Реферат на тему:

Перспективи спільного порятунку

Своєрідним індикатором оцінювання ймовірності об’єднання всіх землян
для подолання екологічних та інших проблем стала проведена 3-14 червня
1992 р. в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) конференція ООН з питань охорони
довкілля.

її вже встигли охрестити «історичною», хоч для цього скептики не знайшли
достатніх підстав, вважаючи, що розвиток подальших подій дасть точнішу
оцінку першому в історії форуму 100 керівників незалежних держав світу і
представників ще 70!

Основним документом, підтриманим усіма учасниками, стала «Декларація Ріо
з довкілля і розвитку», яка проголошує 27 визначальних принципів дій,
спрямованих на збереження планети й біосфери. Ці принципи спираються на
демократію, рівність прав усіх націй, визнання пріоритетності
найголовніших екологічних проблем. Шлях до їх вирішення накреслено у
додатковому (кількасот сторінок) документі під назвою «Порядок денний —
XXI», що детально (хоч і дипломатичною мовою) зазначає реальні заходи і
завдання як урядів, так і окремих осіб.

Значна його частина присвячена необхідності радикальної зміни концепцій
сучасного економічного розвитку і всього стилю життя землян. Подальше
наростання розриву якості життя розвинених і бідних країн (він лише за
півстоліття збільшився мало не в 10 разів) загрожує неможливістю
спільних дій всіх землян, тероризмом, у майбутньому — війнами за
ресурси. На практиці це означає добровільну відмову жителів розвинених
країн з ринковою економікою від надмірного розтринькування ресурсів і
ефективну допомогу бідним країнам технологіями й фінансами. Запізнення з
цими діями призведе до того, що потім усе обійдеться дорожче.

Допомога має стосуватися й подолання демографічних проблем
(спеціалізована конференція ООН з цього питання була запланована на 1994
p.), що повинно відбуватися водночас з розвитком медицини, зокрема
спільною боротьбою з грізним СНІДом.

Важливим (і новим для міжнародних документів) є положення про
необхідність докорінної перебудови процесу прийняття рішень в усіх
країнах і врахування в них одночасно екологічних, економічних і
соціальних факторів. Недостатньо поширене у світі і надто повільно
осучаснюється природоохоронне законодавство. Необхідно застосовувати
конкретніші дії, для того щоб за екологічну шкоду завжди платив
«винний».

Це не так легко здійснити в країнах з ринковою економікою, де виробник
завжди орієнтований на максимальний зиск. Та є вже чимало прикладів
того, як високоорганізовані країни з ринковою економікою успішно
перемагають «дикий капіталізм». У них довкілля перестало бути
«безкоштовним і невичерпним», більшість громадян знають його ціну.

Чимало місця у «Порядку денному — XXI» займають рекомендації з охорони
атмосфери, ґрунту, лісів, океану і морів, припинення наступу пустель,
забезпечення всього населення планети якісною й безпечною питною водою.
Особливу увагу приділено припиненню дальшого забруднення довкілля
токсичними й радіоактивними речовинами, технологічному оновленню
промисловості, розширенню повторного використання якомога більшої гами
матеріалів.

Стратегія подолання екологічної кризи передбачає розвиток науки,
створення глобальної системи моніторингу, своєчасне складання прогнозів,
обмін екологічно досконалими технологіями між усіма країнами, надання
таких технологій країнам, що розвиваються.

Не останнє місце за значенням, як наголошує «Порядок денний — XXI»,
належить освіті. Всі плани і програми залишаться міражами і прожектами,
якщо нові покоління спиратимуться на стару систему поглядів на довкілля
та сусідів, готуватимуться не до спільного порятунку, а до війни і
загарбань. Екологізація освіти і всього виховання — пріоритетна
проблема.

Чи можна говорити, що форум у Ріо був демонстрацією повного єднання
землян перед загрозою втрати рівноваги біосфери? На жаль, це не так.
Документи, фактично, є лише універсальними рекомендаціями, а не
обов’язковими до виконання скоординованими угодами чи «всесвітніми
законами».

Чимало прикладів і проявів неузгодженостей. Перетворена на порожні слова
спроба сформулювати вимогу до розвинених країн зменшити забруднення
атмосфери «парниковими» газами. Тут на боці США виступили ті країни,
добробут яких базується виключно на торгівлі нафтою і газом. Деякі з них
ще не стали багатими, але приєдналися до «багатих», лякаючись
перспективи скорочення світового ринку нафти, газу і вугілля.

Під час конференції було оприлюднено заяву («Гейдельберзька») 264
відомих науковців (серед них 52 — лауреати премії А. Нобеля), які
застерігали від небезпеки екологізму, відкидання науки як важливого
засобу розв’язання проблем і забезпечення стійкого й рівнемірного
розвитку. Частина формулювань цієї заяви викликала критику з боку інших
науковців (не тільки екологів), які брали участь у конференції з
довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро. Ці вчені створили контрзаяву.
Погодьтеся, що такий розбрат між науковцями не віщує нічого доброго.

Цей розбрат тим небезпечніший, що важливу роль у порятунку мають
відіграти сучасні науки, зокрема екологія. Вона все ще перебуває на
початковій стадії розвитку і не вичерпала й половини своїх можливостей.
Значним її досягненням останніх десятиріч є розвиток
кількісно-інструментальних методів, відхід від класично-біологічних
підходів до ширших і перспективніших. Прикладом може бути «кіотський
протокол», який варто проаналізувати детальніше.

На форумі Ріо-92 було прийнято Міжнародну рамкову конвенцію ООН про
небезпеку зміну клімату Землі внаслідок неконтрольовано-го викиду в
атмосферу «парникових» газів. Щорічні конференції країн — учасниць цієї
Конвенції дали змогу глибоко дослідити це питання і в грудні 1997 р. в
японському місті Кіото було підписано особливий протокол, який
встановлює квоти (кількісні зобов’язання) щодо скорочення виробництва
СО2 усіма промислове розвиненими країнами. Для цих країн встановили
етапи виконання Протоколу, зокрема темпи скорочення викидів «вуглецю». У
тексті Протоколу термін «вуглець» (С) означає насправді вуглекислий газ,
але під час його використання слід пам’ятати, що квота «12 тонн вуглецю»
означає дозвіл на викид в атмосферу 44 тонн СО2. Світовий розподіл
викидів вуглекислого газу наведено на рис. По вертикалі відкладаються
питомі викиди у тоннах вуглецю на одну особу на рік, а по горизонталі —
населення груп країн (як Європейський Союз) чи окремих країн (США,
Канада, Росія та ін.).

Базовим роком для розрахунків було взято 1990 рік, а для країн -учасниць
запроваджено правило торгівлі квотами — ті, хто перевиконував плани
скорочення викидів, міг продати утворені надлишки іншим учасникам
Протоколу (ціна — приблизно 10 доларів США за кожну тонну вуглецю).
Україна — одна з тих країн, яка вже виконала всі зобов’язання (щоправда,
внаслідок економічної кризи, а не шляхом реструктуризації виробництва,
масового використання відновлюваних джерел енергії та ін.), а тому
зацікавлена у широкому розпродажу квот.

Ситуація з виконанням Кіотського протоколу яскраво засвідчує труднощі
руху до узгоджених дій усіх країн світу у сфері вирішення глобальних
екологічних проблем. Наприклад, під час засідання 2000 р. у Гаазі, на
якому представник України став одним з віце-президентів, учасники так і
не дійшли бодай подоби консенсусу через цілковито протилежні позиції
цілих груп держав світу. Нічого дивного в цьому немає — середні викиди
СО2 у групі розвинених держав у десять разів вищі, як у країнах третього
світу. Тому останні пропонують США, Канаді й Австралії — рекордсменам
світу за викидами — спершу продемонструвати усім, як слід виконувати
Кіотський протоком, а лише потім вимагати якихось самообмежень від
найбідні-ших, але найнаселеніших країн світу. У свою чергу, розвинені
країни акцентують на тій обставині, що третій світ стрімко нарощує
викиди (так, один лише Китай щороку видобуває і спалює понад 1 млрд тонн
вугілля), а тому без його свідомої участі у програмі Кіотського
протоколу годі сподіватися на успішне відвернення проблеми перегрівання
атмосфери Землі. Події у сфері регулювання викидів СО2

Рис Розподіл за найбільшими країнами і групами країн питомого (в
розрахунку на душу населення) викиду вуглекислого газу у перерахунку на
вуглець

Якщо Європейський Союз зобов’язав усіх своїх членів негайно ратифікувати
Протокол і виконувати його, то США займають нечітку позицію, хоч саме ця
країна створює аж 25 % всіх світових вуглецевих забруднень. Лишається
сподіватися на те, що внаслідок частих (нагадуємо — щорічних) зустрічей
представників усіх держав світу буде вибрано найкращий варіант виконання
Кіотського протоколу й переходу до раціонального керування змінами
середньої температури приземного повітря, а відтак — кліматом поверхні
Землі.

Зазначене удвічі цікаве ще й тому, що часу на формування узгодженості
людей між собою не надто багато — втручання людства у природні процеси і
справді перевищили всі допустимі межі й неминуче дадуть негативні
наслідки.

Для пояснення сказаного використаємо рис., на якому відображено два
розподіли споживання первинної органічної продукції, створеної у
процесах фото- і хемосинтезу. Відносну інтенсивність споживання
відкладено по вертикальній осі, розміри консументів і деструкторів — по
горизонтальній. Враховуючи їх значну — в сотні тисяч разів — відмінність
у розмірах, доцільно використати логарифмічну шкалу відтворення.

Рис. Діаграма розподілу споживання первинної продукції біосфери
консументами і редуцентами різного розміру

У незбуреній біосфері розподіл споживання позначено тонкою лінією. Одні
науковці вважають, що такою біосфера була тисяч сто років тому, інші ж
переконані, що серйозні прикрощі для біосфери люди створили лише у XX
ст., а у XIX ст. природна рівновага ще не була порушена. Так чи інакше,
а «в нормі» збільшення розмірів кон-сументів відбувається водночас зі
зменшенням частки їжі, яка їм дістається. Майже все — аж 90 % —
асимілюють і розкладають найпростіші, частка справді великих організмів
розміром понад дециметр дуже мала — близько 1 %. Відтак, у прадавні часи
популяції людей-збирачів і невправних мисливців діставалася частка цього
процента — можливо, 0,05 %, можливо й менше.

Знищення третини площі лісів і перетворення на луки й поля майже всього
придатного для сільськогосподарського виробництва суходолу, багатократне
збільшення вилову риби й інших організмів у морях і океанах набагато
підвищило частину продукції біосфери, яку вилучає сучасне людство. Через
неточність в обчисленнях повного обсягу первинної біопродукції планети
неможливо позбутися похибок і у визначенні всіх деталей сучасного
розподілу споживання біомаси серед споживачів різних розмірів. Наведена
на рис. 44 штрихова лінія — усереднений висновок, який враховує багато
варіантів і відповідає найбільш імовірним обчисленням.

Ядром усіх вихідних даних у прогнозуванні майбутнього є твердження про
те, що людство порушило природну рівновагу дуже грубо — в десятки разів!
Плани і заходи, хоч би як екологи-ортодокси закликали нас до
«відновлення рівноваги» земної біосфери, мають ґрунтуватися на визнанні
того факту, що грандіозні апетити людства збережуться і надалі, а
повернути біосферу до характеристик початку нашої ери, на жаль,
цілковито неможливо. Справді, абсолютна відмова від технологічних
здобутків людства і повернення «в печери і курені» потребуватиме
скорочення чисельності людства приблизно до 500 млн чол. у разі
«скромного» (мінімального) забезпечення і до 50-100 млн чол. — якщо
збережуться стандарти життя громадян ви-сокорозвинених країн.

Відтак, стратегія і тактика дій людства мають бути виваженими й
орієнтуватися на поєднання збереження високої якості життя частини
землян та підвищення її для решти (громадян країн третього світу) з
гарантуванням більш-менш стійкого співіснування людства і біосфери. Про
можливість саме такого сценарію йдеться в останній публікації Д. Медоуза
— «За межами зростання» (1994 р.). У ній наголошується, що за останні
роки не лише помітно сповільнився приріст населення у значній частині
країн третього світу, а й поширюються досконаліші технології
використання первинних і вторинних ресур-сів, а отже, економляться
енергія і матеріали. Це дає змогу істотно зменшити викиди відходів,
поліпшити стан довкілля і якість життя населення. Такі технології дуже
придалися б і нам, але для цього необхідно удосконалити систему освіти і
створити сприятливі податкові й інші умови для залучення вільних
капіталів і ресурсів інших країн. Про реальність такого сценарію
свідчить досвід не лише Японії, Південної Кореї, Сінгапуру, а й
європейських країн — Фінляндії, Ірландії та ін.

Наша розповідь про способи вирішення людством проблеми забезпечення
свого стабільного розвитку буде неповною, якщо ми не згадаємо про так
званий заповіт Нобелівського лауреата-етолога Конрада Лоренца,
оприлюднений ним практично одночасно з відомими прогнозами майбутнього,
виконаними Римським клубом. «Заповіт» мав дуже значний вплив на
більшість науковців і багатьох політиків, стимулюючи певні зміни в
політиці економічного розвитку, розвитку енергозберігаючих технологій, а
також перетворення екологічної освіти на дуже важливий аспект діяльності
середньої і вищої школи.

Лейтмотив звернення К. Лоренца до людства — СХАМЕНІТЬСЯ! Тон його
викладу виважений і позбавлений емоційних надмірностей, оскільки
спирається на досягнення точних наук і велику кількість переконливих
експериментів. Він доводить помилковість і безперспективність сучасного
менталітету й визначальних засад людської діяльності, називаючи їх
окремі аспекти «гріхами цивілізованої людини». Перелічимо їх:

• цілковита нездатність сформувати і виконати наукову програму
регулювання народонаселення;

• неусвідомлення необхідності толерантності і поваги у відносинах з
іншими націями чи національними меншинами;

• генетична деградація;

• надмірна схильність до ідеологічної індоктринації;

• небажання назавжди розлучитися з вродженими програмами дій і
відмовитися від безглуздого нагромадження матеріального достатку;

• небезпечний і атавістичний потяг до виграшу змагання з іншими, потяг
до першості, пошуку переваг над усіма іншими.

Хоч К. Лоренц слушно зазначає, що спустошення довкілля, формування
молоді в умовах жахливого скупчення у стандартизованих і бридких
помешканнях (характеризуючи їх, він вживає досить міцне слово — стійло)
загрожує закріпленням неповаги і байдужості до всього прекрасного
неантропогенного довкілля. Та найбільше враження на читачів справив
аналіз явища невідповідності успадкованих людьми програм дій і поведінки
тим зразкам, яких потребує сучасний стан людства і біосфери. На прикладі
діяльності системи ре-компенсації («приємного і неприємного») у мозку
людини К. Лоренц наводить дуже переконливе етологічне обґрунтування
того, що правильні у минулому норми індивідуальної і колективної
поведінки стали згубними нині і призведуть до загибелі людства навіть за
умови збереження його сучасної чисельності.

Бажано якнайширше оприлюднити серед населення і політичних керівників
інформацію про досягнення екології й групи молодих наук про людину,
можливості, справжні підстави для реакцій, поведінки і дій. Завдяки
комплексному використанню цих наук і класичного доробку педагогіки й
психології можна прискорити удосконалення систем навчання і виховання,
забезпечити появу відповідальних і науко-во-технологічно підготовлених
землян нового тисячоліття з розвиненою екологічно-гуманістичною
свідомістю.

Автори вважають, що так звана екологічна освіта є надто слабким засобом
формування нових засад поведінки людини. В умовах необмеженого
негативного впливу засобів масової інформації і культу насилля й
примітивно-матеріального споживання шкільна «Екологія» й модернізація
частини змісту інших предметів не зможе переконати вссіх представників
нових поколінь у необхідності самообмеження, толерантності, високої
моралі й любові до інших. Тому доцільніше прийняти міжнародну Конвенцію
«Про обов’язки Людини», яка є інструментом регулювання поведінки всіх
землян, юридичною основою безлічі інших законів, угод і протоколів, які
зможуть створити нову атмосферу життя і діяльності людей, забезпечити
поєднання стійкого розвитку і підвищення якості життя всіх націй.

Це буде зробити нелегко, оскільки шлях людства у майбутнє не встелений
килимовими доріжками. На ньому легко передбачити і труднощі, і
перешкоди. Та їх потрібно долати разом.

Люди врятуються тільки спільно, інакше не виживе ніхто!

Список використаної літератури

Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. — К.: Вид-во фітосоціолог. центру,
1998.

Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища:
Навч. посіб. — К.: Знання, 2000.

Злобін Ю. А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998.

Кучерявий В. 77. Екологія. — Львів.: Світ, 2000.

Чернова Н. М., Былова А. М. Экология.— М.: Просвещение, 1988.

Чистик О. В. Экология: Учеб. пособие. — Минск.: «Новое знание», 2000.

Экология: Учебник, пособие. — М.: Знание, 1997.

Экология города: Учебник. — К.: Либра, 2000.

Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай О. В. Екологія і охорона
навколишнього середовища: Навч. посіб. — 2-ге вид., стереотип. — Суми:
Вид. «Унів. книга», 2003. — 284 с.

Боков В. А., Лущик А. В. Основы экологической безопасности: Учеб,
пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1998. — 224 с.

Васюта О. А. Екологічна політика України на зламі тисячоліть:
Монографія. — К.: КІМУ, 2003. — 306 с.

Грицай М. В. та ін. Основи екологічної безпеки: Навч. посіб. — Суми:
Вид-во СумДУ, 2003. — 267 с.

Кутлахмедов Ю. О., Корогодін В. L, Колътовер В. К. Основи радіоекології.
— К.: Вища школа, 2003. — 319с.

Маврищев В. В. Основы экологии: Учеб. пособие. — Мн.: Выш. шк.,
2003.—416с.

Мамедов Н. М., Суравегина И. Т. Экология. — М.: Школа-Пресс, 1996. —
464с.

Фарб П. Популярная экология: Пер. с англ. — М.: Мир, 1971. — 189 с.

Царик Т. Є., Файфу pa В. В. Основи екології. — Тернопіль, 2003. — 208 с.

Похожие записи