Простір і популяція (реферат)

Реферат на тему:

Простір і популяція

ПЛАН

Поняття популяції та її просторове розміщення

Особливості розподілу елементів популяції в просторі

Типи розміщення популяцій

Висновки

Список використаної літератури

1) Термін популяція як екологічне поняття став широко відомим лише в
повоєнний період. Цей повсюдно вживаний термін має, на що звертає увагу
польський еколог П.Троян, формальний, конкретний і теоретичний характер.

Формальна дефініція переступає межі екології. Для демографів популяцією
є “певна чисельність мешканців якогось краю”, для біолога — “заселення
території якимось видом”, або ж “організми, які спільно заселяють
конкретний простір”, або ж “група особин, об’єднана певними
часово-просторовими межами”. Для статистика — це кожна “група особин,
яка є об’єктом вимірів”.

Кожна популяція займає окреслену територію суші або акваторії, розміри
якої залежать від багатьох чинників: наявності умов існування виду,
кількості особин у популяції, маси особин тощо.

У рослинних угрупованнях просторова структура популяцій виявляється
через характерне розміщення особин даного виду;, вони можуть виступати
поодинці, парами, групами або ж скупченнями, їх розміщення залежить від
біологічних особливостей виду, стадії розвитку популяції, умов
місцезростання. Відносно ж тварин, то тут важливим фактором є пора року
(лялечка зимує в лісовій підстилці, гусениця живе в кроні дерева).

В багатьох випадках трапляється скупчення особин одного виду у біогрупи,
або парцели. В грабово-буковому лісі таку горизонтальну структуру
творять береза, граб, липа, жостір, а з трав’яних рослин — яглиця,
печіночниця, копитень, плющ, осока волосиста. Таке скупчення особин дає
їм можливість витримати дію несприятливих умов середовища, а також
міжвидову конкуренцію.

Вертикальна структура популяції характерна для багатовікового
насадження. Типовим прикладом є букові праліси, де верхній ярус займають
200-250-літні буки, а нижні — особини різного віку аж до самосіву. У
лісових фітоценозах популяції дерев-едифікаторів розташовані у першому
ярусі, дерев-субедифікаторів — у другому, а асектаторів – у третьому чи
четвертому. Чагарники і трав’яні рослини утворюють нижні яруси. Кожний з
цих ярусів представлешій певними популяціями тварин.

Кожна популяція займає простір, який забезпечує засобами існування лише
певну кількість особи. При цьому повнота використання наявних ресурсів
залежить як від загальної чисельності популяції, так і від просторового
розміщення особин.

2) За Швердтфегером (1968), розподіл особин у популяції може бути таким:
1) випадковим (трапляється дуже рідко при однорідному середовищі, коли
організми не намагаються об’єднатись у групи); 2) рівномірним, (досить
поширений, особливо в умовах сильної конкуренції або антагонізму, які
сприяють рівномірному розмноженню в просторі); 3) нерівномірним
(груповим), коли організми намагаються створити групи (пари у тварин,
клони у рослин), розміщення яких може бути близьким до випадкового У
більшості популяцій у різний час відзначається скупчення або агрегування
особин (принцип Оллі), які виникають:

1) внаслідок місцевих особливостей умов середовища;

2) під впливом добових і сезонних змін погоди;

3) у зв’язку з процесом розмноження;

4) внаслідок соціального тяжіння (вищі тварини).

Таким чином, ступінь агрегації залежить від характеру умов існування
(однорідні або неоднорідні), від погодних та інших фізичних факторів,
характеру розмноження виду і його “толерантності”.

Агрегація може посилювати конкуренцію між особинами за поживні речовини,
корм чи життєвий простір, але цей несприятливий наслідок агрегацій є
позитивним, оскільки допомагає виживанню групи в цілому (очеретові
агрегації на оліготрофному озері Пісочне, що на Поліссі;

споришеві чи подорожникові дуже стійкі до витоптування агрегації в
урбанізованих ландшафтах).

