Реферат на тему:

Правова охорона лісів в Україні

ПЛАН

Вступ

Ліс як об’єкт правової охорони.

Організаційно-правові заходи охорони лісів.

Відповідальність за порушення лісового законодавства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В літописі згадується, що в IX—XI ст. ліс України займав майже всю
територію: від Дніпра до Карпат. Навколо столиці Древньо-руської
держави, наголошує літопис, «был лес и бор велик». Це був той історичний
період, зокрема лісового законодавства, коли кількість лісу надзвичайно
перевищувала народну в ньому потребу і від нього намагалися позбавитись,
використовуючи лісову територію під сільськогосподарське користування.

Джерелом лісового законодавства України є російське лісове
законодавство, яке тісно пов’язане з історією Російської імперії, в
складі котрої Україна перебувала протягом трьох століть. Але і в
зазначений період окремі ліси держава цінувала. Це були ті ліси, котрі
створювали загородження від ворожих сусідів.

Вперше про охорону лісів згадується в законах Ярослава Мудрого «О
церковних судах й земських ділах», в яких була лісоохоронна стаття, де
зазначалося: «А ще кто сожжет лес чужой, или сечет деревья чужие, сугубо
да осужден будет и рука его заменена будет».

Статті лісового законодавства часів Ярослава Мудрого були запозичені з
Візантійських лісових законів, але вони не відігравали ефективного
лісоохоронного значення в Росії. Значущим розвитком лісового
законодавства можна вважати той період, коли ліс одержав значення як
джерело для задоволення державних потреб. Це початок XIV ст., коли для
відбиття нападу ворожих сусідів уряд вирішив створити на південних
кордонах держави ряд фортець, які з’єднувались лісами під назвою
«засік». Ліси зрубували і валили, створюючи перешкоди для наступу
ворожих татар. В той час Росія, за винятком степових територій, була
покрита непрохідними лісами. Але ліси, які входили в систему засік,
охоронялись «особливими» сторожами, котрі мали назву «засічні сторожи».

Ліси, які не були засічним фондом, перебували у вільному користуванні
держави і громадян. Право володіння землею, на якій ріс ліс, не
розповсюджувалось безпосередньо на ліс. З часом останній набував свого
значення та використовувався як будівельний матеріал, основне паливо,
тощо. Таким чином вільне, неузгоджене користування лісом призвело до
його зменшення.

В 1485 р. уряд видав «охоронну грамоту», згідно з якою заборонялась
вільна вирубка лісу у визначених місцях.

На початку XVII ст. була видана грамота, відповідно до якої ліси
віддавались під охоронний нагляд воєводам. В той час цар Олексій
Михайлович видав наказ «уложеніє», який передбачав стягнення за
«насильницьке лісо-знечтоження», пошкодження окремих порід лісу, за його
підпал тощо.

Лісове законодавство XV—XVI ст. було не послідовним. Так, в одних
випадках дозволялось кожному рубати у всіх лісах «лишь бы только для
себя, а не на продажу». Разом з тим в засічних і заповідних лісах
вирубка не дозволялась.

Надмірної експлуатації ліси України зазнали в тридцяті роки. Стосовно
цього проф. М.Ткаченко в 1930 р. в статті «Задачи лесного хозяйства»
зазначав: «История нашей страны не знает примеров более сильных размеров
рубок, чем которые имеют место в настоящее время. Массовые порубки
наблюдаются на Украине, Белоруссии, грозят уже подрывом всего народного
хозяйства».

Лісоводів, які відстоювали принцип планомірного використання лісових
ресурсів, стали називати «ворогами народу».

Споживацьке ставлення до природних ресурсів існувало протягом всього
періоду часів СРСР. Відомий публіцист того часу С.Залигін відмічав:
«Такой социализм, каким он существует сегодня уже целый ряд десятилетий,
существует прежде всего за счет природы. За счет ее ресурсов и
территорий, которые обеспечили ему наши грубые, отнюдь не гуманные
предки, которых мы и ныне упрекаем за их захватнические замашки».

1. Ліс як об’єкт правової охорони

Безумовно, в минулому заходи стосовно охорони лісів вживалися, про що
свідчить ціла низка законодавчих актів. Але використовувались вони не
завжди і не в повній мірі. Крім того, і самі по собі вони не завжди були
досконалими.

Уряд розробляв лісоохоронні заходи. Так, постановою Раднаркому СРСР від
31 червня 1931 р. «Про організацію лісового господарства» передбачалося,
що з метою регулювання вирубки лісу, лісовідродження, покращення режиму
річок Волги, Дону, Дніпра ліси необхідно розділити на дві зони: зону
лісопромислового і зону лісокультурного значення. З метою збереження
Дніпра Рада Народних Комісарів визнала ліси в межах однокілометрової
полоси по обидва боки річки водоохоронними з повною забороною їх
вирубки, за виключенням перестою і мертвого лісу. В цей період державні
заходи спрямовувалися на здійснення консервативної або заповідної
охорони лісів, тобто їх охорони як окремих природних об’єктів. У той же
час інтенсивний розвиток народного господарства України відповідно
викликав зростання експлуатації лісних ресурсів. З метою охорони і
раціонального використання лісів необхідно було створити єдиний
галузевий, відомчий орган, який зміг би зосередити комплексне ведення
лісового господарства. Таким галузевим органом по управлінню лісовим
фондом став Державний комітет з лісового господарства, до функцій якого
входили: всебічний розвиток лісового господарства, як складової частини
народного господарства, підвищення лісових ресурсів, їх облік і
вивчення, охорона лісів від пожеж, самовільних порубок та інших порушень
лісового законодавства.

Суттєвий розвиток лісоохоронне законодавство отримало після прийняття
постанови Верховної Ради СРСР від 20 вересня 1972 р. «Про заходи по
подальшому поліпшенню охорони природи і раціональному використанню
природних ресурсів», постанов Уряду СРСР від 29 грудня 1972 р. «Про
посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів»,
від 1 грудня 1978 р. «Про додаткові заходи по посиленню охорони природи
і поліпшенню використання природних ресурсів».

Однак при інтенсивному розвитку промислового виробництва, яке безмежно
використовувало деревину, намічених заходів було недостатньо, крім того,
деякі з них на місцях не виконувалися взагалі.

В основних актах декларувалися благі наміри стосовно охорони лісів. Так,
наприклад, в Основах лісового законодавства СРСР, зокрема, було
зазначено, що законодавство покликане активно сприяти науково
обгрунтованому, комплексному використанню лісів, їх планомірному
відродженню і ефективній охороні в інтересах сучасного і майбутнього
поколінь в дусі високої відповідальності за бережливе господарське
ставлення до лісу, як важливої складової частини природних багатств. Там
же визначалися завдання лісового законодавства України в галузі
регулювання лісових відносин.

Однак протиріччя, що виникли між законодавчими приписами, з одного боку,
і формами та методами діяльності командно-партійної системи з другого,
не дозволяли реалізувати вимоги законодавчих актів. Це стосувалося не
тільки союзного, а й республіканського законодавства.

Разом з тим було б не об’єктивно вважати, що причини сучасного стану
лісів лише в минулому. Життя ставить все нові й нові проблеми
лісоохоронного характеру. Проголошення суверенітету незалежної України
поруч з політичними успіхами зазнає окремих збоїв у народному
господарстві, зокрема і в галузі охорони лісів.

Загальновідомо, що в 1992 р. вугільна промисловість Донбаського регіону
через відсутність лісового матеріалу знаходилась на межі припинення. У
зв’язку з чим використовувалась деревина лісосмуг вказаного регіону, які
відігравали важливе значення в захисті грунтів від вітрової ерозії й
інших негативних природних явищ.

Сьогодні Карпатські ліси як в плановому, так і не в плановому порядку
вирублені й майже зведені нанівець, на що неодноразово звертали увагу
вчені екологи. Все це призводить до того, що Карпатські гори облисіли і
не в змозі затримувати весіннє таїння снігу, стік води під час рясних
дощів, яка в свою чергу, набираючи великої потужності, зносить на своєму
шляху живу і неживу природу, руйнуючи споруди водо-, електро-, газо–,
нафтопо-стачання, шляхи сполучення, знищуючи сільськогосподарські
угіддя, затоплюючи цілі населені пункти регіону. Тим самим завдається
екологічна і економічна шкода, яка підриває економіку не тільки регіону,
а й держави в цілому. Прикладів свідомого знищення лісів України, на
превеликий жаль, безліч.

