Реферат на тему:

Примхи розвитку екології

Відповісти на це просте запитання стає дедалі важче — екологія має всі
шанси повторити шлях кібернетики і перетворитися з досить чітко
окресленої сфери наукових досліджень на аморфне інтегральне поняття, яке
буде «покрівлею» для багатьох секторів, які входять до складу
природничих наук — геології, географії, біології, інженерії та ін.

Та спочатку екологія була-таки наукою (логосом).

Термін «екологія» запропонував відомий німецький природодослідник Е.
Геккель 1866 року для позначення необхідної, на його думку, науки
(logos) про взаємодію і взаємовплив живих істот та їхнього оточення (від
грецьк. oikos — дім, помешкання, місце проживання). Серед багатьох
запропонованих ним понять саме це стало найвідомішим. Отже, екологія —
наука про взаємовідносини живих організмів та їхніх угруповань між собою
та з довкіллям.

Хоча сам Е. Геккель пізніше надавав перевагу терміну «біоеконо-мія» (чи
«економія природи»), коротше і точніше слово «екологія» поширювалося
дедалі більше. У другій половині XX ст. воно стало універсальним гаслом
і замінило всі інші поняття. Існує багато визначень екології, а також
суперечностей у ставленні до цього терміна в різних країнах.

Частина науковців у своїх визначеннях наголошують на походженні екології
з біології і підкреслюють вивчення нею відносин живих істот з довкіллям
(до цього класу належить наведений нами скорочений і дещо узагальнений
варіант). У розвинених країнах Заходу слово «ecology» позначає саме
біоекологію, до кола інтересів якої належить вивчення насамперед живих
істот, а не питань економіки, виробництва і суспільства, а також умов
забезпечення їх стійкого і безпечного розвитку та ін.

Однак розвиток екології такий стрімкий, що невдовзі правильніше буде
визначати її як синтез науки про довільні природні сукупності об’єктів
та явищ і нових принципів та уявлень про призначення людини й інших
організмів і мети їх життєдіяльності. Прикметник «екологічний» вже став
синонімом слів «розумний», «доцільний», «правильний», «раціональний»,
«такий, як треба» та ін. «Екологізація» розумової та практичної
діяльності людей помітніша в розвинених країнах, але вона охоплює
порівняно швидко всю Землю, що дає людству певні сподівання не лише на
фізичне виживання, а й на прогрес і стійкий розвиток.

Розширення поля діяльності екології поза суто біологічні межі примусило
науковців Заходу запропонувати додатковий термін — Environmental Science
(точна наука про суспільство). Саме цей великий розділ сучасної екології
досяг значних успіхів у вивченні надскладної системи з мільярдів людей,
незліченної кількості інших живих істот і неживого природного
середовища, дав змогу робити обґрунтовані передбачення всепланетного
обсягу і стати помічником в усіх будівельних та інших проектах.

Отже, на наших теренах термін «екологія» вдало поєднує в собі два
іноземних і може застосовуватися і до біологічних досліджень, і до
інженерно-технологічних чи соціально-економічних. Ми переконані в тому,
що немає сенсу засмічувати рідну мову чимось на кшталт
«енвіронменталістика» для позначення небіологічних аспектів екологічних
досліджень.

Примхи розвитку екології

Бурхливий розвиток екології останніми десятиліттями сприяв надзвичайно
глибокому оновленню цієї дуже давньої царини знань. Дехто взагалі
вважає, що вона невдовзі займе становище лідера сучасних наук (хоча, на
наш погляд, ними вже стали нанонауки).

Не буде перебільшенням стверджувати, що екологія «існувала завжди».
Первісна людина померла б від голоду без необхідних знань про
особливості поведінки дичини, якби не мала отриманого від предків і
набутого самостійно досвіду «взаємовідносин з довкіллям». У наукових
працях учених усіх давніх цивілізацій зустрічаємо чимало цікавих даних
про вплив на рослини і тварини кліматичних змін, про особливості відомих
їм живих істот, ознаки пристосування до умов середовища проживання тощо.
Пропонуючи свою «екологію», Е. Геккель мав на увазі не лише поглиблення
таких досліджень, а й перехід до пошуків і формулювання основних законів
взаємодії живого з довкіллям, а відтак, до використання їх на практиці.

Екологія довго розвивалася як частина біології — загального вчення про
світ живого. Не виокремлюючись істотно з неї, за сотню років вона тричі
змінила парадигму (вихідний принцип, основу міркувань і досліджень).

