Реферат на тему:

Основні закони синекології і Біосфера-1 (біосфера Землі)

Немає і не може бути на нашій планеті об’єкта цікавішого і складнішого
від біосфери, що є «продуктом» існування мільярди років життя. Ми дуже
хочемо розповісти і про особливості її частин, і про рекорди тваринного
й рослинного світу. Однак щоб досягти головної мети книги, ми змушені
віддати перевагу важчим для викладу і сприймання законам функціонування
і розвитку всієї Біосфери-1.

Як і в менших екосистемах, її живі частинки ростуть і розмножуються
завдяки потоку енергії, який вона отримує насамперед від Сонця (майже
100 % усіх енергоресурсів), а також від тіла Землі (йдеться про
хемосинтез і спалювання викопного палива людьми). Твердження про
необхідність проходження потоку енергії крізь екосистему для
забезпечення її існування — теж: закон синекології. Його

важливість і загальність безсумнівні й не потребують додаткового
обґрунтування, бо енергообмін є умовою існування будь-якої живої істоти.

Розглянемо основні закони синекології.

1. Перший закон синекології — закон обмеженості (вичерпності) природних
ресурсів — вартий серйозного обговорення з огляду на поширену думку, що
всі ресурси поділяються на «вичерпні» (газ, нафта тощо) і «невичерпні»
(потік енергії від Сонця, повітря, вода тощо).

Уявлення про наявність на Землі «невичерпних» ресурсів помилкове і
надзвичайно шкідливе щодо його практичного використання як вихідного
положення для планування майбутнього і стратегічних цілей.

В Україні ресурси прісної води вичерпані практично повністю, а те, що її
досить у Бразилії чи Заїрі, нас якось не дуже втішає. Очевидно, що
забруднення повітря теж рано чи пізно «вичерпає» можливості його
природного самоочищення.

Обмежені також ресурси сонячного проміння. Не через те, що Сонце
перестане світити (це станеться через 6-9 млрд років), а внаслідок
неможливості використання людьми всього (чи значної частини) потоку
проміння, яке досягає поверхні Землі.

Теоретичні дослідження енергетичного балансу біосфери і Землі
засвідчили, що без порушення існуючої рівноваги у довкіллі не можна
вилучати чи долучати більше 1 % всієї енергії, що входить в енергетичний
потік біосфери («правило 1 %», яке дехто з екологів вважає окремим
законом).

З цього твердження і всього першого закону синекології випливають такі
висновки:

• навіть оволодіння енергією синтезу гелію з дейтерію чи транспортування
з навколоземних станцій додаткової електроенергії не зроблять
енергетичні ресурси людства безмежними;

• загальноенергетичне обмеження абсолютно унеможливлює сподівання на те,
що у «світлому майбутньому» людству пощастить поєднати збільшення
власної чисельності з одночасним підвищенням якості життя бодай до вже
існуючих «кращих зразків»;

• для порятунку людей і стабілізації біосфери на тривалий час необхідно
негайно припинити «демографічний вибух» (а ще краще — зменшити населення
у багатьох країнах) і свідомо обмежити потреби кожної особи до розумної
межі. Очевидно, що ця межа буде високою для малої кількості землян.
Можна перебачити, що

у не надто далекому майбутньому землянам доведеться домовлятися між
собою про встановлення «стелі індивідуального споживання», яка й стане
головною тезою міжнародної конвенції «Про обов’язки людини». Автори
вважають її необхідним і логічним продовженням наявної конвенції «Про
права людини».

2. Важливим «енергетичним» законом, однаково застосовним як до
природних, так і до штучних екосистем, є закон односпрямова-ності і
неповного використання енергії.

З одного боку, йдеться про те, що енергія використовується лише один і
тільки один раз (циклічний і замкнений рух енергії неможливий ні в
живому, ні в неживому світі), а з другого — що це використання неминуче
супроводжується її незворотними втратами. Серед земних істот людина
належить до групи тих, для кого наслідки і обмеження цього закону
синекології особливо прикрі.

Звернімося ще раз до рис. 11, де наведено найголовніші складові
«енергетичної машини» біосфери. Продуцентами на суші є наземні рослини
(як зазначено вище, у біомасі вони «консервують» у середньому 1 %, а у
виняткових випадках — до 3-5 % поглинутої енергії світла), а в морі —
дрібненький фітопланктон і водорості (використання світла у них ще менш
ефективне, ніж у наземних рослин).

