Реферат на тему:

“Шляхи вирішення проблеми охорони земельних ресурсів”

У житті будь-якої людини і товариства земля відіграє важливу
екологічну, економічну і політичну роль. Земля — це територія держави.
Як об’єкт господарської діяльності людини вона існує без усякого
сприяння з його сторони — як загальний предмет людської праці, як
основний засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві. Земля
використовується також як фундамент, як просторовий операційний базис
для розвитку всіх галузей народного господарства.

Що являє собою «земля» як юридична категорія? За законодавством поняття
«земля» означає поверхню Земної кулі, що знаходиться в межах державних
меж України. У цьому змісті земля вимірюється квадратними метрами,
кілометрами, гектарами. Очевидно, що при характеристиці юридичної
категорії «земля» як об’єкта правової охорони від шкідливих впливів до
змісту повинні включатися інші елементи, що стосуються, насамперед,
якісного стану землі.

Щодо охорони земель від забруднення й інших чинників деградації
говориться про охорону грунтів. «Грунт» являє собою родючий поверхневий
прошарок землі, що утворився в результаті тривалої взаємодії органічних
і неорганічних природних чинників. Його товщина коливається від
декількох і сантиметрів до 2 метрів. У зв’язку з цим варто особливо
підкреслити, що ціллю правової охорони землі є не зберігання її
загальної площі (вона в основному залишається незмінною), а зберігання,
відновлення, поліпшення якісного стану земель.

Юридично значимою характеристикою землі є те, що на відміну від
«грунту» земля не може бути відділена від поверхні земної кулі. Не
випадково ще з часів римського права земля вважається нерухомістю. При
характеристиці поняття «земля», приміром, як об’єкта права власності,
основна увага приділяється просторовим межам землі або земельної
ділянки. Розходження в якісних характеристиках грунтів — фізичних,
хімічних, фізико-географічних, господарсько- економічних, історичних і
навіть естетичних, а також особливості грунтів як нерухомості є основою
для установлення видів і категорій земель, передбачених чинним
законодавством. Земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та
іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються
відповідно до нього. Завданням земельного законодавства є регулювання
земельних відносин з метою створення розумів для раціонального
використання й охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм
власності на землю і господарювання, збереження та відтворення
родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав
громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й
охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються
спеціальним законодавством України і Республіки Крим. Відповідно до
цільового призначення всі землі України поділяються на: 2) землі
населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених
пунктів); 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення; Віднесення земель до категорій
провадиться відповідно до їх цільового призначення. Віднесення земель
до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої
провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у
власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами,
які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення
об’єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого
призначення. Віднесення земель до зазначених категорій і переведення з
однієї категорії в іншу провадиться в зв’язку зі зміною цільового
призначення земель у випадках, передбачених у законодавстві,
уповноваженими органами відповідно до їх компетенції при вилученні і
наданні земель у користування або оренду.

Поділ земель на категорії має суттєве екологічне значення. Екологічно
значимі й особливо цінні землі виділені в окремі категорії. У
земельному законодавстві визначається їхній правовий режим. При рішенні
питань про надання земель у користування або оренду відповідно
враховується, до якої категорії вони відносяться, якими якісними й
іншими особливостями володіють. Власність на землю в Україні має такі
форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є
рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в
межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у
користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та
вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть
передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим
органам місцевого самоврядування.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком
земель, переданих у колективну і приватну власність. Верховна Рада
України — на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада
Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком
земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні,
сільські Ради народних депутатів — на землі в межах їх територій, за
винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі,
що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну
або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в
оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і
Республіки Крим. землі загального користування населених пунктів
(майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки,
міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та
утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків
органів державної влади та державної виконавчої влади; землі
гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем,
транспорту, зв’язку, оборони; землі лісового фонду, за винятком
невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь
сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських)
господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів)
ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь
сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських)
господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і
навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств
навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і
сортодільниць, елітно- насінницьких і насінницьких господарств,
племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по
вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і
винограду.

Поряд із Конституцією України, Законом «Про охорону навколишнього
природного середовища», іншими законами, що містять деякі загальні
норми щодо землекористування й охорони земель як частини природи,
відношення по використанню земель і їхньої охороні регулюються в рамках
земельного законодавства. Регулюючи порядок надання земель у
користування або оренду, закони України встановлюють права й обов’язки
природокористувачів і орендарів по забезпеченню раціонального
використання земельних ресурсів і їхньої охорони.

