Реферат на тему:

Сучасна концепція охорони природного середовища

План

Вступ

Поняття «природне середовище» та «навколишнє середовище»

Охорона природного середовища та її правові аспекти

Концепція охорони природного середовища

Висновки

Література

Вступ

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання
природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності
людини — невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку
України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну
політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і
неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я
населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього
природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і
природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних
ресурсів.

Проблема взаємодії людського суспільства та природи стала однією з
найважливіших проблем сучасності. Становище, яке складається у
відносинах людини з природою, в багатьох випадках стає критичним:
посилюється засуха, відбувається опустелювання великих територій,
вичерпуються запаси води та корисних копалин, погіршується стан ґрунту,
водного та повітряного басейнів, ускладнюється боротьба з шкідниками
сільськогосподарських культур. Стрімкий індустріальний прогрес водночас
з матеріальними благами та небаченим раніше комфортом, несе нарощування
забруднення середовища, зруйнування природних комплексів, виснажування
природних ресурсів.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову,
що формувалася протягом тривалого періоду.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та
енергоємних технологій. Низький рівень екологічної свідомості
суспільства призвели до значної деградації довкілля України, надмірного
забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, зменшення
народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і
біологічно-генетичною деградацією народу України.

Поняття «природне середовище» та «навколишнє середовище»

У зв’язку з погіршенням стану довкілля необхідно звернути увагу на рівні
держави на процедуру охорони навколишнього природного середовища, яка
пов’язана з організаційними та технічними заходами щодо поліпшення
середовища (довкілля).

Насамперед необхідно визначити поняття природне та навколишнє
середовище.

Навколишнє середовище – це комплекс усіх об`єктів, явищ і процесів,
зовнішніх стосовно даного організму, популяції або сукупності
організмів. Взаємодія всередині комплексу здійснюється через круговорот
речовин. Таким чином, навколишнє середовище включає речовини і організми
біоти, з якими взаємодіє даний організм, а також популяція і сукупність
організмів. Навколишнє середовище характеризується передусім за все
концентраціями хімічних сполук, які споживають живі організми. З
навколишнім середовищем взаємодіє зовнішнє середовище, тобто те
середовище, в якому живі організми не функціонують. Проте, регулюючи
потоки речовин в навколишньому середовищі, біота впливає і на
концентрації біогенів у навколишньому середовищі.

Природне середовище – мало змінена дією антропогенного чинника
сукупність природних умов існування людського суспільства, тваринних,
рослинних та інших організмів, які, проте, постійно зазнають прямого чи
опосередкованого впливу людства, з яким пов`язана господарською
діяльністю.

Природне середовище є джерелом найважливіших природних ресурсів, таких,
як біопродуктивні ґрунти, вода, мінерали, носії тепла (нафта, газ,
вугілля, уран, торф), які забезпечують існування та розвиток біосфери.

Поняття «навколишнє середовище» і «природне середовище» не збігаються за
обсягом. Навколишнє середовище включає соціальне середовище, а з поняття
«природне середовище» вилучається частина біосфери, яка корінним чином
перетворена людиною в об`єкти господарської діяльності (будинки, дороги,
механізми, рілля та інші господарські угіддя, промислові відходи, зелені
насадження тощо), тобто належать до техносфери.

З наведеного визначення терміну «навколишнє середовище» випливає, що
стан захищеності навколишнього середовища визначається станом
захищеності суспільства та природного середовища.

Також існує ще одне поняття природного середовища.

Природне середовище – це мегаекзосфера постійних взаємодій і
взаємопроникнення елементів і процесів чотирьох її складових екзосфер
(приповерхневих оболонок, геосфер): атмосфери, літосфери, гідросфери й
біосфери — під впливом екзогенних (зокрема космічних) та ендогенних
факторів і діяльності людини.

Кожна з екзосфер має свої складові елементи, структуру та особливості.
Три з них — атмосфера, літосфера й гідросфера — утворені неживими
речовинами і є ареалом функціонування живої речовини — біоти — головного
компоненту четвертої складової довкілля — біосфери.

Атмосфера є зовнішньою газовою оболонкою Землі, що сягає від її поверхні
в космічний простір приблизно на 3000 км.

В історії розвитку Землі склад атмосфери не був сталим. Історія
виникнення та розвитку атмосфери досить складна й тривала. Склад і
властивості атмосфери неодноразово змінювалися, але протягом останніх 50
млн. років, як вважають вчені, вони стабілізувалися.

Під час утворення Землі виникла первинна атмосфера. Вулканічна
діяльність створила вторинну атмосферу, в якій були азот, водяна пара,
вуглекислий газ, але майже не було кисню. Потім вода конденсувалася в
Світовий океан. Сучасна атмосфера почала формуватися з моменту
зародження життя на Землі, тобто близько 3 млрд. років тому. Вчені
вважають, що близько 50 млн. років стабілізувався її сучасний склад.

Сучасна атмосфера складається з таких основних компонентів:

· азот (78%);

· кисень (21%);

· аргон (0,93%);

· вуглекислий газ (0,03%);

· малі домішки: водень, гелій, неон, криптон, метан (0,009%).

Будова атмосфери

Назва шару атмосфери Висота, км Температура 0С Тиск, х 133 Па

( мілібар, 1мб =

0,75 мм рт.ст.)

Вище 2000 (3000) км і до 20000 км — воднева геокорона

Екзосфера 3000-800 Газо кінетична, 1000 — 2000

Термосфера (іоносфера) 800 — 100 Газо кінетична, 1000 (на вис.100 км
переходить через 0, а на вис.150 км +200 … 200 км — 500, 600 км —
1500) 1,9 — 8,0

Мезопауза ~ 90 — 75 … 0 4 — 5

Мезосфера

0 …-75 0,01

Стратопауза ~50 0 — …+10 0,2 -0,8

Стратосфера

На висоті 30-35 (22-27) км озоновий шар товщиною, 0,23-0,52 км до 50
верх: +10…+20

низ: -75…-80 9,5 — 42

Тропопауза ~10-15

42

Тропосфера (90% маси) 8-на полюсах

18- екватор верх -80

низ + 30

0,6 на 0,1 км 760

(на рівні моря -1013 на вис 16 км -100 )

Літосфера — це зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну
кору з частиною верхньої мантії Землі й складається з осадових,
вивержених магматичних (до 95%) і метаморфічних порід.

Товщина літосфери в різних місцях земної кулі різна:

· на континентах — 25-200 км;

· під океанами — 5-100 км.

Найглибші шахти, пройдені людьми, сягають глибин 3-4 км, найглибша в
світі свердловина (пройдена на Кольському півострові) досягла глибини 12
км. Про стан і будову більш глибоких зон літосфери нам відомо лише на
основі побіжних методів, таких як сейсмо- та електророзвідка,
гравіметрія тощо.

Значення літосфери:

· на її поверхні живе більшість рослинних і тваринних організмів, у тому
числі й людина;

· верхня тонка оболонка літосфери на материках — це грунти, що
забезпечують умови життя для рослин і є основною умовою для отримання
продуктів харчування людей середовище для мінеральних ресурсів;

· літосфера є джерелом отримання корисних копалин — енергетичної
сировини, руд металів, мінеральних добрив, будівельних матеріалів тощо.

Гідросфера — це водяна сфера (оболонка), це сукупність океанів, морів,
вод континентів і льодовикових покривів.

Загальний об’єм природних вод становить 1,39 млрд. км3 — 1/780 частину
об’єму планети. З 510 млн. км2 загальної поверхні землі 71% (361 км2)
вкрито водою. Маса гідросфери — 1.39х109т, що становить 0.023% від маси
Землі.

Екологічне значення гідросфери:

· середовище в якому зародилось життя;

· основна складова частина всіх живих організмів, середовищем життя
багатьох з них;

· головний агент-переносник глобальних біоенергетичних екологічних
циклів;

· основний механізм здійснення взаємозв’язків усіх процесів у
екосистемах — обмін речовину, теплорегуляції, росту біомаси;

· водяна пара виконує роль фільтра сонячної радіації; нейтралізує
екстремальні температури;

· найважливіша мінеральна сировина, головний природний ресурс
споживання;

· води Світового океану є основним кліматоутворюючим фактором, основним
акумулятором сонячної енергії;

· формування поверхні Землі, її ландшафтів.

Охорона природного середовища та її правові аспекти

Охорона навколишнього середовища — це комплекс міжнародних,
регіональних, державних і локальних заходів, включаючи адміністративні,
політичні, технологічні, соціальні, юридичні і суспільні, спрямовані на
збереження в необхідному об`ємі природної біоти на землі, що забезпечує
стійкість навколишнього середовища.

Охорона навколишнього середовища включає в себе і охорону природного
середовища, спрямовану на збереження біологічного і генетичного
різноманіття, підтримку найважливіших екологічних процесів і
життєзабезпечуючих систем, довготривале використання природних ресурсів,
необхідних для задоволення духовних, матеріальних і культурних потреб як
теперішнього, так і прийдешніх поколінь.

При цьому в правових формах захищаються переважно всі компоненти, які
утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами, що регулюють основи
організації охорони природного середовища, є Закони України «Про охорону
навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону
атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний
фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня
1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р та інші. До того ж
деякі відносини у сфері використання і охорони природного середовища
врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також
Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про
ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні
цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок
обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності
підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними
законодавства про охорону навколишнього природного середовища».

Різновидами права природокористування є:

Право землекористування, право водокористування, право лісокористування,
право користуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право
користування природно-заповідним фондом.

&

?

=@=x=oNBBBBB

&

ae

h]

h]

h]

h]

h]

????????????ae?Право природокористування — це процес раціонального
використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та
інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер,
плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення
у житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групи
природокористування, як право загального і спеціального використання
землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів.
Суб’єктами права загального користування природними ресурсами можуть
бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного
середовища», усі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб і
інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно,
тобто для цього не потрібен відповідний дозвіл уповноважених органів і
осіб. Загальним є, наприклад, використання парків, скверів, водойм,
лісів, збір дикорослих ягід, грибів, горіхів і т. ін.

Використання конкретних природних ресурсів, що здійснюється громадянами,
підприємствами, установами і організаціями у випадках, коли відповідна,
визначена у законодавстві частина природних ресурсів передається їм для
використання. Як правило, така передача має вартість і визначена в часі.
Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів —
державних актів на право постійного користування.

Крім прав суб’єктів, як природокористувачів, сучасною юридичною наукою
сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права і обов’язки. Так,
у Конституції України записано, що «кожен має право на безпечне для
життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього
права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації
про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а
також право на її поширення». Аналогічні формулювання є й у Законі
України «Про охорону навколишнього природного середовища», бо це право —
одне з основних прав людини. Цьому праву відповідає обов’язок держави
забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на
поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навколишнього природного
середовища» передбачає і певні обов’язки громадян. Так, незалежно від
того, є громадяни природокористувачами, чи ні,— вони зобов’язані берегти
природу, раціонально використовувати її запаси, не завдавати шкоди. Крім
того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
покладає на громадян і підприємства, установи й організації, як
суб’єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні
обов’язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється
на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів. Ці
нормативи визначаються з урахуванням розповсюдження природних ресурсів,
їх якості, можливості використання, місцезнаходження, можливості
переробки і зберігання відходів. До того ж суб’єкти спеціального
природокористування зобов’язані сплачувати певні кошти за забруднення
навколишнього природного середовища, що встановлюються за викиди у
атмосферу забруднюючих речовин; скидання забруднюючих речовин на
поверхню води, у територіальні і морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природовикористання і охорони навколишнього природного
середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження,
інвентаризації та експертиз. Він може здійснюватись як уповноваженими
державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль
покладається на Ради народних депутатів, державні адміністрації та
Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи
на місцях.

Концепція охорони природного середовища

Враховуючи високу енерго- та ресурсоємкость промислового виробництва в
Україні, низький рівень культури виробництва і зневагу екологічним
законодавством, необхідно трансформувати всю соціальну і політичну
організацію управління і розробити нову екологічну доктрину, концепцію,
враховуючи необхідність майбутніх поколінь українців.

Необхідність розробки сучасної екологічної концепції України диктується
наступними причинами:

до останнього часу в Україні взагалі була відсутня яка-небудь державна
політика в області екології. Такий стан речей стає неприпустимим в
період переходу до ринкових відносин, коли екологічні і економічні
інтереси вступають в особливо гострі суперечності;

необхідно зважати і на розумне керування розвитком людини, суспільства і
природи. Фундаментом розвитку є розуміння того, що людина є частиною
природи і зобов’язаний підкорятися її законам. Перехід до розвитку —
єдиний шлях порятунку сучасної цивілізації від загибелі;

існує необхідність приведення норм екологічного права України у
відповідність з нормами міжнародного права, що припускає освоєння і
сприйняття українською наукою і правом найбільш ефективних міжнародних
концепцій і ідей в області охорони навколишнього середовища;

основні положення нової екологічної концепції України повинні стати
основою для конструктивної взаємодії органів державної влади і органів
місцевого самоврядування, підприємців і суспільних об’єднань по
забезпеченню комплексного рішення проблем збалансованого розвитку
економіки і поліпшення стану навколишнього середовища. Ці положення
повинні з’явитися базою для розробки довгострокової державної політики,
що забезпечує стійкий економічний розвиток країни при дотриманні
екологічної безпеки суспільства.

Охорона місця існування людини, як один з найважливіших напрямів
сучасної екологічної концепції України, тісно пов’язана з ідеєю
створення сприятливих екологічних умов для життєдіяльності, праці і
відпочинку людини. Це так само є одним з головних завдань діяльності по
охороні навколишнього середовища. Ст.3 Конституції України встановлює,
що людина, його права і свободи є вищою цінністю. У Ст.50 Конституції
України сказано, що кожен має право на сприятливе навколишнє середовище,
достовірну інформацію про її стан і на відшкодування збитку, заподіяного
його здоров’ю або майну екологічним правопорушенням.

При цьому право громадян на сприятливе навколишнє середовище
забезпечується:

створенням сприятливих умов їх життєдіяльності;

наданням можливості участі в обговоренні рішень, що готуються, виконання
яких може надати несприятливу дію на навколишнє середовище;

— здійсненням державних заходів по запобіганню екологічно небезпечної
діяльності, попередженню і ліквідації наслідків аварій, природних
стихійних лих;

— наданням достовірній інформації про стан навколишнього середовища;

— поліпшенням якості продуктів харчування;

— можливістю вимагати в судовому порядку відміни рішень про розміщення,
проектування, будівництво, реконструкцію і експлуатацію екологічно
небезпечних об’єктів;

— інші гарантії громадян.

Можна виділити декілька основних положень механізму реалізації сучасної
екологічної концепції України:

1) Постійне і неухильне збільшення частки засобів державного бюджету, що
направляються на охорону навколишнього середовища і природних ресурсів,
що сприяє підвищенню рівня стійкості екосистем природних зон України і
забезпечує людям, соціальним групам і суспільству в цілому право на
мешкання в чистому природному середовищі.

2) Поетапне формування екологічного механізму захисту навколишнього
середовища і природних ресурсів, що забезпечує стійке їх відтворення.

3) Поетапне формування нормативно-правового механізму, що співвідносить
розвиток всіх сфер суспільного виробництва, його галузей, окремих
підприємств і всіх членів суспільства з реальним станом природних
ресурсів і умовами навколишнього середовища.

Рішення питань раціонального використання природних ресурсів і охорони
навколишнього середовища на основі широкої інформованості населення про
стан природи, економіки, охорони здоров’я при організуючій діяльності
всіх органів державної влади і громадських організацій.

Висновки

Державною задачею стає питання екологізації громадського життя,
свідомості людей, промислового виробництва і т.д.; ефективна і
послідовно здійснювана система державних регіональних і місцевих мір,
спрямованих на впровадження в практику якісно нових ресурсозберігаючих,
екологобезпечних видів техніки, технологій і організації матеріального
виробництва, способів і методів функціонування промислових,
транспортних, господарсько-побутових і інших комплексів.

Метою цих заходів є ощадливе і високоефективне використання, збереження,
відтворення різних видів ресурсів; підтримка динамічної екологічної
рівноваги і сприятливих з погляду здоров’я людини умов і якісних
характеристик навколишнього середовища.

Цілі охорони природи мають ставитись рівнозначно з іншими цілями
використання (виробництвом продуктів харчування, промисловим
виробництвом та створенням інфраструктури).

В Україні охорона природного середовища розглядається як самостійно
політичне завдання.

Політика щодо природного середовища — це сукупність усіх дій,
спрямованих на уникнення втручання в природне середовище, на його
зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались.

Конкретні цілі та програми стосуються насамперед:

визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього
середовища викидів;

— економії енергії;

— сприяння використанню відходів тепла;

— утилізація старих матеріалів, а також відходів;

— підтримання здоров’я лісів та природної сили самоочищення водойм;

— впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів
і бензинів без вмісту свинцю;

— заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього
середовища.

Заходи щодо поліпшення довкілля, а саме:

— технологічні — розробка і впровадження нових технологій, очисних
споруд, видів палива;

— архітектурно-планувальні — озеленення населених пунктів, організація
санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових
масивів;

— інженерно-організаційні – зниження інтенсивності руху транспорту на
перевантажених автомагістралях, організація екологічно-патрульного
контролю;

— економічні – вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних
технологій;

— правові — прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтримання
якості атмосфери, водойм, ґрунту;

— освітянсько-виховні – формування екологічної культури, насамперед у
молоді.

Дія людини на природне середовище прийняла загрозливі масштаби. Щоб у
корені поліпшити положення, знадобляться цілеспрямовані і продумані
дії. Відповідальна і дієва політика по відношенню до природного
середовища буде можлива лише в тому випадку, якщо ми накопичимо
статистичні та економічні дані про сучасний стан середовища,
обґрунтовані знання про взаємодію важливих екологічних чинників, якщо
розробить нові методи, засоби та заходи зменшення і запобігання шкоді,
які будуть створювати загальну державну концепцію охорони природного
середовища.

Похожие записи