Нагромаджена у зелених клітинах у формі органічних сполук енергія
використовується низкою консументів (споживачів), які в екології
поділяють на перших, других, третіх… Перші їдять травичку чи
фітопланктон, другі споживають перших, треті — других і т. д. Всі вони
разом формують трофічний ланцюг, базою якого є продуценти, а ланками —
консументи різних рівнів.

На кожному з рівнів відбуваються великі додаткові втрати енергії.
Споживачі вищого рівня нагромаджують у речовині власного тіла лише
незначну (як правило, не більше 10 %) частину енергії, яку вони
поглинули у вигляді їжі.

Прикро, але закон односпрямованості й неповного використання енергії
незаперечне обмежує сподівання людини на збільшення частки енергії, яка
може припасти на неї.

3. Щоб оцінити цю частку, звернімося до наступного закону синекології,
який має назву «піраміда енергій». Традиційно цей закон формулюють так:

З одного трофічного рівня екологічної піраміди на інший її рівень у
найсприятливіших обставинах переходить не більше 10 % тієї енергії, яку
отримали живі істоти першого рівня.

Вживання слова «піраміда» у формулюванні закону пояснюється тим, що
синекологи часто користуються пірамідальними діаграмами для відтворення
маси і нагромадженої в ній енергії істот, які формують окремі рівні
трофічного ланцюга. Типові приклади цих діаграм для поширених екосистем
наведені на рис. Вони наочно свідчать про мізерність тієї частини
енергії, яка відповідно до закону піраміди енергій має припадати на ту
людину, харчовий раціон якої складається переважно з ковбаси і додатку з
пива та вітамінів.

Рис. Піраміди енергії та маси для простої екосистеми

«Правило 10 %» широко використовується для обчислення величини земельної
площі, необхідної для повного забезпечення їжею наявного населення.
Звичайно, за умови, що ми прагнемо зберегти нормальний і рівноважний
стан місцевої екосистеми і біосфери загалом.

Для визначення меж можливого для людства науковці широко використовують
поняття енергії та піраміди енергії і речовин, але їхні висновки ми
винесли в останній розділ книги. Тут лише наголосимо, що прогнози і
досить обнадійливі, і прикрі. Вони незаперечне свідчать про порушення
людством законів синекології, перевищення ним «дозволеної» квоти
споживання в 6-9 (і навіть більше) разів!

Чому таке грубе порушення норм не покаране природою?

А тому, що покарання також: потребує певного часу! Це процес, який
розпочався у XX ст. і відбувається на всій планеті з різною
інтенсивністю, але з однаково негативними для людей наслідками. Ознаки
його особливо помі-тні на південній межі Сахари, де спалені майже всі
дерева й чагарники, а гілки давно стали товаром підвищеного попиту на
сільських базарах. Те ж саме можна сказати про рівень деградації
багатьох інших територій як у слаборозвинених, так і в інших країнах.

Від швидкого скочування у прірву людство, як зазначалося раніше,
рятується безперервним вкладанням у сільське господарство та в безліч
пов’язаних з ним галузей промисловості невідновлюваних
паливно-енергетичних ресурсів (нафти, вугілля, газу тощо).

Не так багато часу лишилося до того моменту, коли у цьому своєрідному
«рятувальному крузі» утвориться чимала діра і глобальна катастрофа
біосфери, спричинена людьми, стане неминучою.

Ця категоричність виправдана за виконання таких умов: 1) люди не
збираються «розумнішати» і продовжують будувати «суспільство
необмеженого індивідуального споживання»; 2) припиняється розвиток
точних наук (як це фактично сталося в 1990-х роках в Україні) і вся
економіка продовжує розвиватися на старих (суто
алхімічно-індустріальних) технологіях.

Та події останніх років свідчать на користь того, що і «демографічний
вибух» почав сповільнюватися, і менталітет дедалі більшої кількості
громадян розвинених країн набуває ознак «дорослості», і старі й
екологічно небезпечні технології поступаються місцем новим —
нано-технологіям, що спроможні врятувати все людство від глобальних
загроз його існуванню. Будемо сподіватися на розвиток саме позитивних
процесів і на те, що Україна не залишиться осторонь цих процесів.

Наступними розглянемо одразу два споріднених закони:

• Закон максималізації енергії екосистем, згідно з яким у конкуренції
екосистем, можливих у певному життєвому середовищі, перемагає
найефективніша за використанням як енергії, так і інформації.

• Закон оптимальності, який у застосуванні до екосистем та їх частин
означає, що склад і розмір останніх не можуть бути довільними, а повинні
забезпечувати оптимальне функціонування всієї екосистеми у певних умовах
середовища.

Прояви цих законів у біосфері сформульовано в літературі з цієї теми у
вигляді кількох вторинних правил і тверджень, з яких ми виокремимо
правило появи тих чи інших основних біосферних угруповань (від тундри до
вологого тропічного лісу) залежно від значень найвпли-вовіших фізичних
чинників (середньої температури та опадів) (рис. 15).

Отже, в конкретних умовах середовища найвищу ефективність мають
зазначені на рис. 15 біоструктури. Серед багатьох висновків з цих
законів є такий: знищення тропічного лісу і створення на його місці
посівів зернових буде нонсенсом, бо така штучна екосистема в

подібних умовах потребуватиме величезних додаткових витрат для
підтримання її рівноваги, отримання врожаю і захисту полів від навали
«законних володарів» (дерев, ліан і чагарників, а також пов’язаних з
ними комах та інших рослиноїдів).

Рис. 15. Розподіл рослинно-тваринних спільнот (біомів) та умови клімату
(поєднання опадів і середньорічної температури)

Такі дії не набагато перспективніші від відомої в історії Радянського
Союзу невдалої спроби вирощувати кукурудзу на зерно на широті Полярного
кола.

6. Широко проявляється на поверхні Землі також закон біогенної міграції
атомів (елементів).

Йдеться про те, що шляхи міграції основних біогенних елементів та
розподіл їх концентрації у зовнішніх сферах Землі давно вже
контролюється біосферою. За досягнену динамічну стабільність заплачено
життям незліченних поколінь живих істот. Без такого регулюючого впливу
Земля вже давно втратила б не просто кілька найменш пристосованих видів,
а й всю свою біосферу!

Для пояснення цієї тези розглянемо приклад кругообігу такого поширеного
і важливого елемента, як вуглець (цикл вуглецю в біосфері Землі).

Вважають, що в момент виникнення життя на Землі атмосфера була збагачена
вуглекислим газом (СО2) і, можливо, метаном (СН4). Обидві речовини не
просто слугували їжею першому населенню біосфери, а й, поглинаючи
теплове випромінювання поверхні молодої Землі, спричинювали так званий
парниковий ефект. Він полягає в тому, що температура у приповерхневому
шарі повітря виявляється значно вищою, ніж за відсутності цих газів (їх
називають «парниковими»).

Якщо початковий вміст вуглецевих сполук в атмосфері «новонародженої»
Землі був спричинений не біосферою, а зовнішніми чинниками, що діяли в
момент формування всієї Сонячної системи, то вже в наступні епохи саме
вона «піклувалася» про сприятливий для себе вміст вуглекислого газу.

Щоб переконатися у складності цього процесу — досить поглянути на
фотографії діючих вулканів, з кратерів яких стовп диму і газів інколи
досягає стратосфери. Якби не біосфера, кількість вуглекислого газу в
атмосфері Землі внаслідок діяльності вулканів дорівнювала б приблизно
його вмісту в газовій оболонці Венери. Температурні умови теж були б
подібними до венеріанських: не менш як 300 °С!

Щоб краще зрозуміти, чому цього не сталося, погляньмо на рис. 16, де
зображено сучасний цикл вуглецю на поверхні Землі. Поряд з напрямами
руху цього елемента показано місця його найбільшого акумулювання:
родовища вугілля і нафти у літосфері, сполуки з воднем і киснем у
гідросфері. Цифри означають кількість мільярдів тонн вуглецю у потоках і
зонах зберігання.

У циклі вуглецю найактивнішу участь бере біосфера. Десятки мільярдів
тонн вуглецю щороку вловлюються рослинами суходолу і моря з повітря і
зв’язуються у нові органічні сполуки.

Аналогічні процеси відбувалися і в далекому минулому, навіть тоді, коли
життя існувало лише в океані. Як переконують досліди й обчислення,
підвищення концентрації вуглекислого газу щоразу викликало посилення
біосинтезу, вловлювання і виведення вуглекислого газу з повітря. Саме це
дало змогу Землі щасливо уникнути сумної долі Венери, бо тисячі
мільярдів тонн вуглецю зв’язано у карбонатах (СаСО3, MgCO3, NaCO3),
вугіллі і нафті.

Вплив живих істот на ланцюг вуглецю простежується не лише у наш час
(концентрація вуглецевих сполук в океані змінюється в кілька разів на
шляху від поверхні до дна), а й у найвіддаленішому

Рис 16 Основні ланки циклу вуглецю у поверхневих шарах Землі (з
позначенням нагромаджених мас та руху або переходів за рік)

минулому Це досліджується методами ядерної фізики, зокрема дуже точним
визначенням співвідношень Ізотопів одного й того самого елемента
Створена живими Істотами гірська порода має Інакше співвідношення
Ізотопів кисню, вуглецю, сірки, заліза та Інших елементів, аніж ті
камені, які утворилися абіотичним способом

Саме цим методом вдалося незаперечне довести, що тривалість Існування
життя І біосфери становить не сотні мільйонів років (у сланцях та Інших
породах такого віку багато відбитків та скам’янілих решток первісних
Істот), а майже чотири мільярдироків^

За цей час біосфера зазнала численних нещасть, але успішно пережила їх,
хоч Інколи (про це йтиметься далі) за порівняно малий Інтервал втрачала
більшість наявних видів Схоже, що людство для біосфери нині стало таким
черговим надглобальним випробуванням

Його господарська й енергетична діяльність перевищила допустимі межі,
люди вже порушили вуглецевий цикл!

Багаторічні точні вимірювання вмісту вуглекислого газу в чистому повітрі
віддалених від промислових зон точок поверхні Землі (острови в Тихому
океані) переконливо свідчать: щороку його кількість збільшується
практично пропорційно тим мільярдам тонн, які вилітають з труб
теплоелектростанцій, автомобілів і літаків.

Як бачимо з рис. 16, люди не знають кількісних характеристик обміну
вуглекислим газом між океаном та повітрям (біля штрихової лінії немає
цифр). Через це неможливо надійно спрогнозувати подальшу долю надлишку
СО2 у повітрі. Проте навіть наявних знань достатньо для того, щоб
стверджувати: підвищення концентрації вуглекислого газу завжди
відбувалося одночасно з підвищенням середньої температури поверхні
Землі. А це означає, що, продовжуючи діяти в цьому ж напрямі, людство
рано чи пізно (дай Боже, якнайпізніше) змінить умови біля поверхні Землі
так, що не тільки розтануть льодовики Антарктики й Арктики, а й повністю
і небажаним чином зміниться звичне для всього світового господарства
розташування степів, лісів та інших великих і малих природних
угруповань.

Може хто й мріє про появу тропічного лісу на донецьких териконах, але
вчені попереджають, що така цілковита зміна розподілу температур на
Землі принесе незрівнянно більше шкоди, аніж користі. Адже є певна
ймовірність того, що зона пустель розшириться так, що благенькі дощики
на території України йтимуть раз у століття…

7. А те, що уникнути лиха без істотної зміни методів і масштабів
господарської діяльності людству не вдасться, стверджує наступний закон
синекології:

Потоки речовин, енергії, інформації та сукупність якостей окремих
природних систем в їх чітко побудованій ієрархії в біосфері
взаємопов’язані так тісно, що неможливо істотно змінити бодай один
елемент без переведення їх сукупності в новий стан.

Не один, не два, а вже тисячі разів люди переконувалися, що «природа
знає краще», але їх куций розум під тиском егоїстичних мрій і намірів
«поліпшити довкілля», зробити його «продуктивнішим» неспроможний
передбачити всієї сили-силенної наслідків чергового «блискучого проекту
з глибоким науковим обґрунтуванням».

Окремі приклади такого «удосконалення» наводилися під час нашого
короткого огляду історії взаємовідносин людини і довкілля. Кожна
освічена людина в Україні може перелічити сусідські і наші нещастя:
майже повне зникнення Аральського моря в Центральній Азії, порушення
хиткої рівноваги заток Кара-Богаз-Гол на Каспії та Сиваш в Азовському
морі, отруєння пестицидами землі й висихання козацьких джерел і
колодязів, безліч менших нещасть і порушень довкілля.

Чи продовжиться цей сумний реєстр?

Напевне, бо збільшення населення і бажання жити «no-старому і по-людськи
» (білий мерседес + яхта + кількаповерховий котедж; + багатомільйонний
рахунок у банку) змушуватиме й надалі спалювати ліси й закладати на
їхньому місці ниви, будувати нові й нові міста, заводи, дороги. Розбрат
і роз’єднаність можуть не дати змоги об’єднати зусилля і порятуватися
спільно.

8, 9, 10. Хоч закони синекології і біосфери й мають особливе значення
для всієї книги, та автори змушені обмежитися викладеним і навести на
завершення формулювання лише трьох законів синекології (висновки з них
зробіть самостійно).

• Закон необхідної різноманітності стверджує, що жодну ефективну і
стійку біосистему неможливо побудувати з тотожних елементів.
Різноманітність і взаємодоповнення є ультимативною вимогою!

• Закон розвитку та існування біосистем за рахунок оточення стисло
формулює тезу про те, що використання енергетичних, матеріальних та
інформаційних ресурсів близького і віддаленого довкілля є необхідною
умовою тривкого існування не лише штучних, а й природних біосистем усіх
розмірів (тут варто пригадати афористичні формулювання «екозаконів»
Коммонера). Цей закон пояснює нереальність створення абсолютно
безвідходних виробництв.

Але він аж ніяк не забороняє використовувати високі технології для
перетворення природних процесів у технологічні засоби! Хліб (зерно)
зростає на полях «природно», а чому б не вирощувати (звичайно — в
особливих умовах) і небіологічні продукти, матеріали і навіть вироби?
Закони природи цього не забороняють…

• Закон зниження енергетичної ефективності природокористування свідчить,
що попри всю винахідливість людини (застосування селекції, генної
інженерії тощо) з плином часу на шляху у «світле майбутнє» і
поглибленням інтенсифікації сільського господарства на одиницю
продукованої їжі доводиться витрачати дедалі більшу кількість енергії.
Як зазначалося, допустиму межу вже перейдено і шкідливі наслідки
наростають щороку.

Це твердження ось уже років з тридцять переходить з одного підручника
екології в інший. Воно правильне — але лише в межах знань і наук
аграрного та індустріального суспільства. Воно незастосовне до високих
технологій і нанонаук. На їх основі люди таки навчаться отримувати
«аграрну продукцію » без аграрного господарства!

Легкий і надійний вихід пропонують фантасти: розрубати всі вузли і
перебороти всі заборони можна заразом, якщо змінити людину так, що вона
стане і продуцентом, і консументом першого рівня.

Однак, на думку авторів, цей синьо-зелений витвір, напевне, не буде
людиною!

Конкуренція всередині виду і між видами

Якщо пригадати (як зазначалося), що кількість екологічних законів і
правил досягає 99, то стане очевидним, що викладене — лише частина
доробку молодої науки. У цьому доповненні ми хочемо виокремити деякі
особливі правила взаємовідносин усередині виду і між видами, що
об’єднуються терміном «конкуренція».

Практично кожен спостерігав реакцію кішки чи собаки, до якої під час
споживання їжі наближається інша особина цього ж виду. Це приклад
«конкуренції за їжу». Досить поширені й уявлення про конкуренцію самців
за самку під час «шлюбного» періоду.

Втім, об’єктом конкуренції можуть бути не лише безпосередньо їжа чи
прихильність самки. Насправді до цього списку входять всі (без винятку)
ресурси, необхідні для виживання і розмноження кожної окремої особини
(вода, територія, світло, повітря, тепло тощо).

У більш-менш розвинених тварин, як довела етологія, конкуренція за
доступ до ресурсів веде до розшарування стада, зграї чи іншого
об’єднання особин одного виду за силою, настирливістю і настійливістю в
чітку ієрархічну структуру:

• один або невелика кількість домінантів першого рангу (а-рівень);

• дещо ширше коло субдомінантів другого рангу (b-рівень);

• найчисленніша група з осіб найнижчого рангу (домінованих чи «шісток»).

Автоматичне утворення ієрархічних структур у групах одновидових істот з
розвиненою нервовою системою є важливим правилом, що стосується як
етології, так і екології. Природа так і не спромоглася створити бодай
один вид, який мав би зразково-демократичний устрій у сфері відносин
особин і міг би бодай частково підтвердити тезу про можливість створення
ідеально-справедливого комуністичного, соціалістичного, релігійного,
фашистського чи будь-якого іншого суспільства. Причина цього «промаху
Природи» стане очевидною, якщо пригадати рушійні

сили і методи еволюції життя у біосфері та основну мету цього
невідворотного процесу.

Повернімося, однак, до ієрархічної структури. Очевидно, що кожна істота
прагне в а-домінанти, аби цілком законно і по праву відбирати ресурси у
нижчих за рангом. Що більший дефіцит ресурсів, то чіткіше це
виявляється. Під час голоду смертність серед «шісток» незрівнянно вища,
аніж у домінантів.

