Реферат на тему:

Сучасна екологічна ситуація в Україні

Отже, говорячи про Римський клуб, ми визначили вихідні для ХХ ст.
просторово-часові параметри спрацювання світоглядних засад, що
орієнтують на оцінку екологічної ситуації як кризової і необхідність її
покращення.

Таким чином, в межах західної культурно-філософської і наукової
свідомості начало осмислення сучасної екологічної ситуації пов’язане з
творчістю членів Римського клубу.

Вітчизняна традиція оцінювання екологічного стану, екологічної ситуації
пов’язана з оцінюванням біосфери. Саме стан біосфери як глобальної
системи, частиною якої є людина, в умовах техногенної цивілізації
розглядається як кризовий. Тобто, такий, коли динамічна рівновага
біосферних процесів знаходиться під загрозою (В.Лось , Е.Гірусов,
Ф.Гіренок, М.Ребане, М.Голубець та ін.).

Отже, в вітчизняній традиції екологічна криза розглядається як результат
деструктивних змін в біосфері як глобальній системі під впливом
людського тиску. Тому вихід з кризового стану передбачає дослідження
того, на які саме екологічні структури направлений «тиск» людства і як
ці структури зв’язані між собою. Без такого дослідження неможливо ані
передбачити наслідки людського втручання в біосферу, ані прогнозувати
природний хід подій в біосфері.

Важливою методологічною концепцією, з позицій якої можливо оцінити стан
біосфери, є системний підхід. З розвитком системної методології біосфера
почала розглядатися як система систем, тобто — глобальна система. Так,
за баченням М.Реймерса, біосфера — цілісна система, що включає як
підсистеми біогеоценоз, біокомплекс, біолокус і тощо.

Б.Коммонер вважає продуктивним застосування системного підходу до
вивчення відношення людина — природа. За його поглядами, суспільна
діяльність і природні процеси становлять зараз одне ціле. Тому
Б.Коммонер формулює свій 4-й закон — «закон бумерангу»: нічого не
дається дарма. Отже, руйнування природи відбивається на людині у вигляді
таких змін довкілля, що роблять проблематичним нормальне, здорове
подальше життя людства.

Оцінюючи сучасний стан біосфери як екологічну кризу, дослідники
намагаються зрозуміти, якими можуть бути шляхи виходу з неї. Головне, що
потрібно зберегти — це цілісність біосфери, а для цього потрібно
визначити суттєві засади розумної діяльності людини в природі.

Наприклад, М.Моісеєв вважає, що умовою виходу з кризи є єдність людства,
колективний розум, що проявляється в спільних діях. М.Реймерс як
принциповий фактор, що дозволить розв’язати проблему екологічної кризи,
визначає відкритість державних кордонів.

Таким чином, суттєвими факторами виходу з екологічної кризи в таких
міркуваннях вважаються певні соціоекономічні і політичні виміри
людського буття, точніше кажучи — їх цілеспрямовані зміни.

Інша позиція в світоглядному відношенні притаманна концепціям, в яких за
головне береться природна обмеженість можливостей біосфери витримувати
втручання людини. Так, Г.Бачинський виходить з розгляду суспільства і
природи як єдиної системи. Він наголошує, що якщо негайно не зупинити
прогресуюче руйнування біосфери, то наслідком стане деградація
соціоекосистеми до повного розпаду. І тоді людство буде просто
відторгнуте природою як шкідливий чинник, а пошкоджена біосфера знову
почне поступово відновлювати свою динамічну рівновагу, але вже без
людей, які перестануть існувати на Землі.

Таким чином, як вважає Г.Бачинський, людство не має вибору і повинно
змінити спосіб свого буття в природі. Воно має гармонізувати
взаємовідносини суспільства з природою. Це можливо, якщо всі продукти
промислової діяльності людини будуть включені в природний кругообіг
речовин.

П.Водоп’янов і В Крисаченко вважають, що подолання екологічної кризи
можливо на шляху співвіднесення завдань науково-технічного прогресу з
закономірностями біосфери. В методологічному плані це можна вважати
перспективним. Але як це здійснити практично? Зрозуміло, що ефективного
просування на цьому шляху можна досягнути на основі системних
досліджень, на підставі спільних зусиль математиків, природничників —
біологів, географів, геологів, суспільствознавців — соціологів,
філософів, економістів, гуманітаріїв. Очевидно, що завдання, яке було
поставлене Римським клубом — створити цілісну картину сучасної ситуації
на планеті і оцінити місце в ній людини — не втратило своєї важливості.

В певному розумінні оцінки екологічного стану в Україні сьогодні подібні
оцінкам Римського клубу в 60-ті роки ХХ ст. Тобто, вони дуже
песимістичні. Але для такого спрямування оцінок є вагомі підстави.

По-перше, лише в останні роки в зв’язку з лібералізацією суспільного
життя з’явилася можливість на повний голос обговорювати екологічний стан
в Україні.

По-друге, наслідки Чорнобильської трагедії є серйозною підставою для
втрати екологічного оптимізму.

Безперечно, сучасний екологічний стан — наслідок існування України в
межах СРСР. Так, за оцінками експертів, внаслідок панування в СРСР
планової, командно-адміністративної системи, економіка розвивалась не
беручи до уваги екологічні наслідки. В результаті економіка України є
однією з екологічно найбрудніших з усіх країн бувшого СРСР. Вона
перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із
застарілими технологіями. Екологічну небезпеку створюють також значні
обсяги відвалів пустої породи, золи, шлаків, шкідливі викиди у воду і
атмосферу. На території України накопичено більш ніж 17 млрд. тон
промислових відходів. Їх обсяг щорічно зростає на 1 млрд. т. Це наслідок
дуже щільного розміщення промислових підприємств.

Як і в інших сферах діяльності, у ставленні людини до природи панувала
ідеологія діяльнісного перетворення світу в інтересах людини. Тобто,
панувала орієнтація на те, що не треба чекати дарів від природи, взяти
все, що можливо — ось завдання людини. Такою є ідеологія загарбника. Її
орієнтири формуються в межах світоглядних засад техногенної цивілізації:
наука і техніка можуть і мають творити світ за проектом людини.

В умовах тоталітарної системи заперечувалося існування конфліктних
відносин між суспільством і природою. Втім, існуюча в СРСР
державно-монополістична економіка будувалась на хижацькому визиску
можливостей як природи, так і природного в людині. Наслідок — важкий
екологічний стан, пов’язаний з забрудненням довкілля. А також тяжкі
хвороби мільйонів людей.

Руйнівного впливу, великої шкоди зазнав земельний фонд України. За
останні 30 років його втрати перевищили 22 млн. га через розміщення на
родючих землях промислових об’єктів, а також — твердих промислових
відходів. Значно поширилась ерозія грунтів. Загалом щороку руйнується
приблизно 200 тис. га земель. Крім того, вони надмірно забруднені
важкими металами, залишками мінеральних добрив, отрутохімікатами.

Захоплення хімізацією сільськогосподарських земель призвело до того, що
в продуктах харчування міститься значна кількість нітратів, пестицидів
та інших шкідливих для людини і живого речовин.

x

???????¤?¤?$?????????апоріжжі — він є просто загрозливим. В багатьох
районах забруднення повітря у десятки разів перевищує допустимі норми.
Основними забрудниками атмосфери в Україні були підприємства металургії,
вугільної та хімічної промисловості. В атмосферу в величезній кількості
викидалися такі хімічно отруйні речовини як оксид сірки, азоту, аміак,
феноли тощо. Значне забруднення повітря викликається працюючим
автотранспортом — більш ніж третина загального об’єму викидів
забруднюючих речовин в Україні. А в деяких містах — навіть більше.
Наприклад, у Чернівцях — 75%, Києві — 77%, Львові — 79%, Ужгороді — 91%.

Парадоксальним є те, що таке багате на паркові зони місто як Київ,
місто, що стоїть на березі великої річки, місто, що не має металургійної
та видобувної промисловості, знаходиться в важкому екологічному стані.
Наприклад, загазованість повітря в нашому місті більше, ніж в таких
промислових центрах як Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка та інші. Індекс
забруднення в Києві в 6 разів вищий, ніж у Львові. Щорічно природне
довкілля міста забруднюється 330 тис. т шкідливих промислових і
технічних викидів.

Внаслідок завойовницького ставлення до природи зазнали руйнування
екосистеми головних річок України. Так, за радянських часів
перспективним для забезпечення населення і промисловості водними
ресурсами вважалося будування водосховищ, для чого затоплювалися
величезні території, а самі водосховища, збудовані в рівнинній
місцевості, потім заболочувалися. Наслідком таких процесів є, наприклад,
руйнація цілісної екосистеми Дніпра. Річкова екосистема все більш
перетворюється на озерну, про що свідчать різко уповільнений водообмін і
утворення зон замору.

Зонами екологічної кризи є і наші моря — Азовське і Чорне. Водне
середовище Азовського моря отруєно пестицидами, важкими металами, іншими
отрутохімікатами. Як наслідок — загроза отруєнь при споживанні азовської
риби. Складна екологічна ситуація і в Чорному морі, яке потерпає від
отруєння сполуками аміаку та нафтопродуктів, забруднення промисловими і
комунальними стоками.

Жахливими є екологічні наслідки аварії на ЧАЕС. В літературі її
причинами називають:

— ірраціональні соціоекономічні відносини, що панували в державних,
промислових і наукових структурах колишнього СРСР (Г.Бачинський);

— сучасну розумову діяльність людини (М.Голубець);

— ненадійність реакторів типу РБМК, які, до того ж, здатні спрацьовувати
в режимі атомної бомби (В.Крисаченко, П.Водоп’янов).

Ще й нині в Україні діє 15 атомних енергоблоків, а 3 є недобудованими.
Взагалі, в Україні було сконцентровано майже 40% всієї ядерної
енергетики СРСР. Після вибуху на Чорнобильській АЕС в атмосферу було
викинуто близько 50-ти тон ядерного палива у вигляді дрібнодисперсних
частинок діоксиду урану, йоду-131, плутонію-139, цезію-137, стронцію-90
та ін. З 30-ти кілометрової зони було евакуйовано 200 тис.осіб, 75
млн.осіб одержали малу дозу опромінення. А концентрація радіонуклідів у
Київському водосховищі та Прип’яті є небезпечною і перебільшує норму в
10 — 100 разів

Всі наведені дані доводять, що висновок фахівців про вкрай небезпечну
екологічну ситуацію в Україні не є перебільшенням. Дійсно, вона є
кризовою. Ця екологічна криза спричинена як спрацюванням світоглядних
засад техногенної цивілізації, що практичним чином проявилося в
завойовницькому ставленні до природи, так і особливостями
політико-економічного розвитку України в межах колишнього СРСР.

Як відповідь на таку ситуацію розгортається інтенсивний філософський і
науковий пошук. Пошук нових засад діяльності людини в природі.

Нова парадигма природокористування, взагалі — нова парадигма людського
ставлення до природи — починає формуватися з кінця 60-х років ХХ ст.
Втім, треба зауважити, що на рівні наукової і філософської свідомості,
нова парадигма починає формуватися в Україні ще за радянських часів. Про
це переконливо свідчить ціла низка наукових і методологічних праць, а
також законодавчі акти, які націлені на захист локальних чи великих
природних зон.

Втім, захистити природне середовище було неможливо. За міркуваннями
вітчизняних методологів науки (див., наприклад, В.Крисаченко), причиною
такого стану справ було те, що сама концепція охорони довкілля і
раціонального природокористування будувалась на принципово невірних
положеннях. Такими були твердження про те, що забруднення природи в
принципі є неминучим, що раціональне природокористування ведеться в
інтересах держави, що існує припустимий рівень забруднення і можливим є
відновлення зруйнованих екосистем.

Дійсно, в наукових колах СРСР багато хто з дослідників розумів хибність
існуючої стратегії природокористування. Але партійно-бюрократичні
структури не стільки не хотіли, скільки об’єктивно не могли взяти
висновки науки до уваги і спиратися на них в законотворчій і економічній
діяльності.

В останні 10 років відбулися певні позитивні зрушення, проявляється
прагнення докорінним чином змінити підходи до розв’язання екологічних
проблем. Відчувається вплив екологічного світогляду як на рівні масової
свідомості, так і на рівні політичної і правової свідомості. Як можна
судити з низки екологоорієнтованих законів, прийнятих в Україні в
останні роки, покращення екологічного стану є державною справою. Вже
декілька десятиліть існує і поширюється в Україні екологічний рух —
«зелений рух», створюються і активно працюють екологічні організації —
Українська екологічна організація, «Зелений світ», «Грінпіс-Україна»,
Національний екологічний центр України «Довкілля», Українська екологічна
Ліга та інші. Ріст екологічної свідомості та розвиток
екологоорієнтованого світогляду проявився в визнанні Партії Зелених
України як парламентської.

Втім, серйозні програмні екологічні наміри дуже важко реалізуються. І
зараз, все ж таки, існує розбіжність між концептуальним баченням — «як
треба» — і практичним здійсненням — «як є». Це суттєве протиріччя,
розв’язання якого і є основою покращення сучасної екологічної ситуації в
Україні.

Література:

Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное
явление. Кн.2.М.:1977.

Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М.: 1990.

Медоуз Д.Х., Медоуз Д.Л.,Рендерс Й., Беренс В. В. Пределы роста. Доклад
по проекту Римского клуба “Сложное положение человечества” М.: 1991.

Печчеи А. Человеческие качества. М.:1977.

Форрестер Дж. Мировая динамика. М.:1978.

Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и
развитию (МКОСР). М.: 1989.

Программа действий: Повестка дня на ХХ1 век и другие документы
конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. Женева:1993

Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія.К.:1993, том
1, розділ 11, глава 2.

Толстоухов А. Засади концептуальних підходів до осмислення сучасної
екологічної ситуації// Вісних Дніпропетровського державного
університету. Історія і філософія науки і техніки. — 1998.- Вип.95.

Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст.
К.:2000.

Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. Львів: 1997.

Кисельов М.Поняття “національного прогресу” в екологічному вимірі. //
Генеза. — 1997. — № 1.

Алексенко В.Л. Новейшие теории биотической устойчивости как отражение
кризиса мировоззрения // Общественные науки и современность. — 1999. — №
3.

Данилов — Данильян В.И., Лосев К.С. Глобальный экологический взрыв —
главный вызов ХХ1 века // Практична філософія. 2001. — № 2.

Похожие записи