Реферат на тему:

Предмет геоекології

ПЛАН

1. З історії розвитку ландшафтної екології.

2. Предмет і завдання ландшафтної екології.

3. Геосистема – як об’єкт ландшафтної екології. Загальні властивості
геосистеми.

4. Структура ландшафтної екології та її місце в системі наук.

1. З історії розвитку ландшафтної екології.

Ландшафтна екологія, яка особливого розвитку досягла в
західноєвропейських країнах, розвивалась в тісному контакті з
ландшафтознавством і тому за генезисом її доцільно вважати прикладною
ландшафтознавчою наукою (5, с. 55.). З іншої сторони розвиток
екологічної науки в нашому столітті привів до появи цілого ряду
інтегрованих з екологією прикладних дисциплін (урбаністична екологія,
гідромеліоративна екологія, ландшафтна екологія). Тому більш вивіреною
позицією на думку автора буде та, згідно якій ландшафтна екологія як
міждисциплінарна наука розвивається на контакті екології і
ландшафтознавства, запозичаючи як з однієї, так і з іншої сторони деякі
положення методико-методологічного апарату. Ще в 1850 році німецький
філософ Розенкранц окреслив ландшафт як ієрархічно організовані локальні
уклади чинники всіляких природних компонентів.

Основу ландшафтознавства в Росії заклали праці В.В. Докучаєва і
науковців його школи. Однак доцільно наголосити, що своє вчення про зони
природи, чи природно-історичні зони, В.В. Докучаєв розвиває, маючи
можливі опиратися на праці німецького вченого О. Гумбольдта про
фітокліматичні зони Землі, американського вченого Х. Меррієма про
зональний розподіл території США на біокліматичні зони (1894). В 1898р.
В.В.Докучаєв наголошує на необхідністі нової науки про співвідношення і
взаємодію між компонентами живої і неживої природи і закони їх
спорідненого розвитку.

Однак, впровадження наукового терміну “ландшафт” наука зобов’язана
російському вченому Л.С. Бергу в 1913 році. Л.С. Берг визначив ландшафт,
як “область, в якій характер рельєфу, клімату, рослинного і ґрунтового
покриву поєднуються в єдине гармонійне ціле, яке типово повторюється на
протязі відомої зони Землі”.

Цікаві дослідження ландшафту належать німецькому вченому З. Пассарже,
який одночасно з російськими вченими і незалежно від них розробив уяви
про ландшафт. В 1908р. в праці присвяченій ландшафтам Африки він писав,
що головне завдання географів є дослідження ландшафтів. В своїй праці
1913р — він робить спробу встановити ландшафтоутворюючі фактори і
побудувати у відповідності з ними систему ландшафтів, давши назву науці
про ландшафти як “ландшафтознавство” (Landschafskunde).

Термін “Ландшафтна екологія” належить німецькому вченому К. Тролю, який
в 1939 році окреслив зміст цієї науки. В 1950 році. К. Троль зазначив,
що провідним завданням цієї дисципліни є аналіз функціональної ролі
ландшафту і вияснення його багатосторонніх залежностей, що піддаються
змінам.

В 1963 році К. Троль змодифікував засади ландшафтної екології у
відповідності до концепції екосистем А, Теслі. В тому розумінні
ландшафтна екологія є наука, яка займається вивченням комплексу зв’язків
між біоценозами і їх біотонами в окремих частинах ландшафту.

В пілсявоєнні роки ідеї ландшафтної екології виходять за рамки
німецькомовних країн Європи і вони тісно пов’язуються з прикладними
завданнями (гідромеліорації, сільського госпоадрства, рекреації,
ландшафтного планування).

В 60-х роках ландшафтно-екологічні дослідження успішно розвивали в НДР
(Е. Неер, Г. Ріхтер, Г. Хаазе, Г. Наймайстер), у тодішній Західній
Німеччині (К. Троль, Ю. Шмітхюзен), Голандії (А.П.А. Вінк) розширюючи
свої границі.

Голандський вчений А.П.А. Вінк в своїх працях (1968, 1983 та ін.) сприяв
популяризації ідей ландшафтної екології в практичній площині. Він вважав
ландшафтну екологію результатом взаємодії географії та екології у
вирішення прикладних питань регіональної організації території,
регіонального та місцевого управління.

Розвиток ландшафтної екології в Європі пов’язаний з аналізом
антропогенізованих ландшафтів (урбанізованих, агрокультурних,
техногенних) і спрямований на створення регіональних
соціально-економічних систем прикладного характеру.

Американська школа ландшафтної екології (геоекології) на перший план
привертає увагу проблемі гетерогенічності геосистем, способові їх
описання, особливостям обігу енергії і речовин між компонентами
ландшафту, моделюванню природних явищ і процесів, техніці формування
геоінформаційних систем (ГІС). Це праці З. Наве, А. Лібермана
(Ландшафтна екологія. Теорія і моделювання, 1984), Р. Формана і М.
Гордона (Ландшафтна екологія, 1986).

З 1967 року інститут експпериментальної екології та біологіїї Словацької
академії наук кожні три роки організовує міжнародні наукові симпозіуми
на яких обговорюються теоретичні проблеми “біології і екології
ландшафту”. На 5 симпозіумі в 1974 році виникла ідея створення
Міжнародної асоціації ландшафтної екології (IALE), а в 1981 році в
Нідерландах відбувся І конгрес цієї асоціації, а в 1984 році в Данії
проходив міжнародний сипозіум IALE.

З 1987 року видається журнал “Ландшафтна екологія”, а також “Бюлетень
IALE”. З 1991 року проводиться міжнародна конференція, перша з яких
відбулась в Данії.

У 80-ті роки ХХ століття ідеї ландшафної екології знаходять підтримку у
науковців України о окремих наукових публікаціях (П.Г. Шищенко
“Ландшафтно-экологические принципы проектирования природно-технических
мелиоративных систем, 1985”) та збірниках наукових публікацій
(Геоэкологические подходы к проектированию природно-технических систем,
1985). В 1993 році у монографічному дослідженні М.Д. Гродзинського та
П.Г. Шищенка “Ландшафтно-екологічний аналіз у меліоративному
природокористуванні” викладено суть, принципи та методи
ландшафтно-екологічних досліджень проблем меліоративного
природокористування. В 1995 році М.Д. Гродзинським опублікована
монографія “Стійкість геосистем до антропогенних навантажень”, в якій
розкриті основні механізми забезпечення стійкості геосистем, розглянуті
питання оцінювання та аналізу стійкості геосистем України для вирішення
важливих ландшафтно-екологічних проблем.

В 1995 році В.М. Гуцуляк опублікував навчальний посібник
“Ландшафтно-геохімічна екологія”, в якому розкрито суть, принципи та
методи ландшафтно-геохімічного підходу в ландшафтно-екологічних
дослідженнях.

Ландшафтна екологія крім наукових завдань виконує ще й важливі навчальні
функції. В 1993 році М.Д. Гродзинським опубліковано один з перших
підручників з ландшафтної екології у країнах Східної Європи, в якому
викладені загальні положення та концепції ландшафтної екології і її
структурних підрозділів: топічної, процесної, хорологічної,
факторіальної та динамічної ландшафтної екології.

В Україні при вузах створені кафедри ландшафтної екології, функціонує
всеукраїнське товариство ландшафтних екологів, ідеї та прикладні
завдання ландшафтної екології широко реалізуються в науці і практиці
господарювання.

2. Предмет та завдання ландшафтної екології.

Ландшафтна екологія як наука інтегрувала в собі сукупність
ландшафтознавчого та екологічного підходів до вивчення природних систем,
які історично складались практично водночас на різних флангах
природничих дисциплін.

Під природними системами розуміють певну множину компонентів природи,
існуючі зв’язки між якими обумовлюють прояв таких їх якостей та
реалізацію таких їх якостей та реалізацію таких функцій, які були б
неможливими без взаємодії цих компонентів. Наукові дослідження та
інтерпритація природних систем проводяться з різноманітних позицій, під
різними кутами зору.

Так, ландшафтознавство досліджує природні системи (ландшафти, природні
територіальні комплекси, геосистеми на предмет їх структури,
функціонування, систематики, районування).

Екологія вивчає природні системи (екосистеми) з біоцентричних позицій,
особливостей взаємодії живих організмів з середовищем їх існування.

Біоекологія розглядає природні системи (біоценози, біогеоценози) в
ракурсі тих процесів, які відбуваються в угрупованнях і впливають на їх
розвиток, регуляцію, поширення. Наведені приклади засвідчують наявність
різносторонніх наукових підходів до вивчення природних систем
природничими науками.

Ландшафтна екологія як наука яка сформувалась на стику географічного
ландшафтознавтсва і біологічної екології інтегрувала в собі елементи
ландшафтознавчого і екологічного підодів до вивчення природничих систем.
В чому полягають особливості цього інтегративного процесу?

По-перше, ландшафта екологія запозичила у ландшафтознавства концепцію
геосистем, згідно якої природна система є поліцентричним утворенням, у
якому всі складові частини є рівноправними компонентами, а система
зв’язків між ними підлягає детальному вивченню.

По-друге, в арсенал ландшафної екології залучено картографічні методи
зображення територіальної своєрідності природних систем, що дозволяє
створювати просторово-часові моделі еволюції і розвитку геосистеми.

По-тертє, при аналізі взаємозв’язків між компонентами природних систем
значна увага приділяється питанням їх генези, генетичній
взаємозалежності компонентів геосистеми, що дозволяє поглибленому
вивченню їх взаємозв’язків.

Наступними особливостями ландшафтознавчного підходу є питання ієрархії,
функціонування, динаміки і розвитку геосистем, їх систематики,
районування, які успішно використовуються інструментарієм ландшафної
екології.

В основі екологічного підходу лежить концепція екосистем. Крім звичних
прородинх компонентів в екосистему може бути залучена і людина.
Використання біоцентричного підходу до вивчення природних систем є
сильною стороною екологічного підходу, яка успішно використовується в
ландшафтно-екологічних дослідженнях.

Важливим методологічним здобутком екосистемної моделі є
науково-дослідницький акцент на процеси, які відбуваються в природних
системах і ті функціональні властивості, які притаманні їх компонентам.
Тим самим забезпечується пріоритет функціонального аспекту.

Досліджуючи вплив зовнішнього фактора на функціонування екосистем
особливу увагу звертають на оцінку можливостей та ефективності
функціонування екосистеми в різних діапазонах дії факторів. На цій
основі розроблені конструктивні концепції – лімітуючого фактора,
екологічної ніші, які залучені до ландшафтно-екологічних досліджень.

При зародженні пограничних наук провідними є питання доцільності і
принципової можливості інтеграції наукових підходів. Принципова
можливість інтеграції ландшафтного і екологічного підходів в
ландшафтно-екологічний обумовлена спільним об’єктом аналізу, близькістю
базових концепцій, спільними принциповим науковим завданням, подібністю
багатьох методів досліджень і т.д.

Доцільність інтеграції продиктована доповненістю знань однієї науки
іншою. Необхідною умовою інтегорації є одинаковість ступеня розвитку
наук, що контактують. Так, концепці екосистем запропонована А. Тенслі у
1935 році, а оформилась вона в 50-х роках ХХ століття.

Концепція ландшафту сформована Л. Бергом у 30-х роках а в 60-х роках
обґрунтовані основи вчення про геосистеми В.Б. Сочави.

До основних рис ландшафтно-екологічного підходу на думку М.
Гродзинського є:

— Розуміння і дослідження геосистеми як системи поліструктурної;

— Використання сильних сторін геосистемного і екосистемного підходів;

— Головний акцент ландшафтної екології – процесний функціональний аналіз
геосистем;

— Ландшафтна екологія досліджує природні системи не вище регіонального
рівня з аналізом впливу на них зовнішніх антропогенних факторів;

В центрі уваги ландшафтної екології проблеми взаємодії людини з
природними системами, центральні проблеми ландшафтної екології
(стійкість геосистем, прогнозування динамічної рівноваги, нормування
антропогенних навантажень і т.і.) мають прикладне значення.

На І міжнародному конгресі з ландшафтної екології в Нідерландах (1981
р.) думки провідних вчених на предмет визначення ландшафтної екології
розділились на три точки зору:

1. як науки, що досліджує взаємодії в ландшафті (екологія на рівні
ландшафту);

2. хоміністичної науки, предметом якої є ландшафтні територіальні
цілісні системи, а основним науковим підходом до їх вивчення є синтез;

3. прикладної науки, яка застосовує науковий потенціал для дослідження
реального антропогенізованого ландшафту.

Ландшафтна екологія (геоекологія) на думку М. Гродзинського (1993) є
пограничною наукою між географією і екологією, яка використовує їх
теоретичні концепції та методи при дослідженні територіальних природних
систем локального та регіонального рівнів.

Р. Форман і М. Гордон вважають, що дослідження ландшафтної екології
зосереджені на:

— антропогенному ландшафті;

— просторовій гетерогенічності;

— потоках між елементами ландшафту;

— діяльністю людини, яка виступає головним чинником зміни ландшафту.

3. Геосистема як об’єкт ландшафтної екології. Загальні властивості
геосистем.

До 60-х років ХХ століття об’єктом ландшафтознавства виступав
природно-територіальний комплекс, під яким розуміли таку сукупність
компонентів природи, яка представляє собою якісно нове, більш складне
матеріальне утворення, наділене властивістю цілісності.

В 1963 році В.Б. Сочава запропонував іменувати об’єкти фізичної
географії геосистемами. Поняття “геосистема” охоплює весь ієрархічний
ряд природних географічних єдностей – від географічної оболонки до її
елементарних структурних підрозділів. За В.Б. Сочавою геосистема є
особливим класом керованих систем; земний простір усіх розмірностей, де
окремі компоненти природи знаходяться в системному зв’язку один з одним
і як певна цілісність взаємодіють з космічною сферою та людським
суспільством (6, 292).

Основні положення концепції геосистеми є наступними:

— геосистема – це матеріальний об’єкт, який складають природні елементи,
антрпогенні та людина розглядаються як зовнішній фактор;

— геосистемами вважають весь ієрархічний ряд підпорякованих систем від
елементарної одиниці (фації) до глобальної (епігеосфери);

— геосистема виділяється як об’єм простору в межах якого її компоненти
наділені специфічними характером усіх типів зв’язків;

— геосистема є динамічною категорією і проявляється за певний проміжок
часу.

Зупинимось на деяких фундаментальних поняттях теорії геосистем, які
необхідно засвоїти для подальшого викладення. Найважливішою властивістю
геосистем є їх цілісність, під якою розуміють не просту суму її частин,
а таку їх взаємообумовлену єдність, яка породжує нову якість.

До особливих нових якостей геосистем відносять її здатність продукувати
біомасу – біологічну продуктивність – результат діяльності складного
природного механізму за участю всіх компонентів геосистеми.

Геосистеми відносяться до категорії відкритих систем; це означає, що
вони пронизані потоками енергії і речовин із-за їх меж. Геосистеми
відкриті і до антропогенних навантажень.

Цілісність геосистеми проявляється в її відносній автономності і
стійкості до зовнішніх впливів. Здатність протистояти зовнішнім
факторам, зберігаючи при цьому свою цілісність, структурованість та інші
риси значною мірою зумовлена генетико-еволюційно. Тобто стійкість
геосистеми водночас формується у процесі еволюції шляхом пристосування.

Динамічність – це виявлення своїх основних властивостей за певний
інтервал часу. Динамічними вважають системи, характеристики (параметри)
яких змінюються в часі. Опис послідовних змін різночасових станів
геосистеми і розкриває її динаміку.

Складність геосистеми проявляється в її структурованості, наявності
різнотипних елементів, між якими існують різнорідні зв’язки. Складність
геосистеми обумовлює особливі підходи до їх аналізу. Ознакою складності
систем вважають неоднозначність її реакції до зовнішніх впливів.

Поліструктурність передбачає різноманітний характер поєднання її
елементів різного типу відносинами. Це означає що в одній системі має
місце поєднання декількох структур. Так, в геосистемах розрізняють
вертикалбну (топічну) структуру, де елементами виступають геокомпоненти
взаємопов’язані вертикальними потоками речовини та енергії; та
горизонтальну (хоричну) структуру, елементами якої є геосистеми нижчих
рангів зв’язані горизонтальними потоками речовин і енергії.

Просторовість (Територіальність) — це відмінна особливість геосистеми.
Кожну геосистему можна описати матричними показниками, її положенням в
ієрархічному ряді. Територіальність сприяє ефективному використанню
картографічних методів при їх аналізі. Ландшафтна екологія досліджує
геосистеми локального та регіонального рівнів.

4. Структура ландшафтної екології і її місце в системі наук.

Ландшафтна екологія – погарнична між ландшафознавтсвом та екологією
наука. Однак ландшафтна екологія є складовою частиною сучасною загальної
або великої екології.

Вона знаходить своє місце в загальній екології при поділі за розмірами
об’єкту дослідження (ландшафтні зони). Досліджує геосистеми локального
та регіонального рівнів на предмет оптимальної
територіально-функціональної організації ландшафту. Ландшафтна екологія
має чітко спрямоване прикладне значення (оцінка стійкості геосистем,
прогнозування динаміки, розвитку нормування антропогенного навантаження
на геогесистеми, тощо).

За своєю структурою ландшафтну екологія можна поділити на такі блоки,
частини:

теоретична ландшафтна екологія;

прикладна ландшафтна екологія.

За особливостями аналізу геосистем виділяють:

процесну (вивчає процеси енерго-, волого- і речовинообігу, продукційні
процеси).

хорологічну ландшафтну екологію – за особливостями територіальної
розмірності геосистем

факторіальну ландшафтну екологію – поширення певних типів геосистем від
впливу зовнішніх факторів.

динамічну ландшафтну екологію – зміна в часі значень окремих
характеристик геосистем, станів, інтенсивнсоті процесів, територіальних
структур.

В процесі курсу будуть розглянуті теоретичні проблеми та концепції, на
основі яких вирішуються прикладні питання цієї науки (класифікації,
районування, оцінка потенціалів геосистем, стійкості геосистем,
прогнозування розвитку, оптимізації геосистем, нормування онтропогенних
навантажень).

До основних категорій і понять ландшафтної екології належать:

Ландшафтне середовище — це сукупність природних і антропогенних
компонентів, явищ і чинників, які впливають на умови життя людини, в
межах певних ландшафтів. Зв’язок з ними здійснюється через речовинний і
енергетичний обмін. Це поняття доцільно застосовувати для визначення
оцінки екологічності умов проживання людини чи групи живих організмів
певної території.

Геоекотоп – це складова ландшафту, яка утворилась на основі накладання
екополів. Умови середовища в межах геоекотопу однорідні, вони
визначаються геохімічною і геофізичною ситуацією.

Ландшафтно-екологічна ніша (ЛЕН). Під терміном ніша розуміють комплекс
факторів необхідних для існування організмів. Це багатовимірний простір,
кожна вісь якого відповідає певному екологічному фактору. Визначення ЛЕН
геосистеми необхідно визначити набір факторів, що визначають її
існування та ареал поширення на земній поверхні.

Медико-хімічна ситуація. В основу медико-геохімічної оцінки території
покладені показники екологічного стану ландшафту і стану здоров’я
населення за якими проводяться і районування території. Враховуючи
ступінь безпечності МГЕ виділяють ландшафти з негативною, позитивною
медико-географічною ситуацією.

Ландшафтно-екологічне поле визначається ареалом розсіювання забруднюючих
речовин або видом техногенного навантаження в межах конкретного
ландшафту і його морфологічних одиниць.

Ландшафтно-екологічний моніторинг – система спостережень і контролю за
екологічним станом ландшафту і його морфологічних одиниць.

Література:

1. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології. – К.: Либідь, 1993. –
222с.

2. Гродзинський М.Д. Стійкість геосистем до антропогенних навантажень. –
К.: Лікей, 1995. – 233с.

3. Гродзинський М.Д., Шищенко П.Г. Ландшафтно-экологический анализ в
мелиоративном природопользовании. К.: Либідь, 1993. – 224с.

4. Гуцуляк В.М. Ландшафтно-геохімічна екологія. Чернівці: Рута, 1994. –
317с.

5. Гуцуляк В.М. Ландшафтно-геохімічна екологія. Чернівці: Рута, 2001. –
248с.

6. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование.
– М.: Высшая школа, 1991. – 266с.

7. Сочава В.Б. Введение в ученике о геосистемах. Наука, 1978. – 319с.

Похожие записи