Певна річ, що це «несправедливо», бо Природа повинна була дати шанси і
«пригнобленим». Справді, тиск умов середовища проживання змушував
останніх знайти свої методи боротьби за виживання. Не маючи змоги
одноосібне захистити здобуту чи знайдену їжу (у загальному випадку —
необхідний ресурс), вони діють різними способами. Найчастіше — крадуть,
хоч прекрасно знають, що будуть суворо покарані домі-нантом(-ами), якщо
спіймаються на гарячому. Інколи утворюють тимчасові спілки з особинами
свого рангу для спільних дій, хитрують, винаходять найнеймовірніші
способи врятуватися.

Однак ніхто, ніде і ніколи не спостерігав успішного і вигідного для виду
загалом здійснення заповітної мрії всіх революціонерів: перевертання
ієрархічної піраміди і перетворення домінованих на ідеальних
організаторів «справедливої громади». Етологія довела, що домінова-ним
належать найгірші зразки внутрішньовидової моралі. Експерименти зі
штучним наданням їм влади призводили або до відтворення стану,
аналогічного старому, або до однозначно шкідливих наслідків для видового
об’єднання і, отже, деградації виду.

Наслідком дії закону виживання пристосованіших є принцип конкурентного
виключення (Г. Гаузе, 1932) для конкуренції подібних видів. Він
стверджує, що у стабільному (увага, це суттєве застереження) життєвому
середовищі не можуть мирно співіснувати два види з однаковими ресурсними
потребами. Конкуренція примусить той вид, що хоч трошки поступається у
пристосованості, або «відокремитися» (переселення в інше місце, перехід
на інший тип ресурсів, пошуки їжі під час сну домінуючого виду тощо),
або зникнути.

«Демократичного» компромісу у співіснуванні не буває і бути не може.
Подібні види виживають лише за умови утворення істотної відмінності у
пошуках і використанні необхідних ресурсів (мовою екології — у
забезпеченні власної екологічної ніші, бо в одній еконіші є лише одне і
тільки одне місце).

Наприклад, у нашому найближчому оточенні точиться боротьба між чорними
тарганами (програють чи вже програли) і більш відомими прусаками. Самки
перших відкладають яйця і не цікавляться ними, самки других дбайливо
носять їх «при собі» практично до моменту виходу з них потомства. Така
сама ситуація з пацюками, де переможець і більший, і розумніший
настільки, що проникає у приміщення, даруйте, навіть крізь воду сифонів
туалетів (якщо дозволяє діаметр труб).

На думку авторів, у минулому, а почасти і зараз, об’єднання людей
(племена, держави чи й імперії) багато разів діяли відповідно до вимог
закону конкурентного виключення. Далекі від обнадійливих і перспективи
на майбутнє, особливо у густонаселених зонах з надто малою кількістю
ресурсів (Руанда, Бурунді, Бангладеш та ін.).

Список літератури:

Грицай М. В. та ін. Основи екологічної безпеки: Навч. посіб. — Суми:
Вид-во СумДУ, 2003. — 267 с.

Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. — Л.: Наука. Ленинг. отд-ние,
1989.—496с.

Гюнтер Э. и др. Основы общей биологии. — М.: Мир, 1982. — 440 с.

Дажо Р. Основы экологии. — М.: Прогресс, 1975. —415 с.

Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора. — Л.: Наука,
1991. —539с.

Злобін Ю. А., Кочубей Н. В. Загальна екологія: Навч. посіб. — Суми: ВТД
«Університ. книга», 2003. — 416 с.

Инженерная экология: Учебник / Под ред. проф. В. Т. Медведева. — М.:
Гардарики, 2002. — 687 с.

Казначеев В. П. Очерки теории и практики экологии человека. — М.:
Просвещение, 1983. —278 с.

Кейсевич Л.В., Алексеенко И.Р., Радзиховский А.П. Биосфера и
цивилизация. — К.: Наук, думка, 1992. — 240 с.

Коммонер Б. Замыкающий круг. — Л.: Гидрометеоиздат, 1974. — 272 с.

Криксунов Е. А., Пасечник В. В., Сидорин А. П. Экология. — М.: Дрофа,
1995.—240с.

Крисаченко В. С., Мостяєв О. І. Україна: природа і люди. — К.: НІСД,

2002. — 623 с.

Похожие записи