Рекультивація земель (контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Рекультивація земель”

ПЛАН

Вступ

1. В чому суть будівельного напряму рекультивації порушених земель?

2. Які чинники враховуються при визначенні початкової густоти лісових
культур?

3. Розкрийте суть досвіду рекультивації порушених земель при будівництві
меліоративних систем

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У науковій літературі США і Канади в рекультивації прийнято три терміни:
restoration, reclamation, rehabilitation.

Restoration – повне відновлення, причому порушена поверхня землі
відновлюється до такого стану, який вона мала до початку розкриття
родовища.

Reclamation – біологічне відновлення, причому земна поверхня
відновлюється через створення умов, сприятливих для існування
організмів, які жили на цій території до початку робіт, або організмів
близького видового складу; друге тлумачення – залучення порушених земель
для якогось іншого використання.

Rehabilitation – відновлення порушених земель і наступне використання їх
у господарстві із дотриманням екологічної рівноваги, забезпеченням
нешкідливості для навколишнього середовища і збереженням місцевих
естетичних цінностей; друге тлумачення – створення умов для нового або
істотно відмінного від попереднього використання земель.

У стислому тлумачному словнику з рекультивації земель (1980) є ще такі
терміни: рекультивація земель тимчасова, рекультивація земель постійна,
рекультивація ландшафтів. Тимчасова рекультивація здійснюється на
землях, де у перспективі планується зміна їх використання: повторна
переробка корисних копалин, будівництво та ін. Ця рекультивація, як
правило, зводиться до озеленення і закріплення поверхні від ерозії, а
також дотримання санітарно-гігієнічних норм.

Постійна рекультивація здійснюється на землях, де не передбачена зміна
попереднього (до розробки родовища) використання земель. Рекультивація
ландшафтів – це рекультивація земель, яка не обмежується лише локальними
заходами стосовно “приведення до ладу” окремих порушених ділянок, а
передбачає комплексне перетворення порушених земель у загальній системі
заходів щодо оптимізації техногенних ландшафтів.

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил суспільства багато
вітчизняних і зарубіжних учених рекультивацію порушених земель
розглядають як комплексну проблему відновлення продуктивності та
реконструкції ландшафтів, порушених промисловістю, створених на місці
“промислових пустель” нових культурних ландшафтів.

Державний стандарт “Охорона природи. Рекультивація земель. Терміни і
визначення” трактує рекультивацію як комплекс робіт, спрямованих на
відновлення продуктивності та народногосподарської цінності земель, а
також поліпшення умов навколишнього середовища.

Отже, рекультивація земель – це здійснення різноманітних робіт, метою
яких є не тільки часткове перетворення природних територіальних
комплексів, порушених промисловістю, але й створення на їх місці ще
більш продуктивних і раціонально організованих елементів культурних
антропогенних ландшафтів, тобто в кінцевому рахунку оптимізація
техногенних ландшафтів, поліпшення умов навколишнього природного
середовища.

1. В чому суть будівельного напряму рекультивації порушених земель?

Будівельний напрям рекультивації передбачає приведення порушених земель
до стану, придатного до промислового і цивільного будівництва. Його
можна використати поблизу населених пунктів будь-якої зони на породах,
які за своїми фізико-механічними властивостями відповідають будівельним
нормам і правилам (БНП).

З допомогою будівельної рекультивації повертаються до використання
землі, що вийшли з обігу. Значний вплив порушених земель на навколишнє
середовище пояснюється тим, що на поверхню виносяться породи,
запилюється атмосфера, змінюється режим ґрунтових вод, включаючи глибокі
підземні, утворюються значні маси ґрунтового шару, що накопичується у
так званих відвалах.

Будівельна рекультивація земель в основному визначається
гірничотехнічним етапом відновлення земель: планування поверхні,
формування схилів, спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних
споруд, а також покриття спланованої території шаром грунту. Дану
рекультивацію здійснюють підприємства, організації та установи, в
розпорядженні яких перебуває земельна ділянка.

