Реферат на тему:

Поняття природокористування, його соціально-економічна суть і складові
частини

Природокористування включає об’єктивно зумовлений процес залучення
людиною природних ресурсів до виробничої і невиробничої діяльності, Їх
відтворення та охорону.В сучасних умовах науково-технічного і
соціального прогресу поняття природокористування стає дуже містким і не
завжди однозначно, розуміється. У «Великій Радянській Енциклопедії»
природокористуванням називається сукупність впливів людини на
географічну оболонку Землі, що розглядається в комплексі (на відміну від
галузевих понять — водокористування, землекористування, лісокористування
тощо) (т. 20, с. 595—596). Деякі автори розглядають природокористування
як соціальний процес, інші — як соціально-економічний.

Отже, термін «природокористування», адекватно відображаючи досить
складний і багатогранний суспільно-природний процес в об’єктивній
реальності, далеко не однозначний — він вживається, як мінімум, у п’яти
основних значеннях:

людська діяльність щодо використання сил і ресурсів природи з метою
виробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний
процес праці. В (такому розумінні природокористування рівнозначне
поняттю «суспільне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери
людської діяльності — навіть ширше за нього;

раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх
відтворення та охорона;

безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних
ресурсів і умов конкретної території (району, окремої країни, групи
країн, всього світу);

освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у локальному,
регіональному і глобальному масштабах; У такому розумінні термін
«природокористування» залежно від виду споживання природного ресурсу
часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за обсягом
— водокористування, лісокористування, землекористування тощо;

5) синтетична прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої
діяльності, пов’язаної! з користуванням природою.

Така диференціація досить відносна. В кожному окремому випадку
вивчається один і той же об’єкт — процес використання людиною сил і
ресурсів природи, але з різних боків і на різних рівнях галузевої,
міжгалузевої і територіальної спільності. Серед перелічених значень
терміна «природокористування» найширшим за обсягом є поняття, що
відображає процес праці (суспільне виробництво), найвужчим — освоєння та
експлуатація окремого виду природного ресурсу у вузькотериторіальному
(локальному) масштабі.

Класифікація основних видів природокористування можлива з позицій тісно
взаємопов’язаних галузевого, компонентного, функціонального
(комплексного) підходів.

З галузевої системи народного господарства виділяють галузі
природоспоживання (теплоенергетику, видобуток мінеральної сировини,
лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазопереробку тощо),
природокористування у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво,
гідро-, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і
природовідтворення (рекультивацію і меліорацію земель, очищення та
утилізацію відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення
заповідників тощо). За вищого ступеня узагальнення ці види можна
об’єднати в поняття виробничого (промислового і сільськогосподарського)
і невиробничого природокористування.

Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування
передбачає виділення п’яти основних блоків найважливіших напрямів
природокористування: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення,
відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і
моніторингу.

Компонентна класифікація видів природокористування базується на
спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента
природного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо),
тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної
території. Основні види природокористування в цьому випадку відповідають
головним структурним компонентам природного комплексу — водо-, лісо- і
землекористуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не
слід плутати поняття раціонального природокористування з охороною
природи. Охорона природи — це розробка і здіснення заходів щодо її
раціонального використання, що включають захист від надлишкових
техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини, активне
регулювання природних процесів, відтворення і поліпшення природного
потенціалу ландшафтів.

Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш
повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і
запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних
процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити
забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку
первинної сировини.

В окремих випадках використання природних ресурсів служить одним із
способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню
продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує
їх стадо.

Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання —
основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому
саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті
охорона природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить
підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з
одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що
особливо важливо за високої технічної оснащеності сучасного виробництва.

Предмет і завдання науки «економіка природокористування»

У нашій країні економіка природокористування почала формуватися недавно.
Як і кожна інша економічна наука, вона має об’єктом свого вивчення
виробничі відносини між людьми, в даному випадку відносини, що виникають
у процесі взаємодії між суспільством і природним середовищем.

Економіка природокористування — це наука про раціональне та ефективне
використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи
охорони навколишнього середовища.

У завдання економіки природокористування входить дослідження економічних
закономірностей застосування природних ресурсів людським суспільством з
метою задоволення своїх потреб.

Завдання, які стоять перед економікою природокористування, можна
поділити на три, групи:

розробка методів оцінки природних ресурсів з метою включення в
економічні розрахунки їх вартості;

створення економічного механізму управління раціональним використанням
природних і ресурсів і охороною навколишнього середовища;

розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних
вкладень у раціональне використання природних ресурсів та охорону
навколишнього середовища.

????????????????

I»N?OAeWb\1/4`bb>eofEi?i?jnkiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiicUeUe

&

ичною економією і виходить з її основних положень.

У політичній економії процес виробництва розглядається як процес
взаємодії людини і природи. Людина, розвиваючи виробництво, перетворює
природу, пристосовує її до своїх потреб, і чим вищий рівень розвитку
виробництва, чим досконаліші техніка і технологія, тим вищий ступінь
зміни одержуваного природного матеріалу і використання сил природи.

Повна залежність людини від сил природи давно .минула. Сучасна людина не
може протистояти лише тим силам природи, які мають стихійний,
глобальний, катастрофічний характер — землетрусу, вибухам вулканів,
повені, посусі, та й то деякими явищами вона починає оволодівати.
Сучасна людина все більше підкоряє собі сили природи, використовує їх.
Отже, з розвитком суспільного виробництва у взаємодії людини і природи
все більше зростає вплив людини на природу, підкорення нею природи,
використання її сил і ресурсів. Вплив людини на природу має більшою
мірою односторонній негативний для природи характер — людина забирає
дари природи, мало що віддаючи.

Звичайно, людина повинна не лише брати! від природи, а й піклуватися про
її охорону, не допускати її погіршення і, виснаження. Природу треба
підтримувати, допомагати їй зберігати рівновагу як системі.

Процес відтворення в біосфері відбувається на основі наявності в ній
рівноваги або з дуже незначними змінами, пов’язаними з зовнішніми для
системи факторами, наприклад, поступовим стійким похолоданням
(потеплінням). Елементи системи взаємопов’язані і зумовлюють один
одного. Одні живі істоти в системі поглинають інші — комахи харчуються
рослинами, плазуни — комахами, хижаки — дрібними тваринами, органічні
залишки йдуть на харч мікроорганізмам, споживаються грибами, хробаками,
живлять коріння рослин. Чисельність кожної популяції залежить від умов
її існування, від тієї кількості їжі, яка є в певній місцевості. Звідси
— вимирання «зайвих») ‘видів чи міграція, навіть масового характеру.
Система саморегулюється наявністю, необхідних для її відтворення
матеріалів і можливостями споживання відходів у середині системи, що
забезпечує її рівновагу. Отже, біологічна система, або екосистема, має
замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує
власну рівновагу за певних умов співвідношення з неживою природою.

Інший стан речей у суспільному виробництві. Певною мірою рівновагова
система відтворення саморозвивається в сільському господарстві, де вона
. може мати майже замкнутий характер. Так, при застосуванні
травопільної, плодозмінної, просапної систем землеробства відновлюється
родючість грунту, тваринництво дає хороші добрива, а вирощені кормове
зерно і трава використовуються на корм худобі. Рівновагове відтворення
може стати принципом раціонального ведення лісового господарства, що
передбачає вирубку, збалансовану з лісопосадками і вирощуванням лісу. Як
відомо, це досить тривалий процес.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це відкрита
система, до якої надходять маси природних сировинних матеріалів —
вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і
лісова сировина, вода, повітря. Усі матеріали проходять одну або кілька
стадій переробки і потім як кінцевий продукт виходять із системи і
надходять у споживання. Поряд з цим на всіх стадіях їх обробки з системи
викидаються відходи — пуста порода, шлаки, попіл, аерозолі, гази, пари,
пил тощо, які містять різні шкідливі для живих організмів речовини.

Об’єм відходів нерідко перевищує об’єм кінцевого продукту. Про ступінь
корисного застосування сировини і відносну величину відходів можна
судити з відношення маси кінцевого продукту до маси вихідного матеріалу.

Економіка природокористування охоплює дві групи зв’язаних, між собою
проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у
виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або
ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід
розв’язувати з урахуванням зміни потреб — особистих і громадських,
споживчих і виробничих.

Майже щоденно на сторінках газет, в радіо- і телепередачах ведеться
розмова про те, що за сучасних умов розвитку суспільного виробництва
будь-які економічні рішення повинні прийматися з урахуванням екологічних
наслідків.

Терміни «економіка» і «екологія» схожі навіть на перший погляд. Слово
«економіка» утворене від грецьких слів oikos і nomos і може
перекладатись як закони господарювання. Слово «екологія» також грецького
походження (oikos і logos—слово, наука) і означає науку про відносини
рослинних і тваринних організмів та їх сукупностей між собою і
навколишнім середовищем.

Список літератури

Алимов А. Й., Цемко В. П., Новаторов Й. Й. Зколого-зкономиче-ские
аспекти охраны почв Украннской ССР. К., 1980.

Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К.,
1986.

Бибылев С. Н. Зффективность использования природносырьевих ре-сурсов
агропромьішленного комплекса. М., 1987.

Быстраков Ю. Н., Колосов А. В. Зкономика й зкология. М., 1988.

Веденічев П. Ф., Трєгобчук В. М. Інтенсифікація сільського господарства
і охорона природи. К., 1989. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП:
человек й природа.. К.,1988.

Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.

Гончар М. Т. Зкологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства.
Львов, 1986.

Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.

Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів,
1991.

Демина Т. А. Учет й HYPERLINK
«http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyPnOrOGGbZw16NrzN5-G8bYL4*avr
EsK2KOZzi2WXCjzqusODOD5SJDJjqrwo-4xjjRrkmwtzS2HuKYAKl7WetE21xtp8KcuVkcFv
zCeoLNQ2riZVtapU9wQflNnSM6JSi0EUrkmRLxbIAqb-bNJYvLrPgK*xCCAkSDXgrr2dLu1A
FcSBVETUUOAdK8q49I6O1flrD46rp%20» анализ затрат предприятий на
природоохран-ную деятельность. М., 1990.

Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.

Зффективность сельскохозяйственного природопользования/Отв. ред. П. Ф.
Веденичев. К., 1982.

Животноводческие комплекси й охрана окружающей среды. М., 1991.

Забота о земле — залог рационального природопользования. К., 1986.

Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурс-вого
потенціалу сільського господарства. К., 1985.

Карнаухова Е. С. Дифференциальная рента й зкологическая оценка земли.
М., 1977.

Кот А. Й. Методические вопросы определения ущерба, наносимого сельскому
хозяйству загрязнением воздушного бассейна//Растения й промышленная
среда. К., 1971. С. III—116.

Ласкорин Б. Н. Проблеми развития безотходных производств. М.,1981.

Леонтьев В. Зкономические зссз. М., 1990.

Мауль Я. Я. Зкономика й зкология. Алма-Ата, 1989.

Методи й практика определения зффективности вложений й новой техники.
Вып. 14. М., 1968.

Похожие записи