Курсова робота

на тему

Правові форми екологічного контролю

Зміст

TOC \o «1-3» Вступ PAGEREF _Toc484583694 \h 3

1. Правова охорона природи: поняття і зміст PAGEREF _Toc484583695 \h
5

2. Поняття і особливості екологічного контролю PAGEREF _Toc484583696
\h 6

3. Екологічний контроль: форма і види PAGEREF _Toc484583697 \h 9

4. Завдання державного екологічного контролю PAGEREF _Toc484583698 \h
16

Загальні висновки PAGEREF _Toc484583699 \h 20

Література PAGEREF _Toc484583700 \h 23

Вступ

До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожного жителя
планети й від яких залежить майбутнє людства, слід віднести проблеми
екології. Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу,
бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва
та його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством дедалі
загострюються. Екологічна криза нависла над усім світом.

Спричинений економічними, політичними помилками та серйозними
екологічними прорахунками теперішній стан природного середовища України
оцінюється фахівцями як критичний. В Україні загинули сотні річок,
деградують Чорне та Азовське море, спотворений забрудненими
водосховищами Дніпро, винищена значна частина лісів Карпат, еродована
більша половина хлібної ниви, задихаються від промислових і
автомобільних викидів усі великі міста і обласні центри.

Проблема раціонального використання та охорони природних ресурсів набула
державної ваги. Це зумовлено передовсім тим, що протягом багатьох
десятиріч в господарське життя країни було залучено значний потенціал,
все більше і більше природних ресурсів (землі, води, лісу, мінеральної
сировини) потрапляло до виробничого обороту. Іншими словами, панував
екстенсивний характер використання природних ресурсів, який призвів до
суттєвих негативних з виснаженням, деградацією та забрудненням земель і
водних джерел.

Таке господарювання, а точніше, безгосподарність призвела до значного
загострення екологічної ситуації, яка, в свою чергу, негативним чином
впливає на соціально-економічні процеси, які відбуваються в нашій
державі.

Тому організація раціонального природокористування, охорона
навколишнього середовища — нині одна з найголовніших проблем, і не
тільки для нашої країни, але і для всього людства. Вона набуває дедалі
більш вагомості і гостроти. Для вирішення складних і різноманітних
проблем природокористування необхідні скоординовані, об’єднані зусилля
економістів, юристів, соціологів, усіх громадян суспільства.

На Україні склалася система державних органів, яка здійснюють контроль
за раціональним використанням природних ресурсів. Ці функції виконують
спеціалісти сільського, лісового та водного господарства, меліорації,
геології, охорони здоров’я. Важливе місце в системі екологічного
контролю займають органи державної влади та громадські екологічні
об’єднання.

1. Правова охорона природи: поняття і зміст

Сучасні масштаби і форми використання природних ресурсів по-новому
ставлять проблему охорони природи. Сьогодні охорона навколишнього
природного середовища має своїм завданням: збереження в недоторканному
вигляді заповідників, типових ландшафтів, пам’яток природи, природних
районів і факторів, що сприяють захисту грунтів від ерозії, підтримують
водний режим тощо; раціональне і комплексне використання природних
ресурсів з метою попередження виснаження їх і підтримання здатності
природи до самовідновлювання; розширенне відтворення і розвиток всіх
природних багатств; захист середовища, що оточує людину, від шкідливого
на нього впливу.

Охорона природи здійснюється різноманітними засобами, між яких важливого
значення набуває правова охорона навколишнього природного середовища,
яка визначається як сукупність встановлених державою правових нормі
правовідносин, що виникають в результаті реалізації цих норм,
направлених на виконання заходів по збереженню навколишнього природного
середовища, раціональному використанню і відтворенню природних ресурсів,
оздоровленню і поліпшенню середовища, яке оточує людину, в інтересах
нинішнього і майбутнього поколінь.

Отже, розрізнять правову охорону, з одного боку, як захід боротьби із
знищенням і незаконним користуванням її об’єктами, з другого — як
забезпечення раціонального використання її ресурсів в процесі
господарської діяльності, з третього — як захист природного середовища
від шкідливого випливу людської діяльності. Співвідношення між цими
поняттями неоднакове і залежить від об’єктів, які охороняються. Так,
одні об’єкти можуть бути знищені і їх треба від цього захистити (ліс,
мисливські тварини); інші можуть втратити свої корисні властивості
(грунти, копалини). Одні об’єкти не відновлюються, це єдиний раз дане
нам багатство природи (наприклад, надра), інші — після використання
підлягають відтворенню (рибні запаси, ліси) [14].

Зміст правової охорони природи складають такі обов’язкові елементи:

а) визначений законом перелік охоронюваних об’єктів природи;

б) сукупність попереджувальних, заборонених, відновлювальних, каральних,
заохочувальних правових норм;

в) державний, громадський і виробничий контроль за виконанням вимог
охорони навколишнього природного середовища;

г) юридична відповідальність правопорушників.

Мета правової охорони навколишнього природного середовища — забезпечити
збереження і раціональне використання природних багатств і оптимальну
для людини якість життєвого середовища.

Щоб досягти цього, використовуються три форми правової охорони:
заповідні об’єкти і комплекси; організація раціонального використання
природних ресурсів; захист навколишнього природного середовища, яке
оточує людину.

Сукупність правових норм і відповідних правовідносин, які виконують
функцію правового регулювання охорони природи, утворює еколого-правовий
механізм охорони, який є складовою частиною, елементом системи
управління якістю навколишнього природного середовища.

2. Поняття і особливості екологічного контролю

В умовах ускладнення відносин природокористування і охорони природи
особливого значення набуває управління в цій галузі як найважливіший
засіб здійснення природоохоронної функції нашої держави. В систему
управління якістю навколишнього природного середовища входять окремі
ланки (елементи) у вигляді самостійних і разом з тим взаємодіючих між
собою підсистем:

облік природних ресурсів, оцінка стану природного середовища, прогноз
змін середовища в результаті господарської діяльності;

планування охорони природи і використання природних ресурсів;

матеріально-технічне забезпечення природоохоронних заходів;

законодавство про охорону природи і раціональне використання природних
ресурсів;

організація діяльності органів управління в галузі природокористування;

організація контролю за станом природного середовища, виконання заходів
по охороні природи і додержання законів про охорону природи.

Екологічний контроль виступає як засіб забезпечення законності в галузі
охорони природи і раціонального використання природних ресурсів, як один
з методів управлінської діяльності в цій галузі відносин.

Екологічний контроль здійснюється з метою забезпечення діяльності
природокористувачів в відповідності з екологічними умовами та потребами,
що містяться в нормативній документації, яка затверджена у встановленому
порядку.

Екологічному контролю підлягають господарча та інша діяльність, що
пов’язана з використанням окремих видів природних ресурсів та впливом на
навколишнє природне середовище, яка здійснюється на території України, а
також в межах територіальних вод континентального шельфу, виключної
економічної зони під юрисдикцією України.

Функції контролю полягають у вивченні й оцінці дій суб’єктів права
природокористування на предмет встановлення відповідності чи
невідповідності фактичному стану справ, виявленому в процесі
спостереження, а також у вжитті заходів до усунення виявлених недоліків.

В основі екологічного контролю лежать як загальні принципи контрольної
діяльності, так і специфічні, властиві тільки природоохоронним
відносинам (комплексний підхід до вирішення питань охорони природи;
організація контролю з врахуванням не лише
адміністративно-територіального поділу, а й природньо-географічного
районування країни; розмежування господарсько-організаторських і
контрольно-наглядових функцій; врахування необхідності при
природокористуванні задоволення не тільки поточних потреб, а й потреб на
віддалену перспективу та ін. [14].

До завдань екологічного контролю відносять:

забезпечення дотримання лімітів використання природних ресурсів;

забезпечення дотримання екологічних нормативів викидів і скидів
забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище;

забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки;

забезпечення дотримання юридичними і фізичними особами плати за
погіршення якості природних ресурсів;

забезпечення дотримання юридичними і фізичними особами вимог
екологічного законодавства;

забезпечення дотримання нормативів плати за забруднення навколишнього
природного середовища.

Особливості контролю в галузі охорони природи полягають у функціонуванні
спеціальних органів контролю; у здійсненні контролю за охороною окремих
природних об’єктів за басейновим принципом (вода, рибні запаси) або з
врахуванням існуючих особливостей формування родовищ природних ресурсів.
Принцип врахування природно-географічного районування проявляється також
і в системах контролю за використанням і охороною земель, лісів,
тваринного світу суходолу, атмосферного повітря. Особливості
екологічного контролю зумовлюються і специфікою природних ресурсів, і
специфікою відносин, що складаються в процесі їх використання і охорони
(визначення шкоди, завданої забрудненням природного середовища, розміру
збитків при відсутності ціни природних об’єктів тощо).

Екологічний контроль здійснюється з метою досягнення ефективного
використання і відновлення природних ресурсів; охорони навколишнього
природного середовища та забезпечення екологічної безпеки [6].

Підсумовуючи, зазначимо, що екологічний контроль — це регламентована
законодавством діяльність державних органів і спеціалізованих формувань
екологічних громадських об’єднань, яка спрямована на спостереження і
перевірку дотримання юридичними і фізичними особами вимог екологічного
законодавства та застосування заходів попередження екологічних
правопорушень.

3. Екологічний контроль: форма і види

До форм екологічного контролю відносяться інформаційна, попереджувальна
і каральна.

Інформаційна форма екологічного контролю полягає в збиранні, обробці,
зберіганні, аналізі і передачі інформації про стан природного
середовища, виконання природоохоронних заходів чи додержання
екологічного законодавства.

Попереджувальна форма виявляє себе в діяльності контрольних органів,
направленій на припинення шкідливого впливу на навколишнє природне
середовище або на спонукання виконати природоохоронні заходи чи
додержувати діюче екологічне законодавство.

Каральна форма екологічного контролю направлена на застосування санкцій
до порушників правил природокористування.

Для ефективного екологічного контролю застосовуються різні способи
здійснення контрольної діяльності з метою забезпечення дотримання
юридичними і фізичними особами вимог екологічного законодавства. До
методів екологічного контролю відносять: перевірку; обстеження; нагляд;
спостереження; інспектування; аудит та звітність.

За об’єктним складом екологічний контроль можна класифікувати на
природноресурсовий, антропоохоронний та на контроль в галузі охорони
навколишнього природного середовища.

Екологічний контроль за суб’єктним складом поділяється на державний,
громадський та виробничий [6].

А) Державний екологічний контроль за додержанням правил
екологокористування має складну структуру, в якої можна відокремити такі
елементи:

прокурорський нагляд, що здійснюється за додержанням екологічного
законодавства;

місцевий контроль, тобто контроль за додержанням законодавства про
природокористування з боку органів місцевого самоврядування, які, на
відміну від прокурорських органів, можуть не тільки визнавати
незаконність тих чи інших дій, але й безпосередньо скасовувати їх. Роль
цих органів особливо збільшується у зв’язку з встановленням плати за
право користування природними ресурсами, за відтворення та охорону
природних ресурсів, за надання ліцензій щодо права екологокористування з
підприємств, яка стягується з їхнього прибутку до сплати податків. Так,
ліцензування здійснюється органом місцевого самоврядування згідно з
органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та
природних ресурсів, на основі документа, який включає: екологічні умови
господарчої діяльності, на яких вона допускається; види природних
ресурсів, що використовуються; ліміти та нормативи їхнього видатку;
нормативи платежів за природні ресурси та забруднення навколишнього
природного середовища; відповідальність підприємства за порушення вимог,
які встановлені в дозволу, штрафні санкції за неефективне використання
природних ресурсів та перевищення забруднення навколишнього середовища.
Рішення органів місцевого самоврядування, які прийняти в рамках їхньої
компетенції, є обов’язковими для використання всіма підвідомчими
підприємствами та громадянами, що мешкають на даної території.

Спеціальний екологічний контроль здійснюється спеціалізованими
державними органами по охороні атмосферного повітря, по охороні вод, по
охороні земель, по правильному застосуванні агрохімікатів, по охороні
рибних запасів, по охороні лісів; по контролю за додержанням
санітарно-епідеміологічних правил, по контролю за охороною надр; по
контролю за захоронення радіоактивних відходів; по контролю за
додержанням нормативів гранічного змісту забруднюючих речовин тощо.

Суб’єкти державного екологічного контролю — юридично визначені особи, на
яких покладається забезпечення дотримання екологічного законодавства. До
суб’єктів державного екологічного контролю відносяться органи вищої
виконавчої влади, органи місцевої виконавчої влади та спеціально
уповноваженні органи центральної виконавчої влади.

1. Міністерство охорони навколишнього природного середовища та державна
екологічна інспекція здійснюють загальне забезпечення дотримання
екологічного законодавства, державний контроль за використанням і
охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного
повітря, лісів, іншої рослинності, тваринного світу, морського
середовища і природних ресурсів, територіальних вод, континентального
шельфу і виключної (морської) економічної зони, територій і об’єктів
природно-заповідного фонду; контроль за додержанням норм екологічної
безпеки;

2. Міністерство охорони здоров’я України забезпечує державний санітарний
нагляд.

3. Міністерство України у справах захисту населення від наслідків аварії
на ЧАЕС здійснює радіоекологічний моніторинг територій зон;

4. Міністерство лісового господарства України здійснює державний
контроль за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів;

5. Міністерство рибного господарства України здійснює контроль щодо
відтворення і використання рибних ресурсів підприємствами і
організаціями рибного господарства, щодо безпеки мореплавства
риболовного флоту;

6. Державний комітет України по земельних ресурсах здійснює державний
контроль за використанням, охороною земель;

7. Державний комітет України по водному господарству здійснює
радіологічний контроль та контроль якості води на водогосподарських
системах міжгалузевого і сільськогосподарського водопостачання, у зонах
впливу АЕС;

8. Державний комітет України по геології і використанню надр здійснює
державний геологічний контроль; державний нагляд, геологічне вивчення,
охорону і використування надр;

9. Державний комітет України у справах захисту прав споживачів України
здійснює радіологічний, хіміко-токсикологічний і фізико-хімічний
контроль продуктів харчування.

10.Державний комітет по гідрометеорології здійснює радіаційний
моніторинг у районах розташування атомних електростанцій;

8

:

n

p

r

v

x

 

c

Oe

z

|

a

ae

?-?-?-ae-e-ae#u’?-uuuuuuooooiaaaaaaaaoOaaa

Oe

O

U

TH

a

u

ue

;¬;>?@-C*ElIAeIFJooooooooonooaeaeaeaeaeaeooooooU

&

&

??????????

-?bY`©P«?«e¬iiiiiiiiiiiiaOEEAaaa?

&

&

&

ет по використанню ядерної енергетики здійснює відомчий контроль за
станом навколишнього природного середовища у санітарно-захисній зоні та
зоні нагляду атомних станцій;

12.Головне управління ветеринарної медицини з державною інспекцією
Міністерства сільського господарства і продовольства України здійснює
контроль за додержанням ветеринарно-санітарних вимог, спрямованих на
захист навколишнього природного середовища, продуктів тваринного і
рослинного походження, радіологічний та токсикологічний контроль;

11.Головна державна інспекція з карантину рослин України здійснює
досанітарного контролю.

Б) Громадський екологічний контроль має різноманітні форми. У зв’язку з
розширенням прав громадян на політичну та громадську діяльність
забезпечено право громадян об’єднуватися не тільки в громадські
організації, але й в партії різного типу та напрямів, за винятком тих,
що вимагають незаконні цілі. Новий юридичний статус громадського життя в
України дозволяє дати таку класифікацію господарського контролю за
природокористуванням та охороною навколишнього середовища.:

партійний контроль, що здійснюється політичними партіями. Він
характеризується існуванням політичних програм, які можуть містити різні
підходи по досягненню цілей, що намічаються цими партіями;

контроль громадських організацій, що здійснюється добровільними
суспільствами, громадськими організаціями, що створюються як для
вказаних, так і для інших цілей.

контроль органів місцевого самоврядування, які створюються згідно з
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суб’єкти громадського екологічного контролю — громадські екологічні
об’єднання, статути яких передбачають здійснення перевірок, рейдів та
інших напрямів контрольної діяльності в галузі екології. До них
відносяться Українське товариство охорони природи (на центральному
рівні); Президій Українського товариства охорони природи та штаб
громадських інспекторів (на обласному та районному рівнях). Згідно з
законодавством вони беруть участь у проведенні спільно з працівниками
органів державного контролю рейдів та перевірок дотримання юридичними та
фізичними особами вимог екологічного законодавства; проводять перевірки
і складають протоколи про порушення екологічного законодавства подають
органам державного екологічного контролю для притягнення винних до
відповідальності; надають органам державного екологічного контролю
допомогу в їх діяльності щодо запобігання екологічних правопорушенням та
інші види контрольної діяльності.

В) Виробничий екологічний контроль здійснюється спеціально
уповноваженими структурними підрозділами підприємств, установ та
організацій, які здійснюють перевірку дотримання екологічного вимог на
відповідному виробництві. Він відрізняється від державного контролю,
по-перше, більш вузьким колом завдань; по-друге, значною різноманітністю
контрольних функцій, тому що є підприємства, діяльність яких пов’язана з
експлуатацією природних об’єктів, а є і такі, що в своєї діяльності
торкаються даної сфери незначно.

До суб’єктів виробничого екологічного контролю. Відносяться спеціальні
управління (відділи) по охороні навколишнього природного середовища;
лабораторії в галузі охорони навколишнього природного середовища; інші
структурні функціональні підрозділи.

До форм діяльності цих органів відносяться:

контроль за рівнями викидів і скидів, обсягів побічних продуктів,
вторинних матеріалів, здатних впливати на стан навколишнього середовища
в процесі виробництва;

контроль за розробкою і запровадженням газоочисного і уловлюючого
устаткування, очисних споруд та інших захисних засобів негативного
впливу виробничої діяльності на стан навколишнього природного
середовища;

заходи щодо попередження та локалізації аварійних викидів та скидів
забруднюючих речовин, проводять облік використання водних та інших
ресурсів.

Законодавством визначена певна послідовність дій контрольного органу,
які забезпечують досягнення реалізації вимог екологічного законодавства:

Підготовча — вибір об’єкта екологічного контролю, формування завдань та
визначення методів контрольної діяльності;

Контрольна-наглядова — здійснення перевірок, обстежень, спостережень та
інших методів контрольної діяльності щодо об’єкта екологічного контролю;

Інформаційно-аналітична — узагальнення отриманої інформації та
висновків, тлумачення чинного законодавства, формування обов’язкових для
виконання дій, пропозицій і рекомендацій;

Прийняття рішення — підготовка проекту документа, його погодження,
затвердження, реєстрація та доведення до фізичних і юридичних осіб.

4. Завдання державного екологічного контролю

Державний екологічний контроль здійснюють органи виконавчої влади
України; Міністерство охорони навколишнього середовища та природних
ресурсів України та органи Державного санітарно-епідеміологічного
нагляду України.

Компетенція органів виконавчої влади, органів
санітарно-епідеміологічного нагляду в області державного екологічного
контролю визначається законодавством України та відповідними
нормативними правовими актами [5].

Головними завданнями державного екологічного контролю є:

перевірка виконання програм, планів та заходів щодо охорони
навколишнього середовища;

вияв порушень екологічних потреб при підготовці, прийнятті та реалізації
рішень про розвиток господарчої та іншої діяльності;

перевірка виконання екологокористування (нормативів та правил)
екологокористування та якості навколишнього природного середовища.

Державний контроль за виконанням та охороною окремих видів природних
ресурсів здійснюється з метою перевірки виконання господарчим об’єетом
нормативів використання окремих видів природних ресурсів та природних
об’єктів, а також використання заходів по відтворенню та охороні
природних ресурсів. Цей контроль здійснюється спеціально вповноваженими
федеральними органами державної влади в області регулювання використання
та охорони окремих видів природних ресурсів.

Посадові особи органів державного екологічного контролю мають право:

безперешкодливо відвідувати підприємства, установи, організації,
природні території, які охороняються, інші об’єкти, що містяться на
території, в територіальних водах, на континентальному шельфі та в
виключної морської економічної зоні України;

при взаємодії з іншими спеціально вповноваженими органами перевіряти
транспортні засоби та забороняти їхню експлуатацію при умові порушення
ними екологічних норм і правил, а також спиняти та оглядивати українські
та іноземні судна для перевірки фактів порушення вимог природоохоронного
законодавства та затримувати їх до рішення питання про компенсацію шкоди
в випадку встановлення порушення;

вносить пропозиції про проведення державної екологічної експертизи;

запитувати та одержувати від підприємств, організацій та установ
незалежно від форм власності та підпорядкованості документи, результати
хімічних та інших аналізів, інші матеріали, необхідні для виконання ними
службових обов’язків;

привертати у встановленому порядку винних осіб до адміністративної
відповідальності, направляти матеріали про притягнення їх до
дисциплінарної чи карної відповідальності, пред’являти позиви до суду чи
арбітражного суду про відшкодування заподіяної порушеннями екологічних
вимог законодавства України навколишньому природному середовищу шкоди;

приймати рішення про обмеження чи припинення господарчої чи іншої
діяльності, в тому числі той, що пов’язана з використанням, відтворенням
та охороною різних видів природних ресурсів, що здійснюється з
порушенням екологічних вимог законодавства України, а також
підготовлювати матеріали про припинення цієї діяльності для прийняття
відповідних рішень органами виконавчої влади;

забороняти запровадження в дію об’єктів, будівництво яких було з
порушенням норм (нормативів та правил) екологокористування і якості
навколишнього середовища;

у встановленому порядку анулювати чи давати приписи щодо анулювання
ліценцій (дозволів) на користування окремим видами природних ресурсів
при порушенні вимог, встановлених в них.

додавати пропозиції про вилучання у встановленому порядку земельних
ділянок при використанні їх способами, що призводять до ерозії та
деградації земель, хімічному, бактеріологічному чи радіоактивному
забрудненню, а також про заборону користування забруднених чи
деградованих земель;

забороняти ввезення на територію України, а також транзит (подальшу
транспортировку) екологічно небезпечних вантажів (виробів), сировинних
речовин, що здійснюється з порушенням екологічних норм та правил;

стягувати у встановленому порядку заборгованість по платежам за
забруднення навколишнього природного середовища та інші негативні впливи
на нього;

перевіряти роботу очисних споруд та інших знешкоджуваючих приладів,
засобів їхнього контролю, додержання нормативів якості навколишнього
середовища, природоохоронного законодавства, виконання планів та заходів
щодо охороні навколишнього природного середовища;

надавати дозволи щодо права викидів забруднюючих речовин, розміщення
відходів, інших шкідливих впливів на навколишнє середовище;

встанавлювати по узгодженню з органами санітарно-епідеміологічного
нагляду нормативи викидів, збросів забруднюючих речовин джерелами
забруднення навколишнього середовища;

складати по результатам перевірок акти та протоколи, надавати
обов’язкові приписи щодо усунення порушень вимог законодавства в області
охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів;

вимагати усунення недоліків, що виявлені, надавати в межах наданих ним
прав вказівки чи висновки щодо розміщення, проектування, будівництва,
реконструкції, запровадження до експлуатації, експлуатації об’єктів.

користуватися іншими правами, що надані діючим законодавством.

Дії та рішення посадових осіб, що здійснюють державний екологічний
контроль, можуть бути оскаржені в суді чи арбітражному суді.

Загальні висновки

Охорона природи в Україні виступає як комплекс державних, наукових,
громадських заходів, направлених на збереження і раціональне
використання природи, оздоровлення середовища, яке оточує людину,
відтворення природних багатств.

Охорона природи здійснюється різноманітними засобами:
природничо-науковими (біологічними, фізичними, хімічними та ін.);
технічними (використання досягнень науково-технічного прогресу для
усунення шкідливих наслідків людської діяльності в природі);
економічними (розробка науково обґрунтованих планів і довготермінових
прогнозів природокористування, ефективний розвиток виробництва, затрати
на природоохоронні заходи, врахування економічної шкоди, заподіюваної
природного середовищу); організаційними (планування, управління і
контроль в галузі охорони природи, матеріальне-технічне забезпечення
природоохоронних заходів, служба охорони природи);
санітарно-гігієнієничними (вимоги по оздоровленню навколишнього
природного середовища, санітарний нагляд); ідеологічними (формування
екологічного світогляду, екологічне виховання); правовими.

Правові засоби охорони природи визначають ступінь необхідної і можливої
поведінки людей щодо природи і ті наслідки, які настають при відхиленні
від правил. Держава у законотворчих актах закріплює найважливіші
природоохоронні засоби: встановлює права і обов’язки різноманітних
організацій і осіб по охороні природи, визначає види юридичної
відповідальності за порушення правил охорони природи. Виконання
природоохоронного законодавства, його ефективність забезпечуються як
вимогами неухильного виконання державних приписів, так і зв’язком
правових норм по охороні природи з усією системою державних
правоохоронних заходів. Цей зв’язок виявляється в двох основних формах:
з одного боку, право закріплює в своїх нормах матеріальні, фінансові,
організаційні, науково-технічні, ідеологічні заходи держави і надає їм
обов’язкової юридичної сили; з другого боку, правові норми по охороні
навколишнього природного середовища тільки тоді досягають мети, коли
вони науково обгрунтовані, а їх виконання забезпечується
матеріально-технічними засобами, організаційною роботою, контролем
державних органів і громадських організацій, певним рівнем екологічної
освіти виконавців вимог правових норм.

В умовах ускладнення відносин природокористування і охорони природи
особливого значення набуває управління в цій галузі як найважливіший
засіб здійснення природоохоронної функції нашої держави.

Екологічний контроль — це регламентована законодавством діяльність
державних органів і спеціалізованих формувань екологічних громадських
об’єднань, яка спрямована на спостереження і перевірку дотримання
юридичними і фізичними особами вимог екологічного законодавства та
застосування заходів попередження екологічних правопорушень. До форм
екологічного контролю відносяться інформаційна, попереджувальна і
каральна.

Інформаційна форма екологічного контролю полягає в збиранні, обробці,
зберіганні, аналізі і передачі інформації про стан природного
середовища, виконання природоохоронних заходів чи додержання
екологічного законодавства.

Попереджувальна форма виявляє себе в діяльності контрольних органів,
направленій на припинення шкідливого впливу на навколишнє природне
середовище або на спонукання виконати природоохоронні заходи чи
додержувати діюче екологічне законодавство.

Каральна форма екологічного контролю направлена на застосування санкцій
до порушників правил природокористування.

Екологічний контроль виступає як засіб забезпечення законності в галузі
охорони природи і раціонального використання природних ресурсів, як один
з методів управлінської діяльності в цій галузі відносин. Він
здійснюється з метою забезпечення діяльності природокористувачів в
відповідності з екологічними умовами та потребами, що містяться в
нормативній документації, яка затверджена у встановленому порядку.

Функції контролю полягають у вивченні й оцінці дій суб’єктів права
природокористування на предмет встановлення відповідності чи
невідповідності фактичному стану справ, виявленому в процесі
спостереження, а також у вжитті заходів до усунення виявлених недоліків.

Література

Конституція України.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25
червня 1991 р. // ВВРУ. 1991. № 41. С.546.

Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний
контроль України: Затв. наказом Міністерства охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України від 8 червня 1995 р. №
57 // Закон і бізнес. 1995. 27 вересня.

Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього
природного середовища: Затв. наказом Міністерства охорони навколишнього
природного середовища від 4 серпня 1994 р. № 81 // Рідна природа. 1995.
№ 1. С.60-62.

Андрейцев В.І. Екологічна політика: проблеми правового забезпечення //
Київський університет, 1993. № 12, вересень. С.2—8; № 13, жовтень. С.3;
№ 15, грудень. С.3.

Андрейцев В.І. Екологічне право. К., Вентурі, 1996.

Андрейцев В.І. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність. К.,
1991. 48 с.

Андрейцев В.І., Лапечук П.І. Екологічна безпека і її конституційне
забезпечення // Голос україни, 1994. 15 квітня.

Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології. К., Либідь, 1993.

Бобилев А.И., Балашенко С.А. Вопросы общей теории экологического права.
Минск, 1991.

Дубовик О.Л. Екологічне право України (загальна частина). Харків, 1995.

Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн. К.,
Юрінком, 1998.

Екологічне право України (загальна частина): Навч. посібник. Х., 1995.

Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР. К., Вища школа, 1982.

Петров В.В. Экологическое право и реальность // Вест. Моск. ун-та. Серия
11. Право, № 3. С.3—12.

Петров В.В. Экологическое преступление: понятие и составы // Зеленый
мир, 1991. — № 35—36. — С.9.

Проблеми підвищеної ролі державної, наукової і громадської екологічної
експертизи // Тез. доп. і вист. учасн. наук.-практ. конф. Львів, 1991.

Шемшеченко Ю.С. Правовые проблемы экологии. К., Наук. думка, 1989.

PAGE 24

Похожие записи