Народногосподарський результат рекультивації порушених земель включає
такі результати:

виробничий — одержання продукції з відновленої площі. При
відшкодувальному природокористуванні він визначається приростом
показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні оцінки
відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю відповідних
земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на відповідну
продукцію з рекультивованих земель;

соціально-економічний — створення сприятливих умов для життєдіяльності
людини та функціонування екологічних систем у районі розміщення об’єктів
рекультивації. У зв’язку з різнобічністю проявів соціально-економічних
результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації
вони об’єднуються в дві групи: середовищезахисні та
середовищеполіпшуючі.

Середовищезахисний результат рекультивації, який прирівнюється до
відшкодованого збитку, завданого навколишньому середовищу внаслідок
порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених
земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організацією та
засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь
тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель —
зона впливу — визначається для кожного об’єкта рекультивації.

Результат поліпшення стану навколишнього середовища регіону при
рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних,
рекреаційних та інших вимог, враховується соціально-екологічним
коефіцієнтом, диференційованим за типами порушених земель, природними
зонами, напрямами рекультивації. Крім того, вноситься поправка на
освоєність території.

Аналогічно народногосподарському визначається госпрозрахунковий
результат рекультивації. Для підприємств, які використовують
рекультивовані землі, госпрозрахунковий виробничий результат
визначається приростом прибутку від реалізації продукції та послуг, що
їх отримують з цих земель.

2. Які чинники враховуються при визначенні початкової густоти лісових
культур?

У формуванні типів лісових культур на рекультивованих землях велике
значення має густота культур. По суті, з нею пов’язана біологічна
стійкість і продуктивність майбутніх насаджень. Адже за умов заниженої
густоти залишається не використаною потенційна продуктивність
рекультивованих земель; за завищеної густоти культури відстають у рості,
а можуть бути випадки їх загибелі або депресії. Знижена густота відтягує
також період зімкнення лісових культур, що потребує проведення більшої
кількості доглядів. Водночас більша густота вимагає використання більшої
кількості садівного матеріалу, що збільшує собівартість лісових культур.

Отже, вибір оптимальної густоти – один з найвідповідальніших моментів у
створенні лісових культур на рекультивованих землях. Виявляється, вона є
динамічною і змінюється з часом, оскільки лісові дерева з віком
вимагають щораз більшого життєвого простору.

Враховуючи це, базою для регулювання густоти у процесі росту є початкова
густота, тобто кількість посадкових місць під час садіння або сівби
лісових культур. У свою чергу початкову густоту визначають з урахуванням
таких чинників:

> біологічні та лісівничі властивості деревних порід, коли для
світлолюбних порід приймається менша густота, для тіневитривалих більша,
для швидкорослих-менша, для повільно-рослих – більша;

> едафічні, або грунтові умови, причому у більш сухих умовах і на
бідніших ґрунтах (породах) приймається більша густота, оскільки дерева
тут ростуть повільніше, а в оптимальних умовах вологості та родючості
Грунту (порід) густота може бути меншою, оскільки дерева тут ростуть
інтенсивніше.

Початкову густоту культур і відповідне розміщення посадкових місць
визначають окремо за лісорослинними зонами, підзонами і лісокультурними
районами.

Наприклад, загально прийнята орієнтовна початкова густота лісових
культур для сосни в сухих і свіжих борах та суборах становить не менше 7
тис. рослин на 1га, у сирих – не менше 5 тис. рослин на 1 га. У садінні
великомірними саджанцями допускається первинна густота 2,5 тис. на 1га і
більше. Проте через несприятливі умови на відвалах розкривних порід, у
лісовій рекультивації початкову густоту доцільно збільшувати до 10-14
тис. шт/га і більше.

За таким принципом можна визначити густоту і для інших лісових культур.

Вирішальною умовою успішної лісової рекультивації є асортимент
лісоутворюючих порід. Саме асортимент зумовлює майбутню господарську
цінність, біологічну стійкість і продуктивність лісових культур.

Добираючи асортимент, визначають цільове господарське призначення
майбутнього деревостану, лісобіологічну взаємну толерантність порід, які
проектуються для спільного зростання, відповідність біологічних
особливостей лісоутворюючих порід едафічним чинникам, притаманних
конкретному відвалу розкривних порід, що підлягає лісовій рекультивації.