Ліси України — це «зелене золото» молодої держави. Вони є джерелом
цінної промислової сировини, продуктів харчування, стабілізуючим
фактором навколишнього природного середовища. Для примноження цього
національного багатства необхідно істотно підвищити продуктивність
лісів, їх охорону та захист.

Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 мільйонів
гектарів. Лісистість республіки досягла лише 14,3%, що значно менше, ніж
лісистість більшості розвинених країн світу. Нерівномірність розміщення
лісів є наслідком різноманітних природних умов, але більшою мірою —
впливу господарської діяльності людини, яка призвела до знищення лісів.
Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в
Кримських горах — 32%, на Поліссі — 26,1%, в лісостеповій зоні цей
показник складає 12,2%, а в степовій — 3,8%. До найбільш лісистих
областей належать: Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська,
Житомирська, Волинська і Чернігівська області.

У складі лісового фонду України переважають державні ліси, загальна
площа яких сягає 7550 тис. га. Загальна площа колгоспних лісів становить
1884 тис. га. Як правило, вони представлені малопродуктивними
насадженнями, з малою часткою стиглих деревостанів. Забезпеченість лісом
населення України — 0,7 га. на людину — одна із найнижчих в Європі.

При сучасній структурі споживання лісопродукції потреба в ній у 2005 р.
зросте (у порівнянні з 1997 р.) на 15%, а власні ресурси сиророслого
лісу на цей час розширяться тільки на 1,5%.

2. Організаційно-правові заходи охорони лісів

В умовах незалежності України лісова промисловість має особливе значення
для підвищення рівня забезпеченості держави та населення продукцією
лісового комплексу за рахунок збільшення обсягів лісових насаджень,
екологічної обстановки. В Україні складається напружена ситуація із
забезпеченням народного господарства лісоматеріалами, папером, картоном
та іншою продукцією із деревини. Все це обумовлює інтенсивне
використання лісових ресурсів, яке сьогодні набирає неконтролюючого
характеру, що негативно впливає на стан лісів.

Ринкові умови господарювання розвили споживацький характер використання
природних ресурсів, зокрема і лісових. Необхідно істотно змінити на
краще сучасне неефективне ставлення до споживання лісових ресурсів, яке
формувалось впродовж довгих років функціонування бюрократично-командної
системи господарювання .

Господарчий механізм, створений в умовах партійно-командної системи, не
міг не вплинути на характер концепції ведення лісового господарства.

За останні роки прийнята ціла низка нормативних актів лісоохоронного
значення, які відіграють позитивну роль. Разом з тим слід звернути увагу
і на їх огріхи.

Сьогодні Держкомліс України і його структурні підрозділи на місцях
(лісгоспи) всякими методами намагаються утриматись на старих позиціях
концепції охорони та відтворення лісів, які явно входять у суперечність
з ринковими умовами. Підтвердженням цьому є наукові праці співробітників
Держкомлісу України і Лісовий кодекс України, що орієнтовані на
закріплення за цим відомством виконання заготівель та реалізацію
деревини.

Однією із основних проблем Лісового кодексу є те, що ліс офіційно не
визнається нерухомим майном, він вилучений із фінансового і товарного
обігу. Кодекс не визнає і не визначає ліс як об’єкт економіко-правових
відносин, проте саме цього вимагають ринкові відносини господарювання.

Не сприяє покращенню ситуації в лісовому господарстві система
фінансування та методологія формування державного лісового доходу, за
яким лісовирощування виявляється збитковим внаслідок перерахунку коштів
у інші галузі, що є споживачами деревини. Це зумовлено саме не визнанням
лісових угідь нерухомим майном та вилученням лісових об’єктів з
цивільного товарного обігу.

Внаслідок цього виникає економіко-право-вий казус, що ліс, як угіддя,
офіційно не визнається носієм вартості, навіть не має номінальної
вартості.

І, як наслідок, після вирубки (знищення або порушення лісового угіддя)
заготовлена деревина набуває вартості, стає товаром. Наслідком такої
«державної економічної політики» є бажання всіх суб’єктів вирубувати
ліси, надаючи йому «товарного вигляду», а не займатись їх охороною та
відтворенням.

Сьогодні стан лісів (передусім, екологічний) можна назвати критичним, що
викликано рядом проблем: низький загальнодержавний економічний стан,
загальнодержавна екологічна криза, нераціональне використання лісів,
недостатня і невдосконалена лісова охорона, насамперед від пожеж і
протиправних порубок, низький рівень еколого-правової свідомості народу
України, в тому числі й посадових осіб, невдосконаленість лісоохоронного
законодавства, тощо. Усунення вказаних недоліків на державному рівні,
безумовно, позитивно вплине на стан лісів України.

Ліси України підлягають  охороні  і  захисту,  що  передбачає здійснення
комплексу заходів, спрямованих  на  їх  збереження  від знищення,
пошкодження, ослаблення  та  іншого  шкідливого  впливу, захист від
шкідників і хвороб, а також раціональне використання.      Забезпечення 
охорони  та  захисту  лісів  покладається    на центральні та місцеві
органи державної виконавчої влади,  Верховну Раду Республіки Крим,
місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно
до законодавства України.     

Місцеві Ради народних депутатів,  Уряд  Республіки  Крим  для охорони
лісів від пожеж:      щорічно організовують розробку і здійснення
лісокористувачами заходів протипожежної профілактики у лісах;     
залучають до гасіння лісових  пожеж  населення,  протипожежну техніку і
транспортні засоби підприємств, установ та організацій у встановленому
законодавчими актами порядку;      забезпечують  осіб,  залучених  до 
гасіння  лісових   пожеж, харчуванням та медичним обслуговуванням;     
сприяють  будівництву  об’єктів  протипожежного  призначення, роботі
повітряних суден авіалісоохорони;      організовують  через  засоби 
масової  інформації  пропаганду правил  протипожежної  безпеки, 
висвітлення  проблем   збереження лісів;      забезпечують  координацію 
заходів,  спрямованих  на  охорону лісів від пожеж у межах своєї
території. Лісовпорядкування  включає   систему    державних    заходів,
спрямованих  на  забезпечення  ефективної  охорони   і    захисту,
раціональне використання, підвищення продуктивності  лісів  та  їх
відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення  культури
ведення лісового господарства.     

Лісовпорядкування  на  всій  території  України   проводиться державними
лісовпорядними службами за кошти державного  бюджету  і за єдиною
системою в порядку, встановленому Міністерством лісового господарства 
України  за  погодженням  з  Міністерством   охорони навколишнього
природного середовища.

Охорону і захист лісів на території   України  здійснюють:      лісова
охорона  спеціально  уповноважених  державних  органів лісового
господарства (далі державна лісова охорона);      лісова охорона інших
постійних лісокористувачів.     

Діяльність державної лісової охорони регулюється її статутом, який
затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Відповідальність

за порушення лісового законодавства

Порушення лісового законодавства тягне за собою
дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну
відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи,
винні у:

незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; знищенні
або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з
вогнем;

порушенні вимог пожежної безпеки в лісах;

знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними
та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами,
стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтопленні,
осушенні та інших видах шкідливого впливу;

порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового
господарства, встановлених законодавством у галузі охорони,
захисту, використання та відтворення лісів;

знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців
у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного
підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу;
порушенні правил зберігання, транспортування та застосування
засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших
препаратів; засміченні лісів побутовими відходами і покидьками;

розкорчовуванні земельних ділянок лісового фонду і
використанні їх для спорудження будівель, переробки деревини,
влаштування складів тощо без належного дозволу; самовільній
заготівлі сіна та випасанні худоби на земельних ділянках лісового
фонду; порушенні правил заготівлі (збирання) лісової
підстилки, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо; заготівлі
лісових ресурсів засобами, що негативно впливають на стан і
відтворення лісів;

порушенні порядку використання лісосічного фонду, заготівлі та
вивезення деревини, заготівлі живиці і використання інших лісових
ресурсів;

невнесенні плати за спеціальне використання лісових ресурсів та
користування земельними ділянками лісового фонду у встановлені строки;
знищенні та пошкодженні відмежувальних знаків у лісах; введенні
в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об’єктів,
не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на
стан і відтворення лісів;

порушенні строків повернення земельних ділянок лісового фонду, що
перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконанні обов’язків щодо
приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
пошкодженні сіножатей, пасовищ і ріллі на земельних ділянках лісового
фонду;

знищенні або пошкодженні лісоосушувальних канав, дренажних систем і
доріг на земельних ділянках лісового фонду, а також полезахисних
лісових смуг, захисних лісових насаджень на смугах відводу
автомобільних доріг, захисних лісових насаджень на смугах відводу
залізниць, захисних лісових насаджень на смугах відводу каналів.

Законодавчими актами України може бути встановлено відповідальність і
за інші порушення лісового законодавства.

Висновки

Україна належить до європейських держав і приєдналася до процесу
розробки спільних цілей і принципів ведення господарства в лісах Європи
(Гельсінський процес), спрямованих на невиснажливе лісокористування,
збереження і відновлення біорізноманіття лісових екосистем. В зв’язку з
цим стратегічні цілі національної лісової політики повинні мало
відрізнятися від цілей, що сформульовані міжнародними угодами стосовно
сталого розвитку, раціонального використання та охорони лісів. В
найбільш загальному вигляді стратегічні пріоритети лісового господарства
України можуть бути представлені наступним чином.

1. Розширене відтворення лісових ресурсів у кількісному та якісному
(вартісному) вигляді.

Досягнення цієї мети вимагає довгострокових узгоджених зусиль з таких
напрямків:

Збільшення площі лісів. Найуспішніше може бути здійснено за рахунок
заліснен ня земель Лісостепової і Поліської зони, що не
використовуються. Доцільність створення нових лісів у Степовій зоні ви
магає додаткового вивчення і обґрунту вання насамперед в зв’язку зі
зростанням посушливбсті клімату та зміною гідро логічних умов у регіоні;

Реконструкція лісів з метою приведен ня їх породного складу відповідно
до умов місцезростання. Основною перешкодою для розширення робіт з
реконструкції є відсутність коштів і можливостей збуту низькоякісної
деревини, що отримана в ході їх проведення;

Підвищення продуктивності і якості (вартості) лісів за рахунок
раціонального ведення лісового господарства. Насампе ред необхідне
підвищення ефективності рубок догляду за лісом і забезпечення своєчасної
рубки стиглих насаджень (до моменту різкого падіння їх приросту і
погіршення якості деревини, що прогре сує), внесення коректив у практику
лісовідновлення.

2. Збереження і відновлення біорізно маніття лісів, підтримка їх
стабільності і життєздатності. Досягнення цієї мети передбачає:

Раціональний, екологічно і економічно обгрунтований підхід до формування
ме режі особливо охоронних лісових тери торій і введення обмежень на
лісогоспо дарську діяльність;

Широкомасштабне впровадження в практику екологічно орієнтованих методів
лісовідновлення, лісокористування і лісо- вирощування;

Організацію неперервного і ефектив ного контролю за станом лісів;

Удосконалення системи охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і
хвороб.

3. Раціональне, комплексне і постійне використання лісових ресурсів.

Для досягнення даної мети необхідні:

Широке впровадження методів, що дозволяють вирощувати ліси, які ефектив
но та однаково виконуватимуть експлуа таційні, захисні, соціальні та
інші функції;

Внесення відповідних змін в практику планування і організації
лісокористування;

Досягнення швидкого і збалансовано го розвитку деревообробного комплексу
країни, який повинен забезпечити попит на весь обсяг вирощуваної
деревини.

Забезпечення ефективного виконан ня лісовими екосистемами захисних і
соціальних функцій.

Використана література:

1.        Ключевой О.В. Курс русской истории. — Т. 1 // Лесная
промышленность. — 1991. — № 6. — С. 34.

2.        Романовский Н. Курс русского лесного законодательства. —
С.Петербург, 1881. — С. 1.

3.        З. Бобров В.Р. Вольные охотники и землекопы // Лесная
промышленность. — 1991. — № 6. — С. 27.

4.        Большая Советская Энциклопедия. — Т. 14. — С. 1066.

5.        Морозов Г.Ф. Избранные труды. — Т. 2. — М., 1971. — С. 225.

6.        Ткаченко М.Е. Задачи лесного хозяйства // Лесной специалист. —
1930. — № 7—8. — С. 10-13.

7.        Синицын С.Г. Безотходное лесопользование в мире экономических
стрессов // Лесная промышленность. — 1991. — № 1. — С. 6.

8.        3алыгин С. Экология и общество // Правда. — 1989. — 6 марта.

9.        Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. —
1917—1967. — Т. 2.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи