моделей управління меліоративними системами та розвитку
відповідних законодавчих основ слід поєднати зусилля урядових установ,
науковців, органів державного управління на місцях, земле- і
водокористувачів та сільських громад. Методологія розв’язання проблем
полягає у здійсненні таких кроків: проведення досліджень, організація
діалогів, утворення робочих команд з розробки стратегії трансформації
управління меліоративними системами, затвердження державної програми
відновлення сталого їх функціонування, розробка відповідних законодавчих
документів та впровадження програми спочатку на пілотних об’єктах, а
потім — і по всій зоні дії меліоративних систем.

ІІІ. Рослинні ресурси, їх роль як автоторфів

3.1. Причини різноманітності рослинних ресурсів

Природний рослинний покрив нашого часу дуже різноманітний. Головна
причина цієї розмаїтості — розходження в кліматі окремих районів. На
холодній, суворій Півночі ми знаходимо приосадкуватий килим рослин з
пануванням мохів і лишайників, у середній смузі, де клімат тепліше і
м’якше, поширені ліси, ще південніше — там, де влітку пекуче і дуже мало
вологи, можуть існувати тільки співтовариства степових і пустельних
рослин і т.д.

Зовнішній вигляд рослинного покриву, склад рослин будь-якої території
багато в чому визначаються особливостями місцевого клімату — насамперед
температурою і кількістю опадів у різні періоди року. Для життя рослин
важливі багато кліматичних показників: середньорічна температура
повітря, середня сума опадів за рік, тривалість теплого сезону року,
коли можливий ріст рослин, кількість тепла й умови водопостачання в цей
час і т.д. Особливе значення для рослин має абсолютний мінімум
температури (найнижча температура повітря, що можливе в даній
місцевості). Найголовніші кліматичні показники поєднуються в поняття
«тип клімату». Якщо які-небудь райони розрізняються за типом клімату,
вони обов’язково мають і різний природний рослинний покрив.

Отже, флора і рослинність — це дві різні складові частини рослинного
покриву. Географічне поширення окремих видів рослин дуже різне. Деякі із
них зустрічаються тільки на обмеженій території, іноді дуже маленькій.
Однак багато видів мають більш широке поширення, вони не присвячені
тільки до якогось обмеженого району. Нарешті, є і такі види, що поширені
дуже широко і зустрічаються на більшій частині території.

Природна флора будь-якої частини нашої країни випробує на собі більший
або менший вплив людини. Особливо велике цей вплив у густонаселених
районах. Людина вирубує лісу, розорює степ, осушує болота, будує міста,
прокладає дороги і т.д. У результаті цього чисельність деяких видів
рослин сильно зменшується і вони можуть зовсім зникнути на якійсь
території. Але, з іншого боку, діяльність людини приводить до появи
нових заносних рослин, невластивих природній флорі даної місцевості.
Число видів таких рослин згодом усе більш збільшується. Це один з
неминучих наслідків інтенсивного впливу людини на природу. Деякі з
заносних рослин добре приживаються і міцно утримують своє місце в
рослинному покриві. Прикладом подібного роду може бути пахуча ромашка,
що була випадково занесена до нас з Північної Америки. (Ця рослина
відрізняється від наших вітчизняних ромашок тим, що не має по краї
суцвіття-кошика білих язичкових квіток.)

Отже, у результаті діяльності людини флора будь-якої місцевості згодом
міняється: одні види зникають, інші з’являються знову.

Природна рослинність, як і флора, у даний час випробує на собі сильний
вплив з боку людини. У результаті цього в рослинному покриві
відбуваються великі зміни. Вони бувають різного роду. Розорюючи степ або
луг, людина на більшій або меншій площі цілком знищує природні рослинні
співтовариства. Вирубка лісу, осушка боліт приводять до зміни одних
рослинних співтовариств іншими.

У природному рослинному покриві необхідно розрізняти первинні, або
корінні, рослинні співтовариства і вторинні, або похідні. Перші виникли
дуже давно і поза залежністю від людини. Прикладом їх можуть бути багато
наших сосників і ялинники. Вони існують у природі вже сотні і тисячі
років, протягом життя дуже багатьох поколінь дерев. Похідні рослинні
співтовариства мають інше походження. Вони зобов’язані своєю появою
діяльності людини. Як приклад можна назвати березняки, що виникли після
вирубки ялинових лісів. Тривалість існування таких співтовариств
звичайно невелика. При сприятливих умовах вони рано або пізно змінюються
корінними типами.

Для кожної з природних зон характерна своя особлива природна
рослинність. Таку рослинність називають зональною. Вона відповідає
кліматичними умовами території, визначається ними.

Однак у межах кожної зони можна зустріти не тільки зональні рослинні
співтовариства. Візьмемо для приклада лісову зону. Тут на загальному тлі
лісів іноді потрапляються більш-менш великі плями боліт, а на низьких
берегах рік — масиви заливних луків. Усе це не можна вважати зональною
рослинністю. Ні болота, ні луки своєї власної зони ніде не утворять.
Вони завжди зустрічаються у вигляді окремих вкраплень у межах тієї або
іншої зони. Їхнє існування визначається не стільки кліматом, скільки
місцевими ґрунтовими і гідрологічними факторами (болота пов’язані з
більш зволоженими ґрунтами, а заливні луки — на територіях, що
затоплюються під час весняного розливу рік).

3.2. Утворення торфів

З давніх часів у людей склалося насторожене і боязке відношення до
боліт. Але всупереч поширеній думці болота не є похмурими і сумовитими
місцями. При близькому знайомстві з ними виявляється разюча розмаїтість
фарб і запахів. Якого тільки фарбування не спостерігається серед мохів 
— винно-червона, зелена, кофейно-коричнева, діамантова — жовтогаряча,
руда і навіть фіолетова і чорна.

Болото — це надлишково зволожена ділянка землі, на якому відбувається
нагромадження органічної речовини, що не розклалася, а утворилась надалі
в торф. У більш вузькому розумінні болото ототожнюють з торфовищем і
визначають як надлишкову зволожену ділянку землі, що покрита шаром торфу
глибиною не менш 3 м; надлишково ж зволожені земельні площі, що не мають
торфу або покриті шаром торфу менш 3 м, називають заболоченими землями.
Торф, що добувається після осушення боліт, використовується як добриво,
паливо і на підстилку худобі, з нього виробляють ряд коштовних хімічних
продуктів (аміак, дьоготь і ін.), плити з торфу, що мало розклався,
застосовуються в будівництві.

Щорічно багато рослин відмирають. Достаток вологи і недолік кисню
заважають повному розкладанню їхніх залишків, і ці залишки щорічно
накопичуються. З них і утворюється торф.

Відповідно до розходжень у живильному режимі виділяють три типи боліт:
1) верхівкові, або сфагнові; 2) низинні, або трав’яно-гіпнові, і

3) перехідні, або лісові.

Не можна не сказати про деякі властивості торфу верхівкового болота —
того матеріалу, що утвориться при розкладанні відмерлого сфагнового моху
й інших болотних рослин. Рослинність цих боліт відділена від ґрунту
шаром торфу, що нагромадився, тому жалюгідні крихітки мінерального
споживання рослини одержують тільки з атмосферними опадами. Низинні
болота поступово перетворюються у верхівкові в міру нагромадження торфу.
Процес цей дуже повільний, тому що торф’яний поклад збільшує товщину на
0,5–1,0 мм у рік. Така швидкість росту головного торфоутворення — моху
сфагнуму.

Для верхівкових боліт характерні рослини, що невимогливі до зольних
елементів. Вода в цих болотах різко кисла, кольору чаю, багата
гумусовими компонентами. Торф малозольний (1,5 — 4,0%, золи).
Розташовані верхівкові болота звичайно на вододілах. Поверхня їх у
середині опукла, тому що торф у центрі болото накопичується
інтенсивніше, ніж на краях. Флора бідна (з дерев — сосна, модрина; з
чагарників — верескові: багно, касандра, журавлина; із трав — пухівка
піхвова, шейхцерия, черговик). Суцільний килим мохів, що утворюють верх,
шар торфу товщиною до 5 м.

Наростання моху за рік визначають по росичці; вона утворює щорічно на
поверхні моху розетку листів, що потім огрібається мохом і залишається в
торфі; відстань між розетками відповідає річному приростові мохового
килима. Інший спосіб визначення річного приросту торфу — по спилу в
кореневої шийці сосни. Середній приріст торфу за 1000 років – близько 1
м. Найбільш древні торфовища утворилися близько 1 млн. років тому. Тому
в багатометровій товщі торфу можна побачити залишки рослин, що виростали
в даному місці багато сотень і тисяч років тому, і відновити, таким
чином, вигляд колишніх ландшафтів.

Цей торф являє собою прекрасне паливо: він дає досить багато тепла й у
той же час залишає дуже мало золи. Однак як добриво торф верхівкового
болота зовсім непридатний, тому що сильно підкисляє ґрунт і містить
надзвичайно мало мінеральних поживних речовин.

Зупинимось на властивостях торфу, що утворився на низинних болотах. Це
торф, який перемішаний з піском і мулом, що принесений річковою,
сніговою або дощовою водою.

Він зовсім непридатний як паливо. При його спалюванні утворюється дуже
багато золи, що засмічує топки. Однак це чудове добриво: у ньому
утримується багато мінеральних живильних речовин. Якщо на низинному
болоті прорити дренажні канави і відвести воду, то можна вирощувати без
усяких добрив самі вимогливі до ґрунтової родючості сільськогосподарські
культури.

Болота є акумуляторами не тільки вологи, але ще і сонячної енергії, що
«спресована» у вигляді торфу. Торфом можна обігріватися, використовуючи
його як паливо; йде він на добриво і для поліпшення складу ґрунтів. Торф
може бути коштовною хімічною сировиною для мікробіологічної
промисловості, для виробництва кормового білка, вітамінів для
тваринництва, фізіологічно активних речовин і багато чого іншого. Торф —
прекрасний теплоізоляційний матеріал: під торф’яним покривом добре
зберігаються фрукти, риба, м’ясо, лід.

М’який різнобарвний килим, що покриває сфагнові болота ховає торф’яні
поклади, товщина яких може досягати шести метрів у глибину. Але якщо
враховувати, що такий могутній шар торфу утворюється тисячоріччями, а
розробляється протягом декількох років, то стане ясно, що видобуток
торфу — палка двох кінців: болото після торфовидобутку практично не
відновлюється. Загибель болота грозить території екологічною
катастрофою, здатної спричинити за собою обміління рік, ерозію ґрунтів і
небажана зміна ландшафту в цілому. Основа торфу — мох сфагнум. Біологія
сфагнуму незвичайна, як і багато чого іншого в житті боліт.

3.3. Значення рослинного покриву в природі

Рослинний покрив — важлива складова частина природного комплексу, один з
найголовніших елементів ландшафту. Він визначає загальний вигляд
місцевості, відіграє велику роль у житті природи.

Як відомо, тільки зелені рослини мають здатність, використовуючи енергію
сонця, створювати органічні речовини з вуглекислого газу і води. Вони є
дивною природною лабораторією, у якій відбувається складний процес
фотосинтезу. Цей процес здійснюється в природі у величезних масштабах, у
результаті чого на нашій планеті щорічно створюється багато мільярдів
тонн органічної речовини.

Велике значення рослинного покриву і як джерела кисню, без якого
неможлива життя на Землі. Зелені рослини виділяють в атмосферу величезна
кількість кисню. Щоб одержати деяке представлення про масштаби цього
процесу, досить привести такий приклад. Одне дерево середньої величини
виділяє за добу стільки кисню, скільки потрібно для подиху трьом людям.
А скільки виділяє один гектар лісу, цілий лісовий масив, усі ліси земної
кулі.

Зелені рослини грають надзвичайно важливу роль і ще в одному відношенні:
вони, і тільки вони, здатні у великих масштабах поглинати з атмосфери
вуглекислий газ і, отже, перешкоджати його нагромадженню в повітряній
оболонці нашої планети. Збільшення змісту вуглекислого газу в атмосфері
Землі мало б самі пагубні наслідки.

Можна привести багато прикладів, що показують, наскільки велика роль
рослинного покриву в житті природи. Без участі рослинності неможливий
процес ґрунтоутворення — один з найважливіших процесів, що протікають на
Землі. Без рослин неможливе життя диких тварин. Рослинний покрив
перешкоджає розмиванню берегів рік і гірських схилів, розвіюванню пісків
і т.д. Рослинність впливає на атмосферу і ґрунт, ґрунтові води і
тваринний світ, струмки і ріки, озера і болота. Інакше кажучи, це
могутній природний фактор, значення якого важко переоцінити.

Яка роль природного рослинного покриву в житті людини? Рослини, що нас
оточують у природі, дають нам дуже багато чого: будівельний матеріал
найрізноманітнішого призначення, паливо, сировина для виробництва папера
і целюлози, коштовні ліки, усілякі харчові продукти, корм для худоби,
дубильні речовини, необхідні для вироблення шкіри, матеріал для меблів і
т.д. Усього перелічити просто неможливо. Рослини природної флори служать
постачальниками безлічі різноманітних речовин, продуктів і матеріалів, з
якими людина постійно зіштовхується в повсякденному житті.

Рослинний покрив важливий для людини ще і тому, що це — могутній
лікувальний і оздоровчий фактор. Саме в природі, в оточенні рослин ми
щонайкраще відпочиваємо, відновлюємо свої сили, зміцнюємо здоров’я.
Багато працівників розумової праці, письменники і художники, композитори
і поети особливо продуктивно працюють, знаходячись поза великими
містами, у тісному спілкуванні з природою.

Природний рослинний покрив для нас життєво важливий, без нього неможливо
саме існування людини, його нормальне життя. Ми і майбутнє покоління
повинні берегти і збільшувати рослинні багатства природи, розумно,
по-господарськи його використовувати.

Болота є для нас воістину ще невідкритою скарбницею, відкіля ми можемо
черпати зведення не тільки про минулі ландшафти, але і дізнаватися про
нашу історію. Цю історичну книгу можна читати нескінченно, сторінка за
сторінкою, роблячи все нові відкриття. Те, що збереглося в торфі,
доходить до наших днів у первозданному вигляді. Але торфовища свідчать
не тільки про зміни болотної рослинності. З лісів, що оточували болото,
вітер заносив спори рослин, що там виростали, і вони також прекрасно
збереглися в торфі. За допомогою спорово-пильцьового аналізу можна
відновити картину всієї рослинності. Прекрасно збережені
вигляди-індикатори допомагають відтворити картину зміни клімату за
останні 10 тис. років. Крім залишків рослин болота часто зберігають і
поховані в їхній товщі знаряддя праці і війни минулого і навіть останки
хазяїнів цих знарядь. Особливо багато розповідають про це болота Європи,
де людина оселилася з незапам’ятних часів. Так, болота Шотландії
зберігають у собі залишки культури первісних людей, а в Британії був
навіть знайдений лицар у повній збруї. Але це вже інша тема по
історії…

ІV. Використана література

1. Закон України від 14.01.2000 № 1389-XIV „Про меліорацію земель”.

2. Стадницкий Г.В., Родионов А. Й. Экология- М.: Высшая школа, 1988.

3. Одум ІО. Основи зкологии. — М.: Мир, 1998.

4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. —
Київ: Либідь, 1993.

5. Вронский В.А. Прикладная зкология / Учебное пособие. -Ростов-на-Дону:
Феникс,1996.

6. Демченко Н.С., Куценко Н.В. Практикум по рациональному
природопользовапию. — Киев: УМКВО, 1991.

7. Основи соціоекології / За ред. Бачинського Г.О. — Київ: Вища школа,
1995.

Радкевич В. А. Экология. — Минск: Высшая школа, 1997.

8. ІІовиков В.Ю. Экология, окружающая среда й человек. — М.: Торговый
дом «Гранд», 1998.

9. Вишион ПА, Им М.-С. Экологический риск. — Санкт-Петербург, 1999.

10. Боков В.А., Лущик А.В. Основи зкологической безопасности. —
Симферополь: Сонат, 1998.

11. А. И. Опарин «Происхождение жизни», М. 1954.

12. А. Б. Георгиевский «Дарвинизм», М., 1985.

13. Т. Николов «Долгий путь жизни», М., 1986.

14. В.В. Петров, „Растительный мир нашей Родины” М., «Просвещение»,
1991.

15. Н.Н. Верзилин, Н.Н. Верзилин, Н.М. Верзилин «Биосфера, её настоящее,
прошлое и будущее» М., «Просвещение, 1976.

PAGE

PAGE 20

Похожие записи