На першому етапі (до 30-х років XX ст.) екологія спиралася на визначні
праці Ч. Дарвіна, О. Гумбольдта, К. Рульє, Е. Геккеля, І. Сент-Іллера та
багатьох інших великих вчених і концентрувалася на дослідженні впливу
фізичних (температура, світло тощо) і хімічних (склад води та ін.)
чинників довкілля на життєдіяльність окремої особини чи цілого виду.
Екологія тимчасово звузилася до ауто-екології, або аутекології (екології
особини), що тоді було перевагою, а не вадою. Вчені використали всю
могутність наукового методу досліджень, додавши до загального
ознайомлення і спостережень обмірковані наперед порівняно точні досліди
з вартими довіри результатами (наприклад, про вплив мінеральних добрив
на розвиток рослин і кінцевий врожай).

Екологи тих часів були малопомітними представниками «чистої» науки.
Громадськість мало цікавилася їхніми спостереженнями, дослідами і
науковими працями. Вперше на екологів звернули увагу у зв’язку з їх
спробами «зберегти природу», створити захищені зони і національні парки
для порятунку рослин і тварин, яким загрожувало зникнення. Завдяки
підтримці журналістів і частини політиків їм таки дещо вдалося, адже
з’явилися не лише перші заповідники, а й закони і правила щодо
рибальства і полювання.

Другий етап був порівняно нетривалим і стосувався дослідження великих
груп організмів (популяцій та їх об’єднань) під кутом аналізу взаємодії
окремих особин і популяцій різних видів істот. Прикладом є проблема
взаємовпливу хижаків та їхньої здобичі, видів-продуцентів (зелених
суходольних рослин, водоростей тощо) і видів-споживачів (комах, тварин,
риб тощо). Лідером серед усіх царин екології стала популяційна екологія
(або демекологія). Великою заслугою цього етапу розвитку екології є
залучення такого могутнього інструменту, як вища математика (насамперед
диференціальних рівнянь). Вперше екологи дістали змогу теоретично
моделювати розвиток подій у живому довкіллі, робити передбачення (на
жаль, надто спрощені й не досить точні).

Третій етап розпочався після Другої світової війни, коли домінуючим
стало уявлення (сучасна парадигма) про «пов’язаність усього з усім».
Було, хоч і з запізненням, усвідомлено необхідність одночасного і
якнайточнішого врахування як взаємодії між собою та з речовинним
довкіллям усіх видів і варіантів живого довкілля, так і змін природного
середовища внаслідок розвитку сфер Землі і впливу на нього людської
діяльності.

Необхідність такого розширення сфери екологічних досліджень розуміли й
раніше окремі видатні вчені, які задовго до початку третього етапу вели
дослідження на «синекологічному» рівні. Серед таких геніїв — наш земляк,
нащадок запорізьких козаків В. Вер-надський (1863-1945), який був першим
керівником Академії наук України і засновником не однієї — кількох
сучасних наук (геохімії, біогеохімії, радіогеології та ін.)! Великий
внесок у природознавчі дослідження зробили його сучасники фітоекологи Г.
Висоцький (1838-1940) і П. Погребняк (1900-1976).

Не можна не згадати й англійця А. Тенслі, який у 1935 р. запровадив у
вжиток поняття «екосистема», узагальнивши розпочаті ще до нього
поглиблені дослідження характеристик екосистем (ланцюгів живлення і
пірамід мас та енергій, ролі продуцентів, консументів і редуцентів
тощо).

Синекологія — вчення про взаємодію популяцій між собою і найближчим
довкіллям — швидко поступилася першістю глобальній екології, об’єктом
вивчення якої є вся біосфера (точніше — система з людства, інших живих
істот і навколишнього середовища). Водночас виникли й почали стрімко
розвиватися десятки(!) галузей, розділів, підрозділів сучасної екології.
Не лише становлення, а й поділ та найменування цих вужчих чи вузьких
напрямків екології тривають безперервно. Одні фахівці стверджують, що їх
налічується близько 50, інші обґрунтовано доводять, що набагато більше.
Проте для нас важливішою є та обставина, що серія грандіозних
техногенних екологічних катастроф післявоєнного періоду підготувала
ґрунт для належного сприйняття книг американця Ю. Одума (найвідоміша —
двотомна «Екологія») і перетворення екології на важливу для практики
науку й гасло, заклик до подолання значної частини загроз існуванню
людства.

Структура і проблеми сучасної екології

Перетворення екології з біологічної науки з чітко визначеним предметом
дослідження (системи організмів та їх зміни в часі й просторі) на
складний конгломерат багатьох царин знань значною мірою зумовлене
складністю та різноманітністю об’єктів її зацікавлення, великою
кількістю взаємозв’язків між ними і незліченністю їхніх характеристик.