3. Розкрийте суть досвіду рекультивації порушених земель при будівництві
меліоративних систем

У процесі проведення робіт з меліоративного та водогосподарського
будівництва в зоні відводу земель під споруди передбачається зняття
родючого шару і його складування у тимчасові відвали з подальшим
використанням в гідротехнічних спорудах. Особливо великих обсягів з
рекультивації земель вимагають лінійні споруди великої довжини – дороги,
канали, дамби, а також ложе водосховищ, засипка старих каналів і
мікрознижень, оскільки тут в зоні відводу включаються не лише площі під
споруди, але й місця розташування резервуарів і кавальєрів.

Під час будівництва лінійних споруд застосовують таку технологічну
послідовність земельних робіт одноковшовими екскаваторами:

Знімають родючий шар на трасах споруд бульдозером, а на ділянках,
вкритих водою, – одноковшовим екскаватором. Знятий шар переміщують
бульдозером за межі розрівнювання кавальєрів, а впродовж однобічної
відсипки їх укладають у протилежний бік від вийнятого з траншеї грунту.
Враховуючи зональні особливості будови ґрунтового профілю, товщину
знятого шару грунту визначають на основі матеріалів ґрунтового
обстеження. Для дернових ґрунтів її приймають за 25 см, ясно-сірих
лісових – 20-25 см, сірих лісових – 30-40 см, темно-сірих опідзолених –
40-50 см, чорноземів неглибоких – 45 см. Родючий шар грунту доцільно
знімати за наявності в ньому не менше 1,5-2 % гумусу.

Вийнятий грунт на трасі споруди розрівнюють шаром 20 см та орють на
глибину не менше 40 см з оборотом пласта. При цьому мінеральний шар
переміщують у нижній ярус, а родючий виорюють на поверхню. Оранку
проводять плугом ПБН-ЮОЛ, ПЧЯ-2-50, ПЧЯ-3-50 із тракторами Т 100МГС і
Т-ІЗОГ-3.

Зорані відвали два рази дискують важкими дисковими боронами БДТ-3,
БДНТ-2,2М з тракторами Т-74, а БДНТ-3,5 – з тракторами Т-100МІ або
Т-130-Г-3.

Родючий шар ґрунту насувають бульдозером на смугу розрівнюваних відвалів
товщиною 5-10 см, на трасу лінійних споруд – товщиною 15-20 см після її
засипки.

Розрівнені відвали дискують у два сліди.

Під час будівництва дамб обвалування, гребель, водосховищ, ставків і
розробки кар’єрів родючий шар грунту з основи і ложа споруд, а також із
резервів знімають бульдозером або скрепером залежно від відстані
переміщення. Після відсипки дамб та гребель родючий шар ґрунту складають
шаром 10-15 см на відкоси і гребінь непроїжджої дамби (греблі), у
відпрацьований кар’єр та резерв. Зайвий ґрунт складають у відвали
висотою до 10 м для подальшого використання під час землювання
низькородючих земель.

У процесі засипки старих каналів передбачена така технологія: зняття
родючого ґрунту з площі кар’єрів або підвищених місць; переміщення
мінерального ґрунту для засипки каналів із кар’єрів і кавальєрів
бульдозером; покриття (за наявності залишків) мінерального ґрунту
родючим ґрунтом шаром 15-20 см; зворотне переміщення рослинного ґрунту у
вироблені кар’єри або підвищені місця. За незначної відстані від
засипаних каналів від резервів ґрунту всі операції із засипки проводять
бульдозером. Канали з питомим об’ємом засипки менше 3 м3 на їм довжини
засипають ґрунтом, знятим вздовж трас каналів.

Технологія засипки понижених місць така ж, як і технологія засипки
старих каналів, але до початку робіт розкривають блюдця від відводів
поверхневих вод, а родючий шар ґрунтів у місцях проведення робіт
знімають у резерв. Після засипки мінеральним ґрунтом рослинний ґрунт
(дернину) переміщують бульдозером у зворотному напрямі.

Під час будівництва доріг родючий шар знімають із трас, доріг і
резервів. Після відсипки полотна дороги частину родючого шару повертають
у резерв, а залишок ґрунту використовують для землювання низькородючих
земель.

Висновки