РЕФЕРАТ

на тему:

Шляхи ефектвного використання екологічних ресурсів

ПЛАН

ВСТУП

1. ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, РЕСУРСОЗБЕРІГАННЯ ТА
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

2. МІЖГАЛУЗЕВИЙ ХАРАКТЕР ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

3. ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і
по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться
про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість
розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу
населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений
перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство
відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв’язку з цим раціональне використання і відтворення .природних
ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з
глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального
використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний
характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі
прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління,
пов’язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і
виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний
розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального
використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність,
пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна
функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних
відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання
планової системи взаємопов’язаних показників, так і дійовий контроль за
їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального
використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в
кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного
суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня
трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як
за територією, так і за галузями народного господарства, виключення
порушень природних взаємозв’язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення
найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім
середовищем.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в
Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій
галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи,
контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої
виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація
законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки,
забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони
навколишнього природного середовища, раціонального використання
природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських
органів у галузі навколишнього природного середовища.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна
виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи
технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище.
Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних
заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких
нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що
знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

 

1. ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, РЕСУРСОЗБЕРІГАННЯ ТА
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування:

·  Соціально-еколого-економічні принципи природокористування.

·    Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування.

·    Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств.

1.     Соціально-еколого-економічні принципи природокористування

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того
уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно
розширювати свої “зовнішні межі” в ході перетворення природи. І перші
зіткнення з зовнішніми межами — тобто з обмеженістю природних
ресурсних можливостей  — викликали не економне відношення до
природних благ, а, навпаки, намагання “ефективного” їх використання —
тобто хижацького їх використання. Наслідки  такого відношення до
природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже,
щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків
хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а
він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів
експлуатації природних ресурсів і свідомого управління
природокористуванням з урахуванням цих обмежень. 

На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії
виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення
навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне
господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних
досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень — економіка
навколишнього сердовища. Ці дослідження стали основою для прийняття
законів про охорону навколишнього природного середовища з метою
створення механізму економіко-екологічного регулювання. Найбільш гострим
питанням є поєднання економічних пріоритетів виробництва з екологічною
переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність —
це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху
прогресивного розвитку.

Історична зміна взаємовідношення економічних та екологічних цілей
суспільного розвитку:

1.     Технологія з економічними, але без екологічних обмежень.

2.     Технологія і економіка з екологічними обмеженнями.

3.     Охорона середовища з технологічними і економічними обмеженнями.

4.     Охорона середовища “екологія” без обмежень.

Отже, сучасне виробництво треба розглядати як складну соціально-
еколого-економічну систему.

До недавніх пір питання про економічну ефективність тієї чи іншої
нової технології розв’язували, встановлюючи, наскільки зведені  затрати
на додатково вироблювану продукцію ( Зн )  менші від затрат на таку саму
продукцію, вироблену за допомогою інших технологій ( Зі). Чим більша
була різниця (Зі — Зн ) >  0, тим
ефективнішою вважалася запропонована технологія. 

При екологічному ж підході до економічної ефективності головною умовою
розрахунку є включення в нього показника шкоди, спричиненої
забрудненням навколишнього середовища, це : 

W = a Ві + a Yі .

Тому нерівність набирає такого вигляду :    

( Зі + W — Зн ) > 0 .

У цьому випадку навіть відносно дорогий безвідхідний
технологічний процес може стати економічно вигіднішим, ніж процес, при
якому забруднюється навколишнє середовище. Шкода від забруднення може
бути різною, крім того, несприятливі екологічні умови можуть бути
причиною плинності кадрів, а це викличе зниження професіонального рівня
працівників виробництва і як наслідок — зниження ефективності
виробництва, втрату престижності деяких професій, необхідність
матеріального стимулювання працівників шкідливих виробництв. 

Погіршення якості навколишнього середовища може  спричинити міграцію
населення з даної місцевості (і мігруватиме, певно, та 
частина населення, яка мала високий професіональний рівень і хороший
заробіток, і яка має гарантію працевлаштування на новому місці — тобто
“якість населення” буде погіршуватися як мінімум з двох причин: міграції
кращих і захворювання тих, що залишилися).

Отже, щоб приймати альтернативні обґрунтовані з
соціально-еколого-економічного погляду рішення, треба вміти правильно
оцінювати шкоду від існуючих і прогнозованих антропогенних впливів. При
цьому треба пам’ятати, що суспільство однаково зацікавлене як у
неспричиненні шкоди природі, так і уникненні зайвих затрат на її
збереження.

Треба дотримуватися розумної рівноваги між виробництвом і природою,
скорочуючи до мінімуму сумарні екологічні затрати та добиваючись
найвищого економічного результату природо захисних заходів від
забруднення:

1)     природоохоронні затрати на заходи, які запобігають екологічним
порушенням (очищення стоків та газо-димових викидів, кондиціювання,
збирання,  вивезення й захоронення відходів, зменшення
акустичного впливу);

2)     затрати на ліквідацію впливу екологічних змін на людей і майно, а
також на ліквідацію наслідків цих змін (медичне обслуговування,
додаткові послуги комунального господарства в зоні екологічного
забруднення, компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби
працівників, компенсація втрат продукції земельних, лісових та водних
угідь, компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні
фонди, затрати на евакуацію людей з уражених зон, дезактивація в разі
радіоактивного ураження і т п.)

Економічним оптимумом якості природного середовища вважається рівень
екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних екологічних
затрат, а він досягається тільки в тому разі, коли обраний вид
природоохоронних заходів забезпечує максимум перевищення відвернутих
економічних збитків над потрібними для цього природоохоронними
затратами. Відвернутий екологічний збиток В дорівнює різниці між
розрахунковими величинами збитку до здійснення
природоохоронних заходів і залишкового збитку після здійснення цих
заходів  В = W-Wзал. .

 

2. МІЖГАЛУЗЕВИЙ ХАРАКТЕР ВИРІШЕННЯ

ПРОБЛЕМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

В розробці інтенсивного і одночасно зберігаючого  підходу до
природокористування найважливішим фактором є орієнтація на кінцеві
результати. Для “екстенсивного” напрямку обсяги використання природних
ресурсів є найважливішим показником. А між іншим ці ресурси є лиш
проміжною ланкою в довгому ланцюзі, що поєднує природу і продукцію, яка
надходить до споживача.  А споживачу однаково, скільки використовується
природних ресурсів, для нього головне, скільки і якої якості надійшло
до нього продукції. В цих умовах треба  планувати суспільне виробництво
не від природних ресурсів та від того, скільки  їх можна використати, а
навпаки — від споживача до ресурсів. Цей підхід є суттєвою ознакою
“інтенсивного типу мислення”.

При такому розгляді питання природокористування виникає необхідність
проаналізувати взаємозамінність і доповнюваність факторів виробництва в
народному господарстві з позицій кінцевих результатів, можливості
економії природних ресурсів при збереженні кінцевого виходу продукту.
Природний фактор, жива конкретна праця і виробничі фонди — це фактори
виробництва, що склалися історично і доповнюють один одного. Випуск
продукції потребує участі всіх цих факторів, але разом з тим в тій чи
іншій мірі можливе використання одного фактора замість іншого, тобто діє
принцип взаємозамінності факторів виробництва. Наприклад, можна
скорочувати сільськогосподарські угіддя, але за рахунок концентрації
засобів виробництва і праці на одиниці площі підтримувати на тому ж
рівні випуск продукції шляхом підвищення врожайності. Ріст витрат праці
і засобів виробництва в “позаприродній” переробній, обробній та
інфраструктурній галузях теж має певну еластичність по відношенню до
обсягів використання природних ресурсів. Розвиток цих галузей дозволяє
більш повно використовувати конкретний природний ресурс чи продукцію,
одержану на його основі, комплексно їх обробляти, ліквідувати втрати з
причин, викликаних недостатнім розвитком інфраструктури і переробки, що
в цілому покращує кінцеві результати.

Тож на основі обліку взаємозамінності факторів  виробництва і необхідно
визначати реальні потреби в природних ресурсах. Якщо оцінювати природні
ресурси і одержувану на їх основі виробничу продукцію як єдиний
комплекс, як цілісну природно-продуктову систему, то виявиться, що з
позицій кінцевих результатів функціонування цієї системи
навантаження на  природний фундамент народного господарства можна
значно зменшити без зменшення величини споживання кінцевої продукції.

Реалізація такого комплексного підходу до використання природних
ресурсів вимагає побудови для кожного природного ресурсу чи групи
ресурсів природно-продуктової вертикалі (ланцюжка), що з’єднує первинні
природні фактори виробництва з кінцевою продукцією. Дуже часто буває
так, що розвиток  галузей, які знаходяться далеко від природної сфери,
дозволяє суттєво підвищити ефективність природокористування. Отже,
удосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою, вирішення
якої повинно базуватися на урахуванні потенціальних кінцевих результатів
альтернативних варіантів, що плануються і передбачають всю сукупність
питань — від початкового використання природних ресурсів до споживання
кінцевої продукції, одержаної на їх основі.

Стабільний розвиток народного господарства передбачає досягнення ефекту
протягом довготривалого періоду. Тому з довготривалих позицій треба
аналізувати можливі шляхи економічного росту. З минулої лекції ми
знаємо, що прискорення темпів соціального і економічного росту
досягається трьома шляхами: екстенсивним, перехідним та інтенсивним.

 

3. ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ

ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

На жаль, слід відмітити, що поки що в світі відсутній цілісний механізм
вирішення екологічних проблем. Це пояснюється тим, що, незважаючи на
розвиток екологічної кризи ХХ століття, пріоритет належить іншій ідеї —
ідеї поступового розвитку суспільства, а також тим, що уряди
та населення багатьох країн світу неготові до прийняття ідеї колективної
відповідальності людства за збереження біосфери. 

Тому склалася така ситуація, що на долю розвинутих країн, в яких
проживає всього 1/4 населення світу, припадає 2/3 загального обсягу
світових забруднень, причому без врахування забруднення від екологічно
брудних підприємств, розташованих на території країн , що розвиваються.

У свій час американський економіст А.Ніз показав, що економічні важелі є
значно ефективнішими, ніж адміністративні методи регулювання
природокористування та природоохоронної діяльності.

В умовах зламу адміністративно-командної системи і переходу України до
ринкової економіки ці положення набувають особливої ваги, їх регламентує
розділ 10 Закону України “Про охорону навколишнього природного
середовища”.

Найважливіші з них:

·  лімітування природокористування;

·  платність природокористування (нормативи плати і розмірів платежів за
використання природних ресурсів, за викиди і скиди забруднюючих
речовин);

·  фінансування природоохоронних заходів (визначення джерел
фінансування);

·  матеріальне стимулювання (надання податкових, кредитних та інших
пільг за впровадження безвідхідних технологій та природоохоронних
заходів).

Згаданий Закон та інші нормативно-правові документи регламентують
механізм плати за екологічні порушення.

В умовах повного господарського розрахунку особливо актуальним є
поєднання адміністративних методів природоохоронної діяльності
господарств і економічних стимулів. Економічне стимулювання здійснюється
методами позитивної і негативної мотивації. Конкретні міри економічного
стимулювання  залежать від рівня об’єкту впливу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.

Кучерявий В.П. Екологія, — Львів: Світ, — 500 с.

Одум Ю. — Экология. — М.: Мир, 1986. — Т. 2.

Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990.
– 637 с.

PAGE

PAGE 6

Похожие записи