Реферат на тему:
Проблема забруднення атмосфери жител
Необхідність поглибленого дослідження атмосфери замкнених об’ємів
усвідомлено давно, але тривалий час предметом уваги було повітря шахт,
запилених і загазованих цехів тощо. Внаслідок швидкої урбанізації
більшості країн світу у XX ст., перебування більшості населення впродовж
60-80 % свого життя у замкнених приміщеннях дуже важливо забезпечити
чистоту повітря у квартирах, кінотеатрах, транспортних засобах тощо.
Ця проблема надзвичайно складна і далека від свого повного вирішення. У
зарубіжних підручниках з екології стверджується, що повітря кухонь та
віталень в їхніх країнах стало чистішим, бо винайдено нові способи
опалення і приготування гарячої їжі. Центральне обігрівання з
циркуляцією гарячої води замінило вугільні печі та каміни, газові та
електричні плити різних видів, які, звичайно, ефективніші і безпечніші,
аніж їх допотопні предки.
Проте відносна безпека “теплової” побутової техніки, на жаль, стосується
не всіх житлових приміщень в Україні, бо в селах лишається багато старих
будинків, а новобудови не завжди мають сучасне центральне опалення чи
його автономний (лише для одного будинку) варіант.
У приміщеннях з примітивними нагрівачами завжди зберігається небезпека
отруєння мешканців окисом вуглецю СО. Досить (для збереження тепла)
передчасно надто щільно перекрити канал комина, щоб піч почала поступово
виділяти у кімнату СО. Цілковитою відсутністю запаху пояснюється те,
чому люди гинуть, так і не відчувши загрози отруєння.
Високі концентрації СО вбивають майже миттєво. В історії транспорту
чимало випадків отруєння пасажирів у тунелях. Один з найстрашніших —
загибель 521 пасажира (чудом врятувалися лише 6) у тунелі на шляху з
Неаполя до узбережжя Адріатики в ніч з 3 на 4 березня 1944 р. Старенький
паровик під час ожеледі забуксував на підйомі, а машиніст вирішив, що
краще підкинути неякісного вугілля і піддати пари в котел. Дотепер не
відомі точні масштаби такої самої трагедії, яка трапилася 3 листопада
1982 р. на перевалі Саланг в Афганістані, коли радянська військова
колона була блокована у майже трикілометровому тунелі, а водії не
вимкнули двигунів. Зарубіжна преса повідомляла, що загиблих було
приблизно 2700, а довідник Гіннесса — 1100, класифікуючи цю катастрофу
як найбільшу в історії транспортну на суходолі.
Ті, хто вмикає двигун свого автомобіля у гаражі, нехтує правилами
користування печі чи плити, слід знати, що СО атакує в організмі людини
еритроцити, надовго отруюючи гемоглобін. Коли на 1000 молекул кисню
повітря припадає лише одна молекула СО, кров втрачає 60 % здатності
переносити кисень, а цього багатьом досить для загибелі від задухи.
“Штучна” атмосфера, яку людина створює навколо себе, надто часто несе їй
смерть. Як повідомлялося у вітчизняній пресі, кожен видобутий мільйон
тонн донецького вугілля забирає страшну данину — понад одне людське
життя. Найчастіше причиною є саме повітря вибоїв, куди з вугільного
пласта потрапляє метан (СН4). Концентрації в межах 6-14 % метану в
повітрі вибухонебезпечні. Широке застосування газу в побуті, поширення
бензину та інших летких розчинників несуть небезпеку вибухів у комфортні
міські квартири, індивідуальні та колективні гаражі тощо.
Вчені вивчають рівень небезпеки речовин, які потрапляють у повітря
житлових приміщень з технічних устаткувань, стін, меблів тощо.
Дослідження охоплюють навіть ультрасучасні будинки з кон-диціонуванням і
очищенням всього повітря. Виявилося, що приблизно третина цих споруд не
забезпечує комфортних умов, бо це середовище проживання людини
забруднене біологічними, фізичними та хімічними чинниками. Найсуттєвіші
з них наведено в табл. 16.
У пресі періодично виникають хвилі посиленої уваги до того чи іншого
чинника з табл. 16. Спочатку розпочалася кампанія про особливу, майже
смертельну шкідливість мікроголочок азбесту, пізніше — радіоактивного
газу радону.
Наслідки цього не у всьому позитивні, бо у гонитві за тиражем і грошима
інколи друкується неточна, сенсаційна інформація. Це призводить до
неврозів серед частини читачів, нервових дій, шкода від яких інколи не
менша, аніж вплив забруднювачів. Прикладом є дуже широка кампанія
“боротьби з азбестом”, що прокотилася в країнах Заходу. Віддирали від
стін ізоляцію, перекладали труби, заново герметизували стики, забуваючи,
що під час цього у повітря потрапляла величезна кількість голок того ж
таки азбесту, від чого постраждали ремонтники та інші люди.
Встановлення стандартів атмосфери робочих і житлових приміщень,
врахування щораз нових штучних забруднювачів має бути винятковою
монополією добре підготовлених фахівців, результатом міжнародного обміну
здобутою інформацією.
Стан атмосфери в Україні
Нагадаємо, що Україна лежить на шляху перенесення повітряних мас з
Атлантики далеко на схід у центр Євразії. У середньому через її
територію щороку проходять 45 циклонів (переважно восени, навесні і
взимку) і 35 антициклонів (влітку, ранньої осені і взимку). Практично не
буває тривалого застою повітря.
Таким розташуванням пояснюється та обставина, що основні закордонні
речовини — забруднювачі повітря України прибувають до нас із заходу, а
сама вона експортує власні викиди насамперед до Росії. За даними
експертів, загальний баланс різко негативний. На нашій території
залишається 76 500 тонн азоту з його діоксиду (NO2) і близько 40 000
тонн з оксиду (NO). Ми їх отримуємо насамперед з Польщі, Німеччини,
Росії, Чехії, Білорусі, Румунії та віддаленіших західних сусідів.
Приблизно така сама ситуація зі сполуками сірки, якої на нашій землі
залишається приблизно 274 000 тонн щороку. Ланцюжок забруднювачів сіркою
такий: Польща, Румунія, Німеччина, Чехія зі Словаччиною, Росія та інші
країни.
Та все ж головні забруднювачі повітря є “рідними”. Наростання маси
викидів відбувалося до середини 80-х років XX ст., коли воно змінилося
скороченням (рис. 29). Внаслідок розвалу економічного життя на початку
90-х кількість викидів різко зменшилася. Стало легше дихати, але важче
жити.
Рис. 29. Обсяги щорічних промислових і транспортних викидів в Україні
Для допитливих наведемо динаміку змін забруднення повітря основними
сполуками (рис. ЗО). Розпочинаючи з 1994 р. обсяг викидів змінювався
мало.
Рис. ЗО. Речовинний склад щорічних промислово-транспортних викидів
Основними забруднювачами були і лишаються підприємства енергетики і
металургії. На них припадає понад 70 % усіх викидів оксиду азоту, а
сполук сірки ще більше — 82 %. Перспективи на майбутнє невтішні, бо
фінансова скрута змусить підприємства шукати якнайдешевше паливо. Для
них буде надто дорогим екологічно чистий газ, який доведеться замінити
на мазут і низькосортне вугілля. Якщо не буде знайдено коштів на
доочищення викидів і не зменшиться обсяг виробництва у згаданих галузях,
то годі чекати очищення повітря в промислових містах України.
Вимірювання на території України свідчать, що практично в усіх великих
містах постійно чи періодично шкідливі речовини присутні у повітрі у
надмірній кількості. На початок 90-х років XX ст. найбільшими викидами у
повітря характеризувалися Кривий Ріг (1,15 млн т), Маріуполь (650 тис.
т), Запоріжжя, Макіївка, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ (по 350 тис.
т), Київ, Донецьк, Керч, Дебальцеве (по 300 тис. т), Комунарськ і Одеса
(200 тис. т) та ін. Характерними для наших міст є порівняно високі рівні
забруднення специфічними і органічними сполуками: бензопіреном, фенолом,
формальдегідом, аміаком та ін. Дію на людину більшості з цих речовин
описано в інших книгах (наприклад, у першому підручнику зі списку, що
наведений у кінці книги). Тому наголосимо лише на менш відомому
бензопірені, забруднення яким повітря в українських промислових містах
особливо високе.
Бензопірен (точніше — бензо(а)пірен) належить до групи поліцик-лічних
ароматичних вуглеводнів, які й до втручання людини у довкілля були
присутні всюди у невеликих кількостях. Трохи розчиняються у воді
(одиниці мкг/л), на порядок вище — в крові людини. Леткий при кімнатних
температурах, але основна його кількість у забрудненому ним повітрі
завжди зв’язана з твердими частинками (це стосується і забрудненої
води). Дощ суттєво і швидко очищає повітря від цієї речовини, змиваючи
її в ґрунт.
Бензопірен утворюється при всіх способах спалювання твердого і рідкого
палива, під час практично всіх пожеж, виділяється при виверженнях
вулканів, продукується на кожній кухні під час високотемпературної
обробки їжі (смаження, копчення тощо). Ця речовина може потрапляти в наш
організм всіма можливими способами (не тільки з повітрям, їжею, а й
безпосередньо через шкіру). Комісія екс-пертів-медиків зарахувала
бензопірен і його “родичів” до групи канцерогенів, пухлиноініціююча дія
яких незаперечне (дослідами) доведена для тварин. На основі закону
екології про єдність живого його вважають потенційним канцерогеном для
людей. Це припущення підтверджується фактом частих випадків виникнення
кількох видів раку серед людей, які роками мають справу з середовищами з
високою концентрацією бензопірену.
Він не накопичується у м’ясі тварин, а знешкоджується чи виводиться
назовні (висновок: м’ясо свиней, яких вирощували на обгорілих шашликах з
великим вмістом бензопірену, безпечне і майже чисте). Хоч не миттєво,
але розкладається і нейтралізується у ґрунті. У рідинах бензопірен легко
знищується обробкою озоном.
Профілактичні заходи абсолютно необхідні для працівників, які щодня
мають справу з цією речовиною. А для решти — вибір: весь час їсти не
дуже смачне варене (і трохи зменшити своє “споживання” бензопірену й
ризик раку) чи із задоволенням наминати смажене і копчене, втішаючись
тим, що рак може виникнути з тисячі інших причин (від пиття надто
гарячого чаю аж до дії чорнобильських радіонуклідів).
Список літератури:
Рейтере Н. Ф. Природопользование/Слов.-справ. — М.: Мысль, 1990.
Адаменко О. М., Квятковсъкий Г. Й. Екологічна геофізика: Підруч. для
студ. екол. спец. — Ів.-Франківськ: Полум’я, 2003. — 428 с.
Андерсон ДУК. М. Экология и науки об окружающей среде: биосфера,
экосистемы, человек: Пер. с англ. — Л.: Гидрометеоиздат, 1985. — 159 с.
Баблоянц А. Молекулы, динамика и жизнь. Введение в самоорганизацию
материи: Пер. с англ. — М.: Мир, 1990. — 375 с.
Баранцев Р. Г. Синергетика в современном естествознании. — М.: Эдиториал
УРСС, 2003. — 144 с.
Бигон М., Харпер Дж., Таунсенд К. Экология. Особи, популяции и
сообщества: В 2 т. — М.: Мир, 1989. — Т. 1. — 667 с.; Т. 2. — 477 с.
Биология и современность / А. В. Яблоков, Н. Ф. Реймерс и др. — М.:
Просвещение, 1990. — 208 с. (Библиотека учителя биологии).
Биология охраны природы. — М.: Мир, 1983. — 430 с.
Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай О. В. Екологія і охорона
навколишнього середовища: Навч. посіб. — 2-ге вид., стереотип. — Суми:
Вид. “Унів. книга”, 2003. — 284 с.
Боков В. А., Лущик А. В. Основы экологической безопасности: Учеб,
пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1998. — 224 с.
Борисенков Е. П., Пасецкий В. М. Тысячелетняя летопись необычайных
явлений природы. — М.: Мысль, 1988. — 523 с.
Будыко М. И. Эволюция биосферы. —Л.: Гидрометеоиздат, 1984. —488 с.
Васюта О. А. Екологічна політика України на зламі тисячоліть:
Монографія. — К.: КІМУ, 2003. — 306 с.
Вернадский В. И. Живое вещество биосферы. — М.: Наука, 1994. — 672 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
