Реферат на тему:

Природні заповідні території нижчих рангів

ПЛАН

1. Головні завдання наступних категорій природних заповідних об’єктів:
заказників, регіональних ландшафтних парків, пам’яток природи,
парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів,
дендрологічних парків, заповідних урочищ.

2. Характеристика Касперівського, Голицького, Княждвірського та
Обіжевського заказників загальнодержавного значення.

3. Характеристика регіональних ландшафтних парків: Косівський,
“Дністровський каньйон”; Гермаківського дендропарку та Київського
ботанічного саду ім. акад. А.В.Фоміна, Раївського парку – пам’ятки
садово-паркового мистецтва.

Дана тема присвячена аналізу інших форм природних заповідних територій.
Серед них: заказник, регіональний ландшафтний парк, пам’ятка природи,
парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, ботанічний сад, дендрологічний
парк, зоологічний парк, заповідне урочище.

Названі форми природних заповідних територій є найпоширенішими в
природних регіонах і відображають всю палітру як типових, так і
унікальних об’єктів природи. Тому їх розгляд доцільно проводити на
прикладі конкретного природного регіону, в нашому випадку Тернопільської
області.

Основне призначення заказників полягає в тому, щоби встановити певні
обмеження прав землекористувачів в інтересах збереження червонокнижних
видів рослин і тварин, окремих природних комплексів. В залежності від
цільового призначення заказники поділяються на:

ландшафтні (Касперівський),

ботанічні (Жижавський),

лісові (Дача Галілея),

зоологічні (Звіринець),

орнітологічні (Чистилівський),

ботаніко-ентомологічні (Голицький),

гідрологічні (Серетський) та інші.

Прикладом ботанічного заказника є:

Княждвірський тисовий заказник державного значення.

Заказник площею 208 га розташований на правобережжі Дністра в околицях
села Верхнє Коломийського району на висоті 400-450 м. Клімат у цій
місцевості помірно-теплий, вологий. Середньорічна температура дорівнює
7,5 градусів, а річна кількість опадів — 750 мм. Материнськими породами
тут виступають вапнисті пісково-глинисті шари та алювіальні галечникові
відклади. На них сформувались середньопотужні родючі буроземні ґрунти.

Тис ягідний — це третинний релікт, який зберігся на дуже обмеженій площі
в горах Середньої Європи, Північної Африки, Близького Сходу. На Україні
зрідка трапляється на вапнякових грядах у Карпатах і Криму (Ай-Петрі).
Як зникаючий вид тис включений в Червону книгу України та інших держав.

Дендрологи, які вивчали біологію і поширення тиса, відзначають, що його
зникання зв’язане не лише із зміною кліматичних умов протягом
четвертинного періоду, але зумовлене також антропогенним впливом. Тис
росте повільно, має дуже міцну і гарну деревину, яка здавна
використовувалась у побуті для різних цілей.

У резерваті росте близько 9 тис дерев діаметром 4-18 см на висоті 1,3м.

У трав’яному покриві є ряд рідкісних рослин, які підлягають охороні:
хвощ великий, листовик сколопендровий, конвалія, лілія лісова, арум
плямистий, шафран Гейфеля та інші.

Тис ягідний — довговічне (росте до 1000 років) декоративне дерево,
відзначається високою стійкістю проти забруднення промисловими газами,
тому широко застосовується в озелененні. У народі його гілки
використовують проти сказу. Тис містить алкалоїд — таксин.

Голицький ботаніко-ентомологічний заказник загальнодержавного значення.

Територія заказника – це степова ділянка площею 60 гектарів, що
приурочена до південного і південно-західного схилів гори Голиця.
Територія заказника витягнута вузькою смугою з північного заходу на
південний схід приблизно на 2270 м. Середня ширина заказника близько
160-240 м, у найширшому місці 400, у найвужчому – 60 м.

В геологічній будові території Голицького заказника беруть участь
осадові породи верхнього протерозою, палеозою, мезозою і кайнозою, які
залягають на розмитій поверхні кристалічного фундаменту платформи.

За формою існуючого рельєфу територія заказника належить до
геоморфологічного підрайону розчленованої височини Опілля. В ландшафті
чітко виділяються окремі горби, що утворюють гряди, які спрямовані з
північного заходу на південний схід. Схили горбів переважно круті,
еродовані.

Територія заказника належить до Західно-Європейської кліматичної
провінції з вологим і помірно-теплим кліматом. Тривалість сонячного
сяйва протягом року становить 1900 год. Середня річна температура
повітря становить +6,9 градусів. Сума додатних температур повітря вище
10 градусів становить 2400 градусів. Заказник знаходиться в області
значного зволоження. Річна кількість опадів становить 596-650 мм.

В ґрунтовому покриві Голицького ботаніко-ентомологічного заказника
переважають чорноземи неглибокі карбонатні середньо — і слабозмиті,
дерново-карбонатні середньо — і слабозмиті, сірі опідзолені
середньозмиті в поєднанні з сильнозмитими.

На території заказника зростає 270 видів судинних рослин з яких 20 видів
занесені до “Червоної книги України”, а саме: анемона розлога, відкасник
осотовидний і татарниколистий, вовчі ягоди пахучі, гіпокрепіс чубатий,
гніздівка звичайна, жовтозілля Бессера, зозулинці салеповий і
шоломоносний, ковила найкрасивіша, коручка темно-червона, лілія лісова,
молочай волинський, пальчатокорінник бузиновий, сон великий, ясенець
білий. Визначено 130 видів комах і 70 видів хребетних тварин.

Регіональні ландшафтні парки відрізняються естетечними природними і
слабокультурними ландшафтами сприятливими для рекреації, масового
відпочинку і туризму. Поряд з рекреаційними та просвітницькими функціями
виконують і природоохоронні (Загребелля, Зарваниця, Дністровський
каньйон, та інші).

Проведемо аналіз РЛП на прикладі Косівського (Івано-Франківська
область).

Косівський регіональний ландшафтний парк.

Створений у 1998 році на площі 50 тис. га у північно-захдній та
центральній частинах Покутсько-Буковинських Карпат.

Природні умови. Геологічну будову у даній місцевості утворює потужний
комплекс флішових відкладів крейдяного та палеогенового віків. Територія
парку відзначається різноманітним рельєфом. Південно-східна й східна
частина — це горбисте передгір’я висотою 300-500 м. н.р.м. та рівнинна
територія, що використовується для рільництва. На заході і південному
заході піднімаються хребти Покутсько-Буковинських Карпат.

У гірських частинах району багато річок, більшість з яких проклали русла
поперек хребтів. Найбільші річки парку — Люча, Пістецька, Рибниця,
Черемош. Густота річкової сітки складає 1,0 — 1,5 км на квадратний
кілометр.

Клімат у даній місцевості міняється з висотою над рівнем моря від
помірно-теплого вологого до прохолодного дуже вологого. У рівнинних
умовах середня річна температура становить 7,5, а річна кількість опадів
— 750 мм.

На території парку утворились різні типи ґрунтів. У лісових масивах
переважають гірсько-лісові бурі ґрунти, на післялісових луках —
дерново-буроземні.

Панівним типом рослинності в парку є ліси, які займають 44448 га.
Природна ценотична та вікова структура лісів сильно змінена у результаті
тривалої експлуатації. Тут переважають грабово-дубові та букові ліси. У
нижньому лісовому поясі поширені букові, буково-ялицеві та смерекові
ліси. Для верхнього лісового поясу характерні буково-ялицево-смерекові
та смерекові лісові масиви.

Видовий склад флори РЛП ще не встановлений. За попередніми даними він
включає близько 700 видів судинних рослин, в т.ч. близько 10 %. До
рідкісних видів, які потребують охорони належать: баранець звичайний,
страусове перо звичайне, листовик сколопендровий, хвощ великий, лунарія
оживаюча, арніка гірська, лілія лісова, підсніжник звичайний, шафран
Гейфеля та інші.

Своєрідною є також фауна безхребетних та хребетних тварин. Із
земноводних і плазунів охорони потребують тритони карпатський та
гірський, саламандра, полоз лісовий, жаба прудка та ін. рідкісні види. У
лісах водяться карпатський олень, європейська козуля, дикий кабан, а у
віддалених місцях — ведмідь бурий, кіт лісовий, рись, білка карпатська,
річкова видра, білозубка альпійська та ін. ссавці.

Із птахів, що гніздяться, потребують охорони: глухар, балобан, беркут,
пугач, лелека чоринй, шуліка рудий та інші.

Багато видів комах опинились на межі загибелі внаслідок отруєння
хімікатами навколишнього середовища: вусач альпійський, бражник
прозерпіна, сатурнія мала, аполлон та інші.

Косівський РЛП створений недавно і тому ще не пристосований для широкого
відвідування. Потрібно провести відповідне природоохоронне зонування
його території, організувати належний сервіс для рекреантів і туристів.

Пам’ятки природи — окремі природні об’єкти, що мають науковий,
історичний, культурно-естетичний інтерес. Термін “пам’ятка природи”
належить відомому німецькому географу О. Гумбольдту. Серед них:
ботанічні, водні, геологічні, ландшафтні, зоологічні і т.п. (Печера
“Оптимістична”, Урочище Трубчин, Русилівські водоспади, Заліщицька
діброва, Дуб Б. Хмельницького, Ведмежий горіх).

Унікальна пам’ятка неживої природи – Дністровський розріз силуру в
Трубчині Борщівського району. Тут відслонюється найбільш типова середня
частина рашківськиїх шарів силурійської системи. Ці відслонення являють
собою прямовисні кам’яні стовпи, стіни та звисаючі мальовничі скелі.
Ніде в Україні силур не виступає в такій повноті, ніде не насичений
викопними рештками організмів, як у Трубчині, Дністрововму, Худиківцях і
Пилипчому. Багата й різноманітна фауна, яка збереглася в силурі в
басейні Дністра, дала змогу виділити всі яруси західноєвропейської
геологічної шкали. Подібний розріз силурійських відкладів з рештками
фауни є лише в одному місці – на півночі Сибірської платформи, в долині
річки Мойєро.

Пам’ятка природи печера Озерна (Голубі озера). Розташована вона поблизу
с. Стрілківці, що за 10 кілометрів від районного центру Борщова. Довжина
досліджених її порожнин становить більше 120 кілометрів. Площа в надрах
якої знаходиться печера більше 100 га. Озерну відкрили місцеві жителі в
40-х роках, а з 1963 року вона досліджується тернопільськими
спелеологами. Ця печера – єдина на Поділлі — має підземні озера. Їх
чисті плеса займають близько третини усієї її площі. Температура води в
Озерній на дев’ять градусів вище нуля, повітря на 12 градусів, відносна
вологість — у межах 80-100%.

Входом до Озерної служить вертикальний колодязь, який на півтораметровій
глибині переходить у вузьку похилу нору. І щоб потрапити в лабіринти
печери – справжню підземну казку, перші 15-20 метрів треба проповзти по
мокрій глині, далі вже починаються сухі та просторі коридори. Ми у
вхідній залі – галереї, довжина якої 100 метрів, ширина 15, висота – до
чотирьох метрів. Площа цієї залі перевищує 1000 квадратних метрів. Від
вхідної зали починається мереживо ходів, галерей, щілин Озерної.

На сотні метрів простягаються в печері підземні озера і канали, які
можна подолати лише на човні або по стінках вузеньких кам’янистих щілин
над ними. Рівень води у цих водоймах залежить від кількості випадання
опадів, а загальний її об’єм становить понад 100 тис кубічних метрів.
Глибина окремих водоймищ – близько 2 метрів, вода в них
слабомінералізована, сульфатно-магнієво-кальцієва.

Печера Озерна – цінний об’єкт карстознавства, геологічних та
гідрологічних досліджень. Вона потребує особливої охорони ще й тому, що
її водоносний горизонт, спільний із джерелами питтєвої води навколишніх
сіл, відкритий. Отже, при відвіданні печери треба сурово дотриматись
вимог санітарії.

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва відносяться до об’єктів, в
яких природоохоронні функції поєднуються з історичними, культурними,
естетичними. Прикладами таких об’єктів на Тернопільщині є Вишнівецький,
Скала-Подільський, Раївський, Більче-Золотецький парки-пам’ятки
садово-паркового мистецтва. Це створені людиною природні об’єкти.

Раївський парк-памcятка садово-паркового мистецтва. Він займає
двадцятигектарну площу на двох схилах, між якими протікає потічок, що
бере початок в центральній частині парку. Раївський парк заснований у
1760 році. У 1816 році його вперше реконструйовано. Тоді ж було
споруджено палац у стилі класицизму. Парк розбили з розрахунком, щоб з
палацу відкривалась чудова панорама казкового ландшафту і щоб він
проглядався зі всіх сторін. В парку були створені два ставки, острів і
водоспад, завезені античні скульптури. Тут були зібрані багаті колекції
деревно-чагарникової рослинності з різних країн світу. Але під час
першої та другої світових війн багато рідкісних дерев (магнолія, гінгко,
тюльпанне дерево, олеандр, мирта, кипарис) було знищено. Тепер тут росте
близько 300 старих дерев 15 видів: липа дрібнолиста, дубчерешковий, клен
гостролистий, явір, сосна звичайна, чорна, Веймутова і бальзамічна,
модрина європейська, бук пурпуролистий і європейський, ясен плакучої
форми, каштани та інші.

Ботанічні сади, дендрологічні парки відносяться до культурно-природних
заповідних об’єктів. Їх функція полягає у відтворенні генетичного
матеріалу в спеціально створених умовах, проведенні наукових досліджень
за розвитком того чи іншого виду, просвітницькій діяльності.

На Тернопіллі є Кременецький та Тернопільський ботанічні сади,
Гермаківський та Хоростківський дендрологічні парки.

Київський ботанічний сад ім. акад. А.В.Фоміна.

Сад був закладений у 1839 році з західної сторони університетської
будівлі. Будівництво оранжерей для тропічних і субтропічних рослин було
почате у 1846 році. Флористичне багатство дендрарію саду постійно
поповнюється. Тут ростуть: бундук дводомний, дуб червоний, карія гола,
каркас західний, горіх чорний, рубінія звичайна, сосна Веймутова, туя
західна, бархат амурський, гінгко дволопатеве, софрпа японська, бук
східний, сочна чорна, тис ягідний та багато інших видів. В наш час сад є
місцем розповсюдження магнолій, рододендронів, кизильників та інших
видів рослин. Основу колекції закритого ґрунту представляють тропічні і
субтропічні рослини передані Київському університету із Кременецького
ботанічного саду. В саду проростають найстарші в Україні екземпляри
пальм, араукарій, саговників. Їх вік перевищує 150 років. Багато з них
досягли висоти 20-24 м. Ботанічний сад має великі колекції рослин
відкритого ґрунту, зокрема трав’янистих. Колекція лікарських рослин
нараховує більш ніж 300 видів. Загальне число видів рослин перевищує
1400 видів (відкритий грунт), а в оранжереях зібрано близько 3000 видів
рослин.

Хоростківський дендрологічний парк.

Парк засновано в 1872 році. Знаходиться він на східній околиці містечка
Хоросткова Гусятинського району Тернопільської області. Будівництво
дендропарку, який займає 18 гектарів, триває. Вдосконалюється композиція
його північної частини, вирощуються і акліматизуються нові види дерев і
чагарників. У колекції дендропарку – понад 1500 різних видів,
різновидностей і форм екзотичних, реліктових, оранжерейних дерев і
чагарників, представників трав’янистої флори з усіх континентів. В
основу композиції парку були покладені два стилі паркобудівництва:
регулярний і ландшафтний, — тому він фактично складається з двох частин.

Перша частина парку сформована у регулярному стилі. Яскраво вираженим
центром її є великий партер – декоративна композиція на горизонтальній
площині, де розміщені газони, квітники, клумби, біогрупи дерев і кущів,
малі форми скульптури, лавки. Друга частина парку, яка займає 70%
території, скомпонована у ландшафтному стилі. Тут сформовано мальовничі
пейзажі на фоні широких галявин та звивиста мережа доріжок.

До категорії заповідних урочищ належать невеликі ділянки природної
рослинності (лісової, степової, болотної), що мають певне наукове,
природоохоронне та естетичне значення (Каленикові гори, Бобрів Гай).

В даний час на земній кулі нараховується понад 200 тис. заповідних
об’єктів різного рангу охорони: в Україні — 6375 , в Тернопільській
області — понад 528.

Література:

Андриенко Т.Л.,Попович С.Ю.,Шеляг-Сосонко Ю.Р. Полесский государственный
заповедник. Растительный мир. Київ: Наукова думка, 1986,208с.

Андрієнко Т.Л.,Якушина Л.А. Види занесені до “Червоної книги Украйнської
РСР” у флорі заповідників республіки//Український ботанічний журнал,
1989, 46, N2,с. 77-80.

Барна М.М., Царик Л.П., Черняк В.М. Голицький ботаніко-ентомологічний
заказник загальнодержавного значення. Тернопіль, Лілея. 1997. 62с.

Биосферные заповедники и глобальный мониторинг окружающей среды//Итоги
науки и техники:Охрана природы и воспроизводство природных
ресурсов.М.:ВИНИТИ,1983,т.14 -197с.

Бобров Р.В. Все о национальных парках. М.:Молодая Гвардия,1987,224с.

БорейкоВ.Е.История заповедного дела в Украине.К.:1995,183с.

Генетические ресурсы растений и животных Украинской ССР.К.:Наукова
думка,1986,209 с.

Дидух Я.П. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Карпатский государственный заповедник.
Растительный мир.К.:Наукова думка,1982,150с.

Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної
екологічної мережі україни на 2000-2015 роки”. Київ, 2000.

Заповедники Украины и Молдавии/Заповедники СССР.М.:Мысль,1987, 272с.

Зеленая книга Украинской ССР.К.:Наукова думка,1987,216с.

Итоги и перспективы развития заповедного дела в СССР.М.:Наука,1986,206с.

Кожевников Г.А. Как вести научную работу в заповедниках//Охрана
природы,1928,N2 с.12-19.

Криницький А.М. Проблемы заповедного дела. М.:Лесн.пр-ть,1989,192с.

Корчемний В.Г. Хоростківський дендропарк:путівник. Львів, Каменяр. 1988.
38с.

Кондратюк Е.Н., Бурда Р.И., Чуприна Т.Т., Хомяков Н.Т. Луганский
государственный заповедник. Растительный мир.К.:Наукова думка,1988,187с.

Мазинг В.В. Уровни экологического образования//Экологическое образование
и воспитание в СССР.М.:Из-во Моск. ун-та, 1987,с.3-4.

Николаевский А.Г. Национальные парки. М.:Агропромиздат,1985,190с.

Особо охраняемые природные територии мира. М.:Агропромиздат,1985,312с.

Перспективная сеть заповедных объектов Украины. К.:Наукова
думка,1987,292с.

Підоплічко І.Г., Федоренко А.П. Заповідники Української РСР. Київ,
Урожай. 1967.

Природно-заповідний фонд Української РСР. К.:Урожай,1986,224с.

Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення. Довідник.
Київ. 1999. 240с.

Природохранные геосистемы//Геоэкологические принципы проектирования
природо-технических геосистем.М.:ИГАИ СССР,1987,с.246-271.

Реймерс Н.Ф. Словарь-справочник по экологии. М., 1991.

Справочник по заповедному делу (Ред. А.М.Гродзинський) К.:Урожай, 1888,
168с.

Сады, парки и заповедники Украинской СССР.К.:Будівєльник,1985,168с.

Стойко С.М., Трибун П. Національні парки та заповідники Гуцульщини, їх
значення для збереження природної культурної та історичної
спадщини\Історія Гуцульщини. Т.4. Львів, Логос. 1999. 93-122с.

СтойкоС.М., ТасєнкевичЛ.О., МілкінаЛ.І. та інш. Флора і рослинність
Карпатського заповідника.К.: Наукова думка,1982,220с.

ФилоновК.П., НухимовскаяЮ.Д. Летопись природы в заповедниках СССР.М.:
Наука,1985,143с.

Царик Л.П. Природні заповідні території. Тернопіль 1998. 60с.

Чайковський М.П. Памcятки природи Тернопільщини. Львів, Каменяр. 1977.
80с.

Червона книга Української РСР.К.:Наукова думка, 1980,404с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дидух Я.П. Ялтинский горно-лесной государственній
заповедник.К.:Наукова думка, 1980, 184с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дидух Я.П., Молчанов Е.Ф. Государственній заповедник
“Мыс Мартьян”. К.: Наукова думка, 1985, 256с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дубинина Д.В. Государственный заповедник “Дунайские
плавни”. К.:Наукова думка,1984,286с.

ЯщенкоП.Т. и др. Природные национальные парки Украины. Львов, Вища
школа,1988,117с.

Основи екологічних знань /ред.В.І.Поліщук, Л.П.Царик/, Тернопіль,
“Тернопіль”,1994 с 157-160.

State of environment in Ukraine for 1998. National report. Kyiv 1999.,
192s.

Похожие записи