Одним з основних принципів землекористування є принцип використання
земель строго відповідно до цілей, для яких землі були надані. У
земельному законодавстві визначені задачі і конкретні вимоги,
адресовані власникам землі, землевласникам, землекористувачам і
орендарям по охороні земель. Під охороною земель розуміється система
правових, організаційних, економічних і інших заходів, спрямованих на
їхнє раціональне використання, запобігання необгрунтованих вилучень
земель із сільськогосподарського обороту, деградації, а також на
відновлення продуктивності земель і підвищення родючості грунтів.

Зміст охорони земель складають закріплені в законодавстві правові
заходи заходи попереджувального, заборонного, відбудовного й іншого
характеру, спрямовані на:

• відновлення і підвищення родючості грунтів, а також інших корисних
властивостей землі;

• захист земель від водяної і вітрової ерозії, селів, підтоплення,
заболочування, повторного засолення, висушування, ущільнення,
забруднення відходами виробництва, хімічними радіоактивними речовинами,
від інших процесів руйнації;

• захист від зараження сільськогосподарських угідь і інших земель
карантинними шкідниками і хворобами рослин, заростання бур’янами,
чагарником і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного
стану земель;

• рекультивацію порушених земель, відновлення їхньої родючості й інших
корисних властивостей землі і своєчасне залучення в господарський
оборот;

• зняття, використання і зберігання родючого прошарку грунту при
проведенні робіт, пов’язаних із порушенням земель.

Основне призначення попереджувальних правових мір полягає в тому, щоб
запобігти в процесі землекористування можливість виникнення негативних
наслідків, шкідливих для стана грунтів, забезпечити раціональне
використання земель. Такі міри реалізуються шляхом установлення правил
ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, подання і
вилучення земель, розробки і здійснення проектів землевпорядження,
використання земель підприємствами, установами, організаціями і
громадянами.

З урахуванням особливої екологічної й економічної цінності
сільськогосподарських земель принциповим є питання про екологічно
доцільні методи ведення сільського господарства. Методи, що зберігають
і покращують грунт, такі, як тестування, контурна оранка, компостування
і вирощування покривних культур, використання полікультур і сівозміни
застосовуються у світі протягом сторіч.

Мільйони фермерів в усіх країнах світу уже впроваджують обгрунтовані
сільськогосподарські технології, що охороняють грунти і екологічно.
Задача складається в тому, щоб усі фермери дізналися про неї і
навчилися ними користуватися, і це скоріше соціальна, чим технічна
проблема. В Україні роботу з формування агрокультури і впровадженню
таких методів може і повинно проводити Міністерство сільського
господарства і продовольства України. Цьому може сприяти також
упровадження спеціальних мір економічного стимулювання… З урахуванням
існуючих в Україні масштабів деградації землі особливе місце в системі
земельного законодавства займає Закон України «ПРО меліорацію земель».

Меліорація земель являє собою корінне поліпшення земель шляхом
проведення гідротехнічних, культуртехчних, хімічних, протиерозійних,
агролісомеліоративних, агротехнічних й інших меліоративних заходів. У
залежності від характеру меліоративних заходів Закон передбачає
проведення таких типів меліорації земель: гідромеліорація;
агролісомеліорація; культуртехнічна меліорація; хімічна меліорація.

Гідромеліорація земель полягає в проведенні комплексу меліоративних
заходів, що забезпечують корінне поліпшення заболочених, зайво
зволожених, посушливих, еродованих, змитих й інших земель, стан яких
залежить від впливу води. Гідромеліорація земель спрямована на
регулювання водяного, повітряного, теплового і живильного режимів
грунтів на землях за допомогою здійснення заходів для підйому, подачі,
розподілу і відводові вод за допомогою меліоративних систем, а також
окремо розташованих гідротехнічних споруджень. До цього типу меліорації
земель відносяться зрошувальна, осушувальна, протипаводкова,
протиселєва, протиерозійна, протиповзнева й інші види гідромеліорації
земель. Агролісомеліорація земель складається в проведенні комплексу
меліоративних заходів, що забезпечують корінне поліпшення земель за
допомогою використання грунтозахисних й інших властивостей захисних
лісових насаджень.

До цього типу меліорації земель відносяться такі її види: •
протиерозійна — захист земель від ерозії шляхом створення лісових
насаджень на ярах, балках, пісках, берегах рік і інших територій; •
полезахисна — захист земель від впливу несприятливих явищ природного,
антропогенного і техногенного походження шляхом створення захисних
лісових насаджень на межах земель сільськогосподарського призначення;
Культуртехнічна меліорація земель спрямована на проведення комплексу
меліоративних заходів щодо корінного поліпшення земель. Хімічна
меліорація земель складається в проведенні комплексу меліоративних
заходів щодо поліпшення хімічних фізичних властивостей грунтів. Хімічна
меліорація земель містить у собі вапнування грунтів, фосфорування
грунтів і гіпсування грунтів.

Регульований Законом України порядок проведення меліорації земель
включає планування меліорації земель, розробку, узгодження,
затвердження і реалізацію проектів меліорації. При цьому планування
меліорації земель проводиться державним органом виконавчої влади, що
здійснює управління сільським господарством, відповідно державними
загальними і регіональними (територіального) програмами в області
меліорації земель, а також по замовленнях власників, власників,
користувачів земельних ділянок. Порядок розробки, узгодження і
затвердження проектів меліорації земель також установлюється місцевим
органом виконавчої влади, що здійснює управління сільським
господарством. Таким органом є Міністерство сільського господарства і
продовольства України.

Відповідно до закону про меліорацію земель, проекти меліорації повинні
враховувати будівельні, екологічні, санітарні й інші стандарти, норми і
правила. Проводиться меліорація громадянами й організаціями, що мають
ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності. Одна зі
специфічних заходів охорони земель стосується консервації деградованих
земель. Її здійснення регулюється положенням про порядок консервації
деградованих сільськогосподарських угідь і земель, забруднених
токсичними промисловими відходами і радіоактивними речовинами.
Консервація земель, або тимчасовий виняток їх із господарського
використання, здійснюється з метою запобігання розвитку й усунення
процесів деградації грунтів, відновлення їхньої родючості і
реабілітації забруднених територій. Виявлення деградованих земель
провадиться шляхом обстежень, проведених по затверджених методиках
підприємствами й організаціями, а також громадянами, що одержали у
встановленому порядку ліцензії на ці обстеження. У ході проведення
обстежень установлюється місце розташування деградованих і забруднених
земель, їхня площа, склад угідь, якісний стан земель, динаміка його
зміни в останні 5-10 років, причини, що призвели до деградації.

За результатами обстежень складаються карти і таблиці по видах і
ступеню деградації, а також підготовляється висновок по їхньому
подальшому використанню. Землі, виведені з господарського обороту в
результаті консервації, зберігаються за власниками землі,
землевласниками, землекористувачами (при створенні ними необхідних умов
для відновлення деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених
земель) або перекладаються в земельний запас. Збитки, заподіяні
погіршенням якості земель або обмеженням їхній використання, включаючи
упущену вигоду на період консервації, відшкодовуються власникам землі,
землевласникам і землекористувачам у повному обсязі тими
підприємствами, по чиїй провині відбулася деградація земель.

Одночасно земельним законодавством передбачені міри економічного
характеру по стимулюванню землекористувачів до раціонального
використання й охорони эемель. Економічне стимулювання включає:

• виділення засобів бюджету для відновлення земель, зруйнованих не з
вини осіб, що використовують ці землі;

• установлення підвищених цін на екологічно чисту продукцію. Завдання
державного контролю за використанням і охороною земель полягають у
забезпеченні додержання всіма державними та громадськими органами, а
також підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог
земельного законодавства з метою ефективного використання та охорони
земель.

Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється
Радами народних депутатів, а також Державним комітетом України по
земельних ресурсах,Міністерством охорони навколишнього природного
середовища України та іншими спеціально уповноваженими на ті державними
органами. Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом
земельного фонду, у тому числі земель, розташованих у зонах
радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх
оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. 3.
Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства Правове
регулювання здійснення в Україні земельної реформи та приватизації
землі визначено як у Земельному кодексі України, так і в інших
нормативно-правових актах. Зокрема, в постанові Верховної Ради України
від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу» зазначено, що починаючи з
15 березня 1991 р. всі землі України оголошуються об’єктом земельної
реформи, а також повноважень місцевих рад та Кабінету Міністрів
України. З метою прискорення земельної реформи (ураховуючи введення
колективної і приватної власності на землю) Верховна Рада України
прийняла постанову від 13 березня 1992 р. «Про прискорення земельної
реформи і приватизації землі». Купівля-продаж, дарування, застава,
самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі
орендарями, а також догоди, укладені власниками землі з порушенням
установленого для них порядку придбання або відчуження земельних
ділянок, є недійсними. Земельна ділянка може бути вилучена в особи,
якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, одержаних
від злочинної діяльності. укладенні угод, зазначених у статті 114
цього Кодексу; псуванні сільськогосподарських та інших земель,
забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими
відходами і стічними водами; порушенні строків повернення тимчасово
займаних земель або невиконанні обов’язків щодо приведення їх у стан,
придатний для використання за призначенням; невжитті заходів щодо
боротьби з бур’янами та шкідниками сільськогосподарських культур;
неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних і
гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень; приховуванні або
перекрученні відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної
обстановки, пов’язаної з забрудненням землі; самовільному відхиленні
від проектів внутрігосподарського землеустрою,- Законодавством України
може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень
земельного законодавства. Самовільно зайняті земельні ділянки
повертаються за їх належністю без відшкодування витрат, проведених за
час незаконного користування. Приведення земельних ділянок у придатний
для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд,
провадиться підприємствами, установами, організаціями та громадянами,
які самовільно зайняли земельні ділянки, або за їх рахунок. Стаття 117.
Відшкодування збитків, заподіяних порушенням земельного законодавства
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані
відшкодувати збитки, заподіяні ними в результаті порушення земельного
законодавства.

У раціональному землекористуванні дуже важливе значення має збереження
гумусу, який стимулює розвиток рослин і мікроорганізмів, що беруть
участь у перетворенні мінеральних і органічних речовин у грунтах. При
нинішній паропросапній системі землеробства, недостатньому внесенні
органічних добрив і відносно низькій питомій вазі багаторічних трав у
структурі посівних площ створюються умови для швидкої мінералізації
рослинних решток у
грунтах, слабої їх гуміфікації, що супроводжується
зниженням загальних запасів гумусу, виникає загроза деградації грунтів —
погіршення фізичних властивостей, зниження природної родючості й
ефективності використання мінеральних добрив. Вміст гумусу порушується
також внаслідок прибирання гною гідрозмивом. Гноївка за якістю
поступається твердому гною, якщо не застосовуються прогресивні
технології використання, вона нагромаджується у господарствах у
величезних кількостях, забруднює і заражує навколишнє середовище. Через
це питання видалення, переробки, знезаражування, транспортування,
зберігання і використання безпідстилкового гною є дуже важливим.

Бездефіцитний баланс гумусу можна забезпечити, поліпшуючи якість й
ефективність застосування гною для біологізації землеробства, що
визначає виробничу систему, яка частково чи повністю заперечує
використання хімічних речовин (мінеральних добрив, пестицидів,
регуляторів росту). Вона грунтується на використанні таких агротехнічних
прийомів, як сівозміни, застосування гною, сидератів, рослинних решток
та органічних відходів не-сільськогосподарського походження, вирощування
бобових культур, біологічні методи захисту рослин тощо. Прихильники
такого землеробства керуються ідеєю біологічної циклічності органічної
речовини у природі.

Вчені екотоксикологи встановили, що чим вищий вміст у грунті гумусу, тим
менша токсична дія важких металів. У присутності кальцію більшість
важких металів (мідь, цинк, кобальт) переходить у малорухомий стан,
рухомість інших (молібден) зростає. Чим більша ємкість поглинання, тим
менша дія важких металів.

За останні десятиріччя способи внесення добрив майже не змінились. При
мінімальних обробках грунту є потреба у розробці нових методів, які б
забезпечили найвищий коефіцієнт їх використання, знизили витрати на
придбання добрив і запобігли забрудненню навколишнього середовища.
Потребують удосконалення традиційні способи внесення гною врозкид з
наступним приорюванням: навіть при ретельному виконанні усіх операцій
він нерівномірно розподіляється по поверхні ї вглиб орного шару.

Особливо важливим є використання органічних добрив у регіонах, де широко
застосовують .ґрунтозахисну систему землеробства і де неможливо
забезпечити глибоке загортання органічних добрив у грунт.

Регулювати родючість можна з допомогою більш досконалої обробки грунту,
яка сприяє скороченню темпів мінералізації гумусу. Наприклад, зменшення
глибини розпушування і частоти обробки грунту спричинює сповільнення
темпів мінералізації гумусу, тому потреба в органічних добривах
зменшується при цьому на 25% [ЗІ].

Хімізація не є єдиним засобом інтенсифікації сільського господарства.
Наша країна серйозно відстає від світової науки у розробці біологічних
методів.

Один з основних засобів у біозахисті є трихограма — рід паразитичних
комах родини хальцид, яких успішно використовують у боротьбі проти
совок, метеликів, плодожерок, листокруток. Водночас у нашій країні досі
невідомий повний набір видів цього роду.

У боротьбі з бур’янами використовують рослиноїдних комах,
перспективність яких полягає у високій специфічності відносно
рослин-господарів, що практично гарантують неможливість переходу їх на
інші види. Вже такі комахи (гербіфаги) застосовуються дроти осоту
польового, багатьох видів будяків, васильків, молочаю, хрестоцвітних,
жовтеців, березки, грициків, хвоща, пирію повзучого, гострецю, навіть
амброзії.

Важливим елементом інтегрованого захисту рослин є біологічний метод,
який включає застосування комах і ентомофагів, яких штучно розмножують у
лабораторних умовах та на біофабриках, а також мікробіопрепаратів
промислового і господарського виробництва. У 1993 p. з допомогою
біологічного методу захищено 14% посівів сільськогосподарських культур
відкритого грунту, які підлягали хімічній обробці проти шкідників.
Значно зменшилося застосування хімічних засобів захисту рослин проти
шкідників зернобобових культур. Завдяки застосуванню бактероденциду
проти мишовидних гризунів скоротилося застосування хімічних зооцидів на
15—18%. Облік мікроспоріозу, ентомофторову й ентомофагів на капустяних
метеликах допомагає обгрунтовано відміняти хімічні обробки на
хрестоцвітних культурах. Таку регламентацію хімічного методу проводять
на посівах гороху, пшениці, при прогнозуванні ентомофторову горохової
зернівки і гранульозу сірої зернової совки.

Один із шляхів підвищення ефективності захисту сільськогосподарських
культур від шкідливих організмів і зменшення забруднення навколишнього
середовища пестицидами — використання засобів, створених на основі
біологічно активних речовин, якими є регулятори росту, розвитку,
розмноження і поведінки живих організмів. Проти
комах-шкідників винайдено і перевірено в дослідах
регулятори росту (інгібітори синтезу хітину), регулятори розвитку і
розмноження (гормональні та антигормональні препарати), регулятори
поведінки (феромони й антифеданти). З цих речовин на практиці
застосовуються феромони комах, які використовуються для нагляду за
шкідниками в садах і на виноградниках, що дає змогу в 2—3 рази зменшити
хімічні обробки. У масштабах країни скорочення лише на один обробіток
внаслідок застосування феромонних вловлювачів економить значну кількість
інсектицидів, дає змогу визначити найефективніші строки хімічних обробок
або при чисельності шкідників, нижчій за економічну межу шкідливості,
відмінити їх ефективність боротьби за рахунок оптимізації строків
обробок підвищується на 20—30% [ЗІ].

Серед протиерозійних заходів слід виділити новий технологічний спосіб
обробки грунтів, особливості якого полягають у зменшенні кількості і
глибини обробітку, суміщенні деяких операцій за рахунок збереження на
поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин
при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу
ефективно боротись з ерозією за рахунок зменшення щільності грунту,
підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних
речовин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в
засушливих південних районах України. Поряд з удосконаленням процесу
землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект:
енергетичні витрати зменшуються в 2—3 рази, собівартість знижується на
15— 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена
недостатньо. Причиною такого становища є нестача відповідних машин і
механізмів.

Невиправдано різко скоротились земельні масиви, використовувані під пар.
Збільшення площ під пар зумовлене удосконаленням агротехніки, посівів
інтенсивних сортів, зростанням урожайності. Для деяких засушливих
районів приріст урожайності зернових по чистому пару становив близько
80%

Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під
об’єкти промисловості, інфраструктури міст. За всю історію людське
суспільство втратило 200 млн га природних угідь для аграрного
використання. Нині щороку для несільськогосподарських потреб відводиться
5—7 мли га, для індустріальних цілей вилучено близько 50 млн га,
придатних для сільського господарства. На перспективу для
несільськогосподарських користувачів потрібно 19 мли га, в тому числі
30% сільськогосподарських угідь. Найбільші масиви втрачаються при
будівництві гідроелектростанцій, торфяних і гірничорудних розробках.
Площі таких земель у 100 разів перевищують власне площу, зайняту
розробками. Надалі з сільськогосподарського обороту вилучатиметься ще
більше земель, оскільки зростає видобуток вугілля і руди відкритим
способом, будівництво залізниць і автомобільних шляхів, аеродромів,
сховищ, меліоративних систем тощо. Для забезпечення мінімальних потреб
сільської місцевості в дорогах з твердим покриттям їх треба побудувати
близько 400 тис. км.

Рекультивація земель складається з двох етапів: гірничотехнічного та
біологічного. Гірничотехнічний етап передбачає зняття та складування
родючого шару грунту,. планування поверхні, формування схилів,
спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також
покриття спланованої території родючим шаром грунту. Біологічний стан
рекультивації включає комплекс агротех-нічних і фітомеліоратнвних
заходів, спрямованих на відновлення ландшафтів і відтворення родючості
земель для використання їх у сільському чи лісовому господарстві.

Основні напрями використання порушених земель після проведення
рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що
зумовлює необхідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ,
багаторічних сільськогосподарських насаджень; 2) лісове використання,
включаючи створення лісів промислового та цільового призначення
(ґрунтозахисні та водоохоронні насадження); 3) водогосподарське
використання (створення водоймищ різноманітного призначення — для
розведення риби та птиці, організації спорту, відпочинку, зрошування
тощо); 4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо); 5)
використання під житлове та промислове будівництво; 6) віднесення цих
земель у держзапас тощо.

Проблемою запобігання забрудненню грунтів займається багато
науково-дослідних інститутів. Складено рекомендації щодо вдосконалення
технології розробки покладів корисних копалин і виробництва, а також
сільськогосподарського освоєння встановлених площ, проведено дослідження
з рекультивації порушених територій, однак вони ще не зкоординовані.
Рівень використання відходів промисловості, а отже, збереження значної
кількості продуктивних угідь від їх складування може бути значно вищим.
Потрібно впроваджувати замкнутий цикл технології виробництва з
мінімальною кількістю відходів. Передовий досвід показує, що комплексне
використання відходів, збагачення вугілля і шахтної породи підвищує
економічну ефективність використання видобутої сировини. Пальне, яке
міститься у відходах, можна газифікувати і використовувати з
енергетичною метою, а мінімальну частину — як сировину для виробництва
будівельних матеріалів і добрив.

Література

Про Національну програму охорони земельна 1996 — 2005 роки:
Розпорядження… 17 лют. 1996 р. № 34/96 // Уряд. кур’єр. — 1996. — 11
квіт. — С. 6.

Про створення єдиной системи державних органів земельних ресурсів:
Указ… 6 січ. 1996 р. № 34 // Уряд. кур’єр. — 13 січ. — С. 2.

Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель с. — г. призначення:
Указ… 2 груд. 1995 р. № 1118 // Уряд. кур’єр. — 1995. — 14 груд. — С.
7.

Про затвердження Порядку користування землями водного фонду:
Постанова… 13 трав. 1996 р. № 502 // Держ. вісн. України. — 1996. — №
5 — 6. — С. 365.

Про затвердження Положення про моніторинг земель: Постанова… 20 серп.
1993 р. № 661 // Уряд. кур’єр. — 1993. — № 136 — 137. — С. 11.

Про порядок ведення державного земельного кадастру: Постанова… 12 січ.
1993 р. № 15 // Зібр. постанов Уряду України. — 1993. — № 3. — Ст. 55.

Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.

Эффективность сельскохозяйственного природопользования/Отв. ред. П. Ф.
Веденичев. К., 1982.

Забота о земле — залог рационального природопользования. К., 1986,

Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурсного
потенціалу сільського господарства. К., 1985.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи