.

Поняття екологічної рівноваги і основні прояви його порушення. Закон України “Про охорону навколишнього середовища” (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 6532
Скачать документ

Контрольна робота

Поняття екологічної рівноваги і основні прояви його порушення. Закон
України “Про охорону навколишнього середовища”

ПЛАН TOC \o “1-3”

1. Поняття екологічної рівноваги і основні прояви його порушення
PAGEREF _Toc27735425 \h 3

2. Закон України “Про охорону навколишнього середовища” PAGEREF
_Toc27735426 \h 6

Список використаної літератури PAGEREF _Toc27735427 \h 9

1. Поняття екологічної рівноваги і основні прояви його порушення

Екологічна рівновага – кількісне і якісне співвідношення природних і
змінених людиною екологічних компонентів і природних процесів, що
приводить до тривалого існування еосистеми визначеного виду.

Екологічна рівновага характеризується відносною стійкістю видового
складу живих організмів, їхньої чисельності, продуктивності, розподілу в
просторі, а також стійкістю сезонних змін, кругообігу речовин і інших
біологічних процесів в екологічній системі.

Без здорових, гармонічних відносин між людьми, тваринами, рослинами, а
також мінералами, людина, що знаходиться в залежності від співвідношення
сил між твариною, рослинним і царством мінералів, не може довго прожити.

Якщо людина що-небудь навмисно руйнує, то це з позицій вічності, умирає
в зовнішньому світі. Усе менше стає тварин, що вносять визначений
силовий потенціал, який сприяє екологічній рівновазі. Лікарські рослини,
випромінювання яких також сприяє оздоровленню людини і тварин і
порятунку атмосфери в цілому, уражені атомною радіацією і вимирають.

Реальну основу відносини людини до природи створює її діяльність, що
завжди здійснюється в кінцевому рахунку в природі і з даним нею
матеріалом. Тому і зміна відносини до природи протягом історії
суспільства визначається насамперед зміною характеру, спрямованості і
масштабів людської діяльності. Первісна людина велику частину засобів
існування одержувала від природи в готовому чи майже готовому виді,
продукти його матеріальної діяльності були безпосередньо продуктами
природи. Згідно з цим у відношенні людини і суспільства до природи
головним було власне кажучи пряме споживання. Панування цього типу
відносин легко проглядається в розвитку культур, заснованих на
скотарстві і землеробстві; вихідний продукт виробництва зберігає тут
свою безпосередню приналежність до природи. Чисто природними були і
досить тверді просторово-тимчасові рамки діяльності; просторово вона
локалізувалася по слабко взаємозалежних вогнищах культури і найсильніше
зазнавала впливу від географічних умов, а її ритміка задавалася
насамперед ритмами природи (добовими і сезонними), так що цикли
діяльності в цілому відповідали циклам природи.

Ця загальна схема відносини до природи мало змінилася і після виникнення
високорозвиненої античної культури, тому що остання фактично не
торкнулася принципової структури матеріальної діяльності (її ведучим
мотивом продовжує залишатися одержання й обробка матеріалу природи), у
якій і здійснюється реальна взаємодія природи і суспільства. Масштаби
цієї взаємодії почали помітно мінятися лише в новий час – у зв’язку з
розвитком машинного виробництва, що зажадало нових видів сировини і
джерел енергії і, отже, більш глибокого проникнення в “комору” природи.
Людина почала тепер не тільки значно більше брати в природі, але і
робити це в істотно інших формах; вона не просто споживала матеріал
природи, а усе більш ґрунтовно переробляла його, додавала йому нові,
неприродні властивості, так що в сумі продуктів виробництва соціальні
якості, створені діяльністю, одержували зростаючу перевагу над якостями
природними. З цього моменту відносини споживання заміщаються відносинами
скорення природи, розширюється експлуатація природних ресурсів. Під цим
знаком проходить перша промислова революція, який передувала епоха
Великих географічних відкриттів, що сприяли істотному розширенню обсягу
і номенклатури експлуатованих ресурсів природи. Суспільство усе більш
активно освоює і переробляє природний простір природи, створює на ньому
свої, специфічно соціальні форми організації – “другу природа”,
соціальний простір, закони якого задаються не тільки природними умовами,
але в більшому ступені – суспільною працею; одночасно міняється і
ритміка діяльності, утрачаючи безпосередню залежність від ритмів
природи.

&

(

*

,

.

0

2

0

>

????а науку усе більш послідовно й орієнтується сучасна діяльність. У
підсумку починає складатися новий тип відносини суспільства до природи –
відношення глобального керування, що охоплює як процеси в природі, так і
діяльність суспільства в цілому і припускає розробку раціональних
програм цієї діяльності, що враховують характер і границі припустимого
впливу на природу і необхідність її збереження і відтворення. Природа в
великих масштабах стає істотним і розумно керованим компонентом
соціального організму.

Цей процес, однак, по-різному протікає в різних соціально-економічних
умовах. Ще основоположники марксизму показали, що капіталізм народжує
хижацьке відношення до природи, джерело якого укладене у пануванні
частки, індивідуалістичному інтересі. За словами К. Маркса, культура,
якщо вона розвивається стихійно, а не направляється свідомо, залишає
після себе. Практика сучасного капіталізму свідчить про те, що
буржуазний лад створює серйозні перешкоди на шляху побудови
раціонального керування природою і тому зіштовхується з різними
глобальними кризами – екологічним, енергетичним і т.д. На противагу
цьому сама сутність соціалістичного ладу активно сприяє раціоналізації
відносин до природи, здійсненню розумного керування нею.

Екологічна безпека – це запобігання значних екологічних катастроф і
аварій. Сюди входить комплекс дій, що забезпечують екологічну рівновагу
у всіх регіонах Землі. Забезпечення екологічної безпеки в одному регіоні
держави має важливе значення для іншого регіону держави, тому що для
поширення забруднення навколишнього середовища не існує границь. Тому
досягнення екологічної безпеки це задача всього людства.

2. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання
природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності
людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку
України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику,
спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої
природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від
негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного
середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи,
охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації
охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і
майбутніх поколінь.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища
є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення
природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і
ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на
навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів,
генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних
комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з
історико-культурною спадщиною.

Цей закон визначає основні принципи охорони навколишнього природного
середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання
екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних
ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої
діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я
людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного
середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень
у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та
відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження
новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності
природних об’єктів і комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та
соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних
знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та
прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов’язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає
на стан навколишнього природного середовища, формування у населення
екологічного світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої
діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання
природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та
погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної
порушенням законодавства про охорону навколишнього природного
середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та
використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної
зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на
екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони
навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на
основі широкого міждержавного співробітництва.

Список використаної літератури

Кучерявий Володимир Панасович: Екологія. Львів., 2001. – 500 с

Джигирей Віктор Степанович: Екологія та охорона навколишнього природного
середовища. К., 2002. – 203 с

Дерій С.І.: Екологія. К., 1998. – 196 с.

Мусієнко Микола Миколайович: Екологія. Охорона природи. К., 2002. 550 с.

Колотило Данило Макарович: Екологія і економіка. Київ КНЕУ 1999. 368 с.

PAGE

PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020