.

Соціальна екологія як наука (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1351 6824
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціальна екологія як наука

ПЛАН

1. Історичні передумови зародження та становлення соціальної екології.

2. Предмет соціальної екології.

3. Соціоекосистема як об’єкт дослідження соціоекології.

4. Структура соціальної екології та її місце в системі наук.

1. Історичні передумови зародження соціальної екології

До числа інтегративних наук, в яких синтезуються різноманітні
загальнонаукові, суспільствознавчі і технічні знання, відноситься і
соціальна екологія. Сьогодні особливо стало очевидним: якщо взаємодія
суспільства і природи є об’єктом дослідження науки, суспільного визнання
в цілому, то предметом наукового пізнання стали відносини між
суспільством і природою лише в ХХ столітті в спеціалізованій науці про
навколишнє середовище – соціальній екології? (В.Д. Комаров, 1987, с.35).
Як це часто буває в історичному розвитку науки, предмет соціальної
екології зазнав істотних змін за майже 80-тирічну історію цієї
дисципліни. Соціальна екологія виникла і розвивалась під впливом
біоекології, в зв’язку з чим і загальноекологічний понятійний апарат
науки. Водночас соціальна екологія використала просторово-часовий підхід
соціальної географії і економічної теорії дистрибуції, що відбилось на
визначенні предмету її дослідження. В.Д. Комаров вважає, що соціальна
екологія виникла в 10-20-і роки ХХ століття як складова нової галузі
соціології – соціології міста (або урбосоціоекології). Водночас Д.Ж.
Маркович у своїй праці Соціальна екологія наводить факти про одне з
перших визначень соціальної екології видатного представника класичної
екології людини Р. Маккензі. В 1927 році він визначив екологію людини як
науку про територіальні і часові відношення людей, які зазнають впливу
селективних, дистрибутивних і акомодаційних сил середовища. По суті
виникнення і розвиток соціальної екології відображає зростаючий інтерес
соціології до проблем навколишнього середовища, тобто соціологічний
підхід до екології людини, який на перших порах приводить до виникнення
екології людини, а потім і соціальної екології.

До 60-70 років ХХ століття соціоекологія розвивається як прикладна
урбосоціоекологія, орієнтована на вирішення завдань раціоналізації
міських поселень.

В 1970 році на Всесвітньому конгресі соціологів у Варні створений
Дослідницький комітет всесвітнього об’єднання соціологів з проблем
соціальної екології. Власне цим і було визнано існування соціоекології
як самостійної наукової галузі. Потреби масштабного вирішення
екологічних завдань за умов кризової соціально-екологічної ситуації
сприяли розвитку соціальної екології.

Загальноприйняте тлумачення предмету соціальної екології дав ще у 1945
році відомий американський еколог Радерік Маккензі: Соціальна екологія
має справу не тільки з існуючою в даний час екосистемою. Просторові
відносини і відносини щодо підтримання життя, які виникли внаслідок
взаємодії людських істот, постійно перебувають в процесі змін як реакція
на комплекс екологічних і культурних чинників. Завдання соціальної
екології полягає у вивченні даних процесів, розумінні принципів
функціонування і природи сил, що їх породжують. Ми спостерігаємо як в
середині ХХ століття під впливом природничих наук соціологічний підхід
до пізнання суспільного життя в його антагонізмах поступається місцем
соціобіологічній парадигмі. Біологічні і соціальні аспекти екології
неподільні. Мережа життя така ж складна як і біологічна система і обидві
вони є елементами єдиного цілого, – підкреслювали американські вчені Р.
Кемпбел і Дж. Уод в 1972 році.

На думку відомого російського еколога А. Горєлова (2000р.) точним
відліком сучасної соціальної екології можна назвати початок 60-х років
ХХ століття, коли стало ясно, що на нашій планеті має місце екологічна
криза. Перший етап розвитку соціальної екології можна назвати
емпіричним, так як в дослідженнях домінував збір даних засобами
спостережень. Цей напрямок екологічних досліджень на початку 70-х років
привів до виникнення системи глобального фонового моніторингу –
спостережень і збору даних про екологічну ситуацію на планеті.

В 1972 році вийшла книга групи Д. Медоуза Пределы роста в російському
варіанті видавництва Прогресс, яка заклала основу виникнення нового
етапу соціальної екології. Створення моделей світу ознаменувало початок
етапу моделювання. Особливий успіх даної книги пов’язаний як з
сенсаційними висновками і прогнозами, так і можливістю побудови
математичних електронних моделей найрізноманітніших сторін людської
діяльності. Їх значення особливо велике в плані синтезу розумових і
комп’ютерних моделей з метою досягнення оптимального результату.

Третій етап у розвитку соціоекології в повоєнний період розпочинається
після проведення у 1992 році конференції ООН з навколишнього середовища
і розвитку в Ріо-де-Жанейро. Участь 179 держав в її роботі і розробка
всесвітньої стратегії сталого розвитку ознаменували собою початок
третього глобально-політичного етапу соціальної екології. В його основі
– право людини на гармонійне життя з навколишнім середовищем.

Розвиток соціальної екології в Україні пов’язаний з науковою діяльністю
Львівського соціоекологічного центру під керівництвом проф.
Г.О.Бачинського. Науковим визнанням його успішної діяльності стало
проведення у 1986 році під егідою ряду вищих наукових академічних
закладів першої та теренах колишнього СРСР конференції з питань
соціальної екології. В матеріалах конференції розглянуті теоретичні і
прикладні завдання соціоекології, її місце в системі наук, наукова,
освітня, виховна і просвітницька роль соціоекологічної науки.

В 1991 році виходить у світ наукова монографія Г.О. Бачинського
”Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты”, у якій автор
обґрунтовує наукові атрибути соціальної екології.

У 1994 році соціальна екологія на правах загальноосвітнього предмету про
особливості взаємодії людського суспільства з навколишнім середовищем
запроваджена в усі вищі навчальні заклади України.

В 1995 році вийшов з друку навчальний посібник за редакцією проф. Г.О.
Бачинського “Основи соціальної екології” як базовий для викладання
даного курсу у вузах України.

У 1997 році у Львові проведено другу міжнародну наукову конференцію з
проблем соціальної екології. У матеріалах конференції “Питання
соціоекології” підсумовані результати розвитку соціоекологічної науки в
Україні за 10 років з початку проведення першої наукової конференції.
Конкретизовані дефініції науки, її теоретико-методологічна база,
методичний апарат.

В цьому ж році О. Салтовський опубліковує курс лекцій з “Основ
соціальної екології”, в яких розглянуті історичні, теоретичні, освітні
та виховні аспекти розвитку цієї науки.

2. Предмет соціальної екології

На протязі періоду свого розвитку соціоекологія розглядалась як
суспільна наука, складова соціології, з іншої сторони як природнича
дисципліна екологічного блоку, яка ототожнювалась з екологією людини.
Враховуючи її прикладний характер вона висвітлювала проблеми
раціоналізації міських поселень (урбосоціоекологічний напрям) і т.д. Як
стверджує відомий російський філософ-соціоеколог В.Д. Комаров (1977)
“…фактично за десятиліття інтенсивних досліджень було доказано, що
об’єктивною основою тенденції взаємопроникнення окремих наук при
дослідженні закономірності соціокультурної взаємодії є процес
становлення і розвитку природно-соціального контініума…” Соціальна
екологія є не просто галузь міждисциплінарних досліджень ряду практичних
проблем, це – інтегративна наука про закономірності розвитку
соціоприродних відносин, про принципи і методи оптимізації і
гармонізації взаємодії людства і природного середовища”.

Проф. Г.О. Бачинський наголошував на двох сторонах предмету
соціоекологічної науки – теоретичній і прикладній. Предметом теоретичної
соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства з
навколишнім середовищем і розробка основ оптимізації і гармонізації цієї
взаємодії. Предметом прикладної соціоекології він вважав вивчення,
моделювання, прогнозування соціоекосистем з метою їх оптимізації та
управління.

Предметом соціальної екології на думку проф. В.Д. Комарова є специфічні
закони розвитку інтегрованої системи “суспільство – людина – техніка –
природне середовище”. Якщо окремі науки (природничі, суспільні,
технічні) надають знання про різноманітні сторони і стани однієї із
підсистем інтегральної системи, то соціоекологія інтегрує отримані
науками знання, синтезуючи їх в рамках відповідних груп наук. Тому
соціальну екологію можна визначити як науку “про рух глобального
навколишнього середовища“. Основною тенденцією вказаного руху є
зростаюче взаємопроникнення штучної і природної сфер проживання людини.

Критерієм дієвого впливу людства на природу є характер технологічних
процесів виробництва і побуту. Ступінь екологізації технологій
визначатиме ступінь екологічності умов соціального життя.

Важливішим індикатором існування соціоекологічної науки є наявність у її
логічному фонді законів і принципів, які характеризують специфіку її
предмету.

Серед законів соціоекології В.Д. Комаров називає:

– закон оптимальної відповідності стану навколишнього природного
середовища характеру розвитку суспільства;

– закон природно-історичного розширення ойкумени (довкілля суспільного
“дому”);

– закон хвилеподібного розвитку ноосфери.

До основних принципів соціоекології необхідно віднести:

– принципи співрозмірності темпів зміни навколишнього природного
середовища з темпами розвитку суспільства;

– принцип кінцевості і вичерпності ресурсів біосфери;

– принцип збалансованого розвитку соціоекосистем будь-якого рангу;

– принцип наявності тісних як прямих, так і зворотних зв’язків у системі
“суспільство – людина – техніка – природне середовище”;

– принцип сумісності соціального і природного в рамках цілісної системи.

3.Соціоекосистема – як об’єкт дослідження соціоекології

Соціоекосистема – це динамічна система (людське суспільство – природне
середовище), наділена саморозвитком і саморегуляцією, динамічна
рівновага в якій повинна забезпечуватись суспільним розвитком.

В глобальній соціоекосистемі з природою планети взаємодіє все людське
суспільство. Регіональні соціоекосистеми відрізняються впливом на
регіональному рівні людських культур. В регіональних соціоекосистемах
територіальні групи людей взаємодіють з навколишнім природним
середовищем в межах автономно скерованих адміністративно-господарських
одиниць певного рангу: держав, адміністративних областей і районів,
міст, селищ, сіл. В результаті соціоекосистеми за рангом поділяють на
глобальну, регіональні, місцеві, локальні.

Кожна соціоекоситема є складним інтегральним утворенням, компонентами
якого виступають природна, соціальна і економічна підсистеми, які в свою
чергу складені більш простими компонентами.

Соціоекосистеми наділені рядом загальних властивостей: просторовістю,
поліструктурністю, складністю, цілісністю, відкритістю, динамічністю.

Кожну соціоекосистему можна описати метричними показниками, виявити її
територіальне положення в соціоекосистемах більш високого рангу.

Територіальність дає змогу ефективно використовувати картографічні
методи дослідження при описанні ходу певних процесів чи явищ.

Під поліструктурністю розуміють особливий характер поєднання її
елементів відношеннями певного типу. Найбільш загальними аспектами
структурного аналізу соціоекосистем виступають вертикальний,
горизонтальний, територіальний, часовий, модульний.

Складними вважаються системи сформовані елементами різних типів, між
якими існують різнорідні зв’язки. Ознакою складності системи вважають
неоднозначність її реакції до зовнішніх впливів. Складність системи
обумовлює специфічні підходи до її аналізу.

Цілісність – одна із властивостей систем, яка проявляється в тому, що
цілісність розглядається не простою сумою окремих компонентів, а такою
взаємопов’язаною їх єдністю, яка народжує нову якість. Власне ця якість
не притаманна жодному її компоненту.

Відкритість систем проявляється у наявності вхідних та вихідних
зв’язків. Соціоекосистеми є відкритими як для природних процесів –
надходження сонячної радіації, атмосферних опадів і т. і., так і для
техногенних – забруднення компонентів.

Динамічність. Динамічними називають системи, зазначені характеристики
яких змінюються в часі. Соціоекосистеми належать до динамічних систем.

Стійкість системи проявляється у її здатності протистояти зовнішнім
впливам, зберігаючи при цьому свою цілісність та інші риси.
Соціоекосистеми, як системи антропогенні є менш стійкими системами по
відношенню до природних.

4.Структура соціоекології та її місце в системі наук

В соціоекосистемах взаємодіють найрізноманітніші компоненти, дослідження
яких проводиться природничими, гуманітарними, технічними науками.
Геоекологія, інженерна геологія, економіка природокористування,
екологічне право, екологія людини, історія взаємодії суспільства і
природи є підрозділами географії, геології, економіки, юриспруденції,
медичної демографії, історії.

Вивчаючи окремі аспекти складного процесу взаємодії суспільства і
природи вони водночас виступають як розділи соціоекології. Концепція
“подвійного громадянства” галузі традиційних наук, запропонована на
конференції з проблем соціоекології (Львів, 1987), дає можливість
розглядати їх і як структурні підрозділи соціоекології.

Інтегруючою ланкою розрізнених галузевих досліджень виступають
міжнародна стратегія сталого розвитку, концепція збалансованого розвитку
соціоекосистем, концепція відповідності перетворень природи її
адаптаційним можливостям – це становить методологічні основи
соціоекології. Соціоекологія – науковий напрям, що розвивається на стику
природничих, гуманітарних та технічних наук.

Структурно соціоекологія складається з теоретичної і прикладної частин.
В теоретичній частині розглядаються історичні, філософські,
загальнонаукові аспекти розвитку соціоекології, предмет, завдання,
принципи і методи соціоекологічних досліджень.

Прикладні соціологічні дослідження базуються на вивченні різноманітних
аспектів взаємодії суспільства і природи під кутом зору гармонізації
цієї взаємодії. Схематично структуру соціальної екології можна зобразити
в такий спосіб.

Запропоновано багато назв наук, предметом яких є вивчення
взаємостосунків людини з природним середовищем в їх неподільності:
натурсоціологія, ноологія, ноогеніка, глобальна екологія, екологія
людини, соціальна екологія, сучасна екологія.

В даний час, на думку А.О. Горєлова, можна впевнено говорити про три
напрямки глобальної екології, соціальної екології і екології людини.
Якщо глобальна екологія веде дослідження особливостей взаємодії
суспільства і природи на планетарному рівні; екологія людини – вивчає
закономірності взаємодії під кутом зору залежності здоров’я людей від
змін параметрів зовнішнього середовища, то соціальна екологія вивчає
особливості взаємовідносин людини зі своїм природним і соціальним
довкіллям.

Література:

1. Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты. К.:
Наукова думка, 1991. – 152 с.

2. Вопросы социоэкологии // Материалы I всесоюзной конференции «Проблемы
социальной экологии». – Львов, 1987. – 353 с.

3. Гирусов Э.В. Социальная экология: специфика ее проблем и основные
задачи развития// Вопросы социоэкологии. – Львов, 1987. – С. 13-23.

4. Горелов А.А. Экология. – М.: Центр, 2000, – С. 144-158.

5. Комаров В.Д. Научно-техническая революция и социальная экология. –
Л.:Издательство Ленинградского университета, 1977. – 103 с.

6. Комаров В.Д. Социальная экология: философские аспекты. – Л.:Наука,
1990. – 212 с.

7. Лавров С.Б. Социальная экология и география // Вопросы социоэкологии.
– Львов, 1987. – С. 64-72.

8. Лосев А.В., Провадкин Г.Г. Социальная экология М.: Владос, 1998. –
312с.

9. Основи соціоекології: навчальний посібник / Ред. Г.О.Бачинський. –
К.: Вища школа, 1995. – 238 с.

10. Ситаров В.А. Пустовойтов В.В. Социальная экология. М.:Академия,
2000. – 280с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020