Комплексність і першорядність проблем, які покликана розв’язати
екологія, зумовлюють її прискорений розвиток та ускладнення. Тому схеми
структури сучасної екології є суто ілюстративними, а деякі з них містять
десятки прямокутничків і багато стрілочок, нагадуючи радіоаматорам схеми
телевізорів чи радіоприймачів тих часів, коли вони складалися не з
блоків, а з окремих ламп, конденсаторів, резисторів і провідників.

Ми ж обмежимося наведеною на рис. спрощеною структурною схемою екології,
де зазначено приблизну кількість її вужчих підрозділів. Кожен з них
цікавий сам по собі, але важливіша комплексність, поєднання зусиль
учених з багатьох наук і царин досліджень, так з відображенням
мінімальної кількості внутрішніх зв’язків та взаємодій само, як і
застосування засобів, методів та досягнень інших наук про природу —
фізики, хімії, біології, кібернетики, математики та ін.

Екологія нині отримує більше моральну, ніж фінансову підтримку. На неї
не зважали в колишньому СРСР, проте й на Заході було чимало тих, хто
зараховував екологів мало не до «запеклих ворогів» технічного й
технологічного прогресу. Лише кілька великих катастроф танкерів з дуже
серйозними шкідливими екологічними наслідками 50-х і початку 60-х років
минулого століття обурили громадськість розвинених країн такою мірою, що
уряди вперше створили екологічні комітети або міністерства, змусили
спрямувати частину бюджету на «природоохоронні заходи». На ці роки
припадає створення перших впливових міжнародних екологічних організацій,
прийняття різноманітних угод і конвенцій.

Рис. Спрощений варіант структури сучасної екології

Нині екологія переживає дуже складний і суперечливий період свого
розвитку. Не викликає сумнівів необхідність «повороту» до проблем
довкілля всіх природничих і гуманітарних наук. Проте не можна
перетворювати екологію на метод або ж тему для балачок. Буде помилкою
«розчинення» її в безлічі спеціалізованих наукових напрямків. Пора
відмовитися від фінансування теоретичних і практичних екологічних
досліджень у межах «старих» наук.

Важливо, але вочевидь недостатньо писати тільки статті чи
кни-ги-«страшилки» про негаразди, сміття, хвороби, загрози. Це корисно
для формування виваженіших дій і поведінки людей, для глобалізації і
застосування ними такого простого і важливого положення, як «чисто не
там, де безперервно підмітають, а там, де ніхто й ніколи не розкидає
сміття». Однак цього надто мало для відвернення загрози втрати озону,
забруднення питної води, зниження родючості ґрунтів, винищення лісів.
Тут потрібні гроші, і чималі.

Згадані тут та інші загрози неможливо відвернути без розвитку
експериментальної екології, без створення глобальної системи моніторингу
довкілля — систематичних точних вимірювань стану повітря, води і ґрунту
майже всієї поверхні Землі. Однак такі дані будуть мертвою інформацією у
разі відсутності теорій, методів та засобів передбачення і коригування
стану і змін довкілля. Людство гарантовано загине, якщо й надалі
спрямовуватиме щороку понад 1200 млрд доларів США на військові цілі (не
кажучи про інші непотрібні витрати).

Екологія повинна стати одним з лідерів серед наук XXI століття, а
роззброєння і дотримання екологічних законів — основою всіх форм
діяльності людини. Це єдиний шанс виживання людства.

Список використаної літератури

Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология: Учеб, для вузов. — М.: ЮНИТИ,
1998.

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи екологічних знань. —
К.: Либідь, 2000.

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи загальної екології:
Підруч. — К.: Либідь, 1993.

Введение в экологию / Ю. А. Казанский, И. И. Кришев, Н. С. Работнов и
др. — М.: ИздАТ, 1992.

Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. — К.: Вид-во фітосоціолог. центру,
1998.

Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища:
Навч. посіб. — К.: Знання, 2000.

Екологія людини: Підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Микитюк, О. З.
Злотін, В. М. Бровдій та ін. — X.: Ранок, 1998.

Злобін Ю. А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998.

КолотилоД. М. Екологія і соціологія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999.

Крисаченко В. С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології:
Підручник. — К.: Заповіт, 1998.

Кучерявий В. 77. Екологія. — Львів.: Світ, 2000.

Новиков Ю. В. Природа и человек. — М., 1990.

Обитая экология: Учеб, для вузов / Авт.-сост. А. С. Степановских. — М.:
ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

Петров К. М. Общая экология: Взаимодействие общества и природы: Учеб.
пособие для вузов. — 2-е изд., стер. — СПб.: Химия, 1998.

Чернова Н. М., Былова А. М. Экология.— М.: Просвещение, 1988.

Чистик О. В. Экология: Учеб. пособие. — Минск.: «Новое знание», 2000.

Похожие записи