Реферат

на тему:

Правова охорона тваринного світу

План

Вступ

Правова охорона навколишнього природного середовища

Правові заходи охорони тваринного світу

Природно-заповідний фонд – як можливість збереження унікального
тваринного світу

Висновок

Вступ

Екологія — це знання людини про те що її оточує. У наш час даний термін
міцно закріпився у суспільній свідомості. Екологія стала одним з
основних показників ставлення полини до життя, навколишнього природного
середовища Екологічна свідомість відображає духовність суспільства, його
«порозуміння» з природою невід ємною частиною якої є людина.

Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного
середовища, національним багатством України, джерелом духовного та
естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових
досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і
лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних
цінностей.

В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні з участю
підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо
охорони, відтворення і науково обгрунтованого, невиснажливого
використання тваринного світу.

В екологічних роздумах людини відбивається рівень її інтелекту,
загальної і професійної культури. Більшість людей які свідомо
зараховують себе до прибічників сучасної культури вважають що захист
довкілля е одним з найбільш важливих завдань сучасних і майбутніх
генерацій. Стан природи викликає все більше занепокоєння у представників
різних верств населення.

Екологічне законодавство — це структура, що об’єднує екологічні юридичні
норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми
конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини
різного змісту, з приводу охорони різних природних об’єктів. Вказане
законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його
реалізація породжує відносно сталі правові відносини.

Системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка
складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у
взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по собі, а у
взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише
екологічного змісту.

Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму.
Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки
перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи.

Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно
від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична
сила екологічних актів обумовлюється тим, який природний об’єкт береться
державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об’єкта
залежить від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки,
помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об’єкта
до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного
законодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту
природних об’єктів залежить від місця цих об’єктів в системі
навколишнього природного середовища та їх стану.

Система екологічного законодавства України в основному повинна
відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об’єкта
природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать
система екологічного права а отже, і система екологічного законодавства.

1. Правова охорона навколишнього природного середовища

Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й
правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно
всі компоненти, які утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами що регулюють основи
організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони
України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня
1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про
природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний
світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р
та інші. До того ж деякі відносини у сфері використання і охорони
навколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним,
водним, лісовим, про надра), а також Законами України «Про плату за
землю» від 3 липня 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня
1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений
Постановою Верховної Ради «Порядок обмеження, тимчасової заборони
(зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і
об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього
природного середовища».

Різновидами права природокористування є:

Право землекористування, право водокористування, право лісокористування,
право користуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право
користування природно-заповідним фондом.

Право природокористування — це процес раціонального використання людиною
природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер,
плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення
у житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групи
природокористування, як право загального і спеціального використання
землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів.
Суб’єктами права загального користування природними ресурсами можуть
бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного
середовища», усі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб і
інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно,
тобто для цього не потрібен відповідний дозвіл уповноважених органів і
осіб. Загальним є, наприклад, використання парків, скверів, водойм,
лісів, збір дикорослих ягід, грибів, горіхів і т. ін. Право загального
природокористування закріплене у ст. 13 Конституції України:

«Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права
власності народу відповідно до закону». Похідним від загального
природокористування є спеціальне використання природних ресурсів.

На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів,
що здійснюється громадянами, підприємствами, установами і організаціями
у випадках, коли відповідна, визначена у законодавстві частина природних
ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передача має
вартість і визначена в часі. Надання природних ресурсів відбувається на
основі спеціальних дозволів — державних актів на право постійного
користування.

Крім прав суб’єктів, як природокористувачів, сучасною юридичною наукою
сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права і обов’язки. Так,
у Конституції України записано, що «кожен має право на безпечне для
життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього
права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації
про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а
також право на її поширення». Аналогічні формулювання є й у Законі
України «Про охорону навколишнього природного середовища», бо це право —
одне з основних прав людини. Цьому праву відповідає обов’язок держави
забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на
поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються у судовому
порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навколишнього природного
середовища» передбачає і певні обов’язки громадян. Так, незалежно від
того, є громадяни природокористувачами, чи ні,— вони зобов’язані берегти
природу, раціонально використовувати її запаси, не завдавати шкоди. Крім
того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
покладає на громадян і підприємства, установи й організації, як
суб’єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні
обов’язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється
на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів. Ці
нормативи визначаються з урахуванням розповсюдження природних ресурсів,
їх якості, можливості використання, місцезнаходження, можливості
переробки і зберігання відходів. До того ж суб’єкти спеціального
природокористування зобов’язані сплачувати певні кошти за забруднення
навколишнього природного середовища, що встановлюються за викиди у
атмосферу забруднюючих речовин; скидання забруднюючих речовин на
поверхню води, у територіальні і морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природовикористання і охорони навколишнього природного
середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження,
інвентаризації та експертиз. Він може здійснюватись як уповноваженими
державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль
покладається на Ради народних депутатів, державні адміністрації та
Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи
на місцях.

2. Правові заходи охорони тваринного світу

Охорона тваринного світу включає систему правових,

організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та

інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та

раціональне використання об’єктів тваринного світу.

Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до

вивчення стану, розробки і здійснення заходів щодо охорони та

поліпшення всієї екологічної системи, в якій перебуває і складовою

частиною якої є тваринний світ.

Охорона тваринного світу забезпечується шляхом: встановлення
правил та норм охорони, раціонального використання і
відтворення об’єктів тваринного світу; встановлення заборони та
обмежень у використанні об’єктів тваринного світу; охорони від
самовільного використання та інших порушень діючого порядку
використання об’єктів тваринного світу; охорони середовища
перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин; запобігання
загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів;
створення заповідників, заказників і виділення інших природних
територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні;
встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених
до Червоної книги України і до переліків видів тварин, які підлягають
особливій охороні на території Республіки Крим та областей;
розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою
зникнення, видів тварин, створення центрів та «банків» для збереження
генетичного матеріалу; встановлення науково обгрунтованих нормативів
і лімітів використання об’єктів тваринного світу та вимог щодо
засобів їх добування; обмеження вилучення тварин із природного
середовища для зоологічних колекцій; подання допомоги тваринам у разі
захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і
внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій; організації
наукових досліджень, спрямованих на обгрунтування заходів щодо охорони
тваринного світу; виховання громадян у дусі гуманного ставлення до
тварин; пропаганди важливості охорони тваринного світу
засобами масової інформації; здійснення державного контролю у
галузі охорони і використання тваринного світу; проведення
заходів екологічної безпеки; створення системи державного обліку,
кадастру та моніторингу тваринного світу; врахування питань
охорони тваринного світу під час встановлення екологічних
нормативів; обмеження вивезення за кордон окремих об’єктів
тваринного світу; стимулювання діяльності, спрямованої на охорону,
раціональне використання і відтворення тваринного світу; проведення
інших заходів і встановлення інших вимог щодо охорони об’єктів
тваринного світу.

З метою збереження і відтворення тварин здійснення окремих видів
використання об’єктів тваринного світу, а також вилучення із природного
середовища тварин може бути обмежено або повністю заборонено на
певній території чи на певні строки в порядку, передбаченому цим
Законом та іншими актами законодавства України.

Підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні
будь-якої діяльності, що впливає або може впливати на стан тваринного
світу, зобов’язані забезпечувати охорону середовища
перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин. При
розміщенні, проектуванні та забудові населених пунктів, підприємств,
споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні
нових технологічних процесів, введенні в господарський обіг
цілинних земель, заболочених, прибережних і зайнятих чагарниками
територій, меліорації земель, здійсненні лісових користувань і
лісогосподарських заходів, проведенні геологорозвідувальних робіт,
видобуванні корисних копалин, визначенні місць випасання і прогону
сільськогосподарських тварин, розробці туристських маршрутів та
організації місць відпочинку населення повинні передбачатися і
здійснюватися заходи щодо збереження середовища перебування та
умов розмноження тварин, забезпечення недоторканності ділянок, що
становлять особливу зооекологічну цінність.

При розміщенні, проектуванні і будівництві залізничних, шосейних,
трубопровідних та інших транспортних магістралей, ліній електропередачі
і зв’язку, а також каналів, гребель та інших гідротехнічних споруд
повинні розроблятися і здійснюватися заходи, які забезпечували б
збереження шляхів міграції тварин.

Введення в експлуатацію об’єктів і застосування технологій без
забезпечення їх засобами захисту тварин та середовища їх
перебування забороняється.

Проведення вибухових та інших робіт, які є джерелом
підвищеного шуму, в місцях розмноження тварин обмежується
законодавством.

Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається лише в
разі господарської необхідності за погодженням з органами Міністерства
охорони навколишнього природного середовища України.

З метою збереження і поліпшення екологічного стану окремих територій,
що мають особливу цінність як середовище перебування рідкісних і
таких, що перебувають під загрозою зникнення, та цінних видів
тварин, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
може розробляти і запроваджувати більш суворі екологічні нормативи,
ніж ті, що встановлені для всієї території України. Експлуатація
гідротехнічних та інших споруд на водних об’єктах, встановлення
гідрологічного режиму і режиму водоспоживання та інша
діяльність, що впливає чи може впливати на стан середовища перебування
диких тварин, повинна здійснюватися з урахуванням вимог щодо охорони
тваринного світу, інтересів рибного і мисливського господарства.

Під час застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту,
мінеральних добрив та інших препаратів, що використовуються у народному
господарстві, повинні враховуватися вимоги щодо охорони тваринного
світу і середовища перебування тварин.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані вживати
заходів до забезпечення запобігання захворюванню і загибелі
тварин під час зберігання, транспортування та застосування
зазначених препаратів.

Правила застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту,
мінеральних добрив та інших препаратів, а також переліки зазначених
препаратів і речовин, використання яких дозволяється в господарській
діяльності, способи їх застосування погоджуються з Міністерством
охорони здоров’я України та Міністерством охорони навколишнього
природного середовища України.

Під час розробки та встановлення нормативів екологічної безпеки
(гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в об’єктах
навколишньго природного середовища, гранично допустимого вмісту
забруднюючих речовин в кормах, гранично допустимих рівнів акустичного,
електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу), а також
гранично допустимих викидів і скидів у навколишнє природне середовище
забруднюючих хімічних речовин, рівнів шкідливого впливу
фізичних і біологічних факторів повинні враховуватися вимоги щодо
охорони тваринного світу та середовища перебування тварин.
Затвердження нормативів екологічної безпеки та лімітів добування
диких тварин здійснюється Міністерством охорони навколишнього
природного середовища України.

Закон “Про охорону навколишнього природного середовища” регулює
відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу,
об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи в
напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті, повітрі, постійно чи
тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств
її континентального шельфу та морської економічної зони. До об’єктів
тваринного світу належать: хордові, в тому числі хребетні і безхребетні
тварини в усьому їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що
перебувають у стані природної волі: частини диких тварин; продукти
життєдіяльності диких тварин; залишки викопних тварин.

Суб’єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава
в особі Верховної Ради України. Окремі об’єкти тваринного світу можуть
бути колективною чи приватною власністю.

Основними видами використання об’єктів тваринного свїту законодавство
вважає: мисливство; рибальство; використання об’єктів тваринного світу у
наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання
корисних властивостей життєдіяльності тварин; використання тварин з
метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з
метою утримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах для
комерційних та інших цілей.

Згідно статті 64, рідкісні і такі, що перебувають (зростають) під
загрозою зникнення у природних умовах на території республіки, види
тварин підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги
України.

Положення про Червону книгу України затверджується Верховною Радою
України.

З метою збереження рідкісних видів тварин і рослин, занесених до
Червоної книги України, а також видів, відтворення яких у природних
умовах неможливе, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві
Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі
охорони навколишнього природного середовища, використання природних
ресурсів зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення охорони
зазначених видів тварин і рослин, поліпшення середовища їх перебування
(зростання), створення належних умов для їх розмноження або розведення
та розселення.

3. Закон України про тваринний світ

У законі України про тваринний світ визначені основні вимоги та принципи
охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу.

У ньому зокрема зазначається, що під час проведення заходів щодо
охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу,
а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути
на середовище перебування тварин та стан тваринного світу,
повинно забезпечуватися додержання таких основних вимог і принципів:
збереження умов існування видового і популяційного
різноманіття тваринного світу в стані природної волі; недопустимість
погіршення середовища перебування, шляхів міграції та умов
розмноження диких тварин; збереження цілісності природних угруповань
тварин; додержання науково обгрунтованих нормативів і
лімітів використання об’єктів тваринного світу, забезпечення
невиснажливого використання диких тварин та їх відтворення;
раціональне використання корисних властивостей і продуктів
життєдіяльності диких тварин; платність за спеціальне
використання об’єктів тваринного світу;регулювання чисельності
тварин з метою охорони здоров’я населення і відвернення заподіяння
шкоди природі та народному господарству; врахування висновків
екологічної експертизи щодо народногосподарських об’єктів,
які можуть впливати на стан тваринного світу.

У статті 8 йдеться про те, що державне управління у галузі охорони,
використання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет
Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, а також Міністерство охорони навколишнього природного
середовища, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені на
це державні органи.

Кожний громадянин України має право: на загальне і спеціальне
використання тваринного світу; мати у колективній або приватній
власності окремі об’єкти тваринного світу; на компенсацію шкоди,
завданої дикими тваринами, відповідно до законодавства України.
Громадяни України зобов’язані: охороняти тваринний світ і
середовище перебування диких тварин; сприяти відтворенню
відновлюваних об’єктів тваринного світу; використовувати об’єкти
тваринного світу відповідно до вимог цього Закону. Громадяни
України мають й інші права та обов’язки, передбачені Законом
України «Про охорону навколишнього природного середовища» ( 1264-12 ),
іншими актами законодавства.

4. Природно-заповідний фонд –

як можливість збереження унікального тваринного світу

Природно-заповідний фонд — це ділянки суші і водної о простору, природні
комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову,
естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження
природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу,
підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки
України.

До природно-заповідного фонду належать:

1) природні об’єкти—заповідники, біосферні заповідники, національні
природні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

2) штучні об’єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні
парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників,
національні парки є власністю народу України. Усі інші об’єкти
природно-заповідного фонду можуть перебувати і в інших формах власності.
Охорона об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом
встановлення заповідного режиму; організації систематичних спостережень
і досліджень; здійснення державного і громадського контролю;
встановлення підвищеної відповідальності та ін. Крім того, ці об’єкти
можуть використовуватися лише для: природоохоронних, науково-дослідних,
оздоровчих та освітньо-виховних цілей. Управління у сфері охорони
природно-заповідного фонду здійснює Міністерство охорони навколишнього
природного середовища України та його органи на місцях. Безпосереднє
управління більшістю об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється
спеціальними адміністраціями, до складу яких входять відповідні наукові
підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. За
Законом, право участі в управлінні названими об’єктами належить і
відповідним об’єднанням громадян.

Висновок

Закон “Про охорону навколишнього природного середовища” регулює
відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу,
об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи в
напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті, повітрі, постійно чи
тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств
її континентального шельфу та морської економічної зони. До об’єктів
тваринного світу належать: хордові, в тому числі хребетні і безхребетні
тварини в усьому їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що
перебувають у стані природної волі: частини диких тварин; продукти
життєдіяльності диких тварин; залишки викопних тварин.

Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його
існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв’язків явищ
природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни
природних умов: температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного
складу повітря, води тощо) впливають на людину.

Сьогодні людство не може відмовитися від використання природних
ресурсів, які є основою матеріального виробництва, але не може й
миритися з деградацією навколишнього природного середовища внаслідок
інтенсивної експлуатації землі, її надр, водних об’єктів, лісів,
тваринного і рослинного світу. Тому важливим напрямом сучасного
соціального регулювання відносин в сфері взаємодії природи І суспільства
є забезпечення раціонального природокористування. Його метою є
задоволення матеріальних потреб суспільства за рахунок наявних і
відновлювальних природних ресурсів, визначення найбільш ефективного,
економічно вигідного їх використання без заподіяння шкоди для життєво
важливих екологічних інтересів людей.

Екологічна функція держави не повинна обмежуватися тільки охороною
навколишнього природного середовища. Вона полягає, або принаймні повинна
полягати не тільки в охороні, а й у відновленні природи, що постраждала
від людського безглуздя. Ця функція має неперевершено значення, оскільки
від неї залежать здоров’я планети і саме існування людства. З цієї
причини вона має здійснюватись в умовах екстремальності, які
передбачають надзвичайну напруженість активності держави екологічного
змісту. Настав час значно посилити владний характер екологічної функції
держави.

Використана література:

Конституційне право – опорні конспекти.

Словник — довідник В.В.Молдовом В.Ф.Мелащенко

Київ “Юмана” 1996 р.

“Основи конституційного права України”

Державний український педагогічний університет ім. Драгоманова

Київ 1997 р., за редакцією АПрН, професора В.В.Копейчикова

“Екологічне право” В.І.Андрейцев

Київ “Вентурі” 1996 р.

“Основи держави і права” навчальний посібник

А.М.Колорій і А.Ю.Олійник

Київ “Либідь” 1997 р. ст.112 – 123.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи