.

Природний заповідник "Медобори" (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
587 6533
Скачать документ

Реферат на тему:

Природний заповідник “Медобори”

Розташування: Тернопільська область, Гусятинський, Підволочинський та
Кременецький райони

Площа: 10521,0 га

Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України

Поштова адреса: Природний заповідник “Медобори” – 48210 Тернопільська
обл., Гусятинський р-н, смт. Гримайлів, вул. Міцкевича, 21.

Тел./факс: (03557) 3-12-93

E-mail: [email protected]

Філіал “Кременецькі гори”: 47003, Тернопільська обл., м. Кременець, вул.
Акімова, 26

Тел./факс: (03546) 2-48-27

 

У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр – вузького
горбистого пасма, ізольованих горбів, гребенів, які піднімаються над
прилеглою територією на 60-100 м. Заліснена частина їх багата на
медоносні рослини, звідси пішла назва місцевості – “Медобори”. Це
горбисте пасмо тягнеться з північного заходу на південний схід від с.
Підкамінь Львівської області через Тернопільську і Хмельницьку області
та Молдову до Румунії. У центральній частині Товтрової гряди та у
західній частині Кременецького кряжу на території Тернопільської області
постановою Ради Міністрів УРСР від 8 лютого 1990 р. № 25 був створений
державний заповідник. Указом Президента України від 20 вересня 2000 року
№ 1095 його територію було розширено. Вона складається з двох частин, а
саме: “Медобори” (9521,0 га, Гусятинський і Підволочиський р-ни) і
“Кременецькі гори” (1000,0 га, Кременецький р-н).

Питання охорони Товтр порушувалося ще на початку ХХ ст. польськими
науковцями. У 1910 році тут були утворені степові резервати гір Гостра
та Ципель з метою охорони моховатково-коралових скель сарматського віку
з подільськими степовими рослинами. Тоді ж було обґрунтовано створення
лісового резервату Волиці (нині – Краснянське лісництво). У 1963 році на
нинішній території заповідника було оголошено пам’ятку природи
загальнодержавного значення – “Кременецькі гори” площею 1000,0 га, а у
1982 році – Медобірський геологічний заказник загальнодержавного
значення площею 8071 га.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані унікальних
природних комплексів Подільських товтр і Кременецьких гір, генофонду
рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях.

В установі працюють 129 чоловік, з них у науковому підрозділі – 6, у
службі охорони – 47 осіб.

Товтри є унікальною пам’яткою природи та геологічного минулого,
подібного їм немає у всій Європі. Вони формувалися 15-20 млн. років тому
в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що
розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Уздовж східного його
берега тягнувся водоростевий бар’єрний риф 170 км завдовжки, складений з
решток організмів з вапняковим скелетом: літотамнієвих водоростей,
моховаток, молюсків, серпул. Вони і утворили пасмо, південно-західний
схил якого крутий, а північно-східний – пологий.

Орографічно у Товтровому пасмі виділяється головне пасмо, утворене
ланцюгом горбів, яке вирізняється найбільшими абсолютними висотами і
масивною будовою, та бокові гряди і групи товтр, що обрамлюють його.
Відносна висота пасма становить 50-60 м, над долиною р. Збруч – до 100
м. Гора Бохіт є найвищою вершиною заповідника (414 м). На вершинах пасма
багато мальовничих скель, кам’яних полів, складених десятками різновидів
вапняків з рештками різноманітних морських організмів. Потужні вапняки
сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу – від
дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які
поглинають воду. Тут знаходяться печери “Перлина”, “Христина” та “Пуща
Відлюдника”.

Філіал заповідника “Кременецькі гори” розміщено у західній частині
Кременецького кряжа. До його території увійшли гори Бона, Черча, Божа,
Гостра, Страхова, Маслятин і ін. В основі кряжа залягає потужна товща
білої крейди, перекрита шаром сарматських пісків, які переходять у
вапняковий пісковик. Верхнім шаром морських відкладів є
черепашково-піщані та черепашкові сильно зцементовані вапняки, які
утворюють обривисті скелі, що вінчають вершини гір.

Клімат території заповідника характеризується м’якою зимою (середня
температура січня -3°С) і помірно теплим літом (середня температура
липня +18°С). Значна кількість опадів (620 мм на рік) створює сприятливі
умови для росту середньоєвропейських лісових видів. У ґрунтовому покриві
переважають сірі суглинкові ґрунти на лесах, лесовидних суглинках та
делювії вапняків.

Значна частина території (більше 93%) заповідника вкрита
дубово-грабовими, грабово-дубовими, дубово-грабово-ясеневими та
дубово-буковими лісами. Є і чисті бучини незначної площі, східна межа
поширення яких проходить саме в заповіднику. У підліску переважають
бруслини європейська та бородавчаста, гордовина, ліщина звичайна,
свидина.

Флора заповідника нараховує близько 1000 видів вищих судинних рослин із
значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових і погранично-ареальних
видів. До Червоної книги України занесено 44 види: ясенець білий,
шиверекію подільську, цибулю ведмежу, астранцію велику, лунарію
оживаючу, лілію лісову, крокус Гейфелів, 12 видів орхідних, серед яких
зозулині черевички справжні та ін., до Європейського червоного списку –
6 видів рослин.

Незначними за площею, але унікальними, є ділянки степової,
наскельно-степової та лучно-степової рослинності з рідкісними формаціями
осоки низької, ковили волосистої та пірчастої. Тут, крім характерних
степових видів, росте багато волино-подільських ендемічних та
погранично-ареальних видів: шавлія зарослева і кременецька, шиверекія
подільська, самосил гірський, змієголовник австрійський, аконіт кущистий
і шерстистовусий, ясенець білий, ковили пірчаста та волосиста, вівсюнець
Бессера, ломиніс цілолистий, півники угорські, цибуля подільська,
молочай волинський, зіноваті біла, подільська та Блоцького, відкасник
осотоподібний. Ендеміками виключно Кременецьких гір є гвоздика
несправжньопізня, мінуарція побільшена, незабудка Людмили, юринея
товстосім’янкова і вузьколокальний ендемік та реліктовий вид – береза
Клокова, що росте на вершинах гір Страхова і Маслятин.

На території заповідника підтверджено зростання 160 видів мохоподібних,
188 – лишайників, 369 видів грибів. Місцева флора багата медоносними,
лікарськими та вітамінними рослинами. Тут охороняються також багато
регіонально рідкісних видів: авринія скельна, гадючник шестипелюстковий,
перстач білий, півники злаколисті, півники угорські, холодок лікарський,
цибуля гірська і ін.

До Зеленої книги України віднесено 7 рослинних угруповань: 2 лісових і 5
степових угруповань.

Не менш цікавим і різноманітним є тваринний світ заповідника.
Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх із
степовими ділянками, що поросли різнотрав’ям і островами ягідних кущів,
створюють сприятливі умови для оселення тварин, які утворюють типову
лісостепову групу. У заповіднику зустрічаються всі фонові види
Подільсько-Придністровського зоогеографічного району. Із фауни
безхребетних на сьогодні виявлено близько 1500 видів комах, з яких 17
занесено до Червоної книги України. Серед них: жук-олень, мнемозина,
махаон, вусач мускусний, сатурнія руда, джміль моховий, стрічкарка
блакитна, ксилокопа звичайна тощо.

Із хребетних на даний час на заповідній території виявлено 9 видів риб,
11 – земноводних, 7 – плазунів. Орнітофауна є найчисельнішою групою
хребетних у заповіднику і нараховує 188 видів. В основному це типові для
даної території види, із яких 14 занесені до Червоної книги України. Це
підорлик малий та великий, лунь польовий, кам’яний дрізд строкатий,
сипуха, довгохвоста сова, сорокопуд сірий та ін. Ссавці у заповіднику
представлені 47 видами. Звичайними тут є представники гризунів та хижих.
Із крупних звірів на заповідній території можна зустріти козулю
європейську, свиню дику, лисицю. В межах заповідника проживає 6 видів
ссавців, занесених до Червоної книги України: борсук, горностай та 4
види рукокрилих. Загалом на території заповідника охороняються 34
“червонокнижні” види тварин. Тут мешкають також 7 видів тварин,
занесених до Європейського червоного списку: нічниця велика, вухань
бурий, деркач, слимак виноградний, жук-самітник і ін. Особливої уваги
заслуговують рукокрилі, які населяють печеру “Перлина” та інші,
переважно невеликі печери. Тут великій кількості мешкає нічниця велика –
вид, занесений до Червоної книги України та Європейського червоного
списку.

Багата територія заповідника і на історичні пам’ятки, які датуються
Х-ХІІІ ст. В той період тут одночасно функціонувало три різнотипні
городища-святилища: Бохіт, Говда та Звенигород. Найкраще збереженим
виявилось капище на горі Бохіт, де в Х-ХІІІ ст. стояв всесвітньовідомий
Збруцький ідол (Святовит) – божество східних слов’ян. Цю унікальну
історико-культурну пам’ятку було знайдено у 1848 році у р. Збруч,
поблизу с. Личківці.

На території городищ-святилищ знайдено та досліджено хлібні печі,
жертовні колодязі та довгі будинки-контини, у яких, як свідчать письмові
джерела, слов’яни-язичники збирались для виконання обрядів.
Функціонування городищ-святилищ та обслуговування прочан забезпечували
селища-супутники, яких тут відомо 15. Розташовувались вони неподалік
городищ. Ці давньоруські городища-святилища разом із
селищами-супутниками становлять єдиний археологічний комплекс –
“Збруцький культовий центр”. Важливу роль у його діяльності відіграли
цілющі джерела, які існують до сьогодні.

Багата на історичні пам’ятки і територія “Кременецьких гір”. На вершині
гори Бона знаходяться руїни однойменної давньої фортеці, закладеної ще в
ХІІІ ст., а на горі Божа є цінне лікувальне джерело, яке має ще й вагоме
культове значення.

На території заповідника “Медобори” функціонують екологічні стежки
“Гостра скеля”, “Пуща відлюдника”, “Бохіт”, а у філіалі “Кременнецькі
гори” – “Гора Бона”, “Гора Божа”, “Дівочі скелі”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020