Ступінь агрегації (як і щільності), при якій спостерігається оптимальний
ріст і виживання популяцій, коливається залежно від виду й умов, а тому,
як стверджує Оллі, — “недонаселеність” (або відсутність агрегації), як і
перенаселеність, можуть виявитися лімітуючими факторами.

Позитивні впливи агрегованого існування можна проілюструвати на прикладі
рою бджіл, який у процесі руху піднімає температуру повітря у вулику. Не
є винятком і людська популяція, яка в об’єднанні має більше шансів для
виживання, ніж розділена. Однак це можливо лише до певного ступеня
щільності (наприклад, перенаселені міста шкодять особині і популяції в
цілому).

У природі чимало випадків явищ протилежних агрегації, які називають
ізоляцією. Як правило, пише Ю.Одум (1986), ізоляція виникає як наслідок:

1) конкуренції між особинами за корм при його нестачі; 2) прямого
антагонізму. Все це приводить до випадкового чи рівномірного розселення
особин, оскільки близькі сусіди знищуються або витісняються. Активність
особин, пар або сімейних груп у хребетних і вищих безхребетних звичайно
обмежена певною зоною, яку називають індивідуальною, або сімейною
ділянкою. Якщо ця ділянка активно захищається, то її називають
територією.

Найкраще територіальність виражена у хребетних і деяких членистоногих,
що мають складну репродуктивну поведінку, яка проявляється, зокрема, в
будівництві гнізд, відкладанні яєць, турботі про потомство і його
захист.

Ю.Одум включає в поняття територіальності будь-який активний метод, під
впливом якого відбувається роз’єднання в просторі особин або груп особин
(тварин, рослин і мікроорганізмів). У вищих тварин ізоляція є
результатом механізму поведінки, який керується нервовою системою. У
нижчих рослин і тварин вона має хімічну природу (алелопатія). Таким
чином, ізоляція зменшує конкуренцію, сприяє збереженню енергії в
критичні періоди, запобігає перенаселенню і виснаженню запасів їжі у
тварин, а також речовин, води і світла у рослин. Територіальність сприяє
регулягі,ії чисельності популяцій на рівні, який є нижчим, ніж рівень
насичення.

Розвиваючись в просторі і часі, популяції використовують гетерогенне
(неоднорідне) за своєю природою середовище кожна по-своєму, виходячи із
власних біологічних потреб, сформованих у процесі еволюції. Тому
розміщення особин популяції в середовищі рідко буває рівномірним.
Переважають скупчення особин, тобто таке заселення території, коли у
певних її частинах щільність є значно вищою від середнього показника. В
такий спосіб популяція вирішує свої стратегічні (можливе розширення
території за рахунок надлишку особин і їх еміграції) та тактичні
(забезпечення перемоги в конкурентній боротьбі з особинами інших
популяцій) завдання.

3) Розрізняють декілька типів розміщення популяцій: поодиноке, стадом,
зграєю, колонією, купою, лінією. Прикладом поодинокого розміщення є
баобаб, особина якого займає значну територію, формуючи власне
середовище. У зграї збираються олені, косулі, тури. Колоніями живуть
комахи і миші, купами — терміти. Журавлі і лебеді шикуються в ключі.

Вертикальну структуру популяцій можна проілюструвати на прикладі
розміщення трьох видів дятлів, які “обслуговують” три яруси соснового
лісу — верхній, середній і нижній. Домашні миші в дерев’яному будинку
поділяються на дві окремі популяції: одна живе на горищі, інша — в
підвалі, не спілкуючись між собою.

Висновки

Розрізняють декілька типів розміщення популяцій: поодиноке, стадом,
зграєю, колонією, купою, лінією. Прикладом поодинокого розміщення є
баобаб, особина якого займає значну територію, формуючи власне
середовище.

Використана література:

Корсак К.В. Плахотник О.В. Основи екології. К.: МАУП, 2000.

Білявський Г.О. Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник. – К.:
Либідь, 1997.

Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природнього середовища.
– К.